«Найдовша війна в американській історії»: що Байден робитиме з Афганістаном?

Відповідно до угоди, укладеної адміністрацією Трампа з терористичним угрупованням «Талібан», останній американський солдат має покинути афганську землю 1 травня 2021 року. Подія, здавалося б, очевидно позитивна й бажана для Сполучених Штатів, які за 20 років війни втратили в ній тисячі солдатів та мільярди доларів, не отримавши загалом серйозних здобутків. Однак, новий президент Джо Байден не поспішає віддавати наказ про остаточне виведення американських військ, адже таке рішення таїть у собі низку загроз як для інтересів Вашингтона, так і стабільності всього регіону. Що наразі відбувається в Афганістані, якими є сценарії врегулювання конфлікту в країні та яку роль в цьому процесі відіграють Сполучені Штати – читайте в цьому матеріалі.

Як відомо, інтервенція США в Афганістан 7 жовтня 2001 року стала відповіддю американського уряду на теракти 11 вересня з боку «Аль-Каїди». Ця перша операція в межах оголошеної Джорджем Бушем-молодшим глобальної війни з тероризмом отримала назву «Нескорена свобода» й мала 2 головні цілі: знищити на території Афганістану угруповання «Аль-Каїди» та скинути талібський уряд, який активно співпрацював з терористичними організаціями. Обидва завдання вдалося виконати ще в перші місяці конфлікту, проте війна з «Талібаном», який не припинив свою діяльність і розраховує захопити владу в країні повторно, розтягнулася на наступні кілька років.

Лише в грудні 2014 року США та НАТО оголосили про завершення бойових дій в межах «Нескореної свободи», що можна вважати офіційним закінченням найдовшої війни в американській історії. Однак із січня 2015 р. й дотепер в Афганістані перебувають американські військові, які проводять навчання та надають підтримку урядовим силам. Тож глобально конфлікт досі не завершений, а США залишаються його стороною, що викликає серйозні дебати в американському суспільстві та політикумі.

Афганський розворот Трампа

Закінчити війну в Афганістані або ж принаймні припинити участь в ній Сполучених Штатів обіцяли і Джордж Буш-молодший, і Барак Обама, однак щоразу знаходилися безпекові, політичні чи іншого роду обставини, що не дозволяли прийняти подібне рішення (серед них – висока ймовірність падіння демократичного обраної влади країни, початок нового витка громадянської війни з наступною дестабілізацією регіону тощо). Утім, попри об’єктивну необхідність перебування американського контингенту в «гарячій точці», підтримка суспільством місії в Афганістані невпинно падає, і це не дивно, адже за час кампанії загинуло близько 2 400 американських солдат, ще 22 тис. були поранені, а з бюджету США щороку продовжують виділятися мільярди на підтримку афганського уряду.

Підписання Дохійської угоди 29 лютого 2020 року. Sorin Furcoi/Al Jazeera

Розуміючи все більший запит суспільства на невтручання в закордонні конфлікти та діючи в межах своєї ізоляціоністської політики, 45-й президент США Дональд Трамп вирішив нарешті покласти край багаторічній американській присутності в Афганістані. Задля цього він навіть пішов на суперечливий крок, розпочавши офіційні перемовини з «Талібаном», який Вашингтон визнає терористичною організацією, окремо від свого союзника – уряду Афганістану. В результаті 29 лютого 2020 року сторони підписали Дохійську угоду, яка передбачала наступне: США протягом 135 днів зменшують чисельність своїх військ з 12 000 до 8 600, а до 1 травня 2021 року виводять решту солдатів; натомість «Талібан» зобов’язується розпочати мирні переговори з афганським урядом, провести з ним обмін полоненими, розірвати зв’язки з Аль-Каїдою та іншими терористичними угрупованнями, а також «знизити рівень насильства в країні».

Зміна адміністрації: підхід Байдена до афганського питання

За час свого віцепрезидентства Джо Байден неодноразово публічно висловлював незгоду з рішенням Барака Обами збільшити кількість американських військових в Афганістані й так само скептично коментував доцільність присутності сил США в державі під час президентської кампанії 2020 року. З часу свого обрання новий президент не робив розлогих коментарів щодо ситуації, однак у березні 2021 р. в інтерв’ю ABC News назвав угоду, підписану за президентства Трампа «недостатньо сильно обговореною», а дедлайн виводу військ – «можливим», але «важким». Також відомо, що команда президента готує оновлену концепцію своєї політики в Афганістані.

Джо Байден взяв довгу павзу, обдумуючи наслідки остаточного виводу американських військ, і поки впевненості, що він погодиться на такий крок до 1 травня, немає. Адміністрація Трампа запевняла, що вивід не нашкодить виконанню двох основних цілей США в країні: боротьбі з тероризмом та тренуванню, консультуванню, а також підтримці афганських урядових збройних сил. Однак, на думку Міністерства оборони США та багатьох американських політиків, згідно зі звітом дослідницької служби Конгресу та доповіддю Інституту миру США, ці завдання є недосяжними за наявності військового контингенту в кількості, нижчій за 4 500 солдатів.

Детальніше про проблему: Розширення НАТО: навіщо США приєднання Середнього Сходу?

Крім того, такий вихід американців зашкодить присутності військових місій НАТО та інших держав на території країни, наражаючи їх на додаткову небезпеку, про що вже попередив Генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг. Ба більше: у той час як сили «Талібану» налічують приблизно 60 тисяч солдатів, а відносини між членами угруповання та офіційним афганським урядом американські військові описують як «стратегічне вичікування», очевидно, що самоусунення Вашингтона може розв’язати руки талібам, а в країні спалахне новий раунд громадянської війни.

Ще одна проблема полягає в тому, що на думку нової адміністрації, «Талібан» не дотримується умов Дохійської угоди – він досі продовжує співпрацювати з терористами, а активні бойові дії з його сторони не припинилися – що дає Байдену додаткові аргументи утриматися від виконання американської частини зобов’язань. Наразі в Афганістані, за повідомленнями Пентагону, залишаються 2 500 солдатів (NYT вважає, що ці цифри занижені, а їхня чисельність становить 3 500 осіб), і оскільки дедлайн повного виведення військ наближається, Вашингтон старається забезпечити підписання нової внутрішньої угоди між афганськими сторонами конфлікту для того, щоб зменшити рівень насилля в державі й таким чином, можливо, вийти на нові, вигідні для себе домовленості. Згідно з листом Держсекретаря США Ентоні Блінкена президенту Афганістану Ашрафу Гані, у квітні в Туреччині планується проведення зустрічі високопосадовців усіх сторін конфлікту для підписання згаданої угоди.

Держсекретар США Майк Помпео на зустрічі із солдатами американської авіаційної бази в Баграмі, Афганістан, липень 2018 року. Ендрю Гарнік/АP

Утім, варто врахувати й те, що, якщо досягнення домовленостей про політичне майбутнє країни затягнеться, то Байден точно не поспішатиме з виводом військ в очікуванні подолання невизначеності, що автоматично означатиме продовження американської присутності після 1 травня. І важливим питанням у цьому контексті буде те, як «Талібан» реагуватиме на порушення угоди, і чи не почне він нову широку ескалацію.

Талібан і Кабул за столом перемовин

Взагалі головний розрахунок адміністрації Трампа щодо Дохійської угоди полягав у тому, щоб перевести збройне протистояння між «Талібаном» та афганським урядом в площину політичного діалогу, посприяти досягненню між ними порозуміння і на цьому фоні заявити про встановлення миру в Афганістані й втрату необхідності американської військової присутності в країні. Однак найскладнішим пунктом у цьому політично-логічному рядку одразу виявився найперший – посадити багаторічних ворогів за стіл переговорів. Діалог між ними мав розпочатися ще в березні минулого року, проте через зрив обміну полоненими та численні військові загострення стартував лише у вересні, коли за Дохійською угодою частина контингенту США вже мала бути виведена без видимого поступу в мирному міжафганському процесі.

Читайте також: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Питання політичного майбутнього держави та соціальних устоїв наразі є головним каменем спотикання у перемовинах між сторонами. Щоб зрозуміти, яку модель соціально-політичного життя в країні підтримує «Талібан», варто лише згадати Ісламський Емірат Афганістан, в якому з 1996 року й до американської інтервенції 2001 року правили ті ж такі таліби. Як ісламські фундаменталісти, вони ввели у своєму еміраті закони шаріату в їх найбільш жорсткому вигляді: була заборонена музика, телебачення інтернет; за крадіжки відрубували кінцівки; жінкам не дозволяли працювати чи з’являтися на вулиці без супроводу чоловіка; а дівчатам була заборонено отримувати освіту. Найбільшого міжнародного осуду в той час зазнав указ мулли Омара про руйнування всіх немусульманських пам’ятників на території країни, жертвами чого стали дві найбільші у світі статуї Будди.

Член афганської служби розвідки, що постраждав від теракту в місті Айбак, липень 2020 р. AFP

Зі свого боку, офіційний уряд Афганістану бачить своєю метою подальше збереження демократичних інституцій та конституції, згідно з якою іслам визнається державною релігією, однак не має безпосереднього зв’язку із законами, за якими живе країна. Розв’язанням проблеми, на яке готова афганська влада, може стати створення «тимчасового уряду», до якого увійдуть представники «Талібану». Ставлення до обох моделей серед пересічних афганців є неоднозначним, про що свідчать опитування за 2019 рік: на думку багатьох респондентів, виведення американських військ пришвидшить стагнацію Афганістану як держави, однак водночас 89% населення підтримує проведення мирних перемовин з «Талібаном», засуджуючи його діяльність. Наратив «миру за будь-яку ціну» стає основним у формуванні суспільної думки в країні, втомленої та виснаженої війною.

Адже поки всередині Афганістану триває боротьба за владу, життя пересічних мешканців країни не стає безпечнішим. До прикладу, у 2020 році кількість атак на цивільне населення збільшилася після початку перемовин між «Талібаном» та афганським урядом, причому Моніторингова місія ООН в країні покладає відповідальність за 45% цивільних жертв цих атак саме на членів угруповання.

Здобутки та провали американської інтервенції

Загалом же, говорячи про афганську війну на сучасному етапі, можливі сценарії її врегулювання та роль у цьому процесі США, не можна не підвести певні підсумки 20-річної присутності американців у країні.

Якщо почати з позитиву для Вашингтона, то очевидно, що військове втручання справді допомогло забезпечити захист території Сполучених Штатів та союзників від потенційних атак «Талібану» та «Аль-Каїди». Глобальний індекс терористичної активності також показує, що тероризм дійсно грає меншу роль в житті пересічних американців з моменту початку війни в Афганістані. Також завдяки цій кампанії Сполучені Штати змогли закріпити свій статус лідера, що готовий захищати себе за умови нападу на власну територію. Значним прогресом є і усунення талібів від влади – теперішній уряд не є ідеальним, однак він – краща альтернатива правлінню «Талібану», що відрізнялося ісламським консерватизмом, жорсткими нормами шаріату, безправ’ям жінок та залякування мирного населення. Афганістан під покровительством Штатів зміг побудувати політичні інституції в державі, що були зруйновані десятиліттями війни. Крім того, американська інтервенція справді допомогла дещо почати або прискорити певні демократичні процеси в Афганістані, особливо в галузі прав жінок на освіту й роботу.

Афганські дівчатка під час уроку в школі міста Кандагар. Джавад Джалілі/Global Partnership for Education

Та все ж прорахунків та негативних наслідків було більше. Військова кампанія в Афганістані в багатьох вимірах поглибила кризу в державі та завдала шкоди Сполученим Штатам. Проблеми з інфраструктурою вважають головним провалом американської інтервенції як в Ірак, так і в Афганістан. Унаслідок активних бойових дій було зруйновано важливі дороги, цілі поселення, лікарні, школи та інші життєво важливі елементи інфраструктури для пересічних жителів. Так, з 2001 року США витратили більш як 130 млрд доларів на відбудову країни, програми фінансової допомоги та фактичне створення афганських державних збройних сил.

Дізнавайтеся більше: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Однак такі великі фінансові вливання не мають такого ж масштабного впливу на життя афганської глибинки, проблеми якої і так погіршує постійна небезпека. За ці кошти не було покращено фермерську інфраструктуру, не відбудовано зруйновані будинки, не відновлено дороги. Відповідно, звичайні афганці поза Кабулом крім того що відрізані від столиці, так ще й знаходяться в стані постійного страху за власне життя. Саме покращення в галузі інфраструктури могло б стати головним тріумфом американської інтервенції. Зрозуміло, що було запущено деякі масштабні проєкти з розбудови сполучень, але вони не охопили всю країну, а їхня реалізація була надто повільною через нестачу ресурсів та постійне перешкоджання з боку талібів.

Зруйновані талібами інфраструктурні об’єкти країни. SalaamTimes

Ще одним провалом можна назвати сформований за підтримки США уряд Хадая Карзая, який виявився слабким та корумпованим. Щобільше, «Афганські документи» підтверджують, що американська сторона знала про корупційні схеми всередині органів влади, але все ще продовжувала виділяти для нього кошти. Очевидно, що таке ігнорування речей, що відбуваються перед тобою, нівелює всі цінності та принципи, які намагався пропагувати Вашингтон через цю інтервенцію. Скориставшись слабкістю уряду, відповідно, «Талібан» лише посилив власний вплив у селищах Афганістану.

Крім того, якщо поглянути глибше, то можна зрозуміти, що низка помилок у військовій кампанії в Афганістані призвела до виникнення Ісламської Держави як явища та руху, що складається з колишніх представників «Аль-Каїди» та має на меті здійснити реванш за американське втручання на Близький Схід. Діяльність ІД ще більше дестабілізувала не лише власний регіон, а і Європу, яка отримала мільйони біженців на кордонах. Як наслідок, якщо Сполучені Штати змогли гарантувати захист на своїх територіях, але фактично дали можливість виникнути та розвинутися ще одній небезпеці поза масштабами одного регіону, це означає, що дії Білого дому точно не були ідеальними і що перед теперішнім президентом стоїть завдання хоча б виправити попередні помилки та зменшити їхні наслідки.

Висновки

Питання виводу американських військ залишається визначальним для подальшого ходу конфлікту чи навпаки для процесу встановлення миру в Афганістані. Поки що повний вихід до 1 травня виглядає малоймовірним, зважаючи на відсутність угоди між Кабулом і «Талібаном» та загальну невизначеність щодо майбутнього країни. Ймовірно, адміністрація Байдена намагатиметься домовитися з талібами про відтермінування дедлайну, паралельно організовуючи міжафганські зустрічі (подібні до тієї, що має відбутися в Туреччині) для вироблення дорожньої карти врегулювання конфлікту політичним шляхом через можливу інтеграцію представників «Талібану» до тимчасового уряду чи скликання загальнонаціональних парламентських виборів, у яких угруповання візьме участь вже як політична партія. США наполягатимуть на присутності хоч і невеликого контингенту на цей перехідний період, щоб гарантувати, що мирний процес не буде зірваний черговою ескалацією.

Вас може зацікавити: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі?

І якщо позиція та інтереси Вашингтона в цій ситуації зрозумілі, а афганський уряд, очевидно, підтримуватиме пропозиції свого союзника, то як реагуватиме на такі плани «Талібан», прогнозувати важко. Наразі представники угруповання закликають американців дотримуватися своїх зобов’язань за Дохійською угодою та покинути територію країни у визначений термін. Відмова США здійснити вивід військ може бути сприйнята ним як карт бланш для нового масштабного наступу на урядові сили Афганістану. Крім того, навіть якщо Вашингтону вдасться домовитися з «Талібаном» про відтермінування дати виводу та дійти згоди щодо плану врегулювання, впевненості у тому, що на будь-якому з його етапів не відбудеться чергового загострення, немає. Тож афганська дилема Байдена лише розпочинається.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з політики США Аналітичного центру ADASTRA