Автократія 2.0: як змінився Узбекистан після смерті Карімова?

До 2016 року незалежним Узбекистаном керував незмінний президент-автократ Іслам Карімов. Його стиль правління нічим не відрізнявся від радянського – закритість, порушення прав людини, провальна економічна політика. Після його смерті владу перейняв Шавкат Мірзійоєв – за 2,5 роки він встиг отримати імідж реформатора. Як змінився Узбекистан за нового президента? У чому Мірзійоєв схожий на Зеленського? І головне питання – чи став Узбекистан демократичним? Відповідає ADASTRA.

Донедавна влада в Узбекистані належала пострадянському автократу Ісламу Карімову, який обіймав посаду президента до самої смерті у 2016-му. Вибори в державі були формальними – реальна опозиція із самого початку незалежності переслідувалась, жодний кандидат, який міг би скласти конкуренцію Карімову, просто не допускався.

Усі 25 років Узбекистан був доволі закритою державою: туристам, а тим більше західним журналістам, потрапити туди було дуже проблематично. Президент вважав себе мудрим політиком та економістом, бо він «знає життя», займав високі посади в державному апараті СРСР. На ділі ж він просто повторював помилки найбільшої тоталітарної держави в історії. Бідність, регулярні порушення прав людини, розквіт чорного ринку та корупції, погані відносини із сусідами – таким став Узбекистан.

Наступник Карімова за майже три роки президентства встиг здобути славу реформатора. Шавкат Мірзійоєв лібералізував економіку, припинив утиски преси і відкрив Узбекистан світові. Попри це, велика частка населення досі ставиться до нього з недовірою, адже це людина, яка 13 років працювала пліч-о-пліч із Карімовим. Так чи інакше, сучасний Узбекистан дійсно став іншим – і це повною мірою заслуга нової влади.

Автократія Іслама Карімова

Після розпаду Радянського Союзу в Узбекистані, як і в деяких інших республіках, владу зміг захопити та утримувати один найвпливовіший політик. Іслам Карімов в 1991 році отримав президентські повноваження в результаті виборів, які навряд чи можна було назвати прозорими. Серед кандидатів, окрім Карімова, був лише лідер партії «Ерк» (Свобода) Мухаммад Саліх. Саме його партія ініціювала прийняття Декларації незалежності Узбекистану. За офіційними даними Саліх отримав лише 12,7% голосів, але до їх оголошення по радіо називали іншу цифру – 33%. Існує багато свідчень про інші грубі порушення на тих виборах. Так чи інакше, Іслам Карімов, колишній Перший секретар ЦК КП Узбекистану, отримав бажану посаду і зробив усе можливе, аби не допустити опозиційних політиків до влади.

Вас може зацікавити: Що буде з Казахстаном після Назарбаєва?

Ще в часи перебудови в Узбецькій РСР починають з’являтися демократичні рухи, опозиційні до радянської влади. Мухаммад Саліх незадовго до утворення партії «Ерк» заснував націоналістичний рух «Бірлік» (Єдність). У перші роки правління Карімова обидві партії були заборонені, а їх учасники або емігрували на Захід, або були заарештовані. Сам Саліх із 90-х років живе в Туреччині. З тих пір утиски опозиції, жорстка цензура та постійні залякування людей силовими структурами стали основою, на якій трималася влада Карімова.

Узбецький автократ вважав себе хорошим економістом, не довіряв жодним радникам та «будував» економіку самостійно. Звісно, уявлення про економічний розвиток у нього були максимально «совковими»: раніше Карімов працював у Міністерстві фінансів СРСР. Головні його ідеї – це захист місцевого виробника від іноземних конкурентів та стимулювання економіки низькою вартістю долара США. На імпортні товари встановлювалися високі митні ставки, тому іноземному бізнесу було невигідно заходити в Узбекистан. У результаті цього вітчизняні виробники перестали відчувати конкуренцію, у державі розвинувся величезний чорний ринок. Експортувати товари закордон приватні підприємства теж не могли – держава зберегла за собою монополію на експорт багатьох товарів.

Складна ситуація утворилася й на валютному ринку. У державі існували кілька курсів обміну: офіційний – курс Центрального банку, курс безготівкової валюти й курс чорного ринку. Різниця між ними була дуже великою, тому дуже малий відсоток людей користувався державними обмінниками. Це призвело до дефіциту валюти в державі та до розквіту чорного ринку. За старим радянським звичаєм усі свої помилки Карімов приписував іншим, а економічний дефіцит прикривався адміністративним ресурсом.

Були проблеми й на зовнішньополітичній арені. Іслам Карімов поводився досить непослідовно й безросудливо, боявся вступати в міжнародні організації, надаючи перевагу двостороннім контактам. З Таджикистаном та Киргизстаном існували невирішені питання кордону. Після подій 9/11 в Узбекистані відкрили базу Карши-Ханабад для американських військових: вона використовувалася для проведення операцій в Афганістані, але вже у 2005 році її закрили. Схожа ситуація сталася з ЄврАзЕс та ГУУАМ: спочатку Узбекистан прийняв членство, але згодом вийшов із певних причин. У 2012 році було сформовано нову зовнішньополітичну доктрину, у якій наголошувалось на необхідності співпрацювати із найближчими сусідами та брати участь у багатосторонніх переговорах. Проте Іслам Карімов так і не зробив жодного практичного кроку для реалізації цих цілей.

Дізнавайтеся більше: ГУАМ: перспективний чи неспроможний?

Наприкнці літа 2016 року стало відомо про хворобу Карімова, а 2 вересня, після Дня незалежності Узбекистану, оголосили про його смерть. Тепер настав час обрати нового лідера.

Ким був Шавкат Мірзійоєв, та як він прийшов до влади?

Після смерті першого керівника незалежного Узбекистану виконувати його обов’язки мав спікер Олій Мажлісу (парламенту) Нігматілла Юлдашев. Проте за тиждень після смерті Карімова він виступив у парламенті із проханням не покладати на нього обов’язки президента, оскільки він не володіє потрібними навичками, і підкреслив, що Шавкат Мірзійоєв, прем’єр-міністр держави, міг би зайняти цю посаду. Кандидатуру погодили – він став виконувачем обов’язків президента до найближчих виборів.

Шавкат Мірзійоєв – інженер-механік за освітою, отримав депутатський мандат в 1990 році. Пізніше він був хокімом (губернатором) кількох областей, аж поки у 2003 не очолив уряд. За 13 років прем’єрства він отримав політичну силу, його вважали вірним послідовником і правою рукою Карімова. На виборах президента, які відбулися в грудні 2016 року, Мірзійоєв виграв у трьох своїх опонентів із неймовірним відривом – він набрав 88% голосів у першому турі. Вибори за часів Карімова завжди проходили за такою ж схемою: 4 кандидати, дуже висока явка й перемога в першому турі з результатом близько 90%. Є інформація про зв’язок Мірзійоєва з Алішером Усмановим, через якого його кандидатура отримала «добро» в Москві.

Отримавши владу, Шавкат Мірзійоєв розпочав реформи в багатьох сферах, про які за попередньої влади не могло бути й мови. Цікаво, що при цьому він жодним чином не критикував Карімова – навпаки, згодом відкрився меморіал першому президентові, у 2017 році в його честь був названий міжнародний аеропорт у Ташкенті. Зміни у внутрішній і зовнішній політиці, які проводить новий президент, у місцевій пресі називають «відлигою».

Кардинальні зміни в Узбекистані: від податків до освіти

Список реформ, які відбулися в Узбекистані з 2016 року, доволі довгий. Найважливіші з них – економічні, валютна реформа, реформа силових структур, боротьба з корупцією, а також низка дій, спрямованих дотримання прав людини. Тепер, коли пройшло майже три роки президентства Мірзійоєва, можна підвести перші підсумки його реформ та дати їм оцінку.

Економіка та валютний ринок

Мірзійоєв пішов шляхом лібералізації економіки та виправлення провальної політики Карімова. У країні була проведена реформа державних підприємств, що дала змогу оптимізувати їхню роботу та збільшити прибутки, були спрощені умови для ведення бізнесу, розвивається законодавство в цій сфері, з’явився інститут бізнес-омбудсмена. Також було скасовано державну монополію на експорт овочів та фруктів, що відкрило нові можливості для приватних підприємств.

Великі мита на іноземні товари, нарешті, були зменшені. З 1 січня 2019 року знизилися ставки імпортного мита на 3410 товарних позицій, а ставки акцизного податку – на 780 позицій. Для багатьох товарів встановлена нульова ставка мита. Такі зміни сприяли розвитку економіки Узбекистану, відкрили його для іноземного бізнесу.

Від колишнього регулювання курсу валют відмовилися, перейшовши до вільної конвертації. Курс національної валюти поступово понижували до ринкового, у результаті чого він майже зрівнявся з пропозицією чорного ринку. Нелегальна торгівля валютою суттєво зменшилася.

Силові структури

Колишній президент Карімов намагався не допустити олігархії, застосовуючи репресії стосовно до бізнесменів, які починали ставати небезпечно успішними. Міліція та Служба національної безпеки (СНБ) отримали великий вплив, бо могли затримати будь-кого, хто критикував владу чи просто не подобався верхівці структури. Цікаво, що голова СНБ Рустам Іноятов був одним із претендентів на пост президента після смерті Карімова, але через свій солідний вік (72 роки) та відсутність такої підтримки, як у Мірзійоєва, він не брав участі у виборах.

Новий президент реформував СНБ: тепер ця структура має менше повноважень, а проти колишніх високопосадовців відкрито кримінальні провадження. Рустама Іноятова ж відправили на пенсію. З посади зняли й міністра внутрішніх справ, згодом його також посадили на лаву підсудних за злочинну діяльність.

Права людини

Бавовну в Узбекистані називають «білим золотом». Ця культура приносить, з одного боку, великий прибуток, з іншого – багато страждань. Іслам Карімов продовжив радянську традицію «суботників» – тисячі вчителів, учнів, студентів та держслужбовців були змушені не тільки прибирати вулиці міст, але й щороку виїздити на неоплачувану роботу зі збору бавовни. Мірзійоєв заборонив використовувати примусову працю, у тому числі дитячу, і створив механізм для розгляду скарг. У результаті цього у вересні 2018 року США виключили узбецьку бавовну зі списку товарів, які виробляються з використанням дитячої праці.

Шавкат Мірзійоєв припинив переслідування за правозахисну діяльність, знищив «чорні списки» громадян, які нібито причетні до екстремістських організацій. За перші 10 місяців 2017 року в Узбекистані було винесено майже 200 виправдальних вироків політв’язням.

Засоби масової інформації одержали більшу свободу. Раніше критикувати певні процеси можна було лише з дозволу або навіть із наказу силових структур. Тепер у пресі потрохи підіймаються теми, про які раніше мовчали – бідність, трудова міграція в Росію, тема політичних емігрантів, гендерної рівності тощо.

Чистка прокуратури та боротьба з корупцією

У серпні 2017 року Мірзійоєв заявив про наміри звільнити з прокуратури всіх працівників часів Карімова. Колишнього прокурора Рашиджона Кадирова було заарештовано за звинуваченням у зловживанні службовим становищем, пізніше заарештували ще 24 високопосадовців із прокуратури. За останніми заявами, зараз у прокуратурі залишилося лише 15-20% «старих» працівників.

У 2017 році також було прийнято Закон «Про протидію корупції», утворено контролюючий орган – Республіканську міжвідомчу комісію з протидії корупції. Поки що результатів цієї реформи не видно – рейтинг сприйняття корупції, складений Transparency International стоїть на місці. У порівнянні з 2016 роком ситуація навіть погіршилася на декілька позицій.

(Не)нова зовнішня політика

 Шавкат Мірзійоєв здійснив свої перші закордонні візити в держави Центральної Азії, тим самим підтвердивши важливість регіону для Узбекистану. Нарешті вдалося налагодити відносини із сусідами, вирішити питання кордонів із Таджикистаном і Киргизстаном, з останнім ще й скасували візовий режим. Цілі, сформульовані ще Карімовим в 2012 році, почали втілюватися в життя.

Важлива особливість Узбекистану – потреба балансувати між світовими лідерами: з Росією державу пов’язує географічна близькість, спільна історія та тисячі гастарбайтерів; із США – афганське питання, діяльність терористів; Китай же за останні роки в рази збільшив економічну присутність у регіоні. Аби не викликати протиріч та співпрацювати з усіма важливими акторами, Узбекистан обрав шлях військового нейтралітету, і Мірзійоєв поки що дотримується його. У державі заборонено розміщувати іноземні військові бази на своїй території, відправляти війська для участі в міжнародних організаціях та будь-яких інших військових операціях закордоном.

Читайте також: Навіщо Узбекистану нові торговельні шляхи в Центральній Азії?

За 2017 – початок 2019 роки президент Узбекистану здійснив поїздки в Росію, США, Францію, Німеччину, Китай, Південну Корею, Туреччину. Для громадян семи країн тепер діє безвізових режим для в’їзду в Узбекистан. У 2018 році Узбекистан відвідало в кілька разів більше туристів, ніж за попередній рік.

Ще одна важлива зміна – поглиблення співпраці з міжнародними організаціями. Карімов активно співпрацював тільки із ШОС, і те, через сильний вплив Китаю в регіоні. Мірзійоєв посилив партнерство з міжнародними фінансовими інститутами – ЄБРР, МВФ, Азіатським банком інфраструктурних інвестицій. Це дає змогу залучати кошти для реформування держави.

Загалом, зовнішня політика за останні 2,5 роки стала проактивною: новий президент здійснює більше закордонних візитів, ніж попередній, покращує відносини з тими державами, з якими раніше були конфлікти. Мірзійоєв не змінив основи зовнішньополітичної стратегії, а просто почав втілювати вже існуючі принципи в життя. Тепер Узбекистан конкурує з Казахстаном за роль лідера регіону, і ми бачимо, як змінилася  Центральна Азія із появою порівняно стабільного Узбекистану.

Демократичний реформатор чи черговий «міцний господарник»?

За три роки президентства Шавкат Мірзійоєв провів дуже потрібні державі реформи і, схоже, не збирається на цьому зупинятися. Та відкритими залишаються питання: чи стане Узбекистан демократією? Якими будуть наступні президентські вибори? Чи  з’явиться в державі системна опозиція?

Індекс демократії, розрахований журналом «The Economist», показує, що в цьому сенсі ситуація в Узбекистані поки що не сильно змінилась: у 2015 році індекс становив 1.95 балів з 10, у 2018 – 2.01. Показовим є і той факт, що попри більшу свободу слова, опозиційні лідери, які емігрували в 1990-х, не спішать повертатися. Мухаммад Саліх усе ще живе в Туреччині. У 2017-му поліція затримала журналіста, який писав для сайту партії «Ерк» Абдулаєва, його катували, не давали спати, поки він не підписав потрібні папери. Щоправда, після зняття колишнього глави СНБ ставлення до нього пом’якшилося.

У 2018 році в Узбекистан не пустили активіста партії «Бірлік» Мухіддіна Курбанова, що у 2006 вимушено виїхав до Швеції. В аеропорту йому сказали, що він тепер не громадянин Узбекистану. Як виявилося, у 2014 році Карімов видав наказ, за яким усі дисиденти, що проживають за кордоном, позбавляються громадянства Узбекистану. Мірзійоєв не скасовував цей наказ. Зі всього цього видно, що демократизація життя та забезпечення діяльності опозиції, м’яко кажучи, у нього не в пріоритеті.

Вам може сподобатися: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

Нового й попереднього президента поєднує ще один факт: як і Карімов, Мірзійоєв знайшов у державному апараті місця для своїх дітей. Його старша донька Саіда стала заступницею директора Агентства інформації та масових комунікацій, молодша Шахноза – заступницею начальника одного з управлінь у міністерстві дошкільної освіти. Про них самих нічого не відомо: навіть те, чи мають доньки президента освіту, де раніше працювали. Вони не давали жодного інтерв’ю, не спілкувалися з пресою. Доньки Карімова Гульнара й Лола теж обіймали високі посади, тепер Гульнара перебуває у в’язниці за злочинну діяльність.

Шавкат Мірзійоєв робить все, аби залишатися популярним політиком. Боротьбу з корупцією і старими кадрами він перетворив у таке собі шоу: популярні телесюжети, де він кричить на хокімів, прокурорів та інших урядовців, публічно називає їх крадіями, виганяє із залу. І це добре діє на публіку, особливо на контрасті з попередньою владою, де критикувати можна було лише потрібних людей і в потрібний момент. Українці на власному прикладі знають, наскільки популярною може бути така поведінка президента.

Зі всього цього видно, що Шавкат Мірзійоєв – це новий автократ, який збирається утримувати владу не стільки утисками опозиції, скільки популяризацією самого себе і проведенням ліберальних реформ. Узбекистан найближчим часом не стане демократією й не відмовиться від патерналістської традиції. До того ж сильний та успішний лідер може тільки підсилити уявлення в суспільстві про те, що президент повинен володіти широкими повноваженнями, а будь-хто, хто йому опонує, шкодить державі. За тим, як же буде розвиватися ситуація в Узбекистані, слідкуйте на сторінках «Ad Astra».

Автор – Еріка Бортнік, Аналітичний центр ADASTRA