Що буде з Казахстаном після Назарбаєва?

Відставка Нурсултана Назарбаєва після майже 30-річного правління стала несподіванкою. Та автократичний президент не пішов із політичного життя країни: він продовжує утримувати владу, визначивши своїм наступником лояльного Касима-Жомарта Токаєва. Як колишньому президенту вдалося легітимізувати його владу та нейтралізувати опозиційні настрої? Якими були перші кроки новообраного президента, та що відбуватиметься в політичному житті Казахстану далі? Відповіді – у цій статті ADASTRA.

У кінці березня перший та єдиний президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв оголосив про свою відставку. 78-річний очільник держави пішов із посади за більш ніж півтора року до наступних виборів. Касим-Жомарт Токаєв, очільник Сенату, став виконувачем обов’язків президента та першими ж діями на цій посаді показав, якою буде його політика. Скандальне рішення про перейменування столиці Астани на Нур-Султан, як і присвоєння Назарбаєву звання «Народного героя», свідчать про цілковите продовження новою владою лінії колишнього президента. Більше того, Нурсултан Назарбаєв нікуди не зник – він залишається головою Ради безпеки Казахстану та правлячої партії «Нур Отан» («Світло вітчизни»), змінами до Конституції його ще у 2010 році було зроблено довічно недоторканним.

Хоча режим Назарбаєва є авторитарним, у державі активно підтримується видимість демократії. Президент та парламент обираються шляхом голосувань, на які щоразу запрошують міжнародних спостерігачів. Назарбаєв ніколи не мав менше 80% підтримки на виборах, а його партія має найбільше місць у парламенті. При цьому щоразу імітується наявність опозиції – разом із Назарбаєвим реєструють інших кандидатів, нікому не відомих, які часто знімають свої кандидатури на користь «Лідера нації». Це, а також видимість «стабільного розвитку» Казахстану, дозволяло Назарбаєву 30 років залишатися при владі.

Чому саме зараз?

Авторитарний режим Назарбаєва довгий час здавався ефективним, адже економіка зростала, держава приваблювала іноземних партнерів своєю стабільністю, особливо на фоні інших держав Центральної Азії. Утиски свободи слова пояснювалися боротьбою зі «зрадниками», які можуть підірвати стабільність та призвести до економічних втрат. Довгий час лозунг «спочатку економіка, потім – політика» успішно працював. Але в Казахстані залишилися невирішені проблеми: соціальна нерівність, бідність за межами Астани та Алмати, сировинна економіка.

По-справжньому режим Назарбаєва вичерпав свій ресурс ще в кінці 90-х. Тоді з’явилися опозиційні сили, які час від часу намагалися проникати в політику. У 2001 році група політиків об’єдналася в «Демократичний вибір Казахстану» та почала вимагати реформ і демократизації, після чого їх назвали «підривниками» і просто усунули з посад. З 2005 року опозиційну діяльність розпочав Аміржан Косанов, який регулярно зазнавав утисків та не допускався до державної служби. Зрештою, саме він на перших виборах після відставки Назарбаєва представить сили опозиції.

Вас може зацікавити: Експрес-революція, або Що відбувається в Киргизстані?

Режим Назарбаєва здавався стійким лише на перший погляд, насправді ж ще у 2015 році владі довелося проводити позачергові вибори, щоб «дати президенту Назарбаєву новий мандат загальнонаціональної довіри для успішного проходження країною періоду глобальних випробувань». І «мандат» було надано – Назарбаєв отримав 98% голосів. Спостерігачі з ОБСЄ назвали вибори сфабрикованими, оскільки не було реальної опозиції, обмежувалася діяльність ЗМІ, а виборчі комісії практично повністю складалися з членів партії «Нур Отан».

Опозиційні настрої населення, звісно ж, нікуди не зникли, а тільки посилилися. У 2016 році в сусідньому Узбекистані після смерті Іслама Карімова до влади прийшов реформатор Шавкат Мірзійоєв. Він здійснив ряд демократичних реформ, у тому числі у сфері прав людини та економіки. Успішний приклад зміни влади в Узбекистані, певна річ, не міг не вплинути на відношення жителів Казахстану до власного режиму. Нурсултан Назарбаєв мав вигадати, як залишити при владі свою партію, до якої входить і його старша дочка Дарига, та не допустити зміни влади за узбецьким сценарієм.

Підготовка до передачі влади розпочалася ще у 2017 році. Тоді була проведена конституційна реформа, яка значно обмежила можливості законодавчої ініціативи президента на користь парламенту. Навіщо це було потрібно стало добре зрозуміло після відставки Назарбаєва: тимчасовим виконувачем обов’язків президента став глава Сенату Касим-Жомарт Токаєв, а його місце зайняла Дарига Назарбаєва. Таким чином, Нурсултан Назарбаєв створив найкращі умови для того, аби покинути посаду, залишивши владу у своїх руках.

Кому були потрібні дострокові вибори та як вони проходили?

За конституцією Казахстану, Токаєв міг виконувати обов’язки президента до грудня 2020 року, до наступних чергових виборів. Проте, 9 квітня в.о. президента Токаєв виступив по телебаченню із заявою про те, що рівно за 2 місяці, 9 червня, пройдуть позачергові президентські вибори. Таке рішення аргументувалося потребою «зняти будь-яку невизначеність і підтвердити спадкоємність влади». Токаєв пообіцяв провести чесні і вільні вибори.

Напевно, ці вибори дійсно були найбільш демократичними за всю історію Казахстану. У виборчому бюлетені було 7 прізвищ кандидатів від різних політичних сил, допустили навіть згаданого вище опозиціонера Аміржана Косанова, який зайняв друге місце із результатом 16,2% – нонсенс для авторитарного Казахстану. Токаєв очікувано виграв вибори, отримавши 70,8% голосів.

Вам варто знати: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

Влада Казахстану всіма силами намагалася досягти видимості чесних виборів. Зокрема, були запрошені спостерігачі з 41 країни, багато журналістів, допускалися навіть спостерігачі від громадських організацій Казахстану. Та порушення все ж були зафіксовані. Головне з них – це дуже короткий період передвиборної кампанії (останній кандидат був зареєстрований лише 6 травня, за місяць до виборів). Окрім того, влада кілька разів обмежувала доступ населенню до інтернету, контролювала роботу ЗМІ. У звіті ОБСЄ вказано, що передвиборчі кампанії кандидатів були мало помітними: деякі з них навіть не оголошували основні пункти своїх програм. Водночас Токаєв наголошував на продовженні політики Назарбаєва, колишній президент був зображений на агітаційних плакатах разом зі «спадкоємцем».

З огляду на характер виборів зрозуміло, що Назарбаєв розраховував на ефект неочікуваності: піти у відставку без попередження та швидко провести вибори, легітимізувавши владу обраного наступника. У той час як опозиція не була консолідована та не мала часу на роботу з електоратом, Токаєв використав авторитет «Лідера нації, який зробив Казахстан розвинутою державою та важливим міжнародним актором», щоб виграти вибори. Допомогло й те, що Дарига Назарбаєва залишилася на посаді глави Сенату, а не пішла на вибори, як того очікували. Обрання дочки авторитарного правителя новим очільником держави було б не найкращим кроком.

Протести, поліція, свобода слова

Після виборів на вулиці великих міст вийшли протестувальники, не згодні з результатами. Маніфестації почала придушувати поліція: за перші кілька днів було затримано приблизно 500 осіб, і ця цифра продовжувала зростати. Окрім мітингів, незгодні жителі Казахстану запустили інтернет-кампанію: у соціальних мережах поширювалися заклики до протесту владі під хештегами #qazaqkoktemi («Казахська весна») та #menoyandim («я прокинувся»). Люди вимагали провести демократичні реформи, припинити утиски ЗМІ.

Поліція заявила про 4000 затриманих протестувальників по всій країні за 5 днів протесту. Більшість із них швидко відпустили, але деяких звинуватили в адміністративних правопорушеннях. Також повідомляється про велику кількість поранень, завданих поліцейським, проте ніхто з мітингувальників не підтвердив подібного.

Читайте також: Чому в Таджикистані не буває протестів?

Нова влада оперативно відреагувала на протести. В адміністрації президента заявили, що «протестувальниками рухають не політичні, а економічно-соціальні причини». Токаєв пообіцяв створити Національну раду суспільної довіри при президентові, до якої б увійшли представники громадських організацій та опозиційних політичних рухів. Це має бути дорадчий орган, який дозволить враховувати думку громадян.

Й адміністрація президента дійсно почала втілювати цей задум у життя: для консультацій уже було запрошено бізнесмена й громадського діяча Маргулана Сейсембая, який виходив на протест із вимогою проведення реформ. Окрім того, Токаєв пообіцяв розробити законодавство, яке б дозволяло проводити мирні акції протесту (насправді, і зараз є можливість законно провести мітинг – проблема в тому, що заявки на проведення протестів не узгоджують). Це вимушені кроки, завдяки яким нова-стара влада сподівається заспокоїти суспільство та створити видимість змін.

Міжнародний вимір

Одним із досягнень, яким дуже пишається Нурсултан Назарбаєв, є позиція Казахстану на міжнародній арені. Держава, у якій так довго не змінюється влада, є передбачуваним партнером, з яким не страшно будувати довготривалі відносини. Назарбаєв також зміг вдало балансувати між Росією, Китаєм та Заходом, використовуючи ті аспекти казахської ідентичності, які були актуальні для іноземних партнерів.

Так, у відносинах із РФ Казахстан робив наголос на пострадянській спадщині, з КНР – на спільній політиці щодо уйгурів (тюркомовна народність, представники якої живуть у Казахстані та в сусідній із ним китайській провінції), із Заходом – на демократичних перетвореннях. Казахстан є своєрідним лідером у Центральній Азії, йому вдається зберігати добрі відносини з усіма сусідами. В інтересах Назарбаєва не втратити ці позиції, а передати їх наступникові.

Дізнавайтеся більше: Велике китайське гето: як Сі Цзіньпін вирішує «уйгурське питання»?

Касим-Жомарт Токаєв – досвідчений дипломат, до призначення у 2013 році на посаду голови Сенату він був заступником генерального секретаря ООН (у Женеві). Ще раніше займав високі посади в ОБСЄ, СНД та ШОС (Шанхайській організації співробітництва). Він має хорошу репутацію та широкі міжнародні зв’язки, знає декілька іноземних мов. За такий короткий час на посаді президента Токаєв здійснив важливі кроки на міжнародно-політичній арені.

Європейський Союз

ЄС – найбільший торговельний партнер Казахстану: третина казахського експорту припадає саме на європейські держави. Окрім того, ЄС є одним із найбільших іноземних інвесторів Нур-Султана. Відбувається традиційна для Європейського Союзу співпраця у сфері демократизації: у рамках Європейської допомоги для захисту демократії та прав людини щороку на реформи виділяється мільйон євро.

Токаєв уже проводив із ЄС політичні консультації з приводу демократичних перетворень у Казахстані. Зокрема, відбулася зустріч із Дональдом Туском, головою Європейської Ради. Головна претензія до нового президента – силовий розгін протестів, обмеження політичного вибору, переслідування опозиціонерів. Токаєв пообіцяв надалі проводити демократичні реформи та дозволити свободу зібрань. Причиною таких варварських дій поліції він назвав те, що мітингувальники заважають простим перехожим, які не хочуть брати участі в протестах. Тож поліція просто робила все необхідне, аби захистити спокій громадян.

17 червня Європейський Союз прийняв нову стратегію відносин із Центральною Азією. Попередня така стратегія була затверджена ще у 2007 році. ЄС збирається поглиблювати співпрацю з державами регіону та сприяти модернізації економіки й проведенню суспільно-політичних реформ. Зі цього можна зробити висновок, що Токаєву вдасться підтримувати й розвивати відносини з ЄС.

Цікаво знати: Навіщо Узбекистану нові торговельні шляхи в Центральній Азії?

Росія

У середині квітня Міністерство закордонних справ Росії офіційно заявило, що сподівається на продовження новим президентом зовнішньополітичного курсу Назарбаєва, оскільки «це сприяє стабільному розвитку держави». Така заява, по суті, вказує на підтримку Росією Токаєва.

3 квітня, за два тижні після вступу на посаду в. о. президента Казахстану, Касим-Жомарт Токаєв здійснив свій перший закордонний візит до Російської Федерації. Нового президента запросив Володимир Путін, під час зустрічі він наголосив на важливості партнерства двох держав і висловив надію на подальшу активну співпрацю.

Росія – стратегічний партнер для Казахстану. Вони також співпрацюють у рамках міжнародних організацій (СНД, ШОС, ОБСЄ) і просто «дружать». Казахстан перейняв від північного «друга» способи поводження з опозицією (зокрема, переслідування за пости в соціальних мережах за статтею «тероризм», силовий розгін мітингів). Токаєв уже став бажаним гостем у Кремлі, що ще раз підтверджує правильність вибору Назарбаєвим наступника.

Що далі?

Попри те, що Назарбаєв зменшив повноваження президента перед тим, як піти з посади, Токаєв має велику кількість повноважень та фактично зможе контролювати всі гілки влади, як і його попередник. Токаєв уже провів точкові кадрові зміни під лозунгом «привести до влади нове покоління», але всі призначення узгоджуються з Назарбаєвим: насправді нікого нового призначено не було. Окрім того, він залишив на посадах усіх акімів (голови місцевих адміністрацій). Токаєв має репутацію консервативного політика, який не вдається до жодних кардинальних змін. Схоже, так і буде, а реформаторства від нової влади очікувати не варто.

Вам може сподобатися: «Один пояс, один шлях»: Центральна Азія під китайським фокусом

Опозиціонер Косанов має всі шанси привести опозицію в парламент на дочасних виборах. Такий крок буде вигідний і владі Токаєва-Назарбаєва: наявність невеликої, а отже, легко контрольованої опозиції в парламенті стане «плюсиком» у списку демократичних перетворень, що допоможе, з одного боку, зменшити критику чинної влади, а з іншого – заспокоїть західних партнерів.

Період Токаєва можна вважати перехідним: Назарбаєв досі контролює владу, партія «Нур Отан» усе ще має великий рівень підтримки, але зовнішні та внутрішні умови не дають можливості ігнорувати проблеми населення, тому можна прогнозувати, що авторитаризм послабиться. Як довго тандем Токаєв-Назарбаєв зможе утримувати владу? Вірогідність того, що він її втратить, вкрай низька, адже таке керівництво влаштовує всі політичні еліти Казахстану, що володіють великим капіталом. З огляду на всі вищенаведені фактори, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, Казахстану найближчим часом не слід очікувати кардинальних змін.

Автор – Еріка Бортнік, Аналітичний центр ADASTRA