Експрес-революція, або Що відбувається в Киргизстані?

Нині невелика центральноазійська держава переживає вже третю з часу проголошення незалежності революцію. Протести розпочалися 4 жовтня після парламентських виборів, які відбулися з численними порушеннями. Попередні результати свідчили, що новий парламент мав би на 90% складатися із пропрезидентських партій, тоді як соцопитування пророкували успіх опозиції. Унаслідок народного спротиву уже за день було захоплено будівлю парламенту, найвищі посадовці подали у відставку, а ЦВК визнала вибори недійсними. Про розклад політичних сил в країні, перебіг революції та прогноз щодо майбутнього Киргизстану – читайте далі.

Зміна влади через революцію, здається, стала традицією для киргизької політики. Лише один раз, у 2017 році, новий президент прийшов до влади після виборів, а не в результаті протестів (не враховуючи перехідний період 2010-2011 років). Киргизстан, як й Україну, за Індексом демократії від Economist Intelligence Unit відносять до «держав із гібридним режимом»: тут розвинена партійна система, є опозиція та свобода слова, але вся влада поділена між місцевими елітами. Якщо одна із груп впливу, політичний «клан», намагається захопити всю повноту влади та витіснити інших політичних гравців – виникає спротив і мобілізація прихильників серед суспільства.

Більше за темою: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

На тлі білоруських подій та досвіду українських революцій здається, що події в Бішкеку розгортаються з неймовірною швидкістю. Насправді революції 2005 та 2010 років теж були динамічними: у перші ж дні протестувальники захоплювали адміністративні будівлі та позбавляли чинну владу впливу. Президент Аскар Акаєв утік до Москви в перші ж дні Тюльпанової революції 2005 року, яка в результаті тривала менш ніж місяць. У 2010 році революція тривала довше, але президент Курманбек Бакієв виїхав із країни менш ніж за два тижні після початку протестів. Після цього політичні сили організовували перехідний уряд та домовлялися між собою. Від таких домовленостей, по суті, і залежить стабільність у державі.

Політичні розклади

4 жовтня у виборах до Жогорку Кенеша (парламенту) брали участь 16 партій. Прохідний бар’єр у Киргизстані – 7%, а місць у парламенті всього 120. За попередніми результатами в Жогорку Кенеш нібито пройшли чотири політсили, три з яких пов’язують із президентом та урядом.

Найбільше голосів – майже 50% на двох, – набрали партії «Бірімдік» та «Мекенім Киргизстан». Рік тому в Соціал-демократичній партії Киргизстану, яка привела до влади президента Сооронбая Жеенбекова, стався розкол, а пропрезидентські депутати перейшли в «Бірімдік» («Єдність»). Перейшов і сам лідер СДПК Марат Аманкулов, згодом очоливши «Бірімдік». Аманкулов за тиждень до виборів став учасником скандалу: у мережі з’явились відео з його неоднозначним висловлюванням. На відео він, ведучи переговори із представниками російської Госдуми, каже, що «тридцять років незалежності показали нам, що пора вже одуматися і пора вже повертатися». Так, він мав на увазі інтеграцію із Російською Федерацією. «Бірімдік» – прихильники євразійської інтеграції, що доволі непопулярна на півдні країни. У Киргизстані досі існує умовний поділ на «багату Північ» та «бідний Південь»: перші – прихильники тісних відносин із Росією, другі – із державами регіону та Китаєм. Слова Аманкулова викликали обурення, а в Бішкеку пройшов мітинг проти нього. До складу партії також входить Асилбек Жеенбеков – брат чинного президента, та кілька високопосадовців із уряду.

Марат Аманкулов

Не менше претензій до партії «Мекенім Киргизстан» («Моя Батьківщина»). До партії входить Іскандер Матраімов, брат якого, Раімбек, підозрюється у відмиванні грошей за кордоном. За свідченнями, саме Раімбек Матраімов, який до того ж є колишнім заступником очільника державної митниці, фінансує «Мекенім Киргизстан». До лав партії належить чинний віцеспікер Жогорку Кенеша Мірлан Бакіров. Нещодавно в МК перейшли члени партій СДПК, «Республіка» (вважаються опозиційними), «Киргизстан». Ще навесні цього року склад політсили був зовсім іншим, а її лідерами та засновниками були брати Осмонові, проте після реєстрації в ЦВК стало відомо, що Осмонові очолили іншу партію – «Ийман Нуру», яка пізніше приєднається до Координаційної ради опозиції. З’явилися свідчення, що «клан» Матраімових «відібрав» у них партію, аби піти з нею на вибори.

Також читайте: Автократія 2.0: як змінився Узбекистан після смерті Карімова?

Наступна провладна партія, яка набрала необхідні 7% голосів – «Киргизстан». Партія представлена в чинному парламенті та входила в коаліцію із СДПК, тому можна говорити про наявність у них домовленостей із «Бірімдік». Очолює політсилу спікер Жогорку Кенеша Дастанбек Джумабеков (кілька днів тому пішов у відставку). Напередодні виборів у партії велась внутрішня боротьба за місця у списку. За два тижні до виборів з неї змушений був піти Айтманат Назаров, проти якого розпочалося розслідування щодо використання адмінресурсу для агітації. Деяких членів «Киргизстану» пов’язують із кримінальним світом. Партію можна охарактеризувати як повністю лояльну президентові. До її складу входять власники великого бізнесу та держслужбовці, які неодноразово ставали фігурантами корупційних справ.

Решту 13 партій, представлених на виборах, вважають опозиційними. Семивідсотковий поріг подолала лише «Бутун Киргизстан» («Об’єднаний Киргизстан»), популярна на півдні держави. Її очолює Адахан Мадумаров, який балотувався на президентських виборах у 2011 та 2017 роках. До неї ж належить Омурбек Суваналієв – заступник секретаря Ради Безпеки Киргизстану. Політсилу пов’язують із колишнім президентом Атамбаєвим, до її складу входять представники силових структур.

І опозиційні, і провладні партії в Киргизстані дуже несталі. Політики постійно змінюють партійну приналежність, політсили – своїх лідерів, а погляди однопартійців можуть кардинально відрізнятися. Для існування партії тут важливі не погляди та цінності, а винятково домовленості між елітами. Так, перед виборами навіть опозиційні політики були помічені за зустрічами із Матраімовим. На цих виборах значна частина груп впливу залишилась без доступу до влади, натомість пропрезидентські сили захопили практично усі місця в парламенті.  

Голос на виборах коштує 3000 сомів

Фальсифікувати вибори в Киргизстані можна двома способами: підкупом виборців та використанням адміністративного ресурсу. Раніше популярними були «каруселі», коли одну групу виборців возили на кілька дільниць, але зараз такий варіант став неможливим через введення біометричних паспортів. Утім, важливо зазначити, що біометричні паспорти отримали не всі громадяни, тому їх немає в 400 тисяч із 6,3 мільйонів жителів. Вони, відповідно, не можуть голосувати на виборах узагалі, і таким чином кількість виборців скоротилась приблизно на 12%. Виникає наступне питання: як змусити решту виборців проголосувати «за кого треба»?

Одним із ефективних інструментів фальсифікацій на виборах стала «форма №2» – документ, який дозволяє виборцю проголосувати не за місцем реєстрації. Такою процедурою скористалися близько 450 тисяч громадян, тобто 12% виборців. Люди повідомляли, що службовці обходили будинки з пропозицією заповнити «форму №2», а потім давали конверт із грошима, від 1000 до 3000 сомів (355-1065 гривень), та казали, за яку партію потрібно проголосувати. Підкуп у Киргизстані ефективний, зважаючи на низькі доходи населення. На деяких дільницях помічали, як люди фотографують свої заповнені бюлетені, щоб відзвітувати про «правильний» голос. До ЦВК надходили скарги, а Жеенбеков заявляв, що фактів порушень немає.

Вас може зацікавити: Навіщо Узбекистану нові торговельні шляхи в Центральній Азії?

За подібним підкупом були помічені партії «Бірімдік» та «Мекенім Киргизстан», яким за попередніми результатами приписали перемогу на виборах. До того ж за кілька тижнів до голосування стався скандал із партією «Киргизстан»: її очільник Джумабеков на телевізійні камери подарував породіллі 50 тисяч сом – такий розмір материнського капіталу був частиною передвиборчої програми партії. При чому Джумабеков – спікер Жогорку Кенеша, і є підозра, що гроші на такий підкуп він взяв із державного бюджету.

До виборів, посилаючись на пандемію, не пустили міжнародних спостерігачів. Єдина міжнародна організація, яка звітувала про проведені вибори – ОДКБ, і порушень вона не побачила. Навряд чи можна було очікувати іншого, враховуючи дружбу Жеенбекова з Путіним. Так, за кілька днів до виборів президент Киргизстану літав на переговори з російським колегою у Сочі. Проте сумнівів у тому, що вибори пройшли нечесно, не залишилось ні в кого. Цікаво, що жодна політична сила не назвала вибори чесними, навіть переможці погодилися на перевибори, а президент переносив  фокус на «спробу незаконного захоплення влади». Дуже знайомі слова: так лідери держав говорять, коли розуміють, що втрачають легітимність. У Киргизстані швидко піднялася хвиля протесту, яка за день кардинально змінила ситуацію.

Зміна влади за декілька днів

Акція протесту в Бішкеку після парламентських виборів.

Градус напруги зростав ще напередодні виборів, при чому ні провладні сили, ні опозиція не консолідували свої зусилля. Так, під час передвиборчої агітації в південному регіоні країни сталася бійка між прихильниками партій «Мекеним Киргизстан» та «Бірімдік». Першого жовтня проходили акції радикалів, які закликали захопити владу. Політична боротьба в Киргизстані часто зводиться до взаємних звинувачень у корупції, зв’язках із кримінальним світом та домовленостей із попередньою владою. Так було і на цей раз, тому протести після нечесних виборів були очікуваними.

Люди вийшли на вулицю ввечері 4 жовтня, коли з’явилися перші результати виборів. Протест не був мирним: у результаті сутичок постраждало багато людей, правоохоронні органи використовували світлошумові гранати. Такий тип протестів характерний для Киргизстану, і політичні лідери добре розуміли, що ігнорувати його не вийде. 6 жовтня ЦВК визнала вибори недійсними, прем’єр-міністр та спікер парламенту пішли у відставку, президент перестав з’являтися на публіці. Будівлю парламенту захоплять, а пізніше тут збереться опозиція. Протестувальники звільнили політв’язнів – ворогів чинної влади, особливо не розбираючись у тому, чи були серед них справжні злочинці.

Цікаво знати: Чому в Таджикистані не буває протестів?

Партії, які не пройшли до парламенту, та опозиційна «Бутун Киргизстан» об’єдналися в Координаційну раду та висунули свої вимоги: зібрати засідання Жогорку Кенеша, обрати нового прем’єр-міністра, провести процедуру імпічменту та призначити нові вибори. Провладні партії, зі свого боку, заявили про готовність піти на нові вибори. Таким чином, революцію можна вважати вдалою, і тепер залишається спостерігати за тим, як політичні сили намагатимуться завоювати для себе переваги від нового статус-кво.

Після захоплення Жогорку Кенеша та висунення вимог опозиції сталася цікава подія. Група провладних депутатів зібралася в столичному готелі «Достук» та обрала нових прем’єр-міністра та спікера парламенту – Садира Жапарова й Миктибека Абдилдаєва. Ці призначення не влаштували опозицію, адже процедура не була законною. Жапаров – соратник колишнього президента Бакієва (2005-2010 рр.), якого протестувальники напередодні звільнили із в’язниці. До нього є багато претензій, але і прихильників вистачає – у ці дні біля будівлі парламенту проходять акції в його підтримку. Подальший розвиток подій залежить від того, чи зможуть сторони прийти до спільного рішення щодо цих кандидатур.

Садир Жопаров

У чиїх руках зосередиться влада в Киргизстані?

Після відставок найвищих посадовців заступник секретаря Ради безпеки Киргизстану Омурбек Суваналієв, який належить до партії «Бутун Киргизстан», заявив, що тепер керує усіма силовими структурами. Він не згоден із кандидатурою Жапарова на пост прем’єр-міністра, а ще перед виборами заявляв, що за деякими партіями стоять керівники організованих злочинних груп.

Читайте також: Що буде з Казахстаном після Назарбаєва?

Його політсила – єдина з опозиційних, яка пройшла в парламент на цих виборах, що робить його впливовою політичною фігурою. «Бутун Киргизстан» – націоналістична права партія, яка виступає за президентську форму правління. Ураховуючи той факт, що вона активно співпрацює з іншими опозиційними силами, можна очікувати, що після стабілізації ситуації саме вона матиме найбільше шансів на перемогу вже на нових виборах.

10 жовтня стало відомо, що президент звільнив Суваналієва з посади заступника секретаря радбезу та призначив лояльного Жанибека Капарова. Жеенбеков намагається утримати владу через кадрові перестановки, і його успіх залежить від того, як далі розгортатимуться події: чи продовжаться протести, про що домовиться опозиція та чи зможуть політичні сили консолідувати свої зусилля.

Авторка – Еріка Бортнік, афілійована експертка з Центральної Азії Аналітичного центру ADASTRA.