PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Новий президент для Перу: чи вийде країна з політичної кризи?

Новий президент для Перу: чи вийде країна з політичної кризи?

На початку червня в Перу відбувся другий тур президентських виборів – подія, на яку всі чекали з нетерпінням та надією, що вона покладе край тривалій конституційній кризі в країні. Голосування завершилося і, попри протести опонентів, переможець визначений, але ця розв’язка дає мало підстав сподіватися, що на цьому політичне протиборство завершиться. Тож як у Перу розгорталася політична криза, хто наразі бореться за владу в державі та чого слід очікувати від новообраного президента – про все це розповідаємо в новому матеріалі.

Починаючи з 2016 року, Перу перебуває в стані політичної кризи. Так, між двома гілками влади – виконавчою (яку очолює Президент Республіки) та законодавчою (яку представляє Конгрес) – відбувається протистояння. Педро Кучинський, котрий став президентом у 2016 році, зіткнувся з жорстким спротивом із боку парламенту. Останній розпочав справу щодо імпічменту президента, висунувши Кучинському звинувачення в «моральній неспроможності», що фактично означає його нездатність виконувати свої функції. Справа закінчилася тим, що Педро Кучинський самостійно вирішив подати у відставку, і вже 23 березня 2018 року новим главою держави став його віцепрезидент Мартін Віскарра. Проте пройшло всього лиш два роки, як криза повторилася, й нового президента знову звинуватили в «моральній неспроможності».

Читайте також: 2020 in Latin America: a Political Roller Coaster

Чим спричинена така жорстка позиція Конгресу? Справа в тому, що по-перше, за часів президентства Кучинського та Віскарри великий вплив на законодавчий орган мала опозиційна політична партія Fuerza Popular, або ж «Народна сила».  По-друге, Мартін Віскарра вирішив провести декілька антикорупційних реформ. Зокрема він прагнув знизити недоторканість парламенту, а також заборонити парламентарям переобиратися. Останньою краплею стала відмова законодавчої влади надати президенту мандат на обрання суддів до Конституційного cуду. Унаслідок цього інциденту 30 вересня 2019 року Віскарра розпустив Конгрес, а 26 січня 2020 року було обрано його новий склад. На жаль, це не допомогло подолати політичну кризу в країні.

Як у Перу за тиждень змінилося три президенти

Насамперед варто розглянути юридичні аспекти процедури імпічменту президента в Перу. Згідно зі статтею 113 основного закону, однією з підстав для відставки президента є визнання його «моральної неспроможності». Останній термін стосується випадків державної зради, незаконного розпуску Конгресу або перешкоджання його функціонуванню. Для реалізації імпічменту необхідно отримати як мінімум 87 голосів депутатів (всього їх 130).

Оскільки з 2016 року між законодавчою та виконавчою владою зберігалося протистояння, не дивно, що Конгрес скористався наданим йому інструментом для імпічменту Педро Кучинського та його соратника й наступника Мартіна Віскарри. От тільки в очах великої частини суспільства це рішення виглядало радше політичним, аніж юридичним.

Мартін Віскарра на початок свого президентського терміну був членом правоцентристської партії Peruanos Por el Kambio («Перуанці за зміни»). Саме від цієї політичної сили він змагався за місце віцепрезидента при Педро Кучинському (останній був лідером «Перуанців за зміни»). Вступивши на посаду, Віскарра фактично відразу проголосив боротьбу з корупцією серед високопосадовців головним напрямом своєї політики. Віскарра також заборонив фінансування політичних кампаній із приватних джерел та прагнув створити другу палату в парламенті. Загалом, він орієнтувався на підтримку середнього класу, обіцяючи йому зміцнення демократії та притягнення до відповідальності корумпованих чиновників. Тобто уже два президенти поспіль намагалися обмежити недоторканність конгресменів та зробити законодавчі процедури більш прозорими.

Президент у 2016-2018 рр. Педро Кучинський (по центру) та його наступник у 2018-2020 рр. Мартін Віскарра (зліва). EFE/Presidencia de Perú

Звичайно ж, Конгресу не подобалася така позиція Віскарри. Тому між гілками влади дедалі загострювався конфлікт. Головним опонентом президентської адміністрації став спікер парламенту Мануель Меріно – представник правої політичної партії Acción Popular («Народна дія»), яка тоді мала найбільш чисельну фракцію (25 місць, або ж 10,25%). Він публічно висунув проти Мартіна Віскарри звинувачення в корупції та закликав Конгрес до оголошення йому імпічменту. Приводом для цього послужив скандал, пов’язаний зі сплатою співаку 50 тис. дол., аби той провів «мотиваційний майстер клас» для працівників Міністерства культури. Меріно навіть спробував переконати військових, аби ті виступили проти глави держави, проте зазнав невдачі, адже такі радикальні заходи не знайшли підтримки.

Детальніше про проблему тут: Peruvian Political Crisis: Three Presidents in One Week

Окрім цього, на адресу Віскарри лунали звинувачення в неефективній боротьбі з COVID-19, а також у можливій корупції за часів, коли він був губернатором регіону Мокегуа (2011 – 2014 рр.). Як наслідок, у Конгресі знову провели голосування щодо імпічменту Мартіна Віскарри: рішення було схвалено 105 голосами «за» та 19 голосами «проти». 9 листопада 2020 року Мартін Віскарра оголосив, що він йде у відставку й не буде суперечити рішенню Конгресу.

Таким чином, 10 листопада Конгрес оголосив Мануеля Меріно тимчасовим президентом країни. Проте, цього разу населення Перу відповіло на новий виток затяжної політичної кризи масовими протестами. Маніфестації відбувалися навіть поза межами країни, зокрема у Нью-Йорку та Лондоні, а у Facebook та Twitter досить популярними стали хештеги #MerinoNoEsMiPresidente та #MerinoDictador.

Протести в м. Ліма проти відставки Мартіна Віскарри. Ernesto Benavides/AFP

Незважаючи на те, що протести в Перу були здебільшого мирними, поліція застосовувала проти маніфестантів сльозогінний газ та гумові кулі. У результаті багато людей отримали травми, двоє осіб було вбито, а 40 зникло безвісти. Звичайно ж, унаслідок цих подій авторитет нової влади різко впав. Окрім того, досить велика частка населення підтримувала Мартіна Віскарру та вважала нового президента узурпатором, який посягає на демократичні права населення. Тому 15 листопада Мануель Меріно пішов у відставку. Тимчасовий президент перебував на своїй посаді всього лиш п’ять діб.

16 листопада новим виконувачем обов’язків президента Перу було проголошено представника Partido Morado (Фіолетової партії) Франсіско Сагасті: він став третім главою держави за тиждень. Проведення наступних президентських виборів було призначено на квітень 2021 року.

Загальні факти про президентські вибори 2021 року

Президентські вибори в Перу проходять здебільшого у два етапи: якщо на першому якийсь кандидат набирає понад 50% голосів виборців, то, згідно зі статтею 111 конституції, він стає главою держави. Відповідно, якщо цього показника не досягнув жоден із кандидатів, то двоє з них з найбільшою кількістю голосів проходять до другого туру. Перший тур волевиявлення відбувся 11 квітня, другий – 6 червня. Офіційна церемонія інавгурації нового глави держави запланована на 28 липня 2021 року.

До другого туру останніх президентських виборів пройшли Педро Кастільйо (18,92% голосів у першому турі) та Кейко Фухіморі (13,41% голосів). Політичні погляди обох кандидатів є радикально протилежними, тому цьогорічне голосування не стало чимось приємним для населення країни, яке, маючи більш нагальні проблеми, як-от боротьба з пандемією, голодом та бідністю, відчуває політичну апатію та втомленість від політичних потрясінь.

Кандидати на цьогорічних президентських виборах – Кейко Фухіморі (зліва) та Педро Кастільйо (справа). Bloomberg

Кандидати на посаду президента – хто вони?

1.              Педро Кастільйо – представник партії Perú Libre («Вільне Перу»). Він не має жодного політичного досвіду, окрім того, що у 2002 році був кандидатом на посаду міського голови. Сам Кастільйо позиціонує себе не як досвідченого політика, а як «людину з народу». До цього він був учителем та здобув популярність як очільник масового страйку викладачів у 2017 році.

Серед звинувачень у бік Кастільйо є викриття його зв’язків із незаконною перуанською комуністичною організацією Sendero Luminoso (або ж «Сяючий шлях»), яка веде злочинну та партизанську діяльність, а також тероризувала місцеве населення впродовж 1980-1990х рр. До того ж, деякі вищі політичні діячі, як-от колишній міністр внутрішніх справ Карлос Басомбріо, звинувачують Кастільйо у зв’язках із політичним рухом Movadef (Movement for Amnesty and Fundamental Rights): його учасники вимагають амністії всіх заарештованих прихильників марксистської ідеології (у тому числі членів «Сендеро Лумінозо»).

«Вільне Перу» – це партія ультралівих популістів, які підтримують марксистсько-ленінську ідеологію. Тому в програмі Кастільйо, 15-сторінковому документі про управління країною впродовж перших 100 днів президенства, звучать соціалістичні гасла, як-от «У багатій країні більше не буде бідних людей». Найважливіше з того, що він пропонує:

·       Провести реформу конституції, а саме розділу, що стосується економічного управління, адже Кастільйо прагне запровадити ще більше втручання держави в економіку. Він погрожує Конгресу, що, якщо він не затвердить конституційні реформи, то законодавчий орган буде розпущено. Те саме стосується й Конституційного суду, який Кастільйо звинувачує в корупції. Вочевидь, у такий спосіб він хоче сконцентрувати повноту влади в руках президента. Цим також пояснюється його підтримка авторитарних політичних режимів у Венесуелі та Нікарагуа.

Вас також може зацікавити: Венесуельська криза: внутрішні причини та інтереси зовнішніх акторів

·       Виділити 10% ВВП на сферу освіти та охорони здоров’я;

·       Націоналізувати енергетичний сектор та гірничу промисловість, а також змусити великі корпорації платити ще більші податки. Кастільйо також публічно заявляв, що він прагне націоналізувати такі ресурси, як природній газ, золото, срібло, уран, літій та мідь, що є прямою загрозою для ринкової економіки Перу;

·       Найбільш позитивним моментом є обіцянка зробити доступ до інтернету невід’ємним правом кожного перуанця;

·       Кастільйо також планує заснувати Міністерство науки та технологій для боротьби з COVID-19.

2.              Кейко Фухіморі – представниця ультраправої партії «Fuerza Popular» («Народна сила»). Це вже її третє балотування на вибори президента (попередні – у 2011 р. та 2016 р.), тому Фухіморі, безперечно, є більш досвідченим кандидатом: це доводить навіть обсяг її програмного документу – 90 сторінок на противагу 15-сторінковій програмі Кастільйо. Кейко Фухіморі почала активно займатися політичною діяльністю з 19 років, коли стала першою леді за часів президенства свого батька Альберто Фухіморі (1990 – 2000 рр.). З 2016 року, коли на парламентських виборах «Народна сила» виборола 73 зі 130 місць, вона була впливовою особою в Конгресі.

Фухіморі, в разі своєї перемоги, планувала впровадити режим «важкої демократії» – demodura. Загалом, вона прагне повернутися до авторитарних методів управління свого батька, виправдовуючи це тим, що насамперед потрібно вирішувати кризи економіки та системи охорони здоров’я. Також Фухіморі хоче стимулювати економічне зростання не шляхом націоналізації, а через локальне управління природніми ресурсами та звичайними методами – створенням більшої кількості робочих місць, зменшенням бідності та забезпеченням збалансованого державного бюджету.

Варто згадати й те, що кандидатка пообіцяла в разі своєї перемоги надати публічне помилування Альберто Фухіморі. Це означає, що авторитарні методи управління її батька могли б стати нормою (а разом із тим і корупція, зловживання владою та порушення прав людини).

Фухіморі також має кримінальне минуле. У 2019-2020 рр. вона протягом 16 місяців перебувала під арештом за звинуваченнями в незаконному присвоєнні коштів під час скандалу з бразильською компанією Oderbrecht. На сьогодні продовжується слідство у її справі. Якби Фухіморі перемогла на виборах, то отримала б право недоторканності, проте, у будь-якому разі, на низку її прибічників (включно з її чоловіком) чекає ув’язнення.

Більше про це в матеріалі: The Odebrecht Corruption Scandal: the End of the World Plea Deal

Результати голосування та трохи статистики

15 червня Національний офіс виборчих процесів (державний орган, що відповідає за організацію виборів у Перу) оголосив кінцеві результати голосування. Педро Кастільйо здобув перемогу: за нього віддали свої голоси 50,125% виборців, у той час як за Кейко Фухіморі – 49,875%. Тобто різниця між двома кандидатами є зовсім малою – 0,25%, що становить 44 058 голосів. Проте остаточні результати буде оголошено в липні Національним виборчим журі, яке перевірятиме прозорість виборів.

Кейко Фухіморі не прийняла свою поразку й подала скаргу про те, що приблизно 200 тис. голосів потрібно анулювати, адже вони були сфальсифікованими. До того ж, після завершення другого туру та появи перших попередніх результатів навколо будинку голови виборчої комісії зібралися протестувальники, які підтримували Фухіморі та заявляли, що результати є підробкою. Тим не менш, навряд чи ці звинувачення або маніфестації призведуть до конкретних результатів, адже по-перше, Кейко Фухіморі не змогла надати вагомих доказів того, що результати голосування й справді були сфальсифіковані, а по-друге, вибори проводилися під наглядом міжнародних спостерігачів, й останні підтверджують, що все відбулося чесно та прозоро.

Прихильники Кейко Фухіморі протестують проти можливої фальсифікації виборів біля місця підрахунку голосів у м. Ліма, Перу. Martin Mejia/AP

Загалом, під час цьогорічних президентських виборів рівень антипатії населення до обох кандидатів був досить високим. Так, станом на 28 травня 41% виборців заявили, що точно не будуть голосувати за Кастільйо, тоді як проти Фухіморі виступали 45%. Це демонструє високий антирейтинг обох кандидатів серед перуанців. Окрім того, більшість людей проголосували в другому турі не за того кандидата, котрого вони вважають кращим, а за того, хто є «меншим злом» (48% виборців, які віддали голос за Педро Кастільйо та 60% перуанців, які проголосували за Кейко Фухіморі). Вочевидь, більшість населення не вірить в ефективність новообраного президента.

Насамкінець, за Педро Кастільйо голосували, більшою мірою, представники нижчих соціальних класів: зокрема, 1/5 його електорату (18,4%) – це населення з низьким рівнем доходів. Це пояснюється марксистським напрямом його програми й обіцянками допомагати бідним та пенсіонерам. Водночас, Кейко Фухіморі є популярною серед еліти, бізнесменів та населення з рівнем доходів вище середнього, адже у своїх передвиборчих обіцянках вона гарантувала розвиток ринкової економіки та захист приватного сектору.

Що очікує на Перу та нового президента

Загалом, наступний президент Перу зіткнеться з низкою серйозних випробувань. Перш за все, як це довели результати першого туру виборів, жоден з претендентів на посаду президента не має справжньої підтримки серед населення. У попередні роки свої голоси кожному кандидату, який проходив до другого туру, віддавали 40% виборців. На цьогорічних виборах ці показники є надзвичайно низькими: 18,92% голосів за Педро Кастільйо та 13,41% голосів за Кейко Фухіморі. Це означає те, що навіть переможець виборів 2021 року не має реальної підтримки від більшості населення Перу, що може підривати його легітимність в очах громадян. Низькі результати першого туру виборів пояснюють і те, що люди були більш схильні голосувати за кандидата, який принесе менше шкоди й не вірили в те, що в країні в подальшому відбудуться якісь позитивні зміни.

Цікаво знати: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками» у XXI сторіччі?

По-друге, населення зазнало значних втрат від пандемії COVID-19, і багато хто більше переживає не за політичне майбутнє країни чи нові реформи влади, а за те, аби їхні родичі або вони мали доступ до медикаментів та лікарняних місць. Те саме стосується й рівня зайнятості: у 2020 році 2,9 млн. осіб втратили робочі місця, а показник безробіття підвищився на 17,1% у порівнянні з 2019 роком.

По-третє, залишається проблема спротиву Конгресу. Одночасно з першим туром президентських виборів відбулися й парламентські вибори, у результаті яких партія Кастільйо «Вільне Перу» отримала лише 37 зі 130 місць. У парламенті є ще одна ліва партія – «Juntos por el Perú», однак вона має лише 5 місць. Таким чином, новообраному президенту ніяк не вдасться сформувати коаліцію. Тому наразі позиції глави держави є досить слабкими, оскільки він не матиме вирішального впливу на законодавчу владу.

З іншого боку, у складі нового Конгресу є 10 правих та ультраправих партій, а це означає, що Кейко Фухіморі досить просто сформувати опозиційну парламентську більшість: остання з великою вірогідністю чинитиме спротив усім законодавчим пропозиціям новообраного президента. І тут існує загроза виникнення двох кризових сценаріїв: або Кастільйо виконає свою передвиборчу обіцянку та розпустить Конгрес, або ж останній звинуватить президента в «моральній неспроможності» та буде домагатися його імпічменту за аналогією з 2018 та 2020 роками.

Дізнавайтеся більше: Стратегічна культура Бразилії: найпотужніша країна континенту в руках військових і дипломатів

Іншим важливим питанням є те, чого варто очікувати Перу після інавгурації нового глави держави. Що ж, можна передбачити, що його політичний режим буде консервативним: Кастільйо публічно виступає проти ЛГБТ, розширення прав жінок, одностатевих шлюбів та права на аборти, що вже є посяганням на свободи частини перуанського населення. Окрім того, він вважає Міжамериканську комісію та Суд (міжнародно-правові інституції) «пішаками США» та вже пообіцяв припинити членство Перу в Американській конвенції з прав людини, яка є важливою міжнародно-правовою угодою. Вочевидь, це створює велику загрозу для демократії та безпеки людини в країні.

По-друге, економічна програма Кастільйо та його наголос на важливості націоналізації викликає занепокоєння в бізнес-еліти та приватних компаній. Тому невідомо, чи в Перу й далі буде розвиватися система ринкової економіки та вільна конкуренція, які довели свою ефективність на світовому рівні. Врешті-решт, існує загроза того, що Кастільйо захоче сконцентрувати у своїх руках владу в країні через його недовіру до Конгресу та Конституційного суду. Тому, попри публічну підтримку демократії з його боку, Перу може з часом перетворитися на авторитарну країну з економічною стагнацією, все більшим втручанням держави та відсутністю ефективної системи захисту прав людини.

Післямова

Отже, навряд чи в найближчому майбутньому Перу очікує процвітання з обіцяним стабільним економічним зростанням. Натомість існує висока загроза повторення політичної кризи попередніх років, тому Педро Кастільйо потрібно буде відкинути свою радикальну позицію щодо Конгресу та намагатися шукати компроміс із політичними опонентами. Однак, зважаючи на те, що його головний конкурент, Кейко Фухіморі, є радикально протилежною у своїх поглядах, а опозиційні партії можуть сформувати парламентську більшість (праві, ультраправі та правоцентристські політсили), досягнення порозуміння між двома гілками влади наразі виглядає досить складним завданням.

Кастільйо вкрай важливо насамперед вирішити економічні негаразди перуанського населення. До того ж новообраному президенту треба буде швидко розробити та запровадити ефективні методи боротьби з COVID-19 та забезпечити громадян вакцинами, адже навряд чи його єдина ініціатива зі створення Міністерства науки та технологій є достатньою для усунення цієї проблеми. Лише шляхом задоволення базових потреб громадян та поваги до їхніх основних прав Кастільйо зможе гарантувати собі підтримку більшості населення Перу.

Авторка – Ольга Бикова, спеціалістка з Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA