Шотландський сецесійний рух початку ХХІ століття
Шотландія, країна, що входить до Великої Британії, віддавна демонструє прагнення відділитися. Тамтешній сецесійний рух є одним з найактивніших в Європі. Чи справді Велика Британія розпадається?
Сецесійний рух у соціальних науках визначають як суспільно-політичну течію, рушієм якої є претензія певної спільноти на політичний контроль над територією, яку вона населяє і яка є частиною існуючої держави.
Більш популярним, масово відомим терміном для позначення цього явища є «сепаратизм». Цей термін часто має негативну конотацію в українській громадській думці і сприймається як загроза територіальній цілісності нашої держави. Так склалось через, на жаль, успішні маніпуляції російської федерації з так званими самопроголошеними ЛНР та ДНР. Утім, згадані проксі-держави не є втіленням класичного сепаратизму, а радше політичною маніпуляцією росії.
Розгляньмо класичний приклад сецесійного руху ХХІ століття та зміни, які він може спричинити на світовій арені. Показовим прикладом сучасного сепаратизму є шотландське прагнення до незалежності.
Детальніше про проблему: «Сепаратизм чи передвиборча технологія? Чи дійсно регіони Великої Британії прагнуть незалежності»
Шотландія хоче самостійності: чому так склалося?
Шотландія є складовою частиною Великої Британії, так званою «constituent country». З усіх 4-х «складових країн» саме Шотландія має найвищий рівень автономії. З 1999 року в столиці Шотландії, Единбурзі, функціонують окремий парламент та уряд. Ці органи мають повноваження у сферах освіти, культури, охорони здоров’я, транспорту, місцевого самоврядування та частково податків. Словом, парламент та уряд майже повністю керують внутрішніми справами Шотландії. Однак зовнішня політика, оборона, а також переважно управління бюджетом залишаються за Вестмінстером - центральним британським парламентом у Лондоні. Провідна шотландська політична партія «Scottish National Party» (далі – SNP) вважає, що лондонське управління є неефективним. SNP просуває ідею незалежності. У 2014 році партії вдалося домовитися з центральною владою і провести референдум. Жителів Шотландії спитали: «Чи повинна Шотландія стати незалежною державою?». І 53,3% виборців відповіли «Ні».
Складові країни Великобританії, Gov.UK, 2017.
У 2016 році за результатами загальнодержавного голосування Велика Британія вийшла з Європейського Союзу. Хоч шотландське населення голосувало проти виходу, це не вплинуло на загальний результат через порівняно малу кількість населення Шотландії. «Brexit» став приводом для активізації прагнень до незалежності, адже інтересами шотландців щодо членства в ЄС практично знехтували. Посилилась аргументація послідовників сецесійного руху щодо економічних переваг перебування в ЄС, зокрема в доступі до вільного ринку. Виникли підстави вважати, що можливе проведення другого референдуму щодо питання незалежності Шотландії, аби країна могла самостійно керувати зовнішньою політикою, зокрема відносинами з ЄС. З 2016 року і до сьогодні SNP вважає, що варто провести ще один референдум щодо незалежності. Утім, такий порядок денний не влаштовує центральну британську владу в Англії.
Громадська хода за незалежність Шотландії біля парламенту Единбурга. Вересень 2025. PA Media.
Про те, чому Британія вийшла з ЄС ми розповіли тут: «Не піти по-англійськи: чому Британія йде з ЄС і коли це все-таки станеться?»
Шотландія v/s Англія – «братні народи», сусіди чи вороги?
Історичні шляхи Англії та Шотландії переплітаються впродовж багатьох століть. Так стається з багатьма країнами, які географічно знаходяться поруч. Варто зазначити, що до 1707 року Англія та Шотландія були окремим королівствами, а Великої Британії взагалі не існувало. У 1603 році померла бездітна англійська королева Єлизавета І Тюдор. Її найближчим родичем виявився двоюрідний племінник Яків VI - король Шотландії. Англія та Шотландія отримали спільного монарха, але зберігали окрему зовнішню та внутрішню політику. Не зручно керувати двома державами, які знаходяться поруч та є тісно економічно пов’язаними. Тому в 1707 році через сукупність факторів, зокрема політичну та економічну перевагу Англії, два королівства об’єднали в єдину державу.
Для населення Шотландії уніфікація мала болісні наслідки. Із втратою незалежності шотландці втратили і власний політичний вплив. Економічна інтеграція, хоч і відкрила можливості для торгівлі, зокрема доступ до колоніальних ринків, водночас спричинила появу відчутної конкуренції для шотландських підприємців та землевласників. Культурна сфера життя теж постраждала.
Інтеграція та асиміляція торкнулися багатьох культурних аспектів важливих для збереження національної ідентичності корінного населення. До уніфікації в Шотландії активно використовувалася шотландська рівнинна мова, а також ґаельтська (англ. Gaelic). Після об’єднання англійська мова домінувала в адміністративних структурах, а також в освіті. Традиційною формою організації суспільства в Шотландії, особливо в нагір’ї, були кланові структури, що прагнули зберігати свій вплив. Такий устрій суперечив централізованій владі Лондона і зазнавав утисків: шотландців позиціонували як менш соціально та політично розвинений народ порівняно з англійським. Не дивно, що за таких умов виник рух опору проти уніонізму. Після кількох невдалих збройних виступів шотландців проти англійського гніту центральна влада ліквідувала кланову структуру суспільства, заборонила використання ґаельтської мови та національного одягу і запровадила жорстокий військовий контроль над населенням.
Утім, шотландська національна ідентичність продовжувала існувати в культурному вимірі – фольклорі, літературі, мистецтві - і в ХХ столітті знову стала частиною політичного життя Британії. Створювались перші політичні угрупування, які поступово просували ідею незалежності Шотландії. Центральний уряд йшов на поступки і крок за кроком розширював шотландську автономію до того стану, який є зараз. Сьогодні шотландські сепаратисти не зупиняються на досягнутому і послідовно просувають у маси ідею відокремлення, чинячи тиск на лондонських управлінців.
Шотландський сецесійний рух у 2026: що попереду?
Перспектива становлення Шотландії як суверенної держави передусім залежить від підтримки громадян, а отже, може бути визначена тільки повторним референдумом. У травні 2026 року в Шотландії плануються парламентські вибори. SNP заявляє, що здобуття більшості стане прецедентом для проведення нового референдуму щодо майбутнього Шотландії. Водночас можливість проведення референдуму прямо залежить від позиції Вестмінстера, адже, за визначенням Верховного суду, Шотландський парламент не має повноважень проводити плебісцит без згоди британського парламенту.
Станом на 2026 рік правлячою силою у Вестмінстері є традиційно опозиційна Лейбористська партія, яка в 1990-х роках підтримала деволюцію і створення Шотландського парламенту. Однак деволюція і незалежність - це різні поняття, і позиція чинного уряду Великої Британії щодо можливого проведення нового референдуму про незалежність Шотландії залишається послідовно негативною, як і позиція уряду консерваторів перед тим. Кілька британських Премʼєр-міністрів, включно з Борисом Джонсоном у 2014 році заявляли, що голосування 2014 року було подією, яка має відбуватися лише раз на покоління, і не може бути повторене без згоди центрального уряду Хоча згадану риторику «one in generation event» було неодноразово розкритиковано через неточність термінів та ігнорування зміни обставин.
Тим не менш, Британський уряд вважає, що Шотландська національна партія не має достатнього демократичного мандату для ініціювання нового плебісциту, оскільки на виборах 2021 року за неї проголосувала лише третина виборців. Такий прецедент дає центральному уряду підстави вважати, що SNP не зможе здобути більшість місць у парламенті в травні 2026 р. До того ж Вестмінстер звинувачує Шотландський парламент у нераціональному розподілі коштів щодо витрат на про-сецесійні кампанії. Зокрема у липні 2023 року Секретар з шотландських питань у Вестмінстері Алістер Джек написав листа Першому міністру Гамзі Юсафу, у якому висловив своє занепокоєння з приводу витрат коштів платників податків на кампанії з підтримки незалежності.
В офіційних заявах наголошується, що майбутнє Шотландії має бути забезпечене в межах «сильного та процвітаючого Сполученого Королівства», а зусилля уряду спрямовані на зміцнення деволюційної системи та економічної стабільності. Таким чином, позиція Вестмінстера демонструє прагнення зберегти територіальну цілісність держави та запобігти створенню правового прецеденту для подальших сецесійних вимог.
Відтак перспектива незалежності Шотландії залишається нечіткою та залежить від багатьох чинників. По-перше, визначальною є суспільна підтримка і результати парламентських виборів у травні 2026 року, адже здобуття Шотландською національною партією більшості може стати підґрунтям для подальшого тиску на Вестмінстер. По-друге, навіть у разі перемоги SNP та згоди Вестмінстера, немає гарантій того, що громадяни Шотландії врешті-решт проголосують «за» незалежність. Однак, активність Шотландського сецесійного руху з початку ХХ століття і до сьогодні дає підстави припустити, що течія розвиватиметься й надалі, неодноразово спричинятиме дебати щодо подальшого конституційного статусу країни, залишаючись однією з найбільш впливових складових політичного життя не лише Шотландії, а й Сполученого Королівства загалом.
Незалежна Шотландія: що це означає для Британії, Європи та світу?
Хоча реальна перспектива незалежності Шотландії у 2026 році залишається досить розмитою і залежить від багатьох різноманітних факторів, повністю викреслювати таку можливість не варто. Раптом SNP здобудуть більшість у парламенті Единбурга в травні цього року, Вестмінстер погодиться на проведення другого референдуму, а шотландці проголосують за варіант «Yes»? Що ж, у такому разі Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії перестане існувати у звичному для всіх розумінні. На Британію чекатимуть значні конституційні, політичні та економічні зміни.
Найцікавіше те, що під питанням опиниться навіть сама назва держави. Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії - саме так вона звучить сьогодні. Утім, до 1927 року держава називалась «Сполученим Королівством Великої Британії та Ірландії», а ще раніше, з 1707 до 1801 року, - «Королівством Великої Британії». Саме в 1707 два окремих королівства під владою одного монарха Якова VI Стюарта - Королівство Англію та Королівство Шотландію - було об’єднано в єдину державу Велика Британія. Термін «Британія» з давньоримських часів використовували як географічну назву острова, тож за своєю суттю вона поєднує як Англію, так і Шотландію. Тож навряд чи буде політично коректним зберігати чинну назву держави, якщо Шотландія відокремиться, бо Британія не буде Британією без Шотландії.
Відповідно до стратегії, про яку заявляють SNP, незалежна Шотландія залишиться членом Співдружності Націй – обʼєднання 56-ти суверенних держав, переважно колишніх територій Британської імперії. Главою держави в разі сецесії залишиться Чарльз ІІІ Віндзор, тобто Шотландія та Англія знову опиняться в статусі «персональної унії» - обʼєднанні незалежних держав під владою єдиного монарха. Проте не варто забувати, що реальної самостійної політичної влади Чарльз ІІІ не має. Тому такий крок – радше данина традиціям.
Король Чарльз ІІІ тисне руку Першому міністру Шотландії Джону Свіні у Палаці Голірудгауз (офіційній резиденції британського монарха в Шотландії). 19 січня 2026. Jane Barlow / POOL / AFP via Getty Images.
Звісно, цікаво заглибитись в етимологію назви держави та подальшої доцільності її використання, якщо Шотландія стане незалежною. Та це, майбуть, найменша «проблема», яка може виникнути за таких умов.
Окрема зовнішня політика та збройні сили – те, що відрізняє Шотландію в складі Великої Британії від незалежної Шотландії. Встановлення власних дипломатичних звʼязків та набуття членства в міжнародних організаціях після відокремлення - етап досить зрозумілий. Щодо членства в Європейському Союзі та НАТО SNP є послідовними: незалежна Шотландія неодмінно подаватиме заяви на членство в організаціях. Вступ до ЄС - питання часу та відомої брюссельсько-європейської бюрократії. А от з членством в НАТО все дещо складніше. Адже держави-члени (включно з Великою Британією, чи як би не називали державу Англії, Уельсу та Північної Ірландії з парламентом у лондонському Вестмінстері) можуть заблокувати вступ Шотландії до альянсу, або ж принаймні затягнути процес. Потенційною точкою зіткнення інтересів може стати не лише солідарність з Британією, а й більш вагомий фактор – ядерне стримування. Станом на 2025 рік Велика Британія має у своєму арсеналі 4 атомних підводних човни з балістичними ракетами класу Vanguard на Військово-морській базі Клайд, що знаходиться на Атлантичному узбережжі Шотландії, на захід від міста Глазго.
SNP заявляє: після здобуття незалежності необхідно якнайшвидше вивезти ядерну зброю з Шотландії найбільш безпечним способом, що не завадить державі діяти в порядку самооборони або приєднатися до НАТО. Однак переміщення ядерної зброї – фінансово обтяжливий процес, який може розтягнутися на десятиліття. Витрати на переміщення субмарин ймовірно ляжуть на бюджет Вестмінстера. Окрім того, не достатньо буде лише вивезти зброю з Шотландії, її потрібно буде десь розмістити, а отже, збудувати нову необхідну інфраструктуру. Потенційна «тяганина» з ядерною зброєю є невигідною для Лондона не лише економічно, а й політично. Вона створює ризик стратегічної нестабільності в Північноатлантичному регіоні, підриває безперервність британського ядерного стримування та ускладнює виконання зобов’язань Великої Британії в межах НАТО. У такій ситуації союзники можуть розглядати ядерний спір між Лондоном і Единбургом як фактор внутрішньоальянсної напруги, що негативно впливане на колективну безпеку й зробить питання вступу незалежної Шотландії до НАТО політично чутливим і суперечливим. Та й чи потрібна Заходу «тяганина з британською ядеркою» в Північній Атлантиці взагалі? Навряд. Сумнівна ідея – демонструвати таку нестабільність в умовах сучасної геополітичної напруги у всьому світі.
Окрім фінансового тягаря через питання ядерної зброї, відокремлення Шотландії дасть Лондону кілька економічних неприємностей, які навряд чи стануть катастрофічними. По-перше, загально британський бюджет втратить податкові надходження з Шотландії, але водночас зникне потреба фінансувати витрати на душу населення. Також нафтові та газові родовища Північного моря юридично перейдуть до Шотландії, що зменшить рентні доходи бюджету Британії. У 1970-х, на піку видобутку сировини з шотландських родовищ, це стало б справжнім ударом для енергетичних доходів Британії, однак станом на 2025 рік родовища практично вичерпались, видобуток є значно менш активним, ніж наприклад, на початку 2000-х, а доходи становлять приблизно 4,5 млрд. фунтів стерлінгів у 2024-25 рр. Ця сума, хоч і є відчутною поза контекстом, не становить стратегічного ризику для бюджету, так як загальні доходи бюджету у 2024-25 рр становили 1,14 трлн. фунтів стерлінгів. Тобто доходи від нафти з Північного моря становили лише 0,4% від загальних бюджетних надходжень, тому їх втрата не створить бюджетної кризи.
Вас може зацікавити: «Британська економічна криза: причини, наслідки та виклики для нового прем’єра»
Сектор торгівлі теж зазнає змін, якщо Шотландія стане незалежною. Ці зміни стануть ударом у першу чергу для Шотландії, а не для Сполученого Королівства загалом. У 2023 році приблизно 60 % всього шотландського експорту (близько 55,4 млрд фунтів стерлінгів) припадало на Англію, Уельс та Північну Ірландію, що робить внутрішній британський ринок найбільшим покупцем шотландських товарів і послуг, значно випереджаючи експорт до ЄС чи решти світу. У структурі цього експорту понад 50 % — це послуги (переважно фінансові, роздрібні й комунальні), а близько 23 % — промислові товари. Це підкреслює взаємозалежність між регіонами. Таке тісне торгове партнерство означає, що будь-які митні чи регуляторні бар’єри після незалежності можуть серйозно ускладнити логістику, підвищити витрати для бізнесу значно відчутніше для шотландських підприємств, ніж для великої й диверсифікованої економіки решти Сполученого Королівства.
Варто зазначити, що політичні наслідки шотландського відокремлення для Британії стануть більш знаковими ніж економічні. Адже в разі відокремлення Шотландія стане показовим прикладом успішного сепаратистського руху. Така зміна на політичній карті Європи неодмінно приверне увагу міжнародної спільноти, а передусім тих, для кого сецесійні тенденції також характерні. Наприклад, для Каталонії – автономного іспанського регіону із вираженою регіональною ідентичністю, окремою (каталонською) мовою та активним сепаратистським рухом. Або для бельгійської Фландрії, де також існують політичні та соціальні тенденції до відокремлення. Також не варто забувати про Північну Ірландію, яка хоч і не демонструє амбіцій щодо незалежності, але, ймовірно, не відмовиться відділитися від Британії, возʼєднавшись з Республікою Ірландія. Чи активізуються сецесійні тенденції у Європі після відокремлення Шотландії – питання відкрите. Утім, прецедент буде. І це факт.
У контексті можливих українсько-шотландських відносин перешкод для того, щоб Україна визнала незалежну Шотландію не буде. За визначенням проведення референдуму можливе лише за згодою центральної влади Лондона. Тобто визнання Шотландії Україною росія не зможе використати для політичного тиску в контексті тимчасово окупованої АР Крим чи так званих ЛНР та ДНР. Так, як це, наприклад могло б бути, якби Україна визнала незалежність Косово. Визнання незалежної Шотландії також не буде приводом для погіршення двосторонніх відносин України з Лондоном.
Разом з тим, виникне простір для розвитку дипломатичних відносин між Україною та Шотландією. Наприклад, ймовірний безвізовий режим для українців (у разі вступу Шотландії до ЄС) та співпраця в інших сферах. Цікаво, що Україна та Шотландія мають схожий історичний досвід – колоніальне минуле. Обидва народи пережили примусову асиміляцію населення, нав’язування меншовартості, заборону мови, інших елементів культурної та національної ідентичності тощо. І хоча сучасні відносини з колишніми колонізаторами України та Шотландії є кардинально різними, подібне історичне минуле може стати підґрунтям для розбудови публічної та культурної дипломатії.
Читайте також: «Публічна дипломатія Британії: секрети успіху та підводні камені»
Висновки
Попри всі зазначені вище прогнози, варто памʼятати, що говорити про шотландську незалежність наразі можна лише теоретично, а найближчим показником подальшого вектору цього сецесійного руху стануть вибори до парламенту Единбурга в травні 2026 року. Незалежність Шотландії має значні економічні ризики для шотландського населення в короткостроковій перспективі, а отже, може позначитись на добробуті громадян, поки новостворена економіка не адаптується до змін. Для Сполученого Королівства як такого економічні втрати не є настільки стратегічно ризикованими, як політична нестабільність. Тому постає питання: чи готові шотландці «ризикнути» та «перетерпіти» економічні труднощі впродовж перших років незалежності заради суверенітету і чи готова центральна британська влада поставити демократію вище за власні геополітичні інтереси? Відповідь нам дасть тільки час.
Автор – Ганна Гуменчук, стажерка аналітичного центру ADASTRA.
Сподобалася стаття? Підтримайте українську аналітику, ставши патроном ADASTRA. Розбудовуймо вітчизняне дослідницьке середовище разом!