PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


«Вигнати не можна залишити», або проблема африканських біженців

«Вигнати не можна залишити», або проблема африканських біженців

«Проблема біженців – це ярмо Європи, яким нас нагородила Африка». Якщо ви досі так вважаєте, то приготуйтеся, що скоро заговорите інакше. Чимало потужних світових лідерів повісили на Африку ярлик «майбутнє», і, схоже, не прогадали.

           Упродовж останніх років увага всієї світової спільноти фокусується на одній і тій самій проблемі – забезпеченні прав і свобод  людини та громадянина. Одним із важливих аспектів тут є питання біженців, що залишається своєрідним викликом для всієї міжнародної спільноти. Хоча біженці існували впродовж усієї історії людства, ставлення до них було неоднаковим у різних країнах та в різні епохи. Свідченням цього є існування принципу «вигнати, не можна залишити», який, на щастя, сьогодні трансформувався у свій антонімічний відповідник «вигнати не можна, залишити».

            Під егідою ООН у 1951 році державами-членами організації була прийнята Конвенція про статус біженців. Вона є основним міжнародно-правовим документом, що регулює правовий статус вказаної категорії осіб та захищає їхні основні права й свободи. На той час більшість біженців були європейцями. Попередні хвилі переселень приписували до наслідків Першої та Другої світових війн. Однак, наприкінці 50-60-х років ХХ століття у світі з’явилися нові чисельні групи втікачів-мігрантів, коріння яких було знайдене в Африці. Така тенденція призвела до прийняття найбільш всеосяжного й важливого регіонального договору, що стосується біженців. 10 вересня 1969 року Організація африканської єдності прийняла Конвенцію ОАЄ, яка регулює специфічні аспекти проблеми біженців в Африці.

Що незвичайного містилося в цьому документі? По-перше, Конвенція розширила визначення «біженця», запропоноване ще в 1951 році, яке з плином майже 20-ти років зазнало певних змін. По-друге, до офіційних на той час причин переселення було додано зовнішню агресію, окупацію, іноземне панування та події, що серйозно порушують громадський порядок. Останні містять в собі випадкові ситуації, які не засновані на навмисній дії держави, тобто джерело небезпеки не повинно бути державою або її агентами.

         Африканський Союз (55 держав-членів) оголосив 2019 рік Роком біженців і мігрантів. За даними ООН, станом на 2018 рік із 258 млн біженців, що шукають притулку у світі, третина — з Африки. Як бачимо, масштаб проблеми вже сягнув глобального рівня зацікавленості. Тепер це не проблема виключно Африки, це проблема всієї Землі. Деякі чиновники впевнено стверджують, що безпека Європи розпочинається в Африці. І це невипадково. Згадайте тільки слова колишнього секретаря Держдепартаменту США Рекса Тіллерсона напередодні його візиту до Африки: «Для того, щоб зрозуміти, куди рухається світ, необхідно усвідомити, що Африка — це майбутнє». 

 Останніми роками зростання пересування осіб обумовлене, зокрема,  конфліктами в країнах Африки на південь від Сахари, таких як Південний Судан, Центральноафриканська Республіка, Бурунді, Демократична Республіка Конго та Судан. Ще відносно нещодавно більша частина всіх переселенців світу були втікачами з Сирії, Афганістану й Сомалі. Однак згодом Південний Судан замінив Сомалі в першій трійці країн за кількістю громадян-біженців. Станом на кінець квітня 2018 року, 2,3 мільйона людей з Південного Судану покинули свою країну через кордон із різними сусідніми державами. Більшість переміщених осіб складали діти, які втекли від насильства в громадах, економічного занепаду, хвороб і голоду. Їхні права регулюються, зокрема, Африканською хартією про права та добробут дитини. Цей договір обумовлює спеціальні положення про дітей-біженців, які тікають без супроводу батьків або законних представників.  

Однією з найбільш поліетнічних країн світу є Демократична Республіка Конго (ДРК). Саме ця особливість залишається причиною напруги й постійного насильства, які, зі свого боку, породжують прагнення людей до втечі на чужину, ближче до миру та нормального життя. Цивільне населення страждає від нападів збройних формувань, а також міжусобних сутичок, які в ДРК вже давно перестали бути рідкістю.

           Загострює проблеми біженців ще один новий чинник – екологічний. Надмірний тиск людини та створених нею технологій на природу призвів до прискорення негативних змін клімату. З’явилося нове поняття – «кліматичні біженці». За прогнозами Світового банку, до 2050 року ними можуть стати 140 мільйонів жителів Землі. Особливо це зачепить населення країн Африки, життя яких через історичні обставини тісно пов’язане з природними процесами. Відсутність пристосованих для гідного життя будинків, брак питної води, висока густота населення в одних районах і знелюднення в інших – усе це породжує збройні конфлікти, в яких гинуть тисячі людей. Гинуть, аби вижити, як би парадоксальне це не звучало.

Продовжується суперечка між Єгиптом, Суданом та Ефіопією навколо спорудження потужної греблі й ГЕС «Відродження» на Блакитному Нілі. За даними екологів, її будівництво призведе до зменшення рівня води у Великому Нілі, а Ніл — це основа життя Єгипту, єдине джерело прісної води для величезної за площею держави. Вмирає озеро Чад, із якого харчувалось населення кількох країн, повторюючи трагічну історію Аральського моря. Усе частіше трапляються  посухи в країнах Східної Африки. Така тенденція звужує можливість зростання обсягів виробництва продовольчої продукції. Проблема голоду тяжіє майже над усіма країнами субсахарної Африки.

Найчисельнішу кількість біженців серед усіх африканських держав приймає достатньо невелика Уганда. Табір Bidi Bidi є найбільшим в світі табором- прихистком для втікачів з усього світу. Завдяки досить прогресивним законам щодо біженців, тут вони мають право на працю, землю, подорожі та доступ до соціальних послуг, включно з правом здобувати освіту. Додамо також, що на інституційному рівні питання біженців часто вирішує Вищий орган Африканського Союзу – Асамблея, до якої входять глави держав та урядів 55 африканських країн. Окрім цього, існують миротворчі місії Африканського Союзу (наприклад, місія в Бурунді). Однак цифри, які б визначали ефективність усіх цих дій чи рішень, досі залишаються невідомими змінними.

         Отже, проблема африканських біженців далека від вирішення. Проте важливо усвідомити, що вона має не лише економічну та гуманітарну складову, а й більшою мірою залежить від узгодження політичної волі держав. Головне впроваджувати правильно закладений принцип: «вигнати не можна, залишити».

Авторка – Рекрутяк Вікторія, для «Ad Astra»