Як російське вторгнення в Україну змінює Японію та українсько-японські відносини

З початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну значно збільшилася присутність української дипломатії у країнах Східної Азії. Традиційно слабкі двосторонні відносини між країнами, як міждержавні так й інституційні, після початку агресії Росії проти України переживають нове піднесення. Але що також важливо, так це зміни, які чинить російсько-українська війна на країни Східної Азії. У цій статті розглянемо двосторонні відносини між Україною та Японією до і після початку війни, а також те, як ця війна змінює Японію.

Під час Азіатського саміту з безпеки «Діалог Шангрі-Ла» 10 червня 2022 року японський прем’єр-міністр Фуміо Кішіда попередив своїх закордонних колег і міністрів оборони присутніх країн Індо-Тихоокеанського регіону, що: «Україна сьогодні може бути Східною Азією завтра». Майже рівно через 2 роки після цих слів, 13 червня 2024 року, під час саміту Великої сімки у Римі між Україною та Японією було підписано двосторонню «Угоду про підтримку України та співробітництво між Україною та урядом Японії» строком до 10 років. Згідно з текстом документа, учасники угоди зобов’язуються «зміцнювати своє двостороннє довгострокове співробітництво…» у сферах безпеки та оборони, відновлення та відбудови, а також гуманітарній сфері. Щодо цих новин постає питання: у чому причина такої солідарності Японії з Україною та чому японський уряд вирішив змінити свою багаторічну позицію нейтралітету?

Фуміо Кішіда та Володимир Зеленський. Andrew Kravchenko/Bloomberg

Українсько-японські відносини до початку російського вторгнення

Протягом майже всього часу незалежності України, відносини між Україною та Японією були в зародковому стані. Через відстань 8 000 км одна від одної зв’язки між країнами були дуже слабкими. Економічні відносини були вкрай малорозвиненими. Згідно із рапортом Міністерства закордонних справ Японії стосовно України, з 2005 по 2008 рік сумарна економічна співпраця Японії з Україною (поєднання державних кредитів, фінансової допомоги тощо, виділених урядом Японії Україні у доларовому еквіваленті) оцінювалась у 23,26 мільйонів доларів США. Для порівняння, за той самий період кількість прямих іноземних інвестицій в українську економіку, яка і в той час вважалась економікою з вкрай низькою долею інвестицій, складала 34,2 мільярдів доларів США. У 2009 економічна співпраця Японії з Україною показала рекордні цифри – майже 62 мільйони доларів, але 57 з них були у формі кредитів на відновлення після фінансової кризи 2008 року. Згідно з тією ж статистикою у 2009 р. експорт Японії до України складав 387,6 мільйонів доларів. Для порівняння, вартість товарів експортованих з Японії до Польщі, найближчого за параметрами сусіда України, згідно з WITS, складала 1,389 мільярдів доларів. У подальші роки економічна співпраця між Україною та Японією залишалась без великих змін.

Політичні відносини з Японією були не на багато кращими. Проблемою була не наявність конфліктів у відносинах між країнами, а нерозвиненість співпраці між країнами. До початку вторгнення Росії в Україну останній раз, коли голова однієї з держав відвідував іншу був у жовтні 2019 року – візит президента Володимира Зеленського. Однак цей візит був пов’язаний з інтронізацією нового імператора Японії Нарухіто, і без цієї обставини не відомо, коли б відбулась наступна зустріч офіційних осіб країн. Можливо, візит Сіндзо Абе до Києва у 2015 р. був би найближчим до нашого часу подібним візитом.

Незважаючи на це, Японія зайняла чітку позицію підтримки України після окупації Росією Криму та початку бойових дій на Донбасі, підтримавши тим самим територіальну цілісність України та рішення Генеральної Асамблеї ООН щодо дотримання прав людини в окупованому Криму. Однак після 2014 р. Токіо продовжувало курс на зміцнення співробітництва з Москвою. Але це варто сприймати більше як бажання Японії продовжувати свою багатовекторну економічну політику.

Екс-прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе виступає на зустрічі з колишнім президентом України Петром Порошенком у Києві, Україна, 6 червня 2015 р. Mykhaylo Palinchak/SOPA Images

У 2017 році віце-міністр оборони з міжнародних справ Манабе Ро відвідав Україну, де японська та українська сторони обмінялись думками стосовно оборонної політики, подальшої співпраці країн в оборонному секторі та домовились продовжувати дипломатичні обміни. Реалізація цих домовленостей була зафіксована через рік, у жовтні 2018р., під час підписання «Меморандуму щодо співробітництва та обмінів у сфері оборони». Але треба зауважити, що меморандум не має сили міжнародного договору, а є лише так званою «декларацією про наміри» – документом, який показував би наміри іншої сторони до перемовин або співробітництва.

Якщо підсумувати, то можна сказати, що до повномасштабного вторгнення, двосторонні відносини України та Японії були хоча й дружніми, але вкрай нерозвиненими. Основні договори було підписано ще у 1990-х роках, після цього українсько-японські відносини були у «замороженому» стані та обмежені нечастими зустрічами посадовців обох країн, як наприклад, візит колишнього Голови Верховної Ради Андрія Парубія до Токіо у 2017 році, ad hoc співпрацями, як у випадку обміну досвідом між українськими та японськими колегами після вибуху на Першій Фукусімській АЕС, і підписаннями меморандумів про співпрацю.  

Полудень, коли Японія змінилась

Російське вторгнення в Україну і перша інформація про це застали японців близько 11 години дня, коли більшість людей вже була на роботі. Ця подія стала поворотом не тільки для України, але й для Японії, де до початку війни ще з другого терміну Сіндзо Абе у 2012 р. йшли великі дебати щодо перегляду положень пацифістської конституції та необхідності ремілітаризації. Результатом цих дебатів стала заміна панівної у японських політичних колах «доктрини Йосіди», названої на честь колишнього прем’єр-міністра Йосіди Сіґеру, на нову форму військового реалізму – «доктрину Абе», названу на честь іншого колишнього прем’єр-міністра Сіндзо Абе. Обидві доктрини спираються на військові гарантії США, але «доктрина Абе», на відміну від «доктрини Йосіди», покладається не на «проблему безбілетника», а на військові гарантії США, у рамках яких Японія бере на себе більшу відповідальність як у гарантуванні власної безпеки, так і в рамках японо-американського союзу.

Вам може сподобатися: Між Сходом і Заходом – в пошуку нової ідентичності Японії

Вторгнення Росії в Україну, по суті, призвело до консенсусу з питання подальшого напрямку японської безпекової політики. Той факт, що у центрі Європи одна країна може порушувати міжнародне право й міжнародно визнані кордони став «холодним душем» для багатьох, як політиків так й спеціалістів з міжнародних відносин. Особливо тих, хто ще сповідував концепт «Кінця історії». У 2021 р. японські витрати на оборону складали 1.11% ВВП, що було більше символічним кроком, ніж справжньою ремілітаризацією. Правляча Ліберально-демократична партія Японії (далі ЛДП) ще до 2022 р. поступово намагалась збільшувати витрати на оборону, заявивши, що «до 2027 загальні витрати Японії на оборону становитимуть 2% ВВП».

Що саме лякає японців?

Хвилювання стосовно безпеки японських островів та можливості Японії проектувати силу були ще до початку вторгнення Росії в Україну. Але якщо до цього ймовірність військового зіткнення розглядалась як теоретичний сценарій, у 2022 році для військового керівництва Японії це стало викликом, який вже не виглядав настільки теоретичним. Це також змусило японське керівництво розширити ареал потенційного зіткнення японських сил самооборони з ворогом. Якщо до 2022 р. головними загрозами для Японії, згідно зі Стратегією національної безпеки, було зростання міці Китаю, його спроби зміни балансу сил у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні та ракетно-ядерна програма КНДР, зараз до цих загроз додалась російська небезпека й непрямі її наслідки. Говорячи про загрозу зі сторони Росії, головною темою японського занепокоєння є не пряме військове вторгнення, а можливості російської ядерної зброї (далі як ЯЗ).

Питання російської ЯЗ хвилювало японське керівництво ще до початку війни. У білій книзі «Defense of Japan 2021», розробленій міністерством оборони Японії у 2021 році, у розділі який присвячений Росії, питанню російської ядерної загрози надається пріоритетна увага. У документі зазначається про намагання Росії використовувати ЯЗ «…для балансування ядерних сил Сполучених Штатів і компенсувати свою неповноцінність у звичайних силах, підтримуючи ЯЗ у стані готовності». У білій книзі 2023 підкреслюються зміни у військово-промисловому комплексі РФ, але в контексті Японії фокус знову зроблено на можливості Росії використовувати ЯЗ. Зокрема, виділяють перспективи розвитку носіїв ядерної зброї «Сармат», «Авангард» та протикорабельної ракети «Циркон».

Такий фокус японських військових посадовців на темі російської ЯЗ легко зрозуміти. Японія не має власної ЯЗ, у той час як населення Японії має один з найбільших відсотків людей з антиядерним настроєм (75%), що робить потенційну розробку програми ЯЗ для японського керівництва політично майже

 неможливою. Окрім цього, це би порушувало прийняті Японією у 1960-х роках «Три антиядерні принципи», згідно з якими Японія не має права ні володіти ЯЗ, ні виробляти її, ні ввозити на свою територію. Усе це робить Японію вкрай залежною від «ядерної парасольки» Сполучених Штатів, присутність якої, враховуючи потенційне повернення Дональда Трампа на пост президента США, у майбутньому залишається під питанням.

Читайте також: Президентські вибори-2024: хто змагатиметься з Трампом за номінацію від Республіканської партії?

Вторгнення Росії як драйвер американо-японського союзу

Так чи інакше, вторгнення Росії в Україну дало японцям зрозуміти, що наразі, окрім союзу зі Сполученими Штатами, альтернатив немає. Командувач сухопутними силами Японії Хіротака Ямасіта, на тлі зростання китайсько міці та війни Росії проти України, зазначив, що серед тих, хто визначає японську національну безпеку, страх бути покинутими Сполученими Штатами у разі можливої агресії або залишитись без «ядерної парасольки» зростає. Серед японського населення, згідно з соціологічними опитуваннями, також збільшується страх щодо невизначеності та можливості того, що США не допоможуть у випадку агресії. У 2020 році 45% японського суспільства боялося провокації за участю США, до якої Японія може бути втягнута, у той час як лише 31% опитуваних були за зміцнення союзи із Сполученими Штатами. Однак вже у 2022 році, після початку російського вторгнення, відсоток тих, хто вважає необхідним внесення змін до конституції стосовно права на колективну самооборону склав 56%, перевищивши долю тих, хто проти на 19%. Це свідчить про новий імпульс у двосторонніх відносинах між Японією та Сполученими Штатами. Три десятиріччя спокою після Холодної війни зумовили те, що необхідність присутності військового контингенту США на японських островах треба було пояснювати. Проте агресія Росії та безпековий стан у Індо-Тихоокеанському регіоні роблять армію США у Японії не бажаним, а необхідним заходом.

Перші офіційні переговори Байдена і Кішіди щодо Китайської ядерної зброї, 21 січня 2022 року. Prime Minister's Office of Japan

Але головне, що вторгнення Росії в Україну показало японцям: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих». Політичні експерти в Японії пояснюють міжнародну підтримку України під час російського вторгнення не тільки фактом порушення Росією міжнародно-правових норм, а й силою українського супротиву. Особливо, зважаючи на слова західних експертів щодо «взяття Києва російською армією за 72 години». Колишній міністр закордонних справ Йосімаса Хаясі зазначив: «Небо допомагає тим, хто допомагає сам собі». Але вже зараз можна констатувати зміни: якщо у 2022 році оборонний бюджет Японії складав 5.18 трильйонів єн (35.3 млрд доларів), то у 2023 оборонний бюджет був уже 6.8 трильйонів єн (47.7 млрд. доларів), різниця 16.5%.

Окрім цього поступово змінюється й ставлення до проблеми Курильських островів, які Японія не визнає частиною Російської Федерації. Якщо раніше, говорячи про Курильські острови, японські посадовці намагались не використовувати термін «окупація», то з початку російського вторгнення директор департаменту Європи японського МЗС Хідекі Уяма заявив про «окупацію Росією «Північних територій» (назва південною частини Курильських островів в Японії).

Роль Японії у підтримці України

Незважаючи на величезний обсяг допомоги, що Японія надає Україні, згадка японської допомоги в українському медіа просторі висвітлюється не так активно. Пов’язано це, найімовірніше, з характером цієї допомоги. Основна частка допомоги Японії для України надходить у вигляді фінансової або гуманітарної допомоги. У 2023 році Японія надала Україні 3.7 млрд доларів ставши третім за обсягом фінансовим донором України, а з початку повномасштабного вторгнення на січень 2024 року Японія вже надала Україні 7 млрд. доларів. Здебільшого допомога надається на гуманітарні потреби та на придбання нелетальної зброї (шоломи, бронежилети, тощо). Окрім цього, Японія залучена до України інституційними проектами, такими як Support to Ukraine’s Reconstruction and Economy (SURE) Trust Fund, для здійснення критичної допомоги, відновлення економіки та підтримки розвитку приватного сектору України. Слід зазначити, що Японія була першою країною у світі, яка зробила внесок у створений у 2023 року цільовий фонд.

Військова допомога

Слід пам’ятати, що через власне законодавство Японія не має змоги передавати Україні летальну військову зброю. Незважаючи на те, що японський військовий індустріальний комплекс є вкрай розвиненим, з моменту закінчення Другої світової війни Японія, згідно з власним законодавством, має дуже суворі обмеження стосовно експорту зброї, аж до практично повної заборони.

У 2014 році адміністрація прем'єр-міністра Сіндзо Абе прийняла «Три принципи передачі продукції військового призначення», таким чином змінивши попередню політику з «повної заборони» на експорт на можливість укладання контрактів закордоном для виробників зброї, але перегляд закону не дав очікуваного результату. У 2020 р. загальний відсоток експорту оборонної продукції за кордон склав 4% від усього експорту головних промислових компаній Японії, тоді як оборонні закупівлі у вітчизняних виробників становили менше 1% від загальної вартості промислового виробництва Японії. Яскравим прикладом є зірвані контракти Японії на постачання підводних човнів до Австралії, внаслідок чого Японія втратила 40 млрд. доларів, а також на постачання патрульних літаків до Великої Британії, які було «перехоплено» іншими виробниками зброї. Колишній заступник міністра оборони від ЛДП Мацукава Руі пояснив це так: «Висока ціна, тому що [зброя] виготовляється у невеликій кількості, у той час як системи виробництва, яка б передбачала його експорт за кордон, не існує».

Зі свого боку кабінет прем’єр-міністра Кішіди, на тлі розробки винищувача нового покоління спільно з Італією та Великою Британією, пообіцяв зменшити регуляційні механізми експорту оборонної промисловості для більш ефективної кооперації. Вже під кінець 2023 року, 22 грудня японський уряд оголосив про суттєві зміни у правилах експорту оборонної промисловості. Таким чином, перегляд «Трьох принципів», прийнятих у 2014 році, дозволяє Японії експорт продукції оборонного сектора, виготовленої з використанням іноземної ліцензії, до країн, які мають патент на цю продукцію. Однією з причин цього рішення, згідно з думкою експертів, є неможливість Японії передати летальну зброю, наприклад, ракети для системи «Петріот», напряму Україні. Тож можливе використання цього закону для трансферу зброї виготовленої в Японії третім країнам для подальшої передачі Україні. Експерти дійшли думки, що сектор оборонної промисловості повинен бути лібералізованим, задля можливості японським компаніям конкурувати на міжнародному ринку. Однак, лібералізація має мати обмеження: японська зброя не має бути причиною заворушень та нестабільності, які можуть бути спровоковані безперешкодним експортом цієї зброї.

Санкції

Одразу після початку російського вторгнення Токіо запровадило низку персональних санкцій щодо російських фізичних і юридичних облич, а ще до початку вторгнення, 23 лютого 2022 р. Кішідо погрожував введенням санкцій через визнання Росією територій ОРДЛО незалежними суб’єктами. Наразі у списку на певні санкції перебуває близько ста людей, включаючи Володимира Путіна. Окрім фізичних осіб, Японія також погрожує компаніям які працюють під юрисдикцією третіх країн, таких як Китай, Індія чи Казахстан, держав, які підозрюються у передачі Росії продукції подвійного призначення, яка може бути використана у військових цілях.

Російська сторона намагалась показати запровадженні Японією санкції як «бажання США, а не Японії». Секретар Ради Безпеки РФ Микола Патрушев порівняв Японію із «васалом Сполучених Штатів» за впровадження санкцій проти Росії. Водночас офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова назвала візит держсекретаря НАТО до Японії «ще однією спробою [Вашингтона] втягнути своїх партнерів в українську кризу». Але зрозуміло, що реакція Японії у формі санкцій є обґрунтованою  й відмінною від позиції Японії, яка існувала ще кілька десятиліть тому. Як вже було сказано, починаючи з 1945 року, Японія намагалась якомога менше втручатись у міжнародні конфлікти, надаючи перевагу економічній боротьбі. Так наприклад, Японія, член Великої сімки, у 1989 р. відмовилась ввести санкції проти КНР після подій на площі Тяньаньмень, бо не хотіла загрожувати двостороннім відносинам Пекіна та Токіо. У 1990 році нерішучість Японії у питанні підтримки операції США та союзників «Буря в пустелі» і надання Сполученим Штатам фінансової допомоги замість військової були широко висміяні американськими політиками та змусили американський істеблішмент замислитись про користь союзу з Японією. Згідно з думкою експертів, саме цей епізод був першим приводом Японії замислитись про зміну ставлення до власної безпеки та зовнішньої політики.

У випадку Російського вторгнення в Україну, рішення про впровадження санкцій щодо Росії було продиктовано виключно національними інтересами Японії. Перша причина – це реакція японського суспільства на вторгнення Росії в Україну. Особливо жорстко японське суспільство відреагувало на злочини російської армії в Бучі. Ідею введення санкцій проти Росії тоді підтримувало 86% японців. Однак лише 5% японців мали «доброзичливі почуття» стосовно Росії, це мінімальний результат з 1978 року.

Протестувальники на мітингу проти вторгнення Росії в Україну в Токіо. Koji Sasahara/AP

Друга причина полягає в тому, що японський уряд хоче дати сигнал Китаю, що позиція Японії стосовно свого положення в Індо-Тихоокеанському регіоні змінилась. У вересні 2012 року японський уряд націоналізував групу островів Сенкаку у Південно-Китайському морі, які Китай вважає спірною територією. Це викликало дипломатичний конфлікт між Пекіном і Токіо, який став причиною того, що лідери країн не могли домовитись навіть про двосторонню зустріч, а дипломатичні відносини велися тільки через дипломатичні взаємодії на низькому рівні. Зустрілись лідери обох країн Сі Цзіньпін і Сіндзо Абе тільки у кінці 2014 року на форумі «Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва». Саме спір за острови Сенкаку та претензії Пекіна на Тайвань можуть стати причиною можливого Сіно-Японського конфлікту, особливо беручи до уваги той факт, що Пекін у своїх останніх військових доктринах приділяє увагу військово-морським силам і береговій охороні. Логіка Токіо виходить із авторитарної природи як Путіна, так й Сі та «сили» як єдиного важеля тиску, який обидва лідери розуміють. Санкції Японії проти Росії свідчать про початок нової сторінки в історії японської міжнародної політики, яка знаменується більш активною роллю Японії у Східній Азії та готовністю захищати власні інтереси.

Вас може зацікавити: Does China Pose a Potential Threat to NATO?

Домовленості

У 2023 р. було опубліковано документ «Спільна заява про особливе глобальне партнерство, підписана Президентом України В. О. Зеленським та Прем’єр-міністром Японії Ф. Кішідою», який до підписання у червні 2024 року «Угоди про підтримку України та співробітництво між Україною та урядом Японії», суб’єктивно, є найбільшим проривом у двосторонніх відносинах України та Японії з моменту підписання Угоди між Урядом України та Урядом Японії про співробітництво в галузі ліквідації ядерної зброї, який втратив чинність у липні 2018. Окрім заяв про непорушність кордонів, засудження атак Росії та необхідность поважання суверенітету, які є преамбулою до майже всіх договорів підписаних Україною з іншими країнами, заява цікава кількома іншими речами. По-перше, це зміна характеру українсько-японських відносин, а саме перехід двосторонніх відносин на рівень «особливого глобального партнерства». Прямих посилань на значення цього формулювання нема, але є опосередковане пояснення. Наприклад, у заяві зазначається про підтримку України Японією у рамках формату G7 у форматі фінансової допомоги та продовження режиму санкцій щодо Росії, особливо під час головування Японії в організації, що означає консенсус країн-членів G7 з приводу питань підтримки України.

По-друге, у заяві зазначено про важливість нероздільності євроатлантичної та індо-тихоокеанської безпеки. З початку війни Японія почала активну співпрацю з НАТО у сфері безпеки та координації із союзниками. Наприклад, була пропозиція про відкриття офісу НАТО у Токіо, але ця ініціатива була заблокована через позицію Франції. Однак Японія не полишає надій на розширення співпраці з військовим блоком, проводячи консультації з країнами-членами окремо. Згідно із заявою, ця безпека повинна базуватись на принципах верховенства права, у тому числі Конвенції ООН з морського права (UNCLOS). Починаючи з кінця Холодної війни, Японія намагається проводити політику підтримки ліберального міжнародного порядку, який базується на міжнародному праві. Саме ця система дала Японії можливість гарантувати свою безпеку та економічне зростання. Захист міжнародних договорів і торгівлі також є однією з причин тісної кооперації Японії та Сполучених Штатів, як головного захисника ліберального міжнародного порядку. Згідно з цією заявою, Україна підтверджує свою відданість необхідності збереження та продовження діалогу між Заходом і Сходом щодо безпеки, що надалі може трансформуватися у поглиблену співпрацю між Україною та Японією, а також більшу присутність української дипломатії в регіоні. Але це буде залежати від майбутнього української євроатлантичної інтеграції.

Станом на зараз найвищою точкою українсько-японських відносин можна назвати підписання «Угоди про підтримку України та співробітництво між Україною та урядом Японії». Це перша безпекова угода укладена з Японією та не з країною-членом НАТО. Якщо коротко описувати підписану угоду, то це документ, який визначає рамки подальшого партнерства України та Японії у сферах безпеки та оборони, гуманітарної допомоги, післявоєнного відновлення тощо. Звісно, головною темою, якою цікавляться більшість експертів з міжнародних відносин – це питання безпекових гарантій Україні. В рамках цієї угоди Токіо підтвердило свою участь у подальших поставках нелетальної зброї, а також фінансові внески до Комплексного пакета допомоги (КПД) НАТО для України. Угода передбачає створення консультаційного механізму між країнами для координації дій у випадку ще одного «майбутнього збройного нападу Росії на Україну». Окрім цього, угода наголошує на необхідності реформування української внутрішньої системи у таких аспектах, як судова система, боротьба з корупцією, а також підвищення рівня прозорості державної системи в цілому.

Для української дипломатії угоду про підтримку між Україною та Японією можна вважати проривом, але політики за 8 000 км більш стримані щодо цього. Експерти з найбільшої та найстарішої англомовної газети Японії “The Japan Times” пишуть, що з японської перспективи ця угода не є великою зміною політики Японії щодо України. Японія не бере на себе зобов’язань у рамках права на колективну оборону щодо оборони України у разі збройного нападу. До того ж сама угода хоч і була підписана головами обох країн, але є «Non-binding», що можна перекласти як «необов’язкова», тобто цей документ виражає наміри сторін, але не створює ніяких правових зобов’язань. Обмеження японської конституції на проектування сили робить як колективну оборону у випадку нападу, так і просто передачу зброї або вкрай складною, через законодавчі обмеження, або взагалі неможливою. Та незважаючи на це, угоду між Україною та Японією можна вважати «політичною картою» для майбутнього двостороннього партнерства.

Висновки

Війна – це ультимативна форма конкуренції між державами. Саме тому, у майбутньому, у тому числі після закінчення російсько-української війни, ця форма конкуренції нікуди не зникне. Російське повномасштабне вторгнення в Україну дало змогу японським лідерам прискорити процес, який почався ще до війни. Сказати, що російське вторгнення повністю змінило розуміння японцями свого місця у світі, буде неправдою. Багато процесів, які були обговорені у цьому матеріалі, почались ще раніше. Але те, що сталося 24 лютого 2022 року дійсно примусило японців дивитись трохи по-іншому на цей світ. Роки ліберально-демократичного оптимізму, початок яких відраховуються від публікації Френсісом Фукуямою статті «Кінець історії», скінчились. Так само скінчилась і надія японців на стабільне існування у світі, де немає змоги захистити себе самого.

Автор – Ян Шот, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ви вважаєте статтю корисною, то підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA!