PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Між Сходом і Заходом – в пошуку нової ідентичності Японії

Між Сходом і Заходом – в пошуку нової ідентичності Японії

Сучасна Японія – це країна контрастів, у якій поєднуються традиції та новаторство. Схожі контрасти спостерігаються й у політиці держави, причому як у зовнішній, так і у внутрішній. Наразі Японія знаходиться на роздоріжжі між притаманними західним країнам ідеалами та традиційними азійськими уявленнями про участь у міжнародних відносинах. Розташована між Сходом і Заходом, держава переживає кризу ідентичності, адже не може визначитися зі своєю роллю у світі. Зважаючи на послаблення позицій США та країн Європи, а також стрімке зміцнення держав Азії у різних сферах, питання ідентичності та ролі Токіо на міжнародній арені стає все актуальнішим.

Чинник вестернізації у формуванні японської ідентичності

Прибуття в середині ХІХ століття до Японії американської дипломатичної місії на чолі з Метью Перрі стало початком формування сучасної ідентичності країни сонця, що сходить. Воно заклало основу для процесу вестернізації – широкого запозичення елементів західного світогляду в різних сферах суспільно-політичного життя. Представники династії Мейдзі, яким вдалося модернізувати Японію та перетворити її на більш впливового учасника міжнародних відносин, у своїх державницьких реформах спиралися на досвід країн Заходу. Парламентську систему було створено за британським зразком, законодавство – за німецьким, у військовій справі японці поєднали французьку, британську та німецьку традиції, а економіку вивели на капіталістичні рейки загалом західного типу.

Японська політика того часу характеризувалася бажанням відокремитися від Азії, яка на той час була колонізована, та якомога більше наблизитися за статусом до держав Заходу. Крім того, аби не перетворитися на таку ж колонію, країна сонця, що сходить, вирішила піти шляхом найменшого супротиву та уподібнитися до великих держав за устроєм. Тому реформи Мейдзі, за словами тогочасного письменника та дослідника Нацуме Сосекі, були радше «зумовленими ззовні».

Більше за темою: Затиснуті між центрами сили: як Філіппіни вибудовують зовнішню політику

Про наближення до Заходу в зовнішній політиці свідчить альянс Японії з Великою Британією, укладений у 1902 році, участь країни в Першій світовій війні та запропонований нею при створенні Ліги Націй принцип расової рівності, який мав би підняти статус держави до позиції країн-переможниць у війні. Але великі західні актори не підтримали цю пропозицію, чим лише підтвердили серединне положення Японії між Азією з одного боку та Європою й США з іншого.

Після Другої світової війни вестернізація стала інтенсивнішою та заклала фундамент для сучасного політичного ландшафту країни. За сприяння Сполучених Штатів Японія прийняла нову конституцію, котра засновувалась на ліберально-демократичних цінностях, які пропагували американці. Вона декларувала відмову від війни як засобу ведення зовнішньої політики. За новою конституцією країна де-юре не мала Збройних сил, їх замінили Сили самооборони. Змінилася і роль імператора Японії, який замість правителя став символом держави.

Гора Фудзіяма – природний символ Японії. Ball Miwako/Alamy

Нова конституція проголошувала повагу країни до основних прав людини, зокрема до свободи слова, зібрання та віросповідання. США також сприяли економічному розвитку свого тихоокеанського партнера, завдяки чому, згідно з Доктриною Йосіди, міжнародний авторитет і міць Токіо почали базуватися майже винятково на економічній складовій.

Політичні та економічні трансформації другої половини ХХ століття завершили процес формування новітньої японської ідентичності, підвалини якої було закладено за часів реставрації Мейдзі. Її ключовою складовою стала філософія ва, яка виражала прагнення острів’ян до миру та гармонії. Японці почали пишатися відмовою від війни як інструментом зовнішньої політики, адже ненасильство становило ядро їхньої культурної та соціальної ідентичності.

Цю ідею уряд держави транслював у своїх відносинах з іншими акторами міжнародної арени, особливо з країнами Азії, що гарно ілюструє доктрина Фукуди 1977 року, у якій підтверджується прагнення до мирних стосунків. Західним цінностям вдалося проникнути й у суспільний устрій Японії, що спостерігається, наприклад, у тенденції до індивідуалізму, притаманному зокрема американському суспільству, та поступовій відмові від колективізму, яким характеризувалися японці раніше.

Вам може сподобатися: «Країна загального добробуту», або Феномен комунізму в КНР

По завершенню Холодної війни Японія почала втрачати впевненість у своїй політичній ідентичності. На це вплинули декілька ключових факторів. По-перше, економічна стагнація кінця ХХ – початку ХХІ століття та криза 2008 року зумовили зростання економічної могутності Китаю, який став другою економікою світу замість Японії, що стало ударом по національній гордості держави. По-друге, Сполучені Штати вимагали від свого партнера дедалі більшої присутності у світовій політиці та підтримки американської курсу, чого через свою пацифістську доктрину Японія не завжди могла гарантувати.

До того ж низка невдалих дій на міжнародній арені з боку США та їхніх союзників у той період викликала сумніви в раціональності демократичних цінностей Заходу. Японія почала прагнути перетворення на «нормальну» («звичайну») країну, яка провадить свою зовнішню політику так, як усі інші, та не цурається використовувати військовий чинник.

Японська ідентичність: між пацифізмом і ревізіонізмом

Події кінця ХХ – початку ХХІ століття зумовили цікавий феномен: Японія стала державою, яка знаходиться поміж ціннісними світами Сходу та Заходу й не може знайти своє місце в цій системі. Наразі існує декілька поглядів на сучасну ідентичність країни сонця, що сходить, та її роль у міжнародних відносинах.

З одного боку, Японія, безперечно, є важливою частиною світового порядку, заснованого країнами Заходу після Другої світової війни. Держава дотримується цінностей економічного лібералізму, демократії та верховенства права. Ці тенденції є органічним продовженням філософії миру та гармонії ва, яка являє собою ядро японської ідентичності. Миролюбна міжнародна політика Токіо стала його «візитною карткою» у відносинах зі світом.

Прапор морських сил самооборони Японії на військовому параді, 14 жовтня 2018 року. Kazuhiro Nogi/AFP

З іншого боку, на сучасному етапі стоїть питання про відновлення самобутності Японії в її суспільно-політичному житті. Це зумовлено занепадом позицій демократичного Заходу, на принципи якого останнім часом покладалася держава, та збільшенням впливу Азії, зокрема Китаю. Актуальними знову стають філософи кіотської школи, зокрема Нісіда Кітаро. У своїх працях він пише про те, що Японія повинна прийняти своє унікальне серединне положення між на той час колонізованою Азією та західними країнами й інтегрувати найкращі елементи з обох світів у свою культуру.

Інші матеріали на тему: Публічна дипломатія Японії: потреба перезавантаження

Філософія кіотської школи породжує питання про роль Японії в міжнародному суспільстві. Дедалі популярнішою стає теза про те, що державі слід відійти у своїй зовнішній політиці від орієнтації на США та зосередитися на формуванні своєї, автентичної стратегії та відновленні статусу політичної, а не виключно економічної, потуги. Якщо переглянути результати опитувань, то значна частина японців (58,8%) вважає, що країні слід збільшити свою участь у регулюванні регіональних конфліктів та вирішенні глобальних проблем, зокрема зміни клімату (54,1%). Переходом до більш прагматичної зовнішньої політики характеризувався період прем’єрства Сіндзо Абе, про якого йтиме мова далі.

Вплив японської ідентичності на міжнародні відносини

У цій частині статті ми розглянемо, як пошук нової японської ідентичності впливає на міжнародні зв’язки країни на прикладі двосторонніх відносин із такими державами як Сполучені Штати та Китай, які є своєрідним втіленням Заходу та Сходу в сучасному світі.

Сполучені Штати є одним із найважливіших партнерів Японії на міжнародній арені. З огляду на вестернізацію, яка стала результатом саме американської зовнішньої політики, та сучасний статус США як світової наддержави, японсько-американські відносини є пріоритетними для Токіо. У японських медіа й політикумі відносини між союзниками традиційно характеризують як «особливі».

Для Сполучених Штатів Японія є лише одним зі стратегічних партнерів, але їхні відносини не є винятковими. Зближення чи навпаки охолодження стосунків між державами визначається зовнішньополітичними орієнтирами США. Історії відомі випадки, коли Вашингтон нехтував відносинами з Токіо на користь розвитку співпраці з іншими гравцями в регіоні. Адміністрацію Білла Клінтона звинувачували в Japan-passing – зміщенні акценту на Китай при зменшенні інтенсивності співпраці з Японією. Такі ж претензії висувалися й до президента Барака Обами.

Опитування громадської думки демонструють суперечливі погляди японського суспільства щодо Сполучених Штатів. 62% острів’ян вважають, що сила та вплив США становлять загрозу для Японії, однак більшість громадян все ж думають, що Америка може допомогти їм у боротьбі з Північною Кореєю (82%) та Китаєм (67%). Такі тенденції доводять, що у своєму політичному курсі Японія стоїть на роздоріжжі.

Читайте також: Японія та Південна Корея: розділені історією

Китай натомість є уособленням того регіону, від якого вже декілька століть Японія намагалася відректися. Піднебесна сприймається країною сонця, що сходить, як «чужий» та зарозумілий сусід. Уже протягом довгого часу китайсько-японські відносини не вирізняються особливим теплом. КНР – це значний економічний конкурент для Токіо, який посунув її з позиції другої економіки світу. Крім того, військова присутність Пекіна в регіоні та територіальна суперечка за острови Сенкаку становлять значну безпекову загрозу для Японії. Суспільство країни також не надто позитивно налаштоване щодо Китаю: вісім із десяти японців мають негативне ставлення до Піднебесної, а 63% громадян вважають її вагомою загрозою для політики та безпеки їхньої держави. Серед недоліків Китаю японці виділяють насамперед неповагу уряду КНР до прав і свобод громадян.

Токіо також підтримує американську антикитайську риторику. 16 березня 2021 року в спільній заяві США та Японії було сказано, що поведінка Китаю, яка є несумісною з сучасним міжнародним порядком, становить загрозу як для американсько-японського альянсу, так і для світу загалом. Попри це, економічні відносини між Пекіном і Токіо продовжують стрімко розвиватися.

Про перспективи китайсько-японського співробітництва дізнавайтеся в матеріалі: «Один пояс, два шляхи»: роль Японії в ініціативі КНР

Політика Сіндзо Абе в контексті трансформації ідентичності Японії

Колишній прем’єр-міністр Японії та лідер консервативної Ліберально-демократичної партії Сіндзо Абе є найяскравішим уособленням японського ревізіонізму. Його реформи стосувалися багатьох сфер: економіки, історичної пам’яті, соціальної політики, змін у конституції та, що найважливіше, у зовнішній стратегії. Метою курсу прем’єра було створення «прекрасної Японії», тобто впевненої в собі держави, автономної у веденні своєї унікальної політики з повагою до традицій. Вона мала подолати кризу ідентичності та допомогти країні визначити своє місце у світі.

Прем’єр-міністр Японії у 2006-2007, 2012-2020 рр. Kim Kyung Hoon/Reuters

«Доктрина Абе» в міжнародних відносинах означала, що Японія повинна формувати світовий порядок денний, а не лише реагувати на його зміни. Сіндзо Абе прагнув відійти від доктрини Йосіди та зміцнити систему національної безпеки держави. Для цього його уряду необхідно було реформувати конституцію та скасувати статтю ІХ, котра накладала обмеження на застосування сили Японією. Сіндзо Абе сприймав її як своєрідне приниження національної гідності. У відносинах зі Сполученими Штатами він бажав, аби Японія стала повноправною учасницею альянсу, а не лише наслідувала американські рекомендації.

Прем’єр також виклав і своє бачення політики щодо Китаю. На його думку, необхідно підтримувати економічні відносини з цією державою, однак бути готовим відповісти на дипломатичні виклики з її боку. У разі потреби Японія повинна мати змогу військовими засобами збалансувати посягання Китаю на безпеку в регіоні. Крім того, Сіндзо Абе виступав за створення нових регіональних ініціатив, які мали стати доповненням до вже наявних, створених за сприяння США.

Детальніше тут: Кінець епохи Сіндзо Абе: підсумки правління японського прем’єр-міністра

Сіндзо Абе так і не вдалося втілити в життя свої мрії про «прекрасну Японію». Його політику часто критикували, зокрема за доволі різкий характер і неспроможність нормалізувати відносини з Південною Кореєю. Та, попри це, Абе став своєрідним символом прагнення Японії до трансформації своєї політичної ідентичності та збільшення ваги в міжнародних відносинах.

Висновки

Японська ідентичність являє собою один із найбільш цікавих прикладів для аналізу з огляду на її суперечливу історію та сучасність. Зростання впливу США на політичне життя країни, що розпочалося всередині ХІХ століття, зумовило трансформацію японської ідентичності, адже держава намагалася наблизитися до Заходу, одночасно дистанціюючись від Сходу. У цьому ідейному контексті формувалася сучасна стратегія Японії з її головним фокусом на політичний альянс зі Сполученими Штатами.

Однак останнім часом спостерігається зростання бажання Токіо «повернутися до коріння» та, не втрачаючи своїх позицій у західному світі, грати більш автономну роль у зовнішній політиці, вибудовуючи статус містка між двома полюсами світу. Така трансформація зумовлена як зменшенням впливу західних акторів на глобальний міжнародний порядок, так і державницьким курсом колишнього прем’єра Сіндзо Абе. Його доктрина допомогла зміцнити позиції Токіо у світовій політиці та запропонувала можливе вирішення кризи ідентичності. Прогнозується, що новий прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда буде продовжувати зовнішньополітичний курс Сіндзо Абе, однак у більш поміркованій манері.

Авторка – Анастасія Ковач, стажерка Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нас на Patreon, щоби мати змогу читати більше якісної аналітики зі світу міжнародної політики.