PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

«Країна загального добробуту», або Феномен комунізму в КНР

«Країна загального добробуту», або Феномен комунізму в КНР

Історія знає багато спроб досягти комуністичного ладу. Ці приклади варіюються від усім відомих кейсів СРСР, КНДР і Східної Європи до Куби Ефіопії та Лаосу. Майже всі комуністичні режими не витримали перевірки часом: попри обіцяну утопію, населення цих країн страждало від втрати майнових прав, дефіциту товарів у зв’язку із запровадженням планової економіки та численних репресій, спрямованих на зміцнення влади уряду. Однак одна держава є винятком. У цій статті розповідаємо, чому КНР стала найбільш розвинутою серед усіх країн з комуністичною ідеологією та як ця доктрина впливає на її внутрішню та зовнішню політику тепер.

На початку липня Комуністична партія Китаю з урочистостями святкувала 100-річчя свого заснування. Більше того, у жовтні цього року виповнюється 72 роки із часу перемоги в китайській громадянській війні комуністів, чия влада, як здається, з кожним роком дедалі міцнішає.

КПК набирає сил

На початку завершальної стадії громадянської війни в Китаї 1945-1949 рр. урядова націоналістична партія Гоміндан контролювала майже всю територію країни та користувалася підтримкою більшості населення. До того ж, після виводу Радянським Союзом своїх військ з Маньчжурії та масштабного наступу Гоміндану на початку 1946 р. шанси КПК на прихід до влади були мінімальними. Особливо малоймовірним такий розвиток подій здавався на фоні підтримки Сполученими Штатами гомінданівського уряду Чана Каші. На момент завершення Другої світової комуністи контролювали лише провінції Шаансі та Маньчжурію й значно поступалися Гоміндану в людських ресурсах.

У 1947 р. в дусі підтримки антикомуністичних сил по всьому світу американський президент Гаррі Трумен виділив понад 400 млн доларів фінансової допомоги уряду Чана Кайші, а офіцери США брали участь у підготовці військових Гоміндану. Так само під час Корейської війни (1950-1953) завдяки американській допомозі вдалося зупинити наступ комуністів у Південній Кореї, однак у Китаї підтримувані Сполученими Штатами сили навпаки зазнали поразки. Але чому сталося саме так?

Мао Цзедун проголошує створення Китайської Народної Республіки, 1 жовтня  1949 р. AP Photo

По-перше, основним фактором була поступова втрата націоналістичним урядом підтримки населення. Його боротьба з комуністами покривалася за рахунок коштів, необхідних для відбудови Китаю після Другої світової. Високі податки, незмога уряду зменшити безробіття, інфляція та нестача продовольства призвели до втрати серед населення віри в уряд Чана Кайші. Більше того, страйки та протести вилилися в масові репресії та запровадження жорсткої цензури, через що китайців дедалі більше приваблювали гасла комуністів про загальну рівність.

По-друге, армія Гоміндану, на відміну від комуністів, не мала ефективного централізованого командування: більшість генералів фактично очолювали окремі незалежні армії, часто були корумповані й схильні жертвувати інтересами своїх підопічних, наприклад, продаючи продовольство, призначене для армії, великим землевласникам, через що солдати переходили на сторону комуністів. Наступ Радянського Союзу у Східному Китаї в 1945 р. прискорив поразку Японії у Другій світовій, після чого в руках НВАК (а відтак армії КПК) опинилася величезна кількість японської зброї, що пришвидшило поразку опонентів.

На початку 1949 р. китайські комуністи вже контролювали більшість території країни, а Чан Кайші та його прихильники втекли на о. Тайвань, де заснували Республіку Китай, вільну від комуністичної влади.

Більше про відносини КНР та Республіки Китай читайте за посиланням: Тайванська проблема: чи можливе возз’єднання Китаю з Китаєм?

Поразка урядових сил у громадянській війні в Китаї дещо нагадує нещодавні події в Афганістані. Трохи більше сімдесяти років тому, попри значну військову допомогу з боку Сполучених Штатів, Гоміндан був переможений організацією, що мала в рази менше людських і матеріальних ресурсів. Як бачимо, вирішальним фактором, що вплинув на такий негативний для Вашингтона розвиток подій, який вже неодноразово повторювався, став саме низький рівень легітимності влади серед місцевого населення.

Особливості китайського комунізму

Китайська комуністична доктрина зазнала значних змін упродовж ста років свого існування.  Після перемоги в громадянській війні й заснування КНР у 1949 р. КПК орієнтувалася на радянську модель розвитку. Доктрина маоїзму передбачала усуспільнення всього майна і землі, загальну зрівнялівку, випередження за економічним розвитком країн з іншим устроєм. З 1960-х рр., після «розриву» з СРСР, орієнтація КНР на встановлення комуністичного ладу стала ще більш жорсткою. Особливо це проявилося в «культурній революції», коли фізично знищувалися опоненти ідеології маоїзму.

Після смерті Мао Цзедуна в 1976 р. в КНР запустився ланцюжок економічних та політичних змін, після того як її наступний лідер Ден Сяопін запровадив змішаний тип економічного устрою – ринкову економіку під контролем держави. Разом зі зменшенням рівня бідності, зростанням рівня доходів населення, прискоренням урбанізації уряд відмовився і від «культурної революції». За останні 40 років КНР перетворилася із країни на межі бідності до глобального інвестора та посіла друге місце у світі за рівнем ВВП.

Вас може зацікавити: Країна недобудованого соціалізму: огляд внутрішньої та зовнішньої політики Лаосу

Економічна система сучасної КНР в реальності далека від комунізму. Хоча доктрина маоїзму і залишається вагомим чинником у китайському суспільстві, все ж Комуністична партія давно відмовилася від утопічної ідеї про рівність суспільної власності. КНР має відкриту економіку, посідаючи високі місця в глобальних економічних рейтингах. У 2016 р. китайський юань отримав статус резервної валюти. У 2020 р. Китай посів 4 місце серед країн світу за обсягом прямих іноземних інвестицій, 2 місце за рівнем капіталізації фондового ринку та став однією з провідних країн за обсягом імпорту та експорту.

Тіні минулого

Проте як саме засади маоїзму продовжують впливати на сучасне китайське суспільство? По-перше, важливою залишається ідея Мао Цзедуна про побудову мілітаризованої держави, котра б керувалася єдиною партією на чолі з верховним лідером. Власне політична культура китайського суспільства, у якому досі поширені ідеї маоїзму, дозволила Сі Цзіньпіну, як це колись було за правління Мао Цзедуна, внести зміни до законодавства, що дозволили йому довічно очолювати КНР. У березні 2018 р. Всекитайські збори народних представників – парламент КНР – внесли поправку до конституції, прибравши положення, що глава КПК не може перебувати на посаді більше двох термінів підряд. Таким чином, Сі Цзіньпін може ще багато років очолювати КНР й водночас залишається Генеральним секретарем КПК та Головою Центральної військової ради КНР, фактично володіючи монополією на владу в країні.

Дізнавайтеся більше: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

У жовтні 2017 р., під час 19-го Національного конгресу КПК, було внесено поправки й до конституції партії. Якщо раніше в цьому програмному документі керівними принципами були «марксизм-ленінізм, вчення Мао Цзедуна, теорія Дена Сяопіна, теорія потрійного представництва та концепція наукового розвитку», то тепер сюди було додано й «вчення Сі Цзіньпіна про соціалізм із китайськими характеристиками в нову еру». Таке ж положення було внесене й до конституції КНР.

По-друге, хоча економічні реформи й передбачають певну свободу дій приватних компаній, однак на практиці кількість державних підприємств перевищує цей показник у ліберальних демократіях: майже всі найбільші та найуспішніші китайські підприємства, насамперед банки, нафтохімічні підприємства, технологічні компанії та страхові групи є державними, а такі техногіганти, як Lenovo чи Huawei, мають тісні зв’язки з урядом: будь-які важливі рішення щодо підприємницької діяльності повинні прийматися після консультацій з КПК. Плановість китайської економіки проявляється в жорстких державних регулюваннях у валютній та фінансовій сферах, існуванні директивних планів щодо виробництва та контролі за ціноутворенням.

По-третє, помітною є роль КПК у суспільному житті. Доктрина Сі Цзіньпіна, відома як «Нова епоха Китаю», що викладається в освітніх закладах, просувається під час публічних заходів і в ЗМІ, передбачає зміцнення ролі партії у всіх сферах життя та жорстку партійну дисципліну.  

Репетиція напередодні святкування 100-річчя КПК на площі Тяньаньмень в Пекіні 1 липня 2021 р. Lintao Zhang/Getty Images.

На практиці це означає контроль партії над багатьма сферами суспільного життя: цензуру в ЗМІ, низький рівень релігійної свободи, примусове політичне «перевиховання» та відсутність інших партій, за винятком комуністичної. Гасла КПК такі як «Невтомна боротьба» або ж «Служимо народу», створюють опору авторитарному правлінню Сі Цзіньпіна.

Виклики для світового порядку

У той час як КНР прагне відігравати дедалі більшу роль у глобальній економіці, їй необхідно створювати сприятливе інформаційне середовище для розширення свого впливу. Звісно, існування успішного комуністичного режиму в КНР не означає справдження «теорії доміно» про те, що населення інших країн здійснюватиме пролетарські революції, особливо беручи до уваги той факт, що КНР сама декларує відданість демократичним цінностям на міжнародних форумах. Під час інтерв’ю міністра закордонних справ КНР Вана Ї для урядового видання Xinhua той зазначив, що «Сучасний Китай – це не Радянський Союз. Ми не маємо жодного наміру ставати другими Сполученими Штатами. Китай не поширює свою ідеологію та ніколи не втручається у внутрішні справи інших країн».

Про культурну політику та публічну дипломатію КНР читайте за посиланням: М’яка сила як інструмент зовнішньої політики Китаю.

Однак все ж не варто забувати, що у світі, окрім КНР, існує ще кілька урядів, котрі на меті ставлять досягнення комунізму у своїх державах. Це Лаос, В’єтнам та Куба. Якщо взяти за приклад останню, то саме Пекін є головною підтримкою режиму чинного президента Куби та першого секретаря її комуністичної партії Мігеля Діаса-Канеля. Коли в липні 2021 р. на Кубі розгорілися найбільші з часів Фіделя Кастро протести через те, що в країні не вистачало вакцин проти COVID-19, медикаментів та продовольства, китайські компанії допомагали кубинському урядові відрізати доступ населення до інтернету та телефонних послуг.

Антиурядові протести на Кубі 17 липня 2021 р. Yamil Lage/AFP

Пекін є одним із головних торговельних партнерів Куби, В'єтнаму та Лаосу й надає їм значну технічну підтримку, завдяки чому уряди в цих державах, власне, й тримаються. Але що більш важливо, успішний китайський режим слугує прикладом і взірцем для нинішніх чи майбутніх соціалістичних країн, які на страх ліберальних демократій і надалі намагатимуться повторити шлях КНР.

Висновки

Таким чином, комуністична ідеологія в Китаї зазнала значних модифікацій протягом десятиліть, а сучасний економічний устрій країни є капіталістичним з елементами планової економіки. Однак у політичному вимірі існують жорсткі рамки: політична система КНР залишається майже не змінною з 1949 р., а політика відкритості справді відкрита тільки там, де вона не переходить на критику влади КПК. Важливо й пам’ятати про те,  що поки у світі залишається успішний кейс досягнення комуністичним режимом статусу передової економіки планети, інші країни продовжуватимуть соціалістичні чи комуністичні експерименти з усіма відповідними наслідками.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка зі Східної Азії Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам сподобалася ця стаття, ви можете підтримати нашу роботу на Patreon.