PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Країна недобудованого соціалізму: огляд внутрішньої та зовнішньої політики Лаосу

Країна недобудованого соціалізму: огляд внутрішньої та зовнішньої політики Лаосу

Якщо треба було б описати Лаос кількома реченнями, ми зробили б це таким чином: це гірська країна, що не має виходу до моря, володіє небагатьма можливостями для сталого економічного та соціального розвитку і водночас претендує на статус енергетичного генератора для всієї Південно-Східної Азії.

Соціалістичний вектор розвитку, проголошений 1975 р. не приніс державі бажаного процвітання (ніколи такого не було, і от знову), а більшість лаосців і досі живуть у сільській місцевості, проте низка вчасних економічних реформ у 80-ті та подальше відкриття країни врятували її від міжнародної ізоляції, посприявши тому, що останні два десятиліття Лаос, хоч і не належить до провідних акторів субрегіону, проте впевнено крокує шляхом поступової внутрішньої модернізації.

Як Лаос вже більш як пів століття балансує між інтересами двох форпостів світового комунізму – В’єтнамом та Китаєм? Чому країні не вдалось побудувати власний соціалізм? І які виклики у внутрішній та зовнішній політиці стоять перед Лаосом сьогодні? Відповіді на ці та багато інших питань шукайте в нашому новому матеріалі.

Розділ перший, у якому з’являється і зникає лаоська монархія, а за незалежність Лаосу борються в’єтнамці

Перше лаоське державне утворення з’явилося на карті світу в XІV столітті, коли 1353 року правитель Фа Нгум заснував Королівство Лансанг. Як це часто відбувається в історії і триває досі, міждержавні відносини з країнами-сусідами не завжди були дружніми, і тому весь період існування лаоських монархій супроводжувався війнами із сусідніми в’єтами, тайцями та бірманцями. Часто лаоські можновладці були заслабкими, аби вийти з цих конфліктів переможцями, тому лаоські території неодноразово переходили під контроль сусідніх державних утворень. Проте всі ці завоювання у ХІХ столітті перевершила французька колоніальна імперія, панування якої ознаменувало завершення формування сучасних кордонів Лаосу.

Будда-парк – скульптурний парк, розташований на березі річки Меконг неподалік лаоської столиці В'єнтьяна. У цьому популярному серед туристів місці знаходяться понад 200 буддійських та індуїстських статуй. knet2d/AdobeStock

В період Другої світової війни японські окупанти прийшли на зміну французьким колоністам, і Лаос потрапив під Велику східноазійську сферу співпроцвітання. Однак вже в 1945 після капітуляції Японської імперії перед країною постав вибір: повернутися під французьку «протекцію» чи піти незалежним шляхом. Це і стало причиною тривалого політичного хаосу в країні: чинний король Сісаванг Вонг підтримував ідею колоніального майбутнього держави, хоча інші члени монаршої родини, серед яких був і принц Суфанувонг, майбутній президент Лаоської Народно-Демократичної Республіки та активний діяч націоналістичних сил, виступали за повну незалежність. Варто зазначити, що останній, у свою чергу, дуже швидко набув яскраво виражених соціалістичних рис, і це не була випадковість, позаяк саме в’єтнамські комуністи тривалий час підживлювали антиколоніальні прагнення лаосців.

Музейний комплекс королівського палацу і сьогодні нагадує численним туристам Луангпхабанга, ексстолиці Лаосу і частини світової спадщини ЮНЕСКО, про монархічне минуле країни. Nattee Chalermtiragool/Shutterstock

Варто згадати й субрегіональний контекст подій кінця 40-х – початку 50-х років ХХ століття: тут тривала Перша індокитайська війна (1946-1954), або антиколоніальна боротьба в’єтнамців проти французів, яка призвела не тільки до поділу В’єтнаму та проголошення комуністичної Півночі, але й завдяки об’єднанню в’єтнамських та лаоських сил – до вигнання французів із території Лаосу. Коли ж у сусідньому В’єтнамі розпочалася Друга індокитайська війна (1959-1975), у якій комуністи Півночі за підтримки СРСР і КНР протистояли Південному В’єтнаму, підтримуваному США, в Лаосі, у свою чергу, розгорілася своя громадянська війна. Про це рідко згадують зараз, але спочатку саме Лаос, а не В'єтнам був стратегічно важливою складовою Південно-Східної Азії в «теорії доміно» США. Останні, на рівні з Південним В’єтнамом, підтримували урядові сили Лаосу, водночас як їх противникам, партизанам-соціалістам, надавалася допомога з боку в’єтнамців-комуністів і, звісно ж, СРСР.

Розділ другий, у якому лаоські політики стикаються з дійсністю, де комуністична ідеологія не дорівнює раю на землі, і проводять реформи

Таємна війна, як її досі називають в Сполучених Штатах Америки, позаяк інформація про участь останніх в цьому конфлікті тривалий час була засекречена, врешті-решт закінчилася виводом американських військ з Лаосу, підписанням мирних угод у 1973 році та подальшою ліквідацією монархічного ладу після перемоги соціалістичних сил. Численні спроби сформувати коаліційний уряд не дали результатів, і Патет Лао – найбільша й найпотужніша соціалістична партія – поступово брала під свій контроль усю країну, включно зі столицею. Врешті-решт для материкової Південно-Східної Азії 1975 рік видався багатим на події, що кардинально змінили хід історії: у Камбоджі владу взяли сумнозвісні «Червоні кхмери», відбулося остаточне об’єднання В’єтнаму під комуністичним стягом, а в Лаосі – офіційно проголошена Лаоська Народно-Демократична Республіка та соціалістичний вектор розвитку. «Привид комунізму» переміг і став цілком реальним.

Статуя Перемоги, розташована на території Печер Патет Лао у місті Вієнксі, провінція Уапхань. Під час громадянської війни в Лаосі саме тут базувалися і планували свої операції партизани-комуністи. Sheena Thomson

Тим не менш, роки соціалістичних експериментів в країнах, де соціалізм переміг раніше, показали нежиттєздатність такого соціально-економічного устрою, що підштовхнуло їх до реформування на користь капіталізму. Так у 80-х роках в КНР Ден Сяопін ініціював політику «чотирьох модернізацій» і побудову «соціалізму з китайською специфікою», що призвело до бурхливого економічного зростання в країні; у В’єтнамі була проголошена політика «Дой Мой», покликана створити «соціалістично орієнтовану ринкову економіку»; а в СРСР проходила горбачовська «перебудова». «Надихнувшись» цими прикладами, Лаос і собі заявив про політику реформ, яка отримала назву «Чин Таакан Май». Нова економічна політика по-лаоськи передбачала приватизацію і реструктуризацію державного сектору, заохочення іноземних інвестицій та перехід до ринкової економіки при контролі з боку держави. Ці перетворення очікувано не зачепили політичну сферу життя країни: комуністична партія й досі зберігає монополію влади, а ЗМІ контролюються державою.

Вас може зацікавити: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Подальший розпад СРСР і повна поразка світової соціалістичної революції у 1991 році посприяли остаточній переорієнтації Лаосу на багатовекторний курс зовнішньої політики. Фактично країна не мала іншого вибору: радянське фінансування припинилося, і державу спіткала економічна криза. Лаос був змушений просити міжнародну спільноту в обличчі Світового банку та Азійського банку розвитку про екстрену допомогу, а ті, у свою чергу, виставили рахунок за благодійність – подальшу економічну лібералізацію та інші реформи. Лаос продовжив відкриватись світові: так, уже в 1997 році він вступив до Асоціації держав Південно-Східної Азії, або АСЕАН, а 2003 року в державі була створена перша вільна економічна зона. Приплив інвестицій з різноманітних міжнародних організацій та інших держав, зокрема, до промислового та туристичного секторів сприяв модернізації інфраструктури країни та стабільному економічному зростанню. І все ж не дарма народна мудрість каже, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці…

Розділ третій, у якому Лаос стає ласим шматочком для Китаю і заявляє про своє бажання стати «батарейкою» Південно-Східної Азії

Допомігши Лаосу постати на міжнародній арені як державі, В’єтнам цілком природно очікував на відповідну його внеску роль у подальшому житті свого «молодшого брата». Однак продовжуючи розвивати співпрацю з північним сусідом, Лаос водночас обережно шукав альтернативних партнерів для унеможливлення залежності від першого. «Рятувальною шлюпкою» тут виступив Китай. Лаоська Народно-Демократична Республіка не могла покладатися лише на власний людський потенціал, щоб забезпечувати стабільне економічне зростання, позаяк населення країни становить всього лише 7 млн людей, тому численні фінансові надходження та різноманітні спільні з КНР проєкти очікувано стали для нього «манною небесною».

Пекін розглядає Лаос як своєрідну браму до Південно-Східної Азії і, звісно ж, як засіб для утвердження власних політичних амбіцій, тому він був щедрий на свої дарунки. Піднебесна інвестувала значні кошти в туризм, гірничодобувну промисловість, сільське господарство та гідроенергетичні проєкти Лаосу. Одними з найбільш масштабних проєктів є спорудження великих гідроенергетичних дамб та побудова швидкісної залізниці Ботен-В'єнтьян, що реалізовується в рамках глобальної китайської ініціативи «Пояс і шлях» і має на меті з’єднати Китай з Лаосом. Окрім доволі очевидного ресурсного зиску зі стратегічної точки зору, розбудова інфраструктури цієї країни окупиться КНР дуже скоро: масовим доступом китайських товарів до лаоського ринку та подальшим зв’язком з тайськими портами через Лаос.

Детальніше про суть, мету й цілі ініціативи читайте в нашому спецпроєкті «Один пояс, один шлях»

Гідроелектростанції дають чистішу від інших джерел енергію, а в умовах обмеженої кількості ресурсів у країні енергія з річки Меконг вважається лаоськими урядовцями беззаперечно прибутковим безпрограшним варіантом. Однак спеціалістами, зокрема міжурядовою Комісією у справах річки Меконг, неодноразово зазначалося, що надмірна експлуатація водних ресурсів Меконгу становить значну загрозу для екосистеми регіону, біорізноманіття та життя мільйонів людей, які мешкають у долині. Лаоський уряд передбачає, що до 2025 року гідроенергетика стане найбільшим джерелом доходу в країні, позаяк вже сьогодні електроенергія, що головним чином продається до Таїланду та В’єтнаму, посідає перше місце в експортному списку, а в 2019 році принесла країні 1,33 мільярди доларів. 

Екологічний активізм за захист річки Меконг – звичайна справа для свідомих громадян країн материкової Південно-Східної Азії. Періодичні акції протесту не вщухають тут протягом останніх тридцяти років. International Rivers/Flickr

Проте у такої стратегії є і свої ризики: у 2018 році в південній частині країни обвалилася дамба, що спричинило повені, спустошення та загибель місцевого населення, а з поступовим розвитком альтернативних джерел енергії такі жертви деяким експертам здаються непотрібними, оскільки вони не співставні з нанесеними збитками. Окрім того, китайські та в’єтнамські компанії надають перевагу робітникам з власних країн, а за умовами договорів про концесію у більшості випадків Лаос надає інвесторам в оренду землі на чверть століття. І тому існують небезпідставні побоювання, що до того часу, як дамби будуть передані винятково в користування країні перебування, вони вже будуть непридатні для експлуатації. В обізнаного читача може виникнути слушне питання: чому ж лаоське громадянське суспільство мовчить? Справа в тому, що все вищезазначене не піддається публічному обговоренню, а поодинокі активісти усуваються із суспільного простору якомога швидше, як і в разі виникнення інших спірних або небажаних для влади тем. Тож до демократичних дискусій та компромісів між державою та громадянами Лаосу ще далеко.

Більше про проблеми з дотримання свобод у регіоні читайте тут: М'янма між демократією та авторитаризмом

Розділ четвертий, у якому одна з найбільш швидкозростаючих економік Південно-Східної Азії стикається з новими викликами

Форсоване спорудження гідроелектростанцій – не єдиний фактор, що становить суттєву загрозу для екосистеми та продовольчої безпеки держави. Третина території Лаосу засмічена боєприпасами, що не вибухнули (БНВ), які залишились у спадок від громадянської війни. Протягом 1964-1973 років на кожного лаоського чоловіка, жінку та дитину Сполученими Штатами Америки було скинуто одну тонну бомб, що робить цю країну світовим лідером з кількості бомб на душу населення. Після закінчення конфлікту щонайменше 20 000 людей загинули або були поранені в результаті детонування снарядів.

Спеціалісти зі знешкодження боєприпасів прибувають до середньої школи Фуке в північній провінції Сіангкхуанг, Лаос, 2008 рік. Hoang Dinh Nam/AFP

З початку 90-х років ХХ століття, коли відносини між країнами були нормалізовані, США витратили більше 100 мільйонів доларів на ліквідацію БНВ, а під час другої каденції Барака Обами, який став першим президентом США, що відвідав Лаос, було оголошено про всебічне партнерство між сторонами. Останнє, однак, не мало довготривалих наслідків, позаяк обамівський поворот до Азії був замінений трампівським «спочатку Америка», що, у свою чергу, спричинило цілковиту переорієнтацію Лаосу на «східних» колег, інвестиції яких означають і відданість певній політичній культурі, що не дуже-то й суперечить симпатіям лаоських керманичів, оскільки стале зростання та швидкий розвиток є життєво важливими для забезпечення легітимності наявного політичного режиму.

Президент Індонезії Сусіло Бамбанг Юдойоно, прем’єр-міністр Лаосу Буннянг Ворачіт, президент Росії Владімір Путін, прем’єр-міністр Малайзії Абдулла Ахмад Бадаві та президентка Філіппін Глорія Макапагал-Арройо на першому саміті Росія-АСЕАН у Малайзії, грудень 2005 р. Фотохост-агенство

Так, до вже звичних почесних торговельних партнерів, місця яких роки поспіль займають Таїланд, Китай та В’єтнам, що «викачують» з Лаосу різноманітні природні ресурси: електроенергію, мідну руду, каучук та золото – наразі приєднується Росія. За останні роки між нею та Лаосом активізувалося військово-технічне співробітництво, зокрема в обмін на раритетні танки Т-34 Міноборони РФ надало останньому нову військову техніку та модернізувало місцевий аеродром. Окрім того, російські ЗМІ повідомляють і про те, що нещодавно їхні військові долучилися також і до гуманітарної місії з розмінування земель в провінції Сіангкхуанг.

Читайте також: Протести в Таїланді: чи вдасться тайцям змусити владу стати на шлях демократизації?

Традиційними для Лаосу дилемами, що потребують негайного вирішення, залишаються також незаконний обіг наркотиками й торгівля людьми. Разом з М’янмою і Таїландом держава формує так званий Золотий трикутник, який є другим у світі регіоном продукування нелегального опіуму. Окрім того, Лаос є країною-джерелом мігрантів-нелегалів: у Таїланді і Китаї лаоські чоловіки часто стають об’єктами примусової праці, водночас як діти та жінки страждають від сексуальної експлуатації. Ніщо з вищезазначеного не є новиною для тих країн, де існують важкодоступні та неконтрольовані регіони, немає інфраструктури та відсутні можливості для розвитку й побудови кар’єри молоді, а утримання керівної партії при владі є важливішим за пріоритетність дотримання прав людини.

Тому боротьба з транскордонною злочинністю ще довго не зникатиме з порядку денного двосторонніх відносин та зустрічей в рамках АСЕАН, особливо зважаючи на велику кількість невизначених ділянок кордонів у регіоні (між Лаосом і Камбоджею, наприклад, і досі існують недемарковані ділянки). Цікаво, що культурна, релігійна та подекуди мовна близькість між країнами материкової Південно-Східної Азії не рятує їх від періодичних політичних скандалів: так, експерти повідомляють, що тайська зверхність щодо лаосців ускладнює розвиток дружніх відносин, тож і на «сусідському фронті» роботи ще достатньо.

Авторка – Марина Петренко, експертка з конфліктів та революцій Аналітичного центру ADASTRA