Протести в Таїланді: чи вдасться тайцям змусити владу стати на шлях демократизації?

Тайський протестний рух, що розпочинався в лютому минулого року як студентський виступ проти зловживань в освіті, до осені набув загальнодержавного масштабу, перетворившись на боротьбу народних мас за демократизацію та реформування країни. Серед вимог демонстрантів – проведення чесних парламентських виборів, розробка нової конституції, реформа інституту монархії та розширення громадянських і політичних прав.

За майже рік суспільного спротиву влада, однак, не пішла на суттєві поступки, а протести в королівстві продовжуються дотепер. Тож ми вирішили розібратися, що змусило тайців вийти на вулиці, яких змін вони прагнуть досягти та як ситуація в країні розвиватиметься в найближчому майбутньому. Про все це – далі у статті.

На фоні економічної стагнації, спричиненої пандемією COVID-19, та тривалого придушення свободи слова невдоволення режимом прем’єр-міністра Праюта Чан-Оча, що прийшов до влади в результаті військового перевороту 2014 року, продовжує зростати, невпинно консолідуючи демократичні сили в країні навколо позиції  про необхідність зміни чинного державного ладу. Сучасний Таїланд можна охарактеризувати по-різному: це й монархічний лад вкупі з володарюванням військових понад півстоліття, і тривале партнерство з США, і лідерство в південно-східноазійському регіоні. З одного боку, це оплот буддизму, а з іншого – край мусульманського сепаратизму. Зрештою, Таїланд – туристичний рай «не за всі гроші світу», в якому, насправді, не все так по-райськи, як зображено на картинках з пляжів.

Монархія та військові на варті стагнації держави

Утім, нас цікавить передовсім політичне життя країни, тож зупинімося детальніше на тих аспектах, що важливі для розуміння нинішньої ситуації в державі. У Королівстві Таїланд (в минулому – Сіам), яке, на відміну від сусідніх державних утворень, ніколи не було колонізоване європейськими державами, монархічна династія Чакрі для багатьох громадян  досі залишається шанованою і навіть священною. Хоча треба сказати, що чинний король Маха Вачхіралонгкон (або ж Рама Х) є доволі одіозною фігурою, завдяки чому він встиг прославитися далеко за межами своїх володінь ще до офіційної коронації у 2019 році.

Роялісти тримають портрети тайського короля Маха Вачхіралонгкона та його дружини королеви Сутхіди під час церемонії з нагоди Дня пам'яті короля Таксіна Великого. Бангкок, грудень 2020. EPA-EFE

По-перше, його статки оцінюють у щонайменше $30 мільярдів доларів, і це найбільша сума серед усіх монархів світу. По-друге, так звані тайські закони проти lèse-majesté (ті, що забороняють образу величності) одні з найжорсткіших на планеті. По-третє, своїм ексцентричним способом життя він підриває саме уявлення про порядного та благородного монарха, яке сповна втілював його батько, король Пхуміпон. Вачхіралонгкон був одружений вже чотири рази й, окрім того, має численних коханок, чим ставить під загрозу традиційний моногамний сімейний інститут. По-четверте, із часу смерті свого батька у 2016 році він встиг «прибрати до рук» ключові армійські підрозділи та перейняв повний контроль над Бюро коронного майна (таким чином і ставши найбагатшим монархом планети).

Більше за темою: Бруней Даруссалам: як живе ісламська абсолютна монархія

Проте, незважаючи на все вищезазначене, сучасне королівство завдяки Сіамській революції 1932 року, коли з довготривалим абсолютизмом було покінчено, все ж функціонує майже як типова конституційна монархія, де титул короля співіснує з посадою прем’єр-міністра. Кажемо майже, бо іронія долі полягає в тому, що капіталізм і парламент тут були введені саме військовими режимами. Це насправді й не дивно: як відомо, протягом ХХ століття по світу блукав «привид комунізму», який у Південно-Східній Азії був особливо відчутним. Ідеться не тільки про В’єтнам: у той час у Камбоджі панував режим червоних кхмерів, осередки подібних рухів охопили частково Лаос та М’янму (не говорячи вже  про сусідній комуністичний Китай). США не могли дозволити собі ще одного геостратегічного прорахунку, тож Таїланду судилося стати форпостом проти «червоної навали», підтримуваним західними партнерами навіть за умов, що стабільність режиму реалізовувалася монархією вкупі з військовими, і ця тенденція залишилася навіть по закінченню Холодної війни.

Початок демонстрацій

Приводом до першої хвилі протестів став розпуск опозиційної Прогресивної партії майбутнього в лютому 2020 року, а її учасниками були студенти різноманітних навчальних закладів, які також виступали за освітню реформу. Під час організації цих акцій вони не гребували здобутками науково-технічного прогресу й в умовах спротиву влади, як і їхні попередники з Гонконгу, мобілізовувалися через гештеги в таких соцмережах, як Twitter та TikTok, однак подальший спалах пандемії на деякий час призупинив протестну діяльність. Причина народного невдоволення, звісно, була і залишається глибшою, ніж розправа над однією політсилою чи зловживання в навчальних закладах, та криється у втомі від чинного режиму, який з кожним роком стає все більш репресивним.

Символами демократично налаштованих демонстрантів стали гумові жовті качки та салют із трьох пальців – жест, запозичений із відомої американської антиутопічної трилогії «Голодні ігри». Бангкок, 2020 р. DPA

Із 2014 року країну очолює генерал Прают Чан-Оча, військова хунта якого прийшла до влади внаслідок політичної кризи початку 2010-х рр. Головування тимчасового перехідного уряду (або хунти) розтягнулося аж до 2019 року, коли парламентські вибори врешті-решт провели, а на пост прем’єр-міністра (неочікувано) був переобраний вже знайомий нам Чан-Оча (як зазначають фахівці, вибори, як це часто відбувається в схожих ситуаціях, цілком могли бути сфальсифіковані).

Читайте також: Дефектна демократія Індії

За цей час у Таїланді встигли прийняти нову редакцію конституцію (яка, звісно, посилює вплив військових), провести коронацію нового монарха та посилити контроль за свободою слова. Так, використання 112 статті, за якою тому, хто «ганьбить, ображає або погрожує королю, королеві, спадкоємцю чи регенту» загрожує від 3 до 15 років ув’язнення, за останні роки стало дуже зручним інструментом прибирання зі сцени політичних опонентів.

Розвиток протестів та нові вимоги

18 липня 2020 року протести поновилися з новою силою: біля Монументу демократії в Бангкоку, столиці Таїланду, зібралося близько 2500 людей, і це стало наймасовішою акцією з початку прем’єрства Праюта Чан-Оча у 2014 році. В наступні місяці чисельність руху, як і вимоги до влади, розширилися: серед основних – нова конституція, розпуск парламенту та відставка кабміну. Невдоволення людей підбурювала ще й відсутність у країні монарха у важкий для її громадян час: виявилося, що коли в Таїланді були зареєстровані перші випадки COVID-19, король Вачхіралонгкон, він же Рама Х, вирішив самоізолюватися від пандемії (і протестної хвилі заразом) у готелі в німецькій Баварії. До того часу, як він все ж таки повернувся в королівство, а сталося це аж у жовтні 2020 року, йому встигли пригадати всі його «гріхи».

Демонстранти використовують гумових качок як щити для захисту від водометів, вода в яких змішана з хімікатами, під час акції протесту біля парламенту. Бангкок, листопад 2020. Reuters

Серпень був не менш насичений подіями: від тематичного протесту на честь Гаррі Поттера, де ключовою фігурою (іронічно) став Той-кого-не-можна-називати й де уперше було відкрито розкритиковано монархічний лад, до створення електронної петиції за внесення поправок до конституції. Пізніше було оголошено 10 вимог щодо реформування монархії, Королівську сім’ю вперше публічно звинувачували в підтримці антидемократичного режиму урядування військових. Симбіоз між ними дійсно важко заперечити: армію вважають найпалкішим захисником монархії, тож, ставлячи під сумнів її легітимність, прихильники демократії водночас кидають виклик і самому уряду.

Вам варто знати: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

Розпочалися арешти ключових опозиційних фігур: правозахисника Анона Нампа та студентського активіста Паріта «Пінгвіна» Чіварака. Проте цим влада не обмежилася: протестувальники повідомили про перших безвісти зниклих у своїх лавах. 20 вересня на площі Санам Луанг, що знаходиться перед королівським палацом у тайській столиці, було встановлено меморіальну дошку демократії. Вона повинна були стати наступницею оригінальної меморіальної дошки, встановленої тут під час вже згадуваної нами Сіамської революції 1932 року, яка щезла у 2017 році. Проте наступного дня вона була демонтована поліцією. Через тиждень прем’єр-міністр країни Прают Чан-Оча наказав державним органам надати докази в державній зраді тих «антисистемників», хто виголошував вимоги реформування монархії під час серпневого протесту.

Режим не здає позиції

До жовтня, коли в Таїланді відбулися наймасовіші демонстрації (за повідомленнями зібралося до 100 тис. осіб), протестувальники трохи трансформували своє бачення майбутнього королівства: тепер вони вимагали відставки прем'єр-міністра Праюта Чан-Оча, конституційних змін, що забезпечили би безпроблемну демократизацію суспільно-державного ладу, та реформу монархії, яка б уможливила прозорий контроль за діями очевидно корумпованого короля.

Дізнавайтеся більше: Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Винахідливості тайським інтелектуалам не займати: чого тільки вартує груднева акція проти 112 статті (що стосується образи величності). Увага була прикута до кроп-топів, у яких свого часу «зловили» скандального монарха папараці. Однак дотепер результати народного спротиву залишаються невтішними: парламент відхилив пропозицію про реформування конституції на користь вимог протестувальників. Опозиція зі свого боку відмовилася брати участь у діяльності Комітету примирення, де зійшлися б роялісти, військові та ліберали, адже вважає це ще однією спробою чинного прем’єр-міністра замилити світу очі інсценуванням псевдодемократії.

Тайські студенти відзначили День вчителя черговим протестом за реформу освітньої системи біля Міністерства освіти в Бангкоку. Січень 2021. AFP

Після тривалого мовчання король Рама Х у листопаді 2020 року нарешті висловився щодо подій, що відбуваються в його державі, зазначивши, що любить усіх однаково й що Таїланд – це країна компромісу. Щоправда, того ж місяця в тристоронній сутичці під час мітингу між поліцією, роялістськими та продемократичними демонстрантами постраждало близько півсотні людей. 13 лідерам протесту загрожують декілька кримінальних обвинувачень, включно з інкримінуванням горезвісної 112 статті про образу величності, і, як показав січневий мітинг, полювання на відьом продовжується.

Читайте також: Кхмер-кроми: чому етнічна меншина заважає В'єтнаму?

Не вистачає продемократичному руху й міжнародної підтримки: незважаючи на масштабність і тривалість подій, ООН висловилась проти арештів та жорстоких вироків через образу величності аж наприкінці 2020 року; Німеччина спокійно приймала  Раму Х на своїй території доти, доки тому хотілося там відпочивати; а США, знані борці за демократію, (не)звично мовчать, дотримуючись сумнозвісного принципу «he may be a son of a bitch, but he's our son of a bitch». Абсурд ситуації в тому, що Китай, який, звісно ж, не підтримує протестні тенденції, вбачає їх за справу «західних рук».

To be continued…

Протести 2020 року дійсно перегорнули стару сторінку у свідомості тайців: ніколи ще роль монархії в житті держави тут не піддавалася всеосяжній критиці. Однак молодим демократам бракує підтримки широких верств населення й старшого покоління, яке переважно залишається відданим монархії та для якого стабільність життя важливіша за примарність демократичних свобод. Незважаючи на тривалий спротив громадянського суспільства, влада продовжує закручувати гайки й здавати позиції не збирається, а до конструктивного діалогу в країні ще далеко.

Проте численні несправедливі арешти та побиття не можна стерти з суспільної пам’яті, і, що підтверджує історична практика, жорстокість можновладців врешті-решт грає проти них самих. Тож цілком можливо, що після нетривалої паузи нас чекає нова хвиля протестів, ще радикальніша за обидві попередні – із ідеєю про Тайську Республіку.

Авторка – Марина Петренко, експертка з конфліктів та революцій Аналітичного центру ADASTRA