THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Спадок червоних кхмерів, або Демократія по-камбоджійськи

Про Королівство Камбоджу, азійську державу з тисячолітньою історією, в українському інтернет-просторі чути нечасто: хтось пише про туристичні принади, хтось згадує Пол Пота та червоних кхмерів, що влаштували геноцид власному народові у 70-х роках минулого століття. Таке ставлення, звичайно, несправедливе. Ми підготували аналіз сучасної внутрішньої та зовнішньої політики королівства.

Кхмерський народ не став винятком з переліку тих, чий шлях до демократії був і є доволі тернистим. Титул нинішнього прем’єр-міністра Камбоджі говорить сам за себе: «царствено прославлений верховний великий командувач славних переможних збройних сил». Гун Сен, який незмінно перебуває при владі вже 35 років, судячи з усього, не планує поступатися опозиції та продовжує закручувати гайки. Про те, як йому вдалося підкорити цілу країну й чи зможе він перегнати африканського диктатора-рекордсмена Роберта Муґабе, який утримував владу близько 40 років, читайте далі.

Війна всіх проти всіх

З часів проголошення незалежності від Франції у ХХ столітті на долю Камбоджі випало чимало страждань. Кривавий режим червоних кхмерів, встановлений сумнозвісним Пол Потом у 1975 році (після майже десятилітньої громадянської війни спочатку з монархістами, а потім з проамериканським республіканським урядом), винищив до 3 млн людей, тобто третину населення країни. Проте війна із сусіднім В’єтнамом призвела до повалення Демократичної Кампучії (саме таку назву Камбоджа мала під час правління Пол Пота) і виникнення нового, пров’єтнамського уряду в 1979 році. Не всі були згодні з фактичною окупацією Камбоджі східним сусідом та існуванням новоутвореної Народної Республіки Кампучія, тому довгий час у країні тривала партизанська війна. Вона закінчилася лише 1991 року підписанням Паризьких домовленостей між пров’єтнамським урядом НРК та опозиційною коаліцією: після більш як 20 років намагань створити республіканський режим було вирішено відновити Королівство Камбоджа, у якому мали відбутися вільні вибори. Варто зазначити, що монархія в цій державі має давню історію аж з 9 століття, а королі зберігали свій статус навіть за часів колоніального правління. І тільки з проголошенням незалежності в 1953 р. влада монарха стала обмеженою конституцією.

Мапа Камбоджі, складена із 300 черепів жертв комуністичного режиму Пол Пота, що знаходиться в Музеї геноциду «Туольсленг». На території Камбоджі розташовано близько 20 000 тисяч полів смерті – масових поховань загиблих від рук червоних кхмерів, загальна кількість яких, за різними оцінками, дорівнює від 1,5 до 3 млн осіб.

Мапа Камбоджі, складена із 300 черепів жертв комуністичного режиму Пол Пота, що знаходиться в Музеї геноциду «Туольсленг». На території Камбоджі розташовано близько 20 000 тисяч полів смерті – масових поховань загиблих від рук червоних кхмерів, загальна кількість яких, за різними оцінками, дорівнює від 1,5 до 3 млн осіб.

Отож, головними суперниками на виборах 1993 року стали дві партії: консервативно-монархістський Національний об’єднаний фронт за незалежну, нейтральну, мирну Камбоджу (ФУНСІНПЕК), заснований королем Нородомом Сіануком, та Народна партія Камбоджі (НПК), колишня комуністична пров’єтнамська партія, що на той момент мала найбільший адміністративний та силовий контроль у країні й очолювалася Гун Сеном. Для збереження миру та стабільності ввели інститут подвійного прем’єрства: першим став принц Нородом Ранаріт (від ФУНСІНПЕК, що отримала найбільшу підтримку серед населення), а другим – Гун Сен, один з колишніх ватажків червоних кхмерів, який згодом переорієнтувався на В’єтнам і вже встиг побувати на посаді прем’єр-міністра Народної Республіки Кампучія (від НПК).

Гун Сен виходить на полювання

Обидві владні партії продовжували зберігати власні воєнізовані угруповання, тоді як обом прем’єрам було складно змиритися з необхідністю поділу влади, тож довго так продовжуватися не могло. Народна партія Камбоджі тримала у своїх руках адміністративні, силові та судові структури, що абсолютно не влаштовувало ФУНСІНПЕК: визрівала криза. Гун Сен звинувачував принца Нородома Ранаріта в заграваннях з прибічниками Пол Пота, а принц – першого – у бажанні повернути країну в тенети комунізму, пров’єтнамськості та узурпації влади, що не було безпідставним.  

Улітку 1997 р. на засіданні керівництва НПК Гун Сен висунув пропозицію про розірвання коаліції з ФУНСІНПЕК. І хоча багато його однопартійців висловилися проти, йому вистачило вірних людей для того, аби розгромити консервативно-монархістську партію силовими методами. Фактичний державний переворот знищив ілюзії щодо демократичного шляху Камбоджі та нагадав кхмерському народу про минулі дні війни, охопивши їх страхом та мовчазною байдужістю. Amnesty International засудила Гун Сена за здійснення позасудових страт діячів Національного об’єднаного фронту за незалежну, нейтральну, мирну Камбоджу, проте узурпацію державної влади амбітним та ласим до контролю чоловіком це не спинило. Формально інститут подвійного прем’єрства продовжував існувати незважаючи на те, що Нородом Ранаріт був вимушений втекти і був замінений – фактично ж людина на цій посаді ні на що не впливала.

Парламентські вибори 1998 р. проводилися під ретельним наглядом і забезпечили Народній Партії Камбоджі половину місць у парламенті. Опозиційні партії хоч і продовжували існувати, проте, як і за будь-якого диктаторського режиму, їхня діяльність значно ускладнювалася та вповільнювалася. Інститут подвійного прем’єрства був скасований, настав час авторитаризму Гун Сена.

Прем’єр-міністр Камбоджі Гун Сен прибуває на саміт форуму «Азія – Європа» в Брюсселі, Бельгія 18 жовтня 2018 року.  

Прем’єр-міністр Камбоджі Гун Сен прибуває на саміт форуму «Азія – Європа» в Брюсселі, Бельгія 18 жовтня 2018 року.  

Камбоджійський Майдан

Тривалі роки одноосібного правління позбавили камбоджійців віри в колись могутній ФУНСІНПЕК, проте жага до змін все ж лишилася.  Поступово на арену внутрішньодержавної боротьби вийшла об'єднана з кількох опозиційних партій ПНСК – Партія національного спасіння Камбоджі. Її очільники, Сам Рейнсі та Кем Сокха, звинувачували уряд в корупційності та пров'єтнамськості, виступаючи при цьому із загальнодемократичними гаслами. Згідно з офіційно оголошеними результатами, на парламентських виборах 2013 року керівна НПК отримала 48,83% голосів, а ПНСК – 44,46%. Це стало нечуваним успіхом, бо вперше за тривалий час НПК втратила 22 мандати, а ПНСК, навпаки, завоювала на 26 більше. Проте опозиція все одно звинуватила владу у фальсифікації виборів через відсутність достовірних списків виборців, зафіксовані міжнародними спостерігачами факти численних порушень, фальсифікацій і залякувань, оголосивши про невизнання оголошених підсумків і бойкотування засідання парламенту нового складу. Вулиці Пномпеня (столиці) вперше за довгий час вибухнули протестами.

Камбоджійський Майдан розпочався з опору фальсифікації виборів, проте дуже скоро до нього приєдналися робітники, незадоволені своєю низькою заробітною платою. Влада, звісно ж, на всі вимоги чи звинувачення протестувальників на барикадах мала заплановану негативну відповідь. 3 січня 2014 року відзначилося першим кровопролиттям: поліція відкрила вогонь. Погіршувало ситуацію й те, що саме в цей час незмінний прем’єр-міністр Камбоджі відбув з офіційним візитом у В’єтнам, що викликало підозру щодо можливості залучення іноземних громадян задля придушення протестів. Це спровокувало напади на етнічних в’єтнамців (хоча можливо, що вони були сфальсифіковані), після яких масові зібрання були заборонені. Як би парадоксально це не звучало, мітинг у парку Свободи був розігнаний, а опозиція на цілий місяць пішла в підпілля. На жаль, останній так і не вдалося досягти своїх цілей, і влітку того ж року парламентські засідання продовжилися в повному складі, бо ПНСК прийняла свої мандати. Єдиною перемогою стало створення спеціальної антикорупційної комісії, що очолювалася опозицією – проте і вона виявилася швидкоплинною…

Камбоджійських робітників, які протестують біля будівлі Ради міністрів через низьку зарплатню, відділили від поліції колючим дротом. Пномпень, Камбоджа, 2013 рік.

Камбоджійських робітників, які протестують біля будівлі Ради міністрів через низьку зарплатню, відділили від поліції колючим дротом. Пномпень, Камбоджа, 2013 рік.

Ка́мо гряде́ши?

У листопаді 2017 року судовою постановою опозиційна Партія національного спасіння Камбоджі була розпущена. Це відбувалося водночас із гоніннями на її членів: одного з лідерів, Кема Сокха, заарештували, звинувативши в спробі державного перевороту шляхом кольорової революції в інтересах США. Його прибічнику, Саму Рейнсі, вдалося уникнути цієї долі втечею з країни. Далі ставало тільки гірше. Після ліквідації головної опозиційної партії близько 40% її місць у місцевих органах влади й понад третина в парламенті відійшли до політсил, неспроможних якісно впроваджувати зміни в житті держави.

Цікавим є те, як зовнішньополітична орієнтованість впливає на внутрішню політику й навпаки. Після двох громадянських війн та режиму терору до відновлення економіки країни вкладалися США та ЄС, які обнулили відновленій монархії тарифи на деякі товари, що дозволило розвинути текстильну промисловість. Проте за останні роки головним інвестором для Камбоджі став Китай, і це зрозуміло, зокрема, з того, як перша не підтримує антикитайські настрої на південно-східноазійській арені АСЕАН.

Представники кхмерської емігрантської спільноти протестують проти присутності Гун Сена на саміті АСЕАН в Сіднеї, Австралія, 2018 рік.

Представники кхмерської емігрантської спільноти протестують проти присутності Гун Сена на саміті АСЕАН в Сіднеї, Австралія, 2018 рік.

На нових парламентських виборах у 2018 році керівній Народній партії Камбоджі протистояти було нікому: вона отримала всі 125 мандатів. У той час як Гун Сен подякував громадянам за свідомий вибір на користь істинної демократії, розпорошена опозиція одностайно називає це смертю демократії в країні. Після того як подія, задля якої Гун Сен так старанно усував конкурентів, відбулася, він наказав звільнити близько 70 опозиціонерів, серед яких був й один з лідерів ПНСК, Кем Сокха. Щоправда, іншому лідеру, Сам Рейнсі, повернутися на батьківщину так і не вдалося.

Виникає запитання, чому ж камбоджійській опозиції не вдалося, незважаючи на те, що в них є підтримка народу. Дається взнаки історична пам’ять: ще не забуто жахи полпотівських намагань створити могутню нову націю, які закінчилися повним фіаско й численними смертями. До того ж, після двох громадянських війн країну відновлював усе ж таки саме Гун Сен: можливо, частина населення готова терпіти незмінність очільника держави в обмін на стабільність і мир. Як показав 2014 рік, люди голосують на виборах, проте до тривалого протесту, який би міг стати результативним, ще не готові. Дійсно, демократичним інститутам потрібен час, щоб розвинутися, і в умовах авторитаризму цей процес уповільнюється. До того ж, у нинішнього прем’єр-міністра Камбоджі в його курсі на «жорстку» владу є підтримка В’єтнаму та Китаю, які в разі чого можуть надати допомогу та «підстрахувати». Тому найближчим часом добровільного чи примусового відходу Гун Сена від влади чекати не варто. Проте люди не вічні, і з плином часу змінюються покоління, цінності та страхи. І цілком можливо, що одного дня на світ постане нова демократична Камбоджа.

Авторка – Марина Петренко, експертка з конфліктів та революцій Аналітичного центру «ADASTRA»