Австрія, розширення ЄС і спадщина Габсбургів

25 червня 2024 року в Люксембурзі було покладено офіційний початок переговорам про членство України в Європейському Союзі. Це знакова подія з точки зору розширення ЄС – процесу, що викликає чимало суперечностей всередині інтеграційного об’єднання. Зокрема, це було виразно помітно, коли у грудні 2023 року лідери країн ЄС ухвалювали рішення про початок переговорів з Україною та Молдовою. Тоді, окрім епопеї довкола шантажу з боку Угорщини, неприємністю стали скептичні коментарі від представників уряду Австрії напередодні саміту. Що це було – відродження австро-угорської політичної традиції, відлуння історичних зв’язків чи цинічний прагматизм австрійців? У цій статті з’ясуємо, як минуле здатне впливати на сьогодення, чого слід чекати від Австрії надалі та до чого тут Західні Балкани.

Напередодні саміту Європейської ради, який відбувся 14-15 грудня 2023 року в Брюсселі, на якому було дано старт тривалому і нелегкому процесу, пов’язаному із узгодженням національного законодавства з acquis communautaire та виконанням офіційним Києвом пов’язаних із цим процесом вимог, тема розширення ЄС стало предметом резонансних заяв від політичних лідерів та їхніх обговорень у публічному дискурсі.

Головною темою заголовків напередодні саміту стала позиція Угорщини та особисто прем’єр-міністра Віктора Орбана, який наразі не є прихильником будь-яких кроків назустріч вступу України в ЄС. З цієї точки зору дипломатія Будапешта є досить передбачуваною, отже його публічний демарш не створив несподіванки. Щоправда, тоді угорці не лишилися на самоті: критичні коментарі пролунали із сусідньої столиці, Відня. І хоча на саміті австрійський уряд, уособлюваний канцлером Негаммером, вирішив утриматися від саботажу і проголосував «за», позиція Австрії багатьох здивувала і викликала інтерес. Що спричинило таку реакцію австрійців та чи варто очікувати повернення скептичних заяв у риторику офіційного Відня надалі?

Суть невдоволення Австрії

Голоси Австрії та Угорщини на європейській політичній арені час від часу зливаються у гармонійний дует. Відносини з Україною та Росією, ставлення до війни між Ізраїлем і ХАМАС, міграційна політика – з усіх цих питань Відень та Будапешт мають схожі позиції, через що нерідко з’являються заголовки про відродження австро-угорського політичного альянсу.

Дійсно, дві країни, схоже, мають консенсус щодо війни РФ проти України. До прикладу, наприкінці січня 2023 року міністри оборони Австрії та Угорщини Клаудія Таннер та Крістоф Салай-Бобровніцкі виступили зі спільною заявою про непостачання зброї Україні. Щоправда, країни обрали таку позицію з різних міркувань. У випадку Австрії мова йде про послідовне дотримання політики постійного нейтралітету, закріпленої Федеральним конституційним законом держави від 1955 року. Угорське ж небажання надавати збройну допомогу Україні пояснюється радше ситуативними причинами. Тому мова йде не стільки про скоординовану спільну лінію поведінки, скільки про вигідний для обох держав збіг позицій, який дозволяє їм здійснювати політичні маневри з метою реалізації власних інтересів – наприклад, у відносинах з Росією.

Відгомін австро-угорської політичної традиції дійсно має вплив на політику Австрії, але його слід шукати деінде. Скажімо, у питанні розширення Євросоюзу, де, на відміну від Угорщини, Австрія висловила претензії не стільки до перспективи набуття Україною членства в ЄС, скільки до надання євроінтеграції України пріоритету в обхід Західних Балкан.

На думку міністра закордонних справ Австрії Александера Шалленберґа, Єврокомісія не повинна розглядати Західні Балкани «під збільшувальним склом, а Україну – крізь рожеві окуляри». Таку ситуацію міністр назвав «геостратегічною катастрофою». У розмові з Financial Times він наполіг на тому, що країни колишньої Югославії заслуговують тієї ж уваги, що й Україна, з огляду на російський та китайський вплив на регіон.

У цьому контексті австрійські чиновники зосереджують особливу увагу на Боснії та Герцеговині. Слід зазначити, що на початку листопада Єврокомісія рекомендувала розпочати переговори про вступ з Україною та Молдовою, натомість відклала початок переговорів із БіГ, мотивуючи це необхідністю досягнення останньою необхідного рівня відповідності критеріям для членства. Це і викликало невдоволення в офіційного Відня.

ЄС і Західні Балкани: про що мова?

Західними Балканами з легкої руки самого Європейського Союзу називають регіон, що охоплює Албанію, Боснію і Герцеговину, Хорватію, Північну Македонію, Чорногорію, Сербію та частково визнане Косово. Отже, мова йде про усі держави (крім Словенії), що утворилися в результаті югославських війн 1990-х років на теренах колишньої СФРЮ, а також про Албанію.

Вступ до ЄС став для вказаних країн дороговказом на шляху повоєнного відновлення, своєрідним стимулом для активного здійснення економічних та інституційних реформ, а також фактором консолідації регіону. Щоправда, після оптимізму початку 2000-х прийшла глобальна економічна криза 2007-2009 років, а у 2010-2013 – європейська криза. Поступ у євроінтеграції Західних Балкан помітно сповільнився, зокрема, через економічну стагнацію і вкрай високий рівень безробіття. Крім того, спадщина минулих конфліктів і сьогодні чинить перешкоди прогресові у справі приєднання країн регіону до Євросоюзу.

Читайте також: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

Станом на сьогодні з усіх названих претендентів стати членом ЄС вдалося лише Хорватії – 2013 року. Із чотирма країнами – Сербією, Чорногорією, Албанією та Північною Македонією – тривають переговори про членство. Косово, своєю чергою, наразі очікує схвалення статусу кандидата на членство в ЄС, а Боснія і Герцеговина з 2022 мала такий статус. У березні 2024 БіГ нарешті отримала рішення про початок переговорів від Європейської ради – через 3 місяці після України та Молдови.

Перспективи євроінтеграції БіГ

Потрібно визнати, що висновок Єврокомісії щодо Боснії і Герцеговини від грудня 2023, який став прикрістю для Австрії, фактично є справедливим і нині. Прогрес в імплементації Сараєво реформ, необхідних для поступу на шляху до євроінтеграції, є вельми помірним, насамперед – з огляду на специфічну політичну ситуацію в країні. Де-факто БіГ є федерацією, що складається з двох ентитетів: мусульмано-хорватської Федерації Боснії і Герцеговини та населеної здебільшого етнічними сербами Республіки Сербської. На чолі другого державного утворення стоїть Мілорад Додік – радикальний політик, який роками декларує намір відокремити РС зі складу Боснії і Герцеговини та має проросійські погляди. Додік становить перешкоду не лише європейській інтеграції, але й суверенітету та територіальній цілісності БіГ.

Канцлер Австрії на зустрічі з Президіумом БіГ у Сараєво. Зліва направо: Комшич, Негаммер, Джаферовіч, Додік. 19 березня 2022 року. FENA

Так само, як і БіГ, Україна та Молдова мають проблеми, пов’язані з реалізацією суверенітету в межах міжнародно визнаних кордонів: для Молдови це незаконне державне формування на лівому березі Дністра, для України – окуповані Російською Федерацією з 2014 та 2022 рр. території. Однак принципова різниця полягає в тому, що в Україні та Молдові існує консолідована влада, що провадить проєвропейську політику. Натомість, у Президіумі Боснії і Герцеговини за квотою боснійських сербів знаходиться членкиня очолюваної Додіком партії СНСД, що сповідує русофільство і сербський націоналізм та гальмує прогрес євроінтеграції для всієї держави. Природно, що мати такі голоси всередині ЄС було б щонайменше нерозважливо.

Вас може зацікавити: Придністров’я в російсько-українській війні: три сценарії розвитку подій

Тим не менш, серед держав ЄС існує неформальна група, відома як «друзі Боснії»: Італія, Хорватія, Угорщина, Словенія і Австрія. Ці держави лобіюють євроінтеграцію БіГ у темпі, паралельному до поступу України. Найбільш активним адвокатом Боснії і Герцеговини є Австрія.

Тінь Габсбургів та економічні міркування у логіці Відня

Причина зацікавленості Австрії у розширенні ЄС на Західні Балкани полягає в історичних чинниках. До своєї поразки у Першій світовій війні, Австрія була «клаптиковою імперією», дуалістичною монархією австрійських німців та угорців, у якій близько половини населення складали слов’яни, у тому числі південні. Серед країн колишньої СФРЮ територіально Австро-Угорщина охоплювала північ сьогоднішньої Сербії (Воєводину), повністю – Боснію і Герцеговину, Хорватію та Словенію.

Сьогодні Австрія – це малий клаптик тієї імперії, населений переважно етнічними германцями (австрійцями). І менше з тим, колишня метрополія отримала значний спадок від свого минулого. Не лише географічна близькість, але й чинники, як-от велика діаспора, що проживає в Австрії, усталені економічні зв’язки і пам’ять про наслідки численних історичних конфліктів, що мали місце на Балканському півострові, зумовлюють інтерес Австрії до поглиблення інтеграції із країнами Західних Балкан. У публіцистиці навіть існує кліше – «Столицею Балкан є Відень».

Історично контроль над регіоном був предметом конфронтації між Австрійською та Російською імперіями. Австрія затято виборювала права на Боснію ще на Берлінському конгресі 1878 року, після поразки Османської імперії у війні з Росією. Зрештою, вона так і не дісталася Петрограду.

«Битва за Сараєво». 5 жовтня 1878. G. Durand/The Graphic

Стратегічне значення Західних Балкан для Австрії полягало в тому, що контроль над ними забезпечував доступ до Середземного моря, а отже дозволяв провадити вкрай прибуткову морську торгівлю. Сьогодні значна кількість інвестицій, покликаних забезпечити транзит товарів з середземноморських портів, скажімо, Греції до країн Євросоюзу, припадає саме на Австрію.

Аби оцінити важливість Західних Балкан для Австрії у порівнянні з Україною, слід звернути увагу на економічні показники. За даними МВФ, станом на 2022 рік серед імпортерів австрійських товарів найвище розмістилась Хорватія – на 18 місці із $2 млрд., на 30 місці – Сербія із $1 млрд, далі – Боснія і Герцеговина, 36 місце і $643 млн. Лише після БіГ у списку знаходиться Україна із $533 млн. Північна Македонія, Косово і Албанія посіли 62, 75 і 80 місця відповідно. Якщо ж поглянути на експорт товарів до Австрії, можна помітити, що лідерство має Хорватія ($1.136 млрд. та 26 місце). Боснія і Герцеговина, Україна та Сербія розмістилися у списку одна за одною – 29, 30 і 31 місця із $978 млн., $917 млн. і $880 млн. відповідно. Решта країн посіли значно нижчі місця у списку.

Крім того, за обсягом отриманих від Австрії прямих іноземних інвестицій, після Хорватії, яка є членом ЄС, серед країн Західних Балкан лідерство посідає Сербія – €3.5 млрд, за нею – БіГ із €1.1 млрд. та Північна Македонія із €1 млрд. Лише далі бачимо Україну – €742 млн., від якої невеликий відрив має Албанія - €509 млн. Обсяг інвестицій у Косово та Чорногорію лишається скромним - €222 млн та €93 млн.

Отже, є змога говорити про те, що сукупний товарообіг та обсяг інвестицій у Західні Балкани значно перевищує економічну вагу України для Австрії.

Вам може сподобатися: Як гучні справи щодо топкорупції порушують питання верховенства права в Австрії

Сьогодні в регіоні знову набирають обертів проросійські тенденції, викликані нічим іншим, як розчаруванням місцевих суспільств у темпах євроінтеграції. Амбівалентна політика адміністрації Александара Вучича у Сербії призвела до того, що станом на 2023 рік уперше більша частина сербських респондентів висловилася проти вступу країни до ЄС. До того ж, Белград досі не запровадив антиросійських санкцій на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну, чого вимагає логіка євроінтеграції. Продовжує спричинювати нестабільність і проросійський сентимент у Боснії і Герцеговині, уособлюваний згаданим вище Мілорадом Додіком та його партією СНСД. У травні 2024 уряд Республіки Сербської призначив робочу групу, яка має підготувати проєкт угоди про "мирне відділення" від БіГ.

У лютому 2024 Мілорад Додік вчетверте від початку повномасштабної агресії Росії проти України зустрівся з очільником Кремля. 21 лютого 2024. Sergei Bobylyov/AFP

Австрія, яка, певно, найкраще з усіх держав ЄС знає ціну нестабільності на Балканах, прагне запобігти поширенню впливу сторонніх акторів на вразливі до цього сусідні країни. Цим і зумовлена адвокація пришвидшення європейської інтеграції Західних Балкан і, зокрема, Боснії і Герцеговини з боку офіційного Відня. Зрештою, якщо Європейський Союз не буде спроможний продемонструвати переконливу і цілісну політику щодо Південно-Східної Європи, не кажучи вже про Україну, у світової спільноти виникнуть серйозні питання щодо здатності ЄС захищати свої інтереси та відстоювати європейські цінності на міжнародній арені.

Очікування від майбутнього

Попри висловлений Австрією жест невдоволення, на саміті канцлер Негаммер таки підтримав початок переговорів з Україною та Молдовою. Іншого не слід було очікувати: все ж критична риторика від самого канцлера та членів чинного уряду не містила жодних обіцянок або жорстких формулювань, отже слова австрійських урядовців радше варто сприймати як частину риторичної гри, аніж як реальний ультиматум. Ба більше, ця гра мала не лише зовнішньополітичний вимір і була спрямована більшою мірою на внутрішнього споживача.

Очільник АПС Герберт Кікль (ліворуч), як і його угорський колега Віктор Орбан (праворуч), виступає проти солідарності з Україною. 9 березня 2023. Zoltán Fischer/MTI

Австрійське суспільство в цілому скептично ставиться до ідеї розширення Європейського Союзу, позаяк вступ до ЄС Боснії і Герцеговини підтримує лише 29% населення, тимчасом як 41% респондентів виступає проти. Водночас, це є найбільш позитивним результатом серед усіх держав-кандидатів. Крім того, услід загальноєвропейським тенденціям, напередодні парламентських виборів у вересні 2024 р. першість у соцопитуваннях посідає ультраправа Австрійська партія свободи. АПС із невеликим розривом вдалося здобути перемогу на виборах до Європейського парламенту, а її лідер Герберт Кікль заявив про канцлерські амбіції. Партія відома своїми колишніми зв’язками з «Єдиною Росією» та виступає проти солідарності з Україною – мовляв, це суперечить австрійському нейтралітету. Саме відповідаючи на питання депутатів від АПС, Карл Негаммер висловив скепсис щодо початку переговорів про вступ до ЄС з Україною «за поточних умов».

Менше з тим, чинна парламентська коаліція Австрійської народної партії та Зелених в цілому підтримує розширення ЄС, віддаючи при цьому перевагу Західним Балканам. Зокрема, спікер партії Зелених з питань європейської політики Міхель Раймон закликає ЄС якнайскоріше надати країнам регіону «перспективи вступу». Членство України в ЄС також має підтримку, однак представники «Фолькспартай» вважають, що на це знадобиться більше 10 років. Опозиційна Соціалістична партія має схожу з чинним урядом візію: надання Україні кандидатського статусу було правильним рішенням, однак ніхто не повинен отримувати особливих преференцій на шляху до членства, тож Західні Балкани не повинні потрапити «до зали очікування». Ліберальна політсила NEOS теж привітала плани розширення від Єврокомісії: водночас, представниця партії Клаудія Ґамон аналогічно колегам наголосила на необхідності не допустити розширення впливу Росії та Китаю на Албанію, Македонію чи БіГ.

Австрійський уряд традиційно виступає на підтримку розширення Європейського Союзу незалежно від свого складу. І хоча європейська інтеграція Західних Балкан становить для Відня пріоритет, ця логіка поширюється і на решту країн – у тому числі й на Україну. Лише прихід до влади ультраправих здатен змінити ситуацію, однак подібний сценарій є проблематичним навіть за умови перемоги популістів на виборах. Тому, хоч Австрія і надалі лобіює преференції для країн суміжного регіону, загроза саботування нею приєднання до Євросоюзу України не виглядає реалістичною.

Автор – Ярослав Смовж, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобався доробок? Підтримайте нас, ставши патроном ADASTRA. Долучаймось до розвитку вітчизняної аналітики разом!