Як гучні справи щодо топкорупції порушують питання верховенства права в Австрії

Західноєвропейські держави вважаються еталоном верховенства права – таким собі стандартом, взірцем, на який рівняються молоді демократії та перехідні режими. Однак нещодавно європейську спільноту занепокоїв стан справ в одній із країн першої групи – Австрії, де підозрювані в «нечистих справах» представники вищих щаблів влади вирішили опиратися проведенню розслідувань їхніх діянь. Про те, як зійшлися в тихій (а часом і не дуже) боротьбі гілки влади, та чому «наймолодшого канцлера» Себастьяна Курца починають порівнювати з Віктором Орбаном, – у новому матеріалі.

Напевно, мало хто насмілиться звинувачувати таку державу, як Австрія, у недотриманні демократичних стандартів. Навіть у складному 2020-му, котрий виявився справжнім випробуванням для урядів по всьому світу в питанні гарантування прав та основоположних свобод, країна, за версією видання The Economist, лишилася в категорії «повноцінних демократій», посівши в глобальному рейтингу 18 місце й обігнавши, зокрема, трьох своїх сусідок за регіоном – Францію, Італію та Бельгію.

Загалом позитивно оцінює стан верховенства права в державі й відома неурядова організація World Justice Project. Хоча Австрія за 2020 р. спустилася на сходинку нижче в рейтингу, загалом її показники лишилися незмінно гідними. Прискіпатися можна хіба що до недосконалих, на думку укладачів, механізмів подачі скарг на дії адміністративних органів та забезпечення прозорості врядування – поза тим стандарти Австрії відповідають прийнятним для держав регіону, а багато в чому й перевершують їх.

Однак 20 липня Європейською комісією було оприлюднено звіт, окремі абзаци якого вказують на значні (у довго- та короткостроковій перспективі) виклики для верховенства права в країні.

Мовою документів

Робочий документ SWD (2021) 701 – final від 20 липня 2021 р. є частиною широкого (щодо всіх держав-членів) звіту щодо верховенства права в ЄС. Такі звіти Єврокомісія готує регулярно в рамках моніторингу за дотриманням державами законодавства Союзу, що, в свою чергу, ґрунтується на цінностях, серед яких, безперечно, і верховенство права. Дії держав, що суперечать цінностям спільноти, викладеним у ст. 2 Договору про Європейський Союз, можуть змусити Комісію вдатися до санкцій, визначених ст. 7 Договору. Відтак «тримати руку на пульсі» критично необхідно.

У документі щодо Австрії аналізуються останні тенденції розвитку її судової системи та процесуальних органів, їхньої взаємодії з громадськістю, нагляду за законністю тощо. Відтак робляться загальні висновки: з чим влада «впоралася», а над чим іще варто попрацювати.

Дізнавайтеся більше: У чому проблема ЄС? Спитайте в Ле Пен

У нашому випадку Єврокомісія не могла не відзначити високий рівень незалежності австрійського судочинства (за даними органу, високо оцінюють незалежність судів 83% опитаних громадян) та належний процес підготовки кадрів, а також гнучкий підхід до сплати судового збору (зокрема, деякі громадяни в спрощеному порядку звільнялися від нього в період карантину). Ефективність роботи судів також дещо поліпшилася, хоча середні строки розгляду адміністративних справ лишилися доволі довгими. Окрім того, позитивно були оцінені діяльність омбудсмена щодо дотримання законності й прав людини на піку пандемії COVID-19, а також гарантії безпеки викривачів, прийняття нових кодексів доброчесності держслужбовців тощо.

Водночас у розділі, присвяченому боротьбі з корупцією, спостерігачі помітили суттєву проблему, що набула яскраво політичного забарвлення.

Штаб-квартира Центральної прокуратури з питань економічних та корупційних злочинів. WKStA

Процесуальним забезпеченням боротьби з корупцією в Австрії займається Центральна прокуратура з питань економічних та корупційних злочинів (WKStA) – аналог української Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. За спостереженням Єврокомісії, після низки скандалів, фігурантами яких були австрійські високопосадовці, WKStA сконцентрувала зусилля на розслідуванні інших випадків топкорупції, що спричинило випади на адресу цього органу з боку деяких політиків. Ці коментарі були «розкритиковані Федеральним президентом та названі юридичними асоціаціями такими, що підривають довіру громадськості до правосуддя» – такими лаконічно-дипломатичними термінами описала Комісія дійсно тривожні тенденції останніх місяців в Австрії.

Погляньмо ж ближче на те, що дійсно відбувається у Відні…

«Отримаєш усе, чого забажаєш»

12 травня 2021 р. Федеральний канцлер Австрії Себастьян Курц на одній із пресконференцій урочисто оголосив, що проти нього відкрито кримінальне провадження щодо факту ймовірного надання ним у 2020 р. неправдивих свідчень спеціальній слідчій комісії парламенту. Провадження канцлер назвав «політичним», «полюванням на відьом» і пообіцяв, що у відставку не подаватиме, а згодом пожалівся виданню Kronen Zeitung, що його мама «не знаходить собі місця від того, що відбувається», і що «у неї були інші очікування від політичної діяльності» сина. Видання Politico майже моментально порівняло висловлювання Курца з риторикою Віктора Орбана та Дональда Трампа й охрестило 34-річного політика «їхньою альпійською версією», визнавши, однак, що скандали настільки заплутані, що часом відрізнити правду від припущень буває складно.

Вас може зацікавити: Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

На думку Politico, з якою важко не погодитися, початок цієї довгої та заплутаної історії варто виводити від сумнозвісного «Ібіцагейту» – скандалу, що зачепив не безпосередньо канцлера, а коаліційних партнерів його Народної партії – праву популістську Партію свободи. Відео травня 2019 року, на якому тодішній віцеканцлер Гайнц-Крістіан Штрахе обговорює на віллі в Іспанії можливості лобізму за замовленням нібито племінниці російського бізнесмена, призвело до розпаду коаліції та дострокових виборів, за підсумками яких Курцу, однак, вдалося втриматися в кріслі канцлера (коаліцію було сформовано за підтримки «Зелених»). Утім, «Ібіцагейт» був лише першим корупційним пунктом у немаленькому «послужному спискові» Курца та його союзників.

Завдяки прослуховуванню відео зі Штрахе слідчі вийшли на ще одну «темну справу», що стосувалася надприбуткового в усі часи та в усіх країнах світу бізнесу – азартних ігор.

У своїй розмові з «росіянкою» віцеканцлер (а на момент запису відео ще просто очільник партії) ніби між іншим зазначив, що компанія Novomatic, оператор гральних закладів міжнародного рівня зі штаб-квартирою в містечку Гумпольдскірхен на околиці Відня, «заносить усім». Відтак прокуратура розпочала розслідування за фактом можливого зловживання повноваженнями однопартійців Курца та Штрахе на користь грального бізнесу. Поки що найбільш скандальним випадком із розкритих стало призначення у 2019 p. члена Партії свободи Петера Шидло головним бухгалтером акціонерного товариства «Казино Австрії», 33% акцій якого належить державі (а частина – Novomatic), попри підтверджений міжнародними рекрутинговими асоціаціями брак належних досвіду та знань. Воно призвело до хвилі обшуків у низки високопосадовців, зокрема в колишнього міністра фінансів Гартвіга Льоґера. За аналогією скандал охрестили «Казиногейтом».

Ігрові автомати Novomatic. Online Gambling 24

Сам канцлер Курц та міністр фінансів в його кабінеті Гернот Блюмель також вплуталися в цікаву аферу: у 2018 р. вони пообіцяли лояльному бізнесменові Томасу Шмідту пост голови публічного акціонерного товариства Österreichische Beteiligungs AG (ÖBAG), що керує часткою держави в різних компаніях. Курц і Блюмель гарантували колезі призначення, причому надсилали йому повідомлення з недвозначними текстами, як-от: «Отримаєш все, чого забажаєш 😘😘😘» та «Не турбуйся! Ти – своя людина 😘😘😘».

На перше з повідомлень Шмідт відповів: «Я такий радий :-))) Люблю свого канцлера  😀 😀 😀 👍👍💪💪» Цікаво, що слідчі не одразу змогли отримати доступ до документів Блюмеля під час обшуку його будинку у 2019 р. – його дружина перед самим прибуттям уповноважених нібито вийшла погуляти з дитиною й «цілком випадково» забрала робочий ноутбук чоловіка.

Повідомленнями з шаленою кількістю емодзі зацікавилися слідчі, а ходом справ у цілому – парламент. 24 червня 2020 р. Курца викликала на допит спеціальна слідча комісія. Там-то канцлер і заявив, що від нього нібито не залежали призначення до ÖBAG, а значить – збрехав.

Блюмель же спершу взагалі опирався слідству. Знадобилося рішення Конституційного суду, аби змусити його надати детективам доступ до ділових документів та вмісту електронної пошти. Утім, ексміністр не прийшов на засідання й не визнав це рішення законним.

Президент Австрії Александр Ван дер Беллен. APA/Helmut Fohringer

Таке нахабство обурило навіть… самого федерального президента Александра Ван дер Беллена!

Тихий і непримітний (як і більшість президентів парламентських республік) Ван дер Беллен, що раніше привертав увагу медіа (і підкорював серця мешканців пострадянського простору) хіба своєю звичкою їздити на роботу метрополітеном, цього разу скликав пресконференцію, на якій оголосив, що має намір «домогтися виконання Блюмелем рішення суду». Яким чином це буде зроблено, президент не уточнив (лишень сказав: «Побачимо»), та заява справила ефект вибуху бомби:  звичайно, з юридичної точки зору примусове забезпечення виконання рішень – не дивина, та й силові органи, по суті, підзвітні президенту. Однак готовність гаранта до безпосереднього втручання вказує на серйозність ситуації.

При цьому раніше Ван дер Беллен уже втручався напряму в діяльність формально підпорядкованих йому органів: у 2019 р. він звільнив з посади генерального директора з публічної безпеки (аналог голови Служби безпеки України) Петера Гольдгрубера, призначеного міністром внутрішніх справ Гербертом Кіцклем (фігурантом «Ібіци») у 2017 р. одразу після зустрічі з «донькою олігарха», сподіваючись, що той зможе захистити його, Кіцкля, у разі викриття «брудних справ».

Найкращий захист – напад

На даний момент особисто проти канцлера порушено єдине кримінальне провадження – за брехню під присягою під час надання свідчень парламентській слідчій комісії (пункт 3 п. 288 Кримінального кодексу Австрії). За що в разі доведення вини передбачено покарання у вигляді від 6 місяців до 5 років позбавлення волі.

Звичайно, стати фігурантом інших розслідувань Курцу навряд чи потрібно, але й мовчати після пред’явлених звинувачень було б дивно. З причин радше психологічних він обрав для себе доволі агресивну стратегію захисту й певний час із відвертим обуренням реагував на дії слідства. Як зазначила низка австрійських медійників, в інтерв’ю тому ж таки Politico канцлер маскував за  своєю агресією звичайні людські страхи.

За словами, приміром, Губерта Паттерера, головного редактора найбільш тиражованого регіонального видання Австрії Kleine Zeitung, Курц «схиблений на тому, як його висвітлюють у медіа, як його фотографують, сприймають та обговорюють». У канцлера ця загалом характерна для всіх політиків риса, на думку редактора, «періодично набуває маніакальних рис». При тому, що газета стоїть на правоцентристських позиціях, а в регіонах результати Народної партії на виборах стабільно високі, Курц, за словами Паттерера, часто телефонує до редакції особисто.

Губерт Паттерер, головний редактор Kleine Zeitung. GNK

Коли Гельмут Брандштеттер, журналіст, а нині депутат парламенту від ліберальної партії NEOS, працював у більш ліберальному віденському виданні Kurier, канцлер одного разу взагалі зателефонував до його офісу з Нью-Йорка, аби попросити замінити невдале, на його погляд, фото в одній із газет. А одного разу Курц повідомив тому, що за редакцією стежать люди уряду, які в разі виникнення в нього питань до публікацій змусять видавництво «переробляти, поки не буде, як треба».

Kurier – типове віденське видання, орієнтоване на «благодатний ґрунт» для будь-якого політика – міський середній клас. Відень – єдиний регіон Австрії, де більшість має не партія канцлера, а опозиційні їй соціал-демократи, тому така увага ще хоч якось зрозуміла (хоча, безумовно, не надто виправдана). Однак постійне обривання слухавки Паттерера та його помірної Kleine Zeitung, під час якого Курц жаліється, що його «ніхто не любить» – явна ознака проблем із самооцінкою.

Про загрози, з якими стикаються європейські медійники, читайте тут: Європа стає небезпечнішою для журналістів

При цьому Курц періодично відверто лицемірить. До прикладу, у січні 2020-го він показово відлетів до Брюсселя економкласом (попередньо сфотографувавшись), а в травні 2021-го повернувся до Відня з Тель-Авіва на приватному літаку українського олігарха, власника австрійської Group DF Дмитра Фірташа, котрий у 2016 р. якийсь час жив на віллі в однопартійця канцлера.

Той самий літак Дмитра Фірташа. Central Jets

У травні 2021-го Курц також опинився «між двох вогнів»: з одного боку – закон, з іншого – природне для нього (як ми вже з’ясували) бажання сподобатися публіці та зберегти обличчя. Тому він й обрав стратегію, порівнювану з лінією Дональда Трампа – ще одного «улюбленця публіки». 10 липня він повідомив у Facebook, що вони з партнеркою Сюзанною Тір чекають народження дитини й попросив із розумінням поставитися до їхнього приватного життя.

Слово експертам

Професор права Віденського університету доктор Гайнц Маєр, відомий конституціоналіст та експерт із захисту прав людини, заявив в інтерв’ю Politico, що розслідування щодо високопоставлених осіб майже напевно буде «пригальмовувати», оскільки «Курц на цьому знається». Він зазначив про юридичні можливості тиску влади на прокуратуру, оскільки (і щодо цього висловлювала занепокоєння Єврокомісія у звіті) антикорупційна прокуратура WKStA не має абсолютної самостійності як процесуальний орган – вона підзвітна Генеральній прокуратурі у Відні й має заздалегідь надсилати туди клопотання про проведення слідчих дій, що вкрай гальмує хід справ (кількість таких клопотань із 2017 до 2019 р. зросла більш як удвічі).

Більше на тему боротьби з корупцією: Антикорупційний детектив, або Чим запам’ятається головування Румунії в Раді ЄС? 

А в березні 2021 р. до парламенту взагалі було внесено (щоправда, пізніше відкликано через негативний висновок за результатами публічного обговорення) законопроєкт щодо заборони проведення обшуків у приміщеннях органів державної влади – натомість WKStA пропонувалося звертатися до Генеральної прокуратури з запитом на отримання документів чи цінностей.

Слова ж Курца щодо «полювання на відьом» назвав недоречними навіть його однопартієць, колишній міністр Австрії (у 1989-1994 рр.) та комісар ЄС (у 1995-2004 рр.) з питань сільського господарства Франц Фішлер. На думку Фішлера, який сам доволі рідко після завершення брюссельської кар’єри коментує публічні події, висловлювання молодого колеги «схожі на трампівські» та є «такими, що ставлять під сумнів верховенство права».

Замість висновків

Кожна країна ЄС унікальна, своєрідна, не схожа на інші. У кожної – свій державний лад, форма правління, національні символи, мова й традиції, унікальний склад населення й національні меншини (деякі навіть мають державні релігії!)

Однак єднають усі ці країни в європейській родині спільні цінності, визначені ст. 2 Договору про Європейський Союз, – повага до людської гідності, свободи, демократії, рівності, правової держави та дотримання прав людини.

Як ми вже вказували в статті «Гроші в обмін на верховенство права: чому Польща та Угорщина позиваються до Суду ЄС», несумісні з цими цінностями дії національних урядів можуть спричинити серйозні розбірки в Суді ЄС. І хоча виключити державу із Союзу за такі порушення поки не вийде – договори не передбачають такої опції – для країн у будь-якому разі можливі серйозні штрафи, а також, безперечно, невимірні репутаційні втрати.

Постраждала у 1930-х – 1940-х рр. від сваволі тоталітарного режиму сусідньої Німеччини Австрія довгий час була зразковою західноєвропейською демократією. Найгучнішим випадком була хіба ворожнеча канцлера Бруно Крайського та «мисливця за нацистами» Сімона Візенталя щодо надання посади в уряді неонацистові Отто Рьошу. Однак і тоді медіа вільно висвітлювали конфлікт, а спроби Крайського судити за наклеп журналіста видання Profil Петера Лінгенса наштовхнулися на рішучий опір (справа «Лінгенс проти Австрії», рішення від 5 жовтня 1983 р.). Щобільше, згодом сам Крайський програв справу в австрійському суді й сплатив штраф на користь Візенталя.

Щось підказує, що нині спроби Курца регулювати редакційну політику медіа теж могли б стати справою для розгляду суду.

Відчайдушні намагання нечастого серед прем’єрів Старого світу «нового обличчя» – а межи глав урядів покоління Курца після відомих подій в Україні представлене хіба фінляндською Санною Марін – зберегти будь-яким способом амплуа «чесного й незаплямованого», на жаль, викликають ще більше питань.

Хоч Австрія наразі залишається повноцінною демократією, ухилення від розслідування топкорупції з боку чиновників, брехня канцлера парламенту та його нездорове бажання контролювати медіа ризикують підірвати демократичні традиції країни.

І хай втрата 1-2 місць у рейтингу – закономірність у пандемійні часи майже для всіх держав ЄС, Курцу (з огляду на його імідж) нинішні його дії можуть загрожувати куди серйознішими втратами рейтингу, ніж Меркель чи Рютте. Помножене на його особисті якості, це може спричинити взагалі перехід Австрії до угорського чи польського сценаріїв «неліберальної демократії».

Якщо вже Ван дер Беллен відреагував – то в громадян точно є привід для занепокоєння.

Автор – Богдан Мироненко, експерт з Центральної та Східної Європи Aналітичного центру ADASTRA