THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Європа стає небезпечнішою для журналістів

Європа стає небезпечнішою для журналістів

Останні три роки вважаються періодом, коли в Європі почали сильніше перешкоджати роботі журналістів, що займаються політичними розслідуваннями, причому це перешкоджання здійснюється людьми, пов’язаними з національними урядами європейських держав. Іноді воно сягає найбільш небезпечних вимірів – кількох журналістів було вбито за мотивами професійної діяльності.

Для того, щоб зрозуміти увесь масштаб ситуації та усвідомити ризики для свободи діяльності преси, що є одним з основних елементів  демократичного суспільства, варто проаналізувати кілька найвідоміших кейсів відносно нещодавніх вбивств журналістів. Невже демократія в Європі потрапила під велику загрозу?

Вбивство Дафни Каруани Галіції (Мальта)

Дафна Каруана Галіція (1964 р. н.)  була мальтійською журналісткою, авторкою та антикорупційною активісткою. Її матеріали фокусувалися на розслідуваннях, що викривали корупцію, кумівство та відмивання грошей в мальтійському уряді, а також зв’язки мальтійської гральної індустрії з криміналом. Окрім цього, у її матеріалах йшлось про махінації з отриманням мальтійського громадянства інвесторами та отриманням великих сум коштів від Азербайджану.

Попри роки погроз, журналістка відмовлялась припиняти свою розслідувальну діяльність, що почалася у 2008 році з її особистого блогу Running Commentary. Блог швидко став одним із найпопулярніших веб-сайтів мальтійського інтернету – його відвідування регулярно перевищували цифру в 400 тисяч, що було в рази більшим за тиражі усіх мальтійських газет. Пізніше вона була авторкою колонок в The Sunday Times of Malta і The Malta Independent. У них вона часто залишала особистий коментар до подій, висвітлених у розслідуваннях. Після матеріалу 2010 року випуску, що стосувався занедбання Вілли Гуардаманджія (місця одруження британських принцеси Єлизавети та принца Філіпа), жінку назвали головною журналісткою-розслідувальницею Мальти.

Утім, часто Дафна сама ставала жертвою інцидентів, пов’язаних із її діяльністю. Зокрема, у 2006 році невідомі підпалили її будинок, коли жінка та її родина знаходились усередині. Її собак постійно отруювали та застрілювали, а погрози у вигляді телефонних дзвінків, листів, записок, СМС-повідомлень, електронних листів та коментарів у її блозі не були рідкістю. У 2010 році журналістку було звинувачено в наклепі на державних чиновників, у відповідь на що вона випустила матеріал, який підтверджував політичне замовлення кримінальної справи. У листопаді 2011 року справу було закрито. 8 березня 2013 року Галіцію було заарештовано за порушення режиму тиші під час виборчої кампанії – журналістка публікувала відео, у яких критикувала прем’єр-міністра Мальти Джозефа Муската. Після кількагодинного допиту її відпустили.

22 лютого 2016 року в блозі Галіції з’являється матеріал про причетність міністра мальтійського уряду Конрада Міцці до оборудок  в Панамі та Новій Зеландії. Зокрема, було викрито відкриття чиновником фіктивної фірми в Новій Зеландії, що була призначена для зберігання коштів його родини. 25 лютого того ж року в новому матеріалі було зазначено, що голова адміністрації прем’єр-міністра Кіт Шембрі також має таку фірму, однак вона зареєстрована в Панамі. Витік «Панамських документів» підтвердив слова журналістки. За такі  викриття веб-сайт Politico навіть включив її до списку з 28 людей, що формують, шокують та хвилюють Європу.

Медіа назвало її «WikiLeaks, що складається з однієї жінки та бореться з непрозорістю та корупцією на Мальті». У 2017 році цю історію було продовжено викриттям особи власниці панамської компанії Egrant – нею була дружина мальтійського прем’єра Мішель Мускат. Згодом, Джозеф Мускат заявив, що саме через ці звинувачення він був змушений перенести парламентські вибори на рік раніше – на липень 2017 року, однак журналістка довела, що це рішення не має жодного стосунку до її розслідувань. Останній рядок її останнього блогу був таким: «Цей шахрай Шембрі сьогодні постав перед судом, намагаючись довести, що він не є шахраєм. Зараз куди не глянь – скрізь шахраї. Важке становище».

Незадовго до смерті Галіція була звинувачена в 48 кримінальних справах про наклеп. Більшість з них було відкрито з ініціативи директора Pilatus Bank Алі Садри Хашемінеджада. Банк хотів стягнути з журналістки 40 мільйонів доларів США моральної компенсації за «неправдиві статті» про нього. Банк також погрожував судовим процесом усім неурядовим медіа-платформам Мальти, якщо ті не змінять критичний  характер матеріалів, що стосувалися фінансової установи. Утім, цього не було зроблено. Погрози тим же платформам були повторно надіслані за 12 годин до смерті Галіції.

16 жовтня 2017 року журналістку було вбито – в її автомобілі, що стояв у дворі її помешкання, спрацював вибуховий пристрій. На момент смерті Галіція була за кермом. Першим на місце злочину прийшов її син Метью. Після цієї шокуючої події, він опублікував допис у фейсбуці: «Я поглянув вниз, і навколо мене були частини тіла моєї матері». Захист будинку Дафни поліцією було послаблено після приходу до влади Муската в 2013 році. Хоча прем’єр і вимагав негайно розпочати розслідування справи, сталося це лише 9 серпня 2018 року після публічного листа сім’ї журналістки до Джозефа Муската.

Інцидент мав широкий національний та міжнародний резонанс. Родина журналістки прямо вказала на причетність найвищих посадових осіб Мальти до її загибелі. Лідер опозиції Адріан Дейла, що також фігурував у розслідуваннях Галіції, назвав цей випадок «колапсом демократії та свободи самовираження». Європейський парламент висловив стурбованість щодо рівня свободи слова на Мальті, назвав вбивство «трагічним прикладом того, як людина віддала життя заради правди» та створив комісію з розслідування політичних злочинів, відмивання грошей та корупції в державі. Засновник WikiLeaks Джуліан Ассанж заявив, що заплатить 20 тисяч євро за будь-яку інформацію, пов’язану зі справжніми замовниками вбивства Галіції. У квітні 2018 року 48 журналістів опублікували The Daphne Project – завершені ними розслідування Дафни, які вона почала перед своєю смертю. У листопаді 2017 року медіа-рум Європарламенту було названо на честь Дафни.

Мальтійський уряд попросив ФБР США допомогти у розслідуванні справи, згодом до цього процесу долучився і Європол. 4 грудня 2017 року Джозеф Мускат заявив, що було заарештовано 10 підозрюваних у справі і що розпочато їх допити. Зокрема, серед них виявився засновник дубайської компанії 17 Black Йорген Фенех. Компанія фігурувала в розслідуваннях журналістки, пов’язаних з «панамським скандалом». У них було викрито зв’язок фірми з Кітом Шембрі та Джозефом Мускатом. Згодом вищезгаданий Кіт Шембрі також був заарештований, однак через два дні його відпустили. Це обурило мальтійців, через що вони вийшли на вулиці. Утім, прем’єр-міністр заявив, що «пробачить “посередника” в цьому вбивстві». Навіть попри всі арешти, жодному підозрюваному не було висунуто обвинувачень аж до цього моменту.

Вбивство спровокувало на Мальті політичну кризу, що почалася з масових протестів, на яких люди вимагали відставки прем’єр-міністра Джозефа Муската через імовірну участь в організації вбивства. 1 грудня 2019 року він оголосив, що піде у відставку після того, як буде обраний новий голова Робітничої партії Мальти, а саме в лютому 2020 року.

Вбивство Яна Кучака (Словаччина)

Ян Кучак (1990 р. н.)  був словацьким журналістом, що займався розслідуваннями для сайту aktuality.sk. Його розслідування здебільшого стосувалися податкових махінацій із боку кількох бізнесменів Словаччини, що мають тісні зв’язки з головними політиками держави. Зокрема, велика кількість його матеріалів була пов’язана з провідною на той час партією країни «Курс – Соціальна Демократія». Також журналіст висвітлював випадки недобросовісного користування фінансами, виділеними Європейським Союзом. Його остання стаття була опублікована 9 лютого 2018 року – вона стосувалася бізнесмена Маріана Кочнера, що вперше став відомим у Словаччині завдяки невдалій спробі заволодіти приватною мережею телеканалів TV Markiza за допомогою Державної інформаційної служби в1998 році.

Зокрема, у статті було викрито складну схему податкових махінацій за участі Кочнера. Згідно з розслідуванням Кучака, Кочнер систематично не сплачував державний податок, продаючи елітну нерухомість самому собі, іноді за символічну вартість – 1 євро. Раніше журналіст скаржився на те, що бізнесмен погрожував його сім’ї та йому самому. Яна Кучака та його наречену Мартіну Кушнірову було застрелено у Вєлькій Мачі 21 лютого 2018 року.

Цей випадок став безпрецедентним, оскільки Кучак – перший журналіст Словаччини, якого було вбито з мотиву професійної діяльності. Фактично, вбивство Кучака вивело словаків на протести вперше з часу подій Оксамитової революції. Одразу після початку протестів тодішній президент Європарламенту Антоніо Таяні закликав почати ретельне розслідування вбивства та запропонував іноземну допомогу в ньому за потреби, додавши, що «Європарламент не зупиниться, поки не буде здійснено правосуддя». Вбивство шокувало суспільство та посилило недовіру до чинної влади, що спровокувало політичну кризу в державі.

У ній противниками виступали уряд на чолі з прем’єром Робертом Фіцо та президент Словаччини Андрей Кіска з опозиційними партіями. Криза посилилась 4 березня 2018 року, після звернення президента Кіски до громадян. У ньому він закликав уряд не роз’єднувати державу, переглянути свою роботу або погодитися на дострокові вибори. Це звернення розлютило Фіцо, який звинуватив президента в об’єднанні з опозицією та підготовці збройного перевороту у співпраці з американським бізнесменом Джорджом Соросом. Однак, після ескалації суспільного невдоволення, уряд Фіцо та він сам подали у відставку, називаючи це вирішенням політичної кризи.

Цікавим також є те, що незадовго до смерті Кучак працював над розслідуванням зв’язків словацьких посадовців з італійським злочинним синдикатом «Ндрангета». З’ясувалось, що до нього причетні люди з керівної партії «Курс-СД». 28 лютого 2018 року сайт aktuality.sk опублікував це незавершене розслідування. Виявилося, що італійські бізнесмени, пов’язані з криміналом, були причетні до розкрадання коштів, виділених ЄС для розвитку бідних районів східної Словаччини. Також із ними співпрацювали Вільям Ясань – держсекретар Ради безпеки Словаччини та Марія Трошкова – головна радниця прем’єр-міністра Роберта Фіцо, у минулому – порномодель. Два посадовці взяли відпустку своїм коштом у день публікації матеріалу, заявивши, що повернуться на роботу після завершення розслідування.

Кримінальне провадження у справі підтвердило політичний мотив вбивства, а також вказало на те, що воно було замовним. Було заарештовано вісім підозрюваних, троє з яких отримали звинувачення у вбивстві. 4 жовтня 2018 року один з підозрюваних назвав Маріана Кочнера замовником. Розслідування триває і досі.

Вбивство Лайри Маккі (Великобританія)

Лайра Маккі (1990 р.н.) була журналісткою, що висвітлювала наслідки етнічно-націоналістичного конфлікту в Північній Ірландії кінця ХХ століття, який називають The Troubles. Її головною статтею на цю тему є «Смерть дітей перемир’я» – це стаття про підліткові суїциди, що пов’язані з конфліктом. Вона також була авторкою новинного порталу Mediagazer. Популярність дівчина вперше отримала в 2014 році після публікації блогу «Лист до 14-річної себе», що розповідає про труднощі зростання як представниці ЛГБТ-спільноти у Белфасті. У 2016 році Forbes включив її до списку «30 головних людей в медіа, молодших за 30» завдяки її розслідувальній діяльності. У березні 2019 року видання The Irish Times включило Маккі до списку десяти зірок північноірландської журналістики, що набувають популярності.

Її перша книга «Янголи з блакитними обличчями» мала вийти з-під друку незадовго до її смерті. Фактично, книга є розслідуванням вбивства белфастського депутата Роберта Бредфорда представниками Ірландської республіканської армії (ІРА). Журналістка швидко підписала договір з видавництвом «Faber and Faber» на публікування ще двох книг. Одна з них, «Загублені хлопці», мала бути випущеною в 2020 році, проте не була завершена через раптову загибель авторки. У книзі Лайра розслідує зникнення Томаса Спенсерса і Джона Роджерса на головній вулиці Белфаста Фолз-Роуд у листопаді 1974 року. Основна розслідувальна діяльність журналістки стосувалася нерозкритих вбивств часів The Troubles.

18 квітня 2019 року Лайру Маккі було застрелено під час протестів в районі Креган міста Деррі в Північній Ірландії. Протести посилилися після початку рейдів поліції для вилучення зброї у мешканців міста. Пов’язано це було із запланованими парадами зі вшанування «Великоднього повстання» – націоналістичного протесту 1916 року. Під час протестних акцій було спалено два транспортних засоби на вулиці Фанад-драйв. Раптово з’явився чоловік у масці та вистрілив Маккі у голову з пістолета. Згодом було підтверджено зв’язок нападника з Новою ІРА. Журналістка померла в лікарні від поранення. Поліція звинуватила націоналістів-дисидентів в організації вбивства. Цей випадок є першим вбивством журналіста у Великій Британії з 2001 року.

Реакція британського суспільства не змусила себе чекати. Тодішня прем’єрка країни Тереза Мей заявила, що «журналістка померла, працюючи з неймовірною сміливістю». Інтернет-видавництво Bellingcat опублікувало своє розслідування резонансного вбивства. Того ж дня поліція заарештувала хлопців віком 18 та 19 років через ймовірний зв’язок зі злочином. Утім, їх відпустили того ж дня без жодних звинувачень. 23 квітня 2019 року видання The Irish News опублікувала статтю, у якій вказано, що Нова ІРА взяла відповідальність за смерть журналістки на себе. Зокрема, представники угрупування заявили, що Маккі не була ціллю вбивства та попросили вибачення у близьких журналістки. Розслідування триває й досі з залученням різноманітних медіа-платформ. Це показано в документальному матеріалі Пітера Тейлора для BBC «Реальні дівчата з Деррі».

Чому важливо не мовчати про це?

Усі вищеописані резонансні вбивства були скоєні в період 2017-2019 років. Вони стали безпрецедентними кейсами, що сколихнули суспільство в кожній із країн, де було вбито вищезгаданих осіб. Якщо проаналізувати ці злочини ретельніше, можна знайти багато спільних рис, що вказують на негативну тенденцію щодо діяльності ЗМІ в ЄС.

Усі троє журналістів розслідували теми, що є незручними для еліт тієї чи іншої держави або викликали значний суспільний резонанс. Галіція та Кучак боролись проти корупції, відмивання грошей та зв’язків урядів їхніх держав із криміналом. Матеріали цих двох журналістів мали неприховане пряме політичне спрямування та були націлені проти чиновників Мальти та Словаччини відповідно. Маккі ж досліджувала тему, що розділяє населення Північної Ірландії на два табори – прихильників незалежності та існування у складі Великої Британії. Хоча її матеріали і мали менш чіткий політичний підтекст, ніж у Дафни та Яна, вони також були спрямовані проти певних політичних еліт. Точно підтверджено, що діяльність двох із трьох журналістів з цього списку супроводжувалась постійними погрозами.

Способи, якими було вбито цих конкретних журналістів теж можуть вказати на замовний характер цих злочинів та їх безпосередній зв’язок із професійною діяльністю. Двох з них було застрелено, причому одного з них – разом з партнеркою. Вирізняється лише вбивство Галіції, що було здійснене за допомогою вибухівки, проте це лише підтверджує те, що воно було заплановане.

У державах, де працювали ці журналісти, почалася широка дискусія щодо легітимності їхніх провладних кіл та правильності тих рішень, які були ними прийняті. Ці вбивства здобули широкий резонанс на міжнародному та національному рівнях, а в Мальті та Словаччині їхній політичний підтекст став причиною початку масових протестів та політичної кризи. У цьому контексті вбивство Маккі має особливість – воно підтвердило терористичний напрям діяльності Нової ІРА. На фоні усієї ситуації в регіонах Сполученого Королівства, а також сепаратистських ідей певних кіл британського населення, цей злочин дав початок новим дебатам про незалежність усіх частин Великої Британії, що дестабілізує ситуацію у королівстві на фоні брекзит-епопеї ще більше.

Проте головною спільною рисою цих трьох злочинів є повільний темп їх розслідування правоохоронними органами Мальти, Словаччини та Великої Британії. За весь цей час лише в словацькому кейсі було висунуто офіційні обвинувачення, які поки що не мають жодного продовження. Справи зі смерті Галіції та Маккі залишаються нерозкритими навіть попри арешти багатьох підозрюваних та іноземну допомогу. У всіх трьох кейсах уряди неохоче сприяють веденню розслідування. Показовим також є той факт, що розслідування у Словаччині просунулося далі лише після відставки прем’єра Фіцо, якого ЗМІ звинувачували в причетності до злочину.

За правду та виконання свого громадянського обов’язку люди поплатилися життям, а держава не змогла гарантувати захист ні їм, ні їхнім родинам. Якщо кейси 2017 та 2018 років пов’язані з корупцією та фінансовими махінаціями, то кейс 2019 року показує те, що коло небезпечних тем розширюється – тепер історичні та етнічні питання також можуть поставити під загрозу життя журналіста. Вражає й географія цих злочинів – три вбивства відбулися в різних регіонах ЄС – Південь, Схід та Захід, що показує масштаб усієї ситуації. Прикрим є той факт, що влада Союзу також не має достатнє коло повноважень для швидкої реакції на такі випадки або для їх запобігання. Тим паче, що в ЄС звернули увагу на речі, висвітлені в розслідуваннях, лише в мальтійському кейсі.

Висновки

Сьогодні ми спостерігаємо негативний тренд – професія журналіста в ЄС стала небезпечнішою. Так, можливо, кількість вбитих журналістів у 2019 році і є «історично рекордно низькою», утім, національні уряди знаходять нові методи тиску на ЗМІ. Якщо переглянути сайт міжнародної організації «Репортери без кордонів», можна помітити цю неприємну тенденцію – поліція Франції застосувала силу проти журналістів, що висвітлювали протести в Парижі, на двох угорських журналістів здійснено напад на антисемітському підґрунті, а радіоведучу болгарського національного радіо було заарештовано за політичними мотивами. І це лише випадки кінця 2019 року. Прикрим є те, що якщо політичні еліти зрозуміють, що дій такого характеру недостатньо для створення потрібного та вигідного їм потоку інформації, то вони перейдуть до жорсткіших заходів, у тому числі, вбивств..

Усім нам здається, що Європейський Союз – це місце, де вільно можна говорити про що завгодно, про кого завгодно та як завгодно. Однак, виявляється, що це право там також мають не всі, а перевірка цього твердження, на жаль, може коштувати життя. Якщо не буде знайдено тієї альтернативи, яка необхідна для подальшого захисту журналістської діяльності в Європейському Союзі, то свобода преси в ЄС й надалі знаходитиметься під загрозою, а перелік тем, які є небезпечними для висвітлення, тільки збільшуватиметься. Чи варто тоді говорити про верховенство прав людини, свободи слова та про європейські цінності загалом? Вирішувати вам, однак очевидно, що в сімей та близьких вищезгаданих загиблих журналістів відповідь на це питання буде дуже неоднозначною.

Автор – Артур Колдомасов, експерт з міжнародної інформації Аналітичного центру «Ad Astra»