Царська горілка для чорного золота: чому впали ціни на нафту і як ОПЕК справлятиметься з цим?
Протягом всього 2025 року ОПЕК повільно поверталась до збільшення видобутку нафти. Сумарне збільшення картелю склало ~1 млн барелів на добу. Однак, прогнози країн-членів призвели до різко негативної динаміки на ринку – ціни на нафту продовжили падіння. Зустріч у листопаді 2025 року закінчилась ухваленням рішення заморозити квоти протягом першого кварталу 2026 року. Вже у грудні ф’ючерси на WTI впали до рекордної позначки у $55 за барель – найнижчий показник з 2021 року.
Востаннє таке суттєве падіння нафти сталось в 2020 році, зумовлене пандемією COVID-19 та політикою Саудівської Аравії. Були і падіння в 2021 році на тлі липневого конфлікту між Саудівською Аравією та ОАЕ, і листопадової появи штаму коронавірусу «Омікрон», але навіть у тих випадках ринок швидко стабілізувався.
У 2024 році на рівні картелю було проведене скорочення видобутку, зумовлене електрифікацією КНР. Але прихід до влади Трампа в США, який ще за першої своєї каденції відзначився розширенням нафтодобування показав – треба повертатись до менших квот. Так і зробили.
Ф’ючерси на «Brent» у грудні 2025 року на своєму мінімумі складали $59, а на WTI – $55. Причин було багато: електрифікація Китаю, перемога Трампа на виборах в США, війна в Ємені, тіньовий флот. Станом на 2025 рік на нафтовому ринку пропозиція значно перевищує попит. Низькі ціни на нафту невигідні ключовим гравцям в ОПЕК, економіка яких слабко диверсифікована і значно залежить від експорту енергоносіїв.
Канони Річарда Оті
Хоч залежність від нафти цих країн була очевидною, лише 1993 економіст Річард Оті концептуалізував теорію «ресурсного прокляття»: країни, які володіють значними природними ресурсами, зазвичай бідніші та менш розвинуті.
Ціни на бенчмарк «Brent» за останні 5 років. Trading Economics.
Нафтовий експорт складає основу ВВП майже кожної країни картелю. Це змусило деякі держави вдаватись до програм диверсифікації економіки, як-от «Saudi Vision-2030». При цьому не лише Саудівська Аравія має свою «візію», і хоч лише вона серйозно налаштована диверсифікувати економіку, з великою ймовірністю ця тенденція до прагнення позбутись нафтової залежності збережеться.
Але для ОПЕК нафта – інструмент впливу і в деяких випадках країни готові жертвувати доходами, аби зберігати цей вплив, зараз або у майбутньому, як це було з нафтовим ембарго 1973 року, ініційованим тією ж Саудівською Аравією.
Ріяд є ключовим гравцем у картелі, відіграючи найбільшу роль в ухваленні рішень щодо квот. Внутрішня політика та економіка – вагомі фактори у розумінні того, що КСА хоче в цій сфері. А хоче вона максимізувати свої доходи, аби пришвидшити реалізацію своїх проєктів.
Читайте також: Ера Мухаммеда: як змінюється Саудівська Аравія
Якщо раніше для Саудівської Аравії «комфортною» ціною на нафту було близько $70-80 за барель, то в 2025 році країні потрібно вже близько $95 за барель нафти, щоб лише збалансувати державний бюджет і не залучати нові борги. А $111 – це найбільш сприятливі умови для реалізації «візії».
Для Саудівської Аравії «Vision-2030» є інструментом одночасно диверсифікації економіки та легітимізації влади кронпринца Мохаммеда бін Салмана. MbS поступово переводить державу до статусу світської автократії та вже зменшив владу ради улемів, саудівських релігійних еліт, які до цього могли обґрунтувати легітимність династії Аль Сауд.
Галвестонський Drill Sergeant проти ОПЕК
Сланцева революція почалась ще в 1990-х завдяки уродженцю техаського містечка Галвестона Джорджу Мітчеллу. Саме він розробив технологію гідравлічного розриву пластів, відомої як фрекінг, що здешевило добування сланцевої нафти. Досі дорога за собівартістю, вона перетворила США на рівноцінного ОПЕК суперника завдяки своїм великим об’ємам.
Ще 2008 року республіканці брали фразу «drill, baby, drill» за основу кампанії зі збільшення видобутку нафти. Трамп повторно використав гасло, вбачаючи в нафті політичні вигоди. В 2025 році він ініціював суттєве скорочення субсидій на зелену енергетику на суму $3.7 млрд. Розширення субсидування стосувалось добування нафти, як-от в рамках закону «One Big Beautiful Bill Act», в розмірі близько $40 млрд протягом наступних 10 років.
Падіння цін на нафту не дозволяє підійматися цінам на паливо у США. Це контролює інфляцію, завойовує довіру електорату і централізує вплив у руках крупних нафтовиків. В 2014 році таке скорочення ринку у зв’язку із ціновою війною між Саудівською Аравією та США і призвело до банкрутства чи поглинання малих сланцевиків. Тоді крупні гравці «вижили» і змогли показати більшу стійкість під час майбутніх нафтових криз.
Другий фактор – геополітичний тиск. Якщо нафта коштує по $50-60 за барель, то Іран і Росія змушені продавати цю нафту із ще більшим дисконтом у зв’язку із санкціями. ОПЕК аналогічно мусять враховувати політику США щодо нафтодобування.
Дональд Трамп на події "Inaugural Pennsylvania Energy and Innovation Event" в Carnegie Mellon University, Пітсбург, штат Пенсильванія, 15 липня 2025. Evan Vucci/AP Photo
Москві стає складніше фінансувати війну в Україні, а Тегерану складніше фінансувати «Вісь опору» на Близькому Сході. Американський середній клас отримує дешеве паливо. Якщо минулого року галон бензину в середньому коштував ~$3.04, то вже цього року ціни впали до ~$2.85.
Недолік стратегії – низькі доходи безпосередньо для нафтових компаній, оскільки собівартість добування сланцевої нафти ~$70 за барель. В таких випадках рятують лише субсидії на добування: пільги, скорочення роялті на федеральних землях і списання капітальних витрат.
Очевидно, Трамп хоче збільшити вплив на нафтовому ринку, пожертвувавши доходами від продажу нафти. Це змусило першочергово ОПЕК повернутись до збільшення обсягів добування. Разом з цим, всі чекали, що основний споживач близькосхідної нафти після «зеленого» року захоче знову повернутись до дизеля і бензину. Все ж таки, Трамп і Піднебесна однаково хочуть зближення з країнами Халіджу. Прогнози не справдились.
BYD від «Boost Your Decarbonization»
Суттєвий прорив у електрифікації Китаю відбувся ще в 2024 році, але не очікувалось, що ця електрифікація збереже свій темп, оскільки уряд зумів перевиконати п’ятирічний план. Це змусило ОПЕК створити ринкове перенасичення.
У 2025 році китайські електромобілі продовжили тенденцію захоплення світового автомобільного ринку. На внутрішньому ринку КНР електрокари склали ~52% від усіх проданих легкових машин. Причина популярності EV: низька ціна і доступність, якість, сучасний дизайн і високий попит в Європі на кросовери та позашляховики (59% на європейському ринку за 2025 рік). Це дозволило таким фірмам, як BYD, із гаслом «Build Your Dreams», дуже швидко зайняти цю нішу.
Також читайте: "Китайська Мрія": Чого хоче Сі Цзіньпін?
Електрокари стали частиною економічної стратегії КНР. Їхня популярність змусила країну менше споживати нафту. Також китайці зупинили свої нові інфраструктурні проєкти, що аналогічно скоротило потребу в споживанні нафтопродуктів. Інвестиції в інфраструктуру у 2025 році впали лише на 4.3%, але видані спеціальні облігації на рівні місцевих урядів використовувались переважно для погашення старих боргів.
Дизель це теж не оминуло – Китай провів газифікацію та електрифікацію дизельних транспортних засобів, пересадивши їх на відповідні двигуни як екологічно чистіші. Хоч зараз темпи росту EV та LNG вантажівок зменшились, за останні 5 років їхня доля на ринку зросла втричі.
Вже на п’ятирічний план 2026-2030 років Пекін вирішив не включати електрокари до своєї стратегії. Скорочення частки електрокарів на ринку хоч і буде, але воно не стане суттєвим. З найбільшою ймовірністю, це означатиме обережне скорочення субсидій для виробників електрокарів та спроби балансування Пекіну між традиційною та зеленою енергетикою.
Дефіциту не буде, не переймайтесь
Піонером тіньового флоту став Іран ще в 2018 році у зв’язку із санкціями щодо його ядерної програми. Ця схема стала згодом використовуватись Росією з 2022-2023 років у зв’язку із санкціями G7 за формулою price-cap у розмірі $60 за барель з 2022 року і $47.60 з 2023.
Тіньовий флот використовується в якості обхідної схеми споживання підсанкційної нафти. Споживачі не розраховуються доларами, не використовують західні банки, не використовують західних брокерів та західних страховиків. Натомість, в обмін на незалежність від Заходу, вони купують дорожчу нафту під загрозою вторинних санкцій.
Для реалізації схеми Іран і Росія купують старі танкери, реєструють їх в одноденних фірмах, фрахтують під прапорами країн з крупними реєстрами і постачають товар в Азію.
Росія та Іран аналогічно дотримуються квот ОПЕК, однак це не стосується тіньового флоту. Уся видобута нафта, яка потім постачається в обхід санкцій є незадекларованою. Міжнародна конвенція з морського права (UNCLOS) не дозволяє арешт навіть таких кораблів у відкритих водах, комерційні кораблі без винятків мають імунітет в протоках, а країни Глобального Півдня не приєднуються до санкцій G7.
Тіньовий флот не єдина проблема для країн ОПЕК. Квоти активно порушуються Іраком, який не може впоратись із недиверсифікованою економікою та внутрішньою нестабільністю. В регіоні Латинської Америки виробничі потужності нарощуються Гаяною та Бразилією, які не є частиною ОПЕК. Хоч ОПЕК і прагне контролювати нафтовий ринок, але для окремих гравців особисті інтереси стають важливішими за стабільність ринку.
Коли всі чекали на Сарху…
Геополітична премія у нестабільних зонах хоч і збільшує вартість доставки товару, але шоки на ринках збільшують маржу від продажу. Це не оминуло ОПЕК в 2023-2025 роках, оскільки попит на нафту тоді був високий, а логістика через ключовий канал сполучення Азії та Європи знизилась.
Ще 2002 року, в провінції Саада на півночі Ємену, центру шиїтів-зейдитів, почались заклики, які раніше використовувались іранцями ще 1979 року. Ці заклики стали називатись сарха (з ар. الصرخة, «крик»): «Аллаг найвеличніший, смерть Америці, смерть Ізраїлю, прокляття євреям, перемога – ісламу». Ці заклики використали в знак критики тогочасного проамериканського президента Ємену Алі Абдалли Салеха.
Сарха стане гаслом угрупування «Ансар-Аллаг», тобто хуситів. Спершу повстання в 2004 році, а вже в 2014 році це переросте в громадянську війну. Хусити захоплять місто Сана і збережуть контроль над узбережжям Червоного моря та крупним портом Ходейда, приймаючи звідти ключову допомогу Ірану, в тому числі і військову.
Коли в жовтні 2023 року почалась війна між Ізраїлем та Палестиною, хусити підтримали ХАМАС і в знак солідарності з палестинцями, розпочали атаки проти комерційного флоту, пов’язаного з Ізраїлем. Суецький канал в 2023 році прийняв 26434 кораблі. Але в 2024 році цей показник впав на ~50%.
«Galaxy Leader» (IMO 9237307), захоплений 2023 року хуситами. Хоч він був зареєстрований на фірмах Греції та островів Мен, його власник - ізраїльський бізнесмен Абрахам Унгар, 16 квітня 2010. Javier Alonso/VesselFinder
Хоч Іран та Саудівська Аравія нормалізували відносини ще в березні 2023 року, а хусити заявляли, що атакуватимуть лише пов’язані з Ізраїлем кораблі, комерційний флот у Червоному морі потрапляв під атаки без розбору. Це призвело до скачку цін на страховки кораблів у регіоні Червоного моря. Ціни на нафту, як наслідок, зростали – піднялась геополітична премія. Це і означало збільшену маржу від продажу, що стало частково вигідним для експортерів нафти.
У травні 2025 року США завдали серію авіаударів проти хуситів. Чимало факторів вказувало на наростання ескалації: Ізраїль готував наступ в Газі, хусити атакували два кораблі США «Magic Seas» та «Eternity C» (це була і відповідь на удари США по іранським ядерним об’єктам). Як вважається, хусити отримували зброю від РФ і КНР в обмін на гарантію безпеки для їхніх кораблів. Спроможність підтримувати хуситів Тегераном була підтверджена в жовтні. Тоді вибухнув газовоз MV «Falcon», який, ймовірно, віз газ на цивільні потреби в Ходейду.
Але в жовтні наступило перемир’я між Ізраїлем та ХАМАС. Ситуація стабілізувалась щодо безпеки морської логістики та змістилась у бік внутрішніх проблем Ємену. Загострився конфлікт між сепаратистами Південного Ємену, Саудівською Аравією, ОАЕ і «Аль-Каїдою на Аравійському півострові» (AQAP). Ціни на страхування в Червоному морі почали знижуватись. Геополітична премія закономірно зменшилась і потреб продавати нафту з надбавкою більше не було.
Більше про це: Нова нормалізація на Близькому Сході: що криється за розрядкою між саудівським та іранським блоками?
Крім Червоного моря, точкою напруги лишається Ормузька протока, яку Іран погрожує перекрити. Попри те, що в Затоці присутній 5-й флот США (Манама, Бахрейн) і передова штаб-квартира (авіабаза Аль-Удейд, Катар) Центрального командування США (USCENTCOM), ціни на страховки в Затоці суттєво піднялись у червні-липні 2025 року та зберігаються на високому рівні з перспективою на зниження.
Ризики компенсуються тим, що Ірак намагається балансувати між Іраном та США. ОАЕ має широко диверсифіковану економіку і трубопровід від провінції Хабшан до порту Фуджейра в Оманській затоці; Саудівська Аравія ж має трубопровід «East-West Pipeline» для перегонки нафти з родовища Абкайк на сході до порта Янбу в Червоному морі. Найбільші ризики існують для Кувейту і Бахрейну, як залежних від нафти країн які мають доступ лише до Ормузу.
В акваторіях Червоного моря і Затоки зберігається нестабільність. За Трампа може відбутись ескалація щодо Ірану. Це може спричинити скачок геополітичних премій та цін на страхування кораблів у регіоні Затоки. Передумови цього існують у вигляді погроз Вашингтону повторно завдати ударів по Ірану, більш агресивної риторики раніше поміркованого іранського президента Пезешкіана та конфронтацій між Іраном та МАГАТЕ.
Оріксовий тренд
Квоти на перший квартал 2026 року заморожені, але можна прогнозувати збільшення добування на рівні ОПЕК вже з квітня 2026 року. В грудні 2025 року експорт нафти до КНР з РФ впав на 18%, а з КСА та Оману збільшився на 24% і 28% відповідно. Частково, це пов’язано з ударами України проти російської нафтової інфраструктури. В цьому контексті Саудівська Аравія намагається зайняти втрачену Москвою частку ринку. Але це – не головний аргумент на користь того, що ОПЕК збільшать добування нафти.
ОПЕК заснована на дилемі в’язня – всі без вагомих наслідків за порушення дотримуються квот. Їх стримує розуміння – порушення дестабілізує ринок. Великі гравці досі залежні від нафти, тому їм важливо тримати ціни стабільними і вони не провокуватимуть інших гравців. Малі держави знають, що вони не витримають конкуренції.
Саудівський та російський міністри енергетики: Абдул-Азіз ібн Салман Аль Сауд та Олександр Новак на зустрічі ОПЕК+ у Відні, Австрія. 6 грудня 2019. Leonhard Foeger/Reuters
Хоч санкції проти російської та іранської нафти діють, а поточна криза навколо Венесуели змогли створити частковий дефіцит нафти, це не вплинуло на ціни. Перевиробництво і резерви компенсували дефіцит.
Перед Саудівською Аравією, як ключовим гравцем серед країн ОПЕК, зараз стоїть серйозна дилема: штучно створювати дефіцит і провокувати скачок цін на нафту, або ж влаштувати спробу демпінгу за аналогією сценарію 2014 року і зберегти свою долю на ринку. На противагу зручним цінам, Ріяд усвідомлює прагнення Трампа збільшити видобуток нафти і що це значить для США. Зараз можна виділити два основних сценарії.
Найбільш ймовірний – Саудівська Аравія спробує помірно наростити добування нафти без прямого конфлікту із США (внаслідок зближення з урядом Трампа) аби зберегти частку ринку. Відбудеться поступове нарощування, і, ймовірна демонстрація, що Ріяд готовий на конфронтацію. Можливі падіння «Brent» та WTI до $50 і навіть нижче. Якщо станеться ще сильніше падіння, то є ризик конфлікту між американським урядом і американськими нафтовиками, якого можна уникнути лише більшими видатками з федерального бюджету. Тому поступове нарощування може бути сигналом – Вашингтон сильно ризикує відносинами з ОПЕК, влаштовуючи «сланцевий бум».
В цьому сценарії важливо відзначити фактор собівартості добування нафти – саудівська нафта одна з найдешевших у питанні добування (близько $3-5 за барель), тому навіть якщо ціна буде $30-40 на ринку, то маржа збережеться. Питання повертається якраз у сторону видатків, центром яких є реалізація «візії». Чим швидше уряд сягне успіхів – тим нижчі ризики ставлення під сумнів його легітимності.
Другий сценарій – демпінг ОПЕК і РФ. Це малоймовірно, але картель може спробувати діяти радикально проти Штатів. Жертвувати відносинами із лояльним в бік Москви та Ріяду урядом Трампа невигідно. Однак, є і причини думати про зворотне – Саудівська Аравія і Росія прагнуть зберегти свою частку на ринку, навіть якщо доведеться жертвувати цінами на нафту. Навіть враховуючи те, що РФ змушена продавати нетіньову нафту із суттєвим дисконтом, це не значить, що вона просто відмовиться від нарощування експорту.
Потенційне скорочення обсягів поставок чи збереження поточних малоймовірне. Це може викликати штучний дефіцит і скачок цін на нафту, однак також означатиме втрату частки на ринку. Подібне відбувалось у 2016-2017 роках, коли задля стабілізації ринку проти сланців за першої каденції Трампа, Ріяд і Москва створили формат ОПЕК+ і вирішили скорочувати обсяги поставок. Але в 2020 році на тлі локдауну у зв’язку з COVID-19, РФ відмовилась від погоджених обмежень і це спровокувало конфлікт між двома країнами. Саудівська Аравія наростила поставки нафти. Ф’ючерси впали до рекордно низьких позначок у розмірі ~$17-20.
Більше про цю проблему: Глобальна інфляція: причини, наслідки і шляхи подолання
Також варто виключити ризики різко збільшеного виробництва нафти з боку Венесуели після захоплення президента Ніколаса Мадуро американцями. На тлі санкцій, технічних проблем і відтоку кадрів, Венесуела зараз не зможе швидко наростити об’єми виробництва. В довгостроковій перспективі – це загроза для ОПЕК і вихід Венесуели з картелю дуже ймовірний, але станом на 2026 рік ризики тут невисокі.
Підсумовуючи, ОПЕК з великою ймовірністю поступово збільшуватимуть добування нафти після першого кварталу 2026 року, аби не дозволити Штатам відняти їхню частку на ринку. Це наблизить США до ситуації, де Вашингтон муситиме торгуватись за ціни.
З певними шансами Китай знизить темпи електрифікації. Зараз в Ємені можлива ескалація між Саудівською Аравією та ОАЕ (що може незначно вплинути на нафтовий ринок з патерном підвищення цін). А продовження ризиків навколо Ормузької протоки теж можуть, хоч і з низькими шансами станом на зараз, спровокувати підвищення цін.
Російсько-українська війна також негативно вплинула на російський нафтовий експорт. Після війни перед Москвою стоятимуть численні виклики: рішення щодо заморожених активів, повне припинення вогню в Україні і припинення гібридних загроз проти інших країн Європи. Росії потрібно буде нарощувати свої доходи для відновлення економіки після війни, але не жертвувати часткою ринку в конкуренції з іншими країнами.
В 2026 році на нафтовому ринку нас чекатимуть торги. Сторони бачать ризики і в низьких цінах на нафту, і у високих. За високих цін на нафту сланцевики можуть наростити обсяг добування, Китай і ЄС – збільшити темпи електрифікації, не-члени ОПЕК – збільшити добування нафти. За низьких же – США збільшать видатки на субсидії, ринок стане більш волатильним у зв’язку із більшим ризиком порушень домовленостей в рамках ОПЕК.
З найбільшою ймовірністю нас чекатиме стійка рівновага Неша – стабілізація на рівні $70-80 на бенчмарки, що стануть компромісними та не гарантуватимуть геополітичних шоків.
Автор – Клименко Денис, молодший аналітик програми «Африка та Близький Схід» аналітичного центру ADASTRA
Якщо Вам сподобалася стаття, долучіться до нашого Patreon для отримання ексклюзивних матеріалів. Саме Ваша допомога розвиває незалежну українську аналітику!