Ера Мухаммеда: як змінюється Саудівська Аравія

Ера Мухаммеда: як змінюється Саудівська Аравія

Месія чи тиран? Узурпатор чи борець за права людини? Пройшовши шлях від державного міністра до «найбільш впливової людини в королівстві», за словами «The Economist», наслідний принц КСА Мухаммед бін Салман ще у 2015 розпочав своє перетворення держави. Огляд його здубутків та невдач читайте в матеріалі Ad Astra.

Трохи більше аніж чотири роки тому наслідний принц Саудівської Аравії, якого нині вже називають де-факто лідером держави, почав формувати власне бачення розвитку консервативної близькосхідної держави. Мухаммед бін Салман (МБС, як його називають на Заході) реалізує програму дій “Vision 2030”, яка включає ряд надважливих і перспективних завдань: покращення іміджу власної країни, залучення інвестицій та капіталу, покращення бізнес-клімату, збільшення темпів економічного розвитку та диверсифікації економіки (тобто знищення “нафтової голки”).

Та чи дійсно молодий принц є таким потужним реформатором? Як сприймаються суспільством нові реформи? Що відбувається у царині зовнішньої політики, і як Королівство Саудівська Аравія (КСА) «вигризає» собі статус регіонального лідера? Як вплинуло та впливатиме й надалі вбивство саудівського опозиційного журналіста Джамаля Хадшоггі у турецькому консульстві на саудівську політику? Відповіді на ці непрості запитання читайте далі.

Як усе починалося?

23 січня 2015 року можна вважати початком шляху до влади молодого принца. Саме у цей день помер шостий король КСА Абдулла. Батько Мухаммеда, Салман, став королем, а МБС став міністром оборони, зберігши свій статус державного міністра та Генерального секретаря Королівського суду. У квітні 2015 року Мухаммед бін Салман отримав титул замісника наслідного принца, а його двоюрідний брат, племінник короля Салмана, Мухаммед бин Наіф, став наслідним принцом.

Незважаючи на такі обставини, Салман 21червня 2015 року призначив Мухаммеда наслідним принцом, тим самим оминувши бін Наіфа у лінії престолонаслідування. Але ще до цих подій МБС своїм візитом до США підготував міжнародне підґрунтя, отримавши прихильне ставлення американського президента Дональда Трампа до власної персони. Тому й не дивно, що у день призначення Трамп привітав Мухаммеда, висловивши надію на плідну співпрацю. Принц же у свою чергу заявив виданню “Washington Post”, що “ без важливої допомоги від США на Саудівську Аравію очікувала б доля Північної Кореї ”. У тому ж інтерв’ю він заявив, що покладає надії на Дональда Трампа, який зможе повернути Америку на “правильну дорогу”. На противагу неоднозначній \ для Саудівської Аравії постаті президента Барака Обами, Дональд Трамп зі своєю антиіранською дорожньою картою ще із самого початку виглядав надійним партнером. Логічно, що ліберальний молодий лідер у країні, де більшість населення становлять молоді люди до тридцяти років, здобув прихильність мас та схвальне сприйняття Заходу. Пізніше тезу про перетворення Саудівської Аравії на «країну модерного ісламу» підхопили всі західні ЗМІ. Важливо розуміти: процес Вестернізації такої консервативної країни, як Саудівська Аравії, не був і не є таким, що оптимістично сприймається усім суспільством. Адже абсолютна монархія Близького Сходу надто довго жила у традиціях ваххабізму, який проголошений “ панівною особливістю саудівської культури ”. До того ж країна, будучи найменш диверсифікованою економікою РСАДПЗ, надто довго “ перебувала на нафтовій голці“.

Питання перше: якими були кроки МБС у внутрішній політиці, їх природа та наслідки?

Найбільш публічно значущим кроком стало розширення прав людини у Саудівській Аравії. Відомо, що «нафтова монархія» відрізняється своїм дискримінаційним ставленням до жінок. Жінки позбавлені політичних прав (заборонено брати участь у виборах), зобов’язані носити хустки та одяг, що закриває тіло з голови до ніг. Такі дискримінаційні дії є яскравим дисонансом у  ХХІ столітті: людство все більше говорить про права людини четвертого покоління, у той час як КСА не забезпечує жінкам навіть базові громадянські та політичні права. У певному сенсі подібні проблеми стали поштовхом для реформаторської діяльності молодого принца. Хоча й вороже налаштована катарська Al-Jazeera назвала ці реформи “косметичними”.

·                У вересні 2017 року міжнародна спільнота оптимістично-захоплено вітала кроки Саудівської влади з 2018 року надати жінкам право водити машину. Одна з найавторитетніших саудівських активістів за права людини Манал Аль-Шариф написала у своєму Твіттері, що вона « у сльозах від захоплення ». Суспільство дуже швидко сприйняло меседж принца, підсиливши дискурс про здійснення реформ.

·                З нагоди 87 річниці королівства жінкам вперше дозволили увійти на міжнародний стадіон у Ер-Ріаді. А з 2018 року дозволили без перешкод відвідувати всі стадіони країни.

·                У листопаді 2017 року Саудівська влада на міжнародній конференції показово надала громадянство Саудівської Аравії першому роботу-гуманоїду Софії. І це у країні, де маса робочих мігрантів з Близького Сходу та Північної Африки не можуть роками отримати вид на проживання та громадянство.

·                У грудні 2017 року Домінік Монор, посол Бельгії у КСА, стала першою жінкою, яка обійняла цю посаду. А вже зовсім нещодавно КСА призначила першу жінку-посла до США.

·                З березня 2018 року громадяни КСА вперше за 35 років отримали можливість відвідувати кінотеатри, які були заборонені у 1980 - х роках під тиском ісламських фундаменталістів.

·                У лютому 2018 року жінкам дозволили відкривати власний бізнес та ставати нотаріусами без опікуна-чоловіка (до цього жінкам було заборонено мати справи з державною документацією).

Питання друге:  навіщо МБС започаткував низку перетворень  в економічній сфері ?

Логіка дій наступна. Світовий обвал цін на нафту 2014 року показав КСА та МБС, що не можна вічно перебувати на нафтовій голці. Економіці потрібні зміни. У серії інтерв’ю у жовтні минулого року МБС ще раз наголосив, що Саудівська Аравія планує у наступному році розпочати первинне розміщення 5% (IPO) державної нафтової монополії Saudi Aramco. Останнім часом, з одного боку через бажання отримати максимум від продажу нафти, а з іншого – бажаючи догодити Дональду Трампу, Саудівська Аравія збільшує кількість видобутих барелів нафти на добу, йдучи у розріз у певному сенсі з політикою країн ОПЕК. Очевидно, що на даному етапі поза америко-саудівськими відносинами не так й легко розігрувати нафтову карту.

У макроекономічному вимірі ціллю КСА є бажання знизити рівень доходів в структурі ВВП від продажу нафти від 50 до 16% до 2030 року, замінивши його доходами від альтернативних джерел енергії, туризму та інфраструктурних проектів. Саудівська Аравія оголосила про плани інвестувати близько 47 мільярдів доларів у три найбільші та наймасштабніші нафтохімічні проекти у світі. До них відносяться інтегрований нафтопереробний і нафтохімічний проект Ras Tanura на суму $ 27 млрд., нафтохімічний комплекс у Саудівській Аравії Jubail Industrial City на суму $ 9 млрд. Також Саудівська Аравія планує запустити шість « економічних міст » з метою диверсифікації економіки та забезпечення робочих місць. Їх вартість складає $ 60 млрд і очікується, що вони принесуть $ 150 млрд у державну скарбницю. Міністерство комерції та інвестицій Саудівської Аравії прогнозує, що Королівство стане свідком збільшення ВВП на душу населення з 20700 доларів США до 33500 до 2020 року. Одразу можна сказати, що такі очікування є малореальними, оскільки станом на 2017 рік за даними Світового Банку ВВП на душу населення не перевищував 21100 доларів США. Але номінальний ВВП з 2015 року до 2018 року виріс більш ніж на 115  млрд доларів, обігнавши докризовий рівень 2015 року на 14 млрд доларів США.

Питання третє: чи, окрім реалізації економічних реформ та зрушень у правозахисній галузі, МБС прагне продемонструвати Заходу надійність вкладення коштів у КСА?

Очевидно, так, адже, по-перше, була оголошена активна боротьба із корупцією, яку можна назвати справжнім “crackdown on corruption”. 30 січня 2019 року Саудівський антикорупційний комітет закінчив роботу. Незалежно від соціального походження, статусу та родинних зв’язків, до відповідальності були притягнуті міністри, олігархи, банкіри, фінансисти, судді, парламентарі та інші чиновники, які були обвинувачені у відмиванні та розкраданні грошей, хабарництві, вимаганні та використанні державних посад для особистої вигоди. Їх масові арешти супроводжувались сильним публічним резонансом, що підсилювало суспільну ейфорію від антикорупційної боротьби.

По-друге, банки Саудівської Аравії заморозили більше двох тисяч внутрішніх рахунків підчас активної боротьби з корупцією. За даними «Wall Street Journal», Антикорупційний комітет загалом заарештував активів на суму 800 мільярдів доларів. Влада Саудівської Аравії заявила, що 300-400 мільярдів доларів із цих коштів були отримані через корупційні схеми, а це становить половину номінального ВВП Саудівської Аравії. Вищезгаданий комітет також заявив, що більш ніж 100 млрд доларів було повернуто до державної скарбниці.

На перший погляд все виглядає достатньо “оптимістично-казково”: молодий реформатор-принц активно реалізує демократично-ліберальну модель розвитку суспільства, сприяє забезпеченню прав людини, модернізує економіку та ламає стару корупційну систему. Але проблема в тому,  що це все робилося та робиться тільки для Заходу та особистої вигоди.

Питання четверте: що ж приховує у собі “зворотня сторона медалі” реформ Мухаммеда бін Салмана?

У реальності – все дещо інакше.

Зауваження Перше. Права людини гарантуються у дуже “дозованому” вигляді. Влада робить вигляд реформування суспільства, створюючи собі гарний імідж. Насправді ж, “дозовані” перетворення не змінюють за великим рахунком нічого. Згідно з даними правозахисної організації “Amnesty International” за час правління Мухаммеда рівень захисту прав людини знизився. Так, за декілька місяців до дати вступу у дію права для жінок водити машину 17 жінок-активістів, які лобіювали це право, були заарештовані. Жінки – це не єдина категорія, яка зазнає дискримінації у КСА. Існування сексуального рабства, торгівлі людьми, антисемітизму, жорсткий статус іноземних працівників, обмеження політичних свобод та свободи віросповідання шиїтів й інших конфесій зводять “косметичні реформи” принца нанівець. Через ваххабітські правила та абсолютистський лад у списку країн “Freedom House” за Саудівською Аравією давно закріпилося тавро “найгіршої країни із найгірших.” Саудівська Аравія – серед країн, у яких закон передбачає смертну кару навіть шляхом обезголовлювання. Разом із боротьбою з корупцією під гучний ґвалт арештів потрапляли “дисиденти” режиму принца: журналісти, громадські або державні діячі. Гучними розслідуваннями Мухаммед заробляв собі імідж антикорупціонера. А всіх критиків так і знесло цією антикорупційною хвилею. Новому керманичу КСА байдуже якою є критика. МБС вибрав модель “хто не з нами, той проти нас”

У результаті арешти призвели до остаточного занепаду впливу еліти покійного короля Абдулли та повної консолідації всіх трьох гілок влади та сил безпеки у руках принца. Напрошується висновок: МБС використав масову боротьбу з корупцією як інструмент консолідації влади у власних руках. Це зробило його найпотужнішою людиною Саудівської Аравії з моменту правління діда Мухаммеда, першого короля Ібн Сауда.

Зауваження Друге. Не варто також забувати, що реформи МБС були сприйняті консервативною частиною КСА з насторогою. Неможливо прокинутись одного дня та запровадити “вестернізацію” без певного спротиву суспільства. Тому й боротьба проти дисидентів спрямовувалась не тільки проти критиків принца, а й проти критиків “реформації”. Зокрема, релігійні діячі та лідери суспільної думки неодноразово критикували Мухаммеда. Старе покоління загалом сприймає увесь процес реформ всього лише “іграшками молодого та недосвідченого принца”, тому й відноситься до них із певними застереженнями. Показим у цьому плані є те, що багато відомих саліфітських священників було ув’язнено під час “боротьби з корупцією”. Проте мовчазна опозиція і далі існує, і це суттєво гальмує процес імплементації реформ у суспільство. Хоча варто зауважити, що МБС розглядає реформи лише як зручний інструмент, який допомагає йому завоювати прихильність Заходу та зміцнити політико-економічну владу. Тому не варто дивуватись, що реальність в Саудівській Аравії – це ні що інше, як "реформаторська мрія", яку МБС досі намагається продати за кордоном. Як влучно зауважує «Financial Times»: «Реформаторське» саудівське керівництво веде таємну війну проти вже зломленого громадянського суспільства Саудівської Аравії».

Питання п'яте: а що відбувається у зовнішній політиці та міжнародних відносинах, невже  засліплений експортним ринком Захід нічого не помічає? Як взагалі КСА МБС будує свій шлях до регіонального лідерства?

Щоби проаналізувати зовнішньо-політичнІ кроки КСА, потрібно зрозуміти систему союзників МБС на Близькому Сході. Світовий аналітичний центр “Brookings Institution” у своєму дослідженні “New Middle East” схематично розподіляє регіон за допомогою наступної математичної формули:  “Близький Схід (БС) = 2+4+1+0,5”. 2 – це США та Росія, 4 – це КСА, Іран, Туреччина та Ізраїль, 1 – це Єгипет, і 0,5 – це ОАЕ. Дві “суперсили”, 4 країни, які можуть претендувати на лідерство у регіоні, та напівсамостійні Арабські Емірати.

Як вже було відзначено раніше, адміністрація Барака Обама (на час влади якої припав пік експансії Ісламської держави, облаштування МБС після Арабської весни, регіональні війни, включення курдів у регіональну боротьбу) з недовірою ставилася до КСА. Саме під час правління Обами була підписана, несприятлива для КСА Іранська ядерна угода 2015 року (Joint Comprehensive Plan of Actions.). З приходом у Білий Дім Дональда Трампа все змінилось. Сполучені Штати, потерпаючи від “ненависті до Ірану” та “любові до Ізраїлю”, продовжили давню розбудову продуктивних американо-саудівських відносин. Щоправда, модель “нафта в обмін на зброю” більше не є такою ефективною, і КСА зараз є більш важливою для США у геополітичному плані. У МБС та Трампа є спільний ворог – Ісламська республіка Іран. Після Ісламської революції 1979 року, американської інтервенції в Ірак 2003 року та Арабської весни Іран та КСА знаходяться у стані холодної війни. Країни підтримують різні військові угрупування у збройних конфліктах (раніше Ірак, Сирія, зараз Ємен, Ліван) за релігійною ознакою. Іран позиціонує себе як центр шиїтів, а КСА, маючи на своїй території святині Мекку та Медину, –як центр сунітів.

Зближення США та КСА відбувається паралельно зі зближенням США Дональда Трампа й Ізраїлем Беньяміна Нетаньяху за принципом ворог мого ворога – мій друг. Це призвело до парадоксального зближення Ізраїлю з КСА та іншими сунітськими монархіями Перської затоки.

Закляті вороги на тлі палестино-ізраїльського питання, яке переросло у низку війн у ХХ столітті, об’єднались перед лицем “ще більшого ворога”. Під патронатом Вашингтона почалось зближення американських союзників у регіоні. Після провалу ідеї Близькосхідного НАТО – MESA (Middle East Strategic Alliance) адміністрація США визначила цей шлях зовнішньої політики як найбільш ефективний.

Важливо: за час правління Трампа Ізраїль покращив відносини з нафтовими монархіями регіону.

·                    КСА та Ізраїль разом підштовхували Трампа вийти з Іранської ядерної угоди Обами, що він і зробив 8 травня 2018 року, давши Ірану де-факто право розробляти ядерну зброю.

·                    Візити Нетаньяху до арабських країн, таких як Оман, ОАЕ, Бахрейн не є випадковістю – це певна спроба налагодити мости між арабськими державами та Ізраїлем.

·                    Хоча Ізраїль не має встановлених дипломатичних відносин з усіма арабським державами, механізм форумів, таких як “Конференція з миру та безпеці” у Ірані, має слугувати майданчиком спілкування та координації позицій.

У квітні 2018 року МБС визнав факт, що держава Ізраїль має право на свою територію та свою державу. А за місяць до того КСА відкрило свій повітряний простір для авіасполучення з ізраїльськими авіалініями. Звісно, на фоні потепління відносин КСА та інших монархій з Ізраїлем, палестинське питання відходить на другий план. На вже згаданій конференції міністр закордонних справ Бахрейну Халіда бін Ахмада Аль-Халіф заявив, що іранська загроза важливіша за права палестинців. На цьому намагається зіграти Іран, завоювавши собі прихильність Палестини. Але, незважаючи на факт зближення, адміністрація США нещодавно зробила достатньо контроверсійний крок. США офіційно визнали частиною Ізраїлю Голанські висоти, які були окуповані Ізраїлем у Сирії під час Шестиденної війни. Цей крок може частково звести нанівець процес примирення арабських держав та Ізраїлю.

Окрім давнього друга США та ситуативного друга Ізраїлю, МБС орієнтується на підтримку арабських монархій затоки. Після придушення де-факто КСА революції у Бахрейні його стали називати кишеньковою державою Саудівського королівства. Також КСА має дружні відносини з ОАЕ. Проте ОАЕ намагається вирватися зі статусу молодшого партнера саудівців. Не дивлячись на спільне бачення регіональної безпеки та системи союзів, позиція ОАЕ принципово відрізняється від позиції КСА щодо Ємену.

Питання шосте: Як діє МБС у сучасній системі альянсів у регіоні?

Війна в Ємені, авантюра молодого принца, призвела до того, що ООН назвала війну в Ємені “ найбільшою сучасною гуманітарною катастрофою”. Ємен став запеклим полем бою між КСА та Іраном: КСА підтримує урядові сунітські війська, а Іран – шиїтських повстанців-хуситів. До цього варто додати, що Аль-Кайду Арабського Півострова та геополітичне маневрування ОАЕ та отримаємо у підсумку справжній хаос “лівійського масштабу.”

Для МБС війна в Ємені перетворилася на “фобію програти Ірану”, це справді війна до ліквідації останнього громадянина країни. Хусити й досі контролюють значний масив території біля одного із найбільш портових міст країни – Худейди. Це дає їм можливість впливати на трафік нафти через Червоне Море та мати контроль над Баб-ель-Мандебською затокою. Перебуваючи місяць на посаді міністра оборони, МБС “з доброї волі” вирішив запобігти повстанню у сусідній країні. Після того як Президент Ємену Абдраббух Хаді втік із Санни в Аден, МБС зрозумів, що прийшов час діяти. 26 лютого 2015 року під керівництвом КСА почалось вторгнення союзницьких арабських держав до Ємену (ОАЕ, Бахрейн, Йорданія, Кувейт, Єгипет) з метою стабілізації ситуації у країні. Хусити за підтримки Ірану та Хезболли виявились сильними, а вакуум влади використала Аль-Кайда та різні сепаратистські племені угрупування. Власне на такі угрупування ОАЕ й зробило ставку. Відправною точкою стало захоплення південними сепаратистами міста Адена. Незважаючи на спільну позицію проти хуситів, позиція ОАЕ та КСА стосовно майбутнього Ємену суттєво відрізняється:

·  ОАЕ не хоче «танцювати під дудку» МБС, радше хоче проводити більш незалежну зовнішньополітичну лінію

·  ОАЕ не прагне повної гегемонії КСА у регіоні

·  ОАЕ, на відміну від КСА, яка хоче бачити єдиний сунітський кишеньковий Ємен, мріє повернутись до моделі Холодної війни: розділ Ємена на Північний та Південний, з якого можна було б викачувати ресурси

Одним із важливих векторів зовнішньої політики МБС стала дипломатична криза відносин з Катаром. Використавши публікацію хакерів на сайті Катарської інформаційної агенції про підтримку Ірану та ХАМАСУ та хакерською атакою катарців на МЗС Бахрейну, Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Єгипет (Квартет), Єменські союзники МБС та тимчасовий уряд Лівїі оголосили про розрив дипломатичних відносин та про блокаду Катару.

Ці події були лише приводом. Офіційними причинами стали: “дестабілізуюча діяльність Катару у регіоні”: фінансування терористичної організації “Братів Мусульман”, дружні відносини з Іраном, пропаганда катарським медіа “Аль-Джазіра” ідей Ісламської держави та безпосередню військову допомогу ІДІЛ.

Справжніми причинами були: небажання Катару підкорюватись “генеральній лінії” МБСа стосовно майбутнього регіону та політики РСАДПЗ. Починаючи з “Арабської весни” 2011 року, газовий емірат та нафтова монархія були у стані протистояння. До прикладу, під час Арабської весни  2011 року у Єгипті, після десятиліть правління Хосні Мубарака, пройшли представники “Братів-Мусульман” і президентом був обраний Мухаммед Мурсі, який не задовольняв КСА та ОАЕ. На тлі масових протестів владу взяв “про-саудівський” військовий режим Абдель Фаттах Ас-Сісі.

Економічна могутність, зумовлена наявність величезних родовищ газу і титулу Третього найбільшого експортера скрапленого природнього газу, дає Катару можливість чинити спротив молодому принцу. КСА та ОАЕ вже давно були незадоволені “самостійною політикою Катару” і вирішили “поставити його на місце.”

Реакція на економічну блокаду є досить суперечливою. Особливих досягнень у цьому контексті немає, навіть попри бажання МБС прорити канал і зробити Катар островом. Більше того, що криза дала привід Катару покращити свої відносити з Іраном та Туреччиною. Останній Катар у розпал турецької економічної кризи, спричиненої риторикою Вашингтону, запропонував для порятунку економіки “подарунок у вигляді 15 млрд доларів”.

Важливим, на мою думку, моментом є дипломатична криза Саудівської Аравії та Канади. Канада не є cтейк-холдером на Близькому Сході та не підтримує якійсь регіональні альянси. Проте дане протистояння для МБСа має принципово важливе значення. Агресивну реакцію Ер-Ріяда викликав один лише твіт МЗС Канади, у якому воно закликало припинити арешти та звільнити політичних активістів в КСА. Поверхневою причиною є те, що Канада наче образила честь нафтової монархії, втручаючись у її внутрішні справи, а для КСА такі дії є неприйнятними. Справжньою причиною є те, що МБС сам боїться змін, які запустив. КСА МБСа дуже вразлива, і тому з причини страху він “приглушує” будь-яку опозицію всередині країни. Це був схожий меседж на міжнародній арені. КСА хотіло продемонструвати  світові, що будь-яка критика Ер-Ріяду у період реформ є неможливою.

Незважаючи на “неуспішну” зовнішню політику, гуманітарну кризу в Ємені та тотальну узурпацію влади, МБС, завдяки своїм “косметичним реформам” зумів залишатись успішним в очах Заходу.

Хоча одна подія, але надто показова, змінила все й в один момент, і темне затьмарило світле. Такою подією стало вбивство саудівського опозиційного журналіста американського видання “Washington Post” 2 жовтня 2018 року у консульстві КСА у Стамбулі Джамаля Хаджоггі. Турецька поліція заявила, що Хашоґджі жорстоко катували, вбили, а його тіло розчленували всередині консульства. Більшість (включно із Службою Безпеки Туреччини та ЦРУ США) схиляються до думки, що замовником вбивства був Мухаммед бін Салман. Очевидно, що ця подія зруйнувала «рожеві мрії» Заходу про реформаторське королівство:

·                На принца навалився шквалт критики щодо війни в Ємені ( лунають далі заклики Конгресу США відмовити КСА у купівлі зброї)

·                Масова економічна конференція «Давос у пустелі» не стала очікуваним тріумфом

·                КСА МБС «дивом» уникла включення у складений ЄС список країн, які фінансують тероризм.

·                Серйозним ударом по репутації принца стало розслідування CNN, в якому журналісти довели, що американська зброя, продана МБС, опинялась у руках Аль-Кайди та Хуситів.

На фоні серйозного іміджевого удару МБС вирішив максимізувати зусилля по відновленню власної репутації та диверсифікувати зовнішню політику. Лютневе турне МБС до країн Сходу (Пакистану, Індії, Китаю) стало спробою переорієнтації вектору зв'язків на Схід. Певно, що МБС має шанси здобути значну китайську підтримку в економічному плані. І хоча Китай ще не отримав політичний вплив на Близькому Сході, можна говорити, що проект «One Belt One Road”cтає китайською платформою для здобуття політичного впливу.

Що у підсумку ?

Можна говорити, що, з однієї сторони, за чотири роки МБС зробив певні конкретні кроки у реформуванні країни та зміцнив економіку, але, з іншої сторони, він разом з тим зробив все максимально можливе для зміцнення своєї власної влади та знищення опозиції. Очевидно, що зовнішньо-політичні авантюри (Ємен/Катар) – як їх ще називають консерватори, “забавки молодого принца”  складно назвати успішними. І хоча МБС у певному розумінні отримав на Заході статус реформатора, все - таки важко сьогодні спрогнозувати, як буде розвиватися КСА періоду “пост-Хаджоггі”. Разом з тим, важко спростувати й той факт, що цей етап є поворотним пунктом в історії КСА епохи Мухаммеда.

Автор  Віктор Карвацький, CEO Аналітичного центру «Ad Astra»