Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

Конфлікт в Афганістані, протистояння між етнічними групами в Ефіопії, громадянська війна в Лівії та Сирії – це все сучасні кризи, які впливають на розстановку сил на міжнародній арені і несуть за собою значні людські й матеріальні втрати. Проте ніщо за масштабами гуманітарної катастрофи не порівняється з 5-річною громадянською війною у південній частині Аравійського півострова – в Ємені.

У 2015 році держава перестала існувати як цілісне утворення,  тут відбувається протистояння між двома фракціями – хуситами та урядовими силами президента Абд Раббо Мансура Гаді. Обидві сторони стверджують, що мають законне право на владу в державі. Зараз, через 5 років після початку війни, немає ознак її швидкого завершення. Тож варто розібратися, з чого почався конфлікт, навіщо в нього втрутилися треті стороні і на якому етапі він перебуває зараз? – читайте далі.

Витоки війни

По-перше, скільки б ЗМІ не говорили про інтереси великих держав на Аравійському півострові, громадянська війна не стала б можливою без тієї різнорідності та різноманітності, що має місце в Ємені. Окрім віковічних релігійних відмінностей, слід звернути увагу на історичний розвиток держави. Фактично, Ємен ніколи не був цілісним утворенням. У 16-му столітті його завойовують османи, через триста років північні райони разом із сучасною столицею Саною залишаються під контролем Туреччини, а територію на схід і північ від порту Аден бере під протекторат Велика Британія. Османська частина отримує незалежність вже після Першої світової. У другій половині 20-го століття тут виникає «прозахідна» Єменська Арабська Республіка, а в колишній британській частині – Народна Демократична Республіка Ємен, у якій наприкінці 80-х рр. закріплюється прорадянська ідеологія.

У минулому столітті два «Ємени» кілька разів воювали один з одним, а їх об’єднання стало можливим лише 22 травня 1990 року, коли завершилася «холодна війна». (Так, виявляється, історія знає ще одну державу, крім Німеччини, яка об’єдналась по завершенні біполярного протистояння).   Навіть після утворення єдиної держави її уряд повинен був придушувати сепаратистські рухи, зокрема у 1994 році, коли південні провінції проголосили створення Демократичної Республіки Ємен. У період з 1990 по 2012 роки за президентства Алі Абдалли Салеха, колишнього військового та керівника ЄАР, держава так і не стала централізованою.

Вам варто знати: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Усе це підсилюється трайбалізмом (племінним поділом на своїх і чужих) значної частини єменців. Слабко розвинена інфраструктура, нестача ресурсів, відсутність контролю уряду над деякими регіонами країни призвели до того, що у ХХІ столітті тут досі важливу роль грає поділ на клани. Прямих конфліктів між групами майже немає, проте 20% цих кланів, у тому числі й Хуті – сьогоднішні повстанці в Ємені – мають власні ресурси в кількості, достатній, щоб вести збройну боротьбу. Це дало про себе знати у 2014 році.

Сьогодні впадає у вічі також релігійна неоднорідність в окремих мухафазах (провінціях). Гірські райони так званого Північного Ємену (колишньої ЄАР) населені шиїтами-зейдитами, яких – 35% населення, у той час як суніти складають 65%  і проживають у Південному Ємені. Офіційний уряд також сформований з сунітів. Зейдити – представники «поміркованого» напряму в шиїзмі, тобто такого, який не ставиться вороже до інших мусульман. Вони не визнають божественну природу Імамату, відкидають вчення про «прихованого імама», тому суніти загалом досить прихильно до них ставляться. Навіть були часи (за президентства Алі Абдалли Салеха), коли до Загального народного конгресу Ємену (головної партії) входили представники як сунітів, так і шиїтів. Але для зейдитів, які часто протягом історії Ємену очолювали народні повстання, також характерний принцип збройного відстоювання своїх інтересів. Прибічники цієї шиїтської школи вважають повстання проти несправедливих правителів справою честі, про що ми поговоримо далі.

Справжнім поштовхом до теперішнього безладу стала «арабська весна», що перекинулася сюди з Тунісу, Алжиру та Єгипту в січні 2011 року, вилившись у народне повстання проти авторитарного режиму Алі Абдалли Салеха. За 22 роки його президентства Ємен став найбіднішою країною на Близькому Сході: тут поширилися голод, безробіття серед молоді, а середньостатистичний єменець став жити менше ніж на 2 долари на добу. Сутички між протестантами та урядовими силами продовжувалися до листопада 2011-го. У квітні Рада співробітництва арабських держав Перської затоки розробила план урегулювання ситуації, відповідно до якого Салех мав передати владу віце-президенту Абд Раббо Мансуру Гаді в обмін на гарантії безпеки.

Вас може зацікавити: 7 уроків Арабської весни: Твіттер, банани, рейви та Україна

Проте чинний президент відмовлявся, прагнучи зберегти владу. Після того, як 23 травня уряд спробував заарештувати одного із опозиційних лідерів Садику аль-Ахмара, прибічники останнього почали бої з урядовими силами в Сані, під час яких було поранено Салеха. Після тривалого лікування в Саудівській Аравії та продовженні акцій протесту проти президента, той погодився передати владу своєму заступнику. 23 листопада 2011 року була підписана відповідна угода. Рішення було підтверджено в лютому 2012, коли президентом був обраний Абд Раббо Мансур Гаді.

Проте, як ми вже зазначали, Ємен – це країна контрастів, тож новообраному лідеру важко було впоратися з корупцією, клановою ворожнечею, сепаратизмом, які існували тут десятиліттями, та й збройні угруповання, перш за все хусити, не склали зброї.  

У липні 2014 року держава потерпає від політичної кризи, хусити захоплюють центр однієї з мухафаз – Амрані, поступово переходять до нападів на адміністративні будівлі в Сані, а 20 січня 2015 року захоплюють президентську резиденцію, яку контролюють і донині. Гаді був змушений подати у відставку, влада в державі перейшла до хуситського Революційного комітету. Мансур Гаді, якого ООН визнавала законним президентом, виїхав до Адена й звідти почав свою боротьбу, попросивши допомогу у світової спільноти. Саудівська Аравія сформувала коаліцію з ОАЕ, Бахрейну, Кувейту, Катару, Єгипту, Марокко, Сенегалу, Судану, Йорданії та здійснила інтервенцію в Ємен. Одночасно його попередник Алі Абдалла Салех усвідомив слабкість нової влади й вирішив повернути собі втрачене, підтримавши хуситів. Доля колишнього президента йому не всміхнулася, коли той спробував помиритися з коаліцією через кілька років: 4 грудня 2017 хусити його вбили.

Дізнавайтеся про іншу політичну кризу в регіоні: Як Ліван опинився на межі неспроможної держави

Що ми маємо сьогодні? На кінець 2019 року за весь час конфлікту в Ємені загинули понад 100 тис. осіб, серед них – 12 тис. цивільних. І все ж, найбільшу відповідальність за смерті цивільних у війні несуть не хусити, а коаліція, очолювана Саудівською Аравією, від чиїх авіаударів загинули понад 8 тис. мирних жителів. Більше того, ООН охарактеризувала ситуацію в Ємені як найбільшу гуманітарну кризу у світі, тому що Саудівська Аравія та її союзники організували морську блокаду кордонів Ємену, припинили поставки продовольства, сировини, медикаментів. Близько 4 млн єменців є переміщеними особами,  22 млн потребують допомоги, 8 млн страждають від голоду, ще кілька тисяч людей померли від епідемії холери, яка легко лікується в XXI столітті. Це величезна кількість, особливо якщо взяти до уваги, що населення країни – 29 млн.

Хто ж такі хусити й чого вони прагнуть?

1994 рік. Керівник організації «Правовірна молодь» Хусейн Бадруддін аль-Хусі і лідер зейдитів у районі Саади засновує угруповання «Ансар Аллах», яке сьогодні перетворилося на один з політичних кланів у Ємені. Членів угруповання, більшість із яких зейдити, прозивають «хуситами», оскільки їх лідер походив із племені Хуті. Хусити вважають, що суніти, котрі перебувають при владі й представляють більшість єменського суспільства дискримінують шиїтів, які є меншістю, і намагають нав’язати їм своє вчення. Тож появу угруповання можна сприймати як спротив зейдитів проти тодішнього президента Салеха.

Активізація хуситів після «арабської весни» не була новою тенденцією в Ємені. Ще десять років до цього, у 2004-му, аль-Хусі розкритикував корумпований режим у державі та зв’язки влади з США та Ізраєлем. Тоді лідера було ліквідовано, проте справу аль-Хусі продовжили його родичі. Коли до влади прийшов Мансур Гаді, хусити так і не отримали представництва в уряді, а тому відчули себе обманутими. 

Читайте також: Хвиля примирення на Близькому Сході: як далеко вона зайде?

18 березня 2013 року під час Конференції національної єдності в Сані, яку зібрав новий президент Мансур Гаді, робоча група дійшла згоди щодо перетворення Ємену на федерацію, яка б складалася із 6 регіонів. За такого сценарію хуситська Саада повинна була б об’єднатися з Саною, проте очевидно, що повстанців це не задовольнило, оскільки вони хотіли для себе автономну провінцію в частині Північного Ємену. Не виключено, що під вимогами автономії могли приховуватися прагнення відновити зейдитську монархію, котра існувала до 1962 року.

Розчаровані політикою сунітського президента Мансура Гаді, хусити у 2014-му вступили в таємні переговори з колишнім лідером держави Салехом. Влітку того ж року вони ініціювали антиурядові демонстрації у зв’язку з тим, що чинний президент скоротив нафтові субсидії, а тому ціни на паливо зросли в два рази. Сьогодні відновлення допомоги є однією з вимог хуситів, зокрема їх лідера Абдула Малека аль-Хусі. Про важливість для них цієї проблеми говорить те, що одразу після захоплення столиці, Іран пообіцяв їм низькі ціни на нафту.

Війна між нафтовими імперіями

Варто розуміти, що війна в Ємені – це не просто конфлікт за владу між ворожими кланами. Тут задіяні великі гравці, кожен із яких має власні інтереси. Уже в січні 2015 року хуситські повстанці захопили більшість території Ємену, включаючи його столицю Сану. У березні в конфлікт втрутилася Саудівська Аравія, котра за фінансування США та Британії ініціювала міжнародну інтервенцію в Ємен (операція «Рішуча буря»). У цій війні Саудівська Аравія підтримує Мансура Гаді з кількох причин.

По-перше, єменська криза є безпосередньою загрозою для безпеки Саудівської Аравії. Враховуючи швидкість із якою поширювалася «арабська весна», недаремними є побоювання королівства про перехід на його територію заворушень, особливо на найбільшу шиїтську провінцію Еш-Шакрійя, де також є значні поклади нафти. У 20-му столітті Саудівська Аравія також приєднала кілька єменських провінцій, а саме Джизан, Асір і Наджран, тому для лідерів держави важливо не допустити найменших приводів для виступів шиїтської меншості проти влади, яка знаходиться в руках сунітів.

По-друге, для Саудівської Аравії придушення хуситського руху є чинником економічної стабільності. Так, у вересні минулого року під час атаки на нафтопереробні заводи у містах Абкайк і Хурайс компанії Saudi Aramco, відповідальність за які взяла на себе організація «Ансар Аллах», добовий видобуток нафти скоротився майже на половину.

Вам варто знати: Чому терористи стають терористами?

По-третє, головне завдання Ер-Ріяда полягає в забезпеченні безпеки проходження своїх нафтових суден за маршрутом Червоне море – Баб-ель-Мандебська протока – Аденська затока. Хусити контролюють західну частину Ємену, яка має вихід до Червоного моря, а значить за необхідності вони можуть здійснити атаку на саудівські танкери, як це сталося влітку 2018 року. Відтак ще однією стратегічною метою саудівської інтервенції в Ємен стало відтиснути повстанців-хуситів від узбережжя життєво важливих водних шляхів, для того щоб не допустити подібних нападів.

Крім того, конфлікт в Ємені – один із яскравих прикладів протистояння між Саудівською Аравією та Іраном на Близькому Сході, тому, замість терміну «громадянська війна», для позначення кризи часто використовують поняття «опосередкована війна» (proxy war). Адже в цьому випадку дві держави, котрі змагаються за регіональне лідерство, використали внутрішній конфлікт в третій державі як арену з’ясування своїх стосунків. Допомагаючи хуситам, Іран дає зрозуміти Саудівській Аравії, що Ємен входить в зону його інтересів. Південь Аравійського півострова не лише колись був частиною Перської імперії, а й зараз має важливе значення для економіки Ірану. Він уже контролює Ормузьку протоку, тож перемога хуситів допомогла б державі цілковито впливати на експорт нафти з країн Перської затоки.

Також читайте: Гуманітарна катастрофа в Тихому океані: як Австралія перетворила Науру (і не тільки) на «острів проклятих»

Довгий час Іран відкидав звинувачення в допомозі повстанцям, вперше визнавши це в жовтні 2019 року. За словами начальника генштабу Збройних сил Ісламської революції Мохаммеда Багері, «ми пропонуємо свою консультативну та інтелектуальну підтримку Єменській національній армії». І хоча високопосадовець не деталізував, яку допомогу надає Тегеран, потрібно розуміти, що за цим стоять роки поставки іранської зброї хуситам.

Незважаючи на певні тимчасові успіхи у взятті під контроль територій в Ємені, Саудівська Аравія за 5 років так і не довела справу до кінця. Час від часу Мухаммед бін Салман називає хуситів «слухняними песиками» Ірану, проте, насправді, це угруповання має широку підтримку населення, яке було незадоволене політикою Мансура Гаді.

Гра з вогнем

Усі ці 5 років війна велася з перемінним успіхом і переваг на довготривалу перспективу не досягла жодна зі сторін. І хоча протягом усієї інтервенції Саудівська Аравія та коаліція здійснили понад 20 тис. авіаударів по території Ємену, а хусити в минулому році вивели свої війська з основних портів, сьогодні столицю контролюють саме повстанці. 10 березня вони також оволоділи критичними пунктами в прикордонній до Саудівської Аравії провінції Маріб, багатій на поклади нафти, а до цього захопили стратегічно важливі райони Аль-Гайл та Нахм поблизу Сани.

Складність полягає і в тому, що, крім основного конфлікту, існують інші протиріччя. На півдні країни розгорнувся сепаратистський рух, підтримуваний ОАЕ. До речі, це одна з причин, чому сьогодні офіційний уряд не може зосередити всі ресурси на боротьбу з хуситами: фактично, в Ємені існує не один фронт. Сепаратисти півдня представлені організацією «Аль-Хірак», котра з 2007 року вимагає незалежності Південного Ємену й сьогодні користується військовою та фінансовою підтримкою ОАЕ. Ще в серпні минулого року в м. Аден сепаратисти з «Південної перехідної ради» (політичного органу руху), тимчасово захопили урядові військові бази та президентський палац, прагнучи відновити Південний Ємен, яким він був у 20-му столітті.

Цікаво знати: Об’єднані Арабські Емірати: найвпливовіша держава арабського світу?

Крім того, у державі розгорнули свою діяльність «Аль-Каїда на Аравійському півострові», яка зараз має там два «анклави», та ІДІЛ, яка навіть утворила в південній частині півострова свою «провінцію» - «Вілаят Ємен». Обидві терористичні організації користуються підтримкою деяких місцевих кланів.

Отже, навіть якщо припустити, що Саудівській Аравії чи офіційному уряду Ємену вдасться домовитися з хуситами, або ж угруповання саме капітулює, це все одно не призведе до стабілізації ситуації, адже діяльність терористичних організацій та постійні релігійні та політичні відмінності різних регіонів країни ще дадуть про себе знати не раз. Найскладніше – попереду.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка Аналітичного центру ADASTRA