Об’єднані Арабські Емірати: найвпливовіша держава арабського світу?

Коли ми чуємо про Об’єднані Арабські Емірати, часто перше, що спадає на думку, – це туризм, нафта та надзвичайно високий рівень життя людей. Утім, останнім часом ця невелика країна з населенням, трохи меншим за 10 мільйонів осіб, із яких лише 20% є власне громадянами, уже не задовольняється статусом просто стабільної та багатої монархії на узбережжі Перської затоки. Головний ініціатор змін – крон-принц Мухаммад бен Заїд, за правління якого держава зробила справжній прорив у всіх сферах життя, сформувавши свою незалежну та прагматичну зовнішньополітичну парадигму. Сьогодні ми проаналізуємо нову зовнішню політику ОАЕ, а почнемо саме з персони спадкового принца.

Бен Заїд – головний архітектор успіхів

2019 року американське видання The New York Times висловило думку, що саме Мухаммад бен Заїд, а не наслідний принц Саудівської Аравії Мухаммад бен Салман, є найвпливовішим арабським лідером сьогодення. Справді, MBZ (МБЗ), як його називають у західних ЗМІ, своїми діями на чолі ОАЕ змусив зважати на себе як союзників, так і ворогів. І це при тому, що формально він не є головою держави, хоча й де-факто здійснює керівництво, тоді як офіційним президентом є його брат Халіфа бен Заїд.

Де-факто правитель ОАЕ Мухаммад бен Заїд

Утім, попри свою відомість і впливовість, бен Заїд не любить публічності. Він украй рідко дає інтерв’ю та з’являється на урочистостях. Із тих нечисленних зустрічей із журналістами, які він все ж провів, відомо, що великий вплив на виховання Мухаммада бен Заїда учинив його батько Заїд бен Султан, який, зокрема, вчив сина толерантності. Одного разу, коли Мохаммад повернувся з подорожі до Танзанії, батько спитав його, що він зробив, щоб допомогти місцевій бідноті. Син відповів, що не зробив нічого, адже вони не мусульмани. На це батько сказав йому, що це не важливо, адже «всі ми є дітьми Бога».

У дитинстві та юності Мухаммад подорожував під чужим ім’ям, певний час жив у Марокко, згодом навчався в шотландській елітній школі Ґордонстоун, куди британська аристократія відправляє підлітків для суворого виховання. Згодом він вступив до Королівської військової академії в Сандгерсті.

Читайте також: Як ОАЕ змінюють міжнародну космічну політику

Отримавши європейську освіту, звикнувши до тяжкої праці та проявивши неабиякі здібності у навчанні, бен Заїд повернувся на батьківщину, розпочавши просування кар’єрними сходами. Ключовим моментом, що остаточно вплинув на формування світогляду МБЗ та всієї політичної верхівки ОАЕ, стала атака на Вежі-близнюки 11 вересня 2011 року. Спадковий принц пригадує розмову зі своїм батьком, який спитав його, чи відповідають ці дії заповідям Пророка. Мухаммад відповів: «Ні». Тоді його батько підсумував: «Нашу релігію крадуть».

У цьому, безумовно, полягає головний подразник, який зумовлює сучасне спрямування зовнішньої політики ОАЕ. Розуміючи небезпеку радикального ісламізму, який викривлює справжнє обличчя ісламу, Абу-Дабі намагається протистояти ісламістам, навіть відносно поміркованим, по всьому регіону. І усе це пішло саме з усвідомлення жаху, який панував у світі 11 вересня 2001 року.

Зближення з Ізраїлем

Розглянемо кейс, який дозволяє зробити висновки про сутність як зовнішньої, так і внутрішньої політики Мухаммада бен Заїда. Для цього перенесімося у 2015 рік. Приватний літак, що належить женевській авіакомпанії, вилітає під номером польоту PTG 315 до Амману – столиці Йорданії, тобто однієї з небагатьох арабських держав, із якою Ізраїль підтримує дипломатичні відносини. За дуже короткий час після приземлення в Аммані той же самий літак, проте з іншим номером польоту, уже PTG 126, здіймається в повітря, щоб за декілька годин опинитися в Абу-Дабі. До речі, офіційний сайт аеропорту Абу-Дабі не фіксував жодний подібний рейс. Зміст переговорів залишається невідомим.

Саме таку інформацію містило повідомлення найстарішої ізраїльської газети «Га-Арец» 5 років тому. А 13 серпня 2020 року ця співпраця нарешті вийшла з тіні: ОАЕ та Ізраїль офіційно встановили дипломатичні відносини. Наразі країни вже налагодили телефонний зв’язок, обговорюють співпрацю в галузі туризму та планують відкриття посольств на території одна одної. Дійсно, кілька десятиліть тому це могло здаватися фантастикою, проте сьогодні країни об’єднує низка спільних міркувань, особливо щодо підтримання безпеки в регіоні: обидві держави бачать в ісламізмі загрозу для своїх національних інтересів, а також занепокоєні поширенням впливу Ірану на Близькому Сході й посиленням Туреччини Ердогана, яка все більше відходить від підмурків світської держави, закладених Ататюрком.

Дізнавайтеся більше: Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

Судячи з його ставлення до Ізраїлю, можемо зробити висновок, що Мухаммад бен Заїд розглядає Державу Ізраїль як певний зразок для Еміратів. Його надихає держава, що не маючи великої території чи населення, зуміла не тільки відбити атаки агресивно налаштованих сусідів, а ще й створити найпотужніші армію та спецслужби, а також найтехнологічнішу економіку в регіоні. Саме такою державою він бачить й ОАЕ: мілітаризованою, впливовою та незалежною. У рамках цих планів у 2014 році МБЗ, який за сумісництвом обіймає посаду заступника верховного головнокомандувача Збройних сил, запровадив обов’язковий призов на військову службу для громадян ОАЕ.

Звичайно, це стало шоком для жителів ОАЕ, які з дитинства були забезпечені державою шаленими статками та повним комфортом. Ключовою амбіцією бен Заїда є змінити менталітет нації: привчити громадян до важкої праці, позбавитися від патерналізму та прищепити культуру самостійного ухвалення рішень і повної відповідальності за своє життя кожного підданого ОАЕ. При цьому важливо розуміти, що хоча й в арабському світі його вважають лібералом і новатором, він все ще дуже обережно ставиться до демократії, вважаючи, що вони може привести до влади прибічників політичного ісламу.

Вас може зацікавити: Хвиля примирення на Близькому Сході: як далеко вона зайде?

Ведучи мову про зусилля бен Заїда для докорінної зміни суспільства, не можна не згадати й про всеосяжність його реформ. Зокрема, у липні цього року з японського космодрому запустили першу у всьому арабському світі міжпланетну місію, представлену апаратом «Надія», що відправиться на Марс для проведення наукових досліджень. Окрім того, особливий акцент було зроблено на реформі армії та підрозділів спеціального призначення. Зокрема, для створення ефективного спецназу було запрошено колишнього голову Командування спеціальними силами Австралії Міхаеля Гіндемарша, якому було надано повну свободу дій для підготовки потужних спецпідрозділів. Нарешті, було переписано всі підручники, щоб виключити з них будь-які упередження щодо представників інших релігій. Були навіть запроваджені курси етики за західним зразком, що за своєю суттю були світськими, а не релігійними.

Ракета, що доставила на Марс апарат «Надія»

Контрреволюція в Єгипті як перший зовнішньополітичний успіх

Окрім 11 вересня 2001 року, іншою подією, що справила надзвичайне враження на Мухаммада бен Заїда, стала Арабська весна. Масові народні виступи прокотилися по всьому арабському світу; виступи незадоволених диктатурою та порушеннями прав людини протестувальників отримали надзвичайного розголосу, привівши їх згодом до влади в Тунісі та Єгипті. Зокрема, в Єгипті президентом став член організації «Брати-мусульмани» Мухаммад Мурсі. Ключовою ознакою цих протестів стало їхнє ісламістське забарвлення, яке допомогло об’єднати широкі кола арабських суспільств навколо ідей як демократії, так і релігійної ідентичності. Головними бенефіціарами цієї хвилі народних повстань можна вважати Туреччину та Катар, відомих підтримкою ісламістських рухів по всьому регіону. До речі, провідне ЗМІ останнього «Аль-Джазіра» відіграла дуже помітну роль у поширенні інформації про протести.

Більше за темою читайте в матеріалах: 

·         Пропаганда нового покоління: як Катар використовує найвідоміше арабське медіа в політичних цілях

·         Катар у боротьбі за регіональне лідерство

Мухаммад бен Заїд сприйняв ці події з дуже великим занепокоєнням. Хоча його й вважають лібералом в арабському світі, його дії вказують на те, що він переконаний: на цьому етапі розвитку арабські суспільства ще не готові до демократії, а істотний плюралізм думок призводить до захоплення влади радикальними ісламістами. Через це західні ЗМІ вважають його «просвітленим автократом», який багато в чому заважає розвитку демократій на Близькому Сході. Не дивно, що одразу після подій 2011 року МБЗ відігравав роль головної рушійної сили контрреволюції. Її величезним успіхом став військовий переворот 2013 року в Єгипті, унаслідок якого до влади прийшов Абдель Фаттах Ас-Сісі, який до сьогодні підтримує дуже тісні зв’язки з бен Заїдом.

MBZ разом із президентом Єгипту Ас-Сісі, травень 2017 року

Сирійська політика – яскравий приклад прагматизму бен Заїда

Іншою важливою державою, до розгорталися події Арабської весни, стала Сирія. Перебіг протестів характеризувався нечуваною жорстокістю з боку силовиків режиму Башара аль-Асада, що одразу налаштувало й без того обурену «арабську вулицю» проти режиму. Звірства отримали такий розголос, що жодний арабський уряд уже не міг продовжувати підтримувати дружні зв’язки з Дамаском. Навіть Туреччина, яка до цього мала цілком конструктивні економічні зв’язки з Асадом, палко підтримала опозицію. Активно проти Асада виступили й Катар із Саудівською Аравією, попри дуже різні інтереси в зовнішній політиці. Абу-Дабі ж опинилося в ситуації, де жодна зі сторін не могла стати їхнім союзником: Асад став ворогом в очах «арабської вулиці», а от сирійська опозиція являла собою погано організоване розмаїття угруповань, серед яких були й ісламістські організації, такі як «Джейш аль-Фатх» («Армія завоювання»). ОАЕ засудили Дамаск і взяли участь у контртерористичній операції США проти так званої «Ісламської Держави», проте в подальшому не вживали аж надто антиасадівських заходів, на відміну від їхніх сусідів.

Цікаво знати: Cмерть Левіафана: що чекає на «Ісламську Державу»?

Побачивши, що Башар аль-Асад, використовуючи допомогу Росії та Ірану, зумів зберегти владу, Абу-Дабі почало відбудовувати зв’язки з режимом. 2018 року було відкрито посольство ОАЕ в Дамаску, а також докладено дипломатичних зусиль для припинення зовнішньополітичної ізоляції Асада в арабському світі. Кульмінацією цієї відлиги стала таємна зустріч очільників розвідувальних спільнот Єгипту, Саудівської Аравії, ОАЕ та Ізраїлю в одній зі столиць арабських монархій Перської затоки, про яку повідомляє зі своїх джерел видання Middle East Eye. На цій зустрічі було досягнуто консенсусу щодо того, що Іран, ослаблений економічними санкціями, уже не є головною загрозою для держав-учасниць зустрічі. Натомість нову небезпеку складає потужна Республіка Туреччина, яка останнім часом все активніше використовує свій військовий та економічний потенціал для втручання в справи регіону. Відповідно, зближення з Асадом допомогло б обмежити вплив Ірану на нього та в той же час отримати союзника на кордоні з Туреччиною.

Подібні міркування здаються цілком логічними, враховуючи гібридний конфлікт між Катаром, підтримуваним Туреччиною, з одного боку, та іншими монархіями Перської затоки з іншого. Катар, який має дуже глибокі зв’язки з різноманітними ісламістськими утвореннями по всьому Ближньому Сходу, зокрема з «Братами-мусульманами», був величезним подразником для Мухаммада бен Заїда. Тому разом з Мухаммадом бен Салманом, спадковим принцом Саудівської Аравії, він ухвалив рішення про початок блокади Катару. Цей конфлікт продовжується й до сьогодні, протікаючи у формі постійних інформаційних атак із залученням добре нам знайомих «фабрик тролів». Держава Катар навіть подала позов проти Об’єднаних Арабських Еміратів до Міжнародного Суду ООН, просячи Суд встановити порушення Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. 

Також читайте: Відлига по-арабськи: чи розтане лід між Катаром та Саудівською Аравією?

Повертаючись до Сирії, необхідно послатися на ще один дуже цікавий витік інформації, підтверджений високопоставленими джерелами у збройних силах Сирійської Арабської Республіки. Як відомо, унаслідок складних перемовин 5 березня 2020 року Туреччина та Росія домовилися про перемир’я в Сирії, розпочавши спільне патрулювання у північно-західній провінції Ідліб. Мухаммад бен Заїд був незадоволений укріпленням позицій турецької армії на сирійській території. Бажаючи створити проблему для Ердогана та відволікти його увагу від лівійського конфлікту, де після втручання Туреччини підтримуваний ОАЕ Халіфа Хафтар зазнав декількох відчутних поразок, бен Заїд через своїх посланців передав Асаду прохання порушити перемир’я та завдати удару по турецьких військах в обмін на фінансову допомогу, яка Асадові конче необхідна в умовах нових західних санкцій, а також нездатності Росії та Ірану профінансувати відновлення країни після затяжної громадянської війни.

Вам варто знати: Вікно можливостей для Росії: як Москва нарощує вплив на Близькому Сході?

Згідно з повідомленням, Асад просив $5 млрд, проте сторони погодилися на $3 млрд, причому $250 млн були переведені Дамаску вже на стадії перемовин. Утім, про домовленості стало відомо вищому керівництву Росії: Путін «був у гніві», відправивши міністра оборони РФ Шойгу до Дамаска, щоб той особисто повідомив Асаду про неприпустимість цих дій. Урешті-решт, тиск змусив Асада змінити плани, проте бен Заїд наполегливо працював із ним і далі, навіть подзвонивши сирійському лідеру.

Сирійська політика Мухаммада бен Заїда демонструє абсолютну незалежність зовнішнього курсу ОАЕ. Еміратське керівництво веде самостійну гру, наважуючись на сміливі та дуже нетрадиційні кроки. Ще глибше розкрити властивості зовнішньої політики Мухаммада бен Заїда допоможе аналіз відносин ОАЕ з Саудівською Аравією, а також вплив цих відносин на конфлікти в Лівії та Ємені.

MBS та MBZ: особисті стосунки та політика

Багато хто вважає MBS – так у ЗМІ називають сина короля Саудівської Аравії Мохаммада бен Салмана – у певному сенсі протеже бен Заїда. Справа в тому, що невід’ємною складовою світогляду бен Заїда є занепокоєність діями Саудівської Аравії. Велике королівство, консервативність якого пояснюється пануванням ваххабізму (однієї з радикальних гілок сунітського ісламу), ще з 1950-х років сприймалося в ОАЕ як загроза, справа навіть доходила до збройних сутичок на кордоні. У 2005 році МБЗ говорив послу Сполучених Штатів Америки, що в будь-який момент Саудівська Аравія може стати «найгіршим уособленням політичного ісламу», проти якого й бореться бен Заїд у рамках своєї зовнішньої політики. Саме тому він намагався звернути увагу адміністрації Обами на бен Салмана, який здавався ОАЕ налаштованим на реформи та менш схильним до консерватизму, традиційного для саудівського суспільства.

Більше за темою: Ера Мухаммеда: як змінюється Саудівська Аравія

Мухаммад бен Салман і Мухаммад бен Заїд

Очевидно, між лідерами КСА та ОАЕ існує тісний особистий зв’язок, який, утім, зовсім не заважає бен Заїду діяти виключно у власних інтересах. 2015 року Саудівська Аравія та ОАЕ разом здійснили вторгнення в Ємен для підтримки уряду президента Абд-Раббу Мансура Гаді, який веде боротьбу проти хуситів, підтримуваних Іраном. Військова операція затягнулася, а жахлива гуманітарна ситуація внаслідок дій коаліції налаштувала міжнародну спільноту, зокрема Захід, проти дій інтервентів.

Дізнавайтеся більше: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

І тут Мухаммад бен Заїд розпочав власну гру: не виходячи з коаліції та не заперечуючи дій Саудівської Аравії, він починає підтримку місцевих сепаратистських утворень на півдні Ємену, які допомагають Абу-Дабі зберігати вплив у найбагатшій частині країни. На початку 2020 року ОАЕ оголосили про виведення своїх військ із Ємену, фактично припинивши участь у коаліції на підтримку Гаді та зробивши ставку на бойовиків на півдні країни, що явно суперечить інтересам Саудівської Аравії. Окрім того, підтримка сепаратистів на півдні допомогла ОАЕ взяти під контроль стратегічно важливий острів Сокотра.

Інший приклад незалежної політики – це втручання в лівійський конфлікт. Тут Саудівська Аравія та ОАЕ також мають спільні інтереси, підтримуючи генерала Халіфу Хафтара, якого вони вважають своїм союзником в країні, що майже 10 років перебуває в стані громадянської війни.

Читайте також: Лівійська криза: хто стоїть за військовою потугою генерала Хафтара?

Хафтарові протистоїть визнаний ООН уряд Фаїза аль-Сараджа, який активно підтримується Туреччиною. Не дивно, що арабські монархії Перської затоки зацікавлені в підтримці Хафтара, таким чином стримуючи зростання впливу Анкари. Утім, варто зазначити, що й тут ОАЕ роблять ставку на поширення саме власного впливу: Абу-Дабі має навіть власну авіабазу «Аль-Хадім» на території, підконтрольній генералу.

Підсумки

Спадковий принц Абу-Дабі Мухаммад бен Заїд Аль Нахайян – це амбітний лідер, який прагне створити потужну державу на Близькому Сході. Він не обмежує себе шаблонами та діє виключно в рамках власного уявлення про належне положення справ у світі, приділяючи багато уваги розвиткові армії, освіти, технологій. Він не є другом демократії, але підтримує залучення людей до ухвалення рішень, поступово, проте дуже обережно переходячи до західних стандартів управління державою. За його управління ОАЕ стала впливовою арабською державою, активно залученою в конфлікти на території Лівії, Сирії, Ємену, впливаючи на події в Єгипті, Тунісі, Сомалі та інших державах. Отже, завдяки проактивному державному будівництву Мухаммад бен Заїд зумів зробити так, щоб на його країну зважали будь-які гравці на Близькому Сході, а «арабська вулиця» сприймала ОАЕ як привабливу та передову державу.

Автор – Ерік Кучеренко, спеціаліст із Машріку та Магрибу Аналітичного центру ADASTRA