THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Відлига по-арабськи: чи розтане лід між Катаром та Саудівською Аравією?

Відлига по-арабськи: чи розтане лід між Катаром та Саудівською Аравією?

11 грудня на саміті голів арабських держав Перської затоки вперше за 2 роки був присутній прем’єр-міністр Катару, якого особисто запросив король Саудівської Аравії Салман. Катар, який сприймається іншими країнами затоки помічником іранського диявола, заклятим ворогом та проклятим зрадником, на рівних брав участь у перемовинах. Все це відбувається на фоні дворічного конфлікту, що вилився у торгову блокаду та розрив дипломатичних відносин між Дохою та країнами квартету (Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн, Єгипет). То чи можливе зараз примирення сторін та як воно вплине на регіональне співвідношення сил?

Від любові до ненависті

5 червня 2017 року шпальти арабських та світових ЗМІ були заповнені заголовками про розвал “священного союзу” між Катаром та Саудівською Аравією: остання, заручившись підтримкою ОАЕ, Єгипту та Бахрейном, розірвала дипломатичні відносини з газовим еміратом. Де-юре причинами були факти причетності Катару до фінансування терористичних рухів, зокрема радикального крила “Братів-мусульман” та пропаганда катарської медіагіганта “Al-Jazeera”. Хоча країни квартету й самі не шкодують грошей на пропаганду (Королівство Саудівська Аравія на популяризацію ісламського руху ваххабізму витратила більше ніж СРСР на просування комунізму) чи на підтримку різних терористичних груп по всьому регіону (Аль-Каїда, ІД, Джаамат-аль-Ісламі).

Насправді ж, криза була спричинена небажанням Дохи продовжувати грати другу скрипку в “ідеальному світі саудитів”: Катар вбачав шанс у нестабільності періоду постреволюцій 2011, так званої Арабської зими, поборотися за власне місце під сонцем. Дружні відносини з Туреччиною завдяки державній ідеології, велика кількість доходів від експорту скрапленого природного газу (СПГ), присутність “Al-Jazeera” у всіх куточках Близького Сходу, підтримка США (5-й флот дислокується саме в Катарі) – всі ці фактори дозволяли емірату повірити у можливість вести власну гру. Саудівці, які звикли вважати Катар за молодшого партнера, вдалися до рішучих дій на випередження, щоб змусити Доху притнути свої амбіції.

Страхи Мухаммеда

Відколи спадковий принц КСА Мухаммед бін Салман отримав у 2015 році посаду міністра оборони, його стали називати архітектором контроверсійної зовнішньої політики королівства: старші представники королівської сім’ї, яких ще не повалило цунамі молодих облич, з насмішкою називають політику Саудії “іграшками Мухаммеда”. За 4 роки при владі на його рахунку: дипломатична криза з Катаром, загострення протистояння з Іраном, невдале втягнення у війну в Ємені, підтримання досить специфічних відносин з Ізраїлем чи ОАЕ та куплена за гроші дружба з Єгиптом. Вірними солдатами у боротьбі за регіональне лідерство Ер-Ріяд може вважати лише членів королівської родини у Бахрейні, союз з Ізраїлем сформувався лише на фоні антагонізму з Тегераном, а відносини з ОАЕ можна охарактеризувати як “кооператив”, але аж ніяк не “васалітет”. Такі-от здобутки крон-принца.

Незважаючи на це, союз квартету та Ізраїлю, маючи абсолютну підтримку від Сполучених Штатів, зумів пристосуватись до політичних реалій останніх трьох років. Щоправда, на горизонті замайорів можливий крах союзу, який може залишити саудівців тільки у стані агонічної дружби з Каїром чи Абу-Дабі: 2020 рік, протягом якого відбудуться вибори як Президента США, так і треті дострокові вибори в Ізраїлі, несе величезні ризики для Ер-Ріяда. Замість звичних Трампа та Нетаньяху на політичну арену можуть прийти Байден і Ганц, які, у свою чергу, завершать еру “особливого партнерства” із Саудією, що сильно підірве її позиції у регіоні.

Нафтове королівство ходить по лезу ножа вже зараз: резонанс від вбивства саудівського опозиційного журналіста Джамаля Хашоґджі не вщухає, перемир’я у Ємені залишається недосяжним, а атаки хуситських дронів на нафтопереробні заводи корпорації «Saudi Aramco» наочно довели неможливість захисту королівства Вашингтоном від усіх загроз. Сподіваючись на збереження статусу-кво у Тель-Авіві та Вашингтоні, але враховуючи можливість зміни конфігурації сил, відновлення діалогу з Катаром для Мухаммеда є одним зі шляхів запобігти дипломатичній ізоляції Ер-Ріяда – наявність такого суперника в умовах “посттрампівської ери” лише додатково погіршило б ситуацію у королівстві.

Чудеса Катару

На противагу досить хиткому становищу Саудівської Аравії, Катар може похизуватися, попри сам факт незалежного від квартету існування, вдалою зовнішньою політикою останніми двома роками. Арабські столиці розраховували, що економічна блокада змусить газовий емірат молити про пробачення та можливість повернутися у сім’ю держав Перської затоки – щоправда, Катар досить непогано справляється з довгостроковим кризовим менеджментом.

Випадок емірату трохи парадоксальний: після кризи 2017 року Доха відновила дипломатичні відносини з Іраном, головним ворогом Дональда Трампа, зберігаючи при цьому абсолютну підтримку з боку Вашингтона. Крім цього, останні два роки можна охарактеризувати як період “дружби та братерства” між Катаром і Туреччиною: Стамбул пропонував розмістити власний військовий контингент на території емірату для захисту від можливої агресії з боку саудитів, а Доха під час фінансової кризи серпня 2018 року та рекордного обвалу ліри надала спадкоємцю Османської імперії $15 млрд. допомоги.

Крім цього, Катар також побачив шлях власного порятунку у грі регіонального посередника, яку традиційно займають Кувейт та Оман: саме в Катарі відбулися переговори між Штатами і Талібаном та сторонами конфлікту в Ємені. Тим не менш, відновлення стосунків з квартетом лише більше підсилить Доху: розмороження блокади та побудова стосунків рівного характеру з КСА відкриває додаткові перспективи для Катару в боротьбі за нарощування регіонального впливу.

Сльози ОАЕ

ОАЕ після 2017 року частково перебрали в Катару нішу вірного друга Саудівської Аравії – хоча й про цілковитий альянс мова не йде через різне бачення вигідної ситуації, наприклад в Ємені, сторони узгоджують власні позиції стосовно важливих питань. Хоча роль молодшого брата також не подобається Абу-Дабі, ситуативний кровний союз з КСА надає можливість еміратам посилити свій геополітичний вплив, покращити відносини зі США та збільшити власну вагу в регіоні.

Щоправда, вся концепція зовнішньої політики ОАЕ базується на підтримці статусу-кво у відносинах квартету з Катаром, підтримці певної “посткатарської” ери у зовнішній політиці Саудівської Аравії. Зближення Ер-Ріада та Дохи несе ризик для ОАЕ грати навіть не другу, а третю скрипку, та ставить під сумнів існування самого альянсу з саудитами: представники ОАЕ вже заявляли, що “Доха намагається роз’єднати їх дружбу з КСА”. Самі відносини Дохи та Абу-Дабі, незважаючи на спільний газовий проєкт чи історію перебування у британському протектораті, склалися ненайкращим чином: ОАЕ стали відігравати роль альтер-его Катару для Саудівської Аравії, сторони підтримують різні групи по всьому регіону, зокрема у Лівії, та конкурують за статус “другого серед рівних”.

Зміна парадигми

Не варто очікувати швидкої розрядки між Саудівською Аравією та Катаром: між двома країнами існує низка протиріч, а Катар, відчувши можливість вільного вибору, не охоче буде йти на поступки. Навіть сама можливість катаро-саудівського потепління, хоча й може здатися вигідною для обох країн, зіштовхується з проблемою сприйняття такого кроку іншими гравцями міжнародних відносин на Близькому Сході. Порядок пост-2017 року, який припав на загострення стосунків з Іраном та кризу з Катаром, можна охарактеризувати як певного роду “біполярну систему”, у якій навіть Йорданія чи Оман були змушені робити вибір. Зміна парадигми може стати панацеєю для одних, але й вселенським злом для інших регіональних гравців – саме тому різні сили, не тільки ОАЕ, будуть намагатися втримати чи зламати статус-кво для максимізації власної вигоди.

·       Іран може стати безперечним переможцем від катаро-саудівського примирення: налагодження діалогу між противниками може стати містком для врегулювання конфлікту між Іраном з одного боку та КСА і США з іншого.

·       Єгипет буде намагатися завадити зближенню вчорашніх ворогів: режим Аль-Сісі у Єгипті є де-факто військовою диктатурою, яка прийшла на зміну про-катарській владі руху “Братів мусульман”. Протягом останніх років Єгипет використовує Саудівську Аравію для лобіювання власних інтересів у Лівії та експорту зброї – союз з Катаром забирає у Єгипту новоспеченого друга.

·       Ізраїль, чи Ганца чи Нетаньяху, втрачаючи КСА, залишається сам на сам з Палестиною, Хезболлою та Іраном: ОАЕ самостійно не зможуть допомогти Тель-Авіву, що означатиме, що новий ізраїльський уряд повинен буде припинити свою агресивну зовнішню політику стосовно Палестини.

Враховуючи стратегічну важливість катаро-саудівської ворожнечі для підтримки балансу сил у регіоні, сторони будуть вдаватися до будь-яких методів для реалізації власного інтересу: питання полягає у тому, хто виявиться сильнішим, а хто буде змушений пристосуватися до нової реальності.

Автор – Віктор Карвацький, СЕО Аналітичного центру «Ad Astra»