"Китайська Мрія": Чого хоче Сі Цзіньпін?
З моменту приходу Сі Цзіньпіна до влади у 2013 році політика КНР, яка з часів головування Ху Цзіньтао у Комуністичній партії Китаю сповідувала принцип "мирного піднесення Китаю", зазнала серйозних змін і стала більш схильною до ескалації як по відношенню до країн-сусідів, так і по відношенню до прямого конкурента Китаю – Сполучених Штатів. Ці зміни є приводом подивитись на політику Піднебесної з перспективи людей, точка зору яких в західному та особливо українському академічному сегменті з тих чи інших причин або ігнорується або недостатньо презентована.
У 2013 році Сі Цзіньпін, який на той момент тільки-но очолив ЦК КПК, заявив про необхідність досягнення двох ключових цілей, названих цілями сторіччя. Першою ціллю було досягнення ВВП на душу населення у розмірі $10 000 у 2021, якої, заради справедливості, було дійсно досягнуто. Інша ціль була набагато більш розмитою – стати "повністю розвиненою, багатою та могутньою" державою до 100-річчя КНР у 2049 році, що є частиною так званої "Китайської мрії" Сі Цзіньпіна. Вже котрий рік влада КНР запевняє, що досягнення цієї цілі Китаєм буде проходити лише мирним шляхом, адже ця ідея бере свій початок ще з концепту "Мирного піднесення Китаю", офіційно запровадженого за часів Ху Цзіньтао у 2004 р.
Однак події останнього десятиліття, такі як відміна Сі Цзіньпіном гласних та негласних обмежень на кількість президентських строків, напруга довкола Тайваню, у Південно- й Східнокитайському морях і вже котрий рік наростаюча напруга у відносинах Пекіна та Вашингтона все більше ставлять під сумнів це твердження. У цьому контексті дещо моторошні кадри випровадження вже похилого Ху Цзіньтао у жовтні 2022 р. з зали Дому народних зборів під час XX Загальнокитайського з'їзду КПК виглядають як переконливі докази зміну віх.
Про XX Загальнокитайський з'їзду КПК у матеріалі: Партія імені Сі: які зміни приніс Китаю ХХ з’їзд КПК?
Колишнього лідера Китаю Ху Цзіньтао беруть під руку та виводять. Kevin Frayer/Getty Images
На цьому фоні треба поговорити про те, у якому напрямку йде Китай, чому Сі Цзіньпін вирішив піти на перекір усталеним правилам КПК та хто має найкраще пояснення того, що зараз відбувається у Китаї. Ця стаття має на меті представити людину, ідеї якої, за твердженнями спостерігачів за Китаєм, мають вкрай великий ідеологічний вплив як на КПК, так і на самого Сі, та про яку вкрай мало написано в українському академічному китаєзнавчому сегменті. У цьому великому матеріалі мова піде про відставного полковника Народно-визвольної армії Китаю (НВАК) та китайського політичного письменника Лю Мінфу.
Хто такий "китайський Іван Ільїн"?
Лю Мінфу народився у 1951 р. у Шаньдуні – провінції на сході Китаю. У віці 18 років вступив до лав НВАК, де відслужив два роки строкової служби. З 42 років військової кар'єри, 40 займався здебільшого дослідницькою діяльністю, що пояснює глибоке знання історії, політики та військової справи. З 1979 і до 1999 року проводив теоретичні дослідження та займавсяполітроботою в політичному департаменті НВАК – органі, відповідальному за широкий набір політичних та ідеологічних засад в армії Китаю, таких як підтримка дисципліни або збереження прямого контролю КПК над НВАК – у Цзинаньському військовому окрузі, де отримав рекомендацію "Видатний всеармійський член Комуністичної партії" і був підвищений, ставши в 1998 р. професором в Університеті національної оборони НВАК (аналог Національного університету оборони України), де викладав основи партійно-політичної роботи та військову стратегію.
Полковник Народно-визвольної армії Китаю Лю Мінфу. Фотопортрет
Вийшов у відставку у 2011 році у званні полковника НВАК. На початку 2000-их, окрім викладання в університеті, був залучений до компанії по боротьбі з корупцією у лавах НВАК. Ще до виходу у відставку, десь у 2009 році, вперше став відомим у вузьких колах західної синології як "найкращій експерт з корупції в НВАК". Серед академіків у Китаї Лю вважається одним з найвидатніших дослідників війни та військової справи серед усіх офіцерів НВАК. Японський журналіст і старший науковий дослідник інституту глобальних досліджень Canon Кенджі Мінемура, завдяки якому ми зараз маємо достатньо інформації про Лю, описував його як "дуже серйозну людину, за виглядом якої Ви можете одразу зрозуміти, що він [колишній] солдат".
Ху заборонив, Сі дозволив
Загальнокитайську, а потім й світову відомість Лю приніс вихід у 2010 році його magnum opus – книги "Китайська мрія: велика сила мислення і стратегічне позиціонування в постамериканську епоху". Книга мала великий успіх у продажах в Китаї одразу після публікації, ще до приходу Сі та офіційного оголошення ним концепту "Китайської мрії". Однак через деякий час після початку продажів, книгу було вилучено з книгарень через побоювання нашкодити відносинам із США, а сам Лю, за деякими ознаками, перебував під слідством. Адміністрація Ху Цзіньтао, яка наголошувала на "мирному розвитку" та гарних відносинах зі Сполученими Штатами, ймовірно, побоювалася тверджень Лю як "надто різких".
З приходом Сі до влади у 2013 р. ситуація кардинально змінилася. Книгу не просто повернули на полиці – було схвалено до публікації її нове видання, у той час як саму книгу було підвищена до рангу "читання, що рекомендується" в державних книгарнях. Через півмісяця після обрання на посаду генерального секретаря КПК Сі Цзіньпін оголосив про необхідність досягнення "Китайської мрії" під час виступу на відкритті виставки "Дорога омолодження" у Національному музеї у Пекіні. Світова популярність прийшла до Лю у 2015 р., коли його книгу було перекладено на англійську.
Востаннє Лю публічно з’являвся в західному медіапросторі у 2019 р. на науковому форумі Tokyo Global Dialogue. З 2020 р. діяльність полковника майже не висвітлювалась на Заході. Якщо ж шукати у китайському інтернеті, то зараз Лю займається просвітницькою діяльністю, а саме розповідає про китайську мрію китайській молоді.
Після ознайомлення з життєписом полковника Лю та перед оцінкою його ідей та їх впливу на поточне керівництво Китаю треба детальніше розглянути його "Китайську мрію". Незважаючи на деяку контраверсійність ідей полковника Лю, наступна частина статті присвячена виключно неупередженому опису концепту Китайської мрії полковника Лю Мінфу з деякими примітками у тексті.
Онтологія Лю
Що таке "Китайська мрія" для Лю? Якщо коротко, Лю формує Китайську мрію як “бажання Китаю стати провідною нацією у світі”. Поки що це явно незадовільна відповідь, тому нам необхідно більш детально заглибитись в онтологію автора. У розумінні Лю ця мрія є квінтесенцією ідей трьох видатних китайських політичних діячів XX століття: Сунь Ятсена, Мао Цзедуна та Ден Сяопіна. Незважаючи на явні ідеологічні протиріччя у поглядах наведених лідерів, для діалектики Лю це не має значення – головною метою всіх трьох лідерів було "перетворити Китай на провідну державу світу". Всі ці лідери прагнули досягнення стану Фуцянг(富强) – заможності і влади для своєї нації. Лю не концентрує увагу на відмінностях трьох лідерів, а проводить спільну лінію під їхньою діяльністю та ідеями. На відміну від західного підходу до історіографії, що характеризується лінійністю історичних процесів, китайський підхід виділяє властивість історії бути циклічною, наголошуючи на процесах занепаду і піднесення, що постійно повторюються. Ця особливість китайського бачення історії пояснює розуміння Лю ролі лідерів Китаю ХХ століття як різних ітерацій спроб піднесення Китаю після занепаду "Століття принижень", а також подальші розмови Лю про квазімістичний "історичний цикл", в якому "країна-чемпіон" світу змінюється кожні 100 років, і, як наслідок, чому XXI століття має належати Китаю.
Таке трактування "історичної місії" ідеологічно різних китайських державотворців не є чимось новим. Так, наприклад, історики стверджують, що після закінчення Другої світової війни серед тих, хто визначав політику в Східній Азії, не було серйозних розбіжностей щодо кінцевої мети їхньої політики – модернізації держави: ідеї, що захопила розуми інтелектуалів по всій Східній Азії у необхідності сучасного, індустріального суспільства західного зразка. Проте були серйозні розбіжності щодо методів досягнення цієї мети: чи має модернізація бути капіталістичною чи комуністичною? Відмінності були якісними, але з кількісними – капіталізм чи комунізм вважалися лише двома із способів досягнення модернізації. Тут в нагоду прийде фраза Ден Сяопіна про те, що: "Неважливо, якого кольору кішка, головне, щоб вона ловила мишей".
"Виганяючи привид Мао" обкладинка журналу The Time 1983 року. Time Magazine/Theodore H. White
Інший спільний знаменник, до якого Лю зводить усіх трьох лідерів – це націоналізм. Одним із "трьох народних принципів" Сунь Ятсена був націоналізм, яким підкреслювалось ставлення до китайської нації як до виняткової нації. Те саме простежується і в політиці Мао Цзедуна, який, як і усі в Східній Азії на той час, сприймав націоналізм як ліву ідеологію "боротьби пригнічених з пригнічувачем у вигляді імперіалізму", що дуже відрізняло його від європейського націоналізму. Так, у 1949 р. Мао промовив свою відому фразу "Китайський народ повстав!", символізуючи національну гордість і кінець поневолення. У відомій "Червоній книжечці", яка є збірником цитат Мао, є такі рядки: "Ми за опору на власні сили. Ми хотіли б отримати допомогу ззовні, але ставити себе у залежність від неї ми не повинні".
Картина Церемонія заснування нації. Дун Сивэнь 1953
Це не була виняткова риса Китаю. Під кінець свого життя протеже Мао на Корейському півострові Кім Ір Сен заявив, що він "не тільки комуніст, а й націоналіст". Жодної великої таємниці він цим не відкрив, оскільки, на відміну від Європи, націоналізм у Східній Азії був супутником обох шляхів досягнення модернізації, або, іншими словами, Фуцянга. У книзі Лю доводить це до логічного кінця, прямо заявляючи, що Китай культурно перевершує всі інші країни через його велику праведність, чесноти та миролюбність. Однак, незважаючи на явно націоналістичний характер китайської мрії, Лю наполягає на необхідності запозичення ефективних практик та інституцій інших держав, в основному країн Заходу та Японії, де у XIX столітті також активно застосовувався схожий принцип, відомий як Вакон йосай ("Японський дух, західні технології"), для її досягнення.
"Світ надто важливий, щоб віддати його Америці"
Головне припущення Лю – американо-китайське протистояння неминуче. Його пояснення базується на тому, що протистояння між "країнами-чемпіонами" та "потенційними країнами-чемпіонами" є суттю міжнародної політики. У цьому сенсі теорія Лю ріднить його з "Теорією гегемоністської стабільності" Роберта Гілпіна, де країна-гегемон проходить цикл становлення, стабільності, занепаду і "війни гегемонів" – військового або мирного заміщення чинної країни-гегемона в занепаді "новою силою". Внаслідок цього виникає новий гегемон, який створює та підтримує новий світовий порядок відповідно до свого баченням світу. Таким чином система природно рухається до рівноваги.
Теорія системних змін Роберта Гілпіна
Лю не називає майбутній зсув Сполучених Штатів з місця гегемона Китаєм "війною", натомість він називає цей процес "марафоном", наголошуючи на довгостроковості і поступовості зміни гегемоністського циклу, виключаючи пряме військове зіткнення. Міжнародні відносини для Лю – це гра з нульовою сумою, де перемога одного означає абсолютну поразку іншого; єдина альтернатива повному успіху – принизливий провал. Саме через свою риторику про збереження гегемонії США як поразки Китаю, на Заході до Лю приклеїлося тавро "антиамериканіста".
Подальша антиамериканська риторика Лю базується на уяві про Сполучені Штати, як про гегемона, готового "піти на усі можливі заходи, щоб відтіснити на узбіччя своїх суперників." Однак Лю, з власних слів, не є жорстким антиамериканістом (принаймні на момент написання книги "Китайська мрія"), на відміну від авторів "Китай може сказати «ні»" – збірки сенсаційних антиамериканських політичних есе. Він називає Америку "відносно м'якою імперіалістичною державою, яка прагне залякати стратегічних конкурентів, а не окупувати їх." Він навіть висловлює певну повагу до США, зокрема до раціоналістичного підходу американців. Водночас Лю вважає американо-китайське протистояння в довгостроковій перспективі неминучим, незважаючи на сильну економічну залежність і географічну дистанцію. Лю наполягає, що основна битва за право називатися "першою країною у світі", як і зараз, відбуватиметься у площині міжнародної економіки та політики. Зокрема тому, що Лю, як військовий, розуміє руйнівні наслідки потенційної американо-китайської війни, особливо з його баченням майбутньої сили армії Китаю. Саме тому він наполягає, що американо-китайське протистояння – це "марафон", а не "дуель". Хоча є й ті, хто сумнівається з приводу цього твердження.
На думку Лю, Сполучені Штати стали гегемоном, бо мали унікальний історичний досвід ізоляціонізму, який і допоміг їм стати гегемоністською державою. Незважаючи на те, що економічно США обігнали Великобританію ще до 1900 року, вони намагались триматись якнайдалі від європейських чвар. Однак, цей ізоляціонізм не завадив США сформувати гегемоністський менталітет – він лише перевів Сполучені Штати у "режим очікування", щоб показати світові свою міць через 50 років. Хоча іноді Лю і дозволяв собі антагонізм по відношенню до США, наприклад називаючи їх "чорною рукою, без якої Азія була б набагато мирнішою і стабільнішою частиною світу", колишній полковник у своїй книзі "надихається" прикладом США та пропонує перенести цю модель на сучасний Китай. Лю вважає, що рушійною силою для розвитку Китаю має бути постійна параноя, яка повинна вести Китай до самовдосконалення. Таким чином Китай зможе подолати консерватизм, наслідки якого Лю описує, беручи до прикладу СРСР і “Брежнєвський застій”.
Карикатура "Нова колода «Справедливого курсу»". The Judge magazine
У розумінні Лю, США – це "не демон і не янгол", а "Китайська мрія не є Американським кошмаром", хоч американський "яструб" Майкл Пілсбері і запевняє у іншому. Незважаючи на деяку компліментарність, Лю застерігає Сполучені Штати від "трьох ілюзій щодо Китаю": (1) Китай не вестиме політичну систему в американському стилі; (2) Китай не відступить від Тайваню через страх перед США; та (3) Китайську систему не буде повалено у радянському чи східноєвропейському стилі 1990-их.
Китайський шлях до першості не повинен мати яскраво виражених агресивних рис, що, враховуючи рівень китайського ресентимента, може бути проблематичним. На противагу цьому Китай повинен уникати тріумфалізму. У цьому сенсі, якщо проводити паралелі з минулого Китаю, то Лю близький до позиції вже згаданого Ден Сяопіна, який казав "Ховай свою силу, вичікуй час". Так у книзі давнього інсайдера Пентагона Майкла Пілсбері, якого називаютьтеоретичною опорою жорсткої політики першого терміну Дональда Трампа щодо Китаю “Сторічний марафон: секретна стратегія Китаю щодо усунення Америки з позиції світової наддержави”, Майкл стверджує, що коли у 1969 році відбувалося зближення США з Китаєм, Мао використав його для отримання американських військових та наукових досягнень для довгострокового суперництва, що Пілсбері називає “послідовним та секретним планом щодо повернення Китаю величі”. Пілсбері і Лю, які незважаючи на свій статус "яструбів" у своїх країнах є нерозлучними друзями, одностайні щодо мотиву створення цього плану Китаєм – небажання бути нерозвиненою країною бідних селян і перетворення Китаю на "найвеличнішу державу у світі". В процесі оповідання Пілсбері неодноразово перегинає, кажучи, що перемога Китайської мрії означає "глобальне переписування історії, що ганьбить Захід і вихваляє Китай; рівень океану підніметься, рак поширюватиметься... Китайські державні монополії домінуватимуть на світовому ринку." Але натяк є вкрай зрозумілим – перемога Китайської мрії означає неминучу поразку Американської мрії. Те, що Лю називає Китайською мрією-2049, для Пілсбері є "Китайським кошмаром-2049".
Окрім "унікальності китайської нації" та інших суб'єктивних факторів, окремість та вищість Китаю Лю також пояснює більш матеріальними речами, наприклад порівняльним перерозподілом економічної сили у світі за останні 10-15 років. Лю стверджує, що західна економічна модель розвитку – Вашингтонський консенсус, яку пропагували американські еліти країнам що розвиваються – зжила себе. Результатом цієї політики стала фінансова криза 2008 р., що почалася в США і сильно вдарила по західним економікам. У той же час, Китай, який тяжів до іншої економічної моделі, що називається Пекінським планом – систему, в якій держава здійснює економічну діяльність, а засоби виробництва націоналізовані у вигляді державних підприємств – практично не постраждав внаслідок кризи, продовживши показувати високе економічне зростання. Структурні проблеми західних економік і нездатність їх вирішення, що в результаті призвели до фінансової кризи, змусили китайське політичне керівництво ще більше покластися на державний капіталізм. Лю, посилаючись на досягнення китайської економіки, по-перше, сприймає кризу 2008 року і подальші економічні проблеми західних країн як знак їхнього занепаду, що для нього є одним з індикаторів наближення зміни гегемону. По-друге, робить висновок, що саме економічна система, якої дотримується Китай з часів приходу Ден Сяопіна, а саме "соціалізм з китайською специфікою", допомогла уникнути наслідків світової фінансової кризи і є винятковим інструментом Китаю для досягнення світового лідерства, а також знаком праведності китайського шляху.
Чим відповість Америка? Думка Лю щодо цього така ж, як і в Джона Міршаймера – стримуванням. Америка намагатиметься сточувати міць Китаю, гальмуючи його розвиток та "придушуючи" Китай, використовуючи свою військову міць. І в цьому сенсі Лю виявився абсолютно правим: "Тарифна війна" Дональда Трампа і всілякі спроби "перехопити ініціативу" при Джо Байдені, такі як будівництво стратегічних об’єктів з виробництва чіпів в Техасі та Аризоні цілком підходять під опис "стримування". Тому, за словами Лю, Китаю необхідна сильна армія, зокрема сильний військовий флот, щоб не допустити цього, а не для завоювання світу. Лю акцентує багато уваги на розвитку армії, саме через її ключову роль у забезпеченні безпеки Китаю та, як результату, становлення провідною нацією світу.
Як США нівелюють китайську міць у матеріалі: Війна за технології: як адміністрація Байдена знищує потенціал Китаю у сфері мікросхем
Гегемонія, Сполучені Штати та світ. The Economist
Відмінністю поглядів і книг Лю з іншими китайськими письменниками є те, що його аргументи майже повністю побудовані на думці західних, а не китайських вчених та ідеологів міжнародних відносин, що надає його аргументації відчуття більшої об'єктивності. Так, пояснюючи необхідність сильної армії для захисту економічної могутності, Лю цитує одного з батьків-засновників США Александра Гамільтона, який сказав: "Якщо ми хочемо стати торговою країною ["a commercial nation"] або зберегти безпеку в Атлантиці, ми повинні докласти зусиль для створення флоту якнайшвидше". В іншому випадку Лю бере в приклад Нідерланди 17 століття, які були величною державою, що змагалися за вплив з Англійською короною, але в якийсь момент почали більше приділяти увагу і інвестувати в торгову міць, нехтуючи своїм бойовим флотом, поки не були остаточно підкорені в 1713 році. У той же момент Лю у своїй книзі не є прихильником виключно воєнного розвитку Китаю, він виступає за баланс між військовою та громадянською (економічною) владою. Лю запевняє американських читачів, що Китай не становить екзистенційної загрози США, посилаючись у книзі на вісім запевнень, що Китай – це "не Японія перед Перл-Харбор", "не міжвоєнна Німеччина", "не ставить за мету занепад США", і т. ін.
Слова-словами, але дилему безпеки – ситуацію, в якій заходи щодо забезпечення національної безпеки однієї держави сприймаються іншою як загроза власній безпеці – ніхто не скасовував. США не мають 100% гарантій, що зростаюча військова міць Китаю не буде використана для вирішення його стратегічних і геополітичних цілей. Ситуація навколо Тайваню, особливо з 2022 р., і подальша більш радикальна риторика Лю впевненості в цьому сенсі зовсім не додала.
Навіщо Китаю гегемонія (чи її відсутність)?
Лю стверджує, що зі сходженням США як глобального гегемона та його заміною, Китай зможе побудувати більш "справедливий світовий порядок". Він, за аналогією Мао, стверджує, що Китай не прагне гегемонії, а навпаки – намагається позбавити світ будь-якої її форми. Китай не прагне спровокувати світову війну як Німеччина чи "експортувати революцію" як Іран. Для опису місця Китаю у світі майбутнього автор застосовує формулювання провідна або лідируюча країна світу, використовуючи негативно забарвлене слово гегемонія тільки в контексті Сполучених Штатів. Робить він це виходячи з припущення, що на Китай не накладено "первородний гріх" колоніалізму та соціал-дарвінізму, на відміну від Європи і США.
В ідеологічному плані, Лю передбачає завоювання Китаєм "сердець і розумів" людей по всьому світу, особливо в районі Глобального півдня. Робить він це на підставі того, що (1) Китай не прагне формувати світ за власною подобою, на відміну від США, які, поглинені ідеєю Кінця історії після Холодної Війни та керуючись необхідністю встановлення ліберальної демократії, дозволяли собі вторгнення та підтримку про-демократичних рухів у різних куточках світу; і (2) що Китай "ефективно стримуватиметься і контролюватиметься світом".
Ідея, що проходить червоною ниткою через всю розповідь Лю, це те, що унікальна історична доля Китаю, де Китай ніколи не нападав першим, зробила його несприйнятливим до "хвороби гегемонії" і лідируюче місце Китаю у світі створить справедливіший світ без гегемонії. У своїй статті для Wall Street Journal, покійний держсекретар США та організатор зближення США та Китаю у 1970-х Генрі Кіссінджер писав, що для Китаю "немає сенсу в експансії". Для китайців землею обітованою завжди був Китай, а іноземці за межами Піднебесної сприймалися як варвари, чиє посвячення у звичаї Серединного царства було марною тратою часу, що не давало ніякої користі.
У тому числі цим Лю виправдовує створення сильної армії, яка б дозволила Китаю захищати свої національні інтереси з підтримки миру в усьому світі та сприяння загальному розвитку. За таких обставин США буде складніше демонізувати Китай за аналогією з Радянським Союзом. У своїй книзі 2020 року Лю передбачає звернення Китаю до країн Глобального півдня стосовно вірогідної підтримки Західними країнами Тайваню у разі можливої операції КНР на острові для просування ідеї неприпустимості втручання у суверенні справи держави (втручання КНР на Тайвань у Пекіні розглядається як "наведення конституційного ладу"). Сам Сі у своєму третьому томі книги "Сі Цзіньпін про державне управління" заявляє, що Китай та країни, що розвиваються, є “природними союзниками у міжнародних відносинах”.
Стверджуючи, що Китай не прагне гегемонії, Лю, проте, підтверджує те, що Китай йде до неї непрямо у вигляді економічної та військової переваги, яка в кінцевому підсумку повинна призвести до заміни "Американського гегемона" на "Китайську лідируючу націю у світі" і настання "століття Китаю", яке буде "часом справжньої демократії". Якщо це здається американцям невідповідним внутрішній системі Китаю, то Лю стверджує, що сама Америка є лише "наполовину демократичною", яка обирає своїх лідерів удома, але є "автократичною у світі". Він продовжує: "Американці переоцінюють себе і оцінюють себе нечесно, говорячи, що вони демократична країна". І саме Китай, на думку Лю, може забезпечити "стримування та противаги" проти Америки, необхідні для "формування демократичного світу".
Лю Мінфу презентує англійське видання книги "Китайська мрія" у Нью-Йорку, 28 травня 2015. Інформаційне агенство Сіньхуа/Лі Музі
Згодом позиція Лю щодо США почала змінюватися, стаючи дедалі непримиренною, що також відображалося у політиці Сі. Коментуючи вибори президента США 2016 року, Лю відкрито заявив, що "У XXI столітті проблем, які [Америка] створює для світу, набагато більше, ніж проблеми, які вона вирішує. [Американська гегемонія] стала проблемою для світу, творцем проблем для планети." У той же час вихваляючи Сі Цзіньпіна як "...лідера номер один на міжнародній арені." У документальному фільмі "Le Monde selon Xi Jinping" ("Світ на думку Сі Цзіньпіна") знятому у 2021 р., Лю стверджує, що "Китайська мрія, що закріпилася [у китайцях], має своє коріння в західній агресії", маючи на увазі "століття приниження" та західну експансію під час імперії Цин та по суті підтвердивши думку, що стратегія розвитку Китаю черпає ідеологічне обґрунтування з образи на Захід.
Лю про роль Росії
Незважаючи на репутацію Путіна в Китаї як "мачо", який кинув виклик західному імперіалістичному ладу, в системі Лю – Росія не є "конкуруючою державою", зводячи глобальне протистояння до дихотомії США-Китай. Цифри говорять самі за себе: наприклад, у 2023 р. активи Bank of China – одного з чотирьох найбільших банків Китаю – становили $4,6 трлн., тоді як активи усього банківського сектора Росії – приблизно $1,36 трлн. Для Лю у 2010 р. Росія – це, насамперед, друга армія у світі та велика економіка, яку Китай має обігнати, але не рівнятись на неї. Однак варто відзначити, що книга була написана у часи, коли відносини Росії та Китаю були менш однозначними і в РФ серйозно побоювалися можливого китайського експансіонізму на Далекому Сході.
Президент Росії Володимир Путін та китайський лідер Ху Цзіньтао на церемонії відкриття року Китая в Росії у Москві, 2007 рік. AP Photo/Alexander Zemlianichenko
Згодом Лю став більш комплементарним щодо Росії, заявивши в інтерв'ю від листопада 2024 року, що "..США у будь-який спосіб намагаються посіяти розбрат між Китаєм і Росією. Незважаючи на ці бажання, формується новий тип відносин великих держав: Китаю, Росії та Індії." Зараз, за словами Пілсбері, "Китайський уряд хоче використовувати Росію як союзник у своєму столітньому марафоні з Америкою... Китайські яструби, можна сказати, захоплюються президентом Путіним". Разом із Москвою Пекін використовує ідею багатополярності як спосіб догодити Глобальному півдню та залучити його до своєї справи. Багатополярність була центральною темою дипломатичного наступу Китаю протягом 2023 року, тоді як Путін заявив на російсько-африканському саміті в липні, що присутні лідери погодилися сприяти багатополярному світу.
Більше про відносини РФ-Китай: Китай – латентний союзник кремля
Чому ми взагалі говоримо про "якогось полковника"?
Незважаючи на те, що книга та загальна риторика Лю рясніє політичними "перлами", на кшталт: "Китайська цивілізація не була створена шляхом завоювання… Китай – країна без розширень чи вторгнень протягом тисяч років" або "Руки Китаю чисті, його історія вільна від провини, і він посідає високі моральні позиції" – вони знаходять відгук у вищого керівництва Китаю. Ймовірно тому, що Лю каже те, що Сі та його оточення хочуть чути. Тези про невинність і миролюбність Китаю можуть приспати пильність читача або змусити його відмахнутися від написаного, запитавши "навіщо йому читати «лікнеп політрука з Шандуня»", як це зробив професор Національного університету оборони США Філіп Сондерс, назвавши книгу Лю "сенсаційним" трактатом, "спрямованим на вихід на прибутковий масовий ринок... а не на [просування] політичної ортодоксальності". Але не робіть поспішних висновків! За словами синолога Олександра Габуєва, Сі, як і інші лідери, має своє бачення світу, сформоване його власним досвідом, історичним контекстом у якому він формувався як особистість та яке може не співпадати з об’єктивною реальністю. Ідеї Лю можуть мати мало спільного з реальністю, але для Сі та його оточення вони можуть бути абсолютно логічними та істинними через те, що ці ідеї повністю співпадають з їхньою системою цінностей та життєвим досвідом. У той же час сприйняття ідей Лю виключно як необґрунтованої образи на увесь західний світ може виявитись згубним тільки через те, що наше бачення світу зовсім інше. Книга взагалі не про це, її центральною темою є перетворення Китаю на світового лідера та шляхи досягнення цієї мети. Особливо враховуючи те, що с приходом Сі до влади голос військових став набагато гучнішим.
У західних медіа Лю називають "тріумфатором, антиамериканістом, яструбом і одержимим теоріями змов"; у самій Піднебесній прихильників жорсткого курсу щодо США, генералів та партійних функціонерів називають "інь пай" (鹰派) – орли. З приходом Сі до влади в 2013, "орли", які вважалися дещо маргінальною частиною китайського політичного життя, набули більшої ваги, ставши частиною китайського політичного мейнстріму. Лю, завдяки авторитету в колах офіцерства НВАК та неабиякому розуму, став однією з головних постатей цього мейнстріму. На науковому форумі Tokyo Global Dialogue 2019, проведений JIIA, вже згаданий Пілсбері як запрошений гість, заявив, що: "усі, навіть китайські таксисти, знають, що саме цю книгу [Китайська мрія] читає Сі Цзіньпін." Автор японського видання книги Лю "Мрія про «сильну армію» Китаю в нову епоху: створення армії світового класу" Кендзі Мінемура, що вийшла в 2020 р., йде ще далі, заявляючи, що "[П]ри адміністрації Сі Цзіньпіна голос китайських військових чиновників, таких як Лю, посилився, у той час, як авторитет Міністерства закордонних справ ослаб. Немає сумнівів, що слова військових мають більшу вагу, ніж слова дипломатів." А професор Наньянського технологічного університету в Сінгапурі, Лі Мінцзян, каже: "З огляду на тісні особисті зв'язки [Сі Цзіньпіна], більшу частину інформації та політичних пропозицій він отримує від військових."
Особливе місце в кар'єрі Лю займає боротьба з корупцією в лавах вищого офіцерства НВАК, що почалася ще під час першого терміну Сі і стала його "візитною карткою". В одній з приватних розмов з Мінемурою у 2009 р., Лю відверто заявив: "Загрозу нашим збройним силам складають не збройні сили США або Сили самооборони [Японії]. Корупція – найбільший ворог, який приведе НВАК до краху. Як тільки адміністрація Сі Цзіньпіна приступить до виконання обов’язків – викорінення корупції стане головним пріоритетом".
Хто знає, як би склалася доля "Китайської мрії" Лю, але боротьба з корупцією звела його з Сі Цзіньпіном. Свій перший контакт і завоювання довіри Сі, Лю домігся консультуючи ключову фігуру антикорупційної кампанії – генерала Лю Юаня. За непрямими ознаками, саме через генерала Лю Сі дізнався про полковника Лю і книгу "Китайська мрія". Та як у гарному детективі – це не випадковість. Лю Юань був студентом Лю Мінфу в Університеті національної оборони в Пекіні, і кажуть, що в подальшому вони переписувалися. Згодом, дослужившись до звання генерала НВАК, саме генерал Лю попросив полковника допомогти йому у боротьбі з корупцією в рядах офіцерства. Лю продовжив чинити сильний вплив на партію та Сі, навіть після свого виходу на пенсію у 2011 р. саме через залучення до антикорупційної діяльності: полковник, ймовірно, має відношення до виключення з партії та усунення з посади радника та міністра оборони КНР, "багатозіркового" генерала армії НВАК Лі Шанфу.
Згодом, ставши наближеним Сі, серед недоброзичливців Лю отримав принизливе прізвисько "трубач Сі Цзіньпіна" через свою жорстку підтримку політики глави КНР. Лю побачив у Сі людину, яка має можливість, а головне бажання зрушити справу з мертвої точки, знявши з запобіжника китайську політику з досягнення гегемонізму протягом всього часу обмежену політикою "мирного піднесення Китаю". Лю також може служити ідеологічною опорою третього терміну Сі Цзіньпіна, який почався у 2022 р. та порушив формальний та неформальний договір спадковості влади у КПК. Лю наполягає на необхідності переобрання Сі у цей "критичний момент історії для Китаю", кажучи, що "Китай переживає критичний момент історії. Великі лідери завжди потрібні".
Полковник Лю Мінфу з виданням журналу "Китайська мрія". e123.hk/Мін Пао
Крім ролі радника зі стратегічних питань та явного ідеологічного впливу, Лю також зайнятий більш практичними справами, наприклад, неофіційною дипломатією. Спостерігачі зазначають, що незважаючи на те, що Лю не є офіційним представником КНР на міжнародній арені, він виконує функцію посильного неофіційних попереджень, перевіряє реакцію іноземних держав та мобілізує націоналістичну підтримку КПК та Сі в КНР. Українському читачеві все це може дуже сильно нагадати діяльність нині покійного глави ЛДПР Володимира Жириновського, проте фігуру Лю Мінфу скоріш варто порівнювати з Олександром Дугіним, який, окрім часткового ідеологічного впливу на керівництво РФ, займається просуванням російської точки зору за кордоном. Сам же Лю каже про свою роль набагато скромніше. Говорячи про Китайську мрію Сі Цзіньпіна, Лю обмовився: "Це чудове гасло, яке вигадав сам голова Сі Цзіньпін, а я просто надаю довідковий матеріал. Це просто збіг, що деякі його частини збігаються з моєю книгою."
Як "Китайська мрія" Лю впливає на "Китайську мрію" Сі
З кінця 2012 р. Сі почав "бомбардувати" китайський медіапростір ідеєю “своєї китайської мрії”, згадавши цей термін безліч разів. У своєму першому зверненні до нації як глава держави 17 березня 2013 року Сі назвав китайською мрією "...незламний рух до соціалізму з китайською специфікою" та "...велике відродження китайської нації". Після Загальнокитайських зборів народних представників, Центральний відділ пропаганди КПК розпочав мультимедійну кампанію задля правильного розуміння громадськістю китайської мрії. Було опубліковано багато книг на тему "Китайська мрія згідно з думками товариша Сі Цзіньпіна". Ці книги є частиною добре організованої пропагандистської кампаніїпід назвою "Освітні матеріали для поглиблення розуміння китайської мрії".
Книжкова шафа в Beijing Book City з різними виданнями "Китайської мрії", липень 2013. Вільям А. Каллахан
На відміну від Лю, поняття "Китайської мрії" у Сі неймовірно розмите, яке може означати все що завгодно, що можливо робить її більш привабливою. У той же час – це і є її слабкою стороною: вона не вирішує ключових проблем. Умовним її стрижнем вважається досягнення вже згаданих “двох століть”: стану "Середньозаможного суспільства" ("Xiaokang society") виражене у подвоєння ВВП душу населення до 2021 р., на честь 100-річчя КПК і досягнення Китаєм чотирьох станів: "сильний Китай (економічно, політично, дипломатично, науково та військово); цивілізований Китай (рівність та справедливість, багата культура, висока мораль); гармонійний Китай (дружелюбність між соціальними класами); красивий Китай (здорове навколишнє середовище, низький рівень забруднення)" до 100-річчя заснування КНР у 2049 році. Лю вважає, що новий лідер Китаю поділяє його мрію зробити Китай домінуючою світовою державою: "З 19 століття Китай відстає на світовій арені", - сказав він. "Мрія президента Сі – сильніша країна з сильною армією". Сі, схоже, також поділяє історіографічний підхід Лю щодо ролі попередніх лідерів Китаю, заявляючи, що "незліченні китайські патріоти піднімалися один за одним і виборювали відродження китайської нації, але все закінчувалося невдачею".
Сі також поділяє бачення Лю на майбутнє КПК, її контролю та його ревізіонізм щодо долі КПРС. В одній зі своїх перших промов у статусі Голови КНР для членів китайського Політбюро, яка не публікувалася якийсь час після її виходу, була про те, що КПК не має повторити долю КПРС та горбачовського СРСР. У тій самій промові він зокрема зазначає "необхідність твердо дотримуватися керівництва партії над армією" задля збереження влади КПК. У 2013 р. цю ідею підтримав генерал-полковник НВАК та близький соратник Сі, Фань Чанлун, який, відвідуючи війська у провінціях Цзянсу, Фуцзянь та Чжецзян, заявив про необхідність прояву абсолютної лояльності збройних сил до КПК.
Більше того, сам факт обрання Сі наступником Ху Цзіньтао пов'язують із тим, що КПК боялася втрати влади через "розкладання партії" з причин пов'язаних із корупцією. Сі, як син партійного функціонера і зразковий член Партії обіцяв запобігти можливому падінню режиму КПК за прикладом її старшої сестри – КПРС у 1991. Так, наприклад, у грудні 2017 року вийшла постанова, що з 1 січня 2018 року Народна збройна поліція КНР (загалом близько 660 тис. осіб), однією з функцій якої є підтримка внутрішнього порядку, включаючи придушення протестів, виходить з підпорядкування Держради КНР і переходить у підпорядкування Центрального військового комітету КНР. Простіше кажучи – безпосередньо підпорядковується верховному головнокомандувачу Сі Цзіньпіну.
У 2013 році було опубліковано документ, що спочатку розповсюджувався виключно серед членів КПК у 2012-13 роках, названий "Документ №9". Документ піддавав критиці набір із семи так званих "Західних цінностей", серед яких: незалежна система правосуддя, свобода ЗМІ, система стримувань і противаг, і т. ін. Особлива увага у документі приділяється спробам підриву однопартійної системи у Китаї та недопущення її усунення. У 2013 році документ був "злитий" журналісткою Гао Юй, його справжність досі не доведена, як і участь Сі у його створенні. Однак за деякими непрямими ознаками можна стверджувати про його достовірність. По-перше, вважається, що документ був виданий Генеральною канцелярією Центрального Комітету КПК і для цього мав отримати санкцію Генерального секретаря КПК Сі Цзіньпіна та інших вищих керівників. По-друге, загальний тон політики Сі після приходу до влади: "чистки" у КПК, що почалися, під час першого терміну Сі, пов'язані з антикорупційною кампанією; арешт та тюремний термін для Сунь Чженцяя у 2017 р., якого називали "потенційним наступником Сі"; придушення Революції парасольок у 2014 р. та протестів проти законопроєкту про екстрадицію у Гонконгу у 2019-20 роках.
Більше про Гонконг: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу
Немає жодних доказів, що Лю доклав руку до Документу №9, проте він явно надихався ідеєю кристалізації КПК та збереженням однопартійної системи шляхом придушення згаданих "західних цінностей". Є думка, що жодного секрету в діях Сі щодо посилення контролю над партією та влади самої партії немає, і все це робиться для банального виживання китайських еліт. Але одне не виключає інше: збереження позицій КПК означає як безпеку еліти, так і великі виконавчі можливості для здійснення своїх планів, у тому числі пов'язаних із глобальною стратегією.
Не найвдаліший для Сі минулий рік — падіння курсу валюти, скорочення іноземних інвестицій і зростання безробіття — лише посилив настороженість Сі, який почав дедалі частіше звинуватиЗахід і США в "оточенні" та "стримуванні" Китаю і перешкоджанні його підйому. На думку Сі, нездатність Китаю адекватно відповісти на нові виклики виникає зі слабкої ідеологічної дисципліни та недостатньої відданості його баченню як партії, так і населення. Іншими словами, в уяві Сі – Китай не зламаний; він неслухняний. Рішення – більша доза "старих" ліків: жорсткіший партійний контроль, "закручування гайок" і створення образу Сі, як архітектора нинішнього Китаю.
Детальніше про китайську економіку: Цифри не брешуть? Чи бачимо ми реальні економічні показники Китаю?
Прихід Сі до влади ознаменував посилення риторики щодо необхідності об'єднання КНР та Тайваню. Ця риторика, зі зрозумілих причин, промовлялась й попередніми лідерами материкового Китаю, але якщо за часів Ху Цзіньтао возз'єднання з Тайванем мало характер поступового поглиблення економічних та дипломатичних зв’язків, при Сі вона стала набагато наполегливішою. Більше того, є причини вважати, що питання Тайваню стало для Лю, партії та Сі зокрема – центральною темою у питанні національного відродження Китаю, риторика стосовно якої значно посилилася після передачі Гонконгу та Макао, що повернення Тайваню покладе край "століттю приниження" – необхідний мінімум для Китаю для досягнення головної мети Китайської мрії – першості у світі. У 2019 році в промові, присвяченій 40-річчю "Послання співвітчизникам на Тайвані", Сі заявив, що "Китайська мрія – це мрія, яку поділяють люди по обидва боки Тайванської протоки".
Своїми рішеннями, у тому числі антикорупційною кампанією та скасуванням обмежень на кількість термінів, Сі змінив баланс сил у китайській політиці, поставивши себе на чолі столу. На відміну від прагматизму Ден Сяопіна, у якому кадри мали велику гнучкість і свободу, Сі підпорядкував собі технократизм періоду пост-Мао ідеологічної коректності, названої "Думками Сі". Таким чином, Сі є набагато більш впливовою фігурою в китайській політиці, ніж його попередники, побічно роблячи вплив ідей Лю на китайську зовнішню та внутрішню політику більш усюдисущими.
Мрія про сильну армію
У 2012 році Китай спустив на воду перший авіаносець "Ляонін", створення якого почалося ще в 1985 році на верфі Чорноморського суднобудівного заводу в Миколаєві і куплений Китаєм в 1998 році. У 2024 року Китай вже володів 3 авіаносцями, а четвертий, оснащений ядерною силовою установкою, був у розробці. Незважаючи на рекордні військові витрати Китаю, які більш ніж подвоїли бюджет НВАК з 2015 р. і в середньому збільшуються на 7% на рік протягом останніх декількох років і відсутність підзвітності перед зовнішнім світом, Лю заявляє, що рекордні витрати Китаю мають "оборонний" характер, в той час як такі ж великі витрати, але США – "наступальний" і "що сприяють стримуванню Китаю".
Одна з причин великого росту військових витрат КНР – це параноїдальний страх того, що Китай може опинитися у морській блокаді з боку США та союзників. Треба відмітити, що самі американці частково винні у формуванні цього страху. Так, наприклад, колишній начальник штабу ВМС Японії сказав, що США та Японія у разі непередбачених обставин стримуватимуть китайські сили в межах Першого ланцюга островів – стратегічний план стримування на морі, створений у 1951 році під час Корейської війни, що передбачав оточення СРСР та Китаю військово-морськими базами у західній частині Тихого океану для проектування могутності та обмеження доступу до моря.
Географічні межі першої та другої ланцюгів островів. Military Power of the People's Republic of China 2006. Annual Report to Congress
У 2015 році Уряд КНР видав першу "білу книгу з оборони", яка описує майбутнє бачення військової стратегії НВАК. У ній містились запевнення, що Китай не має наміру атакувати першим, але у разі атаки відповідь буде моментальною та нищівною. Книга закріпила становлення Китаю справжньою морською державою і приділяє більше уваги наступальним військово-морським операціям у відкритому морі, які унеможливлюють військове стримування Китаю, розділяючи баченням Лю щодо функцій НВАК. Особливу увагу Китай приділяє ситуації в Південнокитайському морі, де “...деякі з його сусідів на морі роблять провокаційні дії та посилюють свою військову присутність на рифах та островах Китаю, які вони незаконно окупували”. Книга наголошує на тому факті, що питання суверенітету Китаю над Південнокитайським морем – це не питання кількох островів і атолів, а необхідність збереження "життєвого простору" Китаю, забезпечуючи буферну зону для головного економічного центру Китаю, безперешкодного виходу до Малаккської протоки та контроль вод навколо острову Тайвань. Книга говорить про поступове поєднання "оборони прибережних вод" із "захистом відкритого моря", поширюючи свій контроль далеко за межі юрисдикції КНР.
У той самий час у Східнокитайському морі китайська сторона зробила ситуацію ще більш напруженою, встановивши власну Розпізнавальну зону ППО. У 2013 р. Міністерство оборони КНР заявило в односторонньому порядку про запровадження у повітряному просторі над Східнокитайським морем своєї "зони ідентифікації ППО", яка включила в себе і простір над контрольованим Японією архіпелагом Сенкаку (Дяоютай), Тайванем та Республікою Корея. Після своєї появи китайська ініціатива викликала критику, оскільки ППО перетиналася з ППО інших країн, накладала вимоги як на цивільні, так і військові літаки незалежно від пункту призначення і включала спірні морські райони. Згодом Китай обіцяв запровадити зону ідентифікації ППО і над Південнокитайським та Жовтим морями, але план так і не було реалізовано.
Зони ідентифікації протиповітряної оборони в Східній Азії. DW
З часом риторика Лю почала ставати більш агресивною та модифікувалася, додавши до протистояння США та Китаю фактор Тайваню та "невідворотності возз'єднання Китаю". У 2020 році вийшла нова книга Лю "Мрія про «сильну армію» Китаю в нову епоху: створення армії світового класу", яка, за його словами, є продовженням книги "Китайська мрія" і, ймовірно, є відображенням сьогоднішньої ідеологічного та стратегічного мислення КПК і самого Сі. У ній Лю зосереджений на концептуальному розвитку НВАК та її перетворенні на "армію майбутнього", а також стратегічне розуміння Тайваню для КНР.
Лю порівнює конфлікт КНР і Тайваню з Громадянською війною у США, яка має стати прикладом для Китаю, виділяючи те, як вона сприяла національній єдності та перешкоджала роз'єднанню США надалі, називаючи її у книзі "Війною за об'єднання Америки". Лю хвалить Лінкольна, як "героя-об'єднувача", вочевидь порівнюючи його фігуру з Сі Цзіньпіном, а також вказує на згубний вплив Франції та Британської імперії, які підтримували Конфедеративні Штати, намагаючись розділити Сполучені Штати, тим самим намагаючись стримати американський експансіонізм. Думаю, ця аналогія не потребує коментарів.
В інтерпретації Лю за підсумками війни США зміцнили свою національну ідентичність, проклавши шлях до свого піднесення і до набуття статусу світового гегемона. Висновком є те, що щоб досягти "лідируючої позиції у світі" до 2049 року, Китай має досягти внутрішньої єдності та управління зовнішніми загрозами для досягнення національної консолідації. Все це має бути досягнуто через повне возз'єднання Китаю, читай встановлення контролю над островом Тайвань. Думка жителів самого Тайваню, при цьому, майже не враховується.
А що думають на Тайвані?: Taiwan's upcoming presidential elections and what changes could they bring
"Китайська мрія – мрія про сильну армію" на китайському авіаносці. Центральне телебачення Китаю
Від теорії перейдемо до практики. Ми вже розібралися навіщо на думку Лю Китаю потрібний Тайвань. А як цього досягти? У книзі 2020 року Лю викладає тактичні аспекти приєднання Тайваню. Лю вважає, що цього можна досягти, якщо Китай перевершить американську модель за трьома параметрами. Перше, НВАК повинна прагнути до "розумної війни" (智慧战争) – війни, яка повинна уникнути великих втрат, як людських, так і фінансових.
Друге, Лю критикує один із можливих сценаріїв вторгнення на Тайвань, а саме "десантні операції", які часто дорого коштують як фінансово, так і в людському плані, що суперечить першому пункту. Лю, незважаючи на статус полковника у відставці, не говорить про те, як саме має відбуватися вторгнення, лише зауважує, що воно має бути "вмілим", що несе найменшу шкоду як НВАК, так і самому острову Тайвань. Частково риторика Лю пов'язана з небажанням завдання великої шкоди інфраструктурі TSMC – компанії, розташованої на Тайвані і яка є найбільшим у світі виробником напівпровідників.
Третє, НВАК має впроваджувати інновації на тактичному рівні. Така спроба зробити війну якнайменш кривавою пов'язана з бажанням зробити вторгнення на Тайвань політично більш прийнятним. Пов'язано це, в тому числі, з розрахунком, що немає сумніву щодо здатності НВАК тим чи іншим способом зайняти острів Тайвань, якщо не відбудеться втручання армії США. У такому разі "головним болем" Китаю стає питання: "Як не допустити втручання американських збройних сил у конфлікт?" Той факт, що Тихоокеанське командування збройних сил США залишається найпотужнішим із шести регіональних бойових командувань зовсім не додає оптимізму. Китайський "головний біль" має матеріальне втілення, а саме військово-повітряні бази ВПС США, розташовані на японському острові Кадена, а також базами Івакуні, Йокота та Місава.
У 2023 році CSIS проводив військові ігри, де розігрувалося 24 можливих військових сценаріїв, що симулюють вторгнення НВАК на Тайвань. Підсумком стало те, що практично у всіх сценаріях армії Китаю не вдається провести вдалу висадку. Передумовою для цього є американські ВПС, розташовані на цих базах. Це робить повний контроль Китаю над Південнокитайським морем зрозумілою потребою. Хоча Тайвань вижив як автономний суб’єкт у більшості сценаріїв, втрати для Сполучених Штатів, Тайваню та Японії були важкими, що суперечить одному з ключових принципів Лю. Однак, якщо Сі таки наважиться атакувати, чи послухає він полковника Лю? Якщо подумати, то питання не таке очевидне. Блискавичне позбавлення здатності збройних сил Китайської Республіки до опору з найменшими втратами, руйнуваннями, іноземним втручанням і подальша окупація – ось бачення полковника Лю Мінфу "Війни за об'єднання Китаю" на 2020 рік.
Також за темою: Тайванська криза: три сценарії розвитку подій
У цьому сенсі вторгнення Росії в Україну в 2022 році стало для військового командування НВАК тим самим кейс-стаді, який визначатиме подальшу долю вторгнення КНР на Тайвань. Тому НВАК і китайське керівництво уважно стежать за перебігом російського вторгнення, що цілком вписується в принцип запозичення ефективних практик інших країн. Проте, є привід вважати, що провал тактики Генштабу ЗС РФ "за 3 дні" дав привід для роздумів не лише командуванню НВАК, а й самому Лю.
Сама армія з приходом Сі зазнала сильних трансформаційних процесів які (1) зробили її менш корумпованою та (2) затвердили остаточний контроль Сі над НВАК, а саме Сі почав широкомасштабну компанія боротьби з корупцією в рядах НВАК. При Цзян Цземіні та Ху Цзіньтао проблема корупції загалом ігнорувалась, у той час, як Сі Цзіньпін у 2012 р. "з порога" заявив про намір остаточно подолати корупцію серед високопосадовців (“тигрів”) та низькорангових (“мух”) чиновників. Найгучнішою справою його першого терміну став арешт чотирьох військових і цивільних топ-чиновників назване "Падіння Чотирьох великих тигрів", серед яких арешт заступника голови Центральної Військової Ради Сюй Цайхоу та іншого, не менш відомого генерала Го Босюна, як одних із найбільших воєначальників, які попали під "чистки".
Генерал Фань Чанлун, ліворуч, і Сюй Цайхоу, також заступники голови Центральної військової комісії, у Пекіні. Lintao Zhang/Getty Images
Висновок
"Заможна країна, сильна армія" – так можна підсумувати майже 300 сторінок головної роботи полковника Лю Мінфу. Незважаючи на формулювання на кшталт "передова/лідируюча країна у світі", які мають викликати більш позитивний емоційний відгук у читача, заготовлена доля Китаю, згідно Лю, – світова гегемонія до середини або кінця XXI століття. І, за словами Лю, Сі Цзіньпін більш ніж підтримує його бачення майбутнього Китаю.
Феноменальне зростання Китаю поставило перед ним серйозне питання: "На яких умовах Китай повинен надалі взаємодіяти зі світом?" Проблема як для Китаю, так і для всього світу приховується в невеликій кількості цих можливих умов, обґрунтованих історичним минулим Китаю, оскільки світ – на думку навіть багатьох сучасних ліберальних інтернаціоналістів Китаю – сильно образив Китай у минулому, від чиїх спустошень Китай зараз відновлюється. Позиція Лю Мінфу є лише однією з можливих і "найтріумфальніших" відповідей на це питання і, мабуть, однією з найближчих для Сі Цзіньпіна.
2025 рік стане новим випробуванням для Сі та його планів. Уповільнення зростання економіки та другий термін Дональда Трампа, який вже обіцяє мита з пропонованими ставками, що досягають 60% у таких критичних секторах, як технології, споживчі товари та промислове обладнання, полишає надії Сі, що 2025 рік стане "легкою прогулянкою". За такого розкладу Сі майже напевно може попрощатися з офіційно заявленим цільовим показником зростання економіки Китаю в 5% на рік. Одна з тактик, що вписується в поняття "Сторічного марафону" і яку може використовувати Сі – причаїтися, прийнявши стратегію виживання. З приходом Дональда Трампа низька ймовірність того, що Сі вдарить першим, розуміючи можливі непередбачувані наслідки. Імовірніше, що Сі спробує "купувати фактор Трампа". Якщо опція "почекати" є необхідністю для збереження влади, ніщо не заважає тому, щоб марафон тривав не 100, а 110 років. У контексті “п'ятитисячолітньої” історії Китаю – це мить. Інше питання: чи прийме китайський народ прихід “Китайської мрії”, що постійно відкладається?
Автор – Ян Шот, Research Fellow Аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте подальший вихід статей ставши патроном ADASTRA