Тайванська криза: три сценарії розвитку подій

Острів Тайвань, або Республіка Китай, за останні два роки опинився в центрі зіткнення геополітичних інтересів двох протиборчих акторів – КНР та США. З одного боку, Сі Цзіньпін демонструє амбіції закріпити себе в статусі нового «вождя нації», завершивши геополітичне піднесення Китаю та повернувши всі раніше втрачені території. З іншого, все більш помітними стають зусилля США, спрямовані на стримування КНР, яка загрожує лідерським позиціям Вашингтона на світовій арені.

Тим часом керівництво Тайваню продовжує вибудовувати автономну зовнішню та внутрішню політику, спрямовану на закріплення свого статусу як окремої держави, що непокоїть Пекін, який переходить до все більш жорсткої риторики щодо встановлення контролю над островом. У цьому матеріалі ми розбираємо актуальну внутрішню політичну ситуацію на Тайвані, говоримо про зовнішньополітичні успіхи Тайбея та розглядаємо його місце в американсько-китайському протистоянні.

Внутрішньополітичне становище на Тайвані

Офіційна назва державного утворення на острові Тайвань – Республіка Китай. Тайбей є прямим наступником республіки Сунь Ятсена та партії «Гоміндан», яка програла громадянську війну комуністам Мао Цзедуна в 1949 році. Рештки армії Чай Кайші евакуювалися на острів Формоза, що нині відомий Тайвань. Саме там збереглася демократична система правління першої китайської республіки.

Тайвань за формою правління є змішаною (президентсько-парламентською) республікою, де глава держави має доволі широкі повноваження. Згідно з конституцією РК, найвищим адміністративним органом у державі є Виконавчий юань, тобто уряд на чолі з прем’єр-міністром, який здебільшого опікується питаннями внутрішньої політики. Натомість президент обіймає посаду головнокомандувача, відповідає за зовнішню політику та має право призначати голову уряду без згоди парламенту.

Інший матеріал за темою: Тайванська проблема: чи можливе возз'єднання Китаю з Китаєм?

Також варто згадати про парламент РК – Законодавчий юань. До його складу входять 113 депутатів, більшість з яких обирають на одномандатних округах. Законодавчий орган ініціює прийняття законопроєктів, виконує регуляторну й бюджетну функції та функцію контролю. Президент РК не має права вето, тож будь-який закон, прийнятий на рівні парламенту автоматично набуває чинності.

Серед політичних партій Тайваню варто виділити дві основні: Демократичну прогресивну партію та «Гоміндан». Перша, лівоцентристська, виступає за офіційне проголошення незалежності РК від материкового Китаю, посилення оборонного потенціалу країни, зміни назви держави на «Республіка Тайвань». Очевидно, що партія стоїть на антипекінських позиціях. Щодо внутрішньої політики, прогресисти, як і більшість соціал-демократів, підтримують правовий і політичний порядок, заснований на правах людини та демократії, збалансованому економічно-фінансовому управлінні, а також справедливому та відкритому соціальному забезпеченні. Після останніх президентських та парламентських виборів, які відбулися в січні 2020 року, політсила зберегла більшість у парламенті: 62 зі 113 мандатів, а президент від прогресистів – Цай Інвень – переобралася на другий термін.

Президентка РК та лідер ДПП Цай Інвень. Taiwan Presidential Office

Друга найбільша партія РК – правоцентристський «Гоміндан». Довга історія діяльності гомінданівців увінчалася політичною поразкою: їм не вдалося закріпити за собою статус головної національної політсили через внутрішньопартійні розбіжності та м’яку пропекінську політику. Цікавим є те, що, за даними опитування Taipei Times, 77,1% тайванців вважають КНР «недружньою державою», і лише 1,9 % підтримують возз’єднання з материковою частиною. Тому не дивно, що Гоміндан, який підтримує поступове політичне зближення з Пекіном, втрачає свої електоральні позиції. Після виборів 2020 року правоцентристи були змушені знову перейти в опозицію, отримавши 38 мандатів.

Із 2016 року майже всі гілки влади контролює лівоцентристська ДПП. Саме через антикитайську позицію та прихильність тайванців до ідеї офіційного проголошення незалежності Тайваню прогресисти заручилися підтримкою громадян.

Місце Тайваню на міжнародній арені

На перший погляд, невеликий острів у Південно-Східній Азії знаходиться на задвірках системи міжнародних відносин (його офіційно визнають лиш 14 держав) – але це не так. В умовах політичної ізоляції на міжнародній арені, яку підтримує Пекін, Тайбей знаходить шляхи проведення зовнішньополітичної взаємодії з великими акторами. Хоча після 1979 р., коли Пекін почав проводити «політику єдиного Китаю» (головний принцип: якщо держава встановлює відносини «з одним із Китаїв» – КНР або РК – вона автоматично втрачає їх з іншим) і більшість країн розірвали дипломатичні зв’язки з Тайбеєм на користь Пекіна, Тайвань знайшов спосіб обійти цю проблему. Так, тайбейські економічні представництва та офіси де-факто почали виконувати функції посольств.

Коли ж восени, на тлі активізації провокаційних дій ВПС КНР у повітряному просторі Тайваню та погроз Пекіна повернути острів силою, що відбувалося одночасно з погіршенням двосторонніх відносин європейських країн із материковим Китаєм через проблему дотримання прав людини, Тайбей несподівано інтенсифікував дипломатичні зв’язки з державами ЄС.

Цікаво знати: Зовнішня політика Литви: євроатлантизм і східний вектор

Найбільш гучним тут став литовський кейс. У липні минулого року Вільнюс дав дозвіл на відкриття посольства РК під ім'ям «Тайванського представництва» замість звичного «Тайбейського офісу». Використання назви «Тайвань» на позначення офіційних представництвах РК розцінюється в КНР як заклик до незалежності острова, що є неприйнятним для Піднебесної. У результаті Пекін відкликав свого посла й запровадив санкції: призупинив постачання литовських товарів на свій ринок. Вільнюс відповів аналогічними діями й тимчасово заблокував імпорт китайської продукції на свою територію.

Не менш яскравим став візит до Тайбея наприкінці серпня 2021 р. чеської делегації на чолі з головою Сенату Мілошем Вистрчілом. Особливо показовою ця подія стала через те, що Чехія вважалася до того однією з найбільш прокитайських країн Центральної Європи, оскільки Пекін вклав у неї чимало інвестицій у межах просування своїх інтересів на теренах ЄС.

Дипломатичні успіхи Тайваню в Європі цим не обмежилися. У листопаді на острів прибула делегація Європарламенту на чолі з Рафаелем Глюксманом, який перебуває під китайськими санкціями за засудження геноциду уйгурів. Раніше Європейський парламент схвалив першу в історії доповідь щодо Тайваню, яка закликала Єврокомісію суттєво розширити співпрацю ЄС із Республікою Китай. Документ пропонує розпочати переговори щодо затвердження двосторонньої угоди з інвестицій, перейменувати «Європейське торговельно-економічне бюро» на «Офіс Європейського Союзу в Тайвані», що знаходиться в Тайбеї, а також підтримати участь РК у статусі спостерігача в міжнародних організаціях, серед яких ВООЗ та Інтерпол. Унаслідок посилення антикитайського дискурсу серед політичних еліт ЄС Тайваню вдалося конвертувати такі настрої на свою користь. З іншого боку, Брюссель зацікавлений у продовженні та розвитку економічних відносин із Тайбеєм, здебільшого через логістичну й технологічну важливість острова.

Рекомендуємо до прочитання: Китай – новий ворог НАТО?

Окрім посилення зв’язків з європейськими країнами, відбувається не менш цікаве протистояння КНР та РК у дипломатичній площині, що впливає на роль Тайваню в системі міжнародних відносин. Воно виражається в так званій «війні за визнання», коли Пекін, використовуючи м’яку силу, намагається змусити держави, які ще визнають Тайбей, розірвати з ним дипломатичні відносини. Так, наприкінці минулого року Нікарагуа припинило міждержавні зв’язки з РК і передало все колишнє майно тайванського посольства у власність КНР. Як згодом стало відомо, у відповідь на відкликання офіційного визнання Тайбея, Манагуа здобула фінансові преференції від Піднебесної. Наприклад, відразу після цих подій з’явилася інформація щодо намірів китайців збудувати на території держави атомну електростанцію та долучити її до ініціативи «Пояс і Шлях».

Оголошення про відновлення двосторонніх відносин між Нікарагуа та КНР. Листопад 2021 року. Tingshu Wang/Reuters

Доволі цікава ситуація, пов’язана з дипломатичною війною між Тайбеєм і Пекіном, відбулася на Соломонових Островах. Із 1971 року КНР і Тайвань змагалися за міжнародне визнання в Океанії. Ба більше, із 14 країн, які зберегли дипломатичні відносини з Тайбеєм, 4 знаходяться саме в цьому субрегіоні. У 2019 році прем'єр-міністр Соломонових Островів Манассе Согаваре розірвав офіційні відносини з Тайванем та встановив їх із КНР в обмін на обіцяні 500 млн доларів фінансової допомоги. Через два роки в столиці країни Моніарі пройшли акції протесту, які організувала опозиція на чолі з Даніелем Суідані, котрий мав зв’язки з тайванським істеблішментом. Основні їхні вимоги мали радше політичний характер, як-от відставка прем'єра Согаварі та відновлення призупинених проєктів розвитку в провінції Малаїті. Окрім того, лунали й заклики щодо обмеження зв'язків із Пекіном.

Опозиція намагалася використати «китайський кейс» для звинувачення влади в корупції та продажу державного суверенітету. Суідані засуджував посилення впливу компаній із КНР, що планували будувати інфраструктурні проєкти на території островів. МЗС сторін обмінялися взаємними звинуваченнями в дестабілізації ситуації на Соломонових Островах. Унаслідок цього масові заворушення досягли такого руйнівного характеру, що для наведення порядку довелося запрошувати військову допомогу з Австралії.

Дізнавайтеся більше: Місце Австралії в регіональній та глобальній політиці

Як бачимо, незважаючи на міжнародну ізоляцію, РК вибудовує автономну зовнішню політику. Завдяки своїм офіційним представництвам, які виконують функції посольств, Тайбей захищає власні інтереси в різних куточках світу. Хоча й Тайвань є частково визнаною державою, за останні два роки острів інтенсифікував співробітництво з країнами ЄС. Авжеж, можливе визнання РК іншими державами найближчим часом малоймовірне, адже велика економічна потуга КНР переважає інші аргументи в міркуваннях чиновників. Проте США, Австралія, Японія та країни ЄС зацікавлені в продовженні неофіційних контактів із владою Тайваню з огляду на збільшення загрози політичної експансії Пекіна й економічно-технологічну (вироблення напівпровідників) важливість острова.

Фактор Тайваню в протистоянні КНР-США

Питання статусу Тайваню стає все більш актуальним через інтенсифікацію американо-китайського протистояння. Ще з початку громадянської війни між комуністами Мао та націоналістами Чай Каші Вашингтон активно підтримував останніх. У 1955 році американці навіть уклали договір про взаємну оборону з Тайбеєм, який передбачав військове втручання армії США в разі вторгнення КНР на острів. Після розриву офіційних відносин між Сполученими Штатами й РК у 1979 році Конгрес прийняв «Закон про відносини з Тайванем», який закріпив нові принципи військової співпраці з островом та зобов'язання щодо гарантування його безпеки. Хоча офіційних дипломатичних зв’язків Вашингтон і Тайбей не мають, США перебувають в «особливих» відносинах із РК. Так, на території острова діє «Американський інститут у Тайвані», що виконує функції посольства.

Завдяки Закону про відносини з Тайванем Білий дім успішно проводить політику стратегічної двозначності: Сполучені Штати дотримуються принципу одного Китаю на користь КНР, при цьому підтримуючи неофіційні дипвідносини з РК. Вашингтон ніколи не обіцяв надавати військову допомогу Тайбею в разі конфлікту з Китаєм, але одночасно з цим не гарантував і невтручання. Таким чином, невизначеність американського підходу до захисту Тайваню спостерігається й сьогодні. Така ситуація стримує Пекін, який не може передбачити реакцію Сполучених Штатів на можливу військову інтервенцію КНР.

Читайте також: США vs КНР: хто переможе в Південнокитайському морі? 

Стратегічна цінність острова насамперед полягає в тому, що він розташований у так званій американській зоні стримування Китаю. Якщо Пекін поверне Тайвань під свій контроль, то китайським ВМС відкриється простір для посилення військової присутності в Південно-Східній Азії. Реалізація такого сценарію загрожує національним інтересам США, чого Білий дім не може допустити. Силовий перехід острова під контроль КНР змінить баланс сил у регіоні на користь Пекіна та підірве авторитет Сполучених Штатів як гаранта безпеки й у більш ширшому сенсі опори сучасної архітектури безпеки у світі.

Глава КНР Сі Цзіньпін під час віртуальної зустрічі з президентом США Джо Байденом. 16 листопада 2021 року. Xinhua

Довготривалі відносини між Вашингтоном і Тайбеєм мають не лише ідеологічний та безпековий підтекст: РК є важливим вузлом ланцюгів постачань напівпровідників – критично цінної технології, від якої залежить сучасна глобальна цифрова економіка. Компанія Taiwan Semiconductor Manufacturing Co (TSMC) постачає близько 60% цієї продукції (для порівняння: США – лише 12%) і приблизно 90% передових процесорів. Гіпотетичний контроль КНР або Сполучених Штатів над такими обсягами виробництва надасть одній зі сторін критичну технологічну перевагу.

Американські дослідники з USAWC навіть запропонували знищити виробництво чипів на Тайвані у випадку вторгнення китайської армії на острів. У своїй роботі автори стверджують, що традиційні стратегії стримування Пекіна від силових акцій, як-от присутність у Тайвані американських військових кораблів, можуть виявитися недостатніми. Тактика спаленої землі натомість може стати не лише ефективним економічним інструментом, але й навіть альтернативою війні великих держав. Усе це демонструє високу пріоритетність збереження статусу-кво щодо РК для Вашингтона.

Пекін, зі свого боку, не полишає надій на мирне повернення «бунтівної провінції», але й не відкидає варіант військового вирішення проблеми. 8 жовтня в день 110-ї річниці Сіньхайської революції Сі Цзіньпін у своїй промові закликав до мирного возз’єднання з Тайванем. «Історичне завдання повного об’єднання батьківщини має бути й буде вирішене», – зазначив у своєму виступі глава КНР. До 2049 року Пекін планує досягти «національного відродження та єдності», що передбачає обов’язкове повернення контролю над Тайбеєм. Із плином часу мирна інтеграція Тайваню до складу Китаю, однак, стає все менш імовірною, насамперед через гонконзький кейс, задекларовану автономію якого Пекін вже фактично демонтував. Тож військовий сценарій поки не втрачає актуальності. Зростання інтенсивності військових навчань ВМС Народно-визвольної армії Китаю у Тайванській протоці та збільшення кількісного складу ВМФ КНР у безпосередній близькості до РК є тривожними сигналами.

Детальніше про проблему: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу

З огляду на все це, варто розглядати фактор Тайваню як найбільш напружену ланку у відносинах між КНР та США. Жодна зі сторін не може поступитися щодо статусу РК. Останні новини про присутність американських військових інструкторів на острові загострили й без того складну ситуацію навколо Тайбея. Оцінюючи географічну важливість острова й теперішній стан американо-китайських відносин, які вже переросли в нову холодну війну, ескалація подій навколо Тайваню може призвести до посилення протистояння між КНР та США. А це означає потенційний крах сучасної системи міжнародної безпеки та загрозу початку нового масштабного конфлікту в разі застосування американцями військової сили для захисту острова, що може перерости в нову світову війну.

Яким є майбутнє Тайваню?

Подальша доля РК на міжнародній арені може розвиватися за трьома сценаріями. Перший – збереження статусу-кво. Тайбей залишиться в стані частково визнаної держави, не оголошуючи незалежність і не провокуючи цим Пекін. Влада острова, однак, збереже курс на проведення самостійної зовнішньої політики зі збільшенням неофіційних контактів із країнами ЄС, Австралією, Японією та США. КНР буде продовжувати політику ізоляції Тайваню на міжнародній арені, декларуючи приналежність острова до материкового Китаю. Зі свого боку, Сполучені Штати висловлюватимуть неофіційну підтримку суверенітету РК, одночасно дотримуючись політики одного Китаю. Такий розклад подій можна вважати найбільш імовірним у короткотерміновій перспективі. На його користь грає такий фактор стримування, як страх обох наддержав втягнутися у військовий конфлікт, що призведе до непередбачуваних деструктивних наслідків.

Також читайте: Що стоїть за угодою AUKUS між США, Австралією та Британією і як вона вплине на баланс сил у регіоні?

Другий варіант – мирна інтеграція. КНР і Тайвань економічно взаємопов’язані. Острів є одним із найбільших інвесторів Китаю: у період із 1991 до 2020 року загальні інвестиції досягли 188,5 мільярдів доларів США. Між Пекіном і Тайбеєм налагоджений тісний торговельний зв'язок, що свідчить про прибутковість економічної інтеграції для обох сторін. Тайвань може спробувати приєднатися до КНР за принципом «Одна країна – дві системи», проте Гонконг, який інкорпорувався до складу Китаю аналогічним шляхом, не зміг уберегти свою автономію. КПК збудувала жорстку вертикаль контролю над автономним округом. Зрозуміло, що тайванські чиновники, спостерігаючи за долею Гонконгу, не мають бажання опинитися на його місці.

Президент Тайваню Цай Інвень інспектує роботу першої ескадрильї модернізованих винищувачів F-16V на базі ВПС Цзяї, Тайвань. 18 листопада 2021 року. Taiwan Presidential Office

Третій шлях – військова інтервенція КНР. Останнім часом Пекін збільшує кількісний склад морської піхоти, яка може виконувати десантні операції: її склад виріс із 20 до 100 тис. Посилення ВМФ НВАК біля Тайванської протоки створює враження підготовки до повномасштабного наступу. Водночас РК збільшує витрати на оборону: на початку цього року тайванський парламент схвалив оборонний бюджет на рекордні 414,7 млрд доларів США. Мілітаризація сторін інтенсифікує загрозу війни між Тайбеєм та Пекіном. Однак найближчим часом потенційне вторгнення НВАК на острів теж малоймовірне з огляду на небезпеку збройного зіткнення з армією США, яка може встати на захист РК. Воєнний конфлікт двох світових надпотуг кардинально змінить чинну міжнародну систему, а Китай опиниться в стані економічної кризи та втратить велику частину зовнішніх інвестицій у межах проєкту «Пояс і Шлях», що загрожує внутрішній стабільності режиму.

Висновки

Республіка Китай – частково визнана держава, яка після поразки в громадянській війні, розташовується на острові Тайвань. За формою правління це змішана республіка, де головою держави є президент. Проте  конституція РК регулює повноваження між гілками влади, що створює баланс у внутрішньополітичній системі. Лівоцентристська ДПП і націоналістичний «Гоміндан» є головними партіями, що діють на політичній арені острова. У результаті останніх президентських та парламентських виборів ДПП, яка виступає проти зближення з материковим Китаєм, зберегла владу.

У зовнішній політиці РК проводить автономний курс на затвердження свого статусу самостійної держави. Так, завдяки тайванським представництвам, що виконують функції посольства, Тайбей підтримує неофіційні дипломатичні зв’язки з іншими країнами. За останній рік завдяки посиленню антипекінських настроїв влада острова інтенсифікувала відносини з країнами ЄС, насамперед із Литвою. Також Тайвань веде «війну за визнання» із КНР, підтвердженням чого стали події в Нікарагуа та на Соломонових Островах.

Питання Тайваню залишається небезпечним фактором у межах протистояння між США та КНР. Вашингтон всіляко підтримує острівну республіку та намагається зберегти статус-кво. Стратегічна важливість Тайваню (географічне положення та високі виробничі можливості критично важливих напівпровідників) змушує Білий дім реагувати на загрози китайського вторгнення. З іншого боку, Пекін сподівається на мирне возз’єднання з Тайбеєм, що, з огляду на кейс Гонконгу, не має підтримки серед населення та уряду РК. Саме тому верхівка КНР не відкидає можливості силового повернення острова.

Подальші події навколо Тайваню та його статус можуть розвиватися трьома шляхами: збереженням нинішнього статусу, мирною інтеграцією та військовим вирішенням, – найбільш імовірним з яких є перший варіант. Проблема Тайваню й надалі не буде зникати з порядку денного. Очевидно, що подальша ізоляція РК буде гальмуватися діями США та їхніх союзників, які зацікавлені в посиленні суб’єктності Тайбея на міжнародній арені на противагу Пекіну. Верхівка КНР у найближчі роки навряд чи наважиться ризикувати своєю внутрішньо економічною стабільністю та не починатиме військову операцію проти «бунтівної провінції». Пріоритетним для Пекіна є мирне приєднання Тайваню. Геополітична шахова партія навколо РК лише починається, далі буде…

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!