Чи впливають економічні санкції на міжнародну політичну поведінку країн, багатих на ресурси: кейс Російської Федерації
Авторка – Анна Фрацивір, журналістка і аналітик міжнародних відносин в рамках рубрики "Думка на запрошення" для Аналітичного центру ADASTRA!
Економічні санкції давно є одним із ключових інструментів міжнародної дипломатії, що використовується для впливу на політичну поведінку держав без безпосереднього застосування військової сили. Розуміння того, як країни, подібні до Росії, використовують свої природні ресурси, адаптують економічні стратегії та будують альтернативні торговельні мережі, дозволить розробити ефективніші санкційні режими.
Міжнародна політична поведінка визначається як спосіб, у який держави взаємодіють між собою у глобальній системі, керуючись стратегічними, економічними та ідеологічними інтересами. Це включає дипломатичні стратегії, альянси та економічну політику, яку приймають держави для досягнення своїх цілей на міжнародній арені. У контексті економічних санкцій міжнародна політична поведінка стосується того, як держави реагують на запроваджені санкції: чи змінюють вони свою політику, шукають альтернативні альянси або розробляють стратегії обходу обмежень.
Санкції стали ключовим елементом реакції Заходу на російську окупацію Криму та вторгнення російських військ на територію Донецької та Луганської областей. Зокрема, Сполучені Штати та Європейський Союз запровадили цільові заходи, такі як заборона на видачу віз і замороження активів осіб та компаній, звинувачених у підриві суверенітету України та порушенні міжнародних норм. З часом ці санкції поширилися на більшу кількість осіб, зокрема на представників найближчого оточення президента Путіна, а також на підприємства, пов’язані з Кримом або діями Кремля в Україні. Ці заходи мали на меті економічно ізолювати Крим і стримати подальшу російську агресію. Однак санкції не змогли запобігти продовженню російського військового втручання на сході України.
У середині 2014 року обсяг санкцій було розширено, вони почали стосуватись ключових секторів російської економіки, зокрема фінансів, енергетики та оборони. США та ЄС заборонили довгострокове кредитування основних російських державних банків і компаній, обмежили передачу технологій для видобутку нафти та заборонили торгівлю зброєю. Попри координацію між західними союзниками, значні винятки, такі як залежність ЄС від російського газу, обмежували ефективність запроваджених заходів. Ці санкції, разом зі зниженням цін на нафту у 2014 році, посилили економічні труднощі Росії, хоча їхній вплив був переплетений з іншими глобальними економічними факторами.
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році санкції проти РФ суттєво посилилися. Проте зменшення експорту не завжди можна безпосередньо пов’язати з дією санкцій. Наприклад, за даними жовтневого "Russian Oil Tracker" Київської школи економіки, у вересні 2024 року доходи Росії від експорту нафти впали до 14,7 мільярда доларів через нижчі світові ціни, а не через посилення санкцій. Попри жорсткі санкції західної коаліції проти тіньового флоту, Росія продовжує активно використовувати його для експорту нафти і шукає способи обходу обмежень4.
Санкції змушують Росію адаптуватися, зосереджуючись на внутрішньому виробництві та шукаючи підтримки в альтернативних країнах. Багато російських компаній почали створювати нові ланцюги постачання через паралельний імпорт після виходу великих міжнародних корпорацій з ринку. У галузі ВПК Росія звернулася до Ірану та Північної Кореї за безпілотниками і ракетами, а російські нафтові компанії використовують тіньовий флот танкерів для транспортування нафти до країн Глобального Півдня. Китай, Туреччина та Об’єднані Арабські Емірати стали критично важливими постачальниками заборонених товарів.
Російські політики з 2014 року розробляли економічні інструменти для протидії західним санкціям. Країни, багаті на природні ресурси, як-от Росія, становлять особливий виклик для ефективності санкційної стратегії. Завдяки значним доходам від експорту нафти і газу Росія має економічні резерви, які можуть пом’якшити наслідки санкцій. Більше того, завдяки співпраці з державами, які не приєднуються до санкційного режиму, Росія змінює свою торговельну систему та використовує нові геополітичні союзи для економічного розвитку без змін у військових цілях.
Огляд санкцій проти Росії, запроваджених після лютого 2022 року
Сполучені Штати, Велика Британія, Європейський Союз та кілька інших країн, включаючи Австралію, Канаду та Японію, колективно запровадили понад 20 000 санкцій проти Росії після її повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році. Основною метою цих заходів було підірвати фінансову стабільність Росії. За оцінками, приблизно 300 мільярдів доларів валютних резервів, що становить близько половини загальних резервів Росії, були заморожені. Крім того, Європейський Союз повідомляє, що близько 70% активів російських банків були заблоковані, а деякі банки виключені з системи SWIFT.
Крім того, західні країни запровадили кілька додаткових обмежень, зокрема:
- Заборону експорту технологій, які можуть бути використані у виробництві зброї;
- Заборону імпорту золота та діамантів з Росії;
- Введення заборони на польоти російських літаків;
- Санкції проти впливових олігархів, пов’язаних із правлячою елітою, та конфіскацію їхніх активів;
- Нафтова промисловість.
Сполучені Штати та Велика Британія запровадили заборону на імпорт російської нафти таприродного газу, а Європейський Союз заборонив морський імпорт сирої нафти. Крім того, країни G7, які об'єднують сім найбільших економік світу, запровадили граничну ціну наросійську нафту у розмірі 60 доларів за барель, щоб обмежити доходи Росії від експортуенергоносіїв.
Ці санкції суттєво вплинули на економічні показники Росії, хоча ступінь цього впливу залишається предметом дискусій. За даними Міжнародного валютного фонду (МВФ), у 2022 році економіка Росії скоротилася на 2,1%. Попри цей початковий спад, МВФ оцінює, що у 2023 році економіка Росії відновилася, зрісши на 2,2%, а у 2024 році очікується скромніше зростання на 1,1%.
Проте країни Глобального Півдня залишаються байдужими до запровадження односторонніх санкцій. Деякі з них зберігають нейтралітет щодо санкцій проти Росії, а інші безпосередньо виступають проти них.
Вплив санкцій на міжнародну політичну поведінку Росії
З огляду на те, що санкції створюють значний тиск на економіку Росії, Москва почала застосовувати низку стратегій для компенсації їхнього впливу та збереження своїх геополітичних позицій. Аналіз змін у торгових потоках, дипломатичних ініціативах, офіційних візитах на високому рівні та риторики правлячої еліти дозволяє виявити певні зміни у міжнародній політичній поведінці Росії. До них належать перенаправлення торговельних потоків у країни, які не приєдналися до санкцій, реструктуризація енергетичних партнерств, посилення внутрішньорегіональної торгівлі, поглиблення зв’язків з іншими державами, що перебувають під санкціями, а також формування або зміцнення нових політичних та військових альянсів. Для кращого розуміння цих дій, розглянемо їх окремо.
Зміна торговельних пріоритетів
Попри різке падіння експорту з країн, що ввели санкції (в середньому 4,6 мільярда доларів на місяць у 2023 році порівняно з 10,5 мільярда доларів до вторгнення в Україну), країни, що розвиваються, особливо Китай, Індія, Казахстан і Туреччина, заповнили цю прогалину. Їхній експорт до Росії зріс з 6 мільярдів до 11,5 мільярда доларів на місяць, що компенсувало більшу частину скорочення. Загалом Москва перенаправила 60% експорту до Азії.
Source: Observatory of Economic Complexity/The New York Times
Зміни у торгівлі особливо помітні в галузі машинобудування та транспортного обладнання, деекспорт з країн, що не приєдналися до санкцій, тепер відповідає спаду експорту з санкційнихкраїн. Проте в окремих категоріях, таких як обладнання для виробництва електроенергії, спостерігається навіть зростання поставок. Ці показники також викликають занепокоєння щодо можливого обходу санкцій через посередницькі країни, такі як Казахстан і Туреччина. Дані свідчать про те, що до 10% товарів, експорт яких потрапив під обмеження ЄС, могли бути реекспортовані через треті країни, хоча для точного оцінювання цього явища "тіньової торгівлі" потрібні подальші дослідження.
З метою підвищення ефективності нових торгових потоків Росія розпочала реалізацію кількох інфраструктурних проєктів. Наприклад, упродовж наступного десятиліття планується інвестувати 70 мільярдів доларів у транспортні сполучення для посилення торгівлі з Азією та Близьким Сходом, при цьому пріоритет надається Північному морському шляху (NSR) та Міжнародному транспортному коридору Північ-Південь (INSTC). INSTC спрямований на з'єднання Росії з Індійським океаном через Іран, що позиціонує Індію як ключового торгового партнера. NSR, навпаки, дозволить збільшити обсяги морських перевезень до Китаю.
Енергетична дипломатія
Після запровадження санкцій щодо енергетичного сектору Росії втрати від експорту нафти у період з березня 2022 року по жовтень 2024 року оцінюються у 136 мільярдів доларів. Щоб подолати ці труднощі, Росія придбала понад 100 суден, витративши 1,6 мільярда доларів, і перенесла значну частину торгівлі нафтою до країн, які не підтримують санкції, зокрема в ОАЕ, що стали ключовим хабом для зберігання та перепродажу російської нафти на ринки Африки, Азії та Латинської Америки. Дубай перетворився на центр для нових компаній та приймав вісім із двадцяти найбільших трейдерів російської сирої нафти на початку 2023 року.
Ця зміна призвела до фрагментації глобального ринку нафти: приблизно 15% світових поставок нафти тепер надходять виключно до покупців за межами Заходу, зокрема до Китаю та Індії. До листопада 2023 року 37% імпорту нафти Китаєм і 39% імпорту Індією складали дешевші поставки з країн, що перебувають під санкціями, таких як Росія, Іран і Венесуела.
Щодо експорту трубопровідного газу та ЗПГ, який історично залежав від європейського ринку, нині він здійснюється лише кількома ключовими партнерами. Європейська комісія має намір припинити цей імпорт до 2027 року (імпорт російського газу через трубопроводи до ЄС у 2023 році скоротився до 27 млрд куб. м, що на 81% менше порівняно з рівнем 2021 року). До грудня 2024 року постачання російського газу до Європи здійснювалося через українську газотранспортну систему та газопровід "Турецький потік". Проте угоду про транзит через Україну не було продовжено, залишивши єдиною діючою ланкою "Турецький потік" із пропускною спроможністю 15,75 млрд куб. м на рік. Країни, такі як Угорщина, Австрія та Сербія, можуть намагатися продовжити імпорт російського газу після 2027 року, проте регулювання ЄС щодо метану, що посилиться до 2030 року, може ускладнити такі поставки.
Читайте за темою: Енергетична політика ЄС у контексті російсько-української війни
Наразі Росія розглядає можливості для будівництва газопроводу "Сила Сибіру 2" з плановою потужністю 50 млрд куб. м на рік. Також розглядаються партнерства з Південною Азією, зокрема потенційна участь у давно замороженому проєкті трубопроводу TAPI та угода про газовий обмін з Іраном, що дозволить експортувати газ до Пакистану та Індії.
Щодо експорту ЗПГ, Росія зберегла його потужність на рівні 41 млрд куб. м на рік, і традиційні ринки, такі як ЄС, Японія та Південна Корея, продовжують імпортувати його попри санкції. Однак майбутні перспективи обмежені західними санкціями, що блокують доступ до критично важливих технологій зрідження, а також зростаючими зусиллями Європи щодо відмови від російського зрідженого газу. План розширення потужностей Росії включає кілька проєктів, таких як "Арктик ЗПГ 2", "Усть-Луга ЗПГ" та "Мурманськ ЗПГ", які мають додати близько 80 млрд куб. м експортних потужностей до 2030 року.
Формування альянсів
Однією з помітних змін у міжнародній політичній поведінці Росії стала активна дипломатія, спрямована на забезпечення нових союзів і партнерств. Одним із найбільших успіхів стало зростання БРІКС. Від початку агресії Росії проти України до блоку приєдналися шість нових членів. Крім того, у жовтні 2024 року до БРІКС приєдналися ще 13 країн-партнерів. Росія стратегічно використовує БРІКС як засіб протидії західному впливу, позиціонуючи його як антагоністичний Західній коаліції блок.
"Російське головування відбувається під загальним гаслом зміцнення справедливого глобального розвитку та безпеки, реалізується масштабний план дій, спрямований на просування партнерів у трьох ключових сферах: політика і безпека, економіка і фінанси, культурно-гуманітарні зв’язки", — заявив Путін під час пленарного засідання бізнес-форуму БРІКС і додав: "Ми вже обігнали "Велику сімку".
Спочатку створений як альянс великих країн, що розвиваються, з метою економічного зростання та демократичної трансформації, БРІКС зазнав значних змін після вторгнення Росії в Україну. Ця трансформація частково зумовлена прагненням Росії розширити склад організації шляхом залучення не-західних, часто авторитарних держав. Додавання таких країн, як Іран, Єгипет, ОАЕ, Ефіопія, Саудівська Аравія та Індонезія, не лише збільшило кількісний склад БРІКС, а й розмило його початковий економічний фокус. Це також змінило ідентичність групи, в якій усе більше уваги приділяється анти-ліберальним та консервативним ідеологіям.
Група БРІКС (source: Слово і діло)
Росія відіграє ключову роль у трансформації БРІКС, активно лобіюючи нових членів як частину своєї ширшої стратегії позиціонування блоку як альтернативи західним альянсам. Представляючи БРІКС як голос Глобального Півдня, Москва прагне інтерпретувати його зростання як мовчазну підтримку своїх дій в Україні та створювати нові партнерства на заміну втраченим західним зв’язкам.
Ще одним помітним дипломатичним кроком стало поглиблення відносин з іншими державами, що перебувають під санкціями. Росія суттєво розширила співпрацю з Іраном та Північною Кореєю, яка включає військову, економічну та геополітичну сфери.
По-перше, спільний досвід санкційної політики щодо Росії та Ірану призвів до розробки альтернативних фінансових механізмів. Наприклад, у 2023 році двостороння торгівля між цими країнами перевищила 4 мільярди доларів, що на 20% більше, ніж у попередньому році. Крім того, Іран поставив Росії понад 300 000 артилерійських снарядів та 1 мільйон боєприпасів, а також безпілотники й балістичні ракети, критично важливі для ведення бойових дій. Основними моделями іранських безпілотників, що поставлялися Росії, є Shahed-136, який широко застосовується для ударів на великі відстані, і Mohajer-6, що використовується для розвідки та точкових операцій. За оцінками американської розвідки, сотні іранських безпілотників були використані Росією в Україні з початку війни у лютому 2022 року. У відповідь у 2023 році Іран отримав від Росії бойові літаки Су-35, навчальні літаки Як-130 та ударні вертольоти Мі-28, а також фінансову підтримку.
По-друге, Північна Корея стала ключовим союзником Росії, не лише підписавши двосторонні угоди з Москвою, але й погодившись на відправку військ для участі у війні проти України. 19 червня 2024 року Путін та лідер КНДР Кім Чен Ин підписали угоду про військове співробітництво. Згідно з четвертою статтею договору, якщо одна зі сторін зазнає збройного нападу з боку будь-якої держави або групи держав і опиниться у стані війни, інша сторона негайно надасть військову та іншу допомогу.
Президент Росії Володимир Путін і лідер Північної Кореї Кім Чен Ин під час державного прийому в Пхеньяні, Північна Корея, 19 червня 2024 року. Vladimir Smirnov/Sputnik/Pool via REUTERS
Крім того, до договору було додано третю статтю, яка передбачає негайні консультації у разі загрози збройної агресії для координації позицій і розробки заходів щодо усунення загрози. У восьмій статті угоди зазначено, що "сторони створять механізми для спільної діяльності зі зміцнення обороноздатності в інтересах запобігання війні та забезпечення регіонального й міжнародного миру і безпеки".
Росія та КНДР також отримають можливість проводити спільні військові навчання "з метою посилення обороноздатності для запобігання війнам". Договір передбачає й інші форми співпраці.
З моменту встановлення цього партнерства Північна Корея вже передала Росії мільйони 122-мм і 152-мм артилерійських снарядів, які сумісні з артилерійськими системами, які широко використовуваються російською армією, такими як гаубиці Д-20 та Д-30, а також самохідні артилерійські установки "Гвоздика" та "Мста-С". За оцінками, було передано понад 6 мільйонів снарядів, включаючи ті, що були вироблені недавно.
Більше того, Північна Корея постачала Росії самохідні гармати М1989 "Коксан" калібру 170-мм та реактивні системи залпового вогню калібру 240-мм, відомі як М1991 "Чучхе 100". Також із кінця 2023 року Пхеньян почав передавати Росії балістичні ракети (зокрема, KN-23 та KN-24), які, хоча й менш точні за російські чи американські аналоги, ефективно доповнюють російські запаси ракет. До інших поставок належать танкові снаряди, протитанкові керовані ракети та легке озброєння, таке як кулемети Type 73. Натомість КНДР отримує від Росії фінансову підтримку, ресурси та технології.
Більше за темою: Пхеньян-Тегеран-москва – як сформувалася нова вісь зла у ХХІ сторіччі?
Дипломатичне маневрування
Можна побачити, що Росія загалом активізувала свою діяльність у країнах Глобального Півдня, прагнучи розширити свою мережу прихильників та економічних партнерів.
Наприклад, Африка стала важливою частиною воєнної стратегії Росії. У радянську епоху Москва розвивала тісні зв’язки з африканськими країнами, надаючи їм економічну та військову допомогу, а також приймаючи тисячі африканських студентів. Після розпаду СРСР Росія значною мірою занедбала цей регіон, але почала відновлювати свою присутність у 2000-х роках. Після анексії Криму в 2014 році ці зусилля активізувалися, оскільки Москва прагнула компенсувати західні санкції та міжнародну ізоляцію. Після 2022 року ця тенденція лише посилилася. У 2023 році Росія провела в Москві російсько-африканську парламентську конференцію та організувала саміт «Росія – Африка» у Санкт-Петербурзі, а міністр закордонних справ Сергій Лавров здійснив тур країнами Африки, зокрема відвідавши Кенію, Бурунді, Мозамбік і Південно-Африканську Республіку.
Віце-президент Федеративної Республіки Нігерія Кашим Шеттіма (л) і президент Росії Володмир Путін після пленарного засідання саміту «Росія-Африка» в Санкт-Петербурзі, Росія, у п’ятницю, 28 липня 2023 року. Михайло Метцель/ТАСС/АР
Того ж року Сергій Лавров продовжив свій дипломатичний тур у Латинській Америці, відвідавши Бразилію, Венесуелу, Нікарагуа та Кубу. Під час цієї ініціативи Москва просувала свою ключову ідею – «світ переживає революцію, у якій послаблюється влада Заходу, а натомість формується новий багатополярний порядок». Хоча жодних значних угод підписано не було, основна мета візиту була ідеологічною: Росія намагалася зміцнити відносини з регіоном, водночас віддаляючи його від впливу США.
Окрім цього, у травні 2024 року Росія провела форум «Росія та ісламський світ: Казань», який зібрав понад 20 000 делегатів з 87 країн. Під час заходу було підписано близько 120 угод між урядовими та бізнесовими представниками.
Щодо країн Південної Азії, Росія уклала кілька нових угод і здійснила офіційні візити. Наприклад, президент Росії Володимир Путін відвідав В’єтнам 19 червня 2024 року. Сторони підписали низку документів, зокрема заяву «Про подальше поглиблення всебічного стратегічного партнерства в контексті 30-річчя реалізації російсько-в’єтнамського договору про основи дружніх відносин», а також меморандум про створення центру ядерної науки і технологій та угоди у сфері вищої освіти. У жовтні 2024 року Росія та Бангладеш підписали меморандум про взаєморозуміння. Документ спрямований на створення сприятливої правової бази для розширення міжпарламентських зв’язків. Під час іншої зустрічі в жовтні 2024 року Росія підписала аналогічний меморандум з Пакистаном.
Президент Росії Володимир Путін і його в’єтнамський колега То Лам в президентському палаці в Ханої у четвер, 20 червня 2024 року. Nhac Nguyen/The New York Times
Ще одними партнерами для обходу санкцій стали Центральноазійські республіки (Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменістан і Таджикистан), які економічно залежать від Росії. Офіційно ці країни виступають проти російського вторгнення в Україну і заявляють про дотримання міжнародних санкцій. Однак з лютого 2022 року торгівля з Росією значно зросла. Наприклад, Казахстан, який має довгий кордон з Росією, зафіксував майже 20-відсоткове зростання експорту до цієї країни, а Киргизстан майже потроїв обсяги експорту. Значна частина цієї торгівлі стосується реекспорту товарів, отриманих із західних країн, включно з товарами, що підпадають під санкції, такими як аерокосмічні компоненти, передові технологічні механізми та високотехнологічне обладнання. Ці практики безпосередньо підривають західні санкції та дозволяють Росії підтримувати свою воєнну економіку.
Відносно слабкі регуляторні механізми Центральної Азії та використання юридичних лазівок лише сприяють цій діяльності. Наприклад, рішення Киргизстану спростити митні процедури ускладнило виявлення нелегальних вантажів. Так само Казахстан продовжує допускати перевезення несанкціонованих товарів через свій кордон. Таким чином, цей регіон перетворився на центр обходу санкцій.
Більше про це в матеріалі: Всидіти на двох стільцях – як країни Центральної Азії допомагають рф обходити санкції?
Зрештою, метою всіх вищезазначених стратегій є створення паралельної системи торгівлі та дипломатичних відносин поза межами західних санкцій. Після початку війни проти України Москва використовує Глобальний Південь як інструмент і арену для геополітичного суперництва, застосовуючи антиімперіалістичну риторику, засновану на давніх скаргах щодо колоніалізму та глобальної нерівності, а також пропонуючи економічну підтримку чи торговельні вигоди тим країнам, які готові до співпраці.
Висновки
Результати цього дослідження демонструють вплив економічних санкцій на міжнародну політичну поведінку ресурсозабезпечених країн, використовуючи Росію як приклад. Хоча санкції значно обмежили економічну стабільність Росії та змусили її адаптуватися в ключових секторах, таких як фінанси, енергетика та торгівля, їхня ефективність у зміні геополітичних стратегій Росії залишається обмеженою. Аналіз показує, що Росія розробила численні контрзаходи, включаючи переорієнтацію торгівлі, енергетичну дипломатію та налагодження нових геополітичних альянсів, особливо з країнами, що залишаються нейтральними або ворожими до західних санкцій.
Попри початкові економічні потрясіння, природні ресурси та альтернативні джерела доходу дозволили Росії зберегти реалізацію своїх зовнішньополітичних цілей. Ба більше, Росія посилила свою антизахідну риторику та ініціювала низку проєктів, спрямованих на перевершення західних країн. Дипломатичні зусилля змістилися у бік зміцнення зв’язків із країнами Глобального Півдня, активізації партнерств із підсанкційними державами, такими як Іран і Північна Корея, а також переосмислення ролі БРІКС як противаги західному впливу. Ці стратегії допомогли Росії залишатися стійкою під санкціями, оскільки вона почала перекалібрувати свою глобальну взаємодію у спосіб, що знижує запланований економічний і політичний тиск.
Для політиків ці результати свідчать про те, що санкційні режими повинні враховувати адаптивність країн-об’єктів, особливо тих, які мають економіки, залежні від ресурсів. Для підвищення ефективності майбутніх санкцій необхідна ширша міжнародна координація, жорсткіший контроль за дотриманням торговельних обмежень і проактивні заходи для запобігання обходу санкцій. У ситуаціях, коли певні країни готові співпрацювати із підсанкційною державою, ефективність санкцій значно знижується. Розуміння ширших геополітичних та економічних стратегій, які застосовують такі держави, як Росія, дозволяє країнам удосконалювати свої підходи до запровадження та управління санкціями, щоб досягти більш значущих змін у поведінці та обмежити можливості держав-порушників порушувати міжнародне право.
Текст публікації у рамках рубрики "Думка на запрошення" не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція аналітичного центру виконує роль платформи та не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації. Точка зору редакції аналітичного центру "ADASTRA" може не збігатися з точкою зору автора публікації.
Сподобалась стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів від ADASTRA. Ми безмежно вдячні за ваш внесок у розвиток вітчизняної аналітики!
More sanctions. Cartoon by Leopold Maurer