Енергетична політика ЄС у контексті російсько-української війни

Енергетика, зокрема питання торгівлі нафтою, газом, вугіллям та ядерним паливом, відіграє дуже вагому роль у відносинах між ЄС та росією. Ще за часів Холодної війни ця сфера сприяла налагодженню контактів між СРСР та європейськими країнами. У 2000-х нафта та газ були одними з найбільш потужних драйверів відносин між ЄС та рф. Однак початок агресії проти України у 2014 р. та розв’язання повномасштабної війни у 2022 р. з боку кремля змусили Європейський Союз переглянути свою енергетичну політику. У цьому матеріалі з’ясовуємо, наскільки насправді ЄС залежить від російських енергоресурсів і чому така ситуація взагалі стала можливою? А також розповідаємо, як зміниться енергетичний сектор Євросоюзу після 2022 р. та чи залишиться в ньому якесь місце для росії.

Початок повномасштабного вторгнення рф на територію України поставив країни ЄС перед складною дилемою. З одного боку, було очевидним, що треба будь-що підтримати Київ цілим арсеналом різних засобів, зокрема й дійсно ефективними та болючими санкціями, про які йшлося останніми місяцями напередодні війни. До таких заходів належить обмеження на імпорт російських енергоресурсів, які становлять до 50% експорту росії, при чому більша частина торгівлі ними спрямована саме на європейський ринок.

З іншого боку, Європейський Союз раптом усвідомив, що повна відмова від російських енергоносіїв є дуже складною, а через стрибок світових цін на газ та нафту навіть незначні санкції проти енергетичного сектору рф відлунюються ударами по кишенях пересічних європейців. В Іспанії, Франції, Німеччині та інших країнах ЄС навіть відбулися страйки та протести водіїв через стрімке здорожчання газу та бензину. Для того, щоб зрозуміти, як ЄС опинився в такій ситуації, та якими можуть бути виходи з неї в короткостроковій перспективі, варто проаналізувати те, як розвивалися взаємини між Європою та росією в енергетиці після 1991 р.

Російська енергетична експансія в Європі

Після розпаду Радянського Союзу в 1991 р. з огляду на глибоку економічну, суспільну та політичну кризу на теренах колишньої комуністичної імперії, західні країни змінили свою риторику щодо росії. Жорсткі підходи часів Рейгана змінилися більш м’якими, і рушієм налагодження відносин багато в чому стала економічна взаємодія, насамперед в енергетичній сфері.

Для Європейського Союзу така співпраця означала розширення джерел постачання газу, нафти та вугілля, тоді як російська федерація отримувала джерело надходження валюти, яка була вельми необхідна для стабілізації економіки, особливо в контексті буремних дев’яностих і дефолту 1998 р. Саме в той період москва почала вдаватися до тактики будівництва газопроводів, якої вона системно дотримувалася аж до 2020-х рр. Нові трубопроводи дозволяли не лише збільшувати обсяги постачань, а й надавали можливість здійснення політичного та економічного тиску на Україну, тому що більшість газо- та нафтогонів радянської доби пролягали саме через територію нашої держави.

Дізнавайтеся більше: Роль росії на пострадянському просторі

За таких умов було збудовано газопровід «Ямал-Європа» потужністю 35 млрд м3 палива на рік, який запустили в 1999 р. та який проходив територією Білорусі. Для порівняння, транзитна потужність української газотранспортної системи до країн ЄС становить приблизно 142 млрд м3 на рік. Газові війни між Україною та росією на початку 2000-х рр. активізували зусилля з боку останньої в побудові альтернативних шляхів експорту енергоносіїв до європейських країн. Саме так виник ще один російський газогін до ЄС під назвою «Північний потік» потужністю 27 млрд м3 палива на рік.

Таким чином ми бачимо, що потужність російських газопроводів, які були побудовані в обхід України, загалом становила до 60 млрд м3 газу на рік та покривала приблизно третину транзитних обсягів нашої ГТС. Водночас з урахуванням систем, розташованих на українській території, до 2014 р. росія могла експортувати до Європейського Союзу до 200 млрд м3 газу на рік. У середньому експорт цього енергоресурсу з рф до ЄС становив близько 150-155 млрд м3 палива на рік, що дорівнювало 40-45% загальноєвропейського обсягу споживання.

Карта російських газо- та нафтопроводів до Європи. 2022 р. Virginia W. Mason/National Geographic

При цьому апетити російської федерації були ще більшими. Із 2010 р. представники цієї держави активно просували проєкт газогону «Південний потік», який проходив би Чорним морем, а потім через Балканський півострів до країн Центральної та Західної Європи. Через окупацію Криму та розв’язання війни на сході України у 2014 р. ці наміри було призупинено. Пізніше, у 2018 р., почалося будівництво «Північного потоку-2». Що характерно, цей проєкт також був заморожений через початок війни росії проти України в лютому 2022 р.

Читайте також: Газова експансія росії в Середземномор’ї

Доволі схожа динаміка прослідковувалася й в інших видах енергоресурсів, які ЄС закуповує у рф – нафті, бензині, вугіллі, ядерному паливі. Цей факт і став однією з перепон на шляху введення санкцій проти енергетичного сектору росії з боку Європейського Союзу, тому що практично за всіма видами палива ця країна займає або перше, або одне з провідних місць за обсягами імпорту до Європи. У відсотковому відношенні це виглядає приблизно так: станом на початок 2022 р. із загальних обсягів імпорту енергоносіїв ЄС закуповує в рф 27% сирої нафти, 46% вугілля, 41% газу та 20% ядерного палива. Ці цифри говорять про доволі сильну енергетичну залежність Європи від росії. У цьому контексті також важливо зазначити декілька аспектів.

По-перше, значною мірою ця залежність формувалася десятиліттями, а в деяких аспектах ще за радянських часів. Це стосується, наприклад, залежності практично всієї атомної енергетики Східної Європи від російського ядерного палива, тому що Словаччина, Угорщина, Чехія, Болгарія та Фінляндія експлуатують радянські атомні енергоблоки. Із цього випливає друга важлива обставина, про яку варто згадати. Залежність від російських енергоносіїв у ЄС має значну регіональну специфіку, а тому ембарго на певний вид палива – газ, нафту, вугілля, для атомних електростанцій – означає значну енергетичну небезпеку для окремих регіонів чи країн ЄС.

Це відбувається через серйозну диспропорцію використання різних видів палива в різних державах Європейського Союзу, тому що, наприклад, Угорщина отримує близько половини своєї енергії від атомних станцій, а Польща – від вугільних. Розгляньмо більш детально, наскільки окремі країни чи регіони ЄС залежать від конкретного виду російських енергоносіїв.

Європейська залежність від російських енергоносіїв – аналіз конкретних випадків

Парадокс енергетичного сектору Європейського Союзу полягає в тому, що через різні економічні чи історичні обставини в різних країн цього об’єднання сформувалася залежність від різних російських ресурсів. Як уже зазначалося вище, атомна енергетика країн Східної Європи практично повністю залежить від російського ядерного палива. При чому варто зауважити, що пошук альтернативних джерел у цьому секторі є доволі складним технологічно через те, що різні ядерні реактори розраховані на різні види енергоресурсів.

Україна, яка в цьому сенсі перебуває в аналогічній ситуації, почала процес відмови від російського ядерного палива на користь американського у 2015 р. Тільки у 2022 р. наша країна заявила, що повністю відмовляється від російського урану. Україні знадобилося 7 років активних зусиль і стабільної політичної волі на те, щоб здійснити цей перехід. Очевидно, що для країн ЄС цей процес також займе значну кількість часу, тому ембарго на російське ядерне паливо з боку Євросоюзу наразі виглядає малоймовірним суто через технічні складнощі.

Якщо ж говорити про вугілля, то найбільшими споживачами цього ресурсу в ЄС є Польща та Німеччина. Використання вугілля в цих двох країнах доходить до 70% від усього споживання вугілля в Європейському Союзі. Водночас варто зазначити декілька важливих нюансів. Польща споживає та виробляє найбільшу кількість вугілля в ЄС, а частка цього ресурсу в її енергетичній структурі сягає близько 75%. За цим показником Польща є 9 у світі країною-споживачем вугілля. При цьому до 20% цього твердого палива Польща купує в росії.

Видобуток вугілля в Сибіру неподалік Красноярська. 2019. Ilya Naymushin/REUTERS

У Німеччині частка вугілля в національному енергетичному балансі становить приблизно 25%, хоча в цієї країни є велика відмінність від тієї ж Польщі. Німеччина закрила останню вугільну шахту у 2018 р. і з того часу імпортує 100% вугілля з-за кордону. Із цього імпорту до 2022 р. приблизно половина припадала на росію. Водночас за заявами міністра економіки Німеччини, за три місяці 2022 р. Німеччина змогла зменшити постачання вугілля з рф удвічі з приблизно 50% до 25%.

Ситуація з європейським імпортом нафти загалом нагадує ситуацію з вугіллям. Тут так само найбільшими споживачами російських ресурсів виступають Німеччина, Польща, а також Фінляндія, Балтійські країни, Угорщина та Словаччина, Чехія, Румунія, Литва. У цих державах залежність від російської нафти варіюється від 100% у випадку Словаччини до приблизно 30% у випадку Румунії. Але варто зауважити, що російська нафта займає найменшу пропорцію в імпорті ЄС порівняно з часткою інших ресурсів (27% нафти проти, наприклад, 46% вугілля). Тому кремль має значно менше можливостей шантажувати європейські країни експортом чорного золота. Також важливо враховувати те, що в ЄС є достатньо держав, які  залежать від російської нафти менш ніж на 20%. Серед них Італія, Іспанія, Франція, Швеція, Португалія, Австрія, Данія, Хорватія.

Вас може зацікавити: Російський слід у державах Балтії: як москва намагається контролювати балтійський регіон

І тут ми зіштовхуємося з доволі цікавим парадоксом. Литва на 42% залежить від російського газу та на 70% від нафти. Водночас ця країна є одним з ініціаторів повного ембарго на російські енергоресурси. Франція імпортує до 10% російської нафти та до 17% газу але доволі негативно ставиться до подібного кроку. Ці приклади демонструють те, що насамперед політична воля керівництва та підтримка серед населення часто є вирішальними в прагненні тих чи інших країн у накладанні дійсно жорстких санкцій на росію, а не реальні цифри залежності від певного виду ресурсу. 

Найскладніша для Європейського Союзу ситуація склалася в газовій сфері, яка, як ми побачили, найбільш активно розвивалася впродовж останніх 20 років. На 100% залежать від російського газу Чехія та Латвія, а також Боснія та Герцеговина, Молдова й Північна Македонія, які не є членами ЄС, але які мають доволі тісні відносини з Союзом. Більш ніж на 90% від російського газу залежить Угорщина, за нею йде Словаччина з результатом 85%, Болгарія з 75%, Фінляндія з 67% та Німеччина з 65%. Ці цифри демонструють проблему того, що хоч загалом ЄС закуповує в росії близько 47% газу з усього об’єму імпорту, у певних країнах ця залежність є абсолютною. У цьому контексті особливо вразливою є Німеччина, яка є найбільшою економікою Європейського Союзу. І хоча пропорційно вона споживає не так багато російського газу, та за рівнем фактичного споживання є найбільшим користувачем цього ресурсу.

Для значної кількості держав ЄС, і насамперед для Німеччини, таке широке використання газу частково зумовлено курсом на «озеленення» енергетики та досягнення вуглецевої нейтральності. Саме тому ця країна системно впродовж останніх 20 років зменшувала споживання вугілля та переходила на використання газу. Альтернативою могла б бути атомна енергетика, але доволі довгий час у ЄС, а особливо в Німеччині, загалом вівся антиатомний дискурс, який частково сформувався через Чорнобиль та Фукусіму. У 2000-х рр. деякі країни колишнього соціалістичного табору були змушені згорнути будівництво та частково експлуатацію АЕС, які були закладені ще за часів СРСР, через вимоги ЄС. Тому сьогодні брак атомної енергії в Європі виглядає доволі іронічно.

Дізнавайтеся більше: Партнери чи суперники: еволюція російсько-німецьких відносин та їхній сучасний стан

Таким чином можна побачити, що на момент початку повномасштабної війни кремля проти України, Європейський Союз дійсно перебував у сильній залежності від імпорту російських енергоносіїв. За окремими видами палива для певних країн ця залежність доходила до 100%. Цей фактор значно ускладнює санкційну політику ЄС, тому що доволі складно одразу відмовитися від, скажімо, 40-50% газу чи нафти, які росія продає європейським країнам, а у випадку з ядерним паливом відмова від російських ресурсів із технічних причин займе щонайменше декілька років.

Тим не менш, початок війни та успішний український спротив усе більше наближає ЄС до дилеми необхідності блокування російського енергетичного сектору, оскільки в актуальних умовах він є ледь не єдиним джерелом наповнення бюджету рф значними валютними надходженнями. Варто проаналізувати яких заходів було вжито з боку країн Європейського Союзу для обмеження російської енергетики, а також зробити огляд тих альтернатив, які можуть бути використані для зменшення ресурсної залежності від рф.

Європейські санкції в енергетиці

Якщо говорити про ті обмеження у сфері енергетики, які ЄС ввів проти росії у зв’язку з черговим витком агресії цієї країни проти України, то на час написання цієї статті (другий тиждень квітня 2022 р.) найбільшим таким досягненням було проголошення ембарго на імпорт вугілля. Щоправда, це ембарго має набути чинності аж у серпні 2022 р., тобто в короткостроковій перспективі не вплине на економіку росії та на енергетику ЄС.

Крім цього, європейські країни зобов’язалися до кінця року скоротити споживання газу з рф на 2/3. Варто наголосити, що навіть у контексті інших санкцій – заборони російським кораблям заходити до європейських портів, обмеження на транзакції з російськими банками тощо – ЄС робить винятки, якщо йдеться про торгівлю енергоносіями та деякими іншими ресурсами. А це у свою чергу дорівнює приблизно 80% російського експорту морським транспортом.  Також слід зазначити, йдеться про заборону заходу до портів ЄС кораблів під російським прапором. Однак, якщо судно перевозить російську нафту чи вугілля під панамським прапором, проблем не виникне. Таким чином навряд чи обмеження, що існують у такому вигляді, становитимуть загрозу російському експорту енергоносіїв.

Слід зазначити, що через загальний розвиток подій, інші санкційні обмеження та світовий тренд у різних компаній на припинення діяльності в рф, найбільші міжнародні оператори морських перевезень (Maersk, MSC, CMA-CGM тощо) добровільно йдуть або вже пішли з російського ринку. І це у свою чергу може дійсно критично вплинути на експорт москвою енергоносіїв.

Значно кращими санкціями на російську енергетику у довгостроковій перспективі можна вважати обмеження з боку ЄС, які стосуються продажу різного устаткування та обладнання, необхідного для видобутку корисних копалин. До 2035 р. Росія планувала збільшити виробництво зрідженого природного газу (ЗПГ) у 4-5 разів і зайняти до 20% світового ринку. Задля цього було розпочато будівництво двох великих ЗПГ-терміналів – «Арктик ЗПГ-2» та «Балтійський ЗПГ».

Рекомендуємо до прочитання: Один в полі воїн: як Північній Кореї вдається виживати в умовах санкцій?

Завдяки санкціям обидва проєкти зараз заморожені, тому що їхня реалізація практично повністю залежить від західного обладнання. І хоча ці санкції навряд чи повністю зупинять енергетичний комплекс рф, вони, принаймні, будуть гальмувати його розвиток та експансію. З урахуванням того, що такі ж заходи було введено з боку Сполученого Королівства, США, Канади та багатьох інших країн, технологічні та складні російські проєкти у сфері видобування газу чи нафти тепер знаходитимуться під великим питанням.

Окремим аспектом санкцій ЄС проти рф в контексті енергетики виступає фінансовий та банківський сектор. З одного боку, Європейський Союз заборонив інвестиції в енергетичну галузь на росії. У результаті цього рішення з російського ринку пішла значна кількість європейських нафтогазових компаній, що означає великі фінансові та технологічні обмеження для розвитку цієї галузі на рф.

З іншого боку, заборона з боку ЄС на ввіз купюр євро на росію теж потенційно може мати значні наслідки для торгівлі енергоносіями з цією країною. Річ у тім, що в якості заходів у відповідь російська федерація стала вимагати в європейських країн виплат за газ та інші ресурси в рублях. Цьому передували погрози з боку експрезидента росії Дмітрія Мєдвєдєва, який «вітав» європейців із ціною у 2000 дол. США за 1000 м3. У свою чергу ЄС відмовився від сплати цих платежів у рублях і заявив, що будь-яка країна Європейського Союзу, яка це робитиме, буде порушувати санкції, і до неї будуть застосовуватися відповідні механізми покарання. І хоча більшою мірою заяви про оплату газу в рублях, схоже, були адресовані на внутрішню російську авдиторію для підтримання іміджу путіна, подібні кроки звужують поле для маневру як росії, так і ЄС. І це ускладнює економічні та енергетичні обміни між Європою та москвою.

Вище наведені факти дозволяють побачити, що станом на середину квітня 2022 р. енергетика та імпорт ресурсів із рф усе ще залишаються для каменем спотикання та дуже болючою темою. Перелік обмежень, які Євросоюз ввів проти енергетичного сектору, є доволі невеликим порівняно зі, скажімо, обмеженнями у фінансовій системі.

Потенційні альтернативні ринки для рф

Часто з російського боку лунають заяви в стилі «перекриємо вам газ і продамо все в Китай». Та чи справді москва могла б легко замінити європейський ринок постачанням ресурсів до інших регіонів? Якщо ми говоримо про газ, то треба враховувати, що 2/3 російських газопроводів (так само, як і нафтопроводів) орієнтовані на ЄС. На найближчі роки, якщо не десятиліття, у росії нема фізичної можливості продавати стільки ж або більше газу в інші країни, ніж це робиться для держав Євросоюзу. Але тим не менш у контексті нових імпортерів російських енергоносіїв пригадують Китай, Південну Корею та Японію.  

Найбільшим експлуатованим російським газопроводом до Китаю є «Сила Сибіру», потужністю 38 млрд. м3 газу на рік, що становить близько 20% від того, що сьогодні росія експортує різними трубопроводами до ЄС. Будівництво «Сили Сибіру-2» та «Сили Сибіру-3» у контексті санкцій на фінансування енергетичної галузі в рф та постачання обладнання на сьогодні вбачається вкрай малоймовірним. І хоча Пекін не приєднався до санкцій ЄС, китайські банки та компанії намагаються дотримуватися їх, щоб уникнути проблем, тому укладання нових контрактів або фінансування нових проєктів з рф буде щонайменше ускладненим.

Початок будівництва «Сили Сибіру». 2014 р. Gazprom

Якщо ж говорити про нафту, то Китай споживає трохи більше російської нафти, ніж Нідерланди, Польща й Німеччина, що є відносно скромними обсягами для країни з найбільшим у світі населенням та другою економікою на планеті. Єдиний російський ресурс, який країни Азії споживають більше, ніж країни Європи, – це вугілля. Експорт до Китаю, Південної Кореї та Японії зміг би покрити російські втрати на європейському ринку. Проте якщо Китай, імовірно, не відмовиться від додаткових обсягів російського вугілля, то Японія вже продемонструвала свою підтримку Україні та заборонила закупівлю цього ресурсу на росії. До цього частка російського вугілля в імпорті Японії становила до 11%. Південна Корея поки що не оголосила подібних заходів, хоча й приєдналася до фінансових санкцій проти рф, тому не будемо відкидати можливість відмови від російських ресурсів з боку цієї країни.

Дізнавайтеся більше: Південні Курили: острови розбрату між Японією та Росією

Близько 6% російського експорту газу припадає на Туреччину, але з огляду на турецькі амбіції щодо самостійного видобутку газу, плани з розширення постачання з близькосхідних країн та, головне, Азербайджану, а також обмеженість турецького ринку в порівнянні з ЄС, дуже сумнівно, що цей напрям стане серйозною заміною Європі у структурі експорту. Також серед топ-7 споживачів російських ресурсів присутні Білорусь та Казахстан, але будемо відвертими – експорт ресурсів з рф до цих країн багато в чому теж саме, що перекладати цукерки з однієї кишені власної куртки в іншу. Отже загалом виглядає, що кремль має дуже обмежене коло опцій стосовно того, куди експортувати власні енергоресурси після можливого європейського ембарго (але вже точного скорочення споживання).

Альтернативні постачальники енергоносіїв до ЄС

Якими є потенційні країни-експортери вугілля, нафти, газу та ядерного палива до ЄС? У якості постачальників вугілля до Європейського Союзу називають США, Австралію та Колумбію, оскільки вони вже експортують цей ресурс до ЄС та мають достатні потужності для того, щоб перекрити російську частку ринку. Коли йдеться про постачання ядерного палива, то тут головними альтернативами кремлю виступають такі країни, як США, Австралія та Казахстан, які вже експортують його до Європи й займають також приблизно 20% кожна від обсягів європейського споживання.

Якщо ж ми говоримо про нафту, то тут так само фігурують Сполучені Штати, до яких додаються країни Північної Африки, Перської затоки та Азербайджан. У цьому контексті Баку й Анкара демонструють значні амбіції як держави транспортери та постачальники нафти й газу не лише з власних родовищ, а й із території Центральної Азії. Проявом цього став запуск у 2019 р. першої черги газопроводу TANAP, який починається на території Азербайджану і проходить зі сходу на захід через територію Туреччини до Балканського півострова. Потужність цього газогону становить 16 млрд м3 на рік із планами збільшення до показника 25 млрд м3. У перспективі Азербайджан та Туреччина прагнуть перетворитися на своєрідний газовий хаб між Центральною Азією та Європою й замінити собою росію.

Детальніше за темою: «Південний газовий коридор» – вікно в Європу для Азербайджану

Наразі найбільшою проблемою для ЄС постає пошук замінників природного газу. Норвегія, яка займає приблизно 16% європейського ринку та яка потенційно могла б замінити рф у ролі постачальника, знаходиться на межі можливостей для експорту через обмежені запаси. Загалом росія була однією з небагатьох країн, яка мала волю та ресурси для будівництва системи трубопроводів. За таких умов опції ЄС звужуються до купівлі зрідженого газу, який доставляється морським шляхом через спеціальні ЗПГ-термінали.

Окрім російської федерації світовими лідерами з виробництва та експорту зрідженого газу є США, Катар, Нігерія та Алжир. Саме тому з метою якомога швидшої диверсифікації постачань енергоресурсів минулого тижня голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн зустрілася з президентом США Джо Байденом, а міністр економіки Німеччини провів зустріч з еміром Катару та відвідав ОАЕ. У цьому контексті Німеччина знаходиться в доволі обмеженій позиції, оскільки вона не має жодного власного ЗПГ-терміналу й покладається на використання нідерландських потужностей.

У цілому слід зауважити, що більшість ЗПГ-терміналів в Європі знаходяться у Середземномор’ї, тоді як у Північному морі вони практично відсутні. На сьогодні нам невідомі всі деталі цих перемовин, та які обсяги зрідженого газу отримає Європейський Союз найближчим часом. За розрахунками експертів, за умов повного завантаження своїх ЗПГ-терміналів, цього року ЄС може компенсувати завдяки цьому виду постачань до половини російського газу. Сполучені Штати, які виступають одним з найбільших світових експортерів ЗПГ, поставили до Європи 22 млрд м3 газу у 2021 р., а цього року ця цифра може вирости до 50 млрд. м3.

Ембарго на нафту та газ – бути чи не бути?

І хоча ми бачимо певні кроки ЄС у подоланні залежності від російських енергоносіїв, очевидно, що цей процес буде доволі довгим та складним. З огляду на те, як довго вибудовувалася наявна система взаємин між Євросоюзом та рф і якою мірою окремі країни ЄС залежать від російської енергетики, швидкий розворот енергетичної політики у вигляді накладання ембарго на постачання нафти та газу поки виглядає малоймовірним, якщо брати до уваги суто математичні розрахунки вигід та програшів.

Проте війна в Україні створює дуже потужний тиск на європейські країни, який призводить до доволі несподіваних результатів. Те, що місяць чи декілька тижнів тому здавалося неможливим, сьогодні стає реальністю. Зовсім нещодавно Балтійські країни оголосили, що відмовляться від російського газу, а Польща заявила, що вже припиняє імпорт російського вугілля. І хоча ми бачили, що, наприклад, Латвія на 100% залежить від газу з рф, у цієї країни вистачило хоробрості поставити принципи вище за комерційні вигоди. У свою чергу Італія заявила про наміри збільшення поставок газу з Алжиру на 9 млрд м3 цього року, що зробить її практично незалежною від російських постачань. Греція оголосила про збільшення обсягів видобування на власній території. Ці кроки свідчать про те, що окремі члени ЄС докладають значних зусиль у пошуках шляхів досягнення енергетичної незалежності від росії.

Варто знати: Зовнішня політика російської федерації: вірити не можна зрозуміти

Наразі ситуація з ембарго на російські нафту та газ на рівні Європейського Союзу є неоднозначною. З одного боку, маємо низку заяв від представників східноєвропейських країн про необхідність відмови від енергоресурсів з рф. У подібній тональності звучали й заяви Європарламенту та Верховного представника ЄС Жозепа Борреля. З іншого боку, на зустрічі очільників МЗС ЄС у Люксембурзі у понеділок 11 квітня не було досягнуто рішень з приводу ембарго на енергоносії. Розвиток подій та характер заяв свідчать про те, що скоріш за все Євросоюз вдасться до часткового ембарго з боку окремих країн.

Особливо негативно налаштована проти такого заходу Угорщина. Проте з огляду на те, що «історично травмована» Німеччина та нейтральна Швеція, врешті-решт, почали постачати Україні зброю, неможливі речі таки стають можливими. Тому не скидаємо з рахунків можливість, що світ усе ж побачить ембарго на російські нафту та газ із боку ЄС, яке допомогло б загальмувати рашистську військову машину. Але навіть якщо цього не станеться, повномасштабний напад росії на Україну вже точно заклав один стратегічний тренд, який визначатиме енергетичну політику ЄС на найближче десятиліття. Йдеться про системне зменшення закупівлі російських енергоресурсів і неможливість повернення до того стану, який існував до 24 лютого 2022 р.

Автори – Олексій Откидач, експерт Аналітичного центру ADASTRA, Крістіна Богдяж – стажерка Аналітичного центру ADASTRA

Шановні читачі! Якщо вас зацікавив цей матеріал і ви хотіли б бачити ще більше якісної та змістовної аналітики українською про головні тенденції світової політики, запрошуємо підтримати нашу команду на Патреоні. Разом ми творимо якісний український контент, стаємо більш обізнаними та набуваємо імунітет від ворожих маніпуляцій інформацією!