PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


PER ASPERA – AD ASTRA

I THINK TANK


«Південний газовий коридор»: вікно в Європу для Азербайджану

«Південний газовий коридор»: вікно в Європу для Азербайджану

29 травня 2018 року президент Азербайджану Ільхам Алієв запустив «Південний газовий коридор» – трубопровідний маршрут, який забезпечує транспортування природного газу з Каспійського регіону до Європи. Проект складається з Трансанатолійського (TANAP), Трансадріатичного (ТАР) та розширення Південно-кавказького газопроводу. Про перспективи азербайджанського газу в Європі та підводні камені цього великого  енергетичного проекту читайте у цій статті Ad Astra.

Ключ, який повернув азербайджанський лідер на відкритті, символізує початок закачування газу до Трансанатолійського газопроводу, який було введено в експлуатацію 12 червня. Протяжність TANAP складає приблизно 1,8 тис. км, а первинна пропускна здатність –  16 млрд куб. м., з яких близько 6 млрд споживатиметься Туреччиною. У 2023 році потужність газогону має бути збільшена до 23 млрд куб. м., у 2026 році – до 31 млрд куб. м., і до 60 млрд куб. м. на фінальній стадії проекту. Це необхідно для того, щоб мати можливість збільшити постачання газу з Азербайджану у випадку введення в дію Транскаспійського газопроводу з Туркменістану. Збільшення потужності відбуватиметься за рахунок додавання паралельних циклів та компресорних станцій пропорційно до збільшення наявних запасів. 

Газопровід пролягає від грузинсько-турецького кордону до західного турецького кордону і є логічним продовженням Південно-Кавказького газопроводу. Його основне призначення – транспортування газу з Каспійського регіону, а точніше з родовища Шах Деніз II. 

Роль Південно-Кавказького газогону

Газогін Баку — Тбілісі — Ерзурум офіційно відкритий  25 березня 2007 року. Його початкова мета — подача газу до Туреччини та Грузії, однак завдяки будівництву Трансадріатичного трубопроводу каспійський газ матиме змогу потрапляти й до Європи. За проектом газопровід буде розширено й на схід: він братиме початок з Сангачальського терміналу, де знаходиться родовище Шах Деніз II, яке стане заміною Шах Деніз I у цьому проекті. 

Газогін пролягає через дві столиці — Баку та Тбілісі — і закінчується в Ерзурумі (Північно-Східна Туреччина). А вже звідти починається щойно запущений TANAP і прямує до північного заходу Туреччини, до міста Ескішехір, що на кордоні з Грецією. Звідти відходитимуть невеликі відгалуження, призначені для турецьких споживачів.

Фото: interfaxenergy

Як газ потраплятиме до Європи?

Трансадріатичний газогін ще знаходиться на стадії будівництва. Однак у 2020 році вже плануються перші постачання азербайджанського газу до Європи в обсязі 10 млрд куб. м. Газопровід пролягатиме через територію Греції, Албанії, офшорну частину Адріатичного моря та закінчуватиметься в місті Бриндізі на півдні Італії. 

Трансадріатичний газопровід став альтернативою закритому 28 червня 2013 року проекту Nabucco, що мав постачати газ з каспійського регіону в обхід Росії та України до Німеччини та Австрії. Проте, вартість будівництва перевищила очікувану – й проект згорнули. Натомість 3 березня 2016 року Єврокомісія затвердила будівництво Трансадріатичного газогону. У майбутньому передбачається, що до «Південного газового коридору» можна буде під’єднати газопроводи з Ірану, який готовий постачати «блакитне паливо» в Європу після запуску всіх фаз розвитку гігантського родовища «Південний Парс».

Чи потрібен «Південний газовий коридор Європі»?

Як заявив Алієв, будівництво нового коридору створює «нову енергетичну карту Європи». Наразі учасниками проекту є 7 держав: Азербайджан, Грузія, Туреччина, Албанія, Італія, Греція та Болгарія. Також приєднатись найближчим часом планують Хорватія, Боснія і Герцеговина та Чорногорія. 

Європейці активно заохочують будівництво газопроводу, оскільки він дає змогу диверсифікувати ринки постачання газу. Наприклад, ділянка газопроводу, що проходить через Балкани між Болгарією й Австрією по території Румунії споруджуватиметься шляхом надання кредитів у рамках Європейського інвестиційного плану, відомого також під назвою «план Юнкера».

Канцлер ФРН Ангела Меркель також зацікавлена в успішному будівництві газопроводу. «Ми серйозно зацікавлені в тому, щоб трубопровід Південний газовий коридор розвивався... Це частина стратегії ЄС з диверсифікації, щоб газ надходив у Європу не лише з Росії, а й з інших регіонів», — заявила пані Меркель під час візиту до Баку 23-25 вересня. 

Значною мірою зацікавленість Берліна пояснюється тим, що розробка проекту «Північний потік-2», що має постачати газ до Німеччини з Росії, піддається нищівній критиці, а компаніям, залученим до проекту, загрожують американські санкції.

 Президент Болгарії Румен Радєв також підтримав даний проект. «Хороший політичний діалог — доказ добрих відносин між нашими країнами у всіх сферах. Тому ми підтримуємо цей проект.», — зазначили в прес-службі президента після закінчення його зустрічі з Ільхамом Алієвим.

Конкуренція Кремлю: як РФ реагує на постачання азербайджанського газу до Європи?

Існують думки, що спорудження «Південного газового коридору» може ускладнити будівництво «Турецького потоку», а також ще сильніше зменшити популярність «Північного потоку-2». Однак насправді ця можливість є мізерною.

12 травня в Брюсселі відбулися тристоронні перемовини між Україною, Російською Федерацією та Єврокомісією, на яких були надані рекомендації Єврокомісії щодо питань, пов’язаних з транзитом газу та укладанням нових контрактів. Європейці хочуть, щоб «Нафтогаз» підписав новий контракт із «Газпромом» на понад 10 років, але з вже імплементованими в українське законодавство європейськими стандартами транзиту. 

Це невигідно російській стороні, оскільки контракт у тому вигляді, який він є зараз, дає змогу легко зменшити кількість газу, що транспортується через територію України й перенести основні газові потужності на обхідні газопроводи. За новими угодами уникнути транзиту через Україну буде значно важче та дорожче.  Представники «Газпрому» сказали, що не визнають змін у європейському законодавстві, тому, скоріш за все, нові обмеження ніяк не вплинуть на запуск «Північного потоку-2», чого не можна сказати про «Південний газовий коридор».

Якщо зміни до газової директиви Європейського Союзу таки будуть внесені, прокладання Трансадріатичного газогону значно ускладниться та подорожчає. Цього можна уникнути лише за умови підписання контрактів між Азербайджаном та європейськими країнами до того, як будуть внесені зміни до газового законодавства, оскільки зворотної дії директива не має й нові обмеження стосуватимуться лише майбутніх договорів та поставок. 

Однак у Кремля таки є привід для хвилювання. Азербайджанський газ  дешевший та якісніший, ніж російський, тому матиме перевагу серед споживачів Туреччини. Водночас азербайджанське паливо відбирає в РФ важелі впливу на Україну, оскільки 14 травня була підписана угода про постачання «блакитного палива» до України через Болгарію та Румунію врамках запуску проекту TANAP. В той же час європейський ринок намагатиметься максимально скористатися «Південним газовим коридором» замість «Турецького потоку», щоб диверсифікувати свої енергетичні джерела та бути менш залежними від російського газу.

Наразі в Європі побоюються, що при запуску Трансадріатичного газогону матимуть місце провокації, викликані небажанням Росії поступатись своїм газовим ринком. В основному це може проявитися в оприлюднені сфальсифікованих документів, що стосуватимуться ключових компаній-акціонерів проекту й можуть скомпрометувати їхню діяльність. Насамперед, це SOCAR, BP, Snam та Fluxys.  

«Південний газовий коридор» офіційно відкритий на Сангачальському терміналі поблизу столиці Азербайджану Баку. З цього терміналу беруть початок всі експортні нафто- й газопроводи, які транспортують вуглеводневі ресурси Азербайджану на світові ринки. Новий газовий маршрут створює величезні перспективи для країн Європи. Однак чи зможуть вони ними скористатися та хто виграє в результаті — побачимо згодом. 

Автор – Марія Городенко, «Ad Astra»