PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Енергетичний фронт: битва за незалежність

Енергетичний фронт: битва за незалежність

24 лютого поряд із війною проти російських загарбників, Україна відкрила й повноцінний фронт битви за енергетичну самостійність, намагаючись як подолати наслідки десятилітньої енергетичної залежності від рф, так і переконати європейські держави відмовитися від імпорту російських енергоносіїв.

Через інфраструктурний (газопроводи, нафтопроводи, лінії високовольтних передач) та географічний спадок радянського союзу, а також відсутність належної політики диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків, Київ залишався залежним від москви в енергетичному вимірі до останнього моменту перед повномасштабним вторгненням.

Станом на 23 лютого Україна імпортувала від свого північного сусіда майже 50% ядерного палива (яке, у свою чергу, є необхідним для життєдіяльності атомних електростанцій, що забезпечували 55% вітчизняної генерації електроенергії в довоєнний час), 70% нафтопродуктів із росії і Білорусі та, час від часу, й електроенергію для підтримки стабільності енергосистеми.

Після повномасштабної агресії ситуація докорінно змінилася і є всі підстави стверджувати, що в майбутньому Україна більше не буде імпортувати російські енергоносії. Наразі певна співпраця зберігається лише в газовому секторі: Україна добросовісно виконує власні обов’язки як держави-транзитера, а російські війська досі уникають нанесення ракетних ударів по магістральних газопроводах.

Нафта

Зупинка постачань із рф та Білорусі разом із ракетними ударами по Кременчуцькому та Шебелинському нафтопереробних заводах і численних нафтосховищах кардинально зменшили обсяг доступних на українському ринку нафтопродуктів. Якщо додати до цього відсутність постачання через порти та потребу забезпечення паливом насамперед військово-промислового комплексу, медичної галузі та ДСНС, то стає зрозуміло, чому уряд ще на початку повномасштабної фази війни прийняв рішення обмежити видачу пального «в одні руки».

Наразі головним джерелом поставок нафтопродуктів слугують перевезення бензину та дизелю з країн Європейського Союзу через західний кордон нашої держави. Парламентом уже було прийняте рішення скасувати акциз та зменшити ПДВ на такі види товарів до 7%, аби якось знизити до вітчизняних стандартів кінцеву ціну на АЗС, зважаючи на різницю цін на бензин в Україні та державах ЄС. Найближчі до вітчизняних кордонів НПЗ знаходяться на території Угорщини (місто Сазхаломбата), Румунії (місто Неводарі, біля порту Констанца) та Польщі (місто Гданськ).

Читайте також: Чому геополітичне протистояння у Східному Середземномор’ї – це більше ніж про нафту?

Уряд уже оголошував, що працює над спрощенням механізму ввезення до України нафтопродуктів (сюди входять ліквідація зайвої звітності й уніфікація декларацій ввезення) та моніторингу АЗС, які ставлять ціну вище за ту, що встановлена урядом (наразі 52 грн за літр бензину та 58 грн за літр дизелю). Також Кабінет Міністрів дозволив обіг в Україні палива стандарту «Євро 3» та «Євро 4» – декілька років тому Київ відмовився від них через їхній негативний вплив на довкілля. У порівняні з «Євро 5», чинним стандартом країн ЄС, «Євро 3» та «Євро 4» містять більше шкідливих речовин у вихлопних газах.

Крім цього, наразі варто налагодити співпрацю та гнучкий механізм виходу з тіні для так званих підпільних «мініНПЗ». Переробні потужності цих підприємств уряд може використати для зменшення дефіциту пального – власники ж НПЗ отримають шанс легітимізувати свій бізнес. Якщо приватним гравцям та державі вдасться налагодити нові стабільні ланцюги постачання, то можна очікувати, що за 2-3 тижні дефіцит пального на АЗС можна буде подолати.

Українські нафтові проблеми стали своєрідним запобіжником для запровадження швидкого нафтового ембарго Європейського Союзу. Як би нам сильно не хотілося бачити різке падіння російського експорту «чорного золота», а разом із ним і його видобутку, що призвело би до зменшення надходжень до бюджету рф, європейцям спочатку варто домовитися про поставки від альтернативних виробників. Глави держав з острахом дивляться на проблеми, які переживає Україна наразі в нафтовому секторі, вони переймаються про сталість своїх рейтингів в очах населення, і саме тому воліють відмовлятися від російських вуглеводнів у відтермінованій перспективі, а не тут і зараз.

Так, прийнятий після місяця важких дебатів шостий пакет санкцій ЄС все ж містить заборону на морський імпорт російської нафти (близько 2/3 всього об’єму), проте постачання через трубопровід «Дружба», від якого залежать країни, що не мають виходу до моря (Словаччина, Угорщина, Чехія, Австрія), не зазнає обмежень, «допоки ці держави не знайдуть альтернативи». Та й ембарго на імпорт танкерами вступить в силу не відразу, а протягом пів року.

Вогнеборці ліквідовують пожежу на нафтопереробному заводі поблизу Одеcи, яка зайнялась в результаті російського ракетного удару, 3 квітня 2022 року. Nacho Doce/Reuters

Та все ж, як би нам не хотілося перервати потік нафтодоларів, якими кремль фінансує свою військову машину, просто зараз, треба визнати, що обережність ЄС у цьому питанні є об’єктивною, а саме політичне рішення повністю відмовитися від закупівлі нафти з рф є історичним і потужним. За підрахунками Bloomberg, москва щороку втрачатиме $10 млрд через відповідні санкції.

Газ

Хоча ще у 2015 році Київ відмовився від прямих поставок російського газу, фізично його споживали й надалі – він надходив до нас фізичним або віртуальним реверсом з Угорщини, Польщі та Словаччини. Тим не менш, російські поставки газу до Європейського Союзу через українську газотранспортну систему у розмірі 40 млрд кубометрів на рік залишалися необхідними для виживання вітчизняного транзиту, сумарні технічні спроможності якого у чотири рази перевищують нинішні обсяги.

Хоча російський «Газпром» нещодавно оголосив про зупинення поставок газу до Польщі, Болгарії, Фінляндії, Нідерландів та Данії через їхнє небажання платити за газ у рублях, найближчим часом очікувати повного блокування поставок до Європи, і, як наслідок, зупинку українського транзиту не варто.

Варто знати: Газова експансія росії в Середземномор'ї

Ймовірність застосування нового «великого газового шантажу» зразка 2006-2008 років видається низькою, оскільки російські газові компанії наразі не можуть замінити європейських споживачів без шалених втрат прибутку та часткового замороження власного видобутку газу. Експансія, що передбачатиме нові контракти на трубопровідний експорт чи спільне інвестування в нові СПГ-термінали, на ринки країн Південної та Південно-Східної Азії можлива лише в середньостроковій перспективі. Китай, з яким в останні роки було реалізовано низку проєктів, зокрема й газопровід «Сила Сибіру», не буде протягувати руку допомоги кремлю: китайські нафтогазові компанії надають перевагу не збільшувати залежність поставок вуглеводнів до критичного рівня від одного постачальника.

Більше за темою: Китай – латентний союзник Кремля

Від російських газовиків можна очікувати хіба що більшого залякування та шантажів локального масштабу. Так, 11 травня рф припинила транспортування газу через точку «Сохранівка», через яку щоденно здійснювався транзит майже третини російського газу до Європи українським напрямком. Цього ж дня окупаційними військами були перекриті крани магістрального газопроводу «Шебелинка – Новопсков», що призупинило постачання газу до Донецької та Луганської областей.

Україна, власне, так само не є зацікавленою в перебоях російського транзиту. Хоча для Києва і є важливими нові канали постачання до ЄС та розбудова інфраструктури для імпорту (введення в дію нового інтерконектора між Грецією-Болгарією та Польщею-Литвою), проте інтенсифікація відносин європейських країн з альтернативними постачальниками блакитного палива потребує часу, тому вони не зможуть швидко замінити російський газ, який Київ отримує через реверс. Крім цього, на тлі російського вторгнення видобуток вітчизняного газу впав приблизно на 15-20%, в основному через інтенсивні бойові дії на Сході України.

Києву варто інтенсифікувати газову дипломатію з низкою країн, включно з Польщею, Туреччиною, Азербайджаном чи навіть Угорщиною та Хорватією. Польський СПГ-термінал, Хорватський СПГ-термінал на острові Кирк чи азербайджанські родовища Шах-Дені ІІ, до яких ми маємо доступ через Південний газовий коридор та Трансбалканський газопровід – повинні стати ключовими для України. Також варто долучатися до взаємодії з європейськими інституціями для того, аби Київ міг долучитися до централізованого планування Європейського Союзу із закупівель газу.

Детальніше про проблему: «Південний газовий коридор» – вікно в Європу для Азербайджану

Електроенергія

Попри те, що, за даними західної розвідки та українських чиновників, дата вторгнення неодноразово переносилася, непоміченим для суспільства залишився енергетичний аспект конкретної ночі з 23 на 24 лютого. Річ у тім, що саме 24 лютого українська енергосистема починала триденний етап перебування в ізольованому режимі від держав-сусідів.

Починаючи з 2002 року наша енергосистема була розділена на дві частини: маленький Бурштинський енергоострів та ОЕС (Об’єднана енергосистема, що покривала решту частини України). Бурштинський енергоострів працював у синхронному режимі з європейськими державами, маючи змогу експортувати та імпортувати електроенергію до Європи – а ОЕС працювала синхронно з енергосистемами росії, Білорусі та Молдови.

Рекомендуємо до прочитання: Енергетична політика ЄС у контексті російсько-української війни

Перед майбутнім приєднанням до європейської мережі операторів системи передачі електроенергії (ENTSO-E), яке планувалось у 2025 і остаточно від’єднало би Україну від росії та Білорусі, Київ мав провести два короткотривалі ізольовані етапи для перевірки стійкості. Україна успішно проходила цей «краш-тест» протягом трьох тижнів замість трьох днів – лише 16 березня ми в екстреному порядку синхронізувались з ENTSO-E, що дозволило отримати додаткові потужності для стабільності енергосистеми.

Варто розуміти, що плани москви дестабілізувати енергосистему ідеально вписувалися в парадигму російських інформаційно-психологічних операцій, спрямованих на розповсюдження в суспільстві фейків про нібито разючі поразки української армії чи навіть капітуляцію та втечу з України президента Зеленського та всього військово-політичного командування. Дестабілізація енергосистеми означала би відсутність електроенергії, інтернету, та, у деяких районах, і мобільного зв’язку, що безсумнівно допомогло би сіяти паніку та хаос кремлівській пропаганді.

Співробітники вибохутехнічної служби перевіряють територію, яка нещодавно постраждала від обстрілу з боку російських військ на околицях Миколаєва, 27 березня 2022 р. Petros Giannakouris/АР

Варто також зауважити, що в перші дні вторгнення в мережі поширювалися фейки, спрямовані на дестабілізацію енергосистеми, та, зокрема, на можливість операторів мережі передачі та розподілу електроенергії керувати попитом. Можна, зокрема, виділити повідомлення, що були стилізовані під характерні картинки, котрі містили меседж про необхідність штучно скорочувати споживання електроенергії для начебто «допомоги енергосистемі». Насправді йшлося про дестабілізацію з метою завадити операторам мережі пристосуватися до нових темпів споживання.

Власне, через часткову паралізацію промислових підприємств, зокрема й тих, які потребують значної кількості електроенергії для виробництва (до прикладу, таких як Запорізький алюмінієвий комбінат, у який влучили 3 крилаті ракети), та зменшення споживання на півдні, сході на півночі через міграцію громадян на захід нашої країни, українська енергосистема змогла вистояти.

Вас може зацікавити: Трансформація системи міжнародної безпеки і подальша роль України

Ба більше, станом на сьогодні йдеться не лише про питання покриття дефіциту, а й, у певні періоди доби, навіть про надлишок електроенергії, які Україна могла б експортувати до країн ЄС. Саме тому для забезпечення резервних європейських потужностей та можливості експорту електроенергії необхідно збільшувати потужності вітчизняних інтерконекторів на західному кордоні.

Чинну потужність (800 МВт) варто розширити до мінімум 2-3 ГВт, зокрема через відновлення роботи повітряної лінії «Хмельницька АЕС – Жешув» (750 КВт) для експорту до Польщі. Для українських виробників електроенергії це можливість отримати додатковий прибуток, а для держави – валютний виторг, що є особливо актуальним, зважаючи на блокаду українського морського експорту. Так, станом на 15 травня ціни на польському ринку електроенергії в години пікового навантаження (21-22) майже втричі перевищували українські: 230 євро проти 85.

Висновки

Наприкінці травня 2022 року є очевидним, що Україна зірвала російські плани щодо бліцкригу та поневолення нашої держави. Повномасштабна війна за багатьма показниками переходить у наступну, більш затяжну фазу. У рамках так званої війни на виснаження дедалі важливішим стає питання щодо того, як владі варто шукати та використовувати фінансові та економічні ресурси в умовах рекордного падіння ВВП та блокади вітчизняних портів.

Одним із потенційних фронтів, де Києву конче необхідно втриматися, є енергетичний. Енергетична залежність від північного сусіда історично слугувала одним із факторів, що заважав Україні відмовитись від відносин із країною-агресором. Харківські угоди 2010 року, у рамках яких було продовжено термін перебування Чорноморського флоту росії в місті Севастополь в обмін на зниження вартості імпорту російського газу, є яскравим прикладом того, до чого довела Україну енергетична голка російського режиму.

Для того, аби ні в середньостроковій, ні в довгостроковій перспективі Київ більше не був залежний від москви, Україні потрібно провадити вдалу енергетичну політику. Цим наша держава і зможе показати членам Європейського Союзу, що повна відмова від російських енергоносіїв можлива. Ми ж отримаємо гарантію, що жодних других харківських домовленостей не буде ні через п’ять, ні через п’ятдесят років.

Автор – Віктор Карвацький, експерт з енергетичної політики, співзасновник Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам до вподоби наші матеріали, підтримайте роботу центру на Патреоні. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!