PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Ґренландія: заморожена незалежність

Ґренландія: заморожена незалежність

Трохи більше року минуло з часу останніх парламентських виборів у Ґренландії, що вкотре підтвердили чітке прагнення населення острова до здобуття незалежності від Данії. «Зелена країна» не тільки розташовується на найбільшому острові світу, а і є однією з найменших демократій (з населенням близько 56 000 осіб). У разі успіху ґренландських сецесіоністів, окрім утворення першої держави інуїтів, ймовірним є також тотальний перерозподіл сил між ключовими акторами в контексті боротьби за Арктику, насамперед КНР та США. Та чи насправді перспективи утворення незалежної Ґренландії такі реальні, як це здається на перший погляд? 

Шлях до незалежності

Колонізація Данією Ґренландії почалася майже 3 століття тому, в 1721 році. До 1953 року острів офіційно був данською колонією, але потім його статус формально змінили і проголосили складовою частиною королівства. Втім, суть залишалася все тією ж до 1979 року, коли Ґренландія врешті-решт здобула автономію. А ще через 6 років самостійно вийшла зі складу ЄЕС, тоді як Данія залишилася в об’єднанні. 

Відразу після цього на острові сформувалися дві політичні партії: «Сіумут» (в перекладі з інуїтської мови «Вперед») й «Атассут» («Згуртованість»). Перша завжди виступала за самостійність, друга – за збереження відносин із Данією. Однак мова про повне відокремлення відкрито в політичних колах не велася, допоки в 1995 році на виборах до місцевого парламенту більшість не отримала ліва партія «інуїт Атагатігііт» («Братство інуїтів»). Саме вона виступала в якості двигуна ідеї спочатку широкої автономії, а потім і повної самостійності Ґренландії від Копенгагена. Лідер цієї партії Кудпік Клейст під час перебування на посаді голови автономного уряду у 2008 році ініціював референдум, що значно розширив межі самоврядування острова. Фактично за Данією залишилися лише функції безпеки та ведення зовнішньополітичної діяльності Ґренландії. 

Після цього курс на здобуття незалежності став по суті доконаним фактом. На сьогодні 6 із 7 партій «Зеленої країни» виступають за суверенізацію Ґренландії, щоправда, дата та методи здобуття омріяної незалежності відрізняється: правоцентристська партія Налерак, наприклад, прагне звільнитися від Данії вже у 2021 році – на 300 річницю колонізації острова. Водночас, інші політсили озвучують терміни від декількох років до декількох поколінь, аж поки Ґренландія буде спроможною проголосити свою незалежність. Найоптимальнішим для цієї події визначають 2034 рік.       

Згідно з останнім волевиявленням, що відбулося навесні 2018 року, переважна більшість дорослих ґренландців, а саме 67,7%, у майбутньому бачать власну країну суверенною державою. З них 43,5% вважають, що незалежність вплине «позитивно» чи навіть «дуже позитивно» на економіку Ґренландії. Проти розриву з Данією виступають переважно лише самі данці, що проживають на острові. Та чи справді перспектива незалежності для «Зеленої країни» є настільки райдужною?

Розрив із метрополією: ризики та можливості

(Сказати, що Ґренландія є дотаційним регіоном це ще взагалі нічого не сказати). Близько 60% річного бюджету автономії складають данські субсидії – їхній розмір коливається в межах 600 млн. доларів США. У випадку здобуття незалежності найближчим часом, Ґренландія ризикує здобути статус однієї з найбідніших країн Європи з ВВП близько 3 мільярдів доларів. Транспортні літаки, що регулярно доставляють з Данії все необхідне, від ліків до фруктів, також оплачуються коштом офіційного Копенгагена.

Ситуація з транспортною інфраструктурою також не вселяє оптимізму: на території острова знаходиться лише один міжнародний аеропорт і практично відсутні дороги, що з’єднували б 17 ґренландських поселень. Навіть бюлетені для останніх виборів доставлялися на виборчі дільниці за допомогою собачих упряжок. 

Окрім того, дає про себе знати колоніальне минуле. Майже все, що відбувається в країні досі тісно зав’язано на метрополії. Тільки нещодавно ґренландська мова ескімосів отримала офіційний статус. Втім, купити інуїтсько-данський словник можна тільки в Копенгагені. Нинішній глава уряду Кім Кілсен прагне ввести викладання в школах англійської мови як другої, стверджуючи, що вона буде більш корисною для нових поколінь, ніж данська.

Основними статтями доходів Ґренландії на даний момент є рибальство та туризм – погодьтеся, не найбільш перспективні галузі для підйому економіки. Проте ґренландці покладають немалі надії на розробку власних ресурсів: ще в минулому столітті на острові були виявлені поклади нафти (за оцінками – близько 160 млрд барелів), газу, цинку, свинцю, урану, міді, платини і т.д. 

Соціальні проблеми також складають помітні перешкоди для здобуття незалежності. У Ґренландії спостерігається один з найвищих у світі показників самогубств, особливо серед корінного населення. Крім того нікуди не зникає типова для всіх північних народів проблема алкоголізму. Ці питання можуть тільки загостритися у зв’язку з непевним економічним становищем новоствореної держави.  

Зважаючи на все вищеперераховане, позицію офіційного Копенгагена стосовно ймовірної незалежності Ґренландії можна сформулювати наступним чином: «Ґренландія може забажати незалежності. Данія ніколи не відмовить їй у прагненні відокремитися, якщо ґренландський народ колись цього забажає. Але всі ми чудово розуміємо, що Ґренландія не може дозволити собі незалежність».  

Інтереси США

Офіційний Вашингтон чи не найпершим зрозумів стратегічну важливість Ґренландії. Ще в далекому 1946 році американці офіційно запропонували Данії продати їм острів за 100 млн доларів, втім, безрезультатно. Після приєднання Данії до НАТО, в 1950 році була досягнута домовленість між Вашингтоном та Копенгагеном про перехід у розпорядження американців авіабази Туле, яка і до сьогодні відіграє ключову роль у системі ПРО, оскільки дає змогу заздалегідь попередити про наближення про будь-якої ракети, випущеної з боку Росії, Китаю чи КНДР. А нещодавно заступник міністра оборони США з питань політики Джон Руд підписав декларацію про наміри інвестувати у військову та цивільну інфраструктуру Ґренландії, наприклад, в аеропорти. 

Деякі партії бачать у базі в Туле вирішення проблеми незалежності, оскільки на їх думку, у випадку її проголошення, вони матимуть право вимагати в США плату за свою військову присутність і за рахунок цього покривати відсутність субсидіювання з боку Данії.

Водночас, варто розуміти настрої самих ґренландців стосовно США. Ліві сили на острові (яких більшість) традиційно були противниками американської військової присутності в «Зеленій країні», постійно ставили питання про те, що американські військові забруднюють острів. Особливо ці розмови стосуються інциденту 1968 року. Тоді американський ядерний бомбардувальник Б-52, на борту якого знаходилася термоядерна бомба, зазнав на острові аварії. І хоча вибуху не сталося, радіаційний фон на острові піднявся. 

Тому, якщо з економічного боку для американського капіталу незалежність Ґренландії певною мірою є вигідною, то з політичного – вихід острову з-під суверенітету перевіреного часом союзника у вигляді Данії може нести для США потенційні ризики.

Китай не відстає

Китай відкрито претендує на посилення своєї присутності в арктичній зоні. Це робить Ґренландію привабливим партнером для нього. Пекін інвестує в ґренландську гірничодобувну галузь, а у 2016 році навіть намагався викупити військову базу США. Операцію зірвала Данія, яка контролює зовнішню політику Ґренландії за умовами договору про автономію острова. У 2017 року прем'єр острова Кім Кілсен відвідав Пекін, підписавши низку угод про економічне співробітництво. Станом на 2017 рік Китай уже займає 2 місце в структурі експорту «Зеленої країни», пропустивши вперед лише Данію. Окрім того, китайські компанії залучаються до інфраструктурних проєктів у Ґренландії, насамперед до побудови та модернізації аеропортів.

Ґренландія цікава для Китаю також можливістю встановлення на її території станцій, які займалися б науковою та військовою діяльністю – наприклад, для забезпечення покриття системи Beidou, що є китайським аналогом GPS. Дана система допомогла б КНР у її морській, повітряній та підводній логістиці в межах Арктики.  

Висновки

На шляху до омріяної незалежності ґренландцям доведеться зустріти ще немало перешкод. Однак, незважаючи на це, варто відмітити цілковиту підтримку суверенного вектора розвитку серед населення «Зеленої країни». 

Створення незалежної Ґренландії в контексті наростаючої «боротьби за Арктику», найімовірніше, ознаменує посилення протиборства між Китаєм та США, що мають власні цілі в цьому регіоні.

Утім, питання незалежності на сьогодні ще не стоїть так гостро, оскільки в самій Ґренландії, здається, розуміють, які проблеми тягне за собою розірвання стосунків із Данією.  

Автор  Олександр Ворона, Аналітичний центр ADASTRA