PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Арктична політика Данії: лідерські амбіції та ґренландське питання

Арктична політика Данії: лідерські амбіції та ґренландське питання

На перший погляд цю скандинавську державу складно зарахувати до арктичних, адже розташована вона явно не на Крайній Півночі європейського континенту. Проте згадаймо про величезну Ґренландію, яка забезпечує офіційному Копенгагену безсумнівний арктичний статус, яким той сповна користується в рамках Арктичної ради. Тож які ініціативи в регіоні просуває Данія, які цілі переслідує та яке місце в її арктичній політиці відводиться Ґренландії? – про все в новому матеріалі.

Утвердження арктичного статусу

Пріоритетне завдання, яке держава, що має володіння в арктичному регіоні, однак переважна більшість населення якої проживає значно південніше, повинна успішно виконати, полягає в цілеспрямованому утвердженні свого арктичного позиціонування.

У цьому контексті доволі актуальним видається порівняння кейсів реалізації такої амбітної цілі Швецією та Данією. Із попередньої статті про Швецію ми пам’ятаємо, що вона приділяє багато уваги утвердженню наративу, згідно з яким, країна є не просто скандинавською, а ще й арктичною. Ця мета досягається в тому числі шляхом деталізованої популяризації історій про підкорення арктичних територій шведськими полярниками та дослідження регіону шведськими науковцями.

Детальніше про це тут: Арктична політика Швеції: чесне посередництво та інновації заради майбутнього

У випадку з Данією застосовується інший механізм. Справа в тому, що арктичний статус їй надають не території на півночі держави, як Швеції, а віддалений автономний суб’єкт – Ґренландія. Той факт, що Фарерські острови знаходяться в безпосередній близькості до Арктики, також використовується Данією. Обидві ці території мають широкі автономні повноваження, однак формально входять до складу цієї скандинавської держави.

Стосовно Ґренландії жодних сумнівів щодо її статусу бути не може. Коли постає питання вказати на мапі світу арктичні території, то грандіозний за масштабом острів на півночі Земної кулі одразу претендує на роль найбільш очевидної відповіді. Саме тому данський арктичний дискурс характеризується домінуванням ґренландської тематики.

Географічна карта, на якій виділена територія континентальної Данії, Фарерських островів та Ґренландії. Wikimedia Commons

Фарерські острови розташовані південніше від Північного полярного кола та географічно є субарктичними. Однак за своїми кліматичними умовами ці острови нагадують багато інших територій на північ від 66-ої паралелі північної широти, тобто більш традиційного визначення Арктики. Тим не менш, Данія не може включити Фарерські острови для зміцнення наративу своєї арктичності, адже це спричинить логічні застереження інших країн через недостатньо північне розташування Фарер.

Прагнення до гегемонії пентархії?

Приналежність Ґренландії до Данії гарантувала останній не просто арктичний статус, а найбільш привілейований. На відміну від Ісландії, Швеції та Фінляндії, територія яких лише перетинається Північним полярним колом, королівство завдяки острову має безпосередній вихід до Північного Льодовитого океану. Тож Данія входить до п’ятірки найвпливовіших арктичних держав, які також мають прямий вихід до цього океану, долучаючись до квартету Сполучених Штатів Америки, Канади, Росії та Норвегії.

У 2000-х роках офіційний Копенгаген зрозумів, якими суттєвими стратегічними перевагами він насправді володіє у сфері взаємодії основних гравців в Арктиці. На цей час як раз припадає становлення та інтенсифікація діяльності такого безпрецедентного форуму співробітництва між державами регіону, як Арктична рада. Данія, яка представляє в рамках Арктичної ради спільну позицію офіційного Копенгагена, Ґренландії та Фарерських островів, вирішила скористатися своїми інституційними повноваженнями для нарощування власного впливу на стратегічний розвиток регіону. Для королівства важливим було продемонструвати свою здатність дипломатичного сприяння для консолідації зусиль держав арктичної п’ятірки.

Детальніше про діяльність організації: Арктична рада: білий прапор перемоги співпраці?

Епохальною подією в історії арктичної політики Данії стало підписання з ініціативи цієї держави навесні 2008 року декларації в ґренландському місті Ілуліссат. Цей документ наголошував на необхідності конструктивного врегулювання міжнародно-правових питань територіального розмежування в регіоні, а також закликав до посилення регіонального співробітництва. Здавалося б, є ознаки справжньої дипломатичної перемоги в Арктиці?

Однак ця конференція, організована Данією й проведена безпосередньо на території Ґренландії, не врахувала один фактор, вкрай потрібний для справді повномасштабних дипломатичних ініціатив в Арктиці. Річ у тім, що на конференцію були запрошені уповноважені представники лише з країн арктичної пентархії.

З одного боку, можна зрозуміти бажання Данії утвердити себе як впливового арктичного гравця шляхом організації такої конференції між найважливішими державами щодо вирішення територіальних питань в Арктиці. З іншого боку, в умовах на той час вже десятилітнього існування Арктичної ради будь-яка подібна спроба створення альтернативного та обмеженого формату стратегічної взаємодії регіональних держав видавалася контроверсійною.

Проведення Данією конференції в Ілуліссаті викликало відповідну дипломатичну реакцію з боку арктичних держав, що не входять до ексклюзивного групи арктичної п’ятірки, а також цілої низки регіональних та позарегіональних акторів.

Фінляндія, Швеція та Ісландія відверто висловилися, що вважають такий формат неприйнятним з огляду на ігнорування інтересів цих країн, які є повноцінними суб’єктами регіонального співробітництва та від початку входять до складу Арктичної ради. Для офіційного Копенгагена, який є традиційним партнером Гельсінкі, Стокгольма та Рейк’явіка з актуальних питань міжнародних відносин, така дипломатична реакція продемонструвала конкретні розбіжності щодо Арктики між близькими країнами Північної Європи.

Читайте також: Арктична політика Фінляндії

Слід зазначити, що вищезгадану ініціативу данського уряду не підтримала також Інуїтська циркумполярна рада – важлива організація корінного населення Арктики. Безумовно, це вплинуло на відсутність ентузіазму Данії щодо скликання подібних конференцій у майбутньому, адже інуїти становлять переважну більшість населення Ґренландії.

Місто Ілуліссат на заході Ґренландії, у якому відбулася важлива конференція держав арктичної пентархії у 2008 році. Galerie-boulet

Позарегіональні актори та спостерігачі за розгортанням подій в Арктиці аналогічно недовірливо поставилися до намірів п’ятірки держав за сприяння Данії нібито утвердити своєрідну гегемонію в регіоні шляхом незапрошення інших стейкхолдерів на згадану конференцію. Тому після Ілуліссату така конференція проводилася лиш раз.

Гостинність і конструктивне лідерство поблизу Північного полюса

Усвідомивши, що спроби просування ініціатив арктичної п’ятірки зовсім не є оптимальним інструментом забезпечення солідних позицій держави в розвитку регіональних справ, Данія зосередилася на головуванні в Арктичній раді.

Хронологічні рамки виявилися максимально сприятливими, адже за ротаційним принципом протягом 2009-2011 років саме Копенгаген перебував на чолі цієї найбільш впливової платформи. Таким чином, Данія отримала можливість яскраво показати, що вона здатна майстерно виконати покладені на неї відповідальні функції в інтересах багатосторонньої співпраці в Арктиці. У ретроспективному аналізі можна констатувати, що з цією місією офіційний Копенгаген у надзвичайно тісному співробітництві з Ґренландією впорався доволі якісно.

По-перше, саме на засіданні міністрів закордонних справ всіх восьми арктичних держав у столиці Ґренландії Нууку було прийнято безпрецедентний для Арктичної ради нормативно-правовий акт. Угода про пошуково-рятувальні  операції в Арктиці стала першим юридично зобов’язальним документом, прийнятим на цій міжурядовій платформі, та сигналізувала вихід на новий рівень співробітництва між арктичними державами. Її успішне укладення стало можливим значною мірою завдяки наполегливій координаційній роботі, здійсненій Данією.

Міністри-делегати арктичних держав досліджують Ґренландію в перервах сесії Арктичної ради в місті Нуук, 2011 рік. Flickr/Lene Espersen

По-друге, одностайно ухвалена за результатами сесії Арктичної ради в Нууку декларація конкретизувала критерії, виконання яких позарегіональними країнами надасть у майбутньому підстави вісімці офіційних арктичних держав затвердити приєднання нових спостерігачів до Арктичної ради.

Окрім цього, варто зазначити, що офіційні Копенгаген і Нуук гарно підготувалися до проведення цієї важливої сесії Арктичної ради з позицій гостинності та гарантування унікальності події. Уповноважені чиновники та делегати сторін-учасниць конференції мали достатньо можливостей дослідити для себе беззаперечно унікальну природу самобутньої Ґренландії, а також переконатися в масштабному таненні льодовиків.

Ієрархія пріоритетів – тріумф інтересів спільного блага

Цікаво, що Данії вдалося консолідувати арктичні держави для прийняття консенсусом вищезгаданої стратегічно важливої декларації 2011 року не дивлячись на те, що Копенгаген не сприймається іншими арктичними гравцями як незацікавлена сторона.

Швеція, наприклад, зуміла ефективно виконати функції «чесного посередника» в Арктичній раді насамперед тому, що її діяльність відверто сприймалася всіма іншими арктичними акторами як обумовлена інтересами Арктичної ради в цілому, а не індивідуальними мотивами. Ця задача виявилася більш комплексною для Данії з її національними інтересами в цьому регіоні.

Дізнавайтеся більше: Арктична політика Канади: кленовий листок на полярній кризі

Одразу після ратифікації Конвенції ООН із міжнародного морського права у 2004 році Данія в тісній взаємодії з урядами Ґренландії та Фарерських островів розпочала широкомасштабні наукові дослідження власного континентального шельфу. Стратегічною метою цієї діяльності вважалося знаходження геологічних доказів для подання заявки на розширення данської арктичної території до уповноваженої Комісії ООН із меж континентального шельфу.

Тож під час головування Данії в Арктичній раді інші держави-учасники форуму знали, що ця держава має серйозні плани односторонньо вигідних територіальних розширень на півночі Землі. Більш того, між Данією та Канадою вже давно точиться спір щодо приналежності острова Ганса, розташованого між Ґренландією та Канадським Арктичним архіпелагом.

Однак навіть наведені вище обставини, які могли зменшити рівень довіри інших арктичних держав до Данії щодо неупередженості її позиції та існування національних інтересів, невигідних решті країн регіону, не перешкодили успішному керівництву Копенгагена з Нууком в Арктичній раді.

Мінеральні скарби та інтерконтинентальний інтерес до Ґренландії 

Останніми роками арктична політика Данії загалом та Ґренландії зокрема опинилися в епіцентрі уваги світових ЗМІ: улітку 2019 року після публікації у Wall Street Journal сенсаційної інформації, що тодішній президент США Дональд Трамп насправді розглядав можливість придбання острова. Історія стала резонансною через подальше скасування Трампом візиту до Данії внаслідок доволі різкої реакції з боку як офіційного Копенгагена, так і Ґренландії, що острів відкритий до бізнесу, однак аж ніяк не до купівлі-продажу.

Саркастичний твіт Дональда Трампа про те, що він обіцяє не будувати золотий хмарочос у Ґренландії, опублікований після статті про його інтерес до купівлі острова. Marvin Olasky/World News Group

Хоча вищеописаний кейс скоріше нагадував курйозний і контрпродуктивний приклад спроби торгів у знаменитій грі «Монополія», насправді, в Сполучених Штатів, незалежно від очільника Білого дому, є важливі чинні та потенційні інтереси стосовно острова. Йдеться не лише про беззаперечно стратегічно розташовану американську авіабазу в Туле, а й, наприклад, про цінність мінеральних ресурсів Ґренландії, які можуть стати локомотивом інноваційної економіки майбутнього.

Згідно з геологічними дослідженнями, Ґренландія має величезні поклади рідкоземельних металів, які є необхідними для цілої низки високотехнологічних продуктів – від смартфонів до електромобілів. Китайські інвестори також, до речі, проявляють чималий інтерес і намагаються реалізувати комерційно перспективні проєкти щодо мінеральних ресурсів острова. Однак самі ґренландці мають серйозні застереження стосовно перспектив зростання інтенсивності видобутку копалин іноземними компаніями.

Детальніше про цю тему: Острів розбрату: чому наддержави змагаються за Ґренландію?

Зовсім нещодавно, 6 квітня 2021 року, на дострокових парламентських виборах у Ґренландії відбулася не дуже типова для острова подія – тріумфувала опозиційна партія. Найбільш контроверсійним питанням, яке домінувало політичні дебати впродовж передвиборчої компанії, був якраз видобуток ресурсів у грандіозному родовищі металів Кванеф’єльд.

Ґренландці голосують на виборах у квітні 2021 року. Emil Helms/EPA/EFE

Партія, яка здобула перемогу за результатами виборів, виступає проти розширення шахтних робіт, апелюючи до загроз довкіллю. Тож тепер можна спрогнозувати, що подальша діяльність іноземних компаній із видобутку мінеральних ресурсів Ґренландії потребуватиме надзвичайно ретельного дослідження її впливу на унікальну природу острова та відповідної мінімізації ризиків. Ґренландці прекрасно розуміють, що міжнародний інтерес до їхньої території у 21 столітті демонструє тенденцію до зростання, тому вони прагнуть скористатися ним виважено, раціонально та при цьому без ризиків для навколишнього середовища.

Висновки

Отже, Данія отримала дорогоцінну можливість вважатися беззаперечно арктичною завдяки унікальній географічній конфігурації цього скандинавського королівства, до якого входить один із символів, що формує наше сприйняття Арктики – Ґренландія. Саме цей острів закладає фундаментальні підвалини арктичного дискурсу Данії.

Усвідомивши переваги свого арктичного статусу, королівство вирішило спробувати зміцнити власні позиції шляхом координації дипломатичних ініціатив. Щоправда, проведення конференції в Ілуліссаті лише в рамках арктичної п’ятірки, хоч і завершилось підписанням стратегічно важливої декларації, викликало застереження інших арктичних і позарегіональних гравців. Тим не менш, конструктивне лідерство Копенгагена та Нуука в Арктичній раді сприяло зростанню авторитету Данії в регіоні.

Наразі події в Ґренландії є першочерговим питанням для офіційного Копенгагена в Арктиці. Фундаментальним викликом для держави буде встановлення оптимального балансу між зацікавленням іноземних акторів у комерційному освоєнні суттєвих ресурсів найбільшого острова Землі, та інтересами місцевого населення Ґренландії в умовах глобалізаційних трансформацій.

Автор – Олексій Панчак, експерт з арктичної політики Аналітичного центру ADASTRA