Острів розбрату: чому наддержави змагаються за Ґренландію?

Нещодавно президент США Дональд Трамп вкотре шокував світ своєю заявою, у якій всерйоз заговорив про наміри здійснити покупку Ґренландії. Втім, в останні роки даний острів із напівавтономним статусом у складі данської корони став об’єктом зазіхань ще однієї глобальної сили – Китайської Народної Республіки, що наразі активно вкладається в економіку «зеленого острова». Попри негативну реакцію на адресу такої ініціативи американського лідера з боку самих мешканців Ґренландії та данських високопосадовців, ситуація навколо острова матиме своє продовження. А поки з'ясуймо, як острів із населенням 56 000 осіб став ареною геополітичного протистояння Сходу та Заходу, і чим це загрожує американській оборонній стратегії в Арктиці. 

Що відомо про Ґренландію?

Отож, Ґренландія є найбільшим островом на планеті, 80% поверхні якого вкрито льодом. Станом на сьогодні, ця територія з найнижчим показником густоти населення у світі користується широкими самоврядними правами в складі Королівства Данія відповідно до Акту про самоуправління Ґренландії 2009 року. Географічне розташування острова між Атлантичним та Північно-Льодовитим океаном робить його надзвичайно важливим об’єктом, надаючи стратегічний доступ до Північного полярного кола. До того ж, берегові райони Ґренландії багаті на мінеральні ресурси.

Ґренландія в китайській стратегії щодо Арктики

У січні 2018 року уряд Китайської Народної Республіки опублікував перший стратегічний документ щодо політики Китаю в Арктичному регіоні. Згідно з ним, інтереси Китаю в Арктиці виходять далеко за межі науково-дослідницької діяльності та поширюються на цілий ряд актуальних питань, зокрема, піднімаються теми інтенсифікації торгівлі, виявлення та використання природних ресурсів, зміни клімату, активної участі КНР у багатосторонніх відносинах держав у регіоні та багато іншого.

Як ми бачимо, Китай як один зі світових лідерів, хоча й не володіючи прилеглими територіями в Арктиці, рішуче налаштований зайняти вигідні позиції в потенційно привабливому регіоні. Справа в тому, що глобальне потепління та дотична до нього проблема швидкого танення льодовиків, відкриває широкі можливості для легшого доступу до корисних копалин, на які багата територія Арктики, що також значно полегшує питання судноплавства. У зв’язку з цим влада КНР уже оголосила про бажання розбудувати так званий «Полярний шовковий шлях» у рамках славнозвісного проєкту «Один пояс – один шлях».

З огляду на вищевказане, логічною є зацікавленість Пекіна в найбільшому острові даного регіону, доступ до якого дає змогу реалізувати зазначені ініціативи. Саме тому, вкладаючи кошти в розбудову інфраструктури Ґренландії, нині Китай намагається покращити комунікаційні можливості Арктики та посилити свою присутність у регіоні. У цьому контексті питання транспортної придатності регіону є вкрай важливими для КНР, адже вантажні перевезення з Америки та Європи до Азійсько-Тихоокеанського регіону через Північно-Льодовитий океан для Китаю вирішують проблему транспортування товарів в обхід Суецького каналу та Малаккської протоки. Така диверсифікація водних шляхів дозволить Китайській Народній Республіці убезпечити свій вантаж від загрози піратських атак під час проходження Сомалійського півострова та розвантажить традиційно зайняту Малаккську протоку від надмірного судноплавства та дотичних до цієї проблеми ускладнень.

Саме тому китайський уряд активно заохочує вітчизняних інвесторів вкладатися в маленьку економіку великого острова, передусім, в інфраструктуру та гірничодобувну промисловість, надаючи зацікавленим китайським компаніям фінансову допомогу. Неважко здогадатися, що шляхом надання інвестицій на розвиток пріоритетних галузей економіки Ґренландії Китай прагне досягти далекосяжних економічних та політичних вигод в Арктиці.

Читайте також: Арктична політика Данії: лідерські амбіції та ґренландське питання

Так, приватна китайська гірничодобувна компанія «General Nice» от уже чотири роки одноосібно володіє залізорудним родовищем Ісуа на південному заході Ґренландії. Показовим при цьому є факт, що після придбання шахти у 2015 році частка акцій у холдингу «General Nice Group» двох китайських державних підприємств «Bohai Steel» та «Tewoo» збільшилася до 7%. До того ж подейкують, що даний проєкт радше мав на меті прокласти шлях китайському бізнесу в гірничодобувну промисловість Ґренландії та закріпитися на перспективному ринку, аніж виходив із питань економічної доцільності. Адже ще на момент придбання родовища частина китайських промисловців, беручи до уваги занедбаний стан копальні, називала проєкт «спекулятивним», а сама компанія «General Nice» переживала важкі часи.

Іншим відомим прикладом китайської економічної експансії в регіоні, що ілюструє зіткнення геополітичних інтересів США й Китаю, є прецедентна історія з тендером на побудову двох аеропортів у містах Нуук та Ілуліссат. Справа в тому, що серед основних шести підприємств, що подали заявку на участь у даному проєкті, особливо виділявся китайський інфраструктурний гігант «China Communications Construction Company» – компанія, контрольний пакет акцій якої належить державі. Виконання даного замовлення повністю відповідало б китайській ініціативі зі створення «Полярного шовкового шляху» та зміцнювало б позицію КНР у регіоні.

Однак, активність китайської компанії в такому важливому зі стратегічної точки зору будівництві стала тривожним дзвіночком для Вашингтона, що вважає Ґренландію своїм опорним пунктом в Арктиці, маючи в розпорядженні військово-повітряну базу. Побоювання через посилення китайської присутності на острові та пов’язану з нею можливість утворення міжнародного конфлікту призвели до того, що замовники проєкту віддали значну частку акцій вітчизняній данській компанії, а не їхньому китайському конкуренту. За таких обставин китайцям довелося відкликати свою заявку в даному проєкті, на цей раз поступившись місцем іншим.         

Позиція Сполучених Штатів Америки

Як відомо з історії, вище керівництво США неодноразово висловлювало величезний інтерес до острова. Ранні спроби американських президентів домовитися з Данією щодо придбання Ґренландії завершувалися невдало. Згодом, після  завершення Другої світової війни та початку американсько-радянського протистояння, представниками США та Королівства Данія було погоджено будівництво потужної військової авіабази в Туле, де містилися ядерні боєголовки та системи протиповітряної оборони.

Нині актуальність Ґренландії в оборонній політиці США знову відроджується у зв’язку з припиненням дії Договору між СРСР, спадкоємицею якого є Російська Федерація, та США про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Це означає, що відтепер обидві країни не мають стримуючих зобов’язань щодо проєктування ракет різного радіуса дії, повертаючи світ до принципів балансу сили та гонки військових озброєнь.

Дізнавайтеся більше: Нариси арктичної політики США в ХХІ столітті

Така світова кон'юнктура створює в Арктиці достатньо вразливе середовище, оскільки на ньому нині зосереджені стратегічні цілі трьох найбільших військових сил сучасності – США, Китаю та Росії, які ідентифікують одне одного як головних конкурентів та загрозу власним національним інтересам. Зокрема, про стримування амбіцій своїх ключових конкурентів йдеться в новій стратегії Міністерства оборони США щодо Арктики. Згідно з документом, Арктичний регіон визначається як місце конкуренції глобальних сил в еру стратегічного протистояння, спонукаючи Сполучені Штати до негайного реагування на зростаючі виклики.

Конфлікт інтересів

Відповідно до американської оборонної доктрини в Арктиці, викладеної в згаданій стратегії Міноборони США, китайська зростаюча економічна присутність у регіоні сприймається американською стороною як спроба змінити чинну розстановку сил за допомогою економічних важелів. Сполучені Штати не визнають претензії КНР на статус «близькоарктичної держави» та традиційно виступають проти залучення третіх сил до міждержавних справ у Арктиці. Прагнення Китаю наростити свій політичний вплив у регіоні через економічну складову знайшли відображення в активній співпраці з ґренландськими партнерами.

Однак, фактор наявності американської військово-повітряної бази на острові в період стратегічного протистояння та намагання Вашингтона зберегти чинний баланс сил робить китайську активність у Ґренландії для американської сторони не просто небажаною, а й такою, що загрожує стабільному та безпечному середовищу в регіоні. Це стосується насамперед вищезгаданого проєкту з побудови та модернізації аеропортів. Страх вищого керівництва Сполучених Штатів одного дня побачити на одному з аеропортів Ґренландії китайські винищувачі під носом власних бомбардувальників робить залучення китайських компаній, контрольованих центральною владою Пекіна, до подібних інфраструктурних проєктів просто неприпустимим. Очевидно, з таких міркувань і походить бажання одіозного американського президента придбати цей стратегічний острів – бажання випередити китайців стало ключовою детермінантою.

Цікаво знати: Арктична рада: білий прапор перемоги співпраці?

Що ж стосується Китаю, то невдача з побудовою аеропортів у Ґренландії точно не послабить амбіцій Пекіна, а навпаки тільки підбурить до інтенсивніших дій, адже китайські компанії вже міцно закріпилися в ще як мінімум трьох проєктах ґренландської гірничодобувної індустрії. Це спільна розробка шахти цинковмісної руди на одному з найбільших у світі неосвоєних родовищ цинку, розташованому на фьйорді Сітронен, австралійською компанією «Ironbark» та китайською державною компанією «Nonferrous Metal Industry»; дослідження мідної шахти приватною компанією «Jiangxi Zhongrun» на півострові Вегенер Халве; та участь китайської державної компанії «Shenghe» у видобутку рідкоземельних оксидів та урану на одному з найбільших багатоелементних родовищ у світі Кванеф’єльд.

Окрім того, Арктика не обмежується самою лише Ґренландією. Зокрема, китайці наразі активно інвестують у російські проєкти з видобутку скрапленого природного газу на північному заході Сибіру: це два великих родовища на Ямальському та Гиданському півостровах. Таким чином, одним із наслідків непоступливої політики США стало неминуче китайсько-російське зближення, що поступово вирівнює баланс сил у регіоні не на користь Вашингтона. Відповідно, такий сценарій не може гарантувати американському істеблішменту солодкого майбутнього.

Висновки

Ситуація, що склалася навколо Ґренландії, може бути корисною і для самого острова. Члени місцевого самоврядування вже дали чітку оцінку заявам американського президента, стверджуючи, що острів не можна купити або продати так, якби це відбувалося в колоніальну епоху. Втім, ситуація може бути вигідною в контексті здобуття Ґренландією більшої автономії в складі Данії.

Останні вибори до місцевого парламенту засвідчили, що населення острова позитивно ставиться до набуття своєю країною незалежності від Данії, але розглядають такий сценарій як довгострокову перспективу. Різкий вихід зі складу королівства означав би великі неприємності для місцевої економіки та значне падіння загального добробуту. Справа в тому, що острів є занадто економічно залежним від дотацій центральної влади в Копенгагені, що забезпечує Ґренландію життєвонеобхідною фінансовою підтримкою. Зараз внесок центрального уряду становить близько 60% від усього річного бюджету острова. Отож, з огляду на об’єктивні причини, всерйоз про незалежність Ґренландії на даному етапі говорити не доводиться.

Детальніше пропробему: Ґренландія: заморожена незалежність

Нині ж лише можна сказати, що експансіоністські заяви Дональда Трампа відкривають для місцевих ґренландських політиків опцію політичного тиску на офіційний Копенгаген із метою здобуття повних автономних прав, не відділяючись від данської корони. Враховуючи небажання Данії поступатися своєю суверенною територією, та за умови посилення претензій США, такий сценарій є найбільш імовірним на даному етапі конфлікту. Ясно тільки одне – такий розвиток подій аж ніяк не сприяє стабілізації міжнародної ситуації в Арктиці. А це значить, що в найближчий час наша увага все більше буде прикута до цього регіону, що за останні роки став полем протистояння великих геополітичних гравців.

Автор – Віталій Хрипко, для Аналітичного центру ADASTRA