Громадянська війна у Сомалі: чи існує вихід?

Період режиму Сіада Барре можна вважати «золотим віком» для Сомалі, оскільки за його правління було пророблено величезну роботу із перетворення неспроможної держави на стабільне утворення. Утім, як це часто буває в історії, лише одна помилка президента-диктатора зруйнувала все, що будувалося десятки років. Війна, нестабільність, хаос, руйнування, насилля стали по суті синонімами слова «Сомалі», і в найближчому майбутньому наврядчи станеться щось, що зможе нормалізувати ситуацію. У чому причина безкінечної громадянської війни, та чому багаторічні зусилля й численні спроби світової спільноти, а інколи й самих сомалійців врегулювати конфлікт, завершилися нічим, – розповідаємо в цій статті.

Сомалі – доволі цікавий приклад держави, яка, з одного боку, в межах своїх кордонів є практично повністю моноетнічною та моноконфесійною (що є величезною рідкістю для африканського континенту), а з іншого боку, вже майже 3 десятиліття в’язне в громадянській війні, кінця-краю якої не бачать навіть найбільш оптимістичні прогнозисти. Усі зусилля світової спільноти із врегулювання даного конфлікту зводяться нанівець нерозумінням специфіки місцевого політичного життя. Через це безпека в стратегічному регіоні Африканського Рогу до сьогодні залишається під загрозою.

Повалення режиму Барре. Was it worth it?!

Історично народи із загальною самоназвою «сомалі» проживали на усій території Африканського Рогу, в тому числі на території сучасних Ефіопії, Кенії та Джибуті. Але якщо спробувати розібратися в етнічній структурі держави більш детально, стає очевидно, що там не усе так однорідно. Незважаючи на те, що етноси в цілому відносили себе до однієї групи, між різними племенами існували й продовжують існувати суперечності. У 1960 році Підопічна територія Сомалі (колишня італійська колонія) була об’єднана з Британським Сомалілендом, і у такий спосіб утворилася незалежна держава Сомалі. При формуванні в Сомалі багатопартійної системи європейського зразка кланове протистояння перейшло в політичну площину. Розмежування йшло у декількох напрямках. Північ (колишній Британський Сомаліленд) проти Півдня (колишнє Італійське Сомалі), «кочові» клани проти «землеробських».

Читайте також: Лівійська криза: хто стоїть за військовою потугою генерала Хафтара?

1969 року внаслідок військового перевороту до влади прийшов Могаммед Сіад Барре. Новий лідер вирішив поставити свою державу на рейки соціалізму з ісламською специфікою, заручився підтримкою СРСР, провів націоналізацію землі, більшості важливих підприємств. Під час його правління будувалися фабрики, комбінати, модернізовувались стратегічні галузі господарства (рибна і сільськогосподарська). В 1970-их роках була створена сомалійська писемність, почалася кампанія з ліквідації неграмотності. Бунтівні клани певною мірою вдавалось тримати в покорі через репресії та шляхом консолідації усього суспільства через пансомалійську ідеологію, тобто ідеї створення Великого Сомалі, куди б увійшли всі землі, заселені сомалійцями. Остання ідея врешті-решт багато в чому і погубила режим Барре. В 1977 році він розпочинає Огаденську авантюру з ціллю захопити «споконвічно сомалійскі землі» на території Ефіопії. СРСР в цьому конфлікті обрав сторону Аддис-Абеби, як більш надійну.

Провал Огаденської кампанії ознаменував загальну кризу в політичній та економічній сферах Сомалі. Популярність Барре серед населення падала, режим ставав все більш авторитарним. Все більше наближуючи до влади представників свого клану марехан з племені дарод, він налаштовував проти себе інші племена. Переорієнтація на США не дала очікуваних результатів, американська допомога була набагато меншою, ніж було обіцяно. Через ці та ще багато інших причин Барре врешті-решт довелося покинути власну державу і залишити її на розтерзання повстанцям. В еміграції він провів решту життя і помер 1995 року в Нігерії. «Я всього-навсього людина, що було моєю найбільшою помилкою. У англійців є приказка: коли ти робиш мало, то робиш мало помилок, коли ти взагалі нічого не робиш, то і не робиш помилок», – сказав ексдиктатор у своєму останньому інтерв’ю.

Відсутність цілісності – біда чи вигода?

Як заявляв один угандійський полковник в інтерв’ю виданню Foreign Policy: «Намагатися нормалізувати ситуацію в Сомалі – те ж саме, що мити свиню. Ти її миєш, а вона іде і валяється в іще більш мерзенному бруді». Як би це не виглядало парадоксально, Сомалі певною мірою вигідно залишатися роздробленим. Нещодавно правозахисна організація “Transparency International" опублікувала доповідь, де назвала Сомалі найбільш корумпованою державою світу за останні 11 років. Сомалійський уряд зацікавлений в збережені статусу-кво і продовженні конфлікту, оскільки західні країни намагаються виконати практично будь-які їхні забаганки, щоб довести, що вони досягли хоч якогось прогресу в урегулюванні ситуації. Місцева влада нічого не бажає робити, їхня головна мета – щоб гроші продовжували литися рікою.

Цікаво знати: Чому терористи стають терористами?

Однією з головних проблем безпеки в Сомалі вважається угрупування Аш-Шабаб. Терористи настільки сильно зрослися з урядом і населенням, що подекуди важко відрізнити одних від інших. Час від часу члени місцевих урядів наймають бойовиків «Аш-Шабаб» для залякування й убивства політичних опонентів. “France Presse” у своїх матеріалах наводять думку:  «Той факт, що діюча з 2007 року миротворча місія Африканського Союзу так і не змогла повністю знищити «Аш-Шабаб», а солдати збройних сил через стільки років так і залишаються недієздатними, навіть в освічених сомалійців, які не підтримують терористів, виникають підозри, що весь цей хаос і був кінцевою метою федерального уряду». В результаті багато сомалійців переходять на сторону бойовиків. Найчастіше в одній родині частина родичів воює за збройні сили Сомалі, а інші воюють у лавах терористів. Бойовики легко вмовляють потенційних новобранців, пообіцявши, наприклад, мобільний телефон в обмін на вірну службу. Якщо обіцянку не стримують, новобранці-«шабабівці» легко переходять на сторону урядових сил.

Сомаліленд – крізь терни до зірок визнання.

На відміну від колишнього Італійського Сомалі, яке в часи громадянської війни розвалилося на величезну кількість ворогуючих угруповань, Північне, або Британське Сомалі, зберегло свою єдність і проголосило на своїй території державу Сомаліленд. Самопроголошена республіка заявила про вихід зі складу «Великого Сомалі» і почала боротьбу за визнання як незалежної держави. У Сомаліленду наявні основні атрибути державності. В 1997 році в парламенті було схвалено Конституцію, яку на референдумі підтримало 97% населення. За формою правління країна є президентською республікою, наявний двопалатний парламент. При цьому верхня палата формується на базі кланово-племінного представництва. Функціонує багатопартійна система. Невизнана держава має свої власні збройні сили та флот. Все населення має паспорти Сомаліленду, які визнають Бельгія, Великобританія, Франція, ОАЕ, Південний Судан, ПАР, Ефіопія, Джибуті, Кенія та Замбія.

Керівництво Сомаліленду домагається міжнародного визнання. Як аргумент наводяться факти кількаденного існування в 1960 році незалежної Держави Сомаліленд, апелювання до неправомірності включення території держави до Сомалі згідно зі Статутом ООН, а також відсилка до прецеденту зі здобуттям незалежності Еритреї. Тим не менш, світова спільнота відмовляється визнавати Сомаліленд незалежною державою принаймні де-юре. Хоча ознаки визнання де-факто і ад хок з боку деяких держав-членів ООН є. Ефіопія відкрила в столиці невизнаної держави Харгейсі консульство. Утім, ці місії не мають формального дипломатичного статусу у відповідності до положень Віденської конвенції про дипломатичні відносини.

Сомалійцями єдиними?

Було б несправедливо стверджувати, що лише самі сомалійці винні в збереженні роздробленого стану держави. Як доказ можна навести перебіг подій пов’язаних зі створенням, функціонуванням і занепадом Союзу ісламських судів. По ходу розвитку сомалійської кризи фактор ісламського фундаменталізму поступово набрав ключового значення. В умовах повного розпаду державних інститутів, хаосу й насилля ісламісти запропонували альтернативну модель суспільного устрою, де кланова система й радиційні закони підкорюються релігійній доктрині, на основі якої об’єднуються представники всіх кланів.

СІС зміг наочно продемонструвати свою здатність за допомогою законів шаріату забезпечити суспільну безпеку на підконтрольних йому територіях, що було оцінено з боку більшості сомалійців. Взявши на себе муніципальну і соціальну відповідальність за певні території, вони стали за деякий період суб’єктами влади. Така критархія (політична система, в якій правосуддя є головним принципом і рушійною силою існування держави чи суспільства) ґрунтувалася на шаріаті, суспільній безпеці й націоналізмі, що було радо сприйнято більшістю сомалійців.

Дізнавайтеся більше: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

На підконтрольній території драконівськими методами встановлювався порядок, проводилася боротьба з безчинствами, аморальністю й наркоторгівлею, а також піратством. Станом на кінець 2006 року, СІС контролював більшу частину Південно-Східного Сомалі, включно зі столицею Могадишо. Здавалося б, ось він рецепт успіху для об’єднання Сомалі, і вже проглядався кінець громадянської війни. Але тут у справу втрутилися сусіди – Ефіопія та Кенія, для яких існування цілісного Сомалі становить небезпеку, оскільки загрожує відродженням пансомалійської ідеології та відновленням територіальних претензій. У результаті військової операції СІС був розгромлений. Головним наступником СІС став вже згаданий вище «Аш-Шабаб».

Висновок

У геномі внутрішнього сомалійського конфлікту закладена нездатність, а частіше небажання впливових кланових, політичних і релігійних лідерів подолати взаємні протиріччя, відмовитися від особистих амбіцій і переслідування виключно своїх політичних і фінансових інтересів та перейти до спільного вироблення політики, що відповідає загальнонаціональним інтересам.

Ситуація може змінитися, коли світова спільнота нарешті захоче вирішити конфлікт, як би цинічно це не звучало. Після провалу спроб регулювання на початку 90-их, коли всі намагання звелись нанівець через прямолінійні й непродумані заходи, які тільки налаштували місцеве населення проти миротворців, про Сомалі «згадали» лише тоді, коли сомалійські пірати вже становили реальну загрозу судноплавству в Аденській затоці й прибережних водах. Зараз питання цілісності Сомалі знову знаходиться на периферії головних проблем людства й на неї майже не звертають увагу.

Можливим виходом із ситуації, що склалася, може стати якісно підготовлений, з урахуванням місцевої специфіки та побажань усіх сторін конфлікту, проєкт федеративного устрою. І в Конституції «старої-нової» держави зазначити пункт про недопустимість повернення до ідей Великого Сомалі, щось на кшталт положень у Конституції Японії, що стосується мілітаризації. Таким чином буде заспокоєно сусідні Ефіопію та Кенію. Складно спрогнозувати, як подібне діятиме в Африці, але принаймні на деякий час країна буде вбезпечена від іноземних інтервенцій.

Автор – Олександр Ворона, Аналітичний центр ADASTRA