PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Нова генерація: хто претендує на керівництво Косовом після відставки Хашима Тачі

Нова генерація: хто претендує на керівництво Косовом після відставки Хашима Тачі

Експрезидент Косова Хашим Тачі був справжнім важковаговиком місцевої політичної арени й, можна сказати, одним з батьків-засновників молодої республіки. Персона Тачі настільки переплелася з долею цього краю, що його слова про відставку з посади глави держави у зв’язку з обвинуваченнями Спецпрокуратури з Косова стали для пересічних громадян громом серед ясного неба. Утім, за 12 років існування незалежного Косово встигло зрости ціле покоління «молодих і перспективних» політиків, які тільки й чекали на шанс узяти владу в республіці у свої руки. Про них і поговоримо далі.

У червні 2020 р. Спеціалізована прокуратура з Косова висунула тодішньому президентові (на посаді з 2016 р.) країни Хашимові Тачі та ще 9 іменитим політикам обвинувачення у вчиненні воєнних злочинів та злочинів проти людяності під час Косовської війни 1998-1999 рр. Спецпрокуратура та відповідний суд були створені Республікою Косово спільно з Європейським Союзом у 2017 році якраз для розслідування злочинів того періоду. Жертвами злодіянь обвинувачених, за оцінкою слідчих, стало близько 100 сербів, ромів та навіть албанців – політичних супротивників Армії визволення Косова (КЛА), членами котрої були зазначені державні діячі. Спецпрокуратура повідомила про факти вкрай жорстокого ставлення Армії до полонених: їх нібито тримали в абсолютно не житлових приміщеннях (часто ще й зруйнованих), при цьому змушуючи споглядати тортури над близькими людьми.

Те, що Тачі не уникне обвинувачення, було подією досить передбачуваною, адже під час війни за незалежність Косова від Сербії майбутній керівник держави був далеко не пересічним вояком: він брав активну участь у розбудові КЛА, був польовим командиром на прізвисько «Змій», а також головою політичного директорату Армії. У цій ролі в 1999 р. він побував на переговорах щодо врегулювання ситуації в Косово за участі західних держав у Рамбує. Уже тоді речник КЛА Якуп Краснічі назвав молодого Тачі «перспективною політичною фігурою» і «голосом розуму». Неабиякі дипломатичні здібності дозволили майбутньому президентові домогтися зустрічі із самою держсекретаркою США Мадлен Олбрайт, що багато в чому визначило доволі прихильне ставлення Вашингтона до національних прагнень косоварів у подальшому.

Представники Косова на перемовинах у Парижі 18 березня 1999 р. Зліва направо: журналіст Ветон Суррої, президент Республіки Косово Ібрагім Рухова, голова політичного директорату КЛА Хашим Тачі. AFP

5 листопада 2020 р. Хашим Тачі оголосив, що «з метою збереження цілісності інституту президентства» добровільно йде у відставку. Для багатьох патріотично налаштованих косоварів зі старшого покоління ця новина стала прикрою, позаяк образ Тачі – борця за визволення Косова – доволі сильний у їхній свідомості. Утім, молода генерація політиків, вочевидь, лише того й чекала. Її представники з подвоєним ентузіазмом взялися готуватися до виборів – як президентських (мають відбутися в лютому-березні 2021 р.), так і позачергових парламентських (14 лютого 2021 р.).

Велика політика маленького Косова

Перед тим, як розбиратися, хто має найбільші шанси перемогти на прийдешніх виборах й очолити країну на найближчі 5 років, варто згадати, як зараз розподіляється баланс сил між основними гравцями косовської політичної арени.

Найбільшу кількість місць у Національній асамблеї (30 зі 120) нині має Демократична ліга Косова (ЛДК) (щоправда, не сама, а спільно з близьким за ідеологією «Новим альянсом»). Це одна з найстарших партій країни, що веде свою історію ще з югославських часів. Тоді вона була громадською організацією, що єднала у своїх лавах прихильників автономії краю в складі Федеративної республіки, а згодом зайняла незалежницькі позиції. Її лідер, Ібрагім Ругова, став очільником першої Республіки Косово, проголошеної 1992 р. у відповідь на авторитарні зазіхання Слободана Мілошевича. Нині ЛДК є асоційованим членом Європейської національної партії і стоїть на позиціях ліберального консерватизму та євроатлантизму. На період правління представників ЛДК припала Косовська війна 1999 р. а також перші спроби компромісу з Белградом за посередництва ЄС і США.

24 місця в Асамблеї належать затятим суперникам Ліги – представникам Демократичної партії Косова (ДПК). Ідеологічно ця партія довгий час була дещо лівішою за ЛДК, та вже 2013 р. різко змістилася вправо, ставши асоційованим членом Європейської партії консерваторів та реформістів. Витоки ДПК сягають тієї самої Косовської визвольної армії, а точніше – її політичного крила, очолюваного Хашимом Тачі. У 1999 р. командування оголосило про виділення структурного підрозділу війська в окрему організацію – Партію за демократичний поступ, що згодом змінила назву. З Демократичною лігою ДПК донині перебуває в доволі складних відносинах: є свідчення, що в буремні 90-ті люди Тачі не гребували застосовувати проти «лігівців» на додачу до гасел і постерів ще й кулі… Саме Хашим Тачі розпочав активний пошук варіантів примирення із Сербією. На період його прем’єрства (2008-2014) припало проголошення незалежності Косова, а за президентства (2016-2020) відбулося підписання Брюссельської та Вашингтонської угод.

Детальніше про історію конфлікту та спроби його врегулювання читайте в статті: Договір між Сербією та Косово. Чи вдасться завершити «Холодну війну» на Західних Балканах?

Не менш цікаву історію має і дещо молодша (заснована 2001 р.) права партія «Альянс за майбутнє Косова», що має в парламенті 13 депутатів (разом з ЛДК входить у коаліцію). Її засновник і лідер Рамуш Харадінай зацікавив Гаагу (щоправда, уже цілий Міжнародний трибунал щодо колишньої Югославії) ще 2005 р. Тоді він подав у відставку з посади очільника уряду. Та вже 2008 р. виправданий Харадінай вернувся на батьківщину. Сербська та чорногорська влада підозрювали його в ліквідації свідків, що Трибунал не підтвердив. 2011 р. розпочався другий процес проти експрем’єра, а 2017 р. його навіть ненадовго арештували у Франції. Про долю цієї непересічної особистості навіть було знято кінострічку. «Альянс» відстоює євроатлантичну інтеграцію Косова (за свідченням його лідера, навіть назву було обрано для нагадування про Північноатлантичний альянс) і традиційні цінності.

Крім того, відповідно до закону, до Асамблеї входять іще 20 депутатів від 12 етнічних партій, що репрезентують основні нації та народності Косова з особливим правом на представництво (квотою): сербів, ромів, ашкалі, «балканських єгиптян» (насправді ближчих до персів), босняків, турків та горян. Цікаво, що перших представляє партія «Сербський список», котра є складовою частиною керівної в Республіці Сербія Прогресивної партії президента Вучича.

Це і є традиційні політичні сили Косова. Та найцікавіше, як завжди, лишаємо наостанок.

Новий гравець

Цілих 29 місць в Асамблеї займає партія «Рух за самовизначення». Відносно нова (заснована 2005 р.), вона вже стала найстрашнішим суперником для традиційних політсил.

Її історія почалася ще 1997 р., коли група молодих активістів на чолі з віцепрезидентом Спілки студентів Університету Приштини Альбіном Курті створила Косовський союз дії – групу, що виступала за пряму демократію та максимальне залучення громадян до управління державою. 2004 р. діячі Союзу організували масштабні протести проти діяльності Місії ООН у Косові (UNMIK), вимагаючи визнання її кримінальним угрупованням, а 2005 р. перейменувалися на «Рух за самовизначення», розпочавши непримиренну й часом навіть криваву боротьбу проти «непроханих гостей»…

Першу серйозну серію акцій «Рух» здійснив улітку-восени 2005 р. Тоді активісти розкидали біля штаб-квартири UNMIK копії Резолюції Генасамблеї ООН 1514 щодо надання незалежності колоніальним країнам та народам (свого часу саме цей документ поклав початок деколонізації Африки) та розмалювали з балончиків авто місії. Пізніше члени організації також протестували проти візитів до Приштини президента Сербії Бориса Тадича (його вони закидали яйцями) та спецпредставника ООН, автора плану з урегулювання ситуації в Косово й колишнього президента Фінляндії Марті Ахтісаарі (залили червоною фарбою дорогу до резиденції президента Фатміра Сейдіу).

Виконане 2011 р. активістами Руху за самовизначення графіті у м. Мітровиця. Надпис: «Я голосую / ти голосуєш / він, вона голосує / ми голосуємо / ви голосуєте / ВОНИ КЕРУЮТЬ». Ghana ThinkTank

Момент слави «Руху» настав 10 лютого 2007 р. Саме тоді в Приштині відбулися масштабні демонстрації, що зібрали понад 60 тис. людей (приблизно третина населення столиці). На думку активістів, план Ахтісаарі, що пропонував передачу Косова під контроль ЄС та його відомств, не враховував істинних прагнень населення до незалежності. Правоохоронці UNMIK застосували силу. Румунські члени Місії застрелили двох протестувальників (причому один з них не чинив насильства й просто ховався в будівлі готелю від сльозогінного газу). Окрім того, поранення різного ступеня тяжкості отримали понад 70 демонстрантів, майже 1000 було затримано. Поліціянтів, що застосували непридатні кулі й завдали смерть людям, було тоді звільнено, та до суду справа не дійшла.

Учасники протестів 10 лютого 2007 р. розбігаються від хмар розпиленого поліцією сльозогінного газу. Reuters

Відтоді Рух за самовизначення став справжньою вказівною зіркою косовської опозиції. Було організовано ще низку протестів, під час яких завдано немало збитків майну Місії ООН. Поступово вдосконалювалася, деталізувалася і його ідеологічна платформа. Урешті вона остаточно оформилася, і перед виборцями постала цілком новітня партія лівонаціоналістичного штибу, здатна вдовольнити надзвичайно широкі кола виборців.

З одного боку, вона пропонує соціальну ринкову економіку, підтримку національного виробника, непримиренну боротьбу з корупцією (а Хашимові Тачі часто закидали участь то в контрабанді цигарок, то в торгівлі людьми, то в продажу органів страчених сербів, але завжди  корумпованість владних кіл Косова вважалася приголомшливою), націоналізацію майна мафії. З іншого ж боку, партія відстоює об’єднання з Албанією, загальний призов до війська, припинення усіляких взаємин з державами, що не визнають незалежності Косова, та відмову від євро.

Читайте також: Проєкт «Великої Албанії» – мрії націоналістів чи цілеспрямована державна політика?

Та найперший крок, за який виступає партія, – повне й цілковите усунення від влади в Косові усіх «чужинців», відновлення повноти влади Приштини в усіх гілках (зокрема, позбавлення місії ЄС EULEX поліційних та судових функцій) та розбудову власної системи стримувань і противаг. Тому-то партія порівнює Косово з колоніальними державами Африки середини ХХ ст., посилаючи меседж: славнозвісні польові командири – кепські політики; саме вони відповідальні за кульгаву лінію угодовства з Белградом, за підписання величезної кількості безглуздих папірців – «домовленостей» із Сербією, що маскують проблему за вдаваними здобутками на кшталт власного телефонного коду для республіки, та не розв’язують її. Усе, на що здатний Тачі та його колеги, – це множити корупцію, грабувати населення, розповідаючи казки про незалежність та самостійність Косова, у той час як реально воно підпорядковане Заходу, що зацікавлений якнайшвидше за будь-яку ціну зняти з порядку денного наболіле питання неспокою на Балканах.

І такий меседж викликає неслабкий відгук у виборців: дебютувавши на виборах 2010 р. з 14-ма депутатами, партія постійно поліпшувала свої показники: 2014 провела вже 16 представників в Асамблею, 2017 – 32. Лише у 2019 результат дещо погіршився (29 депутатів); утім, на останніх виборах вона здобула найбільший з-поміж усіх партій відсоток голосів – 26,27%. Аби не втратити пальму першості, Демократичній лізі довелося терміново шукати підтримки маленьких партій задля коаліції.

«Рух» наносить зворотній удар

Цього разу «Рухові» навіть вдалося домогтися обрання головою уряду свого лідера Альбіна Курті. Проте головувати йому (навіть незважаючи на оригінальний і дуже популярний крок – зменшення власної зарплатні) судилося рівно 4 місяці (з 3 лютого по 3 червня 2020 р.) – Демократична ліга Косова змогла зібрати союзників та висловити урядові Курті недовіру. Прем’єром став висуванець Демократичної ліги Авдулла Хоті, що розвинув неабияку дипломатичну діяльність (зокрема, заслугою його уряду стало визнання Косова Ізраїлем, а також нова угода із Сербією за посередництва президента США Дональда Трампа).

Підписання в Білому домі 4 вересня 2020 р. угоди про нормалізацію стосунків Сербії і Косова. Зліва направо: прем’єр-міністр Сербії Александр Вучич, президент США Дональд Трамп, премєр-міністр Косова Авдулла Хоті. Whitehouse

Дізнавайтеся більше: Радше є, аніж нема: що таке «план Трампа для Косова» і чи має він шанси на успіх?

Проте депутати «Руху за самовизначення» – активні й прискіпливі змолоду персони, справжні правдоруби. У результаті невеликого розслідування їм вдалося з’ясувати: за призначення Хоті 3 червня голосував депутат Етем Аріфі, раніше засуджений за шахрайство до реального позбавлення волі, що за законодавством Косова взагалі позбавляє його права бути обраним. Незабаром і Конституційний суд Косова постановив: уряд утворено протизаконним способом. Виконувачка обов’язків президента Вйоса Османі (до речі, також представниця «Руху») розпустила парламент і призначила вибори на 14 лютого 2021 р.

Окрім того, у лютому-березні мають відбутися й президентські вибори. Поки з кандидатами з великих партій визначилися лише «Рух» (планує висунути Вйосу Османі) та «Альянс за майбутнє Косова» (номінує свого лідера Рамуша Харадіная).

Очевидно, що представники Демократичної ліги та Демократичної партії перебувають у своєрідній прострації. Успіх на парламентських виборах довів, що громадськість, як це не прикро усвідомлювати, уже мало цікавлять герої війни та батьки-засновники. Народ стомився від перманентної невизначеності й шукає «молодого бійця», що поведе його крізь малозрозумілі хащі геополітики. Замість прагматика хочеться романтика й трохи чарівника, котрий миттю покарає корупціонерів, не дасть шансу злочинцям і допоможе косоварам відчути самодостатність, приязно ставлячись хіба до братів-албанців.

Косово, скаже він, –  уже доросла, самодостатня держава, котрій потрібна серйозна політика, а не тепличні умови EULEX. При цьому жодним чином він не має нагадувати карикатурного фундаменталіста: він молодий, освічений, а нетерпимість до корупції і прагнення до справедливості в ньому поєднуються з обізнаністю в таких питаннях, як вразливе становище жінок у балканських державах. Такий кандидат – усім кандидатам кандидат! І популярний він буде у всіх…окрім, певно, хіба що сербів. І саме таких політиків населення бачить у представниках «Руху».

Чи вдасться табору демократів фізично та юридично висунути такого кандидата? Навряд чи це буде проблемою – у будь-якої партії є молодіжне крило або принаймні молоді депутати парламенту. А от успіх такої «симпатичної молодої людини», висунутої від «старої партії», буде сумнівний.

Удача на їхньому боці

З цілком очевидних причин та з великим ступенем упевненості можна говорити про перемогу на виборах «Руху» та його кандидатки Вйоси Османі. На боці партії і соцопитування: так, найсвіжіше, проведене 15 січня 2021 р., дає їй 41,6% (!) електоральних симпатій. Цей результат може матеріалізуватися у вигляді приблизно 40 депутатів. Результат більш ніж серйозний і дає непогані можливості сформувати уряд – утім, не повністю самостійно. Доведеться шукати підтримки в представників меншин, а також низки дрібних лівих та/або ліберальних партій (якщо ті потраплять до парламенту).

Нинішня виконувачка обов’язків президента Косова Вйоса Османі (зліва) з міністеркою оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер. Twitter

Приблизно на стільки ж місць разом можуть розраховувати й три традиційні праві партії разом. Гіпотетично й вони могли б позмагатися за голоси етнічних і ліберальних сил, кожна з яких має від 1 до 4 депутатів залежно від квоти та/або успіху у виборців.

Пікантною тут є ситуація з Сербським списком. З одного боку, він є гілкою партії, що відверто заперечує незалежність Косова, тож коаліція з ним була б для обох сторін токсичною. Та 10 місць для сербів, які «Список» майже напевне здобуде, роблять його привабливим для контактів «творцем королів» – імовірно, навіть шляхом компромісів. Можливий варіант, за якого праві (які зацікавлені в союзниках набагато більше) обіцятимуть навзаклад підтримку прав сербів (аж до втілення в життя плану обміну територіями з Сербією). Разом з тим, така гра вкрай небезпечна, позаяк у будь-якому разі додасть популярності «Рухові» за рахунок націоналістично налаштованих громадян.

Тим часом для Демократичної ліги та Демократичної партії, які, вочевидь, сподіваються після виборів сформувати коаліцію, головне зараз – забути старі кривди й сполучити зусилля принаймні тимчасово. Чи переступлять вони через них – покаже час.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA