Нові азійські горизонти для України: які наші перспективи в регіоні?
Протягом багатьох десятиліть вектор зовнішньої політики України був досить вузьконаправленим. Майже всі свої зусилля ми спрямовували на розвиток відносин з країнами Заходу, Росією та деякими іншими великими світовими гравцям. Проте сьогодні міжнародно-політичний ландшафт швидко змінюється і Україні необхідно вставати у стрімкий потік, зокрема бути більш активною в Азії.
Чому так слабо?
З моменту здобуття незалежності українська дипломатія була не надто активною у всіх напрямках. Славнозвісна багатовекторність другого президента України Леоніда Кучми була не дуже вмілим балансуванням лише між двома акторами – США та РФ. Інші країни зазвичай мало цікавили українське МЗС. Винятком у цьому плані став попередній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, який здійснив чимало закордонних візитів до всіх куточків світу: від Південної Америки до Східної Азії. Так, наприклад, саме він є автором вислову про «українсько-африканський ренесанс».
Чудовою ілюстрацією зовнішньополітичних пріоритетів нашої держави є Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», який є нашою фактичною зовнішньополітичною доктриною. У ньому жодного разу не згадується Азія або інші частини світу, окрім Європи та Північної Америки. Це дуже сильно звужує міжнародні можливості України.
Найбільші гравці
Найбільш впливовими країнами Азії є Індія та Китайська Народна Республіка. Україна має з цими державами довготривалі, але складні відносини. Вже багато років поспіль Китай є одним з найбільших експортерів товарів до нашої країни. Так, у 2024 році Пекін зайняв перше місце у цьому рейтингу з $14.4 млрд. Це вдвічі більше за друге місце – Польщу, імпорт з якої оцінюється у $7 млрд. Зважаючи на це ми маємо будувати з КНР ділові та відповідальні відносини як з однією з найпотужніших держав світу та нашим дуже важливим економічним партнером.
Для кращого розуміння Китаю: «Китайська Мрія»: Чого хоче Сі Цзіньпін?
Однак багато разів дві країни стикалися з нерозумінням та конфліктами. Одним з найбільш кричущих скандалів став борг української Державної продовольчо-промислової корпорації китайському банку у розмірі $1,5 млрд. Це був контракт на постачання зерна, укладений ще за часів президентства Віктора Януковича у 2012 році. Київ не зміг виконати умови договору, через що відносини з Пекіном погіршились, а Україна досі не виплатила цей борг. Для побудови рівних та продуктивних відносин Україні потрібно навчитися укладати лише вигідні угоди, які вона здатна виконати.
Четвертий президент України Віктор Янукович і голова КНР Сі Цзіньпін обмінюються документами під час церемонії підписання у Великому залі народних зборів у Пекіні 5 грудня 2013 року. REUTERS/Wang Zhao/Pool
Враховуючи вищесказане, нам варто бути обережними при роботі з Китаєм. Показовою є справа щодо підприємства «Мотор-Січ», яким ледве не заволоділи китайські інвестори на пару з російськими колегами. Так, у 2017 році стало відомо, що громадянин Китаю володіє 41% акцій підприємства через підконтрольні структури. Наразі між Україною та КНР відбувається судовий процес у Газі, а сума китайського позову становить $4.5 млрд. Пекін вважає, що Київ порушив угоду про захист інвестицій між Україною та Китаєм від 1992 року. Україна ж наголошує, що купівля акцій була неправомірною, оскільки здійснювалася без схвалення Антимонопольного комітету, а СБУ завела справу щодо диверсії.
Окрім цього, необхідно враховувати й поточний стан справ, де Пекін допомагає Росії вести війну. Мова йде про обмежені поставки техніки, товарів подвійного призначення тощо. У цьому контексті варто розглянути ще одного важливого регіонального гравця – Індію. Вона поступається Китаю в могутності, тому шукає шляхи для розширення свого впливу, зокрема й на Європу. Прем’єр-міністр Нарендра Моді навіть відвідував Київ, що свідчить про готовність до діалогу та співпраці. В перспективі Україна може брати участь у можливих індійських економічних ініціативах та бути сполучною ланкою між Азією та Європою. Після закінчення війни Індія ймовірно буде зацікавлена в інвестуванні у повоєнну відбудову України.
Дружба з демократіями
Тим не менш Україні не варто бути пекіноцентричною. В Азії є багато країн з незалежною зовнішньою політикою, з якими можна працювати. Так, державам зі схожими цінностями та поглядами завжди легше будувати міцні відносини. У цьому контексті близькими до нас є демократії Південно-Східної Азії: Японія, Південна Корея, Тайвань. Незважаючи на велику відстань, що розділяє нас, у двосторонніх відносинах простежується значний потенціал для розвитку взаємовигідної співпраці.
Детальніше про українсько-японські відносини: Як російське вторгнення в Україну змінює Японію та українсько-японські відносини
Запорукою тіснішою співпраці з державами регіону є збільшення експорту сільськогосподарської продукції (в першу чергу зерна). Завдяки цьому можна покращити двосторонні відносини з менш демократичними державами: В’єтнамом, Філіппінами, Малайзією. Натомість Україна зацікавлена у інвестиціях високорозвинених держав Азії. Наприклад, Південна Корея у 2019 році стала найбільшим інвестором в Угорщину, випередивши Німеччину. Станом на той же рік, в Угорщині працювало вже 90 корейських компаній, а в Україні лише 10. Для покращення ситуації ми маємо створювати ідеальний інвестиційний клімат для іноземних держав (особливо для настільки технологічно розвинених).
Кавказькі справи
Якщо перспективи співпраці з попередніми державами та регіонами зрозумілі широкому загалу, то розвиткові відносин з наступними державами приділяється невиправдано менше уваги. Дуже перспективним регіоном є Південний Кавказ. Україна має довгу історію тісного співробітництва із місцевими країнами. Ба більше, Південний Кавказ є стратегічно важливим транзитним хабом для України: через нього пролягає Транскаспійський міжнародний транспортний коридор, який дозволяє перевозити товари з Китаю до Європи. Україна розглядається як потенційна точка входу товарів до ЄС – з 2016 року наша держава офіційно входить до проєкту, а у лютому 2025 року була запущена паромна переправа для перевозки частини товарів з грузинського Поті до Одеси. Необхідно налагоджувати партнерські відносини з державами, від яких залежить майбутнє проєкту. Також треба, щоб Київ займав проактивну позицію, адже це дозволить отримати можливості для розвитку у майбутньому.
Політична мапа Південного Кавказу. The Interpreter
Грузія
До нещодавнього часу найближчою до нас країною Південного Кавказу була Грузія. Вона стрімко рухалась до ЄС, впроваджувала реформи та вважалась одним з небагатьох острівців демократії в субрегіоні. Найвідомішою для широкого загалу стала історія із порятунком біженців під час війни в Абхазії 1992-1993 рр. 4 літаки, 17 вертольотів та 131 військовий ЗСУ рятували грузинів, які застрягли у гірському районі Сванетія на кордоні з Росією. Люди були фактично замкнені, адже РФ не пропускала їх через кордон, а позаду була війна. Україні вдалось врятувати 7 643 людини за чотири дні.
Пізніше, під час російського вторгнення до Грузії 2008 року, Україна надала Тбілісі ЗРК «Оса» та «Бук» для захисту повітряного простору від авіанальотів. Тоді був вперше збитий російський стратегічний бомбардувальник Ту-22. Це вберегло грузинські міста від подальших руйнувань, а за оцінками колишнього президента Міхеіла Саакашвілі, – врятувало державність. Грузини не забули української допомоги: станом на 2024 рік понад 2500 картвелів воюють на боці ЗСУ проти російських окупантів – вони вважають цю війну й своєю теж.
Однак нова грузинська адміністрація відійшла від цього шляху. Демократичні реформи у країні згортаються, а європейська інтеграція виглядає все більш примарною. Важко назвати правлячу «Грузинську мрію» відверто проросійською – скоріше, вона є прикладом нових світових тенденцій: з‘являється все більше автократій і грузинська еліта чітко обрала свою сторону та підлаштовується під це.
На жаль, можна констатувати, що наразі Сакартвело все більше дрейфує у зворотній від України бік. Київ не може прямо вплинути на цю ситуацію, тож варто лише підлаштовуватися під існуючі реалії та розвивати конструктивні відносини з існуючою владою. Наприклад, працювати у торговельно-економічному напрямку.
Азербайджан
Іншою дружньою до України державою Південного Кавказу є Азербайджан. Дві країни мали спільні проблеми – окуповані території та невизнані сепаратистські республіки. Обидві держави неодноразово заявляли про підтримку територіальної цілісності одна одної: Баку не визнавав анексії українських територій, а Київ завжди заявляв про підтримку азербайджанської територіальної цілісності, включно з Нагірним Карабахом. У 2020 році Азербайджан повернув свої землі та довів, що відновлення державного суверенітету над тимчасово окупованими територіями можливе навіть після десятиліть очікування. Вже під час повномасштабного російського вторгнення Азербайджан почав постачати Україні гуманітарну та технічну допомогу (зокрема обладнання для енергетичної системи). Загальна сума підтримки вже перевищила $40 млн.
Особливо цікавою є міжнародна активність Баку. Азербайджан майстерно впроваджує багатовекторну політику та налагоджує відносини як зі своїм найближчим союзником Туреччиною, так і з Європою, Китаєм та іншими країнами. Однак останнім часом можна спостерігати різке погіршення відносин із Росією. Воно викликано низкою подій, що почалися з авіакатастрофи пасажирського літака азербайджанських авіаліній. Баку звинуватив Росію у тому, що її системи ППО збили літак над містом Грозним, що у Чечні. Москва відкидає звинувачення, відмовляється вибачатися та виплачувати компенсації. Окрім цього зовсім нещодавно на території РФ почалися масові затримання, побиття та, навіть, вбивства етнічних азербайджанців, на що Баку відповів симетрично.
Звісно, не варто очікувати різкого розірвання двосторонніх відносин. Проте Азербайджан серйозно обмежує російський вплив. Так, у країні закрили «Русский дом» – агенцію, що займається поширенням м‘якої сили РФ. До того ж раніше була обмежена діяльність російського пропагандистського медіа «Sputnik», в офісі якого нещодавно було проведено обшуки, під час яких були затримані керівник та співробітник місцевого філіалу агенції. Азербайджанські медіа повідомлять, що вони можуть бути агентами ФСБ.
Все вищенаведене сприяє зближенню України з Азербайджаном. Останній чітко усвідомлює російську загрозу, тому протидіє їй та зміцнює власні позиції. Наші країни мають чималий потенціал для розвитку відносин, тож це варто тільки поглиблювати. Особливо зараз, коли Москві відверто бракує сил для встановлення контролю над всіма своїми сусідами.
У контексті Грузії та Азербайджану варто згадати про ГУАМ – регіональне об’єднання, до складу якого входять Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова (до 2005 р. членом організації був й Узбекистан). Наразі блок є, фактично, замороженим. Його засновниками виступили країни, розташовані на периферії колишнього СРСР, які не хотіли знову потрапити під вплив Росії. Однак ситуація в Грузії доводить, що існування ГУАМ у такому ж форматі втрачає будь-який сенс. З іншого ж боку цю організацію варто розглядати як модель для можливого розвитку: Україна та Азербайджан мають природні спільні інтереси, що може сприяти зближенню. Також до подібних структур можуть долучатися інші країни. Ми живемо у турбулентний час, коли старий світовий порядок швидко змінюється. Україні треба мати багато опцій, серед яких Азербайджан посідає дуже важливе місце.
Вірменія
З моменту розпаду Радянського Союзу Вірменія тісно асоціювалась із Російською Федерацію. Країна входить до ОДКБ, де Москва займає центральну позицію, а на її території розташований російський військовий контингент. На додаток, Єреван покладався на РФ у питанні безпеки, за що серйозно поплатився у 2020 році.
Після поразки у війні у політичного керівництва країни зникли всі ілюзії щодо російської допомоги. Країна призупинила членство в ОДКБ, не виплачує внески та не з‘являється на спільних заходах. Окрім цього держава активно налагоджує відносини з Європою, особливо з Францією. Також Вірменія семимильними кроками рухається до підписання остаточного мирного договору з Азербайджаном. Очевидно, що це суперечить інтересам Росії, адже нестабільність у сусідів є запорукою поширення російського впливу.
Не останню роль у зміні вірменського політичного курсу відіграє чинний прем‘єр-міністр Нікол Пашинян. Здається, що він усвідомлює всю складність міжнародної ситуації навколо його країни та намагається будь-яким способом забезпечити безпеку.
Детальніше про це: Орлан на Кавказі: як Вірменії вдалося змінити зовнішньополітичні орієнтири
Україні варто звертати увагу на цю країну та налагоджувати відносини. Наразі саме Азербайджан та Вірменія найактивніше відходять від російського впливу на Південному Кавказі, тож вони є й найближчими до нас.
Зазирнути у невідомість
Якщо про вищезгадані країни Азії хоч інколи, але згадують в українському інфопросторі, то про держави Центральної Азії не чути майже нічого. На це є багато причин, серед яких – інформаційна монополія Росії у регіоні. Однак, місцеві держави можуть бути досить корисними та важливими партнерами для України.
Політична мапа Центральної Азії, включно з Афганістаном. Wikipedia
По-перше, для поширення власної позиції у світі нам варто перехоплювати інформаційну ініціативу у Москви. У Центральній Азії майже весь інформаційний простір про Україну зайнятий Росією. Попри це, багато місцевих подорожували до нашої країни на заробітки або іншим чином пов’язані з Україною ще з часів СРСР – це дає непогані стартові можливості.
Детальніше про специфіку регіону: Як росія і Китай змагаються за лідерство в Центральній Азії
По-друге, Центральна Азія є, як не парадоксально, центром Азії. На її території перетинаються торговельні та економічні шляхи з Китаю чи Індії, що йдуть до Європи. У частині з них може брати участь й Україна, тому ми потребуємо партнерських відносин з цим великим торговельним хабом.
Вище вже згадувався Транскаспійський коридор. Для успішного включення до нього, Києву потрібно налагоджувати дружні відносини і з Центральною Азією. Це можливо лише на прагматичних умовах, адже треба бути реалістами – Центральна Азія не відійде від Росії та не обмежить співробітництво із нею заради України. Можливі формати співпраці не будуть містити багато політичної складової.
Маршрут Транскаспійського міжнародного транспортного коридору. Middle Corridor
Однак перспективи є. Україні після закінчення війни знадобиться чимало робочої сили, адже в країні спостерігається демографічна криза. Робітники з Центральної Азії чудово підійдуть на цю роль, адже Україна є близькою до них, а на батьківщині їх чекає дефіцит робочих місць. Також наша країна може бути хабом для їхнього подальшого транзиту до країн ЄС, де також спостерігається потреба у робочих мігрантах. Окрім цього, Україна може стати популярним місцем для центральноазійських туристів.
Флагманом розвитку регіону є Узбекистан – саме на нього варто робити ставку. Незважаючи на те, що найбільш могутньою країною Центральної Азії є Казахстан, саме Ташкент є драйвером регіональної інтеграції. Також він займає найбільш нейтральну позицію по відношенню до України. До того ж Узбекистан зацікавлений в імпорті українських медикаментів, про що заявляв віце-спікер ВР України Олександр Корнієнко в інтерв‘ю порталу TransCaspianUA за підсумками свого візиту в Узбекистан.
Потенційно цікавою сферою співпраці може бути передача сучасного військового досвіду до центральноазійських країн. Україна – це держава, яка з нуля створила ефективні виробництво та тактику застосування різноманітних БПЛА. Можна з впевненістю казати, що дрони – це майбутнє війни, а досвід їхнього масового застосування мають лише дві країни у світі. Звісно, Центральна Азія буде навчатися і в росіян, але місцеві держави не мають стільки ресурсів, скільки має Росія. Тож використання саме українського бойового досвіду є більш перспективним.
Важливим є й питання ресурсів. Казахстан або Туркменістан можуть стати великими постачальниками природних ресурсів, зокрема газу, нафти та урану, до Європи, витіснивши РФ. Ми також можемо використовувати їхні корисні копалини. Проте для цього потрібно починати роботу вже зараз. Як було зазначено, це поглиблення економічних зв‘язків та інтеграція у ланцюги постачань з регіону.
Підсумок
Азія – це центр ХХІ століття. Якщо Україна прагне рухатися вперед, то вона має рухатися і назустріч Азії. У нас в цьому напрямку багато роботи. Особливо, щодо малодосліджених країн. У статті було виділено основні пункти, яких, на думку автора, має дотримуватися Україна для свого успіху. Перерахуймо їх повторно тут:
1. Виконувати дані зобов’язання без винятків;
2. Грати на протиріччях великих держав;
3. Не бути пекіноцентричними;
4. Створювати ідеальний інвестиційний клімат;
5. Перехоплювати інформаційну ініціативу у Москви;
6. Зберігати холодний прагматизм.
Автор – Олександр Буряченко, експерт з Центральної Азії та Транскаспійського ареалу Аналітичного центру ADASTRA
Підтримайте вихід нових аналітичних матеріалів ставши патроном ADASTRA!
Фото на прев’ю: Getty / Carnegie Endowment