Як росія і Китай змагаються за лідерство в Центральній Азії

За останні 30 років Центральна Азія перетворилась із глибинки СРСР на азійську браму між Сходом і Заходом. Місце старої радянської інфраструктури посіли сучасні логістичні хаби, які, здавалося б, свідчили про відродження давно забутого історією Шовкового шляху. Більшість цих перетворень стали можливими завдяки Китаю. Проте навіщо йому витрачати стільки сил і ресурсів на регіон? Невже справа лише в транзитному потенціалі?

Тим часом за зміцненням Пекіна у себе під боком із занепокоєнням спостерігає колишня метрополія – росія. Кремль не прийняв розпаду СРСР і постійно намагається тримати весь пострадянський простір у своїй зоні інтересів, затіняючи його від зовнішніх впливів. Проте тягатися із такою потужною економікою, як Китай, зовсім непросто. Тож як розгортається боротьба за Центральну Азію між двома державами – читайте в матеріалі.

Центральна Азія в розрахунках КНР та рф

Три аспекти роблять регіон вкрай важливим для його великих сусідів – логістика, поклади корисних копалин та безпекові міркування. Географічно Центральна Азія (ЦА) є мостом між Сходом і Заходом. Через неї проходили торгові каравани ще тисячу років тому. Сьогодні мотив «мосту» підхопила китайська дипломатія, яка взялася реалізовувати інфраструктурні проєкти глобального масштабу в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». ЦА також відкриває шляхи до азійської частини росії. Так, її масивні степові простори «захищають» рф від решти світу.

Фізична мапа Центральної Азії. Encyclopedia Britannica

У регіоні також розташовані найбільші після росії поклади нафти й газу на пострадянському просторі. Вони доречно сконцентровані у двох країнах. 95% родовищ нафти, а також 83% газу лежать у Казахстані та Туркменістані відповідно. Для Пекіна доступ до цих родовищ дає змогу диверсифікувати імпорт та збільшити споживання енергоносіїв, які так необхідні для росту китайської економіки. Для москви контроль над покладами давав змогу придушувати конкуренцію на ринку та отримувати додатковий прибуток, користуючись із перепродажу центральноазійських енергоносіїв на європейський ринок.

Інша важлива річ, на яку варто звертати увагу – це роль регіону як буферу між Китаєм та рф з одного боку, та радикальними фундаменталістськими рухами Близького та Середнього Сходу з іншого. Попри те, що в самій Центральній Азії радикальний фундаменталізм не здобув популярності, поряд із ним, в Афганістані «Талібан», а потім ІДІЛ, всіляко підтримували радикальні організації та бойовиків із Сіньцзяну й Чечні. Крім цього, якби вдалось «розхитати» ЦА, відкрився б прямий шлях до звільнення мусульманських народів Китаю та росії. Така перспектива, певна річ, викликала пересторогу в урядів обох країн, тому підтримка стабільності в Центральній Азії стала розглядатись як невіддільна частина національної безпеки КНР та рф.

Баланс інтересів у пострадянський період

Після розпаду СРСР у Китаю з’явилась можливість безпосередньо вести відносини з країнами Центральної Азії. Уряд КНР її одразу використав для розв'язання болючого питання відсутності демаркованих кордонів, яке тягнулося ще з кінця ХІХ століття. Одразу зайнявши компромісну позицію, китайці впродовж 1990-х доволі швидко владнали це питання. На перемовинах про кордони вони змогли вперше зустрітись із новими лідерами та отримати від них запевнення про недопустимість підтримки національно-визвольних рухів Сіньцзяну. Чітке розмежування також посприяло росту прикордонної торгівлі, яка стане основою економічного впливу Китаю в Центральній Азії.

рф почне вести активну політику в регіоні тільки на початку 2000-х, оскільки до того Центральна Азія перебувала в тіні Європи, на яку орієнтувався тогочасний російський політикум. Однак московські дипломати були присутні на перемовинах про демаркацію. Вони знали всі тонкощі процесу, адже самі вели ці переговори до 1991 року. До того ж кордони Центральної Азії тоді патрулювали теж росіяни, оскільки самостійно цим займатись молоді республіки поки не могли. рф також заявила про себе як про гаранта безпеки регіону й виступила посередником під час громадянської війни в Таджикистані (1992-1997).

Читайте також: Чому в Таджикистані не буває протестів?

Після теракту 9/11 Китай та росія скористалися новою кон’юнктурою і оголосили визвольні рухи Сіньцзяну та Чечні терористичними організаціями. Країни Заходу на це не повелись, а для лідерів ЦА такий хід мав свій шарм. У Центральній Азії уряди також почали записувати як радикальні, так і звичайні опозиційні організації до списку «терористів, сепаратистів та екстремістів», а поєднала всі ці реєстри ЦА, росії та КНР заснована у 2001 році Шанхайська організація співробітництва (ШОС). Ініціатором заснування ШОС став Пекін. Так китайські дипломати почали створювати інфраструктуру регіональної співпраці, яка пізніше відіграватиме ключову роль у реалізації ініціативи «Один пояс, один шлях».

Не відставала від Китаю і росія. У 2000 р. вона створила Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) для «герметизації» економіки ЦА. У 2002 р. – Організацію Договору про колективну безпеку (ОДКБ) для легітимізації своєї військової присутності в регіоні. Колишні радянські бази були перетворені на російські в Казахстані, Киргизстані й Таджикистані. Також було створено спільні бойові підрозділи, які з 2011, крім боротьби з тероризмом, займаються ще й «підтримкою конституційного ладу», тобто придушенням протестів проти чинних лідерів ЦА. Країною-винятком, яка, посилаючись на свій нейтралітет, уникала участі як у китайських, так і в російських ініціативах, був Туркменістан.

Більше за темою: Сонцесяйний Туркменістан: чим живе центральноазійський аналог Північної Кореї?

Поштовхом для розвитку регіону стали ініціативи не рф, а КНР. У 2013, оголосивши в Астані (зараз – Нур-Султан) про початок проєкту «Один пояс, один шлях», Китай взявся розбудовувати інфраструктуру ЦА зі сходу на захід. Роль нагляду та реалізації нових проєктів відводилася ШОС, яка в результаті перетворилась із регіональної антитерористичної спільноти на поліфункціональну міжрегіональну організацію. росія у відповідь спробувала оновити власні інтеграційні структури й у 2014 році запустила Євразійський економічний союз (ЄАЕС), проте до нього увійшли тільки Казахстан та Киргизстан, а решта країн ЦА досі тримається осторонь. Фундаментальних змін до регіону союз не приніс.

Робоча зустріч у форматі відеоконференції між представниками ЄАЕС та союзом промисловців та підприємців Киргизстану, 27 липня 2022. Євразійська економічна комісія.

Зі свого боку китайська ініціатива не витримала перевірки пандемією. У січні 2020 КНР закрила свої кордони, заразом ліквідувавши майже всю зовнішньоекономічну активність навколо «Поясу і шляху». Дати повну оцінку ініціативі зараз неможливо, оскільки інформація про низку проєктів залишається недоступною.

Наразі точно можна сказати, що несприятливий інституційний клімат, що включає широко поширену корупцію на всіх рівнях державного апарату, вимагав додаткових витрат. Борги, надані китайськими банками на фінансування проєктів, посили тиск на бюджети країн ЦА (особливо під ризиком перебуває економіка Киргизстану). Диверсифікована інфраструктура сама собою не сприяє економічному розвитку, а грати транзитну роль держави Центральної Азії поки не можуть через значне сповільнення росту китайської економіки, викликане драконівськими заходами щодо боротьби з COVID-19.

Співвідношення сил росії та Китаю в регіоні

Як можна побачити, обидві країни мають численні канали взаємодії з країнами Центральної Азії. Розглянувши, у якій сфері росія чи Китай має перевагу, ми можемо зрозуміти, яку роль вони відіграють у регіоні, у чому їхні сильні та слабкі сторони і, зрештою, який лад рф та КНР там підтримують. У цій частині ми порівняємо вплив двійки в галузі безпеки, оцінимо рівень та характер розвитку соціальних і політичних зв’язків із ЦА, а також залученість в економічні процеси регіону.

Безпека. У співпраці щодо традиційних безпекових та оборонних питань  лідирує рф. Структура ОДКБ створена за прикладом НАТО і включає в себе принцип колективної безпеки, який передбачає спільну відсіч зовнішньому ворогу. Тільки-от важливість цього принципу порівняно невелика, адже найбільші суперечки наразі трапляються між самими лідерами Центральної Азії, а не з сусідами з інших регіонів.

Вам варто знати: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

Щодо нетрадиційних загроз безпеці (тероризм, наркотрафік, торгівля людьми), то тут можна констатувати приблизний паритет Китаю та росії. Антитерористичні заходи ОДКБ мають свої аналоги в ШОС. Обидві організації проводять спільні антитерористичні навчання. Порівняно нещодавньою стала присутність «жорсткої сили» КНР в регіоні. Минулого року стало відомо про секретну військову базу Китаю в Таджикистані. Основною метою її створення став моніторинг терористичної діяльності на кордоні з Афганістаном з особливим акцентом на спостереженні за угрупованнями уйгурів.

Також вкрай важливим для лідерів ЦА є визнання легітимності їхніх режимів та гарантії захисту (особливо від протестувальників та опозиційних рухів). Тут абсолютну перевагу має рф. Китай тримається осторонь ідей вводу своїх військ для стабілізації місцевих режимів, а росія радо цьому сприяє. Так, у січні 2022 на заклик президента Казахстану Касима-Жомарта Токаєва війська ОДКБ були введені в райони, де зосереджувались протести проти чинного уряду, після чого заворушення були придушені.

Російські військовослужбовці беруть участь у церемонії виведення військ ОДКБ із Казахстану, 13 січня 2022 року. Pavel Mikheyev/REUTERS

Парадоксально, але така підтримка з боку рф не супроводжується взаємністю з боку лідерів ЦА. Країни відмовились висловити схвалення російському вторгненню, а Узбекистан та Казахстан навіть відкрито відреклися від сприяння політиці путіна. Таку поведінку можна пояснити тим, що лідери ЦА сприймають безпекову співпрацю з рф суто інструментально, як додаткові гарантії міцності своїх режимів, тому таке співробітництво обмежується буквальним тлумаченням статуту ОДКБ і не перетворюється на «сердечну угоду».

Про спроби путіна затягнути інші країни у війну читайте в статті Кремлівська вісь: хто та як підтримує агресію рф проти України?

Невдала кампанія кремля в Україні призвела до зменшення впливу першої в ЦА. По-перше, режим путіна продемонстрував всю цинічність своєї риторики щодо нашої держави. Історію про неонацистів, які знищують російськомовне населення, можна так само застосувати й до будь-якого іншого сусіда рф. Статус гаранта миру та стабільності, який москва має в регіоні, викликає недовіру в лідерів Центральної Азії. Найбільший скепсис виявляє Казахстан – країна, де також проживає велика російськомовна меншина. По-друге, армія рф втратила ареал величі та непереможності, який їй приписували до цього. Тому до питання «А чи захоче?» додається ще «А чи зможе росія захистити регіон?»

Соціальні й політичні зв’язки. Прихильність населення Центральної Азії значно більша до росії, ніж до Китаю. Із розвитком проєктів у межах «Поясу і шляху» збільшувався й рівень сінофобії в ЦА. Цю динаміку демонструють результати опитувань, наведених нижче. Подані приклади стосуються лише Казахстану, Узбекистану та Киргизстану, оскільки вони мають найповніші бази даних. Можна побачити, що крім Киргизстану, де спостерігається стабільна негативна тенденція, в інших країнах, представлених в опитуванні, частка населення, що негативно ставиться до Китаю, поступово зростає.

Джерело: Central Asian Barometer

Три фактори пояснюють наявність та ріст сінофобії в країнах ЦА. По-перше, певна пересторога до Китаю склалась історично. Вона має своє коріння ще з часів СРСР, коли радянська пропаганда, починаючи з 1960-х, системно зображала КНР у негативних тонах. За інерцією цей негатив продовжував впливати на громадську думку й у новітню добу.

По-друге, проєкти «Поясу і шляху» реалізовувалися переважно компаніями з КНР із використанням китайських працівників, тому місцеве населення замість робочих місць отримало анклави робітників із Піднебесної, які жодним чином не інтегрувалися до суспільства.

По-третє, у 2017 почалися масові репресії проти мусульманського населення в китайському Сіньцзяні. Людей збирали у «виправні табори», де силові структури мали «відучити» мусульман від «екстремістських практик». Крім уйгурів до таборів потрапили казахи та киргизи – наступні за кількістю тюркські меншини КНР. Дізнавшись про репресії своїх побратимів, казахи та киргизи стали все більше критикувати діяльність Китаю в регіоні.

Докладніше про Сіньцзян читайте тут: Велике китайське гето: як Сі Цзіньпін вирішує «уйгурське питання»?

Хоча громадська думка має лише непрямий вплив на політичну еліту ЦА, вона однаково накладає певні обмеження на співпрацю з КНР, оскільки лідерам Центральної Азії необхідно балансувати між вигодами від спільних проєктів та суспільним незадоволенням, яке вони, скоріш за все, викличуть.

Зовсім іншу ситуацію можна спостерігати на росії. Відповідні дані соціальних опитувань більш обмежені хронологічно, проте також дають уявлення про громадську думку в країнах ЦА.

 Джерело: Central Asian Barometer

росія не викликає глибокого обурення в громадян Центральної Азії. Її «м’яка сила» досі тримає свої позиції та спостерігається через мережу програм з академічних обмінів, організацію культурних заходів та високий статус російської мови (офіційна в Казахстані та Киргизстані).

На рівні владної еліти перевага теж на боці кремля. Усі лідери ЦА вільно володіють російською і мають зв’язки з рф. Президент Казахстану Токаєв – випускник МДІМВ та проходив дипломатичну службу в апараті МЗС СРСР. Глава Киргизстану Садир Жапаров – випускник киргизько-російського Слов’янського університету. Лідер Туркменістану Сердар Бердимухамедов навчався в дипломатичній академії при МЗС росії. Ба більше, президенти Узбекистану Шавкат Мірзійоєв та Таджикистану Емомалі Рахмон брали участь у партійній діяльності в лавах КПРС наприкінці 1980-х. Із п’ятірки китайську знає тільки Токаєв, який вивчав її впродовж року в Пекіні ще будучи радянським дипломатом.

Відповідно зрозуміти рф лідерам ЦА значно легше, ніж Китай. Однак, порозумітися – не означає надавати безумовну підтримку. Осмислюючи імперський контекст зовнішньої політики путіна, центральноазійські еліти проводять обережну політику дистанціювання від москви, і в цьому дуже допомагає Пекін. Удавана близькість із кремлем покликана приспати увагу росії, щоб не допустити дестабілізації власних режимів та уникнути долі України, Грузії і Молдови.

Економіка. Економічна співпраця ЦА з рф та КНР багатогранна. Ми її розглянемо в трьох вимірах: торговельному, енергетичному та інфраструктурному. Наразі за обсягами торгівлі з регіоном Китай загалом перевершує рф. Причина криється в структурі торгівлі. Пекін є головним імпортером енергоносіїв із ЦА. Саме завдяки купівлі нафти КНР посідає перше місце в списку найбільших країн-імпортерів Казахстану. Китай також має монопольний доступ до Туркменського газу, завдяки чому контролює 80% від загальних експортних потоків держави. Крім того, китайські компанії здебільшого вдало конкурують із російськими за технологічний експорт, проте якщо говорити про сучасні технології зв’язку (наприклад, 5G), то Піднебесна не має рівних, адже рф просто не може запропонувати конкурентоспроможних аналогів.

Більше про глобальні плани Пекіна в спецпроєкті: «Один пояс, один шлях»

Як можна зрозуміти, Китай є беззаперечним лідером у галузі енергетичної співпраці з ЦА. Проте так було не завжди. Нафтогазова система трубопроводів у Центральній Азії була збудована Радянським Союзом і орієнтувалася на потреби СРСР. Спочатку сировину, яку добували в центральноазійських республіках, перекачували з півдня на північ до росії, а звідти – зі сходу на захід, до Європи.

Після розпаду Союзу в 1991 році внутрішні кордони стали міжнародними й тепер транспортування нафти та газу проходило через п’ять нових центральноазійських республік та рф. При цьому росія була єдиним напрямком перекачки – в інші сторони трубопроводи до цього просто не будували, а в самих республік на такі проєкти не вистачало грошей. Це стало основою залежності ЦА від рф, яка фактично зберегла монопсонію часів Радянського Союзу та активно нею користувалась у 1990-х та 2000-х, перепродаючи центральноазійські нафту та газ на європейський ринок.

Упродовж 2000-х КНР виходить на енергетичний ринок держав ЦА й повністю змінює наявну картину. У Казахстані китайці збудували нафтопровід, який проходить уздовж усієї країни. Починаючись на узбережжі Каспійського моря, де пролягають казахські поклади нафти, він закінчується в китайських горах Тянь-Шань, після чого вже розподіляється в КНР. Водночас Пекін будує три газопроводи, що поєднують Туркменістан та Китай через Казахстан та Узбекистан.

Мапа інфраструктури Казахстану та інших країн Центральної Азії, створеної в рамках проєкту «Один пояс, один шлях». Center for Security Studies, ETH Zurich

У результаті потоки енергоносіїв почали йти не на захід через рф, а на схід – у Китай. Лідери ЦА були раді можливості співпрацювати з кінцевим покупцем: Пекін пропонував значно кращі ціни, ніж росія, тому швидко переманив до себе постачальників, а рф втратила своє привілейоване становище транзитної країни.

Так само Китай грає провідну роль в облаштуванні інфраструктури ЦА. Її стан перед входом КНР у регіон був незадовіл­ьним. Більшість автомобільних та залізничних шляхів були збудовані в радянські часи. російська економіка, не здатна оновити власну інфраструктуру, просто не мала ресурсів на розвиток сусідів. Корейський дослідник Юрі Лі пише, що на повне оновлення наявної та будівництво необхідної нової інфраструктури в регіоні необхідно 10 трлн дол. США інвестицій. Китай через програму «Поясу і шляху» по­кривав 40% згаданої суми. Коротко оглянемо проєкти, реалізовані нині:

·       Євразійський наземний міст. Залізниця, що починається в КНР, а далі через Казахстан, рф, білорусь та Польщу виходить до Європи. У 2012 за лінією ЮйСіньОу (YuXinOu) щотижнево почав їхати вантажний потяг між китайським містом Чунцін та німецьким Дуйсбургом. У 2014 потяг почав ходити тричі на тиждень. Один рейс у середньому триває 13-16 днів.

·       Коридор Китай – Центральна Азія – Західна Азія. Залізниця, що проходить від КНР через Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Іран, Туреччину й виходить до Європи. Коридором уперше проїхав потяг у листопаді 2019, подолавши шлях від китайського міста Сіань до Праги за 18 днів.

·       Оновлення портової інфраструктури Казахстану. У 2015 було розширено й оновлено каспійський морський порт в Актау, який вважається «вікном до Європи». Того ж року посеред степу на кордоні між Казахстаном та Китаєм було збудовано наземний порт Хоргос, який досі залишається головним логістичним хабом перевезення товарів із Китаю до Європи через Центральну Азію.

До списку можна додати ще тисячі кілометрів оновлених та новостворених автомобільних шляхів. Разом усі ці зміни перекроїли мапу ЦА і зробили її ближчою як до Китаю, так і до Європи. Проте, як зазначалося вище, через самообмеження китайського уряду внаслідок пандемії COVID-19 обсяги міжнародної торгівлі скоротились, а країни ЦА все ще чекають на момент, коли вони зможуть повністю реалізувати свій транзитний потенціал.

Висновки

Порівнюючи вплив росії та Китаю на регіон, можна сказати, що обидві держави досі підтримують своєрідний «поділ праці», закладений ще у 2000-их, де КНР займається економічним розвитком ЦА, а рф є основним джерелом «жорсткої сили». Хоча кордони цього поділу й не такі чіткі, бо як Пекін через ШОС сприяє протидії тероризму в регіоні, так і москва через ЄАЕС намагається перетягнути частину економічних ініціатив на себе.

Бувши незадоволеними власними патронами, лідери Центральної Азії починають поступово усвідомлювати свою суб’єктність. Така зміна поглядів без перебільшень є історичною в регіоні, який перебував під зовнішнім пануванням останні 300 років.

Загалом зовнішня політика рф досі тримається на імперських поглядах путіна, який оцінює ЦА як сферу виключних інтересів москви. Не маючи можливості контролювати зовнішню політику сусідів, росія продовжує миритися з приходом у Центральну Азію Китаю, чиї регіональні ініціативи вже давно перевершили російські.

Для КНР ЦА залишається стратегічно важливою як із безпекових міркувань (особливо зважаючи на нестабільність в Афганістані, породжену виводом американського контингенту у 2021), так і з економічних та енергетичних. Центральна Азія – це міст між Китаєм і Європою, саме через неї проходять основні логістичні лінії комунікації на захід, а під нею – нитки нафто- та газопроводів, які живлять китайську економіку. Тому зацікавленість Пекіна в регіоні й надалі залишатиметься, а за згоди лідерів ЦА співпраця між країнами продовжить поглиблюватися.

Автор – Ілля Нестеренко, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Хочете нам подякувати, але не знаєте як? Ставайте патронами центру! Кожна надіслана гривня викликає радість в очах наших аналітиків.