Сонцесяйний Туркменістан: чим живе центральноазійський аналог Північної Кореї?

Початок року приніс дуже несподівані новини з далекого Туркменістану. Місцевий диктатор Гурбангули Бердимухамедов заявив про кінець свого перебування на посаді глави держави та оголосив позачергові президентські вибори. Почався поступовий транзит влади від батька до сина – Сердара Бердимухамедова, який цілком прогнозовано переміг на голосуванні. Гурбангули керував туркменською державою з 2006 року. За цей час від «молодого реформатора», який на початку свого правління обіцяв змінити країну, нічого не залишилось. Бердимухамедов зберіг авторитарну політичну систему, побудовану колишнім президентом Сапурмуратом Ніязовим, а в деяких аспектах навіть перевершив батька-засновника Туркменістану.

У країні один із найнижчих рівнів свободи слова у світі, достовірну інформацію про внутрішні події дізнатися вкрай складно. Одночасно працює потужна машина пропаганди, котра культивує культ особистості Гурбангули (іноді доходить до повного абсурду), якого називають «Аркадагом». У Туркменістані діє жорстокий репресивний апарат, майже вся внутрішня опозиція знищена або у вигнанні, що створює з держави образ центральноазійського аналогу Північної Кореї.

Проте останні події, пов’язані з транзитом влади, є доволі неочікуваними. Нічого не передбачало такий крок від туркменського диктатора, який тримався за владу 16 років. Тож чому саме зараз Гурбангули Бердимухамедов вирішив залишити свою посаду та передати владу своєму сину? Яку політику проводить вже новий президент Туркменістану? Та, зрештою, яке місце займає Ашгабат у Центральній Азії? Про це все – у цьому матеріалі.

«Суперпрезидент» Туркменістану

Після раптової смерті у 2006 році першого президента Сапурмурата Ніязова до влади в країні прийшов малопомітний член кабінету міністрів Гурбангули Бердимухамедов. Незважаючи на натяки про реформування країни та демократизацію, новий глава держави переформатував політичну систему під себе та своє оточення. Як і в інших країнах Центральної Азії, у туркменській державі панують традиції авторитарного стилю правління. У регіоні після розпаду СРСР до влади прийшли колишні функціонери комуністичної партії, а не дисиденти чи демократична опозиція, котрі зберегли майже всі аспекти радянського стилю управління. Окремо, у країнах панує культ «батька нації» або «вождя», з огляду на ординську історичну спадщину. Навіть імами в мечетях беруть участь у підтримці авторитарних режимів, проповідуючи думку, що правитель – це божественний дар і повставати проти нього – великий гріх. Ліберальна демократія взагалі не сприймається в таких країнах з ісламським консервативним суспільством.

Президент Туркменістану має необмежені повноваження: він одночасно глава уряду, Халк Маслахати (Народної ради – найвищого органу представницької влади), та Ради старійшин, лідер Демократичної партії, верховний головнокомандувач збройних сил, головуючий на засіданнях РНБО та керівник Гуманітарної асоціації туркмен світу. Він контролює законодавчу, виконавчу та судову гілки влади. У країні діє Меджліс (парламент), який практично виконує всі забаганки президента. Він виконує законодавчу функцію, проте остаточне прийняття законопроєкту залишається за президентом Туркменістану.

Читайте також: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

Халк Маслахати – законодавчий орган влади, який відіграє більш вагому роль, ніж парламент країни. До складу ради входить президент, міністри, депутати, голови регіональних адміністрацій та старійшини. Загалом, у період з 2017 по 2021 рр. складалася з 2507 членів, поки не була скорочена до 56 депутатів та перетворена фактично на верхню палату парламенту. Халк Маслахати формує основний вектор національної політики: запровадження програм соціального або економічного розвитку, розгляд конституційних поправок, організація виборчого процесу та засад внутрішньої політики. Де-факто за Народною радою, контрольованою президентом, за ним залишається останнє слово в прийнятті найважливіших політичних та економічних рішень.

Завдяки наявності на території Туркменістану одного з найбільших у світі родовищ природного газу (на шостому місці у світі за обсягом блакитного палива), політична еліта здатна зберігати свою владу через централізацію та контроль над доходами від експорту енергоресурсів, які використовуються для фінансування репресивного апарату. Також порівняно невелика чисельність населення та державна монополія на природні ресурси сприяє стабільності авторитарної системи, яку збудував Ніязов.

У країні майже відсутній вільний доступ до інтернету, заборонені всі іноземні та незалежні медіа. За індексом свободи преси Туркменістан займає 177 місце, нижче тільки Іран, Еритрея та КНДР. Політична опозиція давно ліквідована, а єдині опозиційні ЗМІ, котрі інформують про життя в країні (проте в цілях безпеки функціонують за кордоном) – це «Хроніки Туркменістану» та Радіо Азатлик (туркменська служба Радіо Свобода). Таким чином у державі панує жорстокий та репресивний авторитарний режим, який намагається приховувати свою сутність за ширмою «народності».

Цікавий факт: національна гордість Туркменістану – це кінь ахалтекінської породи, який навіть зображений на гербі країни. Не дивно, що президент має у своїй власності кілька десятків скакунів такої елітної породи, котрі коштують мінімум 100 тис. доларів США. Останнє зробило Бердимухамедова відомим на весь світ. Місцева пропаганда сформувала з Гурабангули образ «суперпрезидента», який пише вірші та книги про здоров’я, бере участь у кінних перегонах, співає реп, займається спортом, влучно стріляє з автоматичної рушниці й багато чого іншого. Зі сторони така пропаганда видається повним абсурдом. Проте вона спрямована передусім на внутрішню авдиторію, якій подобається сильний та мудрий лідер за кермом держави.

Більше про держави регіону: Чому в Таджикистані не буває протестів?

Із моменту приходу до влади Гурбангули поступово скорочував соціальні програми через зменшення прибутків від експорту газу. Падіння світових цін на енергоносії в середині 2010 р., серйозно вдарили по бюджету країни. Пільги та дотації з боку уряду за часи Ніязова дозволяли зберегти лояльність місцевого населення. Але зі скороченняи фінансування соціально-економічних ініціатив чинній владі довелося спиратися на репресивний апарат та машину пропаганди. Не дарма Гурбангули Бердимухамедов носить офіційний титул «Аркадага» – дослівно перекладається як «покровитель», що підтверджує його високий статус. Такий образ є прийнятним та, у деякому сенсі, популярним серед частини туркменів.

Державна система побудована в такий спосіб, що відсутні будь-які передумови до революції або падіння авторитарного режиму. Деградація системи освіти, нечисленна інтелектуальна еліта, серед якої відбуваються регулярні чистки, дефіцит висококваліфікованих кадрів, застаріла виробнича база зупиняють потенційний процес лібералізації суспільства. А повна ліквідація політичної опозиції в країні не дає змогу організовано збирати акції протесту або непокори. Слабке громадянське суспільство спрощує зміцнення авторитарної системи та влади політичної еліти, яка є лояльною до членів президентського клану Ахалтеке.

Гурбангули разом зі своїм сином Сердаром та сім’єю на виборчій дільниці в день президентських виборів, 12 березня. Валєрій Шаріфулін/ТАСС

Важливою особливістю туркменської автократії є змінність кадрів, тобто регулярне перетасування та «очищення» чиновницького апарату. Майже кожного року Гурбангули ініціював перестановки в уряді та в інших органах влади. Причина – усунення потенційних конкурентів. Будь-який чиновник (окрім членів сім’ї президента) не зміг довго протриматись на своїй посаді. Наприклад, за 15 років правління Аркадаг сім разів змінив керівництво міністерства нацбезпеки та п'ять разів міністра оборони. Єдиним винятком із правил залишається багаторічний міністр закордонних справ Туркменістану Рашид Мередов. Він вважається дуже впливовою фігурою в туркменській політиці. За роки на цій посаді Мередов став багато в чому незамінним, сконцентрувавши на собі всі зовнішньополітичні контакти режиму.

Перший президент Туркменістану Ніязов збудував потужну авторитарну систему, котру зберіг та зміцнив його наступник Гурбангули Бердимухамедов. У країні низький рівень свободи слова, майже відсутня опозиція, а завдяки великим прибуткам від експорту газу вдається підтримувати стабільність режиму. Образ «суперперзидента», який місцева пропаганда сформувала для Гурбангули Бердимухамедова, створювала сприятливе середовище для багаторічного правління. Проте 2022 рік вніс свої корективи в політичне життя Туркменістану.

Династичний транзит

11 лютого Гурбангули Бердимухамедов заявив про свій відхід із посади президента та оголосив позачергові вибори. Свої дії він пояснив потребою передачі влади «молодому поколінню» заради благополуччя народу. Відразу головним кандидатом на посаду глави держави став Сердар – єдиний син Гурбангули. Особа наступника не стала сюрпризом, адже батько давно готував свого спадкоємця до президентства. Із 2016 року Сердар стрімко піднімався кар’єрною драбиною: був помічником міністра закордонних справ, губернатором Ахалського вілаєта та заступником голови уряду (де-факто друга посада в країні). Нарешті, 12 березня відбулися президентські вибори, на яких прогнозовано переміг Бердимухамедов-молодший. Транзит успішно відбувся…

Новий президент Туркменістану Сердар Бердимухамедов. Reuters

Виникає логічне запитання: чому саме зараз? Насамперед каталізатором таких дій стали січневі події в Казахстані. На початку року там відбулися масові протести проти підвищення цін на пальне, що переросли в політико-соціальні вимоги. Для врегулювання ситуації президент країни Касим-Жомарт Токаєв попросив допомоги в ОДКБ, одночасно ліквідувавши клан Назарбаєва. Завдяки усуненню людей, наближених до першого голови казахстанської держави, Токаєв консолідував владу у своїх руках. 18 січня, відразу після завершення протестів у Казахстані, Бердимухамедов-старший підписав постанову про позачергове скликання парламенту на 11 лютого, де він оголосив про своє рішення піти з посади президента. Можливо, Аркадаг зрозумів важливість вчасної передачі влади та детальної підготовки транзиту.

Проте головною причиною поспішного процесу передачі владних повноважень сину може бути саме поганий стан здоров’я Гурбангули. Уже давно ходять чутки про цукровий діабет у Бердимухамедова-старшого. Цілком логічно з погляду туркменського диктатора заздалегідь провести транзит, захищаючи свій клан від загрози усунення від влади у випадку раптової смерті президента. Відомо, що члени сім’ї Аркадага контролюють усі фінансові потоки як на регіональному, так і на національному рівнях. І це все відбувається під патронатом Бердимухамедова-старшого, який наглядає за всіма процесами. Тому несподівана загибель голови клану Ахалтеке зруйнувала б вибудувану роками систему перерозподілу коштів та впливу, а члени «сім’ї» втратили би свої позиції у владі.

Рекомендуємо до прочитання: Проукраїнський альянс в Азії: хто підтримує Україну у війні за незалежність?

Не менш цікавим аспектом, який підштовхнув Гурбангули до доленосного рішення передати владу сину, стало захоплення нумерологією (псевдонаука, сукупність вірувань та практик, які приписують числам певні властивості). Бортові номери президентських літаків та особистих машин Бердимухамедова-старшого закінчуються на 007, 700, 777. Якщо йому дарують його улюблених скакунів ахалтекинської породи, то їхня кількість має дорівнювати семи. Термін президентських повноважень Гурбангули продовжив до семи років, а максимальний вік для кандидата в президенти підняв до 70. Тобто він вважає число сім своїм щасливим, про що неодноразово говорив. Символізм спостерігався й під час транзиту. Наприклад, Бердимухамедов оголосив про передачу влади в день, коли виповнилося рівно 15 років його президентству.

Хоча формально Гурбангули пішов із посади, він залишається фактично керівником держави. Колишній президент зберіг головні важелі впливу, віддавши офіційну частину управління країною своєму сину. Бердимухамедов-старший відповідає за національну безпеку та оборону, а питання вирішення соціально-економічної кризи Аркадаг передав новому главі держави. Так, із самого початку транзит несе радше косметичний характер, проте поступово Гурбангули відходить від справ, а Сердар приводить своїх людей до вищих ешелонів влади. Із часом новий президент сконцентрує весь вплив у власних руках.

Нове обличчя

Сьогодні Туркменістан перебуває у важкому соціально-економічному становищі. Проблеми в економіці настільки очевидні, що про них змушений був говорити навіть сам Бердимухамедов-старший (який зазвичай віддає перевагу не згадувати жодних проблем). Через епідеміологічні обмеження, які запровадила влада в розпал пандемії COVID-19, відбулося різке падіння економіки. Заради запобігання розповсюдженню хвороби Ашгабат закрив кордон, що створило ще більший дефіцит продуктів першої необхідності та харчування. Серйозні проблеми спостерігаються з неофіційним курсом туркменського маната: минулого року він досягав 41 за долар за офіційного курсу 3,5. Рівень безробіття в країні, очевидно, підвищився, проте невідомо наскільки – знаємо, що до кризи показники коливалися від 3,3 до 4,8%.

Дізнавайтеся більше: Автократія 2.0: як змінився Узбекистан після смерті Карімова

Жахливий стан економіки викликає масове невдоволення в суспільстві. Незважаючи на жорсткі обмеження та перспективу серйозних покарань, у країні час від часу проходять акції протесту. Восени минулого року водії автобусів оголосили страйк. У січні 2022 року відбулися протести через підвищення цін на продукти харчування. Ситуація ще більше загострюється після початку глобальної продовольчої кризи. Проте нова влада використовує перевірені часом методи репресій та замовчування, жорстоко розганяючи мітинги.

Аркадаг Гурбангули Бердимухамедов під час офіційної відпустки. TDH

Перші місяці президентства Сердара Бердимухамедова запам’яталися абсурдними обмеженнями та чистками в чиновницькому апараті. Було введено низку обмежень для жінок: заборона користуватися певними косметичними послугами або робити пластичні операції, їздити в автомобілях із чоловіками, які не є родичами, привселюдно триматися за руки закоханим парам. Окрім цього, місцевих таксистів змушують мати на лобовому склі портрет Сердара. Також Бердимухамедов-молодший не забуває про чистки у владі. Тільки за перший місяць його правління було звільнено 26 міністрів та відкликано кілька послів. Усіх їх звинуватили в допущенні економічної кризи в країні. На їхнє місце приходить «молода генерація», віддана особисто Сердару.

Із часом чинний президент сконцентрує реальні інструменти влади у своїх руках, які поступово віддає Бердимухамедов-старший. Син продовжує внутрішню політику батька, навіть у деяких аспектах жорсткіше. Що стосується Аркадага, то він пішов в офіційну відпустку, де пише свою чергову книгу, де-факто одночасно (поки) контролюючи головні важелі влади в країни.

Геополітичне становище Туркменістану

Від моменту проголошення незалежності Ашгабат проводить нейтральну зовнішню політику, уникаючи вступу в різні геополітичні об’єднання або союзи. Доктрина «постійного нейтралітету» дозволила Туркменістану зберегти політичну незалежність через диверсифікацію транзитних маршрутів та ринків для експорту газу. Головною ціллю туркменського керівництва є обмеження втручання з боку зовнішніх акторів у внутрішні справи країни, тобто ізоляціонізм. Ашгабат звів до мінімуму співпрацю з міжнародними організаціями (особливо з правозахисними), які могли піддати режим міжнародному контролю.

За час правління Бердимухамедова-старшого трішки змінився підхід до відносин із сусідами. Він прагнув зробити з Туркменістану регіональний торговий центр, що дозволило б інтенсифікувати контакти з державами Центральної Азії та сприяти розвитку транспортно-енергетичних проєктів. Особливе місце в цій стратегії посідає газопровід «ЦА-Китай». Головний сектор економіки Туркменістану – енергетичний (за різними оцінками він забезпечує 31% ВВП країни). Держава є четвертою у світі за запасами природного газу, але географічна й політична ізольованість обмежує її можливості щодо експорту цієї сировини на переважну більшість ринків. Майже всі сусідні країни мають значні запаси енергоресурсів, створюючи значну конкуренцію для Ашгабата. Єдиним стабільним покупцем туркменського газу є Китай.

Читайте також: Китай – латентний союзник кремля

Туркменістан повністю залежить від експорту газу до КНР. Китайська China National Petroleum Company – єдина іноземна компанія, яка отримала ліцензію на розвідку та видобуток газу на території туркменської держави. Пекін фінансує енергетичну інфраструктуру з видобутку блакитного палива та його транспортування через трубопровід, що лише збільшує залежність Ашгабата від китайців. Водночас КНР є найбільшим кредитором Туркменістану. Ашгабат використовує газ для погашення боргів перед КНР, надаючи великі знижки. Країни активно співпрацюють у рамках ініціативи «Пояс і Шлях». Як бачимо, китайський економічний вплив на туркменів колосальний. Але Пекін не втручається у внутрішні справи країни, оскільки в цьому немає потреби, та й існує розуміння неприйнятності такого кроку з боку китайців.

Останніми роками росія намагалася повернути свій вплив у Туркменістані, втрачений через газові суперечки 2009 і 2016 років. Основними причинами напруги були ціни на енергоносії та вартість їхнього транспортування. До 2010 року газовий експорт Туркменістану контролювався москвою, оскільки російська держкомпанія «Газпром» контролювала єдиний трубопровід, яким природний газ постачався на ринки збуту. Того ж року між країнами було укладено угоду про встановлення ціни на блакитне паливо в розмірі 240 доларів за 1000 кубометрів для подальшого перепродажу або постачання до рф. Проте з 2014 року ціни на природний газ почали падати, і росіяни спробували змінити контрактну вартість, навіть подавши позов до міжнародного арбітражу. «Газпром» вимагав від Ашгабата 5 млрд доларів за переплату, проте туркменська влада відмовилася віддавати кошти. У результаті «Газпром» пішов із Туркменістану, збільшивши імпорт газу з Узбекистану.

Варто знати: Експрес-революція, або Що відбувається в Киргизстані?

Проте москва не втрачала спроби відновити діалог з Ашгабатом, насамперед у безпековій сфері. Візити високопоставлених кремлівських чиновників мали б знизити напругу, проте вагомих зрушень не спостерігається. Туркменістан перебуває осторонь проросійських інтеграційних регіональних об’єднань – ОДКБ та ЄАЕС. Російський напрямок залишається на периферії зовнішньополітичних інтересів туркменів, хоча торговельно-економічні зв’язки (ще з часів СРСР) залишаються. Хоча з’являються перші сигнали того, що Сердар (який закінчив дипломатичну академію МЗС рф) спрямовує курс на нормалізацію відносин із рф. За останні місяці туркмени збільшують обсяг експорту овочів до росії. І загалом у майбутньому прогнозується інтенсифікація економічного співробітництва між країнами.

Як для авторитарної держави з ізоляціоністськими тенденціями, відносини Туркменістану із західними країнами та США були завжди прохолодні. Незважаючи на те що в 1994 році Ашгабат приєднався до програми НАТО «Партнерство заради миру», а Бердимухамедова навіть запрошували на Бухарестський саміт 2008 року, сьогодні контакти між північноатлантичним альянсом та Туркменістаном майже відсутні. Раніше активна безпекова співпраця з членами альянсу пояснювалась подіями в Афганістані та фінансовою вигодою від надання своєї території силам НАТО для транзиту. Проте з виведенням американських та союзницьких військ з афганської території та перемогою «Талібану», в Ашгабаті не бачать сенсу продовжувати співпрацю з НАТО, надаючи перевагу російській та китайській альтернативі. Тим паче, Вашингтон, західні столиці та міжнародні організації неодноразово критикували авторитарний режим Бердимухамедова за порушення прав людини, що негативно впливає на міждержавні відносини.

Також читайте: Внутрішня політика та зовнішні орієнтири Пакистану за уряду Імрана Хана

Регіональна роль у баченні влади Туркменістану – це транзитний пункт, що поєднує Центральну Азію з Кавказом через Каспійське море, з Перською затокою через Іран та з ринками Південної Азії через Афганістан. Однак через самоізоляцію в Туркменістану немає транспортної інфраструктури з країнами-сусідами. Трубопровід ТАПІ (Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія) виступає важливим елементом, який у перспективі може допомогти Ашгабату реалізувати зовнішньополітичну мету. Потенційна пропускна спроможність проєкту, який оцінюється в $10 млрд, становить 33 млрд кубометрів газу на рік.

Однак його перспектива виглядає невизначеною через труднощі з фінансуванням, погіршенням безпекової ситуації в Афганістані та Пакистані. Також транснаціональні паливно-енергетичні компанії поки не готові вкладати кошти в Туркменістан через поганий інвестиційний клімат та заборону на володіння акціями на право видобутку туркменського газу. Із боку Афганістану зберігається терористична загроза розповсюдження радикальних ісламістських рухів, що може дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в країні.

Мапа маршруту газогону ТАПІ. EurasiaTimes

Туркменістан проігнорував повномасштабне вторгнення рф на територію України. Офіційний Ашгабат не коментував агресію росії, обговорення та висвітлення російсько-української війни в місцевих ЗМІ заборонено. Не в останню чергу це було пов’язано з процесом транзиту, для якого такі «чутливі» теми в суспільстві є небажаними. Лише наприкінці квітня Туркменістан оголосив про направлення гуманітарної допомоги Україні, замовчуючи причину та ім’я ініціатора війни. Сердар Бердимухамедов поки зберігає традицію повного нейтралітету щодо збройних конфліктів, але кроки нового президента на зближення з рф є все більш очевидними.

Висновки

Із моменту проголошення незалежності в Туркменістані сформувався міцний авторитарний режим. Низький рівень свободи слова та ліквідація внутрішньої опозиції забезпечили президенту Гурбангули Бердимухамедову спокійне правління впродовж останніх 15 років. Проте несподівано Аркадаг ініціював процес транзиту влади своєму сину Сердару. Головна причина – це можливі проблеми зі здоров’ям Гурбангули, що змушує прискорити передачу країни в руки наступнику.

Цілком прогнозовано для авторитарної держави, на позачергових президентських виборах переміг кандидат від влади й одночасно син Аркадага Сердар Бердимухамедов, який за перші місяці правління впроваджує абсурдні заборони для жінок та займається перестановкою кадрів у владі. Для нього Гурбангули залишив країну в розпалі економічної кризи, яку спровокувала пандемія COVID-19 та зменшення прибутку від експорту газу. Водночас уже колишній глава держави Бердимухамедов-старший зберіг за собою головні інструменти влади та де-факто залишається найвпливовішою людиною, але поступово відходить від справ, передаючи реальні можливості управління країною своєму наступнику.

Весь час Ашгабат проводить нейтральну зовнішню політику, уникаючи вступу в різні геополітичні об’єднання або союзи. Доктрина «постійного нейтралітету» дозволила Туркменістану зберегти відносну політичну незалежність через диверсифікацію транзитних маршрутів та ринків для експорту газу. Проте присутня економічна залежність від КНР, який виступає головним кредитором та імпортером туркменського газу. Позиції росії ж у країні послабились через газові суперечки.

Регіональна роль із погляду Ашгабата – це транзитний пункт, що поєднує Центральну Азію з Кавказом через Каспійське море, з Перською затокою через Іран та з ринками Південної Азії через Афганістан. Однак відсутність якісної транспортної інфраструктури з країнами-сусідами не дозволяє стати головним вузлом транзиту в Центральній Азії. Щодо російсько-української війни Туркменістан зберігає стриманий нейтралітет, що характерно для його зовнішньополітичної доктрини. Варто зазначити, що новий президент поступово інтенсифікує двостороннє економічне співробітництво з росією.

Що ж далі очікує на авторитарний режим у Туркменістані? З огляду на сталість та стабільність системи клан президента в довгостроковій перспективі залишиться при владі. Соціально-економічна напруга в країні буде тільки зростати. Проте через потужний репресивний апарат потенційна революція найближчим часом неможлива. Туркменістан і надалі зберігатиме статус закритої країни, яка по суті залишається на задвірках геополітичної активності в регіоні Центральної Азії.

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!