PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Внутрішня політика та зовнішні орієнтири Пакистану за уряду Імрана Хана

Внутрішня політика та зовнішні орієнтири Пакистану за уряду Імрана Хана

Від самого початку свого існування Ісламська Республіка Пакистан перебувала в стані внутрішньої нестабільності та жорсткої геополітичної конкуренції з Індією, яка то спалахувала гарячими війнами, то змінювалася періодами відносного спокою. Ці фактори сформували неоднозначного актора міжнародних відносин, який, з одного боку, намагається діяти на світовій арені незалежно, а з іншого – спиратися на підтримку великих гравців, таких як США та КНР.

Ісламабад, незважаючи на внутрішні проблеми, проводить прагматичну зовнішню політику, спрямовану на побудову регіональної архітектури безпеки на противагу Нью-Делі. Уряд чинного прем’єр-міністра ІРП Імрана Хана зіткнувся з новими геополітичними викликами в умовах трансформації системи міжнародних відносин. Про особливості владної структури Пакистану, основні внутрішньополітичні перипетії останніх років та місце Ісламабада на міжнародній арені розповідаємо в актуальному матеріалі.

Історія незалежного Пакистану: від колонії до республіки

Уперше про появу на території Британської Індії держави для місцевих мусульман заговорили в середині 30-х років минулого століття. Ідейним натхненником національної державності Пакистану вважають політичного мислителя та поета Алламу Мухаммада Ікбала. У своїх працях він просував наратив мусульманської єдності через створення умми (глобального співтовариства) та заснування незалежної від індуїстів країни індійських мусульман.

Одним із послідовників його ідей був Мухаммед Алі Джинна – батько-засновник Ісламської Республіки Пакистан. У 1933 році він очолив політичну партію Всеіндійська мусульманська ліга, що виступала за вихід окремої мусульманської держави зі складу Британської Індії. Саме тоді почалося поступове формування пакистанського суверенітету. В умовах невідворотного процесу деколонізації в 1947 р. Пакистан отримує статус домініону, і лише в 1951 р. проголошує свою незалежність, хоча офіційно країна отримала повний суверенітет через п’ять років.

У жовтні 1957 р. по всій території ІРП почалися антиурядові протести та страйки робітників, невдоволених діями тодішнього уряду об’єднаної лівоцентристської коаліції Національної народної партії. Одночасно з цим тривала внутрішньополітична боротьба між президентом Іскандером Мірзою та парламентом. Країна перебувала в скрутному політико-економічному становищі, що зумовило втручання в ці процеси військових. Через рік генерал Мухаммед Аюб Хан захопив владу шляхом перевороту, проголосив себе президентом, скасував першу конституцію ІРП, заборонив політичні партії та почав проводити економічні реформи. Так, із 1958 до 1971 рр. у Пакистані був встановлений перший період військової диктатури.

Після передачі влади від Аюб Хана до генерала Ях’ї Хана почався етап м’якої демократизації: у грудні 1970 р. були проведені перші в ІРП загальнонаціональні парламентські вибори (за новою конституцією 1962 р. країна була перетворена на президентсько-парламентську республіку). Як відомо, після деколонізації Британської Індії Пакистан територіально був розділений на дві частини: Західну та Східну (Бенгалію). На території першого перемогу здобула Народна партія колишнього міністра закордонних справ Зульфікара Алі Бхутто, а в Східній частині країни – об’єднання «Авамі Ліг» на чолі з Маджибуром Рахманом, яке виступало за повну автономію Бенгалії (Бангладеш).

Детальніше про проблему: «Дружба до всіх, ворожість ні до кого»: актуальні внутрішні та зовнішньополітичні виклики Бангладеш

Відстань між східними та західними провінціями держави перевищувала 1500 км. Населення обох частин культурно, етнічно й ментально відрізнялось одне від одного. Із 1956 р. офіційно державною мовою в ІРП було визнано лише одну – пенджабське урду, якого бенгальці не знали. До цього, за диктатури Аюб Хана, проводилася дискримінаційна політика щодо жителів Східного Пакистану, апогеєм якої стала заборона на публічне виконання «Рабіндра Сангід» – пісень Рабіндраната Тагора, написаних бенгальською мовою. Майже всі посади в центральній владі займали вихідці із Західного Пакистану, а Бангладеш використовувався Ісламабадом як сировинний придаток. Така ситуація не влаштовувала керівництво «Авамі Ліг» та бенгальську культурну еліту, що стало підґрунтям для початку громадянської війни в ІРП.

Мапа півострова Індостан станом на 1970 рік, де зображено дві частини ІРП – Західний Пакистан і Східний (Бенгалія). Houghton Mifflin Company

26 березня 1971 р. Маджабур Рахман проголосив незалежність Бангладеш від Пакистану. Ісламабад ініціював воєнні дії проти новоствореної держави, а через деякий час в конфлікт вступила Індія. До кінця року пакистанські війська капітулювали в столиці Бангладеш – Дацці. У грудні генерал Ях’я Хан передав владу лідеру опозиції Алі Бхутто. Новий президент ІРП визнав незалежність колишньої провінції лише через три роки. Демократичний уряд Народної партії Пакистану проводив лівоцентристську соціально-економічну політику, ним було прийнято нову конституцію 1973 року, що закріпила федеративний територіальний устрій держави.

Період демократичних перетворень в ІРП тривав відносно недовго. У 1977 році генерал Зія Уль Хак організував черговий військовий переворот та захопив владу в державі. Новий авторитарний режим почав проводити політику ісламізації для консолідації багатоетнічної країни. Після загибелі Уль Хака в авіакатастрофі до влади повернулася Народна партія, яку очолювала Беназір Бхутто (донька Зульфікара Алі Бхутто). Вона стала першою жінкою прем’єр-міністеркою в мусульманській державі. До 1999 року Пакистан очолювали цивільні уряди.

На межі тисячоліть відбувся останній на сьогодні військовий переворот. Генерал Парвез Мушарраф у жовтні 1999 р. затвердив надзвичайний стан у країні та взяв владу у свої руки. 2007 р. можна вважати кінцем періоду військових диктатур: саме тоді президент Мушарраф подав у відставку через тиск опозиції. До влади прийшла Пакистанська мусульманська ліга, що контролювала парламент та кабмін до доленосних виборів 2018 року. Подальші роки затвердили демократичний напрям розвитку ІРП після десятиліть диктатур із тимчасовими періодами демократизації.

Політичні розклади сучасного Пакистану

Розповідь же про нинішній уряд та актуальну ситуацію в Пакистані варто розпочати з парламентських виборів 2018 р., результати яких стали повною несподіванкою для пакистанського політикуму. Наразі в державі домінують три основні партійні сили: ісламські консерватори з «Техрік-і-Інсаф» (ТЕІ), правоцентристська Пакистанська мусульманська ліга (ПМЛ) та лівоцентристська Пакистанська народна партія (ПНП). Отже, за підсумками останніх виборів до Національної асамблеї та Сенату повноту влади в країні здобули центристи ТЕІ (або ж «Руху за справедливість») та її лідер, колишній гравець у крикет, Імран Хан.

Опозиційна на той час «Техрік-і-Інсаф» здобула більшість голосів, отримавши 116 місць (із 272) у нижній палаті парламенту проти 35 мандатів минулого скликання. Такому успіху сприяла антикорупційна, реформістська, проісламська та дещо популістична риторика лідера партії Імрана Хана. Так, зважаючи на те, що питання впровадження законів шаріату неодноразово порушувалося в межах суспільно-політичного обговорення в Пакистані, майбутній прем’єр у передвиборчий період проводив агітацію в мечетях та мав публічну підтримку сунітського духовенства, використовуючи в такий спосіб карту політичного ісламу на свою користь. У своїх заявах лідер ТЕІ неодноразово натякав на можливість проведення референдуму про імплементацію норм шаріату в пакистанське законодавство та позиціонував себе захисником народу від «ісламофобії».

Імран Хан у своєму робочому кабінеті. Офіс прем’єр-міністра Пакистану

Однак головний чинник, який сприяв перемозі ТЕІ – це роз'єднаність конкурентів, які не змогли виступити єдиним фронтом. Партія Хана, сама по собі не надто популярна за базою підтримки, виявилася сильнішою за інших, які були ще слабшими. Але чи не найбільшими бенефіціарами перемоги «Техрік-і-Інсаф» можна вважати армію та Міжвідомчу розвідку Пакистану (ISI), які всіляко підтримували кандидата в прем’єри від «Руху за справедливість». Але детально про це згодом.

Для змалювання повноцінної картини політичної структури ІРП потрібно надати загальну інформацію про державу. Сучасний Пакистан – це президентсько-парламентська республіка, що складається з чотирьох федеральних провінцій (Пенджаб, Белуджистан, Північно-західна прикордонна провінція та Сінд), районів племінних груп (федерально керовані племінні території, Азад Джамму й Кашмір, Гілгіт-Балтистан) і столичної території Ісламабада. Главою держави є президент, але після прийняття 2010 року поправок до конституції ця посада стала номінальною. Реальні важелі виконавчої влади перебувають у руках прем’єр-міністра. Законодавча гілка представлена двома палатами парламенту: Національною асамблеєю (нижньою) та Сенатом (верхньою).

Читайте також: Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового президента?

Чому провладна Пакистанська мусульманська ліга зазнала краху на останніх виборах? Головна причина – корупційні скандали, пов’язані з керівництвом партії. Після офшорного скандалу «Panama Papers» 2016 року, в якому фігурантами справи стали тодішній прем’єр ІРП Наваз Шаріф та його брат, лідер ПМЛ, Шахбаз Шаріф електоральні позиції головного конкурента ТЕІ різко впали. Як наслідок на виборах 2018 р. ПМЛ втратила 62 мандати (порівняно зі 126 місцями у 2013 р.), автоматично перейшовши в стан опозиції разом з ПНП, яка теж не здобула значних результатів – лише 43 місця.

Головний підсумок останнього народного волевиявлення в ІРП – утворення проісламської коаліції центристських партій на чолі з ТЕІ. Одночасно з цим відбулося посилення впливу силових структур на внутрішню політику країни.

Гарант стабільності

Невід’ємним атрибутом політичної культури Пакистану є центральна роль армії в державних процесах. Історично це зумовлено багатонаціональним складом населення, де різні народи мають свої претензії на незалежність. Представники племен, такі як белуджі та пуштуни, мають свої парамілітарні утворення, у країні дозволена вільна торгівля вогнепальною зброєю, а деякі території все ще не перебувають під повним контролем центральної влади. У такій ситуації Збройні сили Пакистану відіграють роль гаранта внутрішньополітичної стабільності. Саме завдяки військовим вдається придушувати діяльність сепаратистських угруповань, а отже й забезпечувати територіальну цілісність пакистанської держави.

Більше про пуштунів дізнавайтеся в матеріалі: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Окрім цього, генералітет неодноразово втручався в політичне життя країни та залишався головним десіжн-мейкером. Його підтримка допомогла партії Імрана Хана перемогти на парламентських виборах, що дало критикам прем’єра підґрунтя вважати його маріонеткою в руках військових, хоча ці закиди все ж далекі від реальної ситуації. Верхівка армії радше є рівноправним партнером у керівництві державою, аніж покровителем.

Станом на 2021 рік однією з найвпливовіших політичних фігур в ІРП фактично є начальник генерального штабу ЗС Камар Джавед Баджве. Генерал неодноразово публічно висловлював підтримку ТЕІ та через свої таємні канали фінансував передвиборчу кампанію партії. Також креатурою начальника генштабу можна вважати вже колишнього голову ISI Фаїза Хаміда. У свою чергу Хамід та Баджве підтримують дружні стосунки з прем’єр-міністром Імраном Ханом, тобто утворюється такий собі неформальний владний трикутник з уряду, армії та спецслужби.

Прем’єр-міністр Імран Хан (зліва) та начальник генштабу ЗС ІРП Камара Джавед Баджве. Asif Ghafour/The Print

Хоча в жовтні Фаїз Хамід, який має тісні зв’язки з терористичним рухом «Талібан», склав повноваження голови ISI, нове призначення на посаду керівника регіонального штабу армії в Пешаварі (столиця регіону пуштунів) відкриває для нього можливість очолити генштаб після відходу генерала Баджве. Така тісна кооперація між політичним істеблішментом та генералітетом впливає не лише на внутрішню ситуацію, але й на зовнішній курс держави.

Внутрішня політика уряду Імран Хана

Новий Кабінет міністів ІРП на чолі з Імран Ханом позиціонує себе реформістами. Основний напрям роботи уряду – реалізація концепції «нового Пакистану». Вона передбачає проведення антикорупційних реформ, відродження економіки та збільшення соціального забезпечення.

У 2019 році Імрам Хан оголосив про початок антикорупційної кампанії, головною «родзинкою» якої було скасування амністії для всіх звинувачених у хабарництві політиків та їхніх родичів. Опозиція критикувала ініціативу уряду, наголошуючи на ефемерності реформ та використанні антикорупційного кейсу для політичного переслідування опонентів ТЕІ. Проте кампанія спершу давала свої результати. Представники колишньої влади (Наваз і Шахбаз Шаріфи) та навіть партійні соратники Імрана Хана (Джахагір Хан Тарін і Алей Хан) були звинувачені в хабарництві та розкраданні державних коштів. Але далі розслідування справи помітно не просунулись, а в рейтингу індексу сприйняття корупції ІРП опустилася зі 120 на 124 місце (для порівняння Україна займає 117 позицію).

Економічна політика нового уряду була зосереджена на відновленні текстильного сектору (що є одним із найприбутковіших у Пакистані) та покращенні інвестиційного клімату. Для виробників текстилю Імран Хан пропонував пільгові тарифи на електроенергію, особливо в годину пік. Після відновлення текстильного сектору економіки до пандемії COVID-19 експорт ІРП зріс на 9%. Одночасно з цим в рамках реформ щодо послаблення контролю держави в приватному бізнесі стався значний притік іноземних інвестицій (особливо з КНР та країн Аравійського півострова).

Читайте також: Чому Індія та Китай змагаються за партнерство з Іраном і хто тут третій зайвий?

Пандемія коронавірусу, звісно, залишила свій слід на економічному становищі Пакистану. Відбулося різке зростання вартості низки товарів першої необхідності, при цьому ціни на продовольство подвоїлися. Так, у жовтні 2021 р. цукор коштував понад 100 рупій за кг проти 54 до кризи, що означає колосальне здорожчання на 85%.

Офіційна інфляція, що становить 9%, побила 70-річний рекорд. Тому Ісламабад терміново потребує підтримки Міжнародного валютного фонду в зміцненні своїх валютних ринків, що стрімко руйнуються. На початку листопада МВФ тимчасово призупинив виділення траншу в розмірі 1 мільярда доларів у рамках розширеного механізму фінансування. Перемовини між Ісламабадом і Фондом зайшли в глухий кут через вимогу до уряду надати повну автономію Державному банку Пакистану.

У листопаді Імран Хан заявив про затвердження великого пакету субсидій на суму 120 мільярдів рупій. Основна його мета – це підтримка 130 мільйонів людей, які постраждали від рекордної інфляції. У рамках цієї програми громадянам буде видано безвідсоткові кредити на суму до 500 000 рупій для відкриття бізнесу. План уряду щодо соціального забезпечення населення країни ще перебуває в стані реалізації, і його доля залежить від перемовин із МВФ. Але до цього держава підвищила виплати безробітним особам і бідним шарам населення.

Хоча ТЕІ займає більшість місць у Національній асамблеї, вона не контролює Сенат, що іноді заважає прийняттю важливих законопроєктів. Тому не всі ініціативи Імрана Хана вдалося втілити в життя. Але, не дивлячись на це, прем’єр-міністр має вагому підтримку пакистанців. За даними опитування, проведеного американським інститутом дослідження «Gullup Pakistan», 48% респондентів позитивно оцінюють дії кабінету Хана за 3 роки, а 45% – негативно. Хоча антирейтинг прем’єра залишається доволі високим, роз’єднаність опозиції дає ТЕІ шанси на збереження влади й після наступних парламентських виборів.

Вічний антагонізм

Як зовнішній, так і внутрішній порядок денний в ІРП формується у фарватері індо-пакистанського протистояння. Тому не лише загроза займання сепаратистського вогнища по всій території Пакистану, але й конфлікт зі споконвічним ворогом – Республікою Індія, спричиняє те, що силові структури мають панівну роль у вирішенні головних геополітичних та геоекономічних питань. Історія боротьби між Ісламабадом та Нью-Делі почалася ще задовго до утворення двох незалежних держав на півострові Індостан (етно-конфесійна ворожнеча між мусульманами та індуїстами, що розпалювалася завдяки стратегії «розділяй і володарюй», яку успішно використовували британські колонізатори). Своє продовження вона отримала в чотирьох індо-пакистанських війнах за Кашмір та менш інтенсивних прикордонних конфліктах за льодовик Сіачен.

Детальніше про проблему: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

У XXI ст. протистояння між двома «вічними антагоністами» змінило свій характер із відкритої повномасштабної війни на гібридну (використання проксі-сил, інформаційна пропаганда, дипломатичний тиск). Хоча між сторонами час від часу спалахують і короткотривалі збройні сутички в прикордонних районах. У лютому 2019 р. індійські ВПС нанесли авіаудар по табору бойовиків «Джаїш-е-Мухаммед» (пакистанські проксі-сили) на підконтрольній Ісламабаду території Кашміру. Це було відповіддю на теракт у районі Пулвама (штат Джамму й Кашмір), у якому загинуло 45 співробітників індійської служби безпеки.

Через аналогічну акцію з боку пакистанської авіації за деякий час почався повітряний бій, де сторони втратили по одному літаку. Напруга була настільки високою, що серед експертів порушувалося питання загрози початку ядерної війни між ІРП та РІ. Обидві країни мають у своєму розпорядженні стратегічне наступальне озброєння, т.зв. ядерну тріаду – міжконтинентальні балістичні ракети, стратегічну авіацію та атомні підводні човни.

Головним інструментом у руках пакистанців у протистоянні з Нью-Делі є використання терористичних проксі-сил на території Індії, особливо в Кашмірі. Тактично-підривна діяльність стала ефективною зброєю, яка останнім часом все ж таки переходить у маргінес, насамперед через загрозу таких терористичних груп як «Техрік-і-Талібан Пакистан», що інколи використовувались ISI на території Індії для гарантування національної безпеки Пакистану.

Читайте також: Ризиковане партнерство: як Пакистан вдруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан

На передній план виходить політична підтримка антиіндійських сил, економічне протистояння та дипломатичний тиск. Уряд Імрана Хана має тісні контакти з афганськими талібами. Взяття Кабула терористичним рухом «Талібан» ознаменувало тріумф зовнішньої політики ІРП. Попередній афганський уряд Ашрафа Гані перебував у доброзичливих стосунках із Нью-Делі, однак інвестиції Індії в інфраструктуру Афганістану, що оцінюються в 3 млрд дол. США, були назавжди втрачені після перемоги пропакистанських сил.

Міністр закордонних справ Пакистану Шах Махмуд Куреші (в центрі) та спеціальні посланці США, КНР та РФ перед зустріччю щодо обговорення проблеми Афганістану в Ісламабаді. Листопад 2021 р. Міністерство закордонних справ Пакистану

Також ІРП через афганський кейс вибудовує нову структуру регіональної безпеки, де одне з провідних місць займатиме Пакистан. 11 та 12 листопада в Ісламабаді та Нью-Делі пройшли зустрічі представників різних держав із приводу афганського питання. Найвпливовіші актори міжнародних відносин були присутні лише в Пакистані: США, КНР, Російська Федерація та, власне, ІРП і «Талібан». У Нью-Делі з’явилися тільки представники «зовнішнього поясу» Афганістану: Туркменістан, Узбекистан, Іран, Казахстан, Таджикистан та Киргизстан. Для світу став очевидним той факт, що відтепер справи з Афганістаном доведеться вести саме через Ісламабад, що значно збільшує його вагу в регіоні.

Ненадійний союзник

Пакистан посилився завдяки підтримці уряду талібів, але вектор зовнішньої політики уряду Імрана Хана спрямований не тільки на Афганістан чи Індію. Географічне положення ІРП на перетині економіко-логістичних шляхів зумовило стратегічну важливість країни для двох найвпливовіших геополітичних гравців – США та КНР.

Сьогодні американо-пакистанські відносини перебувають у стані напруги. По-перше, на взаєминах обох держав негативно відображається вищезгадана військова та економічна підтримка Ісламабадом терористичного руху «Талібан», яка опосередковано допомогла останнім захопити Афганістан. Пентагон неодноразово наголошував на тому, що йому відомо про зв’язки ISI з представниками «мережі Хаккані» (одна з фракцій у «Талібані»), що вважається відповідальною за організацію терористичних актів на території Афганістану.

Цікаво знати: Втриматись на кладовищі імперій: навіщо Туреччині кабульський аеропорт

Але незважаючи на таємну кооперацію ІРП з терористами (навіщо їй це, ми детально описували в цьому матеріалі), країна займає важливе місце в структурі регіональної безпеки, чого Сполучені Штати не можуть не враховувати. Саме тому Білий дім утримується від відкритої критики уряду Імрана Хана, сподіваючись на продовження військового співробітництва й одночасно зберігаючи за Пакистаном статус основного союзника поза НАТО.

По-друге, занепокоєння в адміністрації Джозефа Байдена викликає також і пакистансько-китайське торгово-економічне співробітництво в рамках глобального інфраструктурного проєкту «Пояс і Шлях». Посилення присутності Китаю на території Пакистану (про нього детальніше в наступному розділі) супроводжується роздратуванням американських високопосадовців. Усе це залишає негативний слід на відносинах Вашингтона з Ісламабадом.

Ворог мого ворога – мій друг

Багато в чому партнерство між ІРП та КНР засноване на протистоянні зі спільним конкурентом – Індією. Початок тісним відносинам Пекіна та Ісламабада було покладено в 1963 році. Це сталося після того, як Китай поступився Пакистану близько двома тисячами квадратних кілометрів території, в обмін на що влада ІРП визнала суверенітет КНР над частиною землі в Північному Кашмірі та регіоні Ладакх.

В обох держав є територіальні конфлікти з Нью-Делі, що об’єднує їх у такий собі антиіндійський блок. Активна кооперація ІРП із КНР спостерігається у військово-технологічній галузі, інфраструктурних проєктах та культурній сфері («Інститут Конфуція»). Пекін продає Ісламабаду зброю і техніку власного виробництва, як-от фрегат типу 054A/P PNS Tughril – перше з чотирьох суден, що будуються для військово-морських сил Пакистану. Він є технологічною й високоефективною платформою з величезною вогневою потужністю та значними можливостями для спостереження.

Більше за темою: Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

Найуспішнішим серед проєктів ініціативи КНР «Пояс і Шлях» можна назвати Китайсько-пакистанський економічний коридор. КПЕК – це масштабний двосторонній план співпраці, запущений у 2015 р., що стосується модернізації інфраструктури Пакистану для розвитку торгівлі з Пекіном. Його мета полягає в поєднанні глибоководних портів Гвадар та Карачі з китайською провінцією Сіньцзян. Проєкт дозволить скоротити час і витрати на транспортування товарів та енергоносіїв в обхід через Малаккську протоку та Південнокитайське море. Порти Гвадар та Карачі – дві ключові точки КПЕК. Саме там перетинаються залізниці та автомобільні дороги проєкту, що виходять до моря.

Головні інфраструктурні проєкти на території ІРП в рамках КПЕК. Inam Ullah Khalil/ResearchGate

Пакистанський істеблішмент та генералітет вбачають у КПЕК надію для відродження місцевої економіки в умовах прохолодних відносин з адміністрацією Джозефа Байдена (яка у свою чергу має доброзичливі стосунки з Нью-Делі). Можна прогнозувати, що подальше співробітництво між КНР та ІРП лише поглиблюватиметься. Недаремно в липні цього року міністр закордонних справ Китаю Ван Ї заявив про «намір Пекіна спільно з Пакистаном будувати тіснішу спільноту єдиної долі в нову епоху».

Висновок

Внутрішня та зовнішня політика Ісламської Республіки Пакистан формується в умовах внутрішніх загроз, економічних проблем та протистояння з Індією. Упродовж всього періоду незалежності Ісламабад доволі часто перебував під владою авторитарних режимів, які очолювали військові. А з огляду на складну безпекову ситуацію в країні Збройні сили ІРП досі відіграють роль гаранта стабільності всередині держави.

Після парламентських виборів 2018 р. до влади в Пакистані прийшла опозиційна консервативна партія «Техрік-і-Інсаф». Сенсаційному успіху партії сприяла антикорупційна риторика лідера партії Імрана Хана та роз’єднаність головних політичних супротивників. Також свою роль у перемозі ТЕІ відіграла підтримка генерала Камара Джавед Баджве – фактично найвпливовішої людини ІРП.

Уряд Імрана Хана в рамках концепції «новий Пакистан» ініціював проведення антикорупційної реформи, яка ще не дала своїх результатів. Також був взятий курс на відновлення текстильного сектору економіки, підтримку бізнесу та залучення іноземних інвестицій. На цьому шляху, влада досягла деяких успіхів, але зіштовхнулася з економічними наслідками пандемії. Висока інфляція зумовила впровадження урядом великого пакету субсидій для підтримки приватного сектору. Окрім цього, ІРП має труднощі з наданням чергового кредиту МВФ через провал переговорів із фондом.

«Вічний антагонізм» між Ісламабадом та Нью-Делі залишається в центрі зовнішньополітичної доктрини обох країн. На даний момент сторони використовують методи гібридної війни з періодичними загостреннями. Хоча протистояння вже переходить у глобальну площину, як наприклад, в Афганістані, де «Талібан» за опосередкованої підтримки ІРП відвоював владу в лояльного до Індії уряду Ашрафа Гані. Успіх афганського кейсу можна вважати геополітичними здобутком уряду Імрана Хана.

Між США та КНР Пакистан ще намагається тримати баланс. Але, з огляду на напругу у двосторонніх відносинах між Вашингтоном та Ісламабадом, зовнішньополітичний компас ІРП потрохи спрямовуватиметься на Пекін. Тим паче, після успішного досвіду реалізації спільних із КНР економічних проєктів у рамках КПЕК, популярність китайського вектора серед пакистанського істеблішменту тільки зростатиме.

В умовах формування нової геополітичної реальності в міжнародному середовищі, Пакистан постає в ролі важливого елемента архітектури регіональної безпеки в Центральній Азії. Без Ісламабада буде важко розв’язувати будь-яке питання, що стосується стабільності регіону, особливо після захоплення талібами Афганістану. Зростання впливу ІРП не залишиться без уваги США та КНР, які продовжуватимуть боротися за позиції у цій країні.

Автор – Антон Ганоцький, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам подобається якісна україномовна аналітика, підтримайте вихід нових матеріалів на Patreon. Разом ми можемо більше!