PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового президента?

Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового президента?

Упродовж останніх десятиліть Іран залишається одним із провідних геополітичних гравців у регіоні Близького та Середнього Сходу й постійно привертає до себе увагу міжнародної спільноти. У червні 2021 року в Ісламській Республіці відбулися президентські вибори, на яких впевнену перемогу здобув представник консервативного політичного крила Ібрагім Раісі, тим самим перервавши восьмирічний період головування реформістів на чолі з Хасаном Рухані. Тож як зміна влади в Тегерані вплине на позиціонування держави на міжнародній арені? Розповідаємо в актуальному матеріалі.

Американський напрямок: стабільна конфронтація

Відносини між Іраном та західними країнами вже традиційно характеризуються високим ступенем напруженості. Із часів Ісламської революції 1979 року республіка не соромилася демонструвати свою антизахідність, а особливо відвертим був її антагонізм до Сполучених Штатів Америки, які отримали репутацію безкомпромісних загарбників в іранській стратегічній культурі.

Проте попередня адміністрація на чолі із Х. Рухані спробувала дещо змінити цей порядок денний у зовнішній політиці, аргументуючи необхідністю для Ісламської Республіки бути договороздатною з усіма великими міжнародними акторами. Попередній президент був прихильником раніше сформульованої іранськими реформістами зовнішньополітичної концепції «діалогу цивілізацій» та вбачав у ній шлях до визволення Ірану з-під гніту економічних санкцій західних держав, які були накладені у відповідь на розробку Тегераном своєї ядерної програми та призвели до часткової ізоляції країни від світової економіки.

Ключовим досягненням адміністрації Рухані на міжнародній арені вважається підписання у 2015 році Спільного всеосяжного плану дій (СВПД). Цей договір у форматі 5+1 (постійні члени радбезу США, Великобританія, Франція, Китай та Російська Федерація + Німеччина) з Іраном передбачав згортання іранської ядерної програми в обмін на поступове зняття санкцій з Тегерана міжнародною спільнотою. У 2018 році експрезидент Сполучених Штатів Дональд Трамп в руслі своєї ізоляціоністської політики й з метою сильнішого тиску на Іран ініціював вихід Вашингтона з цієї угоди, унаслідок чого через деякий час Тегеран також відмовився від виконання її умов.

Детальніше про проблему тут: Іранська ядерна угода: від кризи до нових перспектив

Новий американський президент Джо Байден ще під час передвиборчої кампанії обіцяв повернутися до СВПД, розробленого адміністрацією Б. Обами, і у квітні цього року у Відні сторони відновили перемовини у форматі 5+1. Проте шість раундів переговорів результату поки не принесли. Натомість 7 вересня МАГАТЕ опублікувала свій звіт, у якому повідомляється, що протягом останніх трьох місяців Іран збільшив запаси збагаченого до 60% урану в чотири рази – із 2,4 кг до 10 кг, а запаси урану, збагаченого до 20%, збільшилися на 21 кг. Інститут науки та міжнародної безпеки провів аналіз звіту МАГАТЕ та прийшов до висновку, що Іран матиме достатню кількість палива для створення однієї бомби за один-два місяці.

З огляду на вищезазначені факти очікується, що адміністрація новообраного президента Раісі буде використовувати успіхи в розгортанні іранської ядерної програми як фактор тиску на інших підписантів СВПД із метою отримання більш вигідних для себе умов повернення сторін до виконання ядерної угоди. Представник іранського Міністерства закордонних справ Саїд Хатібзаде заявив, що уряд ІРІ готовий повернутися до віденських переговорів щодо ядерної угоди впродовж кількох тижнів. На минулих етапах перемовин сторони обговорювали зняття американських санкцій з Ірану в разі виконання останнім своїх зобов’язань щодо ядерної програми, а також можливість повернення США до СВПД.

Вас може зацікавити: Розширення НАТО: навіщо США приєднання Середнього Сходу?

Сполучені Штати визнали прогрес у нарощенні Іраном свого ядерного потенціалу та висловили готовність повернутися до виконання умов угоди. На думку офіційного Вашингтона, Тегеран підійшов максимально близько до створення ядерної зброї з моменту підписання СВПД у 2015 році. На засіданні Генеральної асамблеї ООН президент США Джо Байден проголосив, що запобігти отриманню Іраном ядерної зброї на даному етапі є одним зі стратегічних пріоритетів зовнішньої політики Сполучених Штатів, та заявив про готовність Вашингтона повернутися до виконання умов угоди, якщо Тегеран готовий зробити те ж саме.

Загалом у відносинах між Ісламською Республікою та США цілком очікувано продовжується фаза охолодження. У липні Верховний лідер Ірану, аятола Алі Хаменеї, провів зустріч з експрезидентом Рухані, на якій вони підвели підсумки його каденції. Однією з головних помилок попереднього уряду Хаменеї назвав невиправдані намагання досягти принципових домовленостей та довірливих відносин із представниками колективного Заходу – Сполученими Штатами та країнами Європейського Союзу.

Інавгурація новообраного президента Ірану Ібрагіма Раісі. Vahid Salemi/AP

Нинішній президент Ірану Ібрагім Раісі під час своєї інавгурації проголосив, що не продовжуватиме політики попереднього уряду та буде витримувати більш жорстку лінію в переговорах із західними державами. Ключовим завданням іранської адміністрації в перемовинах щодо ядерної угоди Раісі вбачає безумовне зняття з Ісламської Республіки всіх санкцій.

Прогнозуючи найбільш вірогідні сценарії майбутніх переговорів у Відні щодо ядерної угоди, можна визначити два можливі варіанти перебігу подій. Перший із них передбачає збереження статусу-кво та є реальним у тому випадку, якщо суб’єкти переговорного процесу не зможуть домовитися щодо виконання Іраном своїх зобов’язань згідно СВПД та повернення США до угоди. Такий сценарій, з огляду на активність Ісламської Республіки в нарощуванні ядерного потенціалу та, зокрема, заяв Ізраїлю щодо готовності бомбардування іранських ядерних об’єктів у разі зриву переговорів, може призвести до конфліктогенних наслідків як для США, так і для міжнародної спільноти загалом.

Варто знати: Договір про заборону ядерної зброї – утопія чи реальність?

Тому другий сценарій – повернення США до СВПД та поступове виконання Іраном своїх зобов’язань відповідно до угоди в обмін на поступове зняття з нього економічних санкцій – є більш вірогідним. Обидві сторони вже декларували свою готовність повернутися до договору, і хоча офіційні заяви подекуди розходяться з діями, у даному випадку обидві держави, так чи інакше, отримають від цього дивіденди. Окрім того, у поверненні обох сторін до виконання умов СВПД зацікавлена й міжнародна спільнота. Зокрема, високий представник Європейського Союзу із зовнішньої та безпекової політики Жозеп Боррель зустрівся з міністром закордонних справ Ірану Хусейном Амір-Абдаллахіаном та наголосив на необхідності відновлення перемовин щодо ядерної угоди.

Отже, чинна іранська адміністрація, на відміну від своїх попередників, навряд чи вдаватиметься до спроб встановлення довірливих домовленостей зі Сполученими Штатами й країнами ЄС, проте готова на вигідних умовах повернутися до ядерної угоди. Поки ж Тегеран продовжує використовувати нарощення збагаченого урану для тиску на США й отримання домінантної позиції на переговорах у Відні. Загалом, попри посилення ідеологічного антагонізму між Іраном та США, повернення сторін до виконання умов СВПД у відносно близькій перспективі виглядає цілком реальним варіантом розвитку подій. От тільки параметри потенційних домовленостей все ще залишаються під питанням.

Активізація на східному напрямку

За підсумками перших місяців президенства Раісі вже можна з упевненістю говорити, що своїми ключовими геополітичними союзниками нова іранська адміністрація вбачає Росію та Китай. 17 вересня в Душанбе на саміті Шанхайської організації співробітництва (ШОС) було оголошено про повноправне членство Тегерана в організації. Після п’ятнадцятирічного перебування в статусі спостерігача, Іран став дев’ятим членом ШОС, куди також входять Китай, Росія, Казахстан, Індія, Пакистан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан.

Президент Ірану Ібрагім Раісі на саміті ШОС проголосив, що основною метою вступу до лав організації Ісламська Республіка вбачає поглиблення багатостороннього співробітництва з державами регіону, спільну боротьбу з міжнародним тероризмом, а також формування спільного геополітичного та економічного простору. Окремо новоспечений лідер Ірану наголосив, що членство в ШОС, на його думку, допоможе країні боротися із негативними наслідками «тиранії та односторонніх санкцій із боку Заходу». Як вважає офіційний Тегеран, Шанхайська організація співробітництва є потужним інтеграційним об’єднанням, що здатне сформувати такі структури та механізми, які б допомогли його членам чинити успішний колективний опір західним економікам.

Іран став повноправним членом Шанхайської організації співробітництва. Presidency of Tajikistan

Ідею надання Ірану статусу повноправного члена ШОС найактивніше лобіювала Російська Федерація. На попередньому саміті організації очільник російського МЗС Сєргєй Лавров особисто закликав представників інших країн-партнерів якомога швидше схвалити заявку Ірану на повноправне членство. Таке бажання виглядає цілком вмотивованим з огляду на поглиблення економічного співробітництва між двома державами, особливо в енергетичній та промисловій сферах. Згідно з даними Євразійської економічної комісії (ЄАЕК), товарообіг між Росією та Іраном за 2020 рік склав 2,2 млрд доларів США, що на 39,8% більше, ніж у 2019 році. За перші ж шість місяців 2021 року співпраця між країнами стала ще більш активною – обсяги товарообігу досягли 1,66 млрд доларів США, що на 39,9% більше, ніж за перше півріччя 2020 року.

Економічна співпраця між Іраном та Китайською Народною Республікою теж дуже активно розвивається. На сьогодні Пекін є ключовим торговельним партнером Ісламської Республіки. Окрім плідної співпраці в економічній галузі, Китай активно інвестує в будівництво інфраструктурних об’єктів на території Ірану: доріг, мостів, об’єктів водної транспортної інфраструктури. 27 березня 2021 року в Тегерані міністри закордонних справ обох держав підписали угоду про стратегічне співробітництво, термін якої становить 25 років. Метою укладання договору для Ірану було не лише отримання економічних дивідендів, а й посилення політичного партнерства з Китаєм на противагу західним державам.

Дізнавайтеся більше: Чому Індія та Китай змагаються за партнерство з Іраном і хто тут третій зайвий?

До того ж у вересні цього року міністр нафтової промисловості Ісламської Республіки Джавад Оуджі повідомив, що в найближчі 4-8 років Тегеран планує інвестувати 145 млрд доларів у свій нафтодобувний і переробний сектор. Ця сума виглядає астрономічною, зважаючи на те, що ВВП Ірану за 2020 рік становив 192 млрд доларів. Проте Оуджі заявив, що вагому роль у цьому проєкті зіграють китайські інвестиційні компанії, з якими нинішня влада планує поглибити всебічну співпрацю.

За часів президенства Ібрагіма Раісі багатостороннє співробітництво Ірану з Росією та Китаєм, найімовірніше, не лише продовжиться, а набиратиме все більш вагомих масштабів, і вступ Ісламської Республіки до Шанхайської організації співробітництва виступає підтвердженням цьому. Якщо попередній президент Рухані намагався витримувати баланс та багатосторонність у сфері зовнішньої політики, аби бути договороздатним, то тепер Тегеран, приєднавшись до альянсу ШОС, остаточно визначився зі своїм зовнішньополітичним вектором.

Амбіції Ірану як регіонального лідера

Упродовж останніх років зовнішня політика Ісламської Республіки Іран на Близькому Сході була спрямована на зміцнення своїх геополітичних амбіцій у регіоні та встановлення регіонального лідерства шляхом формування коаліцій з ідеологічно близькими державами й недержавними утвореннями в протистоянні з іншими претендентами на регіональне домінування. За часів президенства Хасана Рухані головними опонентами Ірану були союзники попередньої адміністрації США – Саудівська Аравія та Ізраїль.

Читайте також: Відлига по-арабськи: чи розтане лід між Катаром та Саудівською Аравією?

Зважаючи на те, що Близький Схід є конфліктогенним середовищем, регіональна зовнішня політика Ірану великою мірою націлена на протидію комплексу зовнішніх загроз та в основному ґрунтується не на дипломатичних механізмах, а на діяльності Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) – військової гілки виконавчої влади Ірану – та підтримці шиїтських формувань регіону, які виступають іранськими проксі-силами. Подібний характер зовнішньої політики є вже традиційним для Тегерана й зберігався за попередньої адміністрації, тому прихід нової влади навряд чи призведе до концептуальних змін у цьому напрямку.

Найзапеклішим ідеологічним ворогом Ірану в близькосхідному регіоні залишається Ізраїль. Історичний контекст антагонізму між державами глибоко вкорінений та постійно підкріплюється новими приводами, як от, наприклад, вбивство іранського фізика-ядерника Мохсена Фахрізаде, до організації якого, на думку офіційного Тегерана, безпосередньо причетний Єрусалим, та кібератаки Ізраїлю на іранські ядерні об’єкти. Вагомим фактором ескалації ворожнечі, звісно ж, є активний розвиток іранської ядерної програми. Також наприкінці вересня цього року стало відомо, що Ісламська Республіка проводить військові навчання неподалік кордону з Азербайджаном. Очевидно, так Тегеран зреагував на присутність великої кількості ізраїльської військової техніки біля ірано-азербайджанського кордону та й загалом поглиблення безпекової співпраці Баку з Тель-Авівом.

Більше за темою: Кібернетичний фронт американсько-іранського конфлікту: глобальні наслідки

Вагому функцію в боротьбі Тегерана проти Ізраїлю виконує «Хезболла» – ліванська політична партія й парамілітарне угруповання шиїтського толку. Стимулювання діяльності військового крила формування, вочевидь, залишиться атрибутом зовнішньої політики Раісі, адже «Хезболла» для Ірану є головним осередком регіонального стримування Ізраїлю. Окрім того, ця організація займається постачанням іранського палива до Лівану та допомагає просувати в цій країні іранські наративи. Загалом геополітичні інтереси офіційних Тегерана та Тель-Авіва є діаметрально протилежними, а тому аж ніяк не слід чекати на зміну політики Тегерана щодо Ізраїлю.

На відміну від ірано-ізраїльських відносин, у стосунках між Іраном та Саудівською Аравією помітно вимальовується фаза зближення. Королівство Саудівська Аравія (КСА) було одним із ключових союзників США за часів адміністрації Трампа та, відповідно, перебувало в жорсткій конфронтації з Іраном – у 2016 році між країнами навіть було розірвано дипломатичні відносини. До основних причин ворожнечі між КСА та ІРІ також входили протилежні геополітичні інтереси в Сирії, де іранці підтримували режим Башара Асада, а саудити – сирійську опозицію, та Ємені, де із 2014 року триває громадянська війна між підтримуваним арабською коаліцією єменським урядом та іранськими проксі хуситами.

Детальніше про проблему: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

Але у 2021 році, на тлі охолодження стосунків між саудитами та США, Іран та Саудівська Аравія розпочали переговорний процес щодо відновлення дипломатичних відносин. Міністр закордонних справ Ісламської Республіки Хусейн Амір-Абдаллахіан зазначив, що формування добросусідських відносин із державами регіону є одним із ключових пріоритетів нової іранської адміністрації. Упродовж останніх місяців між сторонами було проведено декілька раундів переговорів та, за інформацією іранського МЗС, «досягнуто прогресу в переговорах щодо безпеки в регіоні Перської затоки». Окрім того, нове керівництво Ірану висловило свої наміри щодо перезавантаження відносин з Об’єднаними Арабськими Еміратами (ОАЕ) – геополітичним союзником Саудівської Аравії. Якщо переговори між ІРІ та КСА й надалі триватимуть у позитивному руслі, це цілком може призвести до зниження напруги в Ємені та поступового повернення до виконання сторонами конфлікту умов Стокгольмської мирної угоди.

До основних напрямів регіональної зовнішньої політики Ірану також належить захист своїх інтересів на території Іраку. Із приходом до влади нової адміністрації на чолі з Раісі Іран насамперед зосередився на боротьбі з терористичними формуваннями антиіранського спрямування на території Іракського Курдистану. 9 вересня вже згаданий Корпус вартових ісламської революції за допомогою безпілотного літального апарата завдав удару по чотирьох об’єктах антиіранських угруповань, у результаті чого їхні штаб-квартири були знищені.

20 вересня очільник Генерального штабу збройних сил Ірану Мохаммад Багері виступив із заявою про те, що Ісламська Республіка планує продовжити проведення операцій, спрямованих на боротьбу з такого роду формуваннями. Також у вересні цього року відбулася зустріч між Ібрагімом Раісі та прем’єр-міністром Іраку Мустафою Аль-Кадімі, на якій останній висловив подяку Ірану за його внесок у боротьбу з регіональним тероризмом. Окрім того, лідери обох країн наголосили на необхідності інтенсифікації співпраці в економічній та транспортній сферах. Загалом можна констатувати, що нове політичне керівництво Ірану вбачає в Іраку свого регіонального союзника.

Також читайте про інші події в регіоні: Втриматись на кладовищі імперій: навіщо Туреччині кабульський аеропорт

Позиція Ірану щодо приходу Талібану до влади в Афганістані є неоднозначною. Представник МЗС ІРІ Саїд Хатібзаде заявив, що офіційний Тегеран на даний момент не готовий визнати тимчасовий уряд талібів та вважає, що останнім слід прийняти вимоги, які їм висуває міжнародна спільнота. Водночас очільник іранського МЗС зазначив, що в разі формування Талібаном нового не тимчасового уряду та виконання ним низки міжнародних вимог позиція Ірану з питання визнання нової влади в Афганістані може змінитися. Подібна розмитість формулювань може свідчити про те, що адміністрація Раісі ще не має чітко сформованої думки з цього питання та діятиме здебільшого ситуативно, ймовірно, спираючись також на позиції своїх геополітичних союзників – Китаю та Росії.

Проєкт ісламської «осі опору» на чолі з Іраном. CSIS

Також, зважаючи на послідовну антизахідну та антиізраїльську позицію нового іранського керівництва, знову актуальним може стати розроблений на початку 2021 року проєкт «осі опору» на чолі з Іраном. 20 січня парламент ІРІ оголосив про підготовку Договору про оборону та безпеку, до складу якого Іран планує долучити як держави, так і недержавних суб’єктів. Потенційними підписантами угоди, окрім Тегерана, було названо Сирію, єменських хуситів, ліванську «Хезболлу», Іракські сили народної мобілізації (PMF), ХАМАС та «Палестинський ісламський джихад». Однією з основних цілей створення такого альянсу його потенційні учасники вважають можливість колективного захисту в разі збройного нападу ворожих держав, зокрема Ізраїлю.

Висновки

За підсумками президентських виборів, проведених у червні 2021 року, замість реформістів на чолі із Хасаном Рухані до влади в Ірані прийшов консервативний політик Ібрагім Раісі. Проаналізувавши перші місяці його правління, можна сказати, що зміна керівництва Ісламської Республіки призвела до певних трансформацій зовнішньополітичного курсу країни. По-перше, Іран зайняв більш жорстку позицію у відносинах із державами Заходу в контексті переговорів щодо ядерної угоди та паралельно з цим продовжив активно нарощувати свій ядерний потенціал, плануючи використовувати це як ключовий фактор тиску насамперед на США, аби повернутися до переговорів про виконання умов СВПД на найбільш виграшних для себе позиціях.

Також Іран, ставши членом Шанхайської організації співробітництва, планує поглиблювати як геополітичну, так і економічну інтеграцію з країнами-членами альянсу, акумулювати зусилля та ресурси задля протидії глобальному лідерству Сполучених Штатів Америки. Регіональні ж пріоритети Ірану на даний момент не зазнали глобальних змін, проте вже вимальовуються певні відмінності порівняно з політикою попереднього уряду. Нова іранська адміністрація дала зрозуміти, що готова діяти рішуче в разі виникнення загрози її інтересам у регіоні. Про це свідчить боротьба з терористами на території Іраку.

Конфронтація між Іраном та Ізраїлем за президенства Раісі, найімовірніше, триватиме та посилюватиметься, а от у стосунках із Саудівською Аравією нове керівництво держави вже намагається знайти точки дотику. Так, Ісламська Республіка уже долучилась до переговорного процесу щодо питань відновлення дипломатичних відносин та безпеки в Перській затоці. У разі позитивної динаміки перемовин це може призвести до деескалації конфлікту в Ємені.

Автор – Андрій Горб, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте нас на Patreon, щоби мати змогу читати більше якісної аналітики про міжнародну політику.