PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Ризиковане партнерство: як Пакистан вдруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан

Ризиковане партнерство: як Пакистан вдруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан

Минулого місяця ісламістське угруповання «Талібан» встановило контроль над усією територією Афганістану, що ознаменувало собою провал 20-річної кампанії США та їхнього проєкту з демократизації афганської держави.

На цьому фоні прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан став одним із небагатьох світових лідерів, який привітав нове керівництво сусідньої країни, назвавши падіння Кабула моментом, коли афганці «зламали кайдани рабства». Ба більше, навіть жителі  пакистанського міста Кветти в провінції Белуджистан на знак підтримки ісламістів підняли прапори афганських талібів.

Відносини між Ісламабадом і терористичним рухом «Талібан» мають довгу та неоднозначну історію. Мало хто знає, що самій появі угрупування посприяла політика пакистанських урядів, а відчутна підтримка Пакистану допомогла талібам захопити владу в Афганістані у 1996 році й проводити успішну партизанську боротьбу після американської інтервенції у 2001-му.

Тож у цьому матеріалі розбираємо детально, яку роль Ісламабад зіграв у створенні «Талібану», навіщо увесь цей час надавав йому приховану підтримку та як складатимуться відносини між двома країнами за нового талібського уряду.

Зародження руху «Талібан»

На початку 1990-х років в Афганістані тривала громадянська війна між різними групами моджахедів (збройні формування, що воювали з радянськими окупаційними військами та їхніми проксі з 1979 р.), які не змогли досягти згоди щодо створення об’єднаного уряду. Прорадянський режим Мухаммеда Наджибулли було повалено. Бої тривали в різний час між 4-5 військовими формуваннями на всій території країни. Саме тоді, у момент хаосу та анархії братовбивчої війни, на півдні Афганістану мулла Мохаммед Омар та 30 його учнів дали початок рухові «Талібан» (із мови пушту перекладається як «студент, учень»).

Бойовики «Талібану» в захопленому Кабулі біля будівлі уряду, жовтень 1996 р. Alan Chin/Insider

Нову течію та її радикальну ідеологію ісламського націоналізму підтримували спершу жителі провінції Кандагар, де таліби в 1994 році почали свою діяльність, а згодом і більша частина населення країни. Особливо «Талібан» був популярним серед пуштунів – народу, що становить етнічну більшість в Афганістані.

Читайте також: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Від моменту зародження рух пропагував ідеологію сунітського ісламського фундаменталізму із запровадженням законів шаріату та утворенням на території Афганістану нового халіфату. На фоні нестабільності, хаосу громадянської війни, жорстокості та корумпованості воєначальників моджахедів, таліби здавалися єдиною силою, що здатна відновити спокій та порядок у країні.

У 1994 році бойовики організації повернули захоплений моджахедами автокараван владі Пакистану, що ознаменувало початок співпраці між ісламістами та Ісламабадом (перші прибутки від пакистанського уряду таліби отримували за охорону автоколон із гуманітарною допомогою). Упродовж наступних двох років за підтримки Пакистану рух мулли Омара захопив майже всі провінції та взяв під контроль Кабул. 1996 рік ознаменувався встановленням першого уряду талібів та створенням Ісламського Емірату Афганістан. Перемога «Талібану» дала поштовх для розвитку радикальних ісламістських ідей у регіоні та світі, а новий уряд талібів визнали лише три країни: ОАЕ, Саудівська Аравія та Пакистан.

Незалежний Пуштуністан

Із моменту здобуття незалежності у 1947 році Пакистан позиціонує себе потужним регіональним гравцем. У боротьбі за сфери впливу в Центральній та Південно-Східній Азії Ісламабад протистоїть своєму «заклятому ворогу» – Індії. Причини цього протиборства загальновідомі: починаючи ще з релігійного протистояння в Британській Індії (пакистанці – мусульмани, індуси – індуїсти) й закінчуючи територіальними претензіями (спірна земля Джамму й Кашміру). Крім того, олії у вогонь ворожнечі підлили три програшні війни з Індією, одна з яких призвела до втрати Бангладеш (до 1971 р. ця також мусульманська країна входила до складу Пакистану), що посилило й без того гострі міжетнічні суперечності в країні.

Детальніше про проблему: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Тут варто зазначити, що Пакистан – багатонаціональна держава. На території країни проживає приблизно 216 млн осіб та щонайменше 70 етнічних груп, серед яких найбільшими є пенджабці (44,7% населення), пуштуни (15,4%), сіндхи (14,1%), сар'які (8,4%) та мухаджири (7,6%). Унаслідок такої строкатості зростає небезпека сепаратизму з боку різних народностей, що дуже непокоїть офіційний Ісламабад. Особливо яскраво це спостерігається на прикладі пуштунської нації.

Пуштуни – це іраномовний народ, що домінує в етнічному складі Афганістану (40% від усього населення). У пуштунського етносу й досі діє розгалужена родоплемінна структура та є обов’язковим дотримання кодексу честі, що має назву Пуштунвалі. Цей народ заселяє південь, захід, південний схід Афганістану та північний захід Пакистану. Саме ці території охоплює історична область Пуштуністан.

Територія історичного Пуштуністану та адміністративна мапа Пакистану, де варто звернути увагу на регіони з пуштунським населенням (Белуджистан та Хайбур-Пантуква). AllGov.com, Geology.com

Втрата Бангладеш та військові поразки розпалили в останні десятиліття минулого століття параною серед політичної еліти Пакистану щодо регіонів Хайбур-Пантуква та Белуджистан, де сконцентроване пуштуномовне населення. Аби попередити небезпеку сепаратизму й розповсюдження руху за «незалежний Пуштуністан», Ісламабад активно будував на цих територіях медресе та мечеті, у яких і сформувався світогляд майбутніх лідерів «Талібану».

За допомогою ісламських шкіл та проповідників серед місцевого населення уряд розповсюджував ідеї радикального ісламу з надією, що релігійний націоналізм придушить пуштунський. Майже всі відомі нам керівники талібів, серед яких мулла Омар, Мавлаві Хайбатулла Ахундзада (чинний духовний лідер руху) та Ахтар Мансур, свого часу навчалися в місцевих медресе, переховуючись на території Пакистану під час радянської окупації Афганістану. Окрім переслідування мети зі створення ісламського халіфату, «Талібан» відображає ідеї шовіністичної частини пуштунського суспільства.

Звідси й випливає перша причина підтримки Пакистаном представників руху «Талібан», що полягає в ідеологічній зацікавленості Ісламабада в діяльності радикалів. Місцева еліта чудово усвідомлює той факт, що пуштунське національне питання підриває основи державності Ісламської Республіки Пакистан. Релігія в країні, де 96% населення сповідують іслам – це важливий фактор, що об’єднує навколо себе різні етнічні групи. Із початку 1980-х рр. пакистанські мулли поширювали серед населення регіонів Хайбур-Пантуква та Белуджистан ідеологію ісламського націоналізму, а «Талібан», будучи носієм популярних поміж пуштунів ідей радикального ісламу, з моменту своєї появи виконував функцію часткової нейтралізації пуштунського сепаратизму.

Більше за темою: Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу

Найбільш активні та радикальні борці за «незалежний Пуштуністан» під ідеологічним впливом ісламістів поповнювали лави афганських бойовиків руху мулли Омара в сусідній країні. У такий спосіб Ісламабад, підтримуючи талібів, «каналізував» пуштунський національний рух на територію Афганістану. Такі дії пакистанської влади можна розглядати, як намагання попередити загрозу розвитку пуштунського націоналізму під стягом ісламського халіфату на своїй території, змістивши фокус на землі сусіда.

Додатковим стимулом для такої деструктивної політики було те, що політично стабільний та економічно потужний Афганістан був і залишається небажаним конкурентом для Ісламабада, який прагне займати лідерські позиції в регіоні. Пакистанські ж еліти розуміли, що теократична влада «Талібану» у випадку її встановлення – це перешкода для політичного, соціального та економічного розвитку країни, що, власне, й підтвердила історія.

Афганська авантюра Пакистану

11 вересня 2001 року назавжди увійшло в історію США як найтрагічніший день. Теракти спричинили «ефект доміно», змінивши геополітичний порядок на Близькому Сході та в Центральній Азії. Оголошена Вашингтоном війна з тероризмом зачепила й Афганістан. Як відомо, уряд «Талібану» на чолі з муллою Омаром переховував головного організатора терактів 11 вересня Осаму Бен Ладена. У ході інтервенції американців в Афганістан режим талібів впав, а залишки ісламістів втекли в сусідній Пакистан у регіон Везиристан.

Варто знати: Як теракти 11 вересня назавжди змінили США

Із цього часу офіційний Ісламабад вів подвійну гру: з одного боку брав участь у боротьбі з тероризмом під проводом свого союзника США, а з іншого надавав бойовикам «Талібану» медичну допомогу та право проживання на території країни. Міжвідомча розвідка Пакистану свого часу затримала польового командира радикалів Абдулу Гані Барадара, який сьогодні є одним із головних діячів у новому уряді «Талібану».

Одночасно з цим Ісламабад підтримував зв'язок із «Мережею Хаккані» (найбільш боєздатна частина «Талібану») та її лідером Сіраджуддіном Хаккані. Вона діє як проксі-сила, що частково обстоює інтереси пакистанської політичної еліти в Афганістані. У 2011 році, коли пов’язані з «Мережею Хаккані» бойовики влаштували теракт у Кабулі, у Пентагоні заявили, що угруповання діє як «справжній підрозділ Міжвідомчої розвідувальної служби Пакистану».

У новому уряді талібів голова «Мережі» Сіраджуддін Хаккані обіймає посаду міністра внутрішніх справ, член родини Мавлаві Абдул-Бакі Хаккані – міністр освіти, дядько Хаджі Халіль ар-Рахман Хаккані – міністр у справах біженців, Мавлаві Наджибулла Хаккані – міністр зв’язку та інформаційних технологій. З огляду на те, що Сіраджуддін є ще й заступником духовного лідера «Талібану» Мавлаві Хайбатулла Ахундзади, родина Хаккані має великий вплив на внутрішній порядок денний терористичної організації. Контакти Міжвідомчої розвідки Пакистану з «Мережеюю Хаккані» свідчать про наявність опосередкованого впливу Ісламабада на керівництво талібів.

Єдине достовірне фото лідера «Мережі Хаккані» Сіраджуддіна Хаккані, яке ФБР надало американським журналістам. NY Times

Проте навіщо ІРП таємно підтримувала «Талібан» після 11 вересня, коли на боротьбу з ним об’єднався увесь колективний Захід? Справа в тому, що такі дії Ісламабада були спрямовані на повалення демократичного режиму в Афганістані. Це пояснювалося тим, що спершу уряд президента Гаміда Карзая, а потім Ашрафа Гані мали тісні відносини з Індією. Офіційне Нью-Делі активно брало участь в інфраструктурних проєктах (не в останню чергу пов’язаних із видобутком золота та літію) на території Афганістану та допомагало Кабулу фінансово, загалом інвестувавши в державу близько 3 млрд доларів.

Вас може зацікавити: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Афганістан справді багатий на сировинні ресурси (золото, мідь, вугілля, нафта) та рідкісні метали, особливо на літій. У період світового дефіциту напівпровідників, контроль над великими покладами літію є золотою жилою. Загалом усі запаси корисних копалин в Афганістані оцінюють на суму від 1 до 3 трлн доларів США. Але без належної інфраструктури, яку побудувати в умовах політичної нестабільності та війни неможливо, афганці продовжують «спати на скарбах». Після приходу талібів до влади Індія автоматично втратила всі свої фінансові активи. Перемога антиіндійського ісламського руху в Афганістані кардинально зменшує політичний та економічний вплив Нью-Делі в регіоні, що варто оцінювати як геополітичний здобуток Ісламабада.

Ризиковане партнерство

Незважаючи на роки співробітництва, між Пакистаном та лідерами «Талібану» все ще залишаються проблемні питання, які несуть загрозу для однієї зі сторін. Уряд Імрана Хана (який є пуштуном), святкуючи успіхи «учнів Аллаха» в Афганістані, поки замовчує зростаючу небезпеку від угрупувань радикальних ісламістів. Так, у провінції Белуджистан свою діяльність активізувала терористична організація «Техрік-і-Талібан Пакистан», що заборонена в країні через теракти проти цивільного населення.

Керівництво «Техрік-і-Талібан Пакистан» на чолі з лідером Хакімулою Мехсудом (зліва), якого у 2013 році було ліквідовано в результаті атаки американського БПЛА. Picture-alliance/DPA

Хоча в організаційному плані афганський «Талібан» та «Техрік» не об’єднанні між собою, між ними все ж існують деякі зв’язки. «Техрік-і-Талібан Пакистан» – це радикальна група бойовиків, яка виступає за повалення прозахідної влади в Ісламабаді й встановлення законів шаріату в ІРП та Індії. Члени «Техріку» неодноразово брали участь у боях на боці «Талібану», «Аль-Каїди», ІДІЛ (частина навіть приєдналася до лав Ісламської держави) та «Союзу ісламського джихаду». Більшість його бойовиків – це колишні афганські таліби (пакистанські пуштуни), які мали радикальніші погляди на іслам.

Рух «Талібан» та «Техрік» активно співпрацювали між собою в період американської військової присутності в Афганістані. Наприклад, у Пакистані лідери «Техріку» надавали свої бази для підготовки талібів. Наразі ж, після захоплення «учнями Аллаха» повної влади в Афганістані, співвідношення сил змінилося: відтепер захоплена країна може стати підготовчим центром для пакистанських ісламістів та відкрити новий простір для дестабілізації ІРП. Обидві терористичні організації схожі між собою, але мають різні цілі. «Талібан» прагне до локального створення ісламського емірату в Афганістані, тоді як «Техрік» – до встановлення халіфату на території Пакистану, Індії та всього регіону.

Читайте також: Втриматись на кладовищі імперій: навіщо Туреччині кабульський аеропорт?

У травні цього року пакистанські таліби здійснили напад на посла КНР. Таким чином вони, вочевидь, прагнуть саботувати китайсько-пакистанський економічний коридор. Проєкт проходить через провінцію Белуджистан, де місцеві сепаратисти (белуджі й пуштуни) виступають проти ініціативи «Один пояс, один шлях». На заклики Ісламабада до нового уряду талібів про недопущення використання афганської землі бойовиками «Техрік-і-Талібан Пакистан», нові володарі Кабула відповіли відмовою втручатися у «внутрішні справи Пакистану». Цікаво, що під час літнього наступу таліби звільнили з в'язниць сотні членів свого пакистанського аналогу, тому тепер ІРП варто очікувати зростання терористичної загрози в прикордонних з Афганістаном регіонах.

Ризиковане партнерство з «Талібаном», який є неоднорідним рухом із різними фракціями, кожна з яких має власні цілі, може призвести до трагічних наслідків для пакистанських громадян. Зростання й розширення діяльності терористичних угруповань на території Пакистану становитиме загрозу економічним проєктам та стабільності в північних і західних регіонах країни, що для уряду Імрана Хана та його наступників є небажаним та непрорахованим результатом підтримки талібів.

Міжнародна реакція

Підтримка Ісламабадом «Талібану» (де прихована, а де цілком офіційна) викликала й продовжує викликати неоднозначну реакцію в міжнародного співтовариства. Індія засуджує будь-які дії уряду Імрана Хана, спрямовані на допомогу ісламістам, та закликає ввести санкції проти структур, що співпрацюють із талібами. З огляду на багаторічну історію індо-пакистанського протистояння така реакція офіційного Нью-Делі є передбачуваною.

Прем’єр-міністр Пакистану Імран Хан на конференції в Ісламабаді, присвяченій безпековій ситуації в Афганістані. Лютий 2020р. Amir Qureshi/AFP

Проте в цьому контексті куди більше зацікавлення викликає позиція США, які добре знали про зв’язки Ісламабада з «Талібаном», проте всі ці роки заплющували очі на такий стан справ. Таке лояльне ставлення було зумовлене кількома причинами. Головна з них – стратегічне географічне положення Пакистану, завдяки якому країна ще у 2004 році отримала статус Основного союзника США поза НАТО. Справа в тому, що під час афганської та іракської кампаній Штатам була конче потрібна логістична територія для підготовки й проведення своїх операцій. Маршрут через Пакистан військових та гуманітарних вантажів був найкоротшим та найвигіднішим із фінансової точки зору.

Дізнавайтеся більше: Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового президента?

Після терактів 11 вересня Вашингтон посилив двостороннє співробітництво з Ісламабадом у безпековій сфері та контртерористичній діяльності в регіоні Центральної та Південної Азії. Пакистан неодноразово надавав свої авіабази (наприклад, Шамсі в провінції Белуджистан) у тимчасове використання ВПС США для нанесення авіаударів по терористичних групах. В обов’язки  уряду ІРП у рамках співпраці входило: припинення підтримки «Талібану», пошук та знищення баз підготовки бойовиків і ліквідація всіх терористичних груп на території країни.

Очевидно, що Ісламабад вів подвійну гру, допомагаючи талібам, але чому Вашингтон за всі роки співпраці не продемонстрував ніякої жорсткої реакції на таку діяльність союзника? Уряд Сполучених Штатів чудово розумів, що псувати відносини з Пакистаном було би недоцільно. На тлі загострення американо-китайського протистояння за глобальне лідерство, віддати Ісламабад повністю в руки Пекіну (який і так серйозно присутній у Пакистані) не відповідає національним інтересам США. Держава з ядерним арсеналом під китайським політичним впливом, змінить баланс сил в Індо-Тихоокеанському регіоні. Через цей фактор на даний момент Вашингтон утримується від активної критики в бік уряду Імрана Хана. Ба більше, шлях тиску американців на Пакистан може привести до влади в країні радикальні проісламські політичні сили, а «новий Іран» із ядерною зброєю Вашингтону точно не потрібен.

Висновки

Захопивши владу в Афганістані в 1996 році, Талібан отримав важливого союзника в особі Ісламської Республіки Пакистан. Офіційно визнавши та підтримавши перший уряд радикалів, Ісламабад керувався власними інтересами.

По-перше, культивуючи серед пуштунського етносу ідеї ісламського націоналізму, на засадах яких стоїть ідеологічна основа «Талібану», пакистанська еліта намагалась відвести пуштунський національний рух від території країни і спрямувати його на Афганістан, де вже тривала війна. Водночас радикальна політика талібів вже при владі сковувала потенціал північного сусіда, що відповідало інтересам Ісламабада, оскільки успішний і економічно стабільний Афганістан є небезпечною альтернативою для нього в регіоні.

По-друге, у період після американської інтервенції ІРП продовжувала надавати допомогу талібам, через те що прозахідна влада в Кабулі підтримувала тісні та дружні відносини з її головним регіональним супротивником – Індією. Свого часу Нью-Делі інвестувало в інфраструктурні проєкти в Афганістані близько 3 млрд доларів. Ця співпраця стала можливою завдяки багатим на мінеральні ресурси афганським надрам (золото, дорогоцінне каміння, нафта, рідкісний літій), на які поклав око і Пакистан.

Повалення дружнього до Індії уряду руками бойовиків «Талібану» збільшує геополітичну вагу Ісламабада в регіоні. Тепер з приходом талібів і завершенням воєнних дій він має шанс отримати доступ до цінних копалин, забезпечивши розореній країні необхідну інфраструктуру. Водночас діяльність організації «Техрік-і-Талібан Пакистан», що активізувалась на тлі успіхів афганських талібів, несе велику загрозу для національної безпеки ІРП. Очевидно, що найближчі роки покажуть, наскільки виправданими були ризики для Пакистану в співпраці з ісламським терористичним рухом «Талібан».

Автор – Антон Ганоцький, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам подобається якісна україномовна аналітика, підтримайте вихід нових матеріалів на Patreon. Разом ми можемо більше!