Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу

Сучасна Індонезія позиціонує себе на міжнародній арені як країна поміркованого ісламу – показовий приклад держави, якій вдалося поєднати релігію з демократією. Протягом довгого часу дійсно так і було, проте останні події в соціально-політичному житті держави викликають певні сумніви щодо актуальності такого статусу.

У 2016 році в Джакарті, столиці Індонезії, відбувся півмільйонний протест, організований ісламістською організацією Фронт захисників ісламу. Він був спрямований проти «блюзнірських» дій чинного на той час губернатора Особливого столичного округу Басукі Чахая Пурнама, який до того ж сповідує християнство та має китайське коріння. Через це доволі ефективний очільник Джакарти не здобув перемогу на перевиборах, а пізніше був ув’язнений за те ж таки блюзнірство. Ця подія стала промовистим свідченням транзиту Індонезії від світської, демократичноорієнтованої держави до країни, де консервативний іслам все більше захоплює суспільні й політичні процеси. Що викликало такі зміни в індонезійському суспільстві та чи є вони незворотними – розбираємося далі.

Історична ретроспектива 

Іслам з’явився на Індонезійському архіпелазі, ймовірно, завдяки арабським торговцям приблизно в ХІІІ столітті, розпочавши поступове проникнення в життя і культуру місцевого населення. Спочатку правителі островів Яви та Суматри здійснили перехід з індуїзму та буддизму до нової релігії, а згодом вона поширилася на решту території. Саме в Індонезії розташована одна з найвеличніших пам’яток буддизму – храмовий комплекс Боробудур, а також багато індуїстської архітектурної спадщини. Тут також уживаються мільйони християн, які нікуди не зникли після завершення колоніальної епохи, та безліч анімістичних традицій. Багато з цих елементів лягли в основу й забарвили індонезійський іслам, який не є достоту ліберальним, проте все ще терпимий до багатьох народних практик.

Протести проти губернатора Джакарти Басукі Чахая Пурнама 4 листопада 2016 року закінчилися насиллям. Getty Images

Батьки-засновники сучасної індонезійської незалежності, зіткнувшись у 40-х роках ХХ ст. із дилемою, чи стане їхня республіка ісламською, вирішили, що ні. Офіційною ідеологією країни, де абсолютна більшість громадян є мусульманами (сьогодні чисельність населення становить 275 млн осіб, із яких 87% сповідують іслам), у 1945 році стала панчасила – принципи віри в єдиного Бога, неподільності країни, демократії та соціальної справедливості для всіх громадян. Тривале існування в умовах диктаторської системи націоналізму та антиколоніальної риторики президентів Сукарно (1945-1967) та Сухарто (1967-1998) потіснило іслам із фокусу уваги суспільного життя країни, проте не винищило цілком – і, звісно, були люди, незгодні з таким станом справ.

Детальніше про панування ісламу в Південно-Східній Азії: Бруней Даруссалам: як живе ісламська абсолютна монархія

Протягом ХХ століття боротьба за вплив на мусульманське населення тут велася між двома організаціями: Мухаммадія та Нахдлатул Улама. Перша була заснована в 1912 р. релігійними діячами, які навчались на Аравійському півострові та вбачали своєю ціллю надання індонезійському ісламу первісного вигляду та позбавлення його від іноземних культурних впливів, маючи під цим на увазі багатовікове поєднання на архіпелазі індуїстських, буддійських та анімістичних вірувань. Одним із вагомих чинників, що вплинув на формування світогляду засновників Мухаммадії, став ваххабізм – фундаменталістська та ультраконсервативна течія сунітського ісламу; офіційна релігія Саудівської Аравії, де вони й здобули освіту. На противагу Мухаммадії у 1926 році постала поміркована Нахдлатул Улама, якій за час свого існування судилося вибороти собі звання найбільшої мусульманської організації в Індонезії.

«І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь…»

Однак уже наприкінці минулого століття обличчя індонезійського ісламу почало змінюватися завдяки фінансовим вливанням із Кувейту, Катару та Саудівської Аравії. Недарма посол останньої Есам Альсагафі, який у 2019 році пообіцяв безкоштовний хадж (паломництво, яке є одним зі стовпів ісламу) до Мекки найліпшим випускникам Бандунзького технологічного інституту, пізніше сказав кореспондентці британського видання The Guardian, що Індонезія є частиною Бачення Саудівської Аравії 2030 (програми модернізації країни), а також запевнив, що політику саудитів тут слід сприймати винятково як таку, що спрямована на популяризацію культури та поширення мови: як діяльність, наприклад, Британської Ради чи Альянс Франсез.

Студентки ісламської школи-інтернату відвідують декламацію Корану під час Рамадану в Медані, Індонезія. Getty Images

Саудити зробили ставку на м’яку силу й не помилились: Ліпія (Інститут вивчення ісламу та арабської мови) є найбільш відомим саудівським форпостом в Індонезії. Тут пропонують абсолютно безкоштовне навчання, стипендію та можливість подальшого здобуття освіти вже в королівстві. Рада індонезійського ісламського заклику, робота якої спрямована на пропаганду шаріату та впровадження релігійних догм на державному рівні стала найбільшим отримувачем саудівської «благодійності». Примітно, що гроші на подібні програми йшли не тільки від суто державних структур, а й від благодійних організацій, бізнесменів тощо.

Шаріат: бути чи не бути?

Повалення в 1998 році диктатури Сухарто очікувано залишило по собі вакуум влади та політико-ідеологічну прірву, яку вдало заповнив консервативний іслам. Після того як мечеті під відкритим небом перетворилися на мармурові куполоподібні споруди з елементами близькосхідної архітектури, усе більшої популярності почала набувати «мода» на хіджаби та паранджі, почалися переслідування релігійних меншин, включно з тими, що не відповідають критеріям «істинності» ваххабітського ісламу: тобто не тільки християнських, а й, наприклад, шиїтських та суфійських. Із суто релігійної площини іслам став переходити до політичної.

Незаміжня жінка з провінції Ачех, де живуть за нормами шаріату, зазнає публічного побиття за те, що вона провела час із чоловіком. Getty Images 

Серед молоді поступово почали популяризуватися нові рухи. Це насамперед Хізбут Тахрір Індонезія (заборонена у 2017 році, оскільки мала на меті проголошення ісламського халіфату), Тарбія, що надихалася всесвітньо відомою ісламістською організацією «Брати-мусульмани», та різнорідні рухи салафітського спрямування, які характеризуються ультраконсервативним світоглядом та фундаменталістськими релігійними поглядами.

Читайте також: Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

Важливо зазначити: незважаючи на те, що індонезійська економіка – найбільша в Південно-Східній Азії, останніми роками спостерігається уповільнення темпів її зростання. Для країни, де рівень урбанізації становить 50%, а половиною всіх багатств володіє 1% населення, такі тенденції не пророкують поліпшень у соціальній сфері. І хоча на сьогодні всього 5% індонезійців знаходяться за межею бідності, 25% живуть лише трохи вище за неї, що є родючим ґрунтом для поширення радикальних ідей.

У таких умовах ніхто не застрахований від перейняття іншого, раніше не знаного світогляду, якщо його добре «розрекламувати». Молоді мусульмани та мусульманки, що виросли в доволі світських сім’ях і не мають бекграунду вивчення релігії, під впливом цих нових віянь прагнуть опанувати іслам якомога скоріше й від незнання, на жаль, є потенційними жертвами тих, хто готовий запропонувати їм краще життя, безкоштовну освіту та рай, – навіть якщо все це подається під покровом ісламізму.

Вас може зацікавити: Усі рівні, але є рівніші: чому в Афганістані мусульмани дискримінують мусульман?

Незважаючи на те, що станом на сьогодні Саудівська Аравія зменшила свою активність в Індонезії, процес ваххабізації вже запущений. У напівавтономній провінції Ачех шаріат впроваджений на офіційному рівні, а під час президентських виборів 2019 року обидва кандидати не оминули своєю увагою ісламське питання: чинний на той момент і переобраний згодом Джоко Відодо зробив своїм віце-президентом Мааруфа Аміна, голову Індонезійської ради улемів (релігійних вчених) ­­­– організації, що об’єднує кілька релігійних рухів та часто виступає із засудженням тих чи інших явищ у своїх фетвах (богословсько-правових висновках в ісламі, що є аналогом світських законів у державі): наприклад, дошлюбного сексу або навіть носіння шапок Санта Клауса. Тож залишається відкритим питання, як довго в Індонезії ще зможуть мирно вживатися демократія та радикальний іслам.

Як показує практика багатьох країн, сильні демократичні інститути та дотримання прав людини часто є характерними для тих країн, де світська й духовна влада розділені. І хоча іслам у принципі, як і будь-яка релігія, не несе в собі жодної загрози, у руках зацікавлених осіб – а особливо релігійних фанатиків-фундаменталістів – замість обіцяного раю шаріат може перетворити життя громадян Індонезії на справжнє пекло.

Авторка – Марина Петренко, експертка з конфліктів та революцій Аналітичного центру ADASTRA