THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


П’ятдесят на п’ятдесят: поєдинок за польське президентство

П’ятдесят на п’ятдесят: поєдинок за польське президентство

Президентом Польщі за підсумками другого туру виборів залишається Анджей Дуда. Він буквально вирвав перемогу в Рафала Тшасковського, випередивши того всього лиш на 2,5%. Як розвивалася політична боротьба напередодні голосування та що тепер очікує на країну в найближчі п’ять років – розповідаємо далі.

COVID-19, наробивши чимало лиха у Старому світі, поступово полишає Європу. Дедалі більше держав заявляють про повне подолання вогнищ пандемії у межах своїх кордонів або поступово послаблюють карантинний режим.

Свої двері відчиняють готелі, ресторани, музеї, а подекуди – виборчі дільниці: саме зараз у багатьох країнах епідеміологічна ситуація дозволила проведення відкладених навесні виборів. Стосується це, зокрема, також нашої близької сусідки Польщі, у якій обрати президента мали ще у травні: лише 28 червня громадяни отримали можливість проголосувати в першому турі, а 12 липня – у другому.

Остаточні результати волевиявлення, без перебільшення, вражають, адже чинний президент Анджей Дуда випередив свого суперника Рафала Тшасковського на якихось 2,45% за результатами підрахунку 99,99% голосів. І це при рекордній для країни явці – 68.07%. Боротьба була дуже напруженою, і розпочалась вона ще задовго до самого голосування.

Передвиборчі клопоти

Організаційні моменти проведення виборів найчастіше лишаються поза увагою громадян, видаючись чимось вузькоспеціалізованим, незрозумілим та суто технічним. Утім, пандемія COVID-19 внесла свої корективи до порядку організації голосувань по всьому світові, викликавши жваві дискусії в суспільствах. Як, де, коли, навіть у чому голосувати – про це не говорить нині хіба що лінивий; точилися суперечки на цю тему й у Польщі, де можливість проведення запланованих на 10 травня виборів оцінювалася як украй сумнівна.

Керівна партія «Право і справедливість» (ПіС) запропонувала голосувати винятково поштою. Пропозицію, попри потужні позиції партії, було відхилено майже одразу – для такої організації процесу необхідні зміни до виборчого кодексу, а конституційний суд ще 2011 р. заборонив вносити їх менш як за пів року до виборів. Партія «Злагода», молодший коаліційний партнер ПіС, заручившись підтримкою міністра охорони здоров’я Лукаша Шумовського, закликала зробити виняток для Дуди й подовжити його термін перебування на посаді до 2022 р. Чільна опозиційна партія «Громадянська платформа» (ГП) погодилася б перенести вибори лише на рік.

7 травня Сейм (нижня палата польського парламенту) дозволив голосування поштою (при цьому не заборонили віддати голос на дільниці). Але Державна виборча комісія не дозволила проведення виборів саме 10 травня. Така плутанина з очевидними порушеннями конституції призвела до зростання суспільного скепсису; 4 колишні президенти та 9 прем’єрів країни навіть оприлюднили звернення до громадян, у якому закликали бойкотувати подію.

На щастя, польському політикумові все ж вдалося погодити проведення першого туру 28 червня.

Панове претенденти

Цього року «треті» партії та кандидати доклали значних зусиль до того, аби зламати традиційний шаблон протистояння ПіС-ГП. Попри те, що до другого туру вийшли саме представники цих двох «класичних» сил, результати їхніх опонентів свідчать: констатувати утворення в Польщі навіть фактичної двопартійності дуже зарано.

Найкращим підтвердженням цього став здобуток журналіста Шимона Головні. Окремі аналітики пророкували йому вихід до другого туру та навіть перемогу. І хай цього все ж не сталося (Головня фінішував третім із 13,87% голосів), але симпатія поляків до нього очевидна. Освічений, молодий, впізнаваний (ведучий популярного шоу «Польща має талант»), Головня беззастережно підтримує євроатлантичний вектор руху Варшави, недоторканість конституції, партнерські стосунки з Україною, закликає до посилення співпраці з Берліном та Парижем у форматі так званого «Веймарського трикутника». Хоча й не пощастило з президентством, Головні слід готуватися до нових політичних можливостей, котрих у нього ще буде достатньо – принаймні поки що знаменитість не відмовляється від політичної кар’єри.

Ненабагато відстав і Кшиштоф Босак – кандидат від правих кіл, незадоволених політикою Дуди. Партійний союз «Конфедерація», представником якого він виступив, вважає щедрість глави держави соціальним популізмом, пропагує вихід із ЄС, жорстку фіскальну відповідальність та «традиційні» цінності. Лідером крайніх правих є одіозний публіцист Януш Корвін-Мікке, відомий поїздками до анексованого Криму, виправданням за Голокост Гітлера, а також «практичним дослідженням», згідно з яким жінки «менш розумні, аніж чоловіки, бо гірше грають у шахи». Майстерний гравець у шахи та преферанс, Корвін у політичних іграх показав доволі скромні результати: він 5 разів невдало балотувався на посаду президента Польщі. Не дивно, що навіть на цьогорічних праймеріз «Конфедерації» він посів аж 5 місце. Його кандидат Босак у президентських перегонах 28 червня фінішував 4-им, набравши 6,78% голосів.

Варто сказати кілька слів і про ще одного кандидата, на котрого покладав великі надії ліволіберальний електорат, – Роберта Бедроня, депутата Сейму. У 2014-2018 рр. Бедронь був мером поморського міста Слупськ, ставши першим відкритим гомосексуалом, обраним на таку посаду. Хоча борговий тягар, від якого потерпало місто, вдалося зменшити несуттєво (з 300 млн злотих у 2014 р. до 232 млн у 2017 р.), прибічники мера відзначають покращення екологічного становища та створення нових робочих місць упродовж його каденції. Бедронь, союзниками якого є соціалісти з Нової лівої партії, є прихильником повної легалізації абортів, безкоштовного доступу до засобів контрацепції та одностатевих шлюбів, а також опонентом викладання християнської етики (катехізаторства) у школах. Поляки не оцінили такого підходу: політик набрав 2,22% голосів, посів 6 місце та до другого туру, певна річ, не втрапив.

Таким чином, до другого туру вийшли представники двох найбільших та найвпливовіших партій, класичних ворогів польського політикуму – «Права і справедливості», що підтримала Анджея Дуду, та «Громадянської платформи», висуванцем якої став Рафал Тшасковський.

Польське політичне дербі

Іще восени 2019 р. перший – чинний президент Польщі – заручився однозначною підтримкою патріарха польського консерватизму Ярослава Качинського щодо майбутніх виборів.  Класична соціально-консервативна риторика глави держави роками забезпечує йому підтримку політично активного «ядерного електорату» –  ревних католиків із невеликих містечок та сіл Центральної, Східної та Південної Польщі. Останнім часом Дуда активно використовував соціальні бонуси, серед яких так звана «13-та пенсія», гарантовано неоподатковувана сума в 500 злотих на дитину щомісячно, тривалі оплачувані декретні відпустки (що, до речі, йде у фарватері боротьби влади з абортами) тощо.

Це допомогло ПіС привабити електорат деяких конкурентів, переважно опозиційної Селянської партії, представник якої Владислав Косиняк-Камиш набрав у першому турі лише 2,36% голосів. Вдалим є і застосування історичної політики: граючи на патріотичних почуттях, проявляючи жорстку позицію щодо польської спадщини на «східних кресах» (в Україні та Білорусі), питаннях участі поляків у Голокості та декомунізації, Дуда заробив неабияку симпатію. Горою стоїть за Дуду також і духовенство, що агітувало за чинного гаранта навіть під час заупокійних служб.

Чільною опозиційною силою сучасної Польщі справедливо вважають «Громадянську платформу» (ГП), яку підтримали близько 5 ліберальних партій.  Надії члени партії покладали на легендарного Дональда Туска, колишнього прем’єра держави та голову Європейської ради, проте того було обрано очільником Європейської народної партії, до якої входить і ГП, тож він вирішив сфокусуватися на партійній роботі на європейському рівні. Голосуванням на з’їзді висуваницею на найвищу посаду в країні було обрано Малгожату Кідаву-Блонську, заступницю маршала (голови) Сейму та відому кінопродюсерку. Спершу бадьора кампанія була перервана спалахом коронавірусу; за період карантину симпатії виборців до кандидатки різко охолонули: станом на 2 травня віддати голоси за неї було готові лишень 2% опитаних.

15 травня кандидатом від ГП став мер Варшави Рафал Тшасковський. «варшав’янин до кінчиків пальців», як його описує преса, що дуже потішило виборців партії, переважно молодих освічених мешканців великих міст, а також середній клас неполяків. Він публічно заявив, що «мав би честь» зареєструвати перший у Польщі одностатевий шлюб, неодноразово засуджував злочини на ґрунті міжнаціональної ненависті, висловлювався за підтримку шкіл меншин, підтримував діалог із Україною, заборонив у місті використання пластикових пакетів та одноразового посуду тощо. Європейські партнери Польщі також, вочевидь, були б більш раді вести перемовини саме з Тшасковським: він є фігурою самого Туска – чи не найвпливовішого поляка Європи, – а також підтримує тісну співпрацю саме з Брюсселем (на противагу Дуді, котрий оптимістичніше ставиться до Трампа).

Старий-новий президент

Будь-хто, хто принаймні трохи цікавиться політичною історією Польщі, найімовірніше реагує на «дербі» ПіС та ГП іронічно, оскільки достеменно знає: дві партії – одного поля ягідки. Саме так, хай як це парадоксально звучить в умовах нинішньої конфронтації політсил. Обидві вони походять від славнозвісної «Солідарності», що остаточно розпалася у 2001 р., після того як зникло радісне сп’яніння від перемоги над комуністичним режимом Ярузельського. До 2007 р. партії утворювали коаліцію в Сеймі, а 2010 р. тодішній очільник ГП Дональд Туск не виставив свою кандидатуру на президентських виборах, подейкують – на знак поваги до Ярослава Качинського, котрий втратив брата-президента у Смоленській катастрофі (аналітики пророкували Тускові легку перемогу на виборах, урешті їх виграв теж представник ГП Коморовський).

Десять років пройшло з того часу – усе змінилося. Градус запалу боротьби у другому турі сягнув, на думку деяких аналітиків, максимуму за всю історію демократичної Польщі. Будь-яку спробу вхопитися за перемогу кандидати тлумачили на свій бік: так, одразу після оприлюднення результатів першого екзитполу Дуда запросив Тшасковського до президентського палацу «потиснути руки й скінчити процес» попри значну похибку опитування. Останній же закликав дочекатися офіційних даних виборчої комісії.

Утім, офіційні результати також показують перемогу Дуди. Сперечатися з цифрами в умовах розвиненої демократії – не варіант для інтелігента Тшасковського, тому масштабних акцій протесту варто очікувати хіба що в разі виявлення очевидних порушень на дільницях. І все ж аналіз історії польської демократії, що має давню традицію, усвідомлення низької толерантності суспільства до електорального шахрайства дозволяє автору зробити припущення, що «вкидами» чи акціями примусу ці вибори не відзначилися (звісно, варто дочекатися й офіційної оцінки ОБСЄ).

Для ГП ця поразка, як і в спорті, стане передовсім стимулом – насамперед до активізації роботи в регіонах, а також до протидії одіозним ініціативам консерваторів шляхом «ненасильницького спротиву» – організацією вуличних акцій, кампаній за прозорість врядування, правозахисною допомогою (аж до оскарження правомірності створення «вільних від ЛГБТ повітів/воєводств» у ЄСПЛ) тощо.

ПіС може святкувати перемогу, розраховуючи на повну підтримку їхніх сумнівних пропозицій підписом Дуди. Стовідсотково одразу після виборів він надасть силу законові про протидію ненависній «ЛГБТ-ідеології», а також віддячить електорату продовженням соціальних програм, що відштовхне незначну частину виборців у бік «Конфедерації».

Водночас майбутнє консервативного глави держави залежатиме від результатів осінніх президентських виборів у США. У разі провалу Дональда Трампа Дуда ризикує лишити Польщу «санітарною зоною» посеред ЄС, заступитися за яку перед Брюсселем буде нікому.

Чи призведе такий стан справ до автаркії – час покаже.

Автор – Богдан Мироненко, спеціаліст із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру «ADASTRA»