Військовий переворот у Нігері: як розвивались події і чого очікувати далі?

Наприкінці липня світова спільнота раптово сфокусувалась на подіях у глибині Сахелю. Група військових у Нігері змогла провести переворот і скинути демократично обраного президента Мохамеда Базума. Це не перший переворот у регіоні, однак те, що його точно виділяє серед інших, – це жорстка реакція з боку регіональних гравців. Ситуація стала настільки гарячою, що хунта без перебільшення готується до іноземного вторгнення, а військове керівництво країн Західної Африки розглядає можливі варіанти інтервенції. Як так сталося і чи чекає на країну війна – читайте у нашому новому матеріалі.

Що трапилося?

Вранці 26 липня 2023 року солдати президентської гвардії затримали президента Мохамеда Базума із сім’єю у президентському палаці. Услід за ними солдати заарештували лояльних до Базума міністрів уряду і пригрозили відкрити вогонь по військових, які підтримуватимуть президента. Почувши це сотні нігерійців вийшли на протест проти перевороту. Заколотники розігнали протест попереджувальним вогнем.

Водночас нігерійські військові та представники спецслужб зібрались на нараду, щоби вирішити, чи давати бій президентській гвардії – найкращим на той час бойовим угрупуванням у столиці. Після кількох годин дебатів решта збройних сил вирішила запобігти кровопролиттю і приєдналась до заколотників. Хунта призупинила діяльність конституції Нігеру та створила Національну раду захисту Батьківщини (Conseil national pour la sauvegarde de la patrie) і ввечері оголосила про повалення Базума.

Два дні потому, 28 липня генерал Абдурахаман Чіані, командир президентської гвардії від 2011 року, оголосив себе головою Ради. Його заступником став Саліфу Моді – очільник Генштабу Нігеру, якого перед тим Базум розжалував у березні. Так, у Нігері військові вп’яте за історію незалежності повалили уряд. 

Анатомія військового перевороту

Історично військові у Нігері відігравали доволі суперечливу роль. Часто вона коливалась від силового інституту до четвертої гілки влади. Останні два вдалих перевороти – 1999 та 2010 років – були короткострокові і радше нагадували тимчасові втручання у турбулентне політичне життя країни. Тоді в обох випадках військові за мовчазної згоди опозиції скидали корумпованих президентів і протягом 1-2 років полишали політичну сцену, передавши владу демократично новообраним урядам.

Бувши вдячними військовим за можливість прийти до влади, новообраний уряд розумів всю важливість побудови конструктивних відносин із військовими, адже коли «злагода» у стосунках з генералами пропадала, то вони не боялися брати своє силою. Тож переворот 2023 року, хай яким би неочікуваним він не був, не став нічим принципово новим і чудово вклався у вже «обкатані» патерни конфлікту уряду з армією.

Вас може зацікавити: Малійська криза: чим сьогодні живе одна з найбідніших держав Африки?

Перші тріщині у стосунках між ув’язненим президентом Базумом та військовими були помітні ще до здобуття першим президентських повноважень. У 2021 році за два дні до інавгурації Базума військові атакували президентський палац, проте невдало. Тоді політична ситуація дечим нагадувала кризи 1999 та 2010 років. Колишній президент Нігеру Махамаду Іссуфу (2011-2021) збирався «передавати» владу Базуму – тоді правій руці президента та очільника міністерства внутрішніх справ.

Обраний у 2021 році президент Нігеру Мохамед Базум. Michel Euler/AP

«Перший мирний демократичний транзит» деяким військовим видавався фальшем з огляду на протест опозиції, звинувачення уряду у махінаціях під час виборів та розгону демонстрантів, що виступали проти Базума. Тож вони вирішили виступити проти уряду. Переінакшуючи досвід Нігеру на український лад, це все одно, щоб Помаранчеву Революцію очолив не Ющенко, а нікому не відомий полковник ЗСУ, який вирішив скинути уряд силою.

Повертаючись до спроби перевороту 2021 року, тоді політичний капітал Базума та авторитет Іссуфу зберіг лояльність більшості військових на боці уряду, тож заколот було одразу придушено. Однак невдоволення Базумом серед військових продовжувало зростати. Основною точкою зіткнення став конфлікт через політику боротьби з тероризмом, який потягнув із собою інші сварки.

Боротьба з тероризмом

23-мільйонний Нігер, країна з найнижчим показником індексу людського розвитку після Південного Судану та Чаду, від 2015 року втягнутий у війну проти радикального ісламізму у Сахелі. Наразі «радикальний ісламізм» являє собою міріаду терористичних угрупувань, які на карті нижче умовно позначені за лояльністю до «Ісламської держави» (ІД), «Аль-Каїди» (АК) чи «Боко Харам».

Варто тримати в голові той факт, що у Сахелі це не монолітні організації, а часом мінливі коаліції терористів, які часто воюють, як з урядом, так і між собою. Ці угрупування користуються «пористістю» кордонів між країнами Західної Африки і часто осідають на прикордонних ділянках, перетворюючи проблему тероризму на транснаціональному, тож, крім Нігеру, з терористами у Західній Африці бореться чи не кожен сусід у регіоні.

Читайте також: Найвпливовіша держава Африки? Огляд внутрішньої і зовнішньої політики Нігерії

Доволі символічним у цьому плані є доля заповідника ‘W’, що находиться на перехресті кордонів Малі, Нігеру та Беніну. Терористи дійшли до його околиць у 2018 році і відтоді перетворили його на локальну базу. Колишня природоохоронна зона перетворилася на пункт пропуску контрабанди та терористів, руйнуючи місцеву економіку та зводячи нанівець безпеку місцевих мешканців.

Географічно безпекові загрози Нігеру можна розподілити на три напрямки. Так, на південному заході Нігеру загрожує «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» (ДНІМ), угрупування лояльне до «Аль-Каїди». Раніше група вважалась «філією» «Аль-Каїди» у Малі, та потім вона поширила свою діяльність на весь Центральний Сахель.

Активність джихадистів у Центральному Сахелі станом на кінець 2022 року. Jules Duhamel

На північному заході небезпеку представляє сахельська «філія» «Ісламської держави». Її попередником теж був осередок «Аль-Каїди» у Малі, проте у 2015 році група терористів присягнула очільнику «Ісламської держави» Абу Бакару аль-Багдаді і у 2022 році отримала статус «провінції Сахель» (скорочено «ІД Сахель»). Бувши затятими ворогами, «Аль-Каїда» (яку в ІД вважають надто обачною у справі боротьби з невірними) та «Ісламська держава» (чию брутальність постійно критикують в АК) угрупування продовжують свою боротьбу на рівні «філій», додаючи новий пласт безпекових проблем у регіоні.

Зрештою на південному сході, у районі озера Чад вирують осколки «Боко Харам»: ще одна філія «Ісламської держави»  («ІД Західна Африка») та частина розкольників  –  «Джама Аншаруси Шаріа». Угрупування родом з північної Нігерії, однак із часом поширили свою активність і мають свої осередки у Камеруні, Чаді та Нігері.

(Не)задовільна політика Базума?

Маючи такий ареал терористичних осередків, боротьба з радикальним ісламізмом у Нігері автоматично потрапляє у порядок денний кожного уряду. Можна без перебільшення вважати, що зараз це фундаментальне питання політичного життя країни і конфлікт Базума із військовими щодо розв’язання цієї проблеми лежить у центрі нинішньої політичної кризи.

Підхід Базума, який викликав явне невдоволення військових, полягав в акценті на діалог із терористами та співпрацю із Заходом. Річ у тім, що як під час контртерористичних операцій, так і протягом сутичок між терористами під перехресний вогонь потрапляло поліетнічне цивільне населення. Відчуття тотальної небезпеки у місцевих виливається у появу етнічних «загонів самооборони», які, як показав досвід інших конфліктів у регіоні, потім стають частиною конфлікту, який здавалося б вони мали розв’язати.

Базуму вдалось попередити чергову спіраль кровопролиття завдяки діалогу з терористами. Дерадикалізація включала як роззброєння, так і включення деяких підрозділів повстанців у лави збройних сил. Якщо ж солдатам і треба було давати бій, то завдяки західній підготовці та озброєнню армія Нігеру могла ефективно давати відсіч повстанцям. Так, протягом 2021-2023 років, коли у сусідніх Малі та Буркіна-Фасо терористи захоплювали все більше територій, Нігер чи не єдиний у регіоні міг звітувати про спад терористичної активності.

Національна гвардія Нігеру на в’їзді в регіон Тіллабері в червні 2022 року. Colin Delfosse

Однак така успішна політика в очах деяких військових виглядала як неприхована катастрофа. Включення повстанців до силових структур викликало відчуття загрози монолітності військової організації, а з тим і її впливу на політику. А співпраця із Заходом трактувалась як повернення колоніальних часів. Тим паче після виводу західних контингентів з Малі та Буркіна-Фасо Нігер став однією з ключових баз для із тероризмом у Сахелі. «Стара гвардія» не могла собі такого дозволити, адже «мала» боронити «незалежність» Нігеру.

Базума почало гостро критикувати вище військове керівництво разом з очільником Генштабу Саліфу Моді. Базум військовим не підкорився і почав звільняти (навіть авторитетних) генералів, які ставали на заваді його курсу. Не складно уявити, що це тільки більше розлютило «стару гвардію». Водночас регіоном пройшла хвиля вдалих військових переворотів. Протягом 2021-2022 років військові прийшли до влади (або скинули інших військових) у Малі, Буркіна-Фасо та Гвінеї. Такий наплив «успіху» мав заохочувальний ефект, який у поєднанні з ненавистю до президента, найімовірніше призвів до заколоту, який стався 26 липня.

Як відреагувала міжнародна спільнота?

Ключова регіональна організація – Економічне співтовариство країн Західної Африки (ЕКОВАС) – категорично підтримує тільки цивільні уряди, отже після новин про переворот у четвертій країні співтовариства, відповіла повною ізоляцією хунти. Нинішній очільник ЕКОВАС, новобраний президент Нігерії Бола Тінубу по факту очолив боротьбу з хунтою і навіть відкрито погрожує інтервенцією задля повалення хунти. Цю ідею однаково підтримали Сенегал, Код-Д’Івуар та Бенін. До того ж уряд Нігерії призупинив експорт електроенергії до Нігеру, через що країна буквально поринула у темряву адже на 70% залежала від нігерійської енергетики.

Однак повністю «закрутити гайки» ЕКОВАС не вдалось. Сусідні режими військових у Малі, Буркіна-Фасо та Гвінеї висловили підтримку хунті, а очільники Малі та Буркіна-Фасо заявили, що напад на Нігер означатиме напад на їхні країни, кинувши камінь в огород ЕКОВАС. Прихильно до хунти поставились і місцеві «вагнерівці», в яких військові з Нігеру просили допомоги через малійських посередників.

Про пвк «вагнер» в Африці ми писали тут: Заморські володіння росії, Або чим займається група «вагнера» в Африці

На глобальному рівні переворот засудили США, ЄС (на чолі з Францією) та росія (так, пєсков закликав до відновлення конституційного ладу, але без інтервенції, тоді як пригожин вже націлився розширювати діяльність своєї пвк в Нігер). Французи своєю чергою підтримали рішення ЕКОВАС щодо інтервенції. Оскільки переворот має яскравий антифранцузький характер, Франція (та ширше – ЄС) ризикує втратити не тільки союзника у боротьби з тероризмом, а й доступ до покладів урану, який живить мережу французьких атомних електростанцій.

Китай натомість виділився своєю традиційно млявою реакцією. У листі до Reuters китайське МЗС висловило «сподівання, що Нігер та країни регіону мають мудрість та можливості знайти політичне рішення нинішньої ситуації». Свою тривогу Китай ясно висловив тільки з приводу безпеки китайських громадян у країні.

Що далі?

Одразу після перевороту Нігер опинився посеред хвилі демонстрацій… на користь військових. Протестувальники спалювали прапори Франції, бажали довгого життя путіну, вважаючи, що росія прийде і визволить Нігер з «неоколоніальних кайданів», у які країну «закували» минулі уряди.

Основний конфлікт наразі точиться не всередині Нігеру, а між військовими та ЕКОВАС. 31 липня 2023 року Нігер навідав Ідріс Дебі, транзитний президент Чаду, він передав хунті ультиматум ЕКОВАС з вимогами повернути до Нігеру «конституційний лад» протягом тижня, що означає саморозпуск хунти та звільнення Базума з-під арешту. Хунта відмовилась, відкидаючи вимоги співтовариства як втручання у внутрішні справи.

У цей тиждень хунту навідувала і делегація від ЕКОВАС задля порозуміння. Делегація заявила, що інтервенція буде лише «інструментом останньої інстанції». На хунту це враження не справило. Військові почали «про всяк випадок» готуватися до вторгнення. Для цього вони і закликали допомоги у вагнерівців.

Президент Нігерії Бола Тінубу на саміті ЕКОВАС в Абуджі, Нігерія, 10 черпня 2023 року. Gbemiga Olamika/AP

6 серпня реченець ультиматуму сплинув. Бачачи відсутність прогресу, ЕКОВАС призначили екстрене засідання з приводу Нігеру на 10 серпня. Після саміту ЕКОВАС віддала наказ привести у стан повної бойової готовності постійним військам співтовариства, заколотники ж відповіли погрозою вбити Базума, якщо почнеться інтервенція. Під тиском співтовариства хунта твердить, що відкрита до переговорів з ЕКОВАС, водночас заявляючи, що Базума судитимуть за «державну зраду» (кара – розстріл).

Станом на час написання цієї статті (17 серпня 2023 року) проходить дводенний саміт військового керівництва країн-членів ЕКОВАС, яке обговорює потенційну інтервенцію, тоді як хунта оголосила масову мобілізацію населення. Обидва табори налаштовані войовниче. Наразі єдине, що могло б попередити кровопролиття, це дипломатичне вирішення конфлікту, але для нього необхідний компроміс. ЕКОВАС могло б зменшити тиск на хунту і погодитись на певну формулу транзитного уряду до позачергових виборів тоді як хунта могла би зі свого боку погодитись на транзитний період, зупинивши мобілізацію. Обидві сторони явно не хочуть розпочинати війну, а радше використовують ескалацію як засіб тиску на опонента. Вже скоро дізнаємося, чи вистачить сторонам духу зберегти мир і попередити війну.

Автор – Ілля Нестеренко, експерт з Африки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток української аналітики!