Beyond the Brotherhood: Конфлікт між Саудівською Аравією й ОАЕ та перспективи його розвитку

Ще до свого становлення де-факто правителем Саудівської Аравії, Мохаммед бін Салман Аль Сауд (MBS) провів особливу зустріч. Як стверджували тоді медіа, візаві Мохаммеда став молодший брат тогочасного де-факто правителя Об'єднаних Арабських Еміратів – кронпринц Абу-Дабі Мохаммед бін Заїд Аль Нагайян (MBZ). Аль Нагайяну приписували роль політика №1 в Еміратах, особливо після інсульту його старшого брата Халіфи у 2014 році. Саудівський кронпринц швидко завів дружбу з еміратським колегою і їхні відносини можна було назвати як «учень і вчитель». 

Геополітичне зближення Ріяда й Абу-Дабі стало закономірною реакцією на екзистенційні безпекові виклики, зокрема експансію іранського хомейнізму та політичного ісламу. Усвідомлюючи ці загрози на тлі трансформації регіонального впливу США, монархії перейшли від ситуативного партнерства до глибокої інтеграції: синхронізації військових потенціалів та об'єднання економічних ресурсів. Спільні інфраструктурні проєкти, енергетична диверсифікація та взаємні інвестиції стали фундаментом для створення нового центру сили в регіоні Затоки.

ОАЕ з’явилися лише в 1971 році як окрема держава, а Саудівська Аравія —  в 1932-му. Але трайбалізм (соціальна система, побудована навколо належності до певного племені) і поява окремих кланів у регіоні Халіджу ще в XVIII столітті сформували досі складні відносини між цими двома державами. Давні образи як-от війни за оази і територіальні конфлікти досі не забуті, а в регіоні назріває чергова нестабільність, яка сягнула апогею на тлі війни в Ємені. Чи призведе це до нової війни? 

Кров за кров

Попри лібералізацію країни в межах «Vision 2030», століттями раніше династія Саудів відзначалася своїми ультраконсервативними поглядами на іслам. У XVIII ст. клан Аль Сауд об’єднався з кланом Аль Ваггаб у своєрідний племінний дуалізм: Сауди отримували політичну владу, а Ваггаби — релігійну. Останні стали дорадчим органом, який допомагав монархові правити згідно чистого, вільного від нововведень ісламу.

Абдул-Азіз ібн Абдуррахман Аль Сауд, перший король і засновник Саудівської Аравії. King Abdulaziz Foundation for Research and Archives (DARAH)

Політика ваггабітів супроводжувалася «джихадом меча» та набігами на сусідні регіони, зокрема руйнуванням могил та гробниць, а також перешкоджанням паломництву. Територія тогочасних ОАЕ називалась Договірним Оманом або Піратським узбережжям, де поклонялися могилам предків, курили тютюн і слухали музику — що вважалося гріховним з позиції «істинного ісламу». У боротьбі за ці землі брали участь представники майбутніх правлячих династій сучасного Султанату Оман (Аль Саїди) та Об’єднаних Арабських Еміратів (племінна конфедерація Бані Яс), зокрема і нині правлячої Еміратами й Абу-Дабі династії Аль Нагайян. Останні ще в 1890-х роках перейшли під протекторат Великої Британії, тим самим убезпечивши себе від набігів іхванів — саудівських племінних ополчень.

Читайте також: Ера Мухаммеда: як змінюється Саудівська Аравія

Коли ОАЕ проголосили свою незалежність, Саудівська Аравія відмовилася визнавати сусіда у зв’язку з невирішеними територіальними питаннями. Ще у 1955 році саудівські збройні сили втратили захоплені ними раніше землі, які нині перебувають у складі Оману та ОАЕ. Конфлікт вдалося врегулювати лише в 1974 році в рамках Джиддської угоди, згідно з якою ОАЕ передавали Саудівській Аравії сухопутний коридор сполучення між Еміратами і Катаром (смуга узбережжя Хавр аль-Удайд) взамін на на кілька прибережних островів для ОАЕ та природні ресурси морського дна в зоні спільного суверенітету. Договір, хоча й був визнаний ООН у 1993 році, ОАЕ досі не ратифікували.

Хоча нині ці дві держави зберігають дружні відносини, навіть іслам вони сповідують у різних формах. У Саудівській Аравії досі панує ваггабізм, який, однак, намагаються трансформувати в бік поміркованішого ісламу задля покращення міжнародного іміджу держави. Аль Нагайяни та ОАЕ загалом, хоча й мали поодинокі випадки прихильності до ваггабізму, переважно ще з часу формування державних утворень у Халіджі дотримувалися поміркованих течій ісламу. Навіть зараз іслам в ОАЕ спирається на більш «ліберальну» правову школу малікізму, намагаючись розмежовувати політику та релігію.

Контрреволюція по-саудівськи

На тлі іранської революції 1979 року та проголошення Рухолою Хомейні курсу на експорт революції Саудівська Аравія повернулась до консервативності, згорнувши програми лібералізації. Вплив релігійної еліти суттєво зріс в очах суспільства, оскільки саудівці вбачали загрозу в Ірані не лише у зв’язку з ризиком експорту революції, а й через чутки про іранський слід в захопленні Заповідної мечеті в Мецці того ж року. У відповідь тегеранській стратегії експорту революції, Ріяд поставив чітку мету — поширювати ідеологію, повністю протилежну хомейнізму — ваггабізм.

Якщо Ірану вдалося поширити свій вплив насамперед на Ліван через «Хізбаллу», то Саудівська Аравія зуміла поширити ваггабізм у Пакистані, Індонезії та Малайзії. Ер-Ріяд виділяв кошти на будівництво мечетей, медресе (релігійних шкіл) та лікарень. У Пакистані підтримувався антикомуністичний ісламіст Мухаммад Зія-уль-Хак, а прибулі з арабських країн або підготовлені на місцях ваггабіти перетинали пакистансько-афганський кордон для ведення джихаду проти комуністів. Згодом ці ваггабіти склали основу Талібану, а утворений Ісламський Емірат Афганістан був визнаний Саудівською Аравією та ОАЕ.

Бійці «Талібану» танцюють біля танку Т-55 в 15 км від Кабулу. На той час таліби контролювали майже увесь Афганістан, 9 листопада 1996. AP Photo/Santiago Lyon

Еміратські інтереси були не менш значущими. Вони прагнули чинити спротив антимонархічному революціонізму Рухоли Хомейні та комунізму, тому також виділяли значні кошти на програми з фінансування джихадистівя. Однак ця допомога була зумовлена не ідеологічними, а прагматичними міркуваннями — завоюванням лояльності населення з метою недопущення його орієнтації на СРСР чи Іран.

Хоча тоді обидві країни діяли спільно, різні підходи до протидії революціонізму на регіональному рівні лише закріпили розкол між їхніми урядами. Досі їхнім противником залишається Іран, однак тепер його експорт революції становить загрозу стабільності всюди, де проживають шиїти, що засвідчили, зокрема, революція в Бахрейні та повстання хуситів у Ємені. Це, своєю чергою, загострило майбутні протиріччя між Саудівською Аравією та ОАЕ.

Квіт жасмину посеред пустелі

На тлі Арабської весни 2011 року, в Саудівській Аравії найбільшого розмаху набули протести шиїтських меншин на території східних провінцій королівства. Однак це були не єдині проблеми уряду в Ріяді. По всьому Близькому Сходу та Північній Африці почали набувати популярності афільовані з «Братами-мусульманами» політичні фракції. В Єгипті це була «Партія свободи і справедливості», в Тунісі партія «Відродження», а в Ємені партія «Іслах». 

Організація «Брати-мусульмани» хоч і була заснована ще в 1928 році, але вона стала максимально популярною в 1990-2000-х роках у зв’язку зі зростанням популярності ісламізму в цілому. Ідеологія конкретно цієї організації опирається на так званий політичний іслам, основою якого є прагнення формування ісламської республіки як форми правління. Це прямо суперечило принципам монархізму країн Затоки. ОАЕ, Саудівська Аравія, Бахрейн та Кувейт вбачали в «Братах-мусульманах» загрозу своїм режимам та прямо визнають цю організацію терористичною. Єдиним бенефіціаром активності «Братів-мусульман» лишався і досі лишається Катар, який свідомо вбачав у цій організації засіб м’якого регіонального тиску у зв’язку зі своєю військовою слабкістю.

Варте уваги: Революція 2.0: чи можлива нова Арабська весна?

Однак, підходи до формування політики спротиву «Братам-мусульманам» у цих країнах суттєво відрізнялись: Саудівська Аравія лишалась глибоко релігійною державою, де іслам був інструментом здійснення політики та суспільної мобілізації. В ОАЕ ж іслам був окремим від політики ще з 1971 року, а на тлі Арабської весни політика «секуляризації» Еміратів поглибилась.

На момент 2011 року в Ємені до влади змогла прийти партія «Аль-Іслах», яка теж була афілійована з «Братами-мусульманами». Тоді у країні тривало повстання хуситів, яке вже у 2014 році переросте у громадянську війну. 2015 року новим королем Саудії став Салман. Його син Мохаммед через 2 місяці на посаді міністра оборони оголосив про інтервенцію в Ємен. Нагайян підтримав свого «протеже», але з нюансом.

Вибір між поганим і гіршим

Коли Саудівська Аравія розпочала інтервенцію в Ємен, вона підтримала міжнародно визнаний уряд Абд Раббу Мансура Гаді. До антихуситської коаліції долучилась низка союзників Саудівської Аравії, серед яких були й ОАЕ, але саме партія «Іслах» стала причиною, чому Емірати вирішили підтримувати різні сторони конфлікту.

Єменські демонстранти з портретами прохуситського експрезидента Алі Абдалли Салеха зібрались в контрольованій хуситами Сані проти авіаударів Саудівської Аравії, 3 квітня 2015. Mohammed Huwais/AFP

Після звільнення південних регіонів Ємену від хуситів одним із головних викликів безпеці стала діяльність  філії «Аль-Каїди» на Аравійському півострові (AQAP), яка у 2000-х роках здійснила низку терористичних атак у Саудівській Аравії, найвідомішою з яких став замах на принца Мохаммеда бін Найєфа у 2009 році. Водночас, прагнучи обмежити вплив як AQAP, так і партії «Іслах», ОАЕ почали підтримувати місцеві збройні формування.  

Вже до 2016 року було сформовано ополчення із сепаратистів південних регіонів Ємену під назвою «Security Belt Forces», а на їхній основі та на базі сепаратистського руху «Аль-Хірак» з’явився політичний орган самопроголошеного Південного Ємену під назвою Південна Перехідна Рада (STC). Раду і увесь Південний Ємен очолив ексгубернатор Адену Айдарус Зубайді, а до цивільних портів Південного Ємену почала прибувати зброя ОАЕ. Частково, на підконтрольній STC території були й еміратські збройні сили, які Абу-Дабі позиціонували як основного борця з «Аль-Каїдою». Саме вони спільно з місцевими формуваннями відіграли ключову роль у витісненні AQAP з портового міста Мукалла.

Основне загострення конфлікту між ОАЕ і Саудівською Аравією відбулося у січні 2026 року. Спершу Саудівська Аравія завдала прямого удару по кораблю в порту Мукалла, на борту якого перебувала зброя, поставлена ОАЕ. Згодом STC втратила раніше захоплені ними багаті на нафту провінції Ємену. Наступ тривав і згодом просаудівські ополчення «Homeland Shield Forces» змогли взяти під свій контроль Аден. Зубайді покинув Ємен, а STC оголосили про саморозпуск.

Також читайте: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

У своєму баченні майбутнього Ємену, Саудівська Аравія прагнула централізувати державу, вбачаючи основну загрозу в проіранських хуситах. При цьому Ріяд усвідомлював ризики з боку «Аль-Іслах», тому намагається збільшити вплив релігійного квієтизму (зокрема, течії мадгалізму) в державі. Інтерес Еміратів полягав у недопущенні ісламістів до влади на місцях, оскільки це могло загрожувати логістиці арабських монархій через Баб-ель-Мандебську протоку.

Крім Ємену, Саудівська Аравія й ОАЕ також ведуть суперництво в Судані. Ріяд відкрито підтримує міжнародно визнаний уряд, тоді як Абу-Дабі вважає уряд Бургана проісламістським і підтримують Сили швидкого реагування (RSF). Однак, в цьому контексті інтерес Еміратів пов'язаний із контролем RSF над золотими копальнями – за даними низки медіа, великі обсяги золота постачаються через Центральну Африку до ОАЕ.

Конфронтація між ОАЕ і Саудівської Аравії сьогоні виходить далеко за межі проксі-конфліктів і охоплює також економічну сферу. Обидві держави конкурують за статус провідного інвестиційного центру Близького Сходу, і найближчими роками це суперництво, ймовірно, лише посилюватиметься.

RHQ 2 KSA

Виступ Бейонсе на відкритті готелю «Atlantis The Royal» в Дубай, 21 січня 2023. Mason Poole/Parkwood Media

Паралельно уряд Дубая та інших еміратів почав оголошувати програми реформ: «UAE Vision 2021», «Abu Dhabi Economic Vision 2030», «Dubai Strategic Plan 2015», «Dubai Plan 2021», «UAE Centennial 2071», «We the UAE 2031» та інші. Усі ці стратегії об’єднувала мета перетворити ОАЕ на постнафтову економіку. Якщо у 2000 році нафтовий сектор становив близько 38% ВВП країни, то у 2025 році цей показник знизився до 23%. Таким чином, Емірати розпочали курс на економічну диверсифікацію значно раніше за Саудівську Аравію, яка системно взялася за реалізацію аналогічних реформ лише у другій половині 2010-х років після запуску програми Saudi Vision 2030. .

За президентства Барака Обами в США відбувся сланцевий бум – нафтові компанії суттєво наростили видобуток сланцеву нафту. Уряд у Ер-Ріяді тоді вступив у жорстку конкуренцію із Вашингтоном. Пропозиція перевищила попит на нафту і ціни на чорне золото впали вдвічі. У квітні 2016 року Мохаммед бін Салман оголосив про початок програми реформ з диверсифікації економіки – Saudi Vision 2030.

Програма отримала назву «Saudi Vision 2030» і стала подальшою основою економічної політики Мохаммеда бін Салмана в Саудівській Аравії. Однак програма полягала не лише у прагненні позбутися залежності від нафти та розширити економіку: серед інших цілей, вона проголошувала розширення частки туризму і лібералізацію щодо прав жінок. Однак монархія в Саудівській Аравії мусить балансувати між своїми планами і очікуваннями ради улемів. Ця структура є дорадчим органом, що складається з релігійних еліт династії Аль аш-Шейх, нащадків Аль Ваггабів та, відповідно, представників ваггабізму.

Саме улеми традиційно виконують роль дорадчого органу при правлячій династії Аль Сауд, аби монарх міг правити згідно з нормами ісламу. Конфлікти з улемами на тлі політики лібералізації часів короля Халіда ібн Абдул-Азіза (1975-1982) і подальше захоплення Великої мечеті в Мецці у 1979 році призвели до посилення впливу аш-Шейхів, і, відповідно, поглиблення впливу релігії у житті королівства. Це було однією з причин, через які Саудівська Аравія з 1979 аж до 2000-х активно поширювала ваггабізм і антишиїзм по всьому ісламському регіону. А хвиля терору в першій половині 2000-х (разом із терактами 11 вересня 2001 року) створила ризик погіршення міжнародного іміджу Саудівської Аравії. Саме тому реформи спадкоємного принца можна розглядати не лише як економічний проєкт, а й як спробу переглянути баланс між монархією та релігійним істеблішментом, що сформувався після 1979 року.

До вашої уваги: Ваххабізація по-індонезійськи: як змінюється обличчя поміркованого ісламу

Разом з проведенням «візії», у Саудівській Аравії розпочалися арешти улемів, які критикували правлячу династію та її політику. Риторика улемів змінилась на більш помірковану. За Халіда вони могли відкрито критикувати запровадження телебачення чи зображення короля на національній валюті. Але вже у 2010-х обґрунтування заборони на дозвіл кермувати авто жінками загрозою жіночим статевим органам різко змінилось на мовчання чи виправдання цього з позицій Корану та Суннии. Саме «візія» перетворилась на новий спосіб одночасно і диверсифікувати економіку, і створити умови, за яких династія Аль Сауд зможе здобути де-факто джерело легітимізації без залежності від аш-Шейхів. Ситуація останнім часом може свідчити про тенденцію, що Саудівська Аравія прагне відмежувати релігію від соціально-економічного життя за прикладом ОАЕ.

Подібно до ОАЕ, Ер-Ріяд намагався створити для інвесторів правове середовище, менш залежне від традиційної шаріатської судової системи та більш привабливе для міжнародного бізнесу. У 2017 році в Саудії розпочалося формування спеціалізованих комерційних судів, метою яких було створення окремого правового поля за аналогією з еміратськими спеціальними чи вільними економічними зонами, в яких діє загальне право. Попри важливість релігії в житті королівства, нові комерційні суди і оновлений цивільний кодекс були більш спрямовані на захист іноземного капіталу. 2019 року для іноземних інвесторів був відкритий саудівський фондовий ринок «Tadawul» через запуск торгового індексу MSCI Tadawul 30, а також країна приєдналась до фондових індексів MSCI й FTSE «Russell».

2021 року Ріяд прискорив темпи виконання програми. Уряд ухвалив програму реалізації Національної інвестиційної стратегії, яка передбачала до 2030 року залучати щороку понад $100 млрд ПІІ. Пріоритетними секторами визначили водень, логістику і туризм. Того ж року Саудівська Аравія надала компаніям трирічний перехідний період, що працюють на її території, перенести свої регіональні штаб-квартири в Ріяд, якщо вони хочуть отримати додаткові пільги та доступ до державних контрактів.

Фінансовий район імені Короля Абдалли (KAFD) – діловий центр Ріяду, в якому функціонують офіси світових банків, аудиторських компаній та державних установ, 2024. Hufton + Crow Photography

2024 року Саудівська Аравія оновила інвестиційне законодавство та ввела правила для регіональних штаб-квартир транснаціональних корпорацій. У разі виконання вимог, підприємство отримує пільги, серед яких скасування певних видів податків. Серед ключових критеріїв компанія мусить перенести фізичний офіс на територію Королівства, проводити в ньому засідання керівних органів та ухвалювати ключові управлінські рішення, і мати у складі ради директорів мінімум одного резидента держави. Також програма є обов’язковою до виконання, якщо компанія хоче брати участь в державних тендерах чи підписанні контрактів.

Програма достроково досягла своїх ключових показників. Регіональні штаб-квартири перенесли понад 700 міжнародних компаній, тоді як очікувалось залучити близько 500 не раніше 2030 року. Протягом 2024-2025 років RHQ відкрили BlackRock, Morgan Stanley, Citigroup, Goldman Sachs, Northern Trust, а також компанії середньої ланки у сфері логістики, консалтингу, відновлювальної енергетики й ІТ. Наявні тенденції можуть вказувати на те, що Саудівська Аравія дуже швидко наздоганяє ОАЕ і хоче перехопити в Абу-Дабі статус регіонального економічного та фінансового хабу.

Контрзахід проти контрзаходу

В 1960-х картель ОПЕК об’єднав кілька держав для протидії домінуванню Сполученого Королівства й США. Так звані «Сім сестер», нафтових компаній США і Британії, відігравали визначальну роль в контролі над нафтовим ринком. Залежні від нафти держави усвідомлювали, що їхня економіка передусім визначається рішеннями, які ухвалювалися у штаб-квартирах провідних західних нафтових компаній наростити чи знизити видобуток нафти.

На країни ОПЕК припадало 30-40% світового видобутку нафти. Але починаючи з 2010-х років, видобуток нафти почало зростати по всьому світу. Зокрема це стосувалось США, які завдяки широкому впровадженню технології  гідророзриву пласта почали масово видобувати сланцеву нафту. Попри зелені погляди Обами й Байдена, сланцева революція лише набирала обертів. А вже за другої каденції Трампа, вона досягла піку видобутку, зумовленого величезними субсидіями для нафтовиків з боку американського уряду.

Падіння цін на нафту змусило ОПЕК зберігати жорсткі квоти квоти і створило жорсткий тиск на держави-члени в небезпечне становище: деякі в рамках ОПЕК+ порушували квоти, в Бразилії та Гайані нарощували видобуток нафти, великі держави активно почали боротись за вплив у нерозвіданому регіоні Арктики, а війна США проти Ірану паралізувала Ормузьку протоку. Остання подія спричинила різкий стрибок цін на нафту. Хоч ОАЕ мають більш диверсифіковану з «нульових» економіку, вони все одно залежні від нафти і вкладали величезні кошти у нарощування добування. Понад це, останні роки квоти в ОПЕК для малих експортерів були економічно невигідними, що відчувалось як радше обтяження, аніж стабілізація ринку.

Коли ОАЕ покинули картель у квітні 2026 року, це похитнуло стабільність на Близькому Сході та видимість єдності між країнами Затоки. Це проявилося і на рівні саміту GCC, куди лише ОАЕ замість лідера країни відправили міністра закордонних справ. Це відбувається як частина прагнення ОАЕ вести незалежну нафтову політику, яка і без того переживає проблеми через ускладнений експорт Ормузькою протокою. Але варто зважати: Саудівська Аравія зацікавлена у високих цінах на нафту, поки ОАЕ прагнуть продати якомога більше нафтопродуктів на міжнародний ринок. Для СА це потрібно задля фінансування програм диверсифікації економіки у довгостроковій перспективі. Для ОАЕ, як держави, що вже тривалий час проводить диверсифікацію - це прагнення якомога швидше окупити $150 млрд інвестицій у свої нафтові компанії та якомога швидше зробити енергетичний перехід через острах невідворотнього падіння попиту на нафту. Розбіжність у баченні майбутнього нафтового ринку перетворилась на дихотомію інтересів, що в свою чергу і спричинило вихід ОАЕ з картелю і подальшу гру Абу-Дабі у виключно своїх інтересах. ОАЕ вирішили, що жертвування ціною заради кількості стане вигіднішим для них, особливо на тлі тих держав, які добувають не 5 млн барелів на добу, а понад 10.

То хто виграє?

Не можна сказати, що це однозначно перемога курсу Мохаммеда бін Салмана. Перед Саудівською Аравією стоїть тривалий шлях реструктуризації та оновлення правового поля, тривала лібералізація в рамках «Vision 2030» і досі актуальні конфлікти з релігійними елітами, які історично відігравали важливу роль у легітимації саудівської монархії.

Ці дві країни не вестимуть прямих воєн і не намагатимуться боротися за території чи ресурси – в цьому немає потреби, оскільки ескалація загрожує вакуумом влади, куди можуть прийти як  «Брати-мусульмани», так і іранська «Вісь опору». Обидві країни лишаються оборонними партнерами, мають тісну економічну співпрацю, але кожна з них претендує на роль регіонального центру, не бажаючи поступатися економічними позиціями. Королівство Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати виходять в нову стадію відносин, у яких вони будуть зберігати на публічному рівні дружбу, а на практичному – конкуренцію з епізодичними розходженнями у методах регіональної стабілізації, як це відбувається в Судані чи Ємені.

ОАЕ продовжуватиме підтримувати свій імідж привабливого економічного та фінансового центру на рівні регіону, поки Саудівська Аравія намагатиметься вибудувати альтернативний економічний центр на противагу Дубаю і Абу-Дабі. Разом з цим, продовжуватимуться перегони, в яких країни прагнутимуть зберігати свою ідентичність, але й продовжувати лібералізацію. На це вказують недавні плани будівництва першого в ОАЕ казино в еміраті Рас аль-Хайма. Та крім цього вже з’являються новини про те, що країна занижує ціни на авіаперевезення, щоб боротися за частку туризму.

Більше про це: Об’єднані Арабські Емірати: найвпливовіша держава арабського світу?

Саудівська Аравія ж активно отримує слоти в міжнародних аеропортах по всіх країнах і вже володіє значним парком літаків Boeing-787 для своїх авіакомпаній. Маючи на меті залучати понад 150 мільйонів туристів щороку, закономірно, Саудівська Аравія використовуватиме агресивний маркетинг, який використовується ще з 2016 року у зв’язку з «Vision 2030» та проєктом NEOM. Паралельно, Ріяд активно залучає американських та китайських інвесторів через Приватний інвестиційний фонд (PIF), маючи завдяки нафтодоларам величезні резерви для фінансування інфраструктурних програм.

Протиріччями, очевидно, користуватиметься Іран, який залишається одним із ключових джерел регіональної напруженості. Інша проблема полягатиме у питанні навколо ОПЕК, що особливо гострим буде для Саудівської Аравії – боротьба за квоти задля досягнення бажаного Ріядом «комфортного» рівня цін на нафту – в районі $110 за барель для збалансування бюджету і близько $130 для продовження реалізації «Vision 2030».

Підсумовуючи, між ОАЕ і КСА поступово формується масштабне економічне суперництво, яку яке сторони навряд чи демонструватимуть як великий конфлікт або розкол серед арабських держав. Конфронтація цих країн мала спершу ідеологічні підґрунтя, проте тепер вони заглибились у чистий прагматизм. Емірати – це про розмежування релігії та політики, а Саудівська Аравія – це про інструменталізовану релігію в комбінації з націоналізмом. І тепер країни прямо діють з метою монополізувати принаймні частину ринку, оскільки постає питання виживання та подальшого розвитку на регіональному рівні.

Автор – Клименко Денис, молодший дослідник програми «Близькосхідні та північноафриканські студії» (MENA) аналітичного центру ADASTRA

Якщо Вам сподобалась стаття і Ви хочете підтримати розвиток нашого центру, долучіться до нашого Mono. Ваша допомога сприяє розвитку незалежної української аналітики!