Безпека та оборона ЄС: німецька перспектива

Німеччина традиційно вважається лідером Європейського Союзу та двигуном європейського проєкту загалом. Однак, коли мова йде про розвиток спільної політики безпеки та оборони ЄС, Берлін чомусь пасе задніх. Чим пояснюється досить пасивна політика ФРН у безпековій сфері, як це може вплинути на її позиції всередині Союзу, та що вже зараз Берлін може зробити, аби змінити ситуацію? Відповіді на ці запитання шукайте в новому матеріалі ADASTRA.

Динаміка ЄС у сфері безпеки та оборони

Починаючи з 2016 року в Європейському Союзі спостерігаються тенденції до пожвавлення співпраці держав-членів у сфері безпеки та оборони. Глобальна стратегія ЄС окреслила нові безпекові виклики, з якими зіштовхнувся Союз за останні роки. До них відносяться як системні зміни (порушення Російською Федерацією міжнародного правопорядку та нестабільність відносин ЄС-США з приходом до влади Дональда Трампа), так і зміни всередині самого ЄС (збільшення кількості терористичних актів та посилення євроскептицизму).

Читайте також: «Разом задля відновлення Європи»: підсумки головування Німеччини в Раді ЄС

У відповідь на новий внутрішній та зовнішній клімат, держави-члени ЄС ставлять питання спільної обороноздатності на порядок денний і запускають низку ініціатив та проєктів, мета яких – вивести спільну безпеку та оборону на новий рівень. Прикладами таких проєктів є Постійне структурне співробітництво, Європейський оборонний фонд та Скоординований щорічний оборонний огляд. Ці три ініціативи держав-членів ЄС потенційно можуть стати відповідно оперативною, фінансовою та моніторинговою складовими нової гармонізованої архітектури спільної європейської безпеки та оборони. Однак суттєвою перешкодою для повноцінної реалізації європейського безпекового проєкту є позиція Німеччини та відсутність в неї чіткого бачення своєї ролі в цій системі.

Чому Німеччина заважає?

Берлін традиційно виступає за посилення європейської інтеграції та активне залучення до неї всіх держав-членів. Однак у сфері спільної політики безпеки Німеччина не демонструє такого ж ентузіазму і виступає за інтенсифікацію співпраці в рамках НАТО. Таку позицію ФРН можна пояснити її післявоєнним антимілітаризмом, через який Берлін скептично ставиться до будь-яких практичних кроків у сфері європейської оборони та безпеки й намагається утримувати безпекові питання ЄС виключно в політичній та дипломатичній площинах.

Після Другої світової війни прагнення ФРН відновити лідерство на міжнародній арені перетворило тему армії та посилення воєнного потенціалу на табу. Німецькі політики розуміли, що чергова мілітаризація Німеччини (попередні дві закінчилися світовими війнами) не лише не додасть бажаного авторитету, а й призведе до міжнародної ізоляції молодої республіки. Тому Берлін обрав інший шлях – шлях перетворення ФРН в надпотужну економіку, позбавлену будь-яких мілітаристських та геополітичних прагнень.

Більше за темою: Від мілітаризму до пацифізму: еволюція стратегічної культури Німеччини

Тим не менш, вага Берліна в міжнародній політиці з кожним роком зростає, повоєнний антимілітаризм відходить на другий план, і сучасний стан обороноздатності Німеччини вже не відповідає її політичним амбіціям. У такій ситуації Берлін має вибір: або зменшити свої лідерські амбіції, тим самим поставивши хрест на європейському безпековому проєкті; або ж остаточно відкинути повоєнний антимілітаризм і, нарешті, спрямувати зусилля найпотужнішої економіки Європи на зміцнення спільної оборони Союзу.

НАТО та невиконані обіцянки ФРН

Антимілітаризм безпосередньо впливає на стан обороноздатності Німеччини. Так, частка витрат на оборону за останні двадцять років сягала трохи більше 1% від ВВП держави. І хоча у 2014 році на Уельському саміті НАТО Ангела Меркель була серед тих, хто зобов’язався збільшити витрати на оборону до 2% від ВВП до 2024 року, бюджет ФРН передбачає збільшення лише до 1.5%, у той час як у середньостроковому бюджеті йдеться взагалі про 1.25%. Звісно, Німеччина не є єдиною державою, що не дотримується взятого на себе зобов’язання, але й далеко не кожна держава має профіцит бюджету в 58 мільярдів євро.

Вас може зацікавити: Рятівне коло для Меркель: як пандемія допомогла відновити довіру до канцлерки ФРН

Беручи до уваги жорстку позицію адміністрації президента Трампа щодо недотримання обіцянок своїми європейськими союзниками, Німеччина повинна бути готовою витрачати на оборону навіть більше 2% від ВВП у разі рішення США покинути систему європейської оборони. Проблема витрат ФРН на оборону також підкріплюється позицією соціал-демократів у парламенті, які традиційно виступають за збільшення соціальних витрат (вважаючи, що збільшення оборонного бюджету не є виправданим) з метою утримати прихильність свого електорату. А дискурс Дональда Трампа лише посилює їхній заклик до пацифізму, що й унеможливлює досягнення консенсусу в Бундестазі щодо оборонних витрат.

Ембарго на постачання зброї та втрата довіри європейських партнерів

Рішення ФРН ввести (а пізніше – продовжити) ембарго на постачання зброї Саудівській Аравії також підірвало довіру європейських партнерів та стало перешкодою на шляху до поглиблення співпраці держав-членів ЄС у сфері безпеки та оборони. Проблема полягає в тому, що ембарго поширюється також на німецькі компоненти, що використовуються іншими державами у їхній військовій техніці. До прикладу, рішення ФРН заморозило проєкт Великої Британії, яка планувала продати Саудівській Аравії 48 винищувачів «Тайфун» вартістю майже 16 мільярдів євро.

У цій ситуації знову відіграла важливу роль Соціал-демократична партія ФРН, яка активно виступала проти постачання зброї Саудівській Аравії. Такий крок Німеччини важко оцінити, оскільки, з одного боку, Берлін відмовився постачати зброю державі, яка веде війну в Ємені та порушує права людини, але з іншого боку, таке рішення є вкрай негативним для німецької військової промисловості та для військово-технічної співпраці з іншими державами ЄС.

Дізнавайтеся більше: Ємен: найгірша гуманітарна катастрофа на Землі

Альтернатива для Німеччини

З огляду на лідерську позицію Берліна європейський безпековий проєкт не може існувати без Німеччини, але він також не може існувати з такою Німеччиною, яка є зараз. Будуючи фундамент європейського оборонного союзу, не можна ігнорувати державу з найбільшою економікою та найбільшим населенням у ЄС.

Однак у такому разі Німеччина повинна переглянути своє місце в структурі європейської безпеки та визначитися з довгостроковою безпековою та обороною стратегією, оскільки майбутня роль Берліна в системі безпеки ЄС та майбутнє європейської безпеки в цілому залежать від обороноздатності самої Німеччини. Для цього ж ФРН має здійснити наступні кроки:

1)    Збільшити витрати на оборону до 2% від ВВП. Цього можна досягти шляхом відмови наступного канцлера ФРН від коаліції з СДП, яка виступає проти збільшення оборонних витрат. У разі перемоги ХДС/ХСС на наступних виборах у Бундестаг, нова лідерка партії Аннеґрет Крамп-Карренбауер може піти на такий крок і дотриматися зобов’язання, взятого Німеччиною на Уельському саміті НАТО.

2)    Продовжити ембарго на постачання зброї до Саудівської Аравії, але не поширювати його на німецькі компоненти в інших державах. Таке компромісне вирішення проблеми допоможе Німеччині «зберегти обличчя», уникнути конфліктів із європейськими партнерами у сфері військово-технічної співпраці та водночас відновити їхню довіру.

3)    Переглянути власну оборонну стратегію та почати масштабну реорганізацію Бундесверу. Ремілітаризація Німеччини може викликати занепокоєння та багато питань, але ремілітаризація Німеччини разом із Європою та заради Європи – це необхідність.

4)    Переорієнтація з НАТО на європейські безпекові ініціативи. Організація Північноатлантичного договору залишається основою європейської безпеки, але через зміни трансатлантичних відносин у Німеччини, як в лідера Європейського Союзу, є підстави звернути особливу увагу на побудову міцної системи безпеки та оборони на європейському континенті.

У сфері безпеки та оборони ЄС Німеччина залишається досить аморфною та нерішучою. Це не лише шкодить її іміджу лідера, а й змушує іншого лідера – Францію – зайняти більш егоїстичну позицію в процесі створення європейського оборонного союзу, про що свідчить запуск Еманюелем Макроном Європейської інтервенційної ініціативи, яка дозволяє просувати безпекові проєкти за межами Європейського Союзу (детальніше про різницю в підходах Парижа та Берліна до оборонної співпраці ЄС можна дізнатися в цій статті).

Посилення інтеграції держав-членів у сфері безпеки та оборони стане великим поступом в оновленні європейського проекту в цілому, що є не можливим без ініціативності Німеччини. Саме час для Берліна переглянути свою безпекову культуру та, відкинувши сумніви й нерішучість, підтвердити статус локомотива європейської інтеграції практичними кроками.

Автор – Ірина Стасюкевич, Аналітичний центр ADASTRA