Бутан: гірське королівство на передовій китайсько-індійського протистояння

Маленька гірська країна «дракона-громовержця» довгий час не виходить за геополітичні рамки взаємодії зі своїми потужними сусідами – Індією та КНР. Географічне розташування на південних схилах Гімалаїв між двома найбільшими регіональними акторами зумовило доволі помірну обмеженість та пасивність Тхімпху у сфері міжнародних відносин. Країна веде малоактивну зовнішню політику, маючи офіційні дипломатичні зв’язки лише з 54 державами світу. Проте геополітичні виклики не оминули королівство Бутан. Найбільшою проблемою для гірської країни залишається територіальний конфлікт із КНР за плато Доклам, протистояння навколо якого активізувалося останніми роками.

І це спонукає Тхімпху до перегляду зовнішньополітичних принципів та повільного виходу із самоізоляції. У цьому матеріалі поговоримо про те, як сформувалося сучасне королівство Бутан та в чому його національні особливості. Які фактори зумовили ізоляціоністський характер зовнішньої політики гірської країни. Та головне – як маленький Бутан опинився в центрі геополітичного протистояння Індії та Китаю. Про все це – в актуальній статті.

Історія формування бутанської державності

Бутан розташований на південних схилах гімалайських гір. Про королівство як державне утворення варто починати говорити з 1630 року, коли тибетський монах і художник Шабдрунг Нгванг Намґ’ял зміг об’єднати розрізнені бутанські й тибетські князівства в одне королівство. Він вважається фактичним засновником країни та творцем місцевої культурної ідентичності, яка відрізняла жителів цієї гірської держави від тибетців. Авжеж, до «великого об’єднання» Намґ’яла на території сучасного Бутану існували князівства, які постійно конфліктували з правителями Тибету. І лише після перемоги в «Битві п’яти лам» в 1629 році бутанська держава оформилася як самостійний суб’єкт.

Невелике Королівство Бутан затиснуте між двома головними центрами сили в Азії. Tibet Vista

Важливе місце в суспільно-політичному житті країни відігравав (та відіграє) буддизм. Бутанська культура ґрунтується на духовних цінностях цієї релігії, а якість життя, успіху й багатства тут вимірюється не валовим національним продуктом, а валовим національним щастям. Не випадково зміг заснувати Бутан саме виходець із релігійної сім’ї та буддійський чернець Шабдрунг Нгванг Намґ’ял. Валове національне щастя (ВНЩ) – це новий критерій оцінки якості життя населення, який ввели в королівстві в 1972 році. Взагалі, головне призначення ВНЩ полягає в поступовій модернізації країни й покращенні життя кожного громадянина без шкоди для довкілля та з дотриманням буддійських традицій.

Про ще одну маловідому державу регіону читайте тут: Стратегія балансування в зовнішній політиці Непалу

Після смерті першого короля бутанська держава занурилася у вир громадянських воєн. І лише з приходом британців у 1772 році, які фактично підпорядкували собі Бутан, королівство змогло стабілізуватися, але натомість втратило політичну самостійність. Важливо зазначити, що країні дракона-громовержця (дракон або «друк» є національним символом та персонажем бутанської міфології; на офіційній мові королівства дзонг-ке держава має назву Друк-Юл, що означає «земля дракона») вдалося зберегти формальний суверенітет, але питання зовнішньої політики Тхімпху погоджувалося з британською колоніальною адміністрацією в Делі. Незалежність країна отримала лише в 1947 році, майже одночасно з Індією.

Дракон-громовержець – національний символ Бутану, зображений на прапорі королівства. Dreamtime

Після цього королівство Бутан сформувало свою зовнішньополітичну доктрину на принципах ізоляціонізму, що відіграло помітну роль у його подальшому розвитку. Так, після Другої світової війни країна увійшла до Руху неприєднання, тобто залишилася поза протистоянням капіталістичного світу й комуністичного блоку. Бутан уникнув відродження націоналістичних політичних рухів, які були рушієм незалежності в Індії та Непалі. У країні фактично не було політичних сил, окрім промонархічних організацій.

Географічне розташування, гірський ландшафт і важкодоступність Бутану зумовили традицію ізоляціонізму. Ця тенденція розвивалася ще з часів «великого об’єднання» Намґ’яла, оскільки де-факто зв’язків із зовнішнім світом майже не було. Узагалі, головною метою як державної політики, так і особисто кожного бутанця є саморозвиток, гармонійне співжиття з природою та підтримки високого рівня ВНЩ (згідно з усіма догмами буддизму) без огляду на те, що відбувається в інших країнах.

Хоч із часом, контакти із сусідами налагоджувались, проте вони були дуже обмежені, що залишило свій відбиток на сучасному векторі зовнішньої політики королівства. Лише в 1971 році Бутан вступив в ООН. Він досі не має офіційних дипломатичних зв’язків зі США, КНР (але там ситуація особлива), росією, Великою Британією, Францією, Україною та іншими. Дипвідносини встановлені лише з 54 країнами, а свої посольства в Тхімпху мають тільки Бангладеш, Індія та Кувейт.

Внутрішня політика

Політичній устрій Бутану характеризується як «демократична конституційна монархія». Глава держави й верховний головнокомандувач – король Джігме Кхесар Намг’ял Вангчук, який є представником династії Вангчук. Монарх має повноваження призначати за рекомендацією уряду генерального прокурора, суддів, членів виборчої комісії, губернаторів і голову центрального банку. Після демократичних перетворень у 2008 році сфера компетенції короля була значно обмежена. Сьогодні Джігме Кхесар Намг’ял Вангчук майже не втручається у внутрішню та зовнішню політику країни, окрім випадків, які вимагають дій монарха, тобто питання національної безпеки.

Дізнавайтеся більше: М'янма між демократією та авторитаризмом

Виконавчу гілку влади представляє кабінет міністрів. Уряд складається з 10 міністрів. Усі вони носять помаранчевий церемоніальний шарф кабні. Прем’єр-міністр обирається парламентом і королем з-поміж членів уряду. Із 2018 року цю посаду обіймає Лотай Церінг, який представляє Об’єднану партію Бутану. Кабінет міністрів зобов’язаний інформувати монарха щодо стану справ у країні та поза нею. Окрім цього, уряд формує курс і відповідає за реалізацію соціально-економічної політики королівства.

Найвищим законодавчим органом Бутану є двопалатний парламент, який складається з Національної ради (верхня палата) й Національної асамблеї (нижня палата). До складу першої входять 20 представників дзонгхагів (адміністаривна територіальна одиниця) і 5 членів, яких призначає особисто король. Рада переглядає законодавство й розглядає питання, які стосуються винятково безпеки, суверенітету та державних інтересів Бутану. Національна асамблея складається з 47 членів. У країні дозволена діяльність лише двох промонархічних політичних сил – Об’єднаної партії Бутану (ОПБ) й Партії миру та процвітання (ПМП).

Після останніх виборів до асамблеї більшість місць (30) займає соціал-демократична ОПБ. Лівоцентристи контролюють уряд країни і ставлять собі за мету покращити рівень валового національного щастя шляхом реалізації фінансової допомоги бідним верствам населення. В опозиції до влади перебувають праві консерватори та монархісти з ПМП. На перших в історії Бутану парламентських виборах у 2008 році ПМП отримала конституційну більшість, але на наступному волевиявленні втратила владу через неефективність економічної політики.

Судова гілка влади складається з Королівського суду, Верховного суду, Вищого суду, судів дзонгхагів, судів дунгхагів, а також судів і трибуналів, які можуть бути тимчасово засновані королем за рекомендацією Національної судової комісії.

Король Бутану Джігме Кхесар Намг’ял Вангчук на зустрічі з прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді в Нью-Делі, 14 вересня 2022 року. ANI

Королівство сильно залежить від зовнішньої допомоги. У Бутані фактично відсутня промисловість, що змушує імпортувати важливу оброблену продукцію з Індії. Компанії сусідньої держави займаються будівництвом дорожньої інфраструктури на території королівства, а індійська робоча сила використовується майже у всіх сферах обслуговування й секторах економіки. Загалом уся зовнішня торгова діяльність королівства орієнтована на Індію. Країна залежна від імпорту продовольства, нафти, газу та технологій, і лише у сфері гідроенергетики й товарів аграрного виробництва Бутан може забезпечити себе самостійно.

Варто знати: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Незважаючи на відносну стабільність політико-демократичного режиму, сьогодні королівство опинилося на порозі економічної кризи. Через уповільнення світової економіки, спричинене пандемією та загальнонаціональними карантинами, серйозно постраждали ланцюги постачань. Нагадаємо, що Бутан не має виходу до моря, через що часткове закриття кордонів з Індією вдарило по продажу бутанської сільськогосподарської продукції, яка є однією з найвагоміших статей експорту королівства. Зростання вартості імпорту змусило владу запровадити механізм контролю над цінами на основні товари.

До того ж російське повномасштабне вторгнення в Україну спровокувало ріст цін на енергоносії та продовольчу кризу, що критично вплинуло на економіку Бутану. Королівство дуже сильно залежить від імпорту нафти, газу і продуктів харчування. Щодо інфляції, то за останні півроку вона зросла на 6,64 % проти минулорічних показників у 4,79 %. Падіння курсу індійської рупії, до якої прив’язана валюта Бутану нгултрум, призводить до підвищення витрат на імпорт і росту цін. Економіка королівства загалом зосереджена на експорті електроенергії до Індії (завдяки гідроелектростанціям) та туризмі. Це створює високу вразливість економічної структури до галузевих і глобальних криз, оскільки ВВП, експорт і фінансові надходження в бюджет здебільшого формуються лише з двох секторів.

Валютні резерви держави скоротилися до 970 млн доларів на кінець грудня минулого року з 1,46 млрд доларів у квітні 2021, тоді як загальний зовнішній борг зріс до 3,2 млрд доларів із 2,7 млрд доларів до пандемії коронавірусу. Валютних резервів Бутану вистачить на забезпечення імпорту товарів першої необхідності впродовж 14 місяців. Конституція зобов’язує державу підтримувати резерви іноземної валюти в сумі, якої було б достатньо для оплати імпорту протягом року. Наразі Тхімпху намагається стабілізувати ситуацію, у рази збільшивши імпорт з Індії, а також за рахунок економії бюджету.

Затиснутий між центрами сили

Фактично єдиним надійним союзником і партнером для Бутану є його сусідка – Індія. Перші тісні зв’язки між Нью-Делі й Тхімпху сформувалися в 1910 році, після того як Британська Індія взяла під свій протекторат королівство Бутан. Коли Нью-Делі проголосило незалежність у 1947 році, Тхімпху було одним із перших, хто визнав уряд Джавахарлала Неру. Відтоді взаємодія між країнами зміцнилася, особливо в безпековій сфері. Фундаментом двосторонніх відносин став індійсько-бутанський Договір про мир і дружбу 1949 року. Ця угода зобов’язувала Індію захищати Бутан від зовнішньої агресії та давала право на втручання в зовнішню політику королівства. Проте у 2007 році останній пункт був переглянутий і обмежений. У новій версії угоди зазначено, що Тхімпху має більшу автономію у ведені зовнішньої політики без погодження певних кроків із Нью-Делі.

Раніше ми писали про таке: «Дружба до всіх, ворожість ні до кого»: актуальні внутрішні та зовнішньополітичні орієнтири Бангладеш

Щодо торгово-економічної співпраці, то головними пунктами експорту з Індії до Бутану є мінеральні ресурси, машини, електричне обладнання й побутова техніка. Зі свого боку, як ми вже згадували, Тхімпху експортує на територію сусіда електроенергію та рідкоземельні ресурси. Індія відіграє важливу роль у розвитку гідроенергетичних проєктів на території королівства. Це не лише забезпечує жителів Бутану електрикою для внутрішнього використання, але і сприяє надходженням у бюджет від надлишку електроенергії, що експортується до Індії. Сьогодні Нью-Делі допомогло збудувати три гідроелектростанції, а четверта на річці Мангдечху перебуває на етапі зведення.

Спільний індійсько-бутанський проєкт із побудови ГЕС на річці Мангдечху. Central Water Commission

Окрім безпекового й торговельно-економічного співробітництва, Індія та Бутан мають глибокі релігійно-культурні зв’язки. Буддійський святий гуру Падмасамбхава (або ж Рінпоче) відіграв важливу роль у поширенні буддизму і зміцненні традиційних зв’язків між двома народами. Щодо освіти, то велика кількість бутанських студентів навчається в індійських вишах. Також дві країни активно співпрацюють у рамках Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії (SAARC) і беруть участь у багатосторонніх форумах, таких як BBIN (Бангладеш, Бутан, Індія й Непал) та BIMSTEC (Ініціатива Бенгальської затоки для багатогалузевого технічного й економічного співробітництва).

Проте головним каталізатором розвитку двосторонніх індійсько-бутанських відносин є КНР. Бутан має стратегічно важливе для Індії географічне розташування. Королівство розділяє спільний кордон із чотирма індійськими штатами: Ассам, Аруначал-Прадеш, Західна Бенгалія і Сіккім. Розташований у Гімалаях, Бутан є буфером між Індією та Китаєм. Найбільшим викликом для стабільності регіону є проблема належності плато Доклам. У цьому місці зустрічаються кордони Китаю, Індії і Королівства Бутан. Неподалік Докламу знаходиться транспортний коридор Сілігурі, який поєднує основну частину Індії з її північно-східними штатами. Тхімпху зацікавлене у встановленні повного контролю над плато, проте не може цього зробити власними силами.

Доклам – це безлюдна територія, а природно-географічні умови не дають змоги розмістити там армію. Єдиною можливою формою військової присутності стали регулярні патрулі індійських та бутанських солдатів. Пекін вважає територію плато частиною КНР. Перші регулярні китайські пости в Докламі з’явилися у 2007 році, коли частини НВАК знесли два тимчасових спостережних пункти бутанської армії, побудувавши на їхньому місці власний блокпост. Окрім цього, китайці почали будувати дороги, які з’єднують плато з КНР.

В індійсько-китайському протистоянні контроль над плато Доклам має вирішальне значення, оскільки воно є зручним місцем для атаки й блокування коридору Сілігурі – єдиного шляху, що сполучає основну Індію з її віддаленими сімома штатами. Asia Nikkei

Бутан та Індія побоюються, що завдяки будівництву дороги КНР не лише затвердить свій суверенітет над конфліктною територією, але й отримає можливість за необхідності перекинути додаткові сили до опорної бутанської бази в районі табору Джомпхері. Нью-Делі розцінює розширення китайської присутності на Докламі як загрозу своїм стратегічним інтересам і, що більше, як спробу відрізати основну частину Індії від її північно-східних штатів.

Детальніше про проблему: Загострення на індо-китайському кордоні: як Пекін встановлює гегемонію в регіоні

У червні 2017 року відбулося серйозне загострення, коли група китайських військових інженерів розпочала прокладання автомобільної дороги через плато Доклам. Через кілька днів індійські прикордонники перейшли державну межу на демаркаційній ділянці в секторі Сіккім та внаслідок короткого інциденту без застосування стрілецької зброї витіснили китайських військових зі спірної ділянки, а прокладання дороги було тимчасово призупинено. Через місяць, обидві сторони підтягнули до Докламу сили чисельністю приблизно з бригаду, а Індія перекинула додаткові частини на територію штату Сіккім.

Загострення почалося 17 липня, коли КНР розв’язала повномасштабні навчання в спірному районі. Після цього з’явилася інформація про нібито обстріл китайцями з РСЗВ індійських і бутанських позицій на плато, що спровокувало військово-дипломатичне напруження між Нью-Делі та Пекіном. На щастя, через деякий час обидві сторони спростували цю інформацію, відвели війська й перейшли на миротворчу риторику, наголошуючи на неможливості вирішення конфлікту силовими методами.

Стратегічно важливе плато Доклам, на яке претендують Бутан та КНР. Global Security Review

Будівництво транспортної інфраструктури на території гірського плато Доклам надає Китаю додаткові можливості перекидати війська, припаси та озброєння до кордонів критично важливого для Індії району – коридору Сілігурі. У разі повномасштабної війни НВАК зможе буквально за кілька годин відрізати сім східних штатів від Індії. Крім того, активні дії Китаю розцінюються в Нью-Делі як порушення статусу-кво, що з урахуванням численних територіальних конфліктів між сусідами викликає занепокоєння в уряду Нарендри Моді.

Рекомендуємо до прочитання: Китай у кашмірському конфлікті: деструктив чи користь?

Бутан фактично перебуває під оборонною парасолькою Індії, яка відповідно до договору 1949 року зобов’язана обороняти королівство від зовнішньої агресії. Тому невиконання цих зобов’язань перед Бутаном означало б падіння авторитету Нью-Делі та розцінювалося б як фактична відмова від претензій на роль регіонального лідера. Через це Індія повинна реагувати на зазіхання КНР на територію союзника, виконуючи й підвереджуючи своє реноме головного актора Південної Азії.

Ситуація навколо плато Доклам – це ще одна кофліктогенна точка на мапі світу, яка з часом може вибухнути. Зіткнення між індійсько-бутанськими та китайськими збройними силами на спірній території відбувається майже кожного десятиліття, починаючи з китайсько-індійської війни 1962 року. Ріст напруження навколо Докламу особливо спостерігається після приходу до влади в КНР Сі Цзіньпіна, який намагається «повернути всі китайські землі додому» для досягнення «великого відродження Китаю». Найближчими роками, з урахуванням мілітаристської риторики Пекіна щодо своїх територіальних претензій, варто очікувати чергові кризові ситуації в регіоні.

Висновки

Фактичним засновником Бутану, розташованого на південних схилах Гімалаїв, і творцем місцевої культурної ідентичності є Шабдрунг Нгванг Намґ’ял, котрий зміг об’єднати розрізнені бутанські й тибетські князівства в 1630 році. В 1947 р. королівство здобуло незалежність від Британії та почало провадити ізоляціоністську зовнішню політику. Цю традицію, що існувала ще з часів «великого об’єднання» Намґ’яла, зумовили географічне розташування, гірський ландшафт і важкодоступність Бутану. Королівство має встановлені офіційні дипломатичні відносини лише з 54 державами світу.

Бутан – це «демократична конституційна монархія». Главою держави є король Джігме Кхесар Намг’ял Вангчук. Виконавчу гілку влади представляє Кабінет міністрів, а з 2018 року посаду прем’єра Бутану обіймає Лотай Церінг (ОПБ). Найвищим законодавчим органом є двопалатний парламент, який складається з Національної ради (верхня палата) та Національної асамблеї (нижня палата). У країні дозволена діяльність лише двох промонархічних політичних сил – керівної Об’єднаної партії Бутану (ОПБ) й опозиційної Партії миру та процвітання (ПМП).

Незважаючи на відносну стабільність політико-демократичного режиму, сьогодні королівство опинилося на порозі економічної кризи. Тимчасові торгові обмеження через пандемію, російсько-українська війна, падіння експорту й ріст дефіциту бюджету створили небезпечну для влади економічні тенденції в країні, проте наразі ситуація залишається стабільною, передовсім завдяки фінансовій та економічній допомозі з боку Індії.

Індія є головним союзником королівства Бутан. Фундаментом двосторонніх відносин для країн став Договір про мир і дружбу 1949 року, який закріплює за Нью-Делі зобов’язання забезпечувати оборону Тхіпху та допускає вплив на його зовнішню політику. Окрім цього, між країнами активно розвиваються торговельно-економічні відносини, особливо у сфері гідроенергетики.

Головним каталізатором розвитку двосторонніх індійсько-бутанських відносин стала КНР. Бутан межує з чотирма індійськими штатами та слугує буфером між Нью-Делі й Пекіном. Найбільшим викликом для стабільності регіону є проблема належності плато Доклам. На цій території зустрічаються кордони Китаю, Індії і Королівства Бутан. Неподалік Докламу знаходиться транспортний коридор Сілігурі, що поєднує основну частину Індії з її сімома північно-східними штатами. КНР заявляє про претензії на цю міжнародно визнану територію Бутану. Час від часу там відбуваються сутички між китайськими й індійсько-бутанськими військовими. Для всіх сторін важливо закріпити контроль над Докламом, оскільки це є питанням національної безпеки та стратегічної переваги над суперником.

Напевно, напруження у відносинах з Китаєм – єдина обставина, яка вносить розбрат у тихе й передбачуване існування Бутану. Вагомих змін у зовнішній політиці королівства очікувати не доводиться, традиція ізоляціонізму вкорінилася в національній політиці занадто сильно. Тим паче, поки Індія захищає Бутан, для Тхімпху немає потреби у виході на «білий світ». Що ж стосується ситуації навколо плато Доклам, то китайці й надалі робитимуть спроби збудувати військову й дорожню інфраструктуру в цьому районі. Але, звісно, Нью-Делі та Тхімпху не допустять значного розширення присутності КНР у спірному регіоні. Статус-кво  із періодичними спалахами конфлікту в цьому регіоні найімовірніше збережеться.

Автор – Антон Ганоцький, експерт з Азійсько-Тихоокеанського регіону Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!