THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


THINK TANK

І....PER ASPERA – AD ASTRA


Чорногорія: протести на Балканській Рив’єрі

Чорногорія: протести на Балканській Рив’єрі

Із другої половини 2010-х Чорногорія перебуває у вирі політичної нестабільності. До типових проблем молодої держави, як-от: корупції, непотизму, монополізації влади – в останні місяці додалося ще й релігійне протистояння. Чим нині живе чорногорський політикум та як релігійний фактор впливає на суспільно-політичні процеси в країні – розповідаємо далі.

Чорногорія… Тихий благодатний куточок Балкан, уподобаний туристами з цілого світу. Приємний теплий клімат, розвинена інфраструктура та порівняно невисокі ціни дозволили цьому затишному краєві швидко відновитися від повоєнного спустошення на початку 2000-х, а від’єднання від Сербії у 2006 році дало поштовх активній інтеграції до європейського політичного простору.

До 2019 року Чорногорія була чи не найбільш спокійним та мирним осередком Європи, аж поки в країні не почалася політична криза. Наприкінці року її посилив релігійний чинник, тож цілком імовірно, що попри призупинення протестних акцій через пандемію COVID-19 (від якого, до речі, держава офіційно позбулася однією з перших на континенті) протистояння, імовірно, відновиться зі ще більшою силою.

Політичний розклàд

Як уже зазначалося вище, Чорногорія – дуже спокійна держава в суспільному плані. Вплив чи то клімату, чи то «південного» менталітету найяскравіше віддзеркалюється на політичних реаліях Подгориці, де гучних скандалів довгий час не спостерігалося.

Із моменту занепаду Югославії таким собі «господарем» Чорногорії (зокрема за часів єдності із Сербією) вважають нинішнього президента Міло Джукановича. Надзвичайна популярність його Демократичної партії соціалістів (ДПС), котра ніколи не отримувала менш як 42% місць у Скупщині (місцевому парламенті), зумовлюється гнучкістю пропонованого нею політичного курсу. Євроатлантичний підхід у відносинах із Заходом, що сприяє налагодженню торговельних та туристичних зв’язків, поєднується із соціально-ліберальним внутрішнім регулюванням. Джуканович (який уже обіймав посаду президента в 1997-2003 рр.) та його колега Філіп Вуянович (президент у 2003-2018 рр.) мають гідний послужний список: 1999 року їм вдалося вберегти територію Чорногорії від бомбардувань НАТО, а дещо пізніше «вибити» в Брюсселя дозвіл на використання євро. При цьому обидва – колишні югославські комуністи та атеїсти (а релігійна нейтральність на Балканах багато чого варта!). Варто зазначити, що з самого 1990 року всі три президенти Чорногорії були представниками винятково ДПС. Нині партія тримає в Скупщині 35 місць з 81, і разом з 5 дрібнішими політсилами (зокрема боснійської та хорватської меншин) формує уряд.

Опозиційні партії в державі мають переважно праве спрямування, а в зовнішній політиці орієнтуються на Сербію. Найбільшими з них є Демократичний фронт (18 місць) та Демократична Чорногорія (8 місць); навколо них у Скупщині вибудовується опозиція.

Опозиціонери звинувачують президента в корумпованості та непотизмі, посилаючись на західні дані: 2010 року британський часопис The Independent назвав на той момент прем’єра Джукановича 20-м найбагатшим світовим лідером, наголосивши на «таємничості» походження його статків. У 2015 році Проєкт розслідування корупції та організованої злочинності OCCPR «вшанував» «вічного політика» званням «Особистість року» в номінації «Організована злочинність». Утім, через доволі специфічний характер чорногорської політики до минулого року жодних значних громадянських виступів не відбувалося. Суспільство немовби чекало на якийсь серйозний привід, що дав би підстави в межах доволі корумпованої «від природи» системи обуритися надміру – щось нове й досі небачене. І скоро таке сталося…

Перша хвиля: антикорупційні протести

2019 року в мережі з’явилося відео, на якому Душко Князевич, відомий бізнесмен та соратник Джукановича, передає мерові Подгориці Славолюбу Степовичу конверт із певною сумою грошей на фінансування передвиборчої кампанії. Сам підприємець, що нині мешкає в Лондоні, оцінив суму «подарунку» в $97 000, заявивши Радіо Свобода, що здійснював подібні «акції» неодноразово, а також оплачував подорожі глави держави.

На вулицях Подгориці та інших міст тисячі небайдужих громадян розпочали акції протесту. До лав протестувальників увійшли як прихильники політичних партій, так і медіаперсони, вчені, активісти тощо, які згодом об’єдналися в ініціативну групу під назвою «97 000 – протидій!» (посилаючись на суму в конверті). Їх підтримали 39 депутатів Скупщини, тобто майже половина. Громадяни вимагали прозорого врядування, свободи ЗМІ, подолання непотизму й партократії, а також формування технічного уряду й відставки Джукановича. Той у відповідь звинуватив маніфестантів у відстоюванні інтересів бізнесмена Князевича, критика якого – ніде правди діти – лунала на протестах не завжди.

Урешті, акції протесту завершилися, не досягнувши жодної з основних цілей. Водночас, у чорногорському суспільстві акумулювалася енергія, рішучість, готовність до дій, котрі чекали свого часу – як виявилося, недовго.

Друга хвиля: релігійні протести

На початку матеріалу зауважувалося, що на Балканах великим «козирем» для політика є релігійна нейтральність. Не таємниця, що Югославські війни 1990-х років значно ускладнював саме чинник віри; нетерпимість призводила до жахливих трагедій, найвідомішою з яких стала Сребреницька різанина. Президент Джуканович як атеїст проводив секулярну політику, що в цілому задовольняло населення.

72% чорногорців є православними християнами й належать до Сербської православної церкви. Насправді, в країні була й своя автокефальна православна церква (ЧАПЦ), проте у 1920 році, після утворення Королівства сербів, хорватів і словенців, вона перейшла в підпорядкування Белграда. 1993 року ЧАПЦ було відроджено. До організації відповідних заходів була доволі тісно причетна керівна Демократична партія соціалістів. Попри підкреслено світський курс, Міло Джуканович не цурався розігрувати церковно-націоналістичну карту, аби певним чином дистанціюватися від очільника Югославії (частиною якої тоді була Чорногорія) Слободана Мілошевича.

Проте через обрання 1997 року настоятелем ЧАПЦ одруженого Михайла (Дедича) церкві фактично було відмовлено у визнанні. Порушення низки інших канонічних правил підтвердив і екзарх Вселенського патріархату в Україні Данило (Зелінський), зауваживши, що отримати томос про автокефалію за принципом Православної церкви України чорногорській церкві поки неможливо. Остання станом на сьогодні не має жодного повноцінного храму чи монастиря.

У грудні 2019 року під впливом патріотично налаштованої інтелігенції Скупщина Чорногорії прийняла Закон про свободу віри й релігії та правовий статус релігійних громад. Ним передбачається можливість передання у власність держави «всіх релігійних споруд, про які відомо, що вони були зведені спільним вкладенням коштів громадян до 1.12.1918 року» (дата утворення Королівства сербів, хорватів і словенців). А це означає, що більшість святинь (наприклад, найвідоміший Цетинський монастир, у якому зберігається правиця Івана Хрестителя) Сербська церква може втратити: держава легко може передати здобуті об’єкти ЧАПЦ. Такий крок додасть авторитету державі в очах суспільства й продемонструє незалежність Подгориці від Белграда.

У відповідь СПЦ відлучила президента й парламентарів, що голосували за закон, а в столиці почалися масові демонстрації противників законодавчих змін. Переважно вони були мирними за характером, мали форму хресних ходів або ненасильницьких демонстрацій і офіційно були призупинені у березні 2020 року через пандемію COVID-19. Не обійшлося, щоправда, й без загострень: 12 травня поліція атакувала сербського кореспондента (напад був засуджений Асоціаціями журналістів як Сербії, так і Чорногорії), а 13 травня на 3 доби затримала Іоанікія, єпископа Будимлі й Нікшича.

Протести пройшли й у Сербії (2 січня 2020 року ультрас белградського футбольного клубу «Црвена Звезда» спалили прапор Чорногорії на приміщенні її посольства,. Активістів підтримав відомий тенісист Новак Джокович.

Церковна (й не лише) дипломатія

Реакцію Москви на грудневий закон уявити було нескладно. Як відділ зовнішніх церковних зв’язків РПЦ, так і МЗС РФ засудили прийняття акту, одночасно заявивши про невтручання на офіційному урядовому рівні (вочевидь, пригадуючи ситуацію зі спробою перевороту 2016 року, в якій фігурували працівники Служби зовнішньої розвідки РФ). Цікаво, що президент Джуканович з 2017 року знаходиться під санкціями Росії.

Аби не роздмухувати нових конфліктів і зайвий раз не викликати неприязнь чорногорців до Росії, РПЦ доручила представництво на протестах у Подгориці митрополитові Київському та всієї України Онуфрію (Березовському). Разом з Вадимом Новінським, депутатом Верховної Ради України, відомим православно-фундаменталістською позицією, митрополит взяв участь у ході 29 лютого 2020 р.

Багато західних видань все ж зрозуміли цей натяк – Москва дійсно зацікавлена стежити за ситуацією в Чорногорії. І використовує з цією метою своїх українських підданих, а як привід обрала доволі зручну ситуацію, що стосується в принципі одного з фундаментальних прав людини, аби уникнути можливих закидів з боку західних партнерів.

Однак повсюдна російська пропаганда й тут була викрита. Приміром, експерти порталу EU vs Disinfo помітили, що більшість фейкових новин щодо закону розповсюджували сайти, що базуються в Сербії та Росії, а також – хто б здивувався! – російське державне агентство Sputnik. Серед фейків в інтересах Кремля – очевидне безглуздя. Так, сербський сайт Informer писав щодо планів Джукановича передати націоналізовані релігійні споруди… Ватиканові! Традиційних погроз про «війська НАТО, що знищуватимуть демонстрантів» узагалі не злічити. Про спроби белградського політикуму розхитати ситуацію в Подгориці попереджає й сербський Гельсінський комітет за права людини.

До цієї не надто почесної, але, вочевидь, добре оплачуваної діяльності долучився й Мілорад Додік – член Президії Боснії та Герцеговини від сербів. За його ініціативи група агресивно налаштованих громадян з міста Гацько спробувала перейти кордон з Чорногорією, проте була зупинена службою безпеки. EU vs Disinfo згадує Боснію та Герцеговину як одну з держав, де базуються сайти з фейками.

Доволі стримано на розвиток подій відреагували західні партнери Чорногорії. Наприклад, Державний департамент США в доповіді про релігійну свободу в Чорногорії помітив подібність політики Джукановича з такою, що провадилася за часів соціалістичної Югославії та описав характер протестів як «переважно мирний». Організація Freedom House назвала новий релігійний закон «спірним» та «обтяжливим для СПЦ».

Перспективи на майбутнє

Як уже згадувалося, Чорногорія стала однією з перших держав світу, що оголосили про подолання пандемії COVID-19. Заборона проведення масових заходів ще зберігається в рамках профілактики, а СПЦ офіційно заявила про призупинення протестів ще в березні.

Звісно, якщо брати до уваги всі особливості чорногорської політики, можна було б прогнозувати, що такого тривалого карантину було б досить, аби «вивітрити» протестні настрої. Але не цього разу.

Занадто багато причин для невдоволення акумулювалося у свідомості чорногорців: і релігія, й антикорупційні настрої, і зовнішня політика… Чимало стоїть на карті й для Кремля – після ганебного 2016 року у нього з’явився шанс «відігратися». При цьому США явно не схвалили грудневий закон, а НАТО періодично потерпає від внутрішніх негараздів. Сербський президент Вучич не проти встановлення контролю над якоюсь сусідньою державою – якщо власна опозиція роз’єднана, а медпрацівники й журналісти залякані та мовчать, то чому б і ні?

Тож перспективи (принаймні політичні) Джукановича зараз залежать від того, чи зможе чинний президент Чорногорії піти на компроміс як зі своїми громадянами, так і зі світовою спільнотою. Оскільки, з огляду на минуле, план «Б» йому буде знайти важче, ніж Князевичу.

Автор – Богдан Мироненко, спеціаліст із Балкан і Центральної Європи Аналітичного центру «ADASTRA»