Двобій за владу: як колишні колеги стали суперниками на президентських виборах у Словенії

Президентські вибори в парламентських республіках типу Словенії нечасто привертають увагу світової спільноти та фахівців-політологів. Переважно церемоніальна роль гарантів (до речі, саме слово вказує на це) зумовлює ставлення до них як до не найбільш знакових фігур; ба більше, навіть імена багатьох глав таких держав невідомі широкому загалу. Однак детальніший аналіз політичного життя дають можливість поглянути на такі вибори із зовсім іншої перспективи. Про те, чому наступні президентські перегони у Словенії будуть куди більш запеклими, ніж дотепер, – читайте у цьому матеріалі.

Посада глави держави з’явилася в Словенії з прийняттям нової конституції 23 грудня 1991 р. Вона замінила собою посаду голови Президії Скупщини (парламенту) Соціалістичної республіки Словенія, яку на момент перемоги країни в Десятиденній війні за незалежність від Югославії займав Мілан Кучан. Він же став першим президентом самостійної держави та залишався ним аж до 2002 р. У 2002-2007 рр. найвищу посаду обіймав ліберал Янез Дрновшек, 2007-2012 рр. – підтримуваний соціал-демократами незалежний політик і дипломат Данило Тюрк, а з 2012 р. – безпосередньо висуванець Соціал-демократичної партії Борут Пахор.

За цей же час у Словенії змінилося 15 урядів, багатьма з яких керували не-ліві сили. Зазвичай таке співіснування не призводило до значних проблем: повноваження достатньо чітко розмежовувалися, аби не політичні протиборства не паралізовували керівництво країною. Однак із політичного погляду цілком певно, що як ліві, так і праві прагнули більшого – концентрації всієї влади в руках представників одного напряму. Умовно таким періодом можна назвати 2008-2012 рр., коли уряд очолювали соціал-демократи (Борут Пахор), а президентом був дружній їм Данило Тюрк; і частково також відтинок 2014-2020 рр., однак там роль партії знизилася, що спонукало її віддати прем’єрське крісло лібералам.

У 2022 р. останні виграли парламентські вибори з розгромним результатом. Крім того, у них з’явився шанс зробити президентом свою людину вперше від часів Дрновшека. Та чи скористаються вони ним?

Почесна варта біля президентського палацу в Любляні. Wikimedia

Прем’єр на вибір

Конституція Словенії відводить президентові доволі скромну роль. Це типова функція «гаранта», котрий підписує закони, вручає вірчі грамоти й нагороджує орденами. Крім того, імунітет президента в Словенії майже відсутній: він має відповідати за порушення не лише конституції, а і «звичайного» законодавства й може за потреби бути негайно відстороненим від виконання обов’язків Конституційним судом (навіть до закінчення розгляду питання про імпічмент) – у такому разі, його обов’язки виконує спікер Державних зборів (парламенту).

Формально в президента є два важелі впливу на політичну ситуацію в державі, але вони нічим не відрізняються від звичних для інших парламентських республік (наприклад, Чехії): він офіційно пропонує законодавчому органу кандидатуру прем’єр-міністра (як правило, очільника партії-переможця) і може розпустити Збори в разі якщо вони довго не можуть обрати главу уряду.

Поки таке ставалося тричі: у 2011, 2014 та 2018 рр. У першому та третьому випадках приводом стало те, що парламент не висунув жодного кандидата на посаду глави уряду після оголошення вотуму недовіри чинному кабінетові; у другому – відставка прем’єрки Аленки Братушек після втрати лідерства у власній партії. Цікаво, що у 2011 та 2018 рр. президент вирішив не втручатися в процес: він мав можливість запропонувати нову кандидатуру, але вочевидь вирішив лишитися нейтральним.

Нові обличчя в парламенті

У червні цього року за результатами квітневих виборів новим прем’єром був обраний Роберт Голоб – очільника альянсу Рух «Свобода». Його перемога стала наслідком високої мобілізації електорату (явка склала майже 71% проти 52,6% у 2018-му), котрий, як би банально це не звучало, знову вдався до пошуку «нових облич».

Попередні «нові обличчя» – експрем’єра й коміка Мар’яна Шареця та «кадрової» експрем’єрки Аленки Братушек – стали для словенського електорату «старими» й непопулярними з огляду на постійні провали цих двох у формуванні стабільних урядів. Їхні прихильники, що ідеологічно лишилися приблизно на тих самих соціально-ліберальних позиціях, голосували, однак, за більш переконливих, на їхню думку, кандидатів. Тому не можна виключати, що цей пошук у майбутньому продовжиться, а альянс Голоба не переживе цього електорального циклу.

Читайте також: Пан і хуліган: чого варто очікувати від президентських виборів у Чехії

Важливим фактором стало також тактичне голосування. Якщо 2018 р. вищезгаданому ліберальному електоратові не вдалося перемогти саме через розпорошення голосів, то нині вони знайшли в особі Голоба консолідуючу фігуру. Надії виправдалися: Рух «Свобода» завдав поразки (хоча, судячи з усього, й не смертельної) патріархові словенської політики Янезу Янші та його Демократичній партії. Як Голоб, так і Янша – бізнесмени (перший – у сфері енергетики, другий – ІТ). Утім, політична кар’єра й досвід в обох – незрівнянні: якщо Голоб приблизно рік працював у міністерстві, а згодом перейшов на роль муніципального депутата, то Янша тричі очолював уряд, був міністром оборони воюючої Словенії і навіть піддавався нібито антикорупційним переслідуванням, котрі його прихильниками сприймаються як політичні.

Для молодого помірного електорату бекграунд Янші сприймається як надмірний; у Голобі він бачить того, кого колись бачив у Шареці – молодого спеціаліста з незаплямованою репутацією. І цьому образу сам Шарець, а також Братушек, що ділять із Рухом «Свобода» ідеологічну платформу, не мають, чого протиставити. Вони не змогли довести електоратові, чому варті його голосів, і вилетіли з парламенту, поступившись місцем черговому поколінню «нових облич».

Роберт Голоб і члени його партії святкують перемогу на виборах до парламенту у квітні 2022 р. DPA

Цей висновок стане ще більш очевидним з огляду на здобутки колег Голоба з коаліції – соціал-демократів та лівих. Навіть попри те, що політсили позиціонують себе як прогресивні, виборцям вони вже знайомі й тому трохи нудні, а через це втратили значну кількість місць: перші зберегли 7 з 10, другі – 5 з 9. Партію «Лівиця» не врятував від провалу навіть молодий і харизматичний очільник Лука Мєсєц, що вже водив її на голосування 2018-го: декілька годин після закриття виборчих дільниць було невідомо, чи дотягне політсила до чотиривідсоткового бар’єру.

Зрештою, їй це вдалося з феноменальним за близькістю до вилітання із результатом 4,46%. Отже, ліві отримали в уряді Голоба лише два другорядних портфеля в улюблених царинах цього політичного напряму: сам Мєсєц став віцепрем’єром і (водночас) міністром із питань праці, сім’ї, соціальної політики й рівності можливостей, а його колега Аста Вречко – міністеркою культури. При цьому міністрами, зокрема юстиції, закордонних справ та європейської політики соціал-демократам вдалося закріпити своїх висуванців.

Президентські перегони

Наразі двома основними кандидатами на президентську посаду вважають Марту Кос (Рух «Свобода») та Анже Логара (Демократична партія).

Цікавість ситуації в тому, що протистояння двох має давнішу історію: певний дуже нетривалий період (кілька місяців 2020 р.) Кос була підлеглою Логара (хоча і старша за нього за віком). Він був міністром закордонних справ, вона – амбасадоркою у Швейцарії та Ліхтенштейні. Невдовзі після зайняття Логаром посади Кос заявила, що не поділяє його зовнішньополітичних цінностей, і подала у відставку – вперше в сучасній історії словенської дипломатії. Після цього вона перебралася до Швейцарії, де до виборів працювала коучем.

Анже Логар – економіст за освітою, міжнародник за основним напрямом діяльності. У січні-червні 2008 р. він був офіційним представником Словенії під час її головування в Раді ЄС – періоду, коли держава координує політику Союзу, і який повторився в липні-грудні 2021 р. – про це ми писали в статті «Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?» У Державних зборах Логар був членом груп із міжпарламентських зв’язків з Ізраїлем, США та Францією.

Не дивно, що двоє осіб із майже однаковим бекграундом мають усі підстави стати запеклими конкурентами на виборах. При цьому кожен із кандидатів має проти іншого доволі переконливі аргументи. До прикладу, зовсім нещодавно, 13 серпня 2022 р., на пов’язаному з Демократичною партією сайті консервативного спрямування Demokratija з’явився обширний матеріал під назвою «Досьє Марти Кос», у якому перелічуються не надто приємні факти з біографії кандидатки. Закидається їй, зокрема, таке:

·       Участь у медійній кампанії щодо нібито корупційних діянь Янеза Янші, що призвела до позбавлення його волі (праві вважають це політичним переслідуванням, вирок було скасовано)

·       Неналежне керівництво посольством, участь у партійних агітаційних поїздках у робочий час

·       Сплата податків у Швейцарії

·       Співпраця з югославськими спецслужбами (сама Кос назвала ці закиди «неправдивими та недостовірними», однак Державний архів Словенії наголосив на перевіреності даних).

Із цього всього автори роблять висновок, що, навіть якщо Кос виграє вибори, вона, мовляв, «приїде до Словенії покрасуватися, а згодом знов переїде до Швейцарії».

Важливий момент також полягає в тому, що матеріал має на меті принизити Кос конкретно як дипломата. Авторка Віда Коцян називає кандидатку «політичним послом», що на момент першого призначення (до Німеччини 2013 р.) не мала жодних заслуг і досвіду «окрім роботи з ЛГБТ-спільнотою», а на посаді не проявляла інтересу до реальної роботи, присвячуючи себе натомість особистим справам чи агітації. Отож, не виключено, що Логар керуватиметься в боротьбі цими звинуваченнями, позиціонуючи себе як «справжнього дипломата» й наводячи за приклад шлях, який він – ніде правди діти – справді пройшов (хоча й не без допомоги «внутрішніх» діячів).

Марта Кос і відеозображення Роберта Голоба. DPA

Для прихильників же старої доброї боротьби з корупцією цікавішим може виявитися ось цей матеріал. У ньому натякається, що Кос здатна використати родинні взаємини, аби «правильно» вирішити спір між словенським відділенням транснаціональної корпорації Telekom і телеканалами групи Pro Plus. Оператор скаржився, що за співпрацю з каналами групи (котра могла зловживати своїм домінантним становищем на ринку) він вимушений був сплачувати надзвичайно багато коштів, і подав на них позов, вимагаючи близько 12 млн євро. Відповідальною редакторкою каналу POP TV, одного з найбільших у групі, є Тяша Слокар, зовицею (сестрою чоловіка) якої якраз є Марта Кос. Медіа групи Pro Plus активно агітували за Рух «Свобода» на виборах. Тому журналісти тривожаться з приводу того, чи не вирішить, бува, підприємство попросити владу про «послугу у відповідь» – «правильне» розв’язання спору з Telekom.

І доволі скоро ці факти (проти яких Кос могла навести хіба належність Логара до «старої влади») почали давати свої плоди: ще 9 липня Логар і Мусар стартували майже з однакових позицій, а вже в середині серпня розрив між ними почав вимірюватися у двозначних числах: за даними Ninamedia, цитованими Novice, за Логара були готові проголосувати трохи більш як 30% виборців, за Кос – лише приблизно 16%. Отже, колишній міністр перегнав не лише експідлеглу, а і єдину особу, якій давали більше шансів на перемогу, – Наташу Пірч Мусар.

Інформаційний простір

Пірч Мусар – адвокатка та колишня уповноважена з питань публічної інформації. Уже впродовж 10 років має приватну юридичну практику. Її чоловік Алеш доволі успішно провадив бізнес із великими ізраїльськими фінансовими компаніями. У 2014 р. Пірч Мусар місяць пропрацювала на посаді голови RTV – національної телерадіокомпанії Словенії – після чого була звільнена й навіть вимагала через суд значної компенсації.

Той-таки портал Demokratija має до Мусар доволі давню неприязнь: у період роботи на посаді уповноваженої з питань інформації вона кілька разів накладала на редакцію високі штрафи нібито за оприлюднення конфіденційної інформації. Видання спростовує обвинувачення: за його версією, редакторка Петра Янша (не родичка Янеза Янші) просто опублікувала загальнодоступну адресу електронної пошти працівника суду – це й була вся її провина.

Вам може сподобатися: Перегони за кандидатство: як Україна долала вето європейських країн і що буде далі?

Саму Пірч Мусар у 2011 р. ЗМІ звинуватили в захисті тодішньої міністерки внутрішніх справ Катаріни Кресал і її ділового партнера Міро Сениці. Чиновниця притягнула до відповідальності видання, які опублікували небажані для МВС дані, зокрема факсиміле офіційних документів Податкової адміністрації Словенії про купівлю п’яти розкішних автомобілів і відповідні підозри в ухиленні від сплати податків, включно з підозрами в службовому підробленні.

У 2011 році деякі медіа також опублікували документи податкової адміністрації, у яких ішлося, імовірно, про не надто легальний бізнес Юре Янковича, молодшого сина тодішнього мера Любляни і президента партії «Позитивна Словенія» Зорана Янковича. Вона зобов’язала ЗМІ, які опублікували документацію, видалити її скан-копії зі статті нібито для дотримання законодавства про захист персональних даних. За влучною характеристикою Pozareport.si, Пірч Мусар як уповноважена «вирішила захищати Янковича-молодшого до останньої краплі крові».

При цьому на користь кандидатки свідчить її солідний діловий бекграунд і заразом майже повна відсутність бекграунду політичного. Портал Delo на початку липня провів опитування, у якому виявив, що понад 54% респондентів вважають Пірч Мусар «доречним кандидатом», тобто визнають, що вона має реальні шанси успішно проявити себе на виборах, хоча й можуть її не підтримувати. З огляду на те, що політичні погляди юристки доволі помірні, а основний період діяльності припав на роки активності ліберальних урядів, до Пірч Мусар взагалі перетікає підтримка Кос. Крім того, більшість виборців Соціал-демократичної партії, що поки не виставляла кандидатів, асоціює себе саме з першою. Сама Пірч Мусар виявляє симпатію до чинного президента від цієї політсили Пахора, називаючи його «надзвичайно гарним оратором і дуже популярною в народі особою». Роберта Голоба вона назвала «надзвичайно розумною людиною».

Наташа Пірч Мусар. STA

«Моя робота, – наголосила вона в одному з інтерв’ю, – точно відрізнятиметься, головно тому, що я буквально закохана в права людини. Я завжди й усюди буду наголошувати, що права людини не бувають ні лівими, ні правими. Вони або є, або їх немає. Весь Європейський Союз і вся Рада Європи базуються на основоположних правах людини, на верховенстві права. Це європейські цінності, які я буду захищати до останнього подиху».

Пірч Мусар має позицію і щодо України. Вона підтримує позбавлення рф права вето в Раді Безпеки ООН і суворе покарання для путінського режиму за «поширення своїх апетитів». Водночас як план завершення війни вона пропонує гарантію невступу України до НАТО у вигляді конституційно закріпленого нейтрального статусу й задоволення певних поступок рф: «Рішенням могло би бути, щоб східна частина України, тобто Луганськ і Донецьк, стали регіонами з більшою автономією, з російською мовою в школах, оскільки там більшість населення розмовляє російською», – якось сказала вона.

Анже Логар. Dnevnik

Урочисте шмагання

Усе викладене вище є водночас і козирем, і тягарем для Пірч Мусар як кандидатки.

З одного боку, вона комфортно підлаштовується під загальнополітичний консенсус лівоцентристських сил. Її бекграунд, а також вміло сформульовані та доречно вжиті лестощі дають їй змогу відхоплювати відсотки навіть в офіційно підтриманої керівною політсилою Кос, що вже встигла втрапити в кілька скандалів практично з нуля. Усі спекуляції правих про бізнес чоловіка Пірч Мусар ґрунтуються на доволі хисткій основі – роздумах політично заангажованих аналітиків трампівського шибу про «глибинну державу», що навіть для правоцентристів звучатимуть просто сміховинно.

Цікаво знати: Битва за провінцію: як польські партії конкуруватимуть за голоси селян на прийдешніх виборах

З іншого ж боку, певними необережними висловами політикиня може вибити з-під себе підтримку помірних виборців. Зокрема, Логар (як досвідчений дипломат) цілком здатен розвинути критику ймовірної зовнішньополітичної програми Пірч Мусар. Фактично з перших днів повномасштабної російської агресії Словенія надавала Києву кошти та гуманітарну допомогу. Логар власною персоною переконував Високого представника ЄС Жозепа Борреля та всю брюссельську верхівку вжити рішучих заходів щодо російських підприємств та транспорту ще в лютому. Врешті, його держава ще в березні анонсувала повернення посольства до Києва. Гіпотетичні та теоретичні роздуми Пірч Мусар про міжнародне право контрастують із рішучими реальними діями, що їх імплементував уряд Янші за прямої участі Логара. На тлі невеликого зростання рейтингів Демократичної партії, що характерне для опозицій за кілька місяців після виборів взагалі, зростає й персональний рейтинг кандидата на посаду президента.

Крім того, вибити ґрунт із-під ніг Пірч Мусар та заодно завалити всю хитку (як може виявитися) ліволіберальну конструкцію здатний конфлікт між нею та Кос. А для цього потрібно не так уже й багато: достатньо лиш аби в якийсь момент очільники Руху «Свобода» засумнівалися в доцільності дальшої підтримки такої непевної кандидатки – влаштували їй, як писав Ярослав Гашек, «урочисте шмагання» за не надто приємні факти біографії та запропонували Пірч Мусар стати партійним проєктом. Постраждає від цього в короткостроковій перспективі хіба що імідж неупередженої юристки: рейтинги Руху «Свобода» поки не мають тенденцій до зниження, а персональний рейтинг президента в парламентській республіці зіпсувати буде важко.

Утім, незгода в лівоцентристському таборі буде миттєво роздута правими, а шанси Логара на повернення бодай у якомусь вигляді демократів до влади справдяться. А з огляду на те, що Словенія загалом не викликає критично багато нарікань із боку ЄС та Ради Європи (з усуненням Янші більше ніхто не тролить журналістів та не «розриває» словенський Twitter), колишній міністр закордонних справ легко запевнить партнерів у вірності євроатлантичному курсу та верховенству права.

Однак до цього моменту Логарові ще треба «дожити» – боротьба за президентське крісло в Любляні вочевидь обіцяє бути як ніколи цікавою.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді піідтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA! Цим ви робите свій внесок у розвиток української аналітики!