Пан і хуліган: чого варто очікувати від президентських виборів у Чехії

Зміна року стане для Чехії і зміною політичних поколінь: 13-14 січня 2023 р. народ обиратиме наступника глави держави Мілоша Земана, дві поспіль каденції якого стали проблемною у визначенні «президентської ідентичності» добою. Про те, чи змінить Земана більш поміркований політик та чи не втратять віру в найвищий інститут самі громадяни, – читайте в новому матеріалі.

Початок 2023 р. народи світу пов’язують переважно з єдиним сподіванням – на якомога швидше завершення жахливої війни, розв’язаної в Україні терористичною державою під назвою рф. Водночас національне політичне життя в тій чи іншій країні не стоїть на паузі, а тема зазначених подій виходить останнім часом ледь не на перший план у статтях, дебатах і промовах. Не стане тут винятком і передвиборчий процес у близькій до України Чехії – державі, що послідовно підтримує офіційний Київ у політичному, фінансовому та мілітарному вимірах. Епоха правління Мілоша Земана в січні 2023 р. досягне свого логічного завершення, і прямого продовження їй із низки причин не передбачається.

По-перше, Земан вичерпав свій конституційний ліміт знаходження при владі двома термінами поспіль. По-друге, вік та стан здоров’я чинного глави держави явно не сприяють його активній подальшій політичній діяльності в інших іпостасях: 77-річний президент восени двічі поспіль перехворів на COVID-19 і пересувається на інвалідному візку через діабетичну невропатію (ураження нервів, джерелом якого є цукровий діабет).

По-третє, сам Земан як державний діяч викликає доволі багато питань у представників усього політичного спектру. У голові цієї людини незбагненним чином поєднується доволі багато полярних й іноді навіть взаємовиключних ідей, що проявляються в словах та вчинках: підтримка ЄС і НАТО та поїздка до Москви на святкування 9 травня 2015 р.; зізнання в сповідуванні «єврофедералізму» й опонування квотам на прийом мігрантів із Близького Сходу; сприяння Ізраїлю та обзивання Косова «терористичним режимом»; врешті, заяви про «громадянський характер» війни в Україні 2014-го й засудження президента путіна як «божевільного» у 2022-му. Недарма часом і чеські політики закликають Земана визначитися з політичною лінією та навіть збирають підписи за його відставку – останнє трапилося у 2021 р., коли президент скандально заявив про відсутність зв’язків між вибухами на складах у Врбетіце та росією.

Детальніше про цю гучну історію ми розповідали тут: Вибухи у Врбетіце – тест на громадянську солідарність чи можливість для зведення політичних рахунків?

По-четверте ж, Земан не має жодної міцної політичної бази: його власна Партія громадянських прав (відома також як «Земанівці») за 10 років свого існування спромоглася завести до парламенту лише одного депутата, а в місцевих радах має приблизно 100 депутатів із понад 62 тис. Для того, аби зробити набуток Земана його спадщиною, цих «потужностей» явно замало. Однак існує варіант, за якого продовжити лінію президента зможуть і політично сторонні щодо нього люди – чи, точніше, людина. Усе залежить від конфігурації сил на прийдешніх виборах.

Ціна питання

До 2013 р. президент Чехії обирався непрямо (тобто парламентом) за доволі складною процедурою. Згідно зі ст. 58 конституції, кандидатури на посаду мали висуватися не менше ніж 10 депутатами або 10 сенаторами. Для перемоги вже в першому турі потрібна була абсолютна більшість як у Палаті депутатів, так і в Сенаті. З огляду на те, що в першій 200 місць, а в другому – 81, претендент-переможець у першому турі мав заручитися підтримкою не менш як 101 депутата та 41 сенатора. Якщо жоден кандидат не набирав переваги голосів як у Палаті, так і в Сенаті, то проводився другий тур. На цьому етапі претенденту потрібна була абсолютна більшість лише присутніх під час голосування як у Палаті депутатів, так і в Сенаті.

Якщо ж жоден із кандидатів і тоді не здобував переваги, необхідний третій тур. На цьому фінальному етапі, що мав відбутися впродовж 14 днів після першого, достатньо було абсолютної більшості (50% + 1) просто присутніх на засіданні депутатів ТА сенаторів. На цьому етапі палати парламенту не розглядалися окремо – себто, якщо припустити, що всі члени парламенту (281) присутні, для перемоги потрібен лише 141 голос, причому незалежно від того, з якої саме палати член. Якщо жоден кандидат не перемагав і в третьому турі, голосування мало бути розглянуте на наступній спільній сесії парламенту. Процес розпочинався за тими самими правилами й повторювався, доки не переможе якийсь претендент.

Утім, після виборів 2003 і 2008 р., де президент Вацлав Клаус переміг лише в третьому турі, чеський політикум призадумався про подальші перспективи такого голосування. Воно виглядало доволі незручним і затягнутим, тож уже 2012 р. правоцентристський уряд Петра Нечаса розробив, а парламент ухвалив зміни до конституції щодо впровадження прямих виборів. Відтоді голосування за президента врешті почало привертати реальну увагу чеського суспільства.

Уперше прямі президентські вибори відбулися 2013 р., і явка на них склала понад 61% у першому турі і приблизно 59% у другому – доволі непоганий результат. На них Земан фактично вирвав перемогу в колишнього міністра закордонних справ, сенатора і спадкового князя Карела фон Шварценберга, головно завдяки депресивним (колись) індустріальним регіонам та селу.

Також читайте про внутрішньополітичні процеси в інших країнах регіону: Тріумф мініпутіних у Європі: що несуть Україні результати виборів в Угорщині та Сербії?

Цьому сприяли популістські в соціальному плані обіцянки, а також різні голослівні звинувачення: наприклад, у відповідь на цілком нейтральне припущення суперника про те, що за сучасними мірками депортація судетських німців після Другої світової вважалася б супротивною міжнародному праву, Земан звинуватив Шварценберга в тому, що той «говорить, мов німець». Також уїдливо Земан коментував той факт, що молоді роки суперник провів за кордоном – насправді ж його знатна родина просто змушена була рятуватися від переслідувань комуністичним режимом, котрий націоналізував більшість її майна.

При цьому кампанію переможця як мінімум частково профінансували росіяни – через підприємця Мірослава Штоуфа, який мав гарні взаємини з корпорацією «Лукойл». Після цього «Лукойл» зміг (який збіг обставин) вдало закріпитися на чеському ринку й навіть став основним постачальником палива до аеропорту Праги.

Мілош Земан (ліворуч) і Карел Шварценберг у 2013 р. Fotobanka Profimedia

Минуло 5 років. За цей час у Європі та світі змінилося доволі багато: провадити «бізнес як зазвичай» із росією після початку війни в Україні стало неможливо, підвалини Євросоюзу почали хитати ліві та праві популісти, а виконавчу владу в самій Чехії очолив ексцентричний мільярдер із подвійним (чеським та словацьким) громадянством Андрей Бабіш.

Вас може зацікавити: Негромадянство в Україні: бути чи не бути?

Попри те, що Бабіш та його партія «ANO 2011» перемогли на парламентських виборах завдяки антикорупційним гаслам, «розхитувати систему» ніхто не збирався. Новий прем’єр був добрим знайомим Земана ще з 1990-х рр.: тоді Бабішеві вдалося увійти в довіру до очолюваного нинішнім главою республіки уряду й вигідно приватизувати низку важливих державних підприємств. Лояльний президент, що не входив би в зайві конфлікти з кабінетом, був вигідний «ANO 2011»; при цьому абсолютно пов’язуватися з Земаном, як абсолютно провальним самим по собі політичним проєктом, ніхто охоти не мав. Відтак Бабіш вчинив хитро: він висловив особисту усну підтримку чинному президентові за день до проведення першого туру виборів (!), однак партія цього не зробила.

Голосування 2018 р. Земан також виграв порівняно легко, хоча в другому турі його більшість була дещо менш переконливою. Принциповим суперником чинного президента знову виступив підкреслено «інтелігентний» діяч – цього разу сам ексголова Чеської академії наук Їржі Драгош – із традиційними поглядами: підтримка територіальної цілісності України, членства в НАТО та гнучкого підходу до близькосхідної міграційної кризи. Якраз ця класичність і зіграла проти «технаря» Драгоша: хоча йому і вдалося поліпшити результат, якого у 2013 р. досяг Шварценберг, однак багато виборців сприйняли його за «нудного», сірого політика. Навіть підтримка, висловлена всіма правоцентристськими кандидатами, що не втрапили до другого туру, не врятувала фахівця в галузі фізичної хімії від невдачі. Утім, згодом Драгошеві таки вдалося знайти своє місце під сонцем у політиці: із 2018 р. він є членом Сенату від одного з празьких округів.

Історія повторюється

Чергова ж боротьба за президентське крісло в Чехії розпочалася вже скоро після виграшних для Земана виборів 2018 р. Стан здоров’я новообраного гаранта лишав бажати кращого, і вже 2019 р. він у доволі важкому стані потрапив до лікарні, після чого почав говорити про «наступників», очевидно, усвідомлюючи, що «не вічний». Він натякнув, що був би не проти «передати справи» «Йозефу Стршедулі, якщо говоримо про лівих, або ж Владіміру Длоугому, якщо говоримо про правих».

Тут знадобиться невеликий відступ-пояснення. Обидві названі Земаном особи – не надто популярні й не дуже відомі широкій публіці колишні політики, що нині відсунуті на «безпечні» посади й особливо активні останнім часом не були: Стршедула – голова Богемсько-Моравської конфедерації профспілок та висуванець Соціал-демократичної партії, що на останніх виборах взагалі вилетіла з парламенту, а Длоугий – керівник Торгово-промислової палати Чехії, ліберальний економіст, що був міністром у 90-х і відтоді консультує приватний бізнес та викладає. У 2013 р. Длоугий хотів був балотуватися на посаду президента, але не зібрав достатньо підписів.

Дізнавайтеся більше: «Мала велика країна»: зовнішньополітичні орієнтири Словацької Республіки

Очевидно, що такі не надто виразні та самостійні «наступники» були б доволі зручними для Земана за умови, що його друг Бабіш мав би більшість у парламенті – їхня роль звелася б до класичної ролі «весільного президента» в парламентських республіках: зовнішнього представництва та підписання прийнятих законів. За чеською конституцією глава держави має право розпустити парламент, тому головною метою було нейтралізувати цей, певно, найбільший страх Земана та Бабіша.

Однак стався жовтень 2021 р. Коаліції «Разом» та «Пірати і Старости» домовилися про співпрацю й формування уряду в разі перемоги і зробили це, відсторонивши від влади Бабіша та вперше не впустивши до парламенту лівих (соціал-демократів та комуністів). Ці новини довели Земана до лікарняного ліжка; втім, він повернувся зі шпиталю достатньо швидко, і парламент не встиг відсторонити його за станом здоров’я.

Президент Земан працює з документами у шпитальній палаті. Сумнівність ефективності його роботи ставала приводом для дискусій і ледь не призвела до оголошення імпічменту. Novinky

Підозріло поспішно – в листопаді того ж року – прем’єр Бабіш оголосив, що «може балотуватися» на пост президента, але спершу хотів би зібрати 50 тисяч підписів громадян на свою підтримку. Станом на липень 2022 р. колишній прем’єр не був зареєстрований як кандидат – як пояснив сам Бабіш, він «прагне оголосити про своє рішення в останню хвилину», орієнтовно в жовтні-листопаді. «Я сам ще не вирішив», – зауважив підприємець-мільярдер і заявив, що збиратиме, «у разі чого», уже не 50 тисяч підписів громадян, а підписи членів парламенту (за Конституцією – 20 депутатів або 10 сенаторів). Найімовірніше, таким чином Бабіш просто пильнує за рештою кандидатів, мов хитрий хижак за поведінкою жертв, аби збагнути, з ким же розправитися буде найважче.

І така особа знайшлася – і, як і у 2018 р., це знову доволі класичний, консервативний і незалежний претендент, однак із зовсім іншим бекграундом. Цього претендента звати Петр Павел. Йому 60 років, він володіє трьома іноземними мовами (зокрема й російською) та підтримує соціальну ринкову економіку. Однак найважливіший його козир – генеральське звання й досвід керівництва Військовим комітетом НАТО – центральним органом Альянсу з військових питань.

При цьому Павел – далеко не «кабінетний генерал». У 90-х рр., поки його потенційний суперник Бабіш брав участь у «темній» приватизації, Павел перебував на Балканах у складі місії миротворчої місії ООН. Там він навіть уславився геройським вчинком – маючи лише 29 осіб особового складу, допоміг евакуюватися 50 французьким військовослужбовцям, що виявилися заблокованими сербами в Боснії. Під тяжкими обстрілами чеський підрозділ спромігся завантажити людей у бронетранспортери й покинути територію. За цю операцію міністр оборони Франції нагородив тоді ще підполковника Павела хрестом Військової звитяги, а у 2012 р. посол Франції відзначив героя орденом Почесного легіону офіцерського ступеня.

2015 р. Павел став першим представником східноєвропейської держави на посаді голови Військового комітету НАТО. На цій посаді він закликав зміцнювати оборону країн Балтії, зазначаючи, що без ефективної стратегії захисту "росія зможе окупувати ці держави за два дні, тож НАТО навіть і не встигне зреагувати".

З початком відкритої російської агресії в Україні Павел закликав країни ЄС не недооцінювати ядерні погрози Москви й консолідуватися у своїх підходах до ситуації, «аби не дати путіну нас роз’єднати». Він визнав, що його колеги з НАТО часто «забували, що вони не політики чи дипломати, а вояки» і висловив сподівання, що приєднання скандинавських держав «заохотить говорити більш прямо». Генерал 1 березня написав у Twitter: «Незважаючи на те, що Україна героїчно обороняється, я як колишній голова Військового комітету НАТО знаю, які ресурси та зброю має росія. Зараз точно не час зволікати з нашою допомогою. Навпаки, ми повинні забезпечити Україну всім необхідним для захисту від агресії».

Вам може сподобатись: Нейтралітету не бути: як вступ Фінляндії і Швеції в НАТО змінить європейську безпеку

Хоча Павел не належить до керівної коаліції, він не критикував її «української» політики ані з політичної, ані з мілітарної точок зору. Із цього приводу він висловлюється максимально обачно й виважено, повсякчас наголошуючи на важливості західної допомоги. Павел одного разу все ж обережно зазначив, що, на його думку, повернення під контроль Києва Криму «малоймовірне», тож, вірогідно, що після завершення активної фази бойових дій і повернення до статусу-кво до 24 лютого Чехія під його керівництвом обстоюватиме дипломатичний шлях подальшої деескалації – збереження санкційного тиску на рф і одночасні перемовини.

Усе це – поки лише припущення, оскільки основних намірів кандидат ще не озвучував. При цьому Павел як військовослужбовець, очевидно, не перешкоджатиме чеським добровольцям брати участь у війні. У березні прем’єр Петр Фіала повідомляв про розробку цікавого механізму для цих цілей: осіб, що прагнуть поїхати до України в такій ролі, президент ніби як завчасно милує, позаяк формально самовільна участь у бойових діях за межами держави й найманство заборонені законом.

Якщо нинішній склад парламенту «втримається» до кінця січня 2023 р. (а поки що нема нічого, що вказувало б на протилежне), то його тандем із Павелом став би запорукою стабільної, безперебійної допомоги Праги Україні.

Виграшна ставка?

Тверезий глузд, прагматичність і офіцерська витриманість Павела можуть дійсно знайти відгук у багатьох чехів. Частину електорату Бабіша він може «відкусити» доволі ліберальною соціальною політикою: він кілька разів заявляв, що не проти, аби заможніші громадяни платили більше податків, і називав «скандинавську модель» держави загального добробуту своєю улюбленою.

Але чи зможе генерал перемогти на політичному бойовищі?

Петр Павел на засіданні Військового комітету НАТО. NATO

Соцопитування поки стоять на боці його суперника, прогнозуючи різницю між Павелом і Бабішем у приблизно 4-9% у першому турі й 1-2% у другому на користь останнього – тобто, приблизно картина 2018 року. Із цим порядком денним можна доволі сміливо працювати, аби він не став реальністю.

Насамперед, аби перемогти, Павелові варто було б дещо «спуститися донизу»: від роздумів про глобальні проблеми перейти до більш знайомих та звичних для електорату Бабіша питань типу безробіття, корупції та соцгарантій. У 2019 р. в Україні схожі меседжі, доволі вдало користуючись своїм мілітарним минулим, експлуатував Ігор Смешко; хоча йому не вдалося перемогти, він заклав непоганий фундамент для своєї політичної партії «Сила і Честь», особливо в регіонах. «Помірний патерналізм без скочування в популізм» – так можна схарактеризувати ідею, що її вдалося б непогано виразити Павелу: соціальна ринкова економіка плюс стійкий зовнішній євроатлантичний вектор.

Варто знати: Трансформація системи міжнародної безпеки і подальша роль України

По-друге, можна було б доволі вдало експлуатувати тези про корумпованість Бабіша. Менш як за 10 років цей представник «вищого товариства» довів, що може дати фору за ласістю до коштів будь-якому провінційному пострадянському чиновникові. Глава уряду примудрився перерозподілити 2 млн євро субсидій ЄС для фермерських господарств на користь родинної ферми, а коли розслідувати його взялося Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству (OLAF) – ховав свого сина (теж Андрея) як потенційного свідка в Криму, Москві та Кривому Розі й заявляв про наявність у нього шизофренії, аби той не розповів чогось слідству. «Допомагав» Бабіш отримувати європейські кошти й компаніям своїх друзів, знайомих та партнерів: Єврокомісія оцінила загальний обсяг перерозподілених таким чином коштів у майже 17,5 млн євро. До всього, глава уряду згадувався в сумнозвісних Panama Papers як кінцевий бенефіціар офшорних компаній, котрі «придбали» майна на французькому Лазуровому Березі на понад $22 млн.

Андрей Бабіш після заключних дебатів перед початком голосування на парламентських виборах 2021 р. Michal Cizek/AFP

Врешті, популярною темою може стати проходження Чехією піку національної епідемії COVID-19. Станом на початок лютого 2021 р. країна мала одні з найгірших у ЄС показники захворюваності (майже 1000 хворих на 100 тис. населення) і смертності (174 померлих на 1 млн населення). 76% опитаних заявляли, що не довіряли урядові в протидії захворюваності, а 46% зізнавалися, що не дотримуються режиму самоізоляції, навіть маючи симптоми. Чеська економіка сповільнила зростання, а державний борг – навпаки. Головне в питанні пандемії – віднайти правильний підхід до консервативно налаштованого виборця: робити, приміром, наголос не на необхідності жорстких обмежень, а на підтримці бізнесу та розвитку медицини.

Після першого туру більш праві кандидати, що «відсіються», майже гарантовано підтримають Павела.

Єдина проблема, що може постати тут, – рішення керівної коаліції виставити одного кандидата або підтримати кількох (перше більш імовірно). З огляду на високі рейтинги генерала, це було б надзвичайно немудрим рішенням – якого, майже напевно, таки не буде прийнято. Принаймні від балотування відмовилися чинний глава уряду Петр Фіала та міністр внутрішніх справ (і лідер «Старост та Незалежних») Віт Ракушан – двоє потенційно найсильніших кандидатів. Не спростували свого бажання висуватися поки лише очільник Сенату Мілош Вистрчил, євродепутат Ян Заграділ (обидва – Громадська демократична партія, що має серед усіх учасників найбільше місць у парламенті) та євродепутат від християнських демократів Томаш Здеховський, котрий (дещо жартома) заявив, що «з дитинства мріяв бути президентом».

Рекомендуємо до прочитання: Кремлівська вісь: хто та як підтримує агресію рф проти України?

Єднання навколо одного кандидата принаймні більш консервативного альянсу «Разом» могло б дати непоганий поштовх Павелу. Звичайно, підтримка «Піратів та Старост» – уже не такий очевидний фактор: свого часу вона навіть дещо знизила рейтинги «Разом» з огляду на більш ліберальну спрямованість Піратської партії. На виборах вона, до речі, також сильно погіршила свій показник (із 22 до 4 місць) єднанням із правішими рухами, тож не виключено, що коаліція легко позбудеться піратів як надокучливого молодшого братика – втім, це не тема цього матеріалу.

Перемога ж «майстра маскування» Бабіша можлива за доволі простої умови: йому достатньо просто бути собою. Невибагливий електорат можна буде заспокоїти кількома публікаціями в підконтрольних медіа, а поза тим – усіляко принижувати здобутки уряду Фіали й (як варіант) наголошувати на неможливості Чехії дозволити собі підтримку України у війні проти росії, однак без явної проросійськості. Цей крок може навіть залучити кілька відсотків підтримки вкрай правих і лівих.

Велика вигода популістів – у можливості бути собою. Велика мудрість помірних політиків – у тому, аби зашкодити їм захопити уми електорату. Якщо позиція Павела виявиться переконливішою – новий Земан Чехії не загрожує. Якщо ж громадяни віддадуть перевагу Бабішеві – це може стати доволі тривожним дзвіночком для тріумфаторів минулорічних виборів.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Наші матеріали приносять вам користь? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Цим ви допоможете просуванню вітчизняної політичної аналітики!