Перегони за кандидатство: як Україна долала вето європейських країн і що буде далі?

17 червня Європейська комісія ухвалила історичне рішення рекомендувати Європейській раді надати Україні статус кандидата на членство в ЄС. Важливим воно було не лише тому, що стало черговим виконаним етапом на нашому євроінтеграційному шляху, а насамперед через те, що дозволило переконати численний «україноскептичний» табір у ЄС у необхідності підтримати нашу заявку на членство.

Адже ще кілька тижнів тому доля нашого просування до об’єднаної Європи залишалася зовсім примарною, а чимало країн були переконані, що Україні ще зарано надавати омріяний статус. Тож як нам вдалося переламати ситуацію на свою користь, що Єврокомісія написала у своєму висновку та які випробування на нас ще чекають попереду – розбираємо у цій статті.

Квантовий стрибок: від інтеграції до кандидатства

Статус кандидата принципово відрізняється від чинного формату партнерства Україна-ЄС. Інтеграція нашої держави з організацією відповідно до Угоди про асоціацію 2014 р. була складовою Європейської політики сусідства (далі – ЄПС), котра передбачала не членство для країн, а пожвавлену політичну та економічну співпрацю. ЄПС фактично є альтернативою розширенню ЄС і, окрім України, включає співробітництво з Грузією, Молдовою, Вірменією, Білоруссю, Азербайджаном і деякими державами Близького Сходу та Північної Африки. Один із прикладів ЄПС – ініціатива Східне партнерство. Зі свого боку, позитивне рішення на саміті 23-24 червня означатиме залучення України до політики розширення Європейського Союзу й реальні шанси на членство.

Детальніше про процес вступу до організації читайте за посиланням: Шлях до ЄС: короткий гайд зі вступу України до Європейського Союзу.

Рішення про надання статусу кандидата не дорівнює рішенню про вступ, а подальші переговори можуть тривати десятиліттями (як це відбувається з Туреччиною). Та навіть попри це, погляди членів ЄС, котрі всі одноголосно висловлювали солідарність із Києвом у війні, розійшлися. Умовно їх можна поділити на три групи: країни, які однозначно підтримували надання Україні кандидатства з самого початку; були налаштовані позитивно, однак ставили певні умови; і які виступали проти. Що це за держави, якою була їхня мотивація та як вдалося змінити їхню позицію – розбиратимемо далі.

Країни, котрі висловилися за

Таких держав з часу подання заявки Києвом була більшість. Цілковиту підтримку отримання Україною статусу кандидата надають східноєвропейські та балтійські країни – Польща, Литва, Латвія, Естонія, Чехія, Словаччина, Румунія, Угорщина, Болгарія, а також балканські Словенія та Хорватія. Усі вони виступають за те, щоб переговори щодо вступу до ЄС розпочалися негайно після надання Києву кандидатства. До того ж заяви на підтримку України лідерів цих держав корелюються з результатами соціологічних опитувань. За даними словацького аналітичного центру GLOBSEC, у Румунії, Латвії, Естонії, Чехії, Литві та Польщі більшість населення (від 51 до 78% залежно від країни) підтримують вступ Києва до ЄС. Для цих держав приєднання України, Молдови та Грузії дає можливість подолати «сіру зону», котра виникла через агресивну політику росії, отримати перспективних партнерів щодо транскордонної логістики, здобути безперешкодний доступ до нових ринків та загалом дістати союзника в лобіюванні своїх інтересів у ЄС.

Президенти Литви, Польщі, Латвії та Естонії прибули до Києва потягом «Укрзалізниці», 13 квітня 2022. Jakub Szymczuk/KPRP

Серед східноєвропейських країн особливо рішучою є позиція Польщі, котра підтримує євроінтеграційний шлях України ще з 1990-х рр. Останніми роками через кризу демократії у Варшави погіршилися відносини з Брюсселем, а президента Анджея Дуду навіть нарікали «новим Орбаном» у ЄС. Особливо Польща критикувалася за порушення прав мігрантів на білорусько-польському кордоні, створення в деяких регіональних муніципалітетах «зон, вільних від ЛГБТ-ідеології», проведення судової реформи, що, на думку Єврокомісії, призвела до позбавлення суддів незалежності, та за прийняття законодавства про майже повну заборону абортів. У такій ситуації Польща віддаляється від стратегії пан’європеїзму й надає перевагу успішній регіональній політиці, зокрема підтримуючи вступ до ЄС Асоційованого тріо.

Більше про зовнішню політику держави: Стратегічна культура Польщі: етюд у патологічних тонах.

Іншими країнами, що підтримали отримання Україною статусу кандидата, є, Ірландія, Італія, Іспанія, Греція, Кіпр, Люксембург, Мальта та Фінляндія. Хоча вони географічно й віддалені від Києва, усе ж підтримують наш рух до ЄС. Деякі з цих країн, як от Греція чи Кіпр, проти прискореного вступу, однак загалом вони не заперечують можливості надання нашій державі кандидатства й хочуть бачити її в складі об’єднання.

Для багатьох неочікуваною стала підтримка Угорщини, з якою в Києва зберігаються традиційно складні відносини. Українське суспільство було вражене тією брудною виборчою кампанією, яку керівна партія «Фідес» та прем’єр Віктор Орбан розв’язали цієї весни. Глава уряду почав розігрувати «українську карту», залякуючи свій електорат небезпекою допомоги Україні та опонуючи президенту Зеленському. Будапешт заборонив навіть постачати зброю нашій державі через свою територію. Ще більше роздратування в Києві викликало блокування Угорщиною шостого пакету санкцій проти рф, проєкт якого передбачав повну заборону на імпорт російської нафти та нафтопродуктів. Завдяки старанням Орбана ці обмеження були значно урізані й запровадженні із затримкою аж у місяць.

Більше про політику Віктора Орбана за посиланням: Тріумф мініпутіних у Європі: що несуть Україні результати виборів в Угорщині та Сербії?

Зважаючи на всі ці обставини, завчасна заява (а вона прозвучала ще на початку травня, коли в ЄС ще взагалі не було ніякого консенсусу щодо української заявки) угорського посла в Україні Іштвана Ійдярто про те, що його держава підтримує надання кандидатства Києву, викликала подив у багатьох наших громадян. Проте таку амбівалентність політики Будапешта доволі легко пояснити. Попри те, що Орбан дійсно є складним партнером з очевидними авторитарними ухилами та звик вести свою політичну гру доволі безпринципно, не оглядаючись на такі категорії, як добросусідство чи цінності, вступ України до європейської сім’ї народів є бажаним та навіть необхідним для Угорщини.

Угорське населення Закарпатської області у відсотках, 2001 р. Uchoose.info

Справа в тому, що той чинник, який багато років слугує подразником у наших відносинах – а саме чисельна угорська діаспора – став, нарешті, нашим козирем. Адже, підтримуючи наш вступ до ЄС, Будапешт насамперед забезпечує приєднання 150 тис. закордонних угорців до єдиного політичного, економічного та культурного простору Європи, що повністю відповідає його інтересам.

Країни, які вагалися

Вже відомо, що члени ЄС із цієї групи проголосують за надання Україні статусу кандидата. Це випливає із заяв їхніх лідерів, однак певності щодо їхньої позиції довгий час не було, а у внутрішньому дискурсі були наявні певні сумніви щодо українського питання. Це Франція, Австрія та Німеччина.

Франція. Виступаючи в Європейській Раді на День Європи 9 травня, Емманюель Макрон зазначив необхідність створити «Європейську політичну спільноту». «Ми всі чудово знаємо, що процес, котрий дозволить їм вступити в реальності, займе кілька років, і, більш імовірно, десятиліть», – ішлося в промові. Те, що запропонував Макрон, фактично є кондиціональним членством: держави-кандидати, які виконали всі критерії, отримають повне членство, а ті країни, що не виконали умов, стануть привілейованими партнерами ЄС у галузі безпеки, енергетичного сектору, транспорту, інвестицій, інфраструктури тощо.

Приєднання до Європейської політичної спільноти не обов'язково передбачає майбутній вступ до ЄС, а також актуальне для країн, що покинули Союз (Велика Британія). Однак у тому формулюванні, яке висловив Макрон, запропонована «політична спільнота» нічим не відрізнятиметься від нинішнього формату Східного партнерства. У 2016 р. Київ почав імплементацію угоди про асоціацію України з ЄС, запустивши реформи децентралізації, державного управління, інтеграцію до Єдиного ринку ЄС, запровадивши європейські правила держзакупівель і т.д. Так само, як і Східне партнерство, потенційна Європейська політична спільнота є інструментом посиленої політичної та економічної інтеграції з ЄС без кінцевої опції членства.

Емманюель Макрон на конференції «Майбутнє Європи» в Страсбурзі, 9 травня 2022. Ludovic Marin/AFP

Імовірно, Франція побоюється, що вступ до ЄС ослабленої після війни України з недосконалими демократичними інститутами ослабить Союз. Колишній французький міністр закордонних справ Клеман Бон повідомляв, що Київ не зможе вступити до ЄС у найближчі 15-20 років. Однак важливо зазначити, що пришвидшений вступ із погляду українського уряду означає ефективне і швидке проведення реформ та виконання всіх необхідних процедур, а не «перестрибування» через них.

Звісно, Франція підтримає надання Україні статусу кандидата, – про це заявляла й нова міністерка закордонних справ країни Катрін Колонна під час візиту до Києва в травні, й Емманюель Макрон під час саміту з лідерами України, Італії, ФРН та Румунії 16 червня. Однак прагнення знайти для України альтернативу членству й упередження щодо неможливості швидкого проведення реформ у нашій державі свідчать про те, що Франція гальмуватиме переговорний процес, котрий розпочнеться після голосування в Європейській раді, пропонуючи інші варіанти й побоюючись, що подальше розширення Союзу може його послабити.

Вам також може бути цікаво: Безпекова культура Франції: квінтесенція амбіцій та ілюзій.

Австрія. Подібну до позиції французького уряду думку висловило й МЗС Австрії. У квітні міністр закордонних справ країни Александр Шалленбер заявив, що Україна не повинна отримати статус кандидата в червні, оскільки це було б несправедливо щодо Західних Балкан. Так, Косово разом із Боснією і Герцеговиною досі залишаються «кандидатами в кандидати» до ЄС, хоча остання надіслала свою заявку на вступ ще у 2016 р. Переговори про надання членства Чорногорії, Сербії, Північній Македонії та Албанії також тривають багато років. При цьому Шалленберг запропонував знайти більш гнучку модель для України, наприклад, як приєднання до Єдиної економічної зони ЄС чи збереження чинної Угоди про асоціацію.

Заява Шалленберга викликала неоднозначну реакцію в країні. Згодом, коментуючи його «ні» членству України в ЄС, Кароліна Едтштадлер, міністерка ЄС та конституції в австрійському уряді, запевняла, що це не є офіційною позицією Австрії, хоча питання Західним Балкан усе ще є гострим.

Західні Балкани на шляху до ЄС. BBC

Стабільність на Західних Балканах, з якими Австрія пов’язана географічно, історично, культурно та економічно, є однією з цілей її зовнішньої політики. Відень бере участь у багатьох ініціативах регіональної співпраці, як-от у саміті «Берлінський процес» та Раді регіонального співробітництва. Також держава запустила проєкт «Співробітництво австрійського розвитку» (ADC), котрий ставить за мету скорочення бідності, зміцнення людської безпеки та безпеки довкілля, підтримання миру в різних регіонах світу, зокрема в Південно-Східній Європі. Косово та Албанія є ключовими країнами в рамках проєкту.

З погляду австрійського уряду, нормалізація відносин між Сербією та Косово, пришвидшення процесу реформ у всіх західнобалканських країнах і стабільність та безпека поблизу австрійських кордонів у довгостроковій перспективі можливі насамперед завдяки інтеграції регіону до ЄС. Однак рішення щодо надання статусу кандидата Косово неможливе через позицію Іспанії, Греції, Румунії, Словаччини та Кіпру, котрі не визнають його як незалежну державу, тоді як Єврокомісія досі не зробила висновку щодо Боснії та Герцеговини, яка подала заявку на вступ у 2016 р. Загалом Австрія не проти здобуття Україною кандидатства, однак її вищі політичні кола, зокрема канцлер Карл Негаммер, вважають, що наша держава повинна була б отримати це рішення разом із країнами Західних Балкан та Молдовою. Таке ув’язування нашого унікального кейсу з європейським шляхом інших кандидатів, звісно, не грало нам на руку.

Проте змінити позицію Відня, ймовірно, все-таки вдалось завдяки вдалому зовнішньополітичному маневру нашої дипломатії. Напередодні вже згаданого саміту лідерів ЄС у Києві відбулась ще одна, менш афішована подія: до України завітали глави урядів Албанії та Чорногорії (прем’єр Північної Македонії приєднався до них через відеозв’язок), які засвідчили повну підтримку наданню Києву статусу кандидата. Відповідно, головний аргумент Австрії, чому кандидатство України треба відкласти, відпадає.

Більше за темою: Ласкаво просимо: хто стане наступним членом ЄС на Балканах

Крім того, переконувати австрійську сторону взявся особисто спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук, який 15 червня мав зустріч із федеральним президентом Александром ван дер Белленом, котрий підтримав українську заявку. Зрештою, позитивний висновок Єврокомісії (детальніше про нього в наступному розділі) та попередні сигнали з Відня, що він не блокуватиме одноосібно рішення щодо України, дають підстави не сумніватися, що на Європейській раді 23-24 червня Австрія підтримає кандидатство України.

Німеччина. На відміну від інших питань, таких як постачання Києву важкого озброєння, коли суперечності були не лише між різними партіями, а й федеральними землями, надання Україні статусу кандидата не викликало протиріч у Бундестазі. Друга за чисельністю фракція ХДС/ХСС, котра має майже 26,7% місць, виступила за вступ до ЄС не лише нашої держави, а й Грузії та Молдови. Найбільша партія, представлена в парламенті, СДПН (27,9% крісел у Бундестазі) також підтримує отримання Києвом статусу кандидата. Її лідер Ларс Клінґбайль вважає, що варто створити для України та інших країн швидкі умови вступу.

«Зелені», котрі два десятки років стояли на боці руху Києва до ЄС, підтримують надання кандидатства, однак вважають, що відповідне рішення не повинно дискримінувати держави Балкан, які вже давно мають такий статус (Північна Македонія у 2004 р., Чорногорія у 2008 р., Албанія та Сербія у 2009 р.), проте досі не сильно просунулися в переговорах про вступ (Скоп’є і Тирана взагалі їх не розпочали).

Володимир Зеленський та Олаф Шольц в Маріїнському палаці, 16 червня 2022. Kay Nietfeld/DPA

Проте ключовою для нас була все ж позиція федерального уряду на чолі з канцлером Олафом Шольцом, який зберігав інтригу до останнього й намагався не демонструвати свою конкретну позицію щодо української заявки. Однак карти розкрилися 16 червня, коли лідери Німеччини, Франції, Італії та Румунії відвідали Україну та заявили, що Київ повинен негайно отримати статус кандидата. Отже, варто очікувати, що Берлін проголосує «за».

Країни, що виступали проти

Таких держав було чотири – Данія, Нідерланди, Швеція та Португалія.

Данія та Швеція. За даними видання Bloomberg, Данія надіслала дипломатичну ноту, у якій попередила, що Україна не повністю виконала копенгагенські критерії, котрі стосуються демократичних інститутів, верховенства права, захисту прав людини та меншин. Відповідно, Копенгаген наполягав, що Київ спочатку має виконати ці умови, і тільки після цього можливе надання кандидатства. Аналогічної думки дотримувалася і Швеція. Цікаво, що ці країни такими діями в їхньому розумінні переслідували нібито благородну мету, адже обидві вважали, що своїм вето вони підштовхнуть Україну активніше впроваджувати реформи, щоб нарешті отримати омріяний статус кандидата.

Годі говорити, що така позиція була стрижнево неправильною, адже вона не лише не допомогла б реформам, а навпаки посіяла би зневіру в європейському проєкті серед українського суспільства та політикуму. На щастя, нашій дипломатії послідовними аргументами вдалось донести до партнерів хибність їхнього підходу, і протягом останніх тижнів ми побачили заяви зі Стокгольма та Копенгагена, що вони прийматимуть рішення за результатами висновку Європейської  комісії. Тож після того як 17 червня ЄК дала позитивну оцінку та підтримала надання статусу кандидата, обидві країни зняли свої заперечення.

Рекомендуємо до прочитання: Скандинавська модель: секрет успіху країн Північної Європи чи система, позбавлена майбутнього?

Нідерланди. На відміну від не зовсім очікуваної позиції Данії та Швеції, котрі належать до країн, що активно підтримують політику розширення ЄС на Схід, скептичне ставлення Нідерландів до членства Києва стало не новим. У квітні 2016 р. тут навіть пройшов консультативний референдум щодо Угоди про асоціацію Україна – ЄС, яка була підписана ще за два роки до цього, але не могла набрати чинності до ратифікації всіма державами-членами. Тоді 61% голландців висловилися проти асоціації з Україною.

Перед тим, як Сенат Нідерландів усе ж ратифікував угоду в травні 2017 р., лідери ЄС пішли на компроміс, ухваливши додаток, який гарантував, що асоціація не дає Києву перспектив членства та можливості українцям вільно проживати і працювати на території ЄС, не гарантує Україні надання фінансової підтримки. На жорстку позицію Нідерландів вплинув і той факт, що над нашим Донбасом 17 липня 2014 р. сепаратистами було збито Boeing 777, у якому загинули 196 нідерландських громадян.

Член Соціалістичної партії Нідерландів Гаррі ван Боммель роздає в Гаазі листівки проти Угоди про асоціацію з Україною, квітень 2016. Bart Maat/AFP

Загалом в останні роки Нідерланди стали одними з найбільших європейських скептиків щодо політики розширення. Так, країна не підтримала початок переговорів про вступ Албанії до ЄС у 2019 р. Позиція нідерландського уряду полягає в тому, що політика розширення має бути «жорсткою, але справедливою». Нідерланди – невелика країна, яка, однак, посідає особливе місце в ЄС як одна з його шести держав-засновниць. Традиційно Амстердам балансував між великими акторами за допомогою свого атлантичного курсу та союзу з Британією. Після того як та остаточно покинула ЄС у 2020 р., це похитнуло баланс у процедурі голосування всередині Союзу. Тому недопущення в нього нових членів, особливо тих, котрі мають економічні проблеми й недосконалі демократичні інститути, є для Нідерландів способом урівноважити вплив Німеччини та Франції. Проте прем’єр Марк Рютте, за даними медіа, ще раніше непублічно обіцяв не блокувати українську заявку, якщо залишиться наодинці, а вже після позитивного висновку Єврокомісії офіційно підтримав наше кандидатство.

Дізнавайтеся більше: Четвертий кабінет для Рютте: підсумки парламентських виборів у Нідерландах

Португалія. Станом на 20 червня залишається єдиною країною, що висловлювалася проти надання Україні статусу кандидата і публічно не заявила про зміну своєї позиції. У своєму інтерв’ю Financial Times 14 червня португальський прем’єр-міністр Антоніу Кошта висловив думку, що початок процесу вступу Києва до об’єднання не вирішить нагальних проблем, а лише викличе «помилкові очікування». На думку Кошти, скептицизм, притаманний деяким країнам щодо кандидатства України, призведе до конфліктів і зіграє на руку кремлю. Однак варто враховувати, що ті держави, котрі раніше виступали проти рішення навіть на більш жорстких позиціях чи мали сумніви, уже висловили однозначну підтримку Києву. Тож варто очікувати, що найближчим часом Лісабон озвучить свою оновлену позицію та підтримає Київ на європейському шляху.

Висновок Європейської комісії

17 червня Єврокомісія опублікувала висновки, у яких рекомендувала Європейській раді надати Україні та Молдові статус кандидата. Це, без сумніву, історичне рішення, яке переконало останніх україноскептиків у Європі підтримати нашу заявку. Тож із великою впевненістю можна очікувати, що вже цього тижня саміт лідерів ЄС офіційно визнає нашу перспективу членства

Урсула вон дер Ляєн виступає перед ЗМІ в штаб-квартирі ЄС у Брюсселі, 17 червня 2022. Geert Vanden Wijngaert/AP

Сама Урсула фон дер Ляєн, президентка Єврокомісії, стала чи не найбільшою патріоткою України в ЄС після початку повномасштабної війни. Вона засуджувала будівництво «Північного потоку-2» як політичного проєкту, стала першою посадовою особою, що відвідала Бучу після викриття злочинів російської армії, підтримала постачання Україні зброї. Перебуваючи на Братиславському форумі глобальної безпеки, вона виступила зі словами: «Я вважаю, що це не тільки наш стратегічний інтерес, а й наш моральний обов’язок – уможливити їхнє членство в ЄС та прокласти їм шлях до нашого Союзу».

Варто знати: Трансформація політики безпеки ЄС: збільшення автономії чи збереження пріоритету НАТО?

Але погляньмо детальніше, що саме написала Єврокомісія у своєму висновку. У документі зазначено, що ми відповідаємо політичним критеріям членства: у нас існують конкурентні вибори, законодавча та інституційна база відповідає стандартам ЄС, проведена реформа децентралізації, зміцнена судову незалежність. Однак необхідно ще працювати над правовою базою системи державного управління, підсилити підзвітність і ефективність судової влади, усунути недоліки у функціонуванні правоохоронних органів, особливо щодо боротьби з корупцією. Що стосується економічних критеріїв, Україна продемонструвала макроекономічну стабільність, навіть після російського вторгнення в лютому 2022 р. Однак для функціонування ринкової економіки варто продовжувати реформи в боротьбі з корупцією, зменшенні ролі держави та впливу олігархів в економіці, підвищувати гнучкість ринку праці.

Щодо критерію спроможності виконати зобов’язання, що випливають із членства, Україна здійснила значну роботу із впровадження європейського законодавства (acquis communautaire), проте в деяких сферах прогрес незначний, насамперед у сфері транспорту, сільського господарства, права інтелектуальної власності, соціальної політики та зайнятості. Загалом ці зауваження вміщені в 7 пунктів із конкретними кроками, які Київ повинен виконати, щоб перейти до наступного етапу – а саме відкриття переговорів про вступ. Також зазначено, що процедуру вступу може бути припинено, якщо не буде прогресу, а Єврокомісія опублікує звіт про успіхи України наприкінці 2022 р.

Що нас чекає далі

Для того щоб перейти до етапу переговорів, унаслідок яких буде підписано Договір про приєднання, Києву необхідно запровадити зміни, вказані у висновку Єврокомісії. Самі вимоги набагато «м’якші», аніж ті, які висунуті Молдові. Зокрема, Кишиневу потрібно провести судову реформу, реформу державного управління та керування фінансами, котрі знаходяться на початковій стадії виконання.

Україна, зі свого боку, має лише завершити зміни, які розпочалися давно: запровадити законодавство щодо процедури добору суддів Конституційного Суду відповідно до рекомендацій Венеційської комісії; завершити перевірку Етичною радою кандидатів у члени Вищої ради правосуддя та формування Вищої кваліфікаційної комісії суддів; надалі посилювати боротьбу з корупцією, зокрема завершити призначення вже обраного керівника САП та провести процес відбору нового директора НАБУ; забезпечити відповідність законодавства про боротьбу з відмиванням грошей стандартам Групи з протидії відмиванню грошей (FATF) і прийняти комплексний стратегічний план реформування всього правоохоронного сектору; імплементувати антиолігархічний закон; прийняти закон про ЗМІ; завершити реформу законодавства щодо національних меншин.

Читайте також: Юридичний фронт: як Україна бореться з рф у міжнародних судах

Щодо більшості з цих вимог Україна вже здійснила прогрес. Зокрема, законопроєкти щодо нової процедури добору суддів Конституційного суду вже наявні, їх варто розглянути та прийняти. Конкурсна комісія для перезавантаження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, котра була розпущена у 2019 р., також уже сформована. Тепер їй потрібно визначити 32 кандидатів у члени ВККС. Комісія з обрання нового директора НАБУ була затверджена урядом ще до початку повномасштабної війни. Також запущений процес оцінювання Етичною радою претендентів у члени ВРП. Конкурс щодо обрання нового керівника САП відбувся, а кандидатуру детектива НАБУ Олександра Клименка, переможця конкурсу, необхідно лише затвердити. Антиолігархічний закон був ухвалений у вересні 2021 р., його необхідно почати запроваджувати. Проєкт закону щодо національних меншин також знаходиться у розробці. Тож усі ці вимоги насправді можна втілити досить швидко, навіть до кінця 2022 року, коли Єврокомісія проведе першу оцінку. Потрібна лише згуртованість влади та політична воля.

Рада асоціації Україна-ЄС у Брюсселі, січень 2021 р. Christos Dogas/kmu.gov.ua

Однак є і ті пункти, виконання яких може ускладнитися в умовах війни. Це стосується насамперед законодавства щодо боротьби з відмиванням грошей та закону про ЗМІ. Ці реформи потребують незалежного висвітлення журналістами внутрішньополітичної ситуації та отримання громадянами змоги виходити на протести, щоб у такий спосіб боротися з потенційно неправильними рішеннями влади. А це неможливо в умовах воєнного стану. Розробка стратегічного плану з реформування всього правоохоронного сектору може також зайняти більше, ніж пів року: це і створення прозорої системи добору претендентів на службу, і покращення системи прокуратури й реформування СБУ (останнє взагалі на паузі з огляду на воєнний стан).

Імовірно, переговори про вступ України до ЄС розпочнуться через рік-два після надання їй статусу кандидата. Київ проходитиме схожий шлях із країнами Східної Європи. У випадку Польщі період між поданням заявки на вступ та початком переговорів тривав 4 роки, Угорщини – менше року, Чехії – 2 роки, Румунії – 5 років.

Після того як Україна отримає статус кандидата і виконає зазначені у висновку вимоги, почнеться переговорний процес, після чого буде підписано Договір про приєднання та його ратифікація всіма сторонами. Переговори є багатосторонніми й відбуваються за участі не лише Європейської комісії, а й усіх держав-членів на рівні голів делегацій (міністрів закордонних справ) чи їхніх заступників, котрі зустрічаються на спеціальних міжнародних конференціях. Під час переговорного етапу обговорюється процес пристосування правових актів ЄС (acquis communautaire) до національного законодавства, вирішуються проблеми, коли країна через політичні причини не може запровадити якийсь закон, обговорюються умови приєднання, на основі яких підписується договір.

Дізнавайтеся більше: Трансформація системи міжнародної безпеки і подальша роль України

Acquis communautaire – це результат понад 60 років законотворчої діяльності ЄС. У випадках Австрії, Фінляндії та Швеції, що пройшли переговорний процес найшвидше в історії, їхні уряди запроваджували 6 блоків правових актів протягом 4 років. Ми ж матимемо справу із близько 30-ма блоками законодавства, тому навіть чисто з технічного погляду це не може бути швидкий процес.

Виклик для України – те, що, відповідно до нових правил вступу переговори можуть перериватися. У 2020 р. через проблему Західних Балкан було запроваджено принцип «відворотності»: ЄС може зупиняти та заново розпочинати переговори, якщо країна незадовільно працює над виконанням вимог щодо вступу.

Однак на приєднання України до ЄС можуть вплинути й суб’єктивні фактори, як от сама здатність об’єднання розширюватися. У жовтні 2021 р. відбувся саміт ЄС – Західні Балкани, на якому європейські лідери наголосили на важливості забезпечувати можливість Союзу приймати нових членів. Дійсно, подальше розширення об’єднання без введення принципу кваліфікованої більшості при ухваленні рішень, може вплинути на його інституційну спроможність. Навіть сьогодні між 27 країнами існують суттєві розбіжності щодо накладення ембарго на російську нафту, проведення міграційної політики, шляхів виходу із суверенної боргової кризи тощо.

Висновки

Війна росії проти України консолідувала європейські держави в питанні розширення ЄС. Якщо раніше багато з них висловлювали дедалі меншу підтримку політиці приєднання нових країн, а в інших поширювалися євроскептичні настрої, події останніх кількох місяців переконали всіх членів Союзу, що Україні варто надати статус кандидата. Проте такий результат став можливим завдяки титанічній роботі нашої дипломатії із переконання держав, що сумнівалися, у єдиноправильності надання Україні омріяного статусу кандидата.

Тож після позитивного висновку Європейської комісії та майже гарантованого визнання Європейською радою перспективи нашого членства на найближчому саміті нас чекає копітка робота, щоб довести усім скептикам, що цей статус дістався Україні не авансом. Робота над сімома пунктами вже триває, і у випадку консолідації влади та політичної волі їх можна виконати досить швидко, щоб вже в короткостроковій перспективі перейти до нового важливого етапу на нашому європейському шляху – відкриття переговорів про вступ.

Авторка – Олеся Мацькович, експертка Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!