Енергетична політика Норвегії: перетворюючи кризу на можливість

Енергетична криза, з якою зіштовхнувся Євросоюз, стала ударом для економіки всього континенту. Проте саме нестача енергоресурів через російську війну відкрила нові можливості для Брюсселя щодо розширення співпраці у цьому секторі зі своїми сусідами. Головним партнером країн блоку в нафтогазовій промисловості стала Норвегія – до війни ключовий конкурент рф на енергетичному ринку Європи.

За останні місяці королівство змогло накопичити надприбутки від продажу на фоні захмарних цін на енергоносії. Але попри стратегічну важливість для своєї економіки експорту вуглеводнів, Осло не покладається суцільно на цю «золоту жилу», продовжуючи розвивати альтернативні джерела енергії й інвестувати зароблені гроші у відновлювальні проєкти по всьому світу.

Про особливості енергетичної політики Норвегії та місце країни в системі енергетичної безпеки континенту розповідаємо в цьому дослідженні.

Як норвежці енергетику розвивають

Сьогодні Норвегія є одним із найбільших експортерів викопних енергоносіїв на планеті, посідаючи за об’ємами видобутку нафти й газу 10-е і 9-е місця у світі відповідно. Утім, історія нафтогазової промисловості цієї країни починає свій відлік лише у 60‑х рр. минулого століття. Саме у 1962 році уряд в Осло надав першу ліцензію на дослідження континентального шельфу Північного моря американській компанії Phillips Petroleum. Протягом семи років її робітники безуспішно шукали поклади нафти у норвезьких водах, аж поки в переддень Різдва 1969 року не наткнулися в 300 кілометрах від узбережжя країни на родовище, яке згодом назвали Екофіск. Воно, як показали час і геологічна розвідка, виявилося одним із найбільших у світі. За нафтою послідував газ, який почали добувати в тому ж районі за декілька років. Для держави, основою економіки якої в середині ХХ ст. було риболовство, це відкриття стало початком нової сторінки в історії.

За ці трохи більш ніж пів століття у норвезьких водах відкрили 119 нафтових і газових родовищ. Норвезькі та іноземні підприємства, серед яких і державна компанія Equinor, добували із них вже у 2021 році 231 млн м3 нафти та 114 млрд м3 природного газу. Протягом останніх п’яти років показники видобутку цих видів палива кардинально не змінювалися, та енергетика залишалася однією з ключових для норвезької економіки галузей. Навіть у кризовому 2020 році нафтогазова промисловість становила 10,2% ВВП країни, а у 2021 – уже 20,5%. І ця цифра буде збільшуватися й у найближчому майбутньому. Головним чином – через зростання світових цін на енергоносії, а також розширення торгівлі Норвегії з членами Європейського Союзу та збільшення видобутку викопного палива в країні. Прогнозується, що частка енергетики у ВВП у 2022 році сягне 35%, а у 2023 – 33%.

Перші такі платформи почали з’являтися в норвезьких водах понад 50 років тому. Equinor

Надмірна частка нафто- і газовидобувної галузі в економіці веде до залежності країни від світових цін на енергоносії. І в Норвегії це розуміють й відчувають. У роки падіння цін на нафту й газ ВВП та інші показники економіки країни істотно скорочувалися, оскільки майже всі видобуті енергоресурси країна продає іншим державам – переважно країнам ЄС та Великій Британії. Крім того, об’єми доступного норвежцям викопного палива стрімко зменшуються. Щоб не втратити все в разі спустошення нафтових і газових родовищ або різкого падіння цін на енергоносії, в Осло вирішили інвестувати зароблені гроші в інші компанії.

Для цього в 1990 році у Норвегії створили Державний пенсійний фонд, який, утім, винятково пенсійним ніколи не був. Працює він наступним чином. При плануванні бюджету на рік уряд країни, спираючись на зміну та прогноз попиту й пропозиції на енергоносії у світі, встановлює певну ціну на них. Відповідно до неї, розраховують надходження до казни від нафто- і газодобувної промисловості. Наприклад, у 2021 році ціну на нафту в бюджеті країни зафіксували на рівні 40 дол. за барель. Утім, вартість палива протягом року може змінюватися. У тому ж 2021 році нафта в середньому продавалася не по 40, а по 70 доларів за барель. Відповідно і доходу від продажу вуглеводнів та пов’язаних з цим галузей було на 75% більше.

Читайте також: Скандинавська модель: секрет успіху країн Північної Європи чи система, позбавлена майбутнього?

Ці кошти, що вважаються надприбутком держави, не закладені в бюджет і не направляються на виконання програм, передбачених урядом на рік. Натомість їх передають до Державного пенсійного фонду. Після цього уряд, як основний його власник, купує та продає акції компаній по всьому світу, заробляючи на коливаннях їхніх цін. За 32 роки роботи цього фонду норвежці таким чином змогли накопичити понад трильйон доларів у вигляді резервів та акцій понад 9000 компаній у 70 країнах світу.

Утім, повною мірою залежності від одного виду сировини у вигляді енергоресурсів – так званої «голландської хвороби» – Норвегія і досі не може позбутися. Наприклад, саме в роки зниження вартості нафти й газу, основні показники її економіки «просідали». Особливо помітно це було протягом 2016 і 2020 років, коли ціни на енергоресурси падали майже удвічі, порівняно з попередніми роками. Наприклад, у першому випадку ВВП країни загалом знизився на 4% порівняно з 2015 р. У 2020 р. падіння було ще більш болючим: тоді ВВП, порівняно з минулим роком, скоротився на 10%. Відповідні тренди прослідковуються і в зростанні норвезької економіки: що вища ціна на нафту, то швидшим був приріст її основних показників.

Так, Норвегія – великий експортер газу та нафти. Проте в країні розвинений тренд боротьби зі змінами клімату й зменшення парникових газів в атмосфері. Наприклад, королівство було одним із перших, де був уведений податок на викиди вуглекислого газу у 1991 р. Наразі Осло також інвестує переважно у реалізацію проєктів зеленої енергетики у країнах, що розвиваються, просуваючи таким чином тренд зменшення викидів вуглецю на виробництвах по всьому світу. Наприклад, у квітні 2022 року норвезька державна компанія Scatec ASA рефінансувала побудову 6 сонячних електростанцій у Єгипті й погасила заборгованість у 334 млн дол. США щодо цього проєкту. По завершенню будівництва, станції зменшать потребу Єгипту у використанні викопного палива. Саме так Норвегія малими кроками допомоги іншим країнам, веде світ до збереження клімату.

Раніше ми писали про таке: Арктична політика Норвегії

Крім того, відновлювані джерела є найважливішими для виробництва електроенергії Норвегії. На ГЕС та вітрових електростанціях у 2020 році були вироблені 98% електроенергії, загальне виробництво якої становило 154,2 терават-годин (ТВ/г). Тоді ж велика її частина – близько 20,5 ТВт/г – експортувалася до Данії, Швеції та Фінляндії. У 2021 році експорт зріс до 25 ТВт/г завдяки запуску постачання електроенергії до Великої Британії та Німеччини.

Відновлювані джерела енергії стають все більш вагомим фактором доходів для норвезької економіки. Утім, говорити, що нафта й газ поступляться своїм місцем ключового для розвитку країни енергоресурсу найближчим часом, не можна. Як прогнозує міністерство фінансів Норвегії, прибуток від видобутку викопного палива, а також пов’язаних із цим сфер, становитиме у 2023 році майже 49% усіх прибутків країни. Частка нафти й газу досягне 64% загального експорту Норвегії й триматиметься найближчим часом на цьому рівні. Значну роль тут зіграють зростання цін на викопне паливо та перетворення Осло на основного енергоекспортера для Євросоюзу.

Скільки Євросоюзу треба газу та нафти в найближчий час

Європейська спільнота – енергетично різноманітне середовище. Наприклад, такі держави як Швеція та Франція підтримують розвиток атомної енергетики. А от Польща та Чехія дотримуються традиційного вугілля – найбільш доступного у себе джерела енергії. Проте жодна з цих та решти країн ЄС на сьогоднішньому етапі розвитку не може обійтися без двох видів палива – нафти й газу, що використовуються не лише у виробництві електроенергії, а й в інших галузях, наприклад, для опалення й транспортування вантажів.

Разом із цим, Європейський Союз, як і Норвегія (яка частиною блоку не є), усвідомлює, що викопне паливо видобувають набагато швидше, ніж знаходять. Тож воно може закінчитися, що спричинить різке удорожчання товарів та послуг у всьому світі. Держави Європи, аби уникнути або принаймні послабити ефект відсутності нафти й газу, просувають ідею заміни їх відновлювальними джерелами енергії, зокрема вітровою, сонячною та гідроенергетикою. Ця мета та боротьба європейців зі змінами клімату є основою кліматичної стратегії ЄС. Її завдання передбачають скорочення до 2030 року сукупних викидів вуглецю країн-членів блоку на 55% відносно рівня 1990 р., і таким чином досягнення вуглецевої нейтральності: ситуації, за якої об’єм викидів парникових газів дорівнює їхньому об’єму, який вбирає природа. Євросоюз розглядає нафту й газ як джерела енергії, що збільшують кількість таких викидів, а тому й хочуть обмежити їхнє використання.

Більшість газових електростанцій мають бути закриті в Європейському Союзі для досягнення вуглецевої нейтральності блоку. Radek Hofman/Alamy

Та із загостренням європейської енергетичної кризи, пов’язаної з розривом ланцюжків постачання нафти й газу з російської федерації внаслідок повномасштабної агресії кремля проти України, лідери ЄС, крім питання, як розв’язати проблему енергодефіциту, побачили можливість і скоротити споживання цих видів палива у своїх країнах. І вже 26 липня члени Євросоюзу зобов’язалися до березня 2023 року зменшити попит на газ у себе на 15% відносно рівня останніх п’яти років. Подібні тренди прослідковуються і з нафтою: до 2030 року країни ЄС вирішили скоротити потребу в цьому енергоресурсі на третину відносно сучасного рівня.

Загально країни Євросоюзу споживали близько 380-400 млрд кубометрів газу та до 340 млн тон нафти щорічно протягом останніх п’яти років. У цьому об’ємі роль імпортованих російських енергоносіїв становила близько 30% (близько 120 млрд м3 газу та 100 млн тон нафти). Якщо взяти до уваги цифри щодо скорочення споживання нафти й газу в ЄС, можна сказати, що у 2023-2024 роках Союз має компенсувати нестачу ще 60 млрд м3 газу та 90-95 млн тон нафти щорічно. Саме такий ринок відкривається для Норвегії. Це буде хороший бонус для експортних можливостей країни, яка до цього продавала близько 80 млрд м3 газу і 69 млн тон нафти до країн Євросоюзу.

Більше за темою: Енергетична політика ЄС у контексті російсько-української війни

Звісно, лише Норвегія не зможе повністю «закрити» попит членів ЄС на енергоносії, оскільки той банально перевищує можливості видобутку палива з континентального шельфу країни. Тому Європі доведеться збільшити імпорт  нафти зі США, Сполученого Королівства та Нігерії, а газу (у тому числі скрапленого) – із тих же Штатів, Катару й Алжиру.

Співпрацювати заради подолання кризи

Осло від самого початку енергетичної кризи стало для Європейського Союзу таким собі «рятівним колом», всіляко допомагаючи європейцям перекрити нестачу нафти й газу. Для цього було декілька причин. По-перше, Норвегія – географічно й економічно близька до ЄС країна: вона межує із членами європейської спільноти – Швецією та Фінляндією по суші та Данією по морю. Крім того, Осло входить до Європейської економічної зони, а також бере участь у програмах Брюсселя щодо захисту внутрішніх кордонів та є частиною Шенгенської зони. Така інтегрованість з Євросоюзом великого виробника нафти й газу є значною перевагою для обох сторін.

По-друге, Норвегія і без того є важливим партнером європейських держав у галузі енергетики: до цього вона продавала до 20% об’єму газу, який споживали у країнах Європейського Союзу, і була другим експортером цього виду палива для ЄС. Тож європейським лідерам немає сенсу боятися ризиків перетворення Осло на агресора, що міг би шантажувати решту континенту можливістю перекрити постачання газу та нафти в разі невиконання його вимог.

У період з лютого 2022 року Норвегія діяла і продовжує діяли у напрямах захисту та розширення мережі енергетичної інфраструктури, нарощування видобутку енергоносіїв на своїх родовищах нафти та газу і збільшення постачання викопного палива до країн Європи.

Варто знати: Прихований клондайк: місце Субсахарської Африки на світовому енергетичному ринку

Головним проєктом енергетичної інфраструктури, пов’язаним із норвезькими енергоносіями, у 2022 році став газопровід Baltic Pipe. Він з'єднав Польщу та Данію із газогоном Europipe II, що пролягає з норвезького шельфу Північного моря до Німеччини. Балтійська труба почала свою роботу у вересні 2022 року. Планується, що нею щорічно до польського cела Нехоже будуть доставлятися до 10 млрд м3 газу. Спочатку Baltic Pipe мав з’єднати лише території Данії та Польщі для доставки данського газу у Центральну Європу в обхід Німеччини. Проте з розвитком співпраці польського оператора PGNiG з Норвегією у напрямах видобутку та закупівель газу сторони вирішили продовжити газопровід до Північного моря. Із 1 жовтня по ньому почали прокачку газу. За контрактом, укладеним між поляками і норвежцями на 10 років, планується, що вже за перший рік об’єм палива, яке надійде до Польщі цим маршрутом, становитиме близько 2,5 млрд кубометрів.

Президент Польщі Анджей Дуда, прем’єрка Данії Метте Фредеріксен та глава польського уряду Матеуш Моравецький на відкритті Baltic Pipe, який доставлятиме норвезький газ до Данії та Польщі, 27 вересня 2022. Krystian Maj/KPRM

Важливим аспектом для норвезького уряду залишається безпека газогонів. Побоювання щодо їхньої незахищеності зросли після вибухів неподалік данського берега на нитках «Північних потоків» 26 вересня 2022 року. Тому в районі навколо Europipe II, найважливішого для країни трубопроводу, Осло розгорнуло свої флот та авіацію для запобігання схожим подіям вже в Північному морі. На початку жовтня державна компанія Equinor замовила інспекцію цього та інших газогонів із Норвегії на предмет можливого саботажу.   

Але крім безпеки та інфраструктури енергетичної галузі для Осло надважливими зараз є й питання збільшення постачань нафти й газу для країн Євросоюзу, які так потребують цього. Та відомо, що аби щось продати, треба мати, що продавати. Для цього королівство розробляє викачку енергоносіїв з уже відомих родовищ та надає ліцензії на відкриття нових. Наприклад, у вересні Equinor отримала дозвіл від уряду на збільшення з жовтня видобутку газу з родовищ Осеберг (з 36 до 37 млрд м3) і Тролл (з 5 до 6 млрд м3) протягом наступного року. Ці два мільяри кубометрів блакитного палива, як зазначають у компанії, будуть продані на ринок Європейського Союзу. Отримали подібні дозволи на збільшення видобутку газу та нафти також і на родовищах Ґіна Кроґ, Осґард та Міккел, що в Північному та Норвезькому морях.

Раніше ми писали про таке: Газова експансія Росії в Середземномор'ї

Збільшують видобуток енергоносіїв і на родовищах, де працюють іноземні компанії. Разом із норвезькими нафто- і газодобувними підприємствами на родовищі Дува у 2021 р. почала свою діяльність польська компанія PGNiG, що придбала ліцензію на розробку 30% його запасів. У квітні норвезький уряд дозволив їй та партнерам збільшити до вересня (із можливістю продовження до кінця 2022 року) рівня видобутку на 1 млн кубометрів газу щоденно.

Це означає, що польська компанія щороку зможе добувати лише з одного родовища до 300 тис. м3 палива, якого так не вистачає в державі. У подальшому вона постачатиме його до своєї країни або перепродавати іншим членам ЄС чи Великій Британії. Так Варшава зможе забезпечити щоденне опалення понад 180 тисяч польських домівок у холодну пору року – доволі вигідна діяльність як для компанії з країни, що страждає від нестачі ресурсів. Тож можна очікувати зростання присутності на континентальному шельфі Норвегії іноземних нафтогазових компаній, звісно, у разі, якщо це дозволить уряд в Осло.

Карта газо- і нафтопроводів, що з’єднують Норвегію з Європою.

Зростання видобутку газу й нафти означає і збільшення їхнього постачання. І якщо змін у продажах норвезької нафти до євроспільноти не передбачається через розширення торгівлі цим вуглеводнем з іншими її партнерами, зокрема Сполученими Штатами, Великою Британією і Нігерією, то частка експорту норвезького газу до ЄС протягом 2022 року має значно зрости. Серед усіх країн Європейського Союзу найбільша кількість природного газу постачається до Німеччини. Лише з січня по квітень 2022 р. до ФРН напряму чи через газогони третіх країн було доставлено 21 млрд м3 норвезького блакитного палива, що удвічі більше, ніж за такий же період 2021 року. Наразі Норвегія забезпечує понад 30% усіх потреб газу Німеччини. Ба більше, Осло вже заявляє, що не може збільшувати постачання газу для Берліна, але намагатиметься підтримувати такий його рівень до кінця енергетичної кризи.

Норвегія у 2022 році може досягти рекордних рівнів видобування та експорту газу до Євросоюзу. Очікується, що країни-члени спільноти загально отримають від Осло на 10 млрд кубометрів блакитного палива більше, ніж у 2021 р., тобто 90 млрд м3, таким чином закривши щонайменше 25% загальної потреби Союзу.

Що 2022 рік приніс Норвегії та Європі і чого очікувати далі?

Такий різкий стрибок у збільшенні об’ємів торгівлі газом між Європейським Союзом та Норвегією – явище одноразове. Очікується, що у 2023 році рівень імпорту норвезького палива країнами ЄС стабілізується і становитиме ті ж 90 млрд кубометрів. Причини таких очікувань у тому, що, по-перше, норвезькі компанії і без того добувають максимально можливу кількість газу, а по-друге, спільнота 27 держав розраховує скоротити споживання блакитного палива протягом наступного року.

Дізнавайтеся більше: Енергетичний фронт: битва за незалежність України

Незважаючи на це, загальні наслідки поглиблення такої різкої «енергетичної інтеграції» скандинавської країни до Європейського Союзу принесли приємні бонуси для обох сторін. Норвегія отримала значну фінансову опору. Наприклад, якщо у 2021 р. завдяки податкам у нафтогазовій сфері Норвегія могла отримувати до 10 млрд доларів, то у 2023 р. ця сума має зрости у 8 разів, у тому числі й завдяки розширенню торгівлі вуглеводнями з ЄС. Ці кошти будуть направлені зокрема й на збільшення Державного пенсійного фонду, а значить і на інвестиції в іноземні компанії та подальше розширення економічного впливу Осло у світі.

Завдяки нафто- і газодобувній промисловості та суміжним галузям Норвегія зможе отримати  у 2023 році до 140 млрд дол. США. Equinor

Для 27 країн європейської спільноти розширення торгівлі нафтою і газом з Норвегією означає те, що вони позбуваються важелів можливого тиску на себе з боку москви – агресивного «партнера», здатного піти на економічний шантаж заради досягнення своїх політичних цілей, як це було на початку повномасштабної агресії кремля проти України. Європа натомість розширить співпрацю з надійним торговельним партнером, що має тісні політичні й економічні зв’язки з країнами‑членами Союзу, та забезпечить енергетичну безпеку для себе і найближчих сусідів, зокрема України. Норвегія, співпрацюючи у галузі енергетики в подальшому, зможе стати також прикладом для країн Євросоюзу на шляху до відмови від нафти й газу для електро- й теплогенерації, аби ліквідувати той дефіцит енергоресурсів, який не зможе перекрити зі свого континентального шельфу.

Висновки

Нафтогазова промисловість є важливою частиною економіки Норвегії, завдяки якій країна стрімко розвивається та збільшує свій вплив у світі. Хоча й зменшення рівня парникових газів, одним із джерел яких є вуглеводні, вважається пріоритетом політики Осло, продаж нафти й газу найближчим часом залишатиметься чи не ключовим для розвитку країни сектором. Тренди декарбонізації виробництва також можна прослідкувати у Європейському Союзі: навіть на фоні енергетичної кризи, 27 країн спільноти прагнуть скоротити споживання викопного палива, хоч воно і найближче десятиліття все одно залишатиметься важливим для економіки ЄС. Тому збільшення частки норвезького газу в країнах Євросоюзу уникнути неможливо.

Тож європейські лідери та Осло об’єдналися заради подолання дефіциту нафти й газу на континенті. У 2022 році норвежці змогли розширити мережу газогонів, а також збільшити видобуток та експорт блакитного палива до Євросоюзу приблизно на 50% відносно рівня 2021 р. Звісно, такі заходи не компенсують повністю втрату російських енергоносіїв принаймні у найближчий час. Наприклад, більшу частину імпорту газу, близько 50 млрд м3, а також майже весь об’єм нафти зараз доводиться шукати в інших країнах. Проте Норвегії глибша співпраця з країнами ЄС в галузі енергетики принесе додатковий дохід до казни, а самій Європі – зміцнення відносин із надійним торговельним партнером та посилення енергетичної безпеки.

Автор – Богдан Коваленко, стажер Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нас на Патреоні, щоб у майбутньому виходило ще більше актуальної аналітики про політичні процеси в усіх куточках світу.