Маврикій у центрі геополітичного протистояння в Індійському океані

Маврикій, що лежить у самому серці Індійського океану, часто сприймається не більш як один з багатьох «райських островів» на карті світових туристичних маршрутів. Проте невеликий острів, що значною мірою живе за рахунок туризму, має вагому особливість, що відрізняє його від інших територій, адже майже 70% населення країни становлять нащадки вихідців з Індії.

Культурні й історичні зв’язки з Індією багато в чому визначають економічний та політичний розвиток острова. Так, індо-маврикійці відіграють провідну роль в управлінні Маврикієм, а Нью-Делі залишається одним з головних торговельних, інвестиційних і дипломатичних партнерів держави. Також країни закріпили цей стратегічний союз 23 лютого 2021 року укладанням угоди про вільну торгівлю.

Однак підписання цього документа виглядає дещо запізнілим, адже на початку року вже набула чинності аналогічна угода між урядами Маврикію та Китаю. Протягом останніх десяти років Піднебесна здійснює активний наступ в індо-африканському регіоні, не оминаючи і Маврикій: збільшується товарообіг та інвестиції в економіку країни, активно застосовується «м’яка сила», а з огляду на стратегічне положення острова не можна відкидати й планів Пекіна щодо залучення його до сітки своїх опорних пунктів у Світовому океані.

Про те, чи дійсно Китай знаходиться на крок попереду Індії в цій геополітичній гонці, та які зовнішньополітичні орієнтири наразі домінують на Маврикії, говоримо далі.

Культурно-історичний бекґраунд

Задокументована історія Маврикію бере початок у XVI ст. Вважається, що в 1510 році португальські мореплавці відкрили незаселену територію в Індійському океані, що до цього була відома лише арабам, та дали їй назву «Ilha do Cirne» («Ісла де Сірне»). У подальшому острів став зручним транзитним пунктом на одному з найбільш пожвавлених морських шляхів епохи Великих географічних відкриттів – із Європи через мис Доброї Надії до багатої Індії. З приходом голландських мореплавців наприкінці XVI ст. острів зміцнив свою роль у морській торгівлі того часу та отримав свою сучасну назву на честь принца Моріца Оранського, графа Нассауського.

Бурхливий економічний розвиток Маврикію розпочинається за часів панування французів, що здобули контроль над ним у 1715 році та дали назву «Isle de France» («Іль-де-Франс», тобто «Французький острів»). Колонізатори починають вирощувати цукрову тростину на плантаціях, для чого завозять рабів з континентальної Африки та Мадагаскару. Пізніше процвітаючий острів на перетині стратегічних морських шляхів перейшов до рук британців: у 1810 р. вони встановили контроль над ним та продовжили економічну політику своїх французьких попередників. Саме в цей період розпочинаються перші помітні міграції робітників з Британської Індії на Маврикій.

Маврикій – острівна держава в Індійському океані, до 70% населення якої становлять індо-маврикійці. The Economist/Encyclopedia Britannica

Відкриття Суецького каналу в 1869 році похитнуло позиції Маврикію як одного з ключових пунктів морської торгівлі. Ще однією важливою зміною стало скасування рабства, унаслідок чого відбулося збільшення кількості вихідців з Індії на острові, які стали дешевою вільнонайманою робочою силою, альтернативною колишнім африканським рабам. Загалом у період із середини ХІХ до середини ХХ ст. на Маврикій переселилися близько пів мільйона індійців.

Так, діяльність європейських колонізаторів (насамперед французів і британців та дещо меншою мірою голландців) сприяла формуванню на Маврикії багатоетнічного суспільства, що складається з представників етносів банту, що мешкали на Сході Африки, малагасійців Мадагаскару, вихідців з Індії та інших азійських країн і нащадків європейців. Після проголошення незалежності в 1968 році всі вони сформували маврикійську націю.

На запитання, яким же острів є сьогодні – британським чи французьким – відповідь однозначна: суспільство Маврикію є цілком самобутнім, ба більше – може дати фору будь-якій європейській країні в розбудові мультикультуралізму. Сьогодні французька, британська, креольська та індійська спадщина гармонійно співіснують, створюючи унікальний культурний ландшафт на мальовничому острові в серці Індійського океану. Водночас Маврикій не має державної мови, послуговуючись в офіційному спілкуванні англійською та французькою на рівних правах, а в побуті – креольськими мовами. Крім того, острівна держава є одночасно членом Співдружності націй та Франкофонії, а також однією з найбільш космополітичних територій світу.

Індійська спадщина в житті острова

Тим не менше, унікальність держави полягає в тому, що майже 70% 1,3-мільйонного населення сучасного Маврикію становлять індо-маврикійці, які є нащадками вихідців з Індії; до того ж близько половини населення острівної держави сповідує індуїзм.

Індо-маврикійці проживають, як правило, компактними групами, однак не в столиці країни Порт-Луї, де переважають нащадки європейських колонізаторів, зокрема французів, а в приміських і сільських районах. Представники цієї етнічної групи приділяють багато уваги збереженню власних традицій, що виявляється, зокрема, у сповідуванні індуїзму, носінні відповідного одягу тощо. Крім того, переважання в структурі населення індо-маврикійців справляє свій вплив і на культурне життя острова. Так, більшість святкувань індуїстів є державними святами, а гінді є найпопулярнішою третьою мовою в школах (французька й англійська є обов’язковими). Вплив індійської культури відчувається й у місцевій кухні та мистецтві, зокрема музиці й кінематографі (популярними є фільми Боллівуду), а також в архітектурі (на острові можна побачити індуїстські храми й скульптури богів). До того ж валютою держави є маврикійська рупія.

Озеро Ґранд Бассін (або Ганга Талао), яке називають «другим Гангом», є популярним місцем паломництва індуїстів. Uwe Aranas/CEphoto

Індо-маврикійці як найбільша етнічна група закономірно відіграють провідну роль у політичному житті держави. Насамперед вони мають найбільше представництво в політичних партіях, головними з яких є Рух поборників соціалізму (Mouvement Socialiste Militant – MSM) та Рух активістів Маврикію (Mouvement Militant Mauricien – MMM) і, відповідно, в державних органах. Більше того, усі президенти незалежного Маврикію, крім Карла Оффмана, та прем’єр-міністри, опріч Поля Беранже, були вихідцями з індо-маврикійської громади. Зокрема, представниками домінантної етнічної групи є і чинний президент Притвіраджсінг Ропун та прем’єр-міністр Правінд Джагнот.

Саме тому політичні партії острівної держави під час розробки своїх програм та проведення передвиборчих кампаній орієнтуються насамперед на індо-маврикійців. Зі свого боку, це породжує проблему недостатнього представництва інших громад, зокрема мусульман і креолів, в уряді та громадському житті острова. Наприклад, цю проблему визнавав і колишній прем’єр-міністр Маврикію Навінчандра Рамгулам, який також є представником домінантного етносу, говорячи про те, що таке розмежування є недоцільним для політичного й соціально-економічного розвитку країни у світі прискореної глобалізації.

Читайте також: Економічний успіх Танзанії: секрети зростання та перспективи регіонального лідерства

Тим не менше, у контексті Маврикію ми не говоримо про дискримінацію за етнічною або расовою ознакою, а також про трайбалізм, що є незагоєною раною на тілі багатьох африканських держав. На острові немає законів, що обмежують участь тієї чи іншої спільноти в політичному житті, а партії не створюються за етнічним критерієм. Також острівна нація відрізняється терпимістю до всіх релігій. Зокрема, прикладом є залучення мусульман до управління задля зменшення невдоволення цієї групи недостатнім доступом до влади, а також попередження радикалізації ісламу. Так, фактично кожен кабінет міністрів мав у своєму складі мусульман. До того ж у 2015-2018 рр. президенткою країни було призначено Аміну Гураб-Факім, а найдовше на цій посаді, у 1992-2002 рр., перебував Кассем Утім (обоє є мусульманами за віросповіданням); і хоча посада президента Маврикію має переважно церемоніальне значення, така практика є важливим символом єдності нації.

«Маленька Індія» в серці океану

Зважаючи на етнічний склад та історичні контакти, відзначимо, що вагому роль у зовнішній політиці Маврикію відіграють зв’язки з Індією. Країни встановили дипломатичні відносини ще в 1948 році, тобто за 20 років до здобуття островом незалежності від британців, після чого почала розвиватися активна соціально-економічна та військово-політична співпраця. Зокрема, однією з ключових подій двосторонніх відносин стали плани Індії щодо військової інтервенції на острів у межах Operation Lal Dora в 1983 р. задля підтримки індо-маврикійської громади й прем’єр-міністра Аніруда Джагнота та збереження особливих зв’язків з Маврикієм в умовах загрози перевороту на чолі з Полем Беранже. Хоча втручання Індії так і не відбулося, уряд Індіри Ганді використав цей епізод як демонстрацію свого виняткового впливу на острові.

У контексті відносин між країнами саме прем’єр-міністерка Індіра Ганді стала першим індійським лідером, що відвідав острів у 1970 році. Після її візиту за Маврикієм закріпилася назва Chhota Bharat – «Маленька Індія». Так само відгукувався про острів і чинний прем’єр-міністр Нарендра Моді, який здійснив візит до країни в березні 2015 році в межах туру державами Індійського океану, під час якого відвідав Сейшельські острови та Шрі-Ланку.

Водночас візити найвищих посадових осіб Маврикію на континент є більш регулярними, адже фактично кожен прем’єр-міністр їздить до Індії. Зокрема, у травні 2017 році Правінд Джагнот свій перший закордонний візит, який у всіх країнах є чітким дипломатичним сигналом, у статусі прем’єр-міністра здійснив саме до цієї країни.

Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді та прем’єр-міністр Маврикію Правінд Джагнот під час візиту останнього до Нью-Делі у 2017 році. Prakash Singh/AFP

Сьогодні Індія залишається одним з найбільших торговельних партнерів (перше місце за експортом товарів на острів, хоча зберігається значний торговельний дефіцит для Маврикію) та другим найбільшим інвестором острова. Крім того, ця маленька держава стабільно входить у число топ-4 джерел прямих іноземних інвестицій для Індії, що пов’язано з особливостями податкової політики (але після зміни умов двосторонніх договорів про оподаткування роль Маврикію зменшилася). Країни активно співпрацюють у багатьох сферах, як-от розвиток морського транспорту й безпека судноплавства, боротьба з піратством і тероризмом, розвиток острівної економіки, культурна співпраця. Також набирає обертів співробітництво в галузі медичного туризму на Маврикії, що розглядається як один з можливих шляхів диверсифікації економіки острова.

Вагомою для Маврикію стала дипломатична підтримка Нью-Делі на міжнародній арені. Насамперед, мається на увазі голосування Генеральної Асамблеї ООН у 2019 році з приводу статусу архіпелагу Чагос, який у часи правління британських колонізаторів був відокремлений від Маврикію та отримав сучасну назву Британська Територія в Індійському океані. Під час голосування Індія стала однією зі 116 країн, які підтримали позицію маленької острівної держави про її право на володіння Чагосом.

Крім того, Індія була однією з перших країн, що надали допомогу Маврикію після виливу нафти з японського танкера Wakashio. Офіційне Нью-Делі відправило на острів понад 30 тонн технічного обладнання та матеріалів для сприяння в реалізації поточних операцій із запобігання розливу нафти та ліквідації наслідків цього лиха.

Читайте також: Енвайронменталізм в дії: як Африка бореться за чисте майбутнє?

Серед важливих домовленостей, що спрямовані на зміцнення маврикійсько-індійської співпраці, необхідно згадати підписання угоди про вільну торгівлю між державами, що відбулося 23 лютого цього року в межах візиту міністра закордонних справ Індії Субраманьяма Джайшанкара до столиці Маврикію Порту-Луї. Переговори щодо укладання угоди між країнами тривали з 2005 року. Після підписання вона стала першим таким договором офіційного Нью-Делі з державою африканського регіону; також Індія підписала договір про вільну торгівлю вперше з 2011 року.

У результаті для Маврикію відкриється індійський ринок замороженої риби, цукру, печива, свіжих фруктів, соків, мінеральної води, мила, мішків, медичного й хірургічного обладнання та одягу; також буде спрощено доступ індійських інвестицій на острів. Більше того, Нью-Делі розширив кредитну лінію для постачання озброєння на острів на 100 млн дол. (так само, як це було зроблено в 2015 році під час візиту Нарендри Моді). Додатково були підписані угоди про надання в оренду літаків Dornier і надлегких гелікоптерів Dhruv терміном на два роки, а також будівництво сонячної електростанції на острові. Крім того, в контексті сучасності не можна оминути й вакцинну дипломатію Індії, яка передала Маврикію 200 тис. доз сироватки проти Covid-19 власного виробництва.

Індія очікує, що Маврикій може стати відправною точкою для подальшого розвитку співпраці й підписання аналогічних домовленостей з країнами Східної Африки, що сьогодні є основними центрами економічного зростання на континенті, через що найбільше приваблюють увагу офіційного Нью-Делі. Крім того, домовленість ще раз підтвердила стратегічну важливість регіону Індійського океану для Індії, особливо з погляду утримування малих острівних територій в орбіті свого геополітичного впливу.

Наступ «червоного дракона»

Якщо Карибський басейн називають «заднім двориком» («backyard») США, то Індійський океан, насамперед острівні території, можна порівняти із «заднім двориком» Індії. Однак ситуація в цих традиційних сферах впливу сьогодні є далекою від спокійної, адже і у Вашингтона, і в Нью-Делі є спільний привід для турбот – Китай.

Як не дивно, Індія не стала першою державою, з якою Маврикій уклав угоду про вільну торгівлю. Ще в жовтні 2019 року останній підписав відповідний договір з Китайською Народною Республікою, який набув чинності на початку 2021 року. Це стало першою такою домовленістю між Піднебесною та однією з держав африканського регіону. Цікаво, що Маврикій став не першим прикладом, коли Китай випередив Індію: ще в грудні 2017 року офіційний Пекін на кілька місяців раніше уклав угоду про вільну торгівлю з урядом Мальдівських островів.

Більше про політику Китаю в Африці: Континент надії чи нова ціль неоколоніалізму: як Африку бачать США і Китай?

Хоча Маврикій є далеко не основним партнером Китаю в Африці, угода про вільну торгівлю з маленькою острівною державою в Індійському океані є стратегічним першим кроком у реалізації китайського підходу «small state first». Тому цілком імовірно, що найближчим часом можна буде спостерігати подальше підписання таких домовленостей між офіційним Пекіном та іншими африканськими країнами, особливо враховуючи проведення чергового Форуму співробітництва Китай-Африка (FOCAC) у 2021 році.

Крім того, вибір Маврикію як першої країни в цьому процесі не є абсолютно випадковим. На острові проживає громада китайців, що є нащадками вихідців з Піднебесної, які мігрували сюди у французький і британський колоніальні періоди як робітники. І до сьогодні в Порт-Луї існує чайна-таун, де проживають маврикійці китайського походження, які відомі проведенням традиційних святкувань і автентичною кухнею.

Читайте також: М’яка сила як інструмент зовнішньої політики Китаю

Дипломатичні відносини між Маврикієм та Китаєм були встановлені в 1972 році. Після цього країни регулярно обмінюються візитами на різних рівнях, що особливо пожвавилися ву ХХІ ст. Останній такий візит здійснив китайський лідер Сі Цзіньпін відвідавши острів у липні 2018 року.

Чайна-таун у столиці Маврикію Порт-Луї є не лише місцем проживання китайської громади, але й популярною туристичною принадою острова. Mauritiusattractions

Наступ Пекіна в Індійському океані, що є традиційною сферою геополітичного впливу Нью-Делі, не може не хвилювати Індію. Головною сферою проникнення Піднебесної є економіка. Так, протягом останніх десяти років торгівля Маврикію з КНР стрімко зростає (близько 840 млн дол. у 2019 р. порівняно з 450 млн дол. у 2007 р.), особливо в частині імпорту (809,5 млн дол. у 2019 р.), що породжує проблему дефіциту у двосторонньому товарообігу. Водночас обсяг накопичених прямих іноземних інвестицій станом на 2018 р. становив понад 780 млн дол.

Китай також брав участь у реалізації кількох великих проєктів на Маврикії, зокрема в будівництві дамби «Багатель», Міжнародного аеропорту імені сера Сівусагара Рамгулама, смарт-міста Jinfei та інших.

Крім того, посилюється культурна співпраця між країнами. Так, завдяки діяльності Інституту Конфуція та китайських культурних центрів маврикійці отримують змогу вивчати китайську мову й навчатися в Піднебесній. Зростає і кількість туристів: у 2018 році понад 65 тис. китайських громадян відвідали Маврикій, а 2017 року таких поїздок було майже 73 тис. (хоча це менше, ніж відповідні показники для Індії – понад 85 тис.).

Незважаючи на активізацію китайсько-маврикійських відносин, простір для їхнього подальшого поглиблення є незначним. Поки що планів щодо прямого залучення Маврикію до проєкту Морського шовкового шляху немає, однак, зважаючи на стратегічне розташування острова на шляху від східного узбережжя Африки й Мадагаскару до островів Малайського архіпелагу, перспективи співпраці в цій сфері виглядають не такими вже й примарними. Більше того, не можна відкидати й можливість включення Маврикію до стратегії «нитки перлин» – створення військово-морських баз в Індійському океані для закріплення китайської присутності в регіоні.

Глава Китаю Сі Цзіньпін під час візиту на Маврикій 28 липня 2018 року. Ding Lin/Xinhua

Цілком можливо, що в майбутньому Маврикій може перетворитися на чергову точку китайсько-індійського протистояння в Індійському океані. Офіційне Нью-Делі вже відчуває тиск Китаю на Мальдівських островах та Шрі-Ланці, водночас позиції Піднебесної в Африці є значно міцнішими, ніж вплив Індії в цьому регіоні. Обидві країни намагаються закріпитися в Індійському океані економічно та військово, щоб мати можливість доступу до морських шляхів, що є ключем до контролю над безпекою судноплавства й торгівлею в регіоні.

Водночас боротьба між Пекіном та Нью-Делі вже не є геополітичною новинкою. І допоки Індія намагається одночасно зміцнювати свій вплив у Індійському океані та просувати нову стратегію в Індо-Тихоокеанському регіоні в межах політики «Look East», виникає запитання: чи не виявиться гра проти Китаю на кількох фронтах занадто складним маневром? Час покаже, яка кількість дипломатичних і фінансових ресурсів залишилася в резерві обох держав.

Авторка – Ірина Запорізька, експертка з країн Африки Аналітичного центру ADASTRA